Блоги → Перегляд

ТОВАР, ІНФОРМАЦІЯ, КОНСТИТУЦІЯ ЯК СЕМАНТИЧНИЙ КОД ТА СУТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ Й НАЦІЇ

П'ятниця, 01:41, 13/04

Рейтинг
0 0
Переглядів
586

1
0
1

 

Буття людини й нації включно історія та сучасність об’єктивується за допомогою невід’ємних складників як фізіологічного, так і ментально-психологічного планів. Водночас усвідомлення сутнісних феноменів людини як особистості та нації як цивілізованої спільноти стається в процесах повсякденного буття і діяння, які мають вікопомне інформаційне, смислове й знакове підґрунтя. До найнеобхідніших у цьому сенсі належать: спосіб мислення, образи, знаки мови й мовлення, які об’єктивують процеси мислення, творення, обміну інформацією, предметами, почуттями, емоціями та/або творчі, виробничі діяння в ринку товарів, капіталів, робочої сили і як продуцентів, і як замовників,чи реципієнтів та споживачів тощо. Товарно-інформаційні комунікації відбуваються щоденно й безперервно як індивідуальні, як суспільні процеси, як побутові життєдайні справи тощо. Досвід буття та діяння людство фіксує й транслює віками на різноманітних носіях баз даних за допомогою відповідних носіїв інформації: знаків письма, чисел/формул, музики, усних переказів тощо, які в суті своїй несуть закодовані думки, почуття, плани й наміри – семантику, що ця втілює у собі знакову триєдність: зміст, значення й смисл/сенс.   Семіотика як центральна категорія в епоху інформаційної цивілізації, як система знань  про форму, зміст і структурні співвідношення феноменів знакових систем останнім часом виходить за межі самодостатньої теорії. Світове співтовариство минає кордони індустріального суспільства і входить в царину глобального співтовариства. Відтак теорія знакових систем набуває рис універсального засобу й способу пізнання феноменів природи, суспільства й людини у максимально можливих обсягах і сферах діяльності.  Мова, мовлення, мислення є в усі часи адекватними засобами реалізації розумової діяльності та обміну інформацією, думками, словом, – комунікації. Суб’єкти комунікативного процесу встановлюють контакти й адекватно реагують за умови порозуміння шляхом семантичної ідентифікації інформаційних елементів, що вживаються при спілкуванні. Структурне – зовнішнє в системах мови, мовлення і мислення має форму знаків: символів, звуків, сигналів тощо. Внутрішнє − змістовне, сутнісне, що воно притаманне  інформації, – це є семантика, без чого процес комунікації втрачає будь-який сенс. Семантикою тут ми називаємо сукупність або єдність в єдиному змісті, значенні й сенсі одиниць/конгломератів мови, мовлення, мислення (знаків, звуків, слів, понять, категорій) та інших усвідомлених предметів, явищ і відносин суб’єктивної та об’єктивної дійсності, що такі існують в форматі месседжів/текстів. Семантичне є невід’ємною гранню триєдиного феномена семіотики: прагматика, синтактика і семантикаВласному зверненню до семантичної проблематики ми завдячуємо традиціям Львівсько-Варшавської школи логіків, математиків, філософів, психологів та лінгвістів першої третини ХХ ст. Поняття «семантика» сьогодні зустрічається в філософії, лінгвістиці, інформатиці й почасти в медицині. Разом з тим цей феномен є універсальною природною даністю, яка відображає внутрішню сутність предмета, явища, мови й інших феноменів буття та свідомості. Скажімо, сонячне проміння є знаком-сигналом, причиною  для рослин розкрити пелюстки й подати знак бджолам для споживання нектару та відповідно для запилення квітки. Семантика, семантична сутність і семантичне на загал – це все феномени нелінійного/квантового й почасти нематеріального порядку, які уособлюють внутрішнє комунікації: інформацію про форму, стан, зміст, дії, властивості об’єкта/суб’єкта, явища тощо.  З огляду на універсальність Триєдності (Бог = Отець, Син, Дух Святий) нині в Україні належить на усіх рівнях суспільного буття й свідомості утвердити в правах на існування триєдність філософської позиції Г. Сковороди стосовно української ментальності: кардоцентризм (серце як єство людського духу), екзистенціально-особистісна множинність (поліфонія) світу (три світи), антеїстична тенденція («сродна праця»). Якщо хтось вважає, що держава стається завдяки конституції, то на прикладі України очевидно, що так буває не завжди й не обов’язково. Навіть попри те, що сучасні комуно-соціалісти вважають чинну досі Конституцію України буржуазною. Конституції завжди були і будуть похідними документами у висліді певної суспільно-політичної угоди між громадянами нації. Власне, з огляду на совкомсемантику чинної Конституції України слід визначити історію України ХХІ століття у якості імпліцитно/прихованої державо- і націєруйнівної… Відтак, новітня Українська нація має позбутися совкомівської конституційної кальки й озброїтися Конституцією України новітньої ринкової доби [1]. Нація, як і людство, стоїть на порозі адекватного епосі інформаційної цивілізації трактування феноменів буття природи, людини й інтелекту як натурального, так і штучного. Так, в економічній науці вартість як міра корисності товару, капіталу чи робочої сили є внутрішнім феноменом грошових знаків та правил їхнього існування, застосування й функціонування. Знаменитий семіотичний трикутник Оґдена-Річардса (знак-сигніфікат, значення-десигнат, означуване-денотат) актуальний сповна і для світських наук, і для теології.  Наука соціоніка довела, що у суспільстві взаємовідносини стаються, як правило, за умови, що суб’єкти зі внутрішньої волі й потреби самореалізації формулюють власні наміри й домовляються у триєдності іпостасей: замовник – посередник – виконавець. Якщо посередники (суб’єкти) на певному етапі відсутні, то посередницькі функції виконують грошові знаки та їхнє значення (семантика). Третій,  невидимий учасник – ЗАКОН, що цим керується власне виконавець, а так само й ПРАВО як критерій у двосторонніх відносинах, – це є об’єктивна неспростовна арбітражна даність: від Божого й до іншого суду.        На початках семантичного дійства людини у будь-якій сфері діяльності відбувається невгамовний евристичний пошук істини буття. У ринковому середовищі, коли процес виробництва переростає сам себе й виходить з-під контролю у сферу надвиробництва, роль посередника зростає надзвичайно, але в першу чергу задля прискорення процесу товарно-грошового обігу. На передній план виходить не власне послуга/товар, чого в цивілізованому ринку завжди є надто багато, аби покупець міг адекватно зорієнтуватися, − а знання про властивості й переваги над іншими послугами/товарами, включно найповніша інформація про послугу/товар і про можливості й способи придбання та споживання. Відтак, віртуальний всеосяжний банк знання й пізнання − це інформаційне суспільство як об’єктивна даність людського існування, коли власне інформація стає повноцінним товаром, а семантика, як сутнісний феномен даних, знань про певний феномен, прирівнюється до вартості, яка  здатна задовольнити будь-яку потребу. Так само й посередник між продавцем і покупцем це є ідеально/інформаційно сформований феномен/субєкт для задоволення інтелектуальних потреб людства, як правило, без механічного втручання у природні процеси буття. Гроші у формі знаків, як міра вартості, як засоб та еквівалент обміну й задоволення потреб, були, залишаються й пребудуть одним із найважніших засобів спілкування між людьми, між юридичними та фізичними особами. Адже товарно-грошова комунікація так чи інакше вчиняється щомиті, про що не замислюємося, а часто-густо «стидаємося» говорити. Мова грошей це є чи не найупливовіша за своїми аргументами сила суспільного буття.    Що ж є спільного між вартістю та семантикою? По-перше, обидві ці категорії поєднує належність до внутрішнього стану відповідних субстанцій: грошей та мови (мовлення, мислення). По-друге, як гроші (міра вартості), так і мова (мовлення, мислення) – це є засоби комунікації: трансформації внутрішнього (семантики) у свідомість людей. Семантизовані системи знаків ґрунтуються на певному досвіді індивідів та/або соціумів і збуджують відповідні нейронні комбінації у центральній нервовій системі, в першу чергу у головному мозку й у душах людей. У такий спосіб відбуваються процеси віртуального задоволення та/або спонук відповідних потреб [2].   Нерідко стаються семантичні диверсії, коли або бажане видається за дійсне, або істинні наміри суб’єкта приховуються й натомість реципієнтові пропонується сурогат товару, послуги, капіталу, робочої сили чи політичної позиції. Власне заради застереження від певних семантичних диверсій на ідеологічному, політичному та соціальному рівнях у першій половині ХХ ст. виникла й  розвинулась філософія позитивізму, неопозитивізму та аналізу (аналітична філософія), до якої доклали зусиль логіки, математики, психологи, філософи та лінгвісти − послідовники професора Казімєжа Твардовскєґо / Казиміра Твардовського, який заснував і розвинув на Галичині  Львівсько-Варшавську філософську школу. Людство ХХІ ст. волає, аби держава взагалі відмовилася від державотворчої ідеології, аби відбувся розвиток національного меценатства у напрямку філософського обґрунтування цивілізованих ринкових реформ, аби не повторилися ті «десять днів, котрі потрясли світ»... Щоправда, історична реальність є такою: семантизована тоталітаризмом пропаганда, ідеократичні мотиви були й залишаються то консолідуючою, а то руйнівною силою держави та  суспільства, як би ідеологи й ідеократи самі себе не вихваляли. Піком панування ідеократії були тоталітаризм, диктатура, етно- й геноцид. Людство пережило два визначальні типи диктатури: комуно-соціалістичну та фашистську, які, до речі, виникли на протилежному тоталітаризмові  ідеологічному полюсі – в капіталізмі з його класичними атрибутами: свобода особистості, приватна власність та розподіл влади на законодавчу, виконавчу й судову. Справа полягала тільки в одному: шляхом пропагандистських маніпуляцій та приватно-власницьких інстинктів переконати, перевиховати суспільну свідомість, трансформувати ментальність народів у бажаному для правлячої еліти дусі. Провідними принципами владних ідеологічних маніпуляцій поряд зі звичайним оббріхуванням та перекрученням фактів є класичні: логічні − доказ до людини, підміна поняття при дискусії, прийом «троянського коня» та філософські – семантичні диверсії. Людиноненависницька ідеологія тоталітаризму, як більшовизму, так і фашизму, головними своїми ворогами вважала філософів-аналітиків, які, продовжуючи традиції позитивізму ХІХ сторіччя та неопозитивізму ХХ ст., – шляхом логіко-лінгвістичного аналізу речей та гасел доводили облудність та наукову й моральну ницість диктаторських режимів. 

Відтак раціоналістична філософська школа, започаткована Платоном, Аристотелем, Архімедом, продовжувалась генієм Р.Декарта та Ф.Брентано і знайшла благотворний грунт у Львівсько-Варшавській Школі логіків, математиків філософів та лінгвістів (К. Твардовський, Т. Котарбінський, А. Гжегорчик та ін.). Паралельним курсом від ідейної спадщини Т.Гоббса, Дж.Локка, Д.Берклі, Д.Юма, Д.С.Мілля, Г.В.Лейбніца, І.Канта позитивізм аналітичної фази Б.Рассела, М.Шліка, А.Айера, Д.Мура, Л.Вітгенштейна, Р.Карнапа та багатьох інших подвижників трансформувався до всесвітнього панування філософії, ідеології і політики ненасильства. Водночас поза Європейським континентом миротворчу місію доброго слова, силу ідеології мудрості було продемонстровано М.Ганді, М.Л.Кінґом та Н.Манделою.

_________________

1. Нагорний, О.М. Про семантику, ідеологію і Конституцію України новітньої     ринкової доби. – Львів: «Сполом», 2009-2018. – 142 с. – [Електронний ресурс]. Режим

  доступу: https://uascientist.ning.com/profiles/blogs/nahornyy-oleksandr-pro-semantics-ideology-and-constitution-of...

2. Нагорний, О.М. Товар, інформація, Конституція як семантичний код та сутність особистості й нації : науково-публіцистичний ессей. – Стаття / Рукопис – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://uascientist.ning.com/profiles/blogs/2031682:BlogPost:127526?xg_source=activity...

 

 

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі