Компанія народного депутата з групи "Воля народу" Олександра Пономарьова разом з ФСБ РФ та Міноборони України постачала неякісне моторне мастило для військової техніки ЗСУ.
Про це у вівторок з трибуни парламенту заявив нардеп з фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв.
Він повідомив, що назва компанії "Агринол". Зараз за цим фактом відкрите кримінальне провадження. За клопотанням слідчих суд ухвалив вилучити документацію в компанії.
Депутат показав відповідне рішення суду і зачитав його текст, який сівдчить про те, що службові особи Міноборони у змові зі спецслужбами і розвідкою РФ та суб'єктами господарювання, починаючі з 2016 року, поставляли неякісне мастило для української військової техніки, що призвело до зупинення більше 20 танків.
"Тепер їх фактично можна викидати на звалище", - зазначив він.
Соболєв повідомив також, що коли СБУ викрила цю аферу, в якій, між іншим, фігурують мічені купюри, які видавалися як хабар представникам Міноборони, у Слав'янську Донецької області 27 січня 2017 року згорів склад з 350 тоннами цього мастила.
"Таким чином намагалися приховати всі кінці", - додав нардеп.
Він розповів, що раніше Пономарьов очолював відділення Партії регіонів у Бердянську Запорізької області.
Соболєв оголосив своє депутатське звернення до СБУ, прокуратури і НАБУ з вимогою відповісти, як будуть покарані фігуранти цієї справи
https://www.pravda.com.ua/news/2018/02/6/7170705/
Ось такі у нас депутати у ВР.
Аби пересвідчитися в цьому, достатньо побіжного погляду на те, як вони виконують свої посадові обов'язки, за які ми з вами їм безупинно платимо.
Їхні єдині видимі здобутки у державотворенні - вибудовування власних захисних броньованих коконів, званих "недоторканість та каденція", завдяки яким, ми вже чверть століття маємо хронічно втішатися старовинним прислів'ям: "Бачили очі, що купували..."
А із здобутків особистих - досягнення цілковитої безсоромності та пихата певність у тому, що, як би вони не брехали, українці настільки дурні та
наївні, що сприйматимуть геть усе "за чисту монету".
Ці тупі бовдури не розуміють, що навіть славнозвісні українські добродушність та поблажливість має свої межі. І якщо ми ще й досі терпимо, то лише з огляду на те, що іще не побачили пристойної заміни.
Хоча, якщо вони аж надто ДУЖЕ ДОПЕЧУТЬ, можна розпочати й без цього...