Блоги → Перегляд

УКРАЇНА: ВІКАМИ ПОПРАНА Й ВІДРОДЖЕНА СВОБОДА Й НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Неділя, 18:05, 15/04

Рейтинг
0 0
Переглядів
309

0
0
0

Олександр Нагорний, підприємець, політик, публіцист, перекладач
УКРАЇНА: ВІКАМИ ПОПРАНА Й ВІДРОДЖЕНА СВОБОДА Й НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

І. ДЕСТРУКТИВНА, АЖ НАДТО РУЙНІВНА АНТИДЕРЖАВНА ІНВЕКТИВА, а насправді семантична диверсія, що її підкинули в текст Конституції України комуно-націоналістичні парвеню, а саме: «Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова...» ось вже майже чверть століття поспіль чинить свою смертоносну січу стосовно української держави і нації. Направду, єдина для усіх співгромадян ідеологія - це є абсурд і нонсенс в цивілізованому світі. Натомість увесь світ, який віками виборював правдивий парламентаризм, «за промовчанням» керується аксіомою, суть якої полягає у такій константі: держава, як орган влади цивілізованої спільноти співгромадян, імпліцитно не може існувати без системи ціннісних орієнтирів і принципів, що вони у той чи інакший спосіб складають державну ідеологію. Тобто кожен член спільноти має право на власні світоглядні орієнтири й переконання, але задля непорушності державницьких канонів та соціально-політичних орієнтирів, які слугують благополуччю більшості співгромадян, державна ідеологія має бути апріорі. Ба, навіть як не загальнообов'язкова. Відтак, «маємо те, що маємо», як заповідав найвищий ідеолог ЦК КПУ, функціонер-комуніст, антикапіталіст і антинаціоналіст, покірний генератор та виконавець всезагального приватизаційного дерибану в Україні президент Л.М. Кравчук. Від самих початків незалежності України в 1990-1991 рр. генетично модифіковані безідейні принципи творення держави і нації ринкового типу набули ознак карколомного розграбунку й падіння продуктивності в усіх сферах буття та діяння громадян. Натомість привладна верхівка вмить перехопила розподільчі й розпорядчі важелі упливу й відчуження влади і власності від десятків і десятків мільйонів громадян України. Тож запанував хамський принцип підкилимової ідеології, яким послуговувалися й донині послуговуються фактично усі переформатовані в «ринковиків» представники законодавчої, виконавчої й судової гілок української влади, а саме: що б не задумали й що б вони не ухвалили, - для народу все єдино: нищення й виштовхування за кордон на рабську працю найбільш незахищених співгромадян; розпилування й здача на металобрухт виробничих потужностей, а відтак знекровлення національного товарного виробництва й на загал економіки; галопуюча інфляція валюти й людських чеснот; жалюгідне пенсійне забезпечення старшого покоління простолюду; відчуження творчих особистостей від недоторканних прав інтелектуальної власності й авторських прав; жебраюча національна наука, освіта й культура; розкошуючі елітні «царські села» скрізь і всюди, куди, як мовиться, не ступає нога чесних співгромадян окрім терпеливо мовчазної прислуги тощо. Замість демократії запанувала демагогія місцевих «блатних» - недовчених та перевчених за підтримки західних фінансово-політичних інтервентів можновладців з нульовою амуніцією й менторськими замашками та амбіціями. У висліді - жадоба швидкої наживи канцерогенно метастазувала від голови (від поголів'я) привладних нуворишів-парвеню до їхніх дітей - самовпевнених у власній безгрішності молодиків і молодиць. А по тому, як ефект нейтронної бомби, нищівним буревієм така квазі демократія паралізувала країну й народ, виштовхала націю у провалля демагогії, замішаної на безсовіснім розграбунку держави й кожного трудящого громадянина зокрема. Туземні українські комуно-соціалісти раптом поставали скоробагатьками, і «дикий» капіталізм з комуністичним оскалом запанував на теренах найбільшої за територією країни Європи згідно зі сценарієм класиків жанру Ільфа і Петрова, що вони його вклали у вуста узагальненого образу пройдисвіта від тоталітарної системи Остапа Бендера; «Запад нам поможет!» Ця зухвала шахрайська теза виявилася аж надто привабливою формулою-схованкою для лінивого й звиклого до «халяви» електорату. Бо «Запад» врешті-решт допоміг собі збути увесь секонд-хенд та інший товарний непотреб на наших безмежно зголоднілих ринках, розкрутив в Україні аж до захмарних рівнів валютну інтервенцію та небачену досі у світах інфляцію, поповнив власні гамани коштом дешевої й довірливої як домашня тварина української заробітчанської армії та миротворчого контингенту, знищив наш національний науково-технічний потенціал і модерне технологічне виробництво. А наостанок, надаючи мовчазну згоду на грабіжницьку, криваву й нищівну громадянську війну на Півдні й на Південному Сході, спровокував Російську Федерацію до прямої інтервенції з відчуженням українських територій, виробничих потужностей і продуктивного кадрового потенціалу... Де їхня ООНівська й НАТОвська честь і совість у відносинах з Україною, коли справа дійшла до застосування миротворчих місій на теренах правдивої країни-миротворця на усіх континентах!? Попри цей тривалий матеріальний та інтелектуально-духовний етноцид зі сторони усіх без винятку «друзів і партнерів» Україна завжди була, є і пребуде каменем спотикання на шляху взаємодії цивілізацій Заходу і Сходу. Тепер на часі переформатування нашої держави з «окраїни» в фортецю Центрально-Європейського економічного простору. Для надійності результату рятівних для нації задумів слід задекларувати й довершити матеріалізацію провідних положень національного проекту «Повноформатний оборонний ядерний статус України», як співзасновника ООН з 1945 року і як визнаного першовідкривача фотозйомки ядра атома зсередини у м. Харкові. Запорукою реалізації цієї тези має постанути конкурентоздатна в ринку філософія, методологія, доктринологія й ідеологія Українського національного лібертаріанства*, яке ґрунтується на спектрі ідейно-філософських чинників розвою національного хазяйського чину, суспільної свідомості власника себе, свого маєтку, влади й держави на загал. Адже для українських національних підприємців-хазяїв позірні й безкінечні «благі наміри» як Європейського Союзу, так і Євразійської спільноти з гарантією вимощені руйнівними посяганнями наших конкурентів у напрямі зіштовхування українства в гирло бездуховного й задушливого для національної ментальності глобального економічного пекла. Адже без креативу, без свободи особистості й творчості співгромадян прогрес не стається. Сучасне українське привладне нувориство вирізняється абсолютною відсутністю державотворчої фаховості й на загал цивілізованої освіченості, адекватної викликам глобального конкурентного ринку товарів, капіталів та робочої сили. Ось чому нинішня така собі «політична еліта» тут не усвідомлює та й не воліє усвідомлювати ані поняття, ані тези, ані системи ідеології націєтворення в усій повноті цінностей свободи особистості й цивілізованого ринку. Тож у підсвідомості, як мовиться у народі, тіпа «бомонду» превалює як не рабське поклоніння закордонному «шефу», так люмпенське загрібання українського чужого - матеріальних благ і активів, які «погано лежать». Відтак, замість плекання національної ідеології свободи особистості, цивілізованої конкуренції в країні й назовні, хазяйського чину [*Див. в I-net: Д. Берґланд, Л. фон Мізес, О. Нагорний та ін.], як системи політико-правових, етико-моральних, релігійних, естетичних та філософських світоглядних орієнтирів, в Україні ставлення до дійсності й індивідуальну ментальну «відеокарту» громадян знівельовано до рівня нижче умовного плебейського плінтуса: задоволення елементарних матеріальних потреб на грані фізичного виживання. При цьому на противагу високій моді у найширшому розумінні цього терміну, моді на всезагальне народовладдя, на успішне хазяйнування вдома й за місцем проживання, запитам на високі ідеали конкурентоздатної особистості на усіх рівнях соціуму, влади й державного управління превалюють насаджені зайдами псевдоцінності плебейського штибу. Такими маніпулятивними з боку влади усіх рівнів були й залишаються: майданна істерія, волонтерство, низькопоклонство перед меценатами, ґрантожерство, антихазяйська ментальність, заробітчанство за кордоном, рабська покора тому чи іншому політичному режиму і, як наслідок, - всеохопна некролатрія, аж до некроманії та некрофілії. Замість виконання владою прямих функцій система маніпулює свідомістю громади й громадян згубними для демократії чинниками, що вони тут вважаються таким собі способом героїзації історії національних поразок. В реальності ж провокується непротивлення насильством супроти супостата зі сторони високоорганізованого й високоосвіченого українського народу як суверена, плебейська покірність відвертому, безжальному, нищівному привладному злу й хамству. На цьому з усіх-усюд «зудить», і «грає», й «пританцьовує» оте антиукраїнське середнього роду, виду, освіти й інтелекту лихо, яке загрібає всенародні кошти до власної скарбниці й розтусовує національне надбання щодалі від метрополії, аби в будь-який момент «злиняти» з країни й пожирувати у світах. Адже складники цього феномена очевидні: замість жертовності - жлобство, замість совісті - скаредність, замість честі - шахрайство в усьому й у колі всіх ближніх райців. При цім їхні «дальні» поплічники-покровителі усе наперед ретельно прораховують, не допускаючи жодних несанкціонованих власноруч застосованих шахрайських схем собі у збиток.

ІІ. УКРАЇНА ЯК НАЦІЯ РИНКОВОГО ТИПУ, - ЦЕ НЕ ЧИЄСЬ ПАРТНОМЕНКЛАТУРНЕ КУБЛО, не мозаїка із приватних кишенькових «банчків» чи псевдопартійних «пацанських» сходок і тусовок, не майданна кривава «цукерня» і навіть не ракетно-ядерно-космічне опудало. Усвідомлюючи цей факт, маємо право задекларувати таке: Україна - це є визнаний на міжнародному рівні Європейський суб'єкт міжнародного права з найвищим статусом співзасновника провідних прогресивних міжнаціональних спільнот світу, генератор національного державотворення з вектором до цивілізованого ринкового укладу економіки, першовідкривач всезагального народовладдя на пострадянських теренах й інтерконтинентальної миротворчої потуги. Республіка Україна сьогодні для сучасної Європи й цілого світу постала як реальний взірець непереможної спільности громадян майже двох сотень національностей на полях кривавої січі за свободу, за ідеали модерного національного суверена - за український народ і є монолітом, спаяним в інтелектуальну й ментальну броню захисників Вітчизни. Усе вище викладене - це є аксіома, бо факти є річчю впертою, їх видно, як мовиться, «неозброєним оком». Натомість, «озброївшись» філософським методом неопозитивізму, крізь кришталеву призму Всевишньої Триєдності як Божий день бачимо, що істинні причини перманентної національної кризи являють собою досі не усвідомлений народом і нацією цілісний конгломерат чинників, що вони лежать у підспідку антиринкової ментальності влади й громадян в Україні сьогодення. 1. Предмет історичного протистояння в метрополії й назовні: Україна, суверенна, незалежна, модерна й миролюбна нація і держава унітарної організації, Центрально-Європейського розташування та демократичної політичної культури, нині перебуває у стані внутрішньої та зовнішньої військової агресії. Відтак, відповідно до загально прийнятного порядку слід виявити й прояснити цілу низку сторін, причин, форм, методів чинників та важелів протистояння й визначити алгоритм перемоги українського національного республіканства над тоталітарними викликами. 2. Супротивник: Російська Федерація, яка, образно кажучи, являє собою євразійський льодовик, що він безумовно розвалиться й розтане від найменшого міжнародного потепління у стосунках між націями. Росія, а вірніше, Московія, історично й причинно-наслідково виросла на плечах першопрестольної православної Київської Русі. Московіти, росіяни з метою маніпуляції поняттями типу «русичі», «русскіє» віками перманентно й зухвало силкувалися переосмислити на власний великодержавний загарбницький розсуд й перейменувати поняття Росія на Русь, а відтак перенести на скрижалі московсько-петербурзько-російського державотворення «нєкую русскость», що вона мала би бути загальнообов'язковою для усіх «малих» народів, як за часів імперії воєвод, князів і царів, так і за часів панування РСДРП, КПСС, СССР та нафто-газо-імперського айсберга - Російської Федерації. 3. Імпліцитні посіпаки агресора: окремі владці країн Європи, Азії та Америки, які вбачають в Європейській Україні небезпечний для будь-якого диктаторського режиму приклад модерної політичної нації, національної «вольності», ментальної загартованості, конкурентоспроможності, цивілізаційного вибору, що він може бути предметом для наслідування на усіх континентах в сенсі розвою демократії та народовладдя, взірця модерної техніко-технологічної та культурно-наукової потуги світового виміру. Ментальність тоталітарного штибу можновладців північно-східного сусіда повністю відчужена від ідейно-філософських цінностей в системі організації цивілізованого державотворення, а саме від науково виваженої філософії, методології, доктринології, ідеології та політики, що вони є невід'ємними складниками в системі суспільно-політичних ціннісних орієнтирів епохи ринкових трансформацій, організації системи достойного буття та продуктивного діяння громадян. Системний і віковічно культивований патерналізм північних слов'ян, як генетично закодована упродовж тисячоліть домінанта повсякденного існування, знаходить відгомін, співчуття й підтримку у середовищі ментального плебсу в метрополії й у світах, який за генетичною васальною звичкою покладає власні громадянські надії, сподівання й обов'язки на владотримачів: ватажків, воєвод, князів, царів, вождів, президентів та їхніх поплічників у ЗМІ тощо. 4. Об'єкт: Україна - прямий нащадок держави з первісно рідним найменням Русь Київська, що вона за часів середньовіччя простиралася від Таврії аж до Ладозького й Онезького озер [див. викопіювання: Meyers Neues Lexikon: Zweite, völlig neu bearbeitete Auflage in achtzehn Bänden. - Band 7. - VEB Bibliographisches Institut Leipzig, 1973. - S. 497]. Понад те, Хрещена Київська Русь, як генетично умотивована хазяйським чином і народовладдям праматір сіл, міст, народу і нації України, - це Богом привнесений код буття та діяння єдиної істинно православної й вірної спадкоємиці власне руських, а не російських історичних здобутків: державо- і націєтворення, унікальних народних обрядових традицій і ментальності, патріотичного духу українства та самобутньої української мови, віковічної організації національного промислового виробництва й народних промислів, військової звитяги й жертовності українців різних національностей в ім'я свободи, нездоланної державницької спільності рівноправних співвітчизників перед лицем воєн, чужоземних агресій та внутрішнього протиборства підбурюваних зовні сторін. Таке історичне помазання є гідним підмурівком української нації у процесах дієвого представництва республіки України у складі ООН і НАТО. 5. Формат протистояння: відверта й пряма мілітарна, збройна агресія на території Української Автономної Республіки Крим, а також на Південному Сході України - в Луганській і Донецькій областях, яку вчинено зі сторони імперської Російської Федерації силами військових, найманців та спільно з місцевими бандитськими елементами, і яка супроводжується підлою нищівною антилюдською демагогією, анексуванням українських територій, кривавою січею: смертовбивствами невинних громадян України, розбоєм, протиправним розграбунком українського національного надбання та інфраструктури, включно відчуження приватних, соціальних, фінансових, виробничих і природних ресурсів, належних республіці Україна та мирному населенню. 6. Невпинна інформаційна війна зі сторони агресивної Російської Федерації: виплекана генетично середньовічним Московським Рейхом (імперією) й деформована загарбницькими «звитягами» імперська зверхність, яка демонструється на усіх інформаційних ресурсах у форматах найдошкульніших висловлювань лінгво-семантичного плану за межею пристойності й здорового глузду, які в системах інформаційно-психологічних воєн і спеціальної пропаганди вчиняються на брудних хвилях семантичних версій, диверсій і контрверсій. Така практика по відношенню до населення ні у чім не повинних країн, націй і народностей вважається буденною справою в мислях, в бутті та діяннях генно-модифікованого безкомпромісного неонацизму, який сьогодні все виразніше детонує в середовищі неадекватних нормам цивілізованої світобудови очільників РФ, що вони втратили відчуття реальності за часів цивілізованого ХХІ століття. 7. Всеукраїнська біда полягає в тім, що ментально неадекватною є сутність мислення й діянь національних привладних суб'єктів і факторів, які зумисне руйнують державну незалежність і територіальну цілісність нашої Центрально-Європейської нації, як правонаступниці Священної Київської Русі. Ці аж надто покірливо сприяють проявам імпліцитної й відвертої сутності агресивних міжнародних організацій та певних країн, які чинили і вчиняють етноцид стосовно Боголюбивого українства й ментально толерантних українців (русичів) як упродовж минулого ІІ тисячоліття нашої ери, так і сьогодні. І то незважаючи на Велику національну історію, що вона бере початки від найдавніших культурно-етнічних традицій: Аратта, Трипілля [https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Аратта; https://uk.wikipedia.org/wiki/Трипілля; https://uk.wikipedia.org/wiki/Трипільська_культура нарівні з цивілізаційним кодом від Шумерів [http://www.e-reading.club/chapter.php/144986/3/Mironov_-_Drevnie_civilizacii.html]...ІІІ. ІСТОРИЧНІ НЕЗАПЕРЕЧНІ ВИСНОВКИ, АКСІОМИ Й ТЕЗИ ВІД УКРАЇНИ-РУСИ КИЇВСЬКОЇ ДО РЕСПУБЛІКИ УКРАЇНИ Віками роздріблена й тривалий час окупована кочовими загарбниками, зокрема татаро-монголами, середньовічна осколкова Київська Руська держава попри усі поразки кров'ю плекала власну історію й чин в оточених зусібіч новоявленими ворогами в анклавах: малоруських, запорозьких козацьких та слобідських поселень на Донеччині й на Харківщині. Нескінченні військові агресії, багатосотрічна окупація й насильницьке узалежнення від окупантів, навіть під час вимушеного перебування в еміграції українці зберегли власну ідентичність скрізь: як на Європейському континенті, так і на усіх інших континентах світу Згідно з істинними історичними фактами, Москва, Московія, Росія (нім. Russland (руслянд), англ. Russia (раша), ба, навіть російською РОссия, а не какая-то Рассея либо Руссея), сформована внаслідок міжусобиць Київських князів-родичів, аж ніяк не була й не може вважатися прародителем чи покровителем, чи владарем у законі Священної Руси Київської, яка у ранньому та пізньому середньовіччі відбулася як Європейська пранація чи не найбільша просеред перших. Отже, в лексикографічних джерелах знаходимо чималий обсяг документів і матеріалів, які спростовують етноцидні тези й аргументи про позірну нездатність України, українців та українства на загал до цивілізованого й адекватного викликам сучасності державо- і націєтворення. Проте Україна-Русь, як і прабатько городів Руських Київ та Київщина, Полтавщина, Карпатія, Галичина, Волинь, Поділля, Скіфія, Таврія, Сарматія, Слобожанщина, Сіверщина й інші на загал невід'ємні серцеві українські терени: донецькі, запорізькі, поліські, буковинські та ін., що вони упродовж віків і тисячоліть потерпали від нападів та поневолення зі сторони турецько-візантійських, монголо-татарських та центрально-європейських чи інших загарбників і вимушено слугувати австро-угорським, посполитим, німецьким, російським чи іншим імперським інтересам, досі зберігають і плекають національну ідентичність [https://www.google.com.ua/search?q=%D1%81%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0&biw=1198&tbm=isch&tbo=u&source=univ&sa=X&ved=0ahUKEwiSu-eZtM7QAhWBWiwKHd5_AkkQsAQINw&bih=653&dpr=0.9#imgrc=mqjWgrrDE4fkbM%3A]. Направду, в наш час будь-яка цивілізована країна історично приречена випростатися на увесь зріст і відбутися повноформатною нацією, або впасти додолу чи то від повсталого бунтівного народу, чи то під ударами агресора, як це відбувалося у Європі від часів раннього середньовіччя у IX-XII ст., коли монголо-татарсько-польсько-російськими поневолювачами було розшматовано стаціонарну Київську Русь. При цьому інші народи з острахом причаїлися в очікуванні Божої помочі... Сьогодні у ХХІ столітті на часі алгоритм роботи над історичними помилками з метою осмислення й ухвалення адекватних рішень та діянь на усіх рівнях української влади та громади й не в останню чергу усіх цивілізованих націй світу. На тернистому шляху пошуку історичної істини замість мальованої досі імперськими апологетами напівправди варто скористатися матеріалами від одного з найсолідніших джерел знань світового рівня. Це є справжній витвір енциклопедичного мистецтва з доробків чи не найавторитетнішого з видавництв цивілізованого світу, що воно було засноване у 1805 році в Лейпцигу Ф. А Брокгаусом / F. A. Brockhaus (1772-1823 р.р.), Брокхаус Ферлаґ (Лейпціг, Берлін, Відень) / Brockhaus Verlag (Leipzig, Berlin, Wien) й у 1894 році видало у світ: повноформатну 16-томну енциклопедію Брокхаус' Конверзацйонслексікон, 14-е повністю оновлене видання. Повна назва оригіналу: Brockhaus' Konversations-Lexikon. - Vierzehnte vollständig neubearbeitete Auflage. In sechzehn Bänden. - A. F Brockhaus in Leipzig, Berlin und Wien, 1895. - Bd. 1-16 (у подальшому - BKL). Цій життєдайній криниці історичної інформації ніхто не наважиться відмовити в упередженості чи відхиленні від стандартів найбільш виваженої Європейської енциклопедистки та історіографії. Тут достеменно й документально засвідчено реалії минулих століть з країнознавства, народонаселення, культури, науки, мистецтв, промисловості, історії та географії країн Європи й світу тощо. Зокрема з історії України Руси та інших слов'янських народів.
[BKL Bd. 14, S. 28]
Авторський [О. Н.] переклад з німецької мови зі збереженням автентичного правопису в тексті оригінала: (О. Н.): «Наймення РУСЬ (вимовляється з м'яким знаком наприкінці слова), яке варяги (див. «норманни») перенесли на східних слов'ян, - це первісна назва держави й народності, що вона від самих початків у ІХ столітті розвинулась під орудою Києва. В ХІ столітті назва Русь закріпилася так само за Волинню й Галіцією. Після звільнення від татаро-монгольського нашестя Москва продовжувала започатковану Києвом традицію і так само прийняла назву Русь. Наприкінці ХVI ст. грецькомовне слово Rossia (Россия) було адаптовано в стилі російського правопису Rossija (вимова: Рассия), що тепер і є офіційною назвою Росії. На даний час давнє слово Русь здебільшого пов'язують із корінними малоруською та білоруською народностями на противагу великоросам і Великоросії.» Офіційно і традиційно початки Руси-України належать до епохи варягів / норманів, які й торгували, й чинили розбійні напади у середовищі східних слов'ян та новгородців, а згодом осіли на теренах поблизу р. Нева та Ладозького озера. Проте пізніше ці нападники зазнали поразки від об'єднаних слов'ян та фіннів, які повстали, аби не платити їм данину. По тому внаслідок власних слов'яно-фінських міжусобиць виникла необхідність закликати заморських князів. Рюрік, Сінеус і Трувор зі свитою не забарилися й оселилися на теренах Ладоги, Білоозера й Ізборська. Найперші свідчення про населення на Русі належать Геродотові, який повідав, що північне Причорномор'я було заселене скіфами й сарматами, чиї спільні нащадки буцімто започаткували східний слов'янський родовід. Слов'яни заполонили західні теренах сучасної Росії: від Ладозького озера й південніше аж до самих степів, щоправда, на значній відстані від морського узбережжя. Натомість україноненависники вважають саме цю історичну подію початком підвалин Руського Рейху (Московської імперії). Слов'янські міграційні потуги на півночі й на північному сході Європи супроводжувалися сутичками з фінськими, а на півдні й на південному сході - з тюркськими племенами, а саме з волзькими булґарами, з хазарами, печенігами й половцями. На північному заході їм довелося мати справу з племенем латиської гілки, яка ще в доісторичну епоху виокремилася зі спільности слов'яно-литовського родоводу. На загал поняття «слов'яни» включає древні народи, які походять від індогерманських племен (нім. die Slawen, англ. Slavs) [http://www.ancient.eu/Slavs/, https://en.wikipedia.org/wiki/Early_Slavs, https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_medieval_Slavic_tribes], генеалогічне віття яких успадкувало тісну спорідненість з литовцями. зокрема в німецькій мові пов'язуються з поняттям «слава» (успіх), що з огляду на прадавні поразки видається як мало вірогідне. Так само, як і похідне від назви мовної одиниці «слово», досі не доведено достеменно. Натомість існує німецькомовна неофіційна, образна назва для слов'ян у множині, а саме: (die) Wenden - пороги, граничні межі, а також Winden - бот. в'юноки; тех. лебідки, коловороти... В Австрії малоросів зазвичай називали русинами (рутени = Ruthenen) [https://de.wikipedia.org/wiki/Ruthenien, https://uk.wikipedia.org/wiki/Русини]. Без сумніву, пращури наші, слов'яни відбулися як народи з індо-германськими коренями. Історія відсилає дослідників до часів першого тисячоліття нашої ери, коли після 862-го року Київський престол посіли: Рюрик, 862-879 р.р. н. е.; Олег, 879-912 р.р.; Ігор, 912-945 р.р.; Ольга, 945-957 р.р.; Святослав І, 957-972 р.р.; Ярополк, 972-980 р.р.; Володимир І, 980-1015 р.р.; Святополк, 1015-1019 р.р.; Ярослав І, Світлий, 1019-1054 р.р. ... Юрій Владимирович Долгорукий, 1155-1159, включно онук Мономаха Ростислав І (Мстиславович) 1159-1167 р.р., які до останнього берегли Русь Київську Православну від зазіхань зусібіч, зокрема зі сторони Московії та татаро-монгольської Золотої Орди. [BKL Bd. 14, S. 91-92]
[BKL Bd. 14, S. 91]
Мало яка нація у світі може сьогодні похвалитися незрівнянною й невмирущою власною тисячолітньою історією та світової слави правителями, які боролися, перемагали й відбулися тут, на наших українських землях, які вкарбували навіки героїчний літопис українськлої нації у світову скарбницю історії. Саме вони, ці наші вікопомні керманичі й ці землі в Європі упродовж десятків віків йменувалися КИЇВСЬКИМИ - РУСЬКИМИ ВЕЛИКИМИ КНЯЗЯМИ Й ІМПЕРАТОРАМИ [від Рюріка (862-879 р.р. н.е.) до Ростислава Першого (Мстиславовича) 1159-1167 р.р. н.е.)], РУСЬКИМИ ГОРОД`АМИ та КНЯЗІВСТВАМИ, і аж ніяк не московськими чи російськими. [BKL Bd. 14, S. 92] Це вже згодом у висліді монголо-татарського нашестя відбулося повноформатне становлення Московського князівство, яке до початку ХV ст. поспіль сплачувало Золотій Орді данину і ще упродовж століть і століть вважалося васалом Кримського хана [http://history.ed-era.com/6/mongolo-tatarske_go.html]. Так видається, що у деяких географічних найменуваннях від чужоземців є частка правди стосовно поведінки й способів взаємодії слов'ян з іншими народами, їхніх міжетнічних взаємин як в історичному минулому, так і в сьогоденні. Ментально, а також звичаєво й за мовною ознакою народи різняться. І немає на то ради. Проте індо-європейськість та поліетнічність слов'ян («славою чи словом повитих» народностей) в Європейській національній родині досі ніким не заперечується й не спростовується. Адже а саме: українці, росіяни, білоруси, - так звані: «руські народи», і як нації, і як народності, були і досі є підмурівком Європейської цивілізації й фундаторами Організації Об'єднаних Націй (ООН). Гідно представлені у міжнародному і Європейському співтоваристві нації, де домінують такі слов'янські етноси: поляки, болгари (вкл. македонці), серби, (лужицькі серби / лужичани / сорби,), венди / вінди, хорвати, словенці, чорногорці, чехи (богемці, моравці), словаки та інші малочисельні народності. До порівняння, у Європі наприкінці ХІХ ст. число слов'яномовних у складі цих народів на загал становило близько 95 000 000 (дев'яносто п'ять мільйонів) осіб... [BKL Bd. 14, S. 1034-1036*]. Імперська зверхність носіїв агресивної романо-германської мовної сім'ї, яка так само формувалася віками, зазвичай проявляється в оцінці мовного ареалу та мовної самодостатності нації. Проте до створення ООН цілковито залежала від рівня державного статусу й економічної могутності тієї чи іншої країни, народності чи національності. Маркером повнокровної нації є мова. Слов'янські мови у словниковій статті "Slawische Sprachen" / «Слов'янські мови» від Brockhaus' Konversations-Lexikon [Bd. 14, S. 1035] утворюють окрему мовну сім'ю з індо-германським лінгвістичним корінням. Найспорідненішою зі слов'янською мовною сім'єю вважається литовська. Сукупна слов'янська мовна сім'я включає такі основні мовні групи (подаються у неповній кількості), а саме: «...мови слов'янських народів утворюють окрему мовну сім'ю з індогерманськими коренями. Найближчою за спорідненістю до цієї мовної сім'ї є литовська. На загал сім'я слов'янських мов підрозділяється на такі мовні групи: 1) болгарська мовна група (див. болгарська і церковно-слов'янська мови); 2) сербо-хорвато-словенська, що вона складається з а) сербської та хорватської мов та б) словенської; 3) російської групи (див російська мова); 4) західно-слов'янська група, яка підрозділяється на а) чеську мову»; б) сербську; в) вендську (полаби: по ріці Ельба); г) польську (вкл. кассубська мова)». Української та білоруської наприкінці ХІХ ст. як ніби й не існувало... Відтак, маємо нагоду відновити історико-лінгвістичну істину, що вона свідчить про таке: давньоруська / староукраїнська мова [https://uk.wikipedia.org/wiki/Давньоруська_мова; https://uk.wikipedia.org/wiki/Староукраїнська_мова], вкл. рутенська, старобілоруська, руська та малоруська мови, що вони поєднували значну кількість діалектів. Посеред основних джерел діалектів-говірок вирізняють такі: 1) червоно(красно) руська / рутенська (rotrussische / ruthenische), яка була поширена на заході Поділля й Волині, в Галичині й в Угорщині; 2) південномалоруська (українська) - в таких губерніях, як Харківська, Єкатеринославська, Київська, в південно-східних районах Волині, Поділля, Чернігівщини, Херсонщини, на теренах Воронезької та Курської губерній, а також у Приазов'ї та Причорномор'ї; 3) північно-малоруська говірка (поліський діалект) в таких губерніях, як Гродно, Мінськ, на сході Волинського краю, а також в північних регіонах Київщини та Чернігівщини. Щоправда, в підрозділі die Russische Sprache [там само, Bd. 14, S. 62] відповідно до традицій імперсько-кайзерівської доктрини стверджується, що руська мова розкладається на (напевне, має у складі) три основні діалектні (навіть не мовні) групи, а саме: «малоруска мова розповсюджена на малоруських теренах»... [мабуть, Україну вже тоді, у ХІХ ст. вважали не сповна політичною й недодержавотворчою нацією, бо зневажали як таку, що вона не мала навіть мови власної, як найважнішого чинника суверенітету держави і нації, бо не статуювала власної ідентичності в соціумі й на державному рівні]. При цьому відповідно до територіально-політичного поділу Україна включала такі міста й губернії: Гродно (частково), Мінськ (частково), Волинь, Поділля, Херсон, Київ, Чернігів, Полтава, Катеринослав, Харків, Воронеж. Так само у складі Австро-Угорської імперії, а саме на сході на двох третинах теренів Галичини, на частині території Буковини, в східних районах Карпат. Малоруська мова відрізняється від великоруської головним чином вимовою звуків "g" та "h": великоруською ґ(g)ород, малоруською звучить г(h)ород» тощо. До слова, на відміну від мовних реалій, слов'янські, а вірніше, візантійські принципи права, характерні для росіян та сербів, не було акцептовано в системах польського й чеського правового поля, де воцарилася переважно німецька й римська правова культура. Тож і слов'яни так само різняться ментально, як і англійці з валлійцями, з німцями та шведами (германська мовна група), чи французи з італійцями та іспанцями (романська) Проте мовна спільність при цьому не є останнім і вирішальним чинником в системі національних ціннісних орієнтирів і етнічної єдності навіть за умов всезагальної глобалізації, від якої є користь усім цивілізованим націям. Приміром, найкоротші і найвлучніші наукові поняття, назви деталей і процесів у реальному й віртуальному світі електронної техніки, комп'ютерних технологій та числової взаємодії в мережах і системах типу людина-машина-програма практикують англійською, проте ніде сумнівів чи незручностей не викликають апріорі. Імперські упливи на мовний ареал націй і народностей віками мали і мають значні наслідки. Віковічні військові, економічні та ментально-етнічні інвазії з усіх-усюд в Україну формували і мовну культуру нації, і так само провокували мовну залежність від різномастних поневолювачів. [https://uk.wikipedia.org/wiki/Мови_в_Україні, http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/12/5/64283/, http://www.academia.edu/4210818/_Linguistic_composition_of_the_populatio_in_Ukraine_map].
У ХХІ столітті лінгвістичне домінування сусідньої держави завершилося фактичним російсько-українським білінгвізмом населення і громадян, навіть за наявності національного українського паспорта, що він визнається в усьому цивілізованому світі, як свідчення автохтонного громадянства республіки України...

Одвічно й донині українці і як нація, і як народ, і як сукупність рівноправних громадян-індивідів, мовно, ментально, психологічно, [https://uk.wikipedia.org/wiki/wiki/Історія_української_мови] духовно й матеріально змушені були терпіти непосильний тягар першої та другої світових воєн, а по тому виконувати новоімперську волю ненаситних петербурзько-московських царсько-ЦеКовських поневолювачів, а нині знов боронитися від «смертельних обіймів» ненависних федеральних постімперських сусідів.

Врешті-решт у ХХІ ст українцям, аби відбутися повнокровною цивілізованою нацією, історія таки дала шанс затямити, звідки чатує загроза рабства, вимушеної покори й фізичного винищення, а де світить видноколо правдивої Європейської, свободи й незалежності. Щоправда, жоден вибір не обходився й не обійдеться без ризиків та жертв. Свобода завжди вартувала й вартує і самовідданості, й жертовності, і крові, й часто-густо життів мільйонів найкращих синів та доньок - громадян України найрізніших народностей та національностей, які є патріотами Української Батьківщини...IV. ІСТОРІЯ НЕ ЗНАЄ УМОВНОГО СПОСОБУ:
ось, якби та коли б; вот, если бы да кабы... Тож і демонструє криваву здатність повторюватися. Проте найважніше за усе тлінне це є здатність нації відроджуватися з попелу віків, віднайти зерна власної ідентичності, вікопомної істини посеред цілої купи історичних плевел-пустоцвітів. Так сталося зокрема й з Україною, що вона як фенікс знову й знову вимушена доводити світові власну національну державницьку історію та модерну ідентичність з глибоким історичним корінням та плодоносним віттям не тільки лише у Європі, але й перед лицем цілої світової цивілізації [http://catalog.odnb.odessa.ua/opac/index.php?url=/collections/view/2362/source:default]
[BKL, Bd. 16, S. 48]
Авторський [О. Н.] переклад з німецької мови зі збереженням автентичного правопису в тексті оригінала: «Україна, російською й польською мовами: Украина, ukraїna (дослівно означає прикордонна країна), переважно малонаселені з огляду на інвазію татарів та інших кочових племен прикордонні анклави тогочасної московської імперії (рейху) та Королівства Польщі. Час від часу виникали так звані московська, рязанська, сибірська Україна й інші аналогічні утворення. Проте назва Україна закріпилася в основному за країною обабіч центрального русла Дніпра. А саме, колишнє Київське воєводство, яке належало Польщі, з прилеглими т. зв. дикими степами й долами, тобто місця розташування в минулому малоруських і запорозьких козаків. На даний час ця країна являє собою державницьке ядро у складі руських губерній, а саме: Чернігівської, Київської та Полтавської. Колишню с л о б о ж а н с ь к у Україну, яка виникла в 17-му столітті як об'єднання слобод (див. вище, включно Харків), що їх на берегах Дінця заснували біглі від польських утисків козаки, на даний час уособлює Харківська губернія.» Не викликає жодних сумніві той факт, що історично Україна як нація, українці як національність, а українство як цивілізований етнос на загал формувалися, співіснували й розвивалися на центрально-європейському просторі. Щоправда, віками українці внаслідок агресивних посягань зовні опинялися у складі найрізніших імперських анклавів, зокрема віками потерпали від набігів монголо-татарів, половців, інших кочових племен. Проте за часів середньовіччя Україна й українці принижувалися й нищилися як у складі Російської імперії (рейху), так і під владою Речі Посполитої / Польського королівства, зокрема, коли Київщина ще вважалася воєводством польським... При цьому територія середнього Придніпров'я, Чернігівщина, Київщина, Полтавщина, слобідська Україна на Харківщині: «МАЛОРУСЬКА ЗЕМЛЯ» (ВІД РУСІ КИЇВСЬКОЇ ПОЧИНАЮЧИ) споконвіків вважалася вотчиною так зварих «малоросійських», а прецізійно: донецьких та запорізьких, також інших біглих козаків.
[BKL, Bd. 10, S. 408]. При цьому Московщина, більш-менш грамотна челядь царистська за усіх часів від середньовіччя й дотепер шляхом приниження, так званого димінуативного дискредитування КИЇВСЬКОЇ РУСЬКОСТІ України й Українців силкувалася нав'язувати власне трактування Росії-Московщини, метикуючи перебрати історичні корені Священної Русі Київської на свою користь. від історичної назви Русь, Русская земля тощо як власної шляхом Україна, як би її не називали (Grenzland = прикордонна земля, окраїна тощо), виборювала державність і незалежність від сусідньої Росії віками.

[BKL, Bd. 14, S. 110]
За цих обставин подаєтья так само наш авторський переклад українською мовою цієї статті зі згаданого Лексикона Брокгауза: «Рутени, русини, русняки, - це малоруське населення Галичини й Угорщини, яке проживає обабіч Карпатських гір на заході на узбережжі р. Сян, а на сході включно терени Буковини. Самі себе називають просто русами (див. Малоруси / Малороси). Кількість рутенів / русинів в австрійському королівстві 1890 року становила 3 млн. 105 тис. 221 особа, з них 2 млн. 935 тис. 674 особи - галичани, 268 тис 367 осіб - буковинці, 383 тис. 392 особи - піддані земель Угорського королівства (Корони). Міста краю населяють поляки та жиди, та знать, ополячена повністю. Рутени / русини належать переважно до греко-уніатського віросповідання». Нижче наведено викопіювання автентичної енциклопедичної статті «Малоруси. Малоруська література, Мала Русь» зі згаданого видання Лексикона Брокгауза [BKL, Bd. 10, S. 407-408]:


[BKL, Bd. 10, S. 407-408]
Оскільки великоросійський імперський синдром нині, вже у третьому тисячолітті нашої ери, своїм загарбницьким оскалом заточив ікла рашистського агресора на територіальну цілісність не тільки лише УКРАЇНИ, але і Європи, й навіть цілого світу, то слід дослівно перекласти енциклопедичну статтю про т. зв. Новоросію, а насправді про NEURUßLAND = НОВОРУСЬКУ ЗЕМЛЮ зі згаданого вище Лексикона Брокхауса, а саме:

[BKL, Bd. 12, S. 283]
NEURUßLAND = НОВОРУСЬКА ЗЕМЛЯ: «Новоросія, рос. Новороссийский край»: собирательное обозначение трёх губерний на юге России - Екатеринославская, Херсонская и Таврическая губернии включительно губернские города Керчь-Еникале и Одесса, которые прежде вместе с Бессарабией пребывали в административном управлении и подчинении генерал-губернатора НОВОРУСЬКОЇ ЗЕМЛІ Новороссии и Бессарабии. Наименование Новороссия было введено в обиход в 1764 году после образования новороссийской губернии, в состав которой вошли Новосербия, Славяно-Сербия и Украина в пределах её древних рубежей. В 1874 году после упразднения должности генерал-губернатора Новороссии и Бессарабии в соответствующих регионах заняли посты губернаторы и градоначальники.» Тож, як свідчить історична реальність, починаючи з другої половини ХVIII сторіччя, щонайменше один раз на сто років імперський синдром розпалює хворобливу уяву у новоявлених «властєлінов міра», яким, аж свербить, так кортить не просто прочухати, а навіть промити у крові православних співвітчизників свої брудні ручищі з пазурями. При цьому суспільно-політичні поняття там семантизують таким чином, аби народи забули про власну історичну правду, про власну гідність. Якщо, приміром у Польщі відбулися Малопольска й Вєлкопольска, то це стосувалося тільки лиш земельного устрою і аж ніяк не імперських амбіцій сусіднього монстра. Натомість москальські забіяки, упиваючись загарбницьким трунком, віками вичавлювали з українців постмізинську й посттрипільську гідність і самобутню культуру найвищого світового ґатунку [https://vk.com/doc107756497_437942485], прозвавши українців, нащадків Київської Руси, «малоросами». Понад те зі властивою окупантам скаредністю до чужого добра й хитрістю аж до підлоти кореневий голосний звук «у» в слові РУСЬ (КИЇВСЬКА, бо іншої у світі не існувало), царська камарилья змінила на «о», що власне й досі має місце: Росія, росіяни тощо. А русів, русичів, від коренів яких пішли українці, московство зі свого хамського «великоросійського» плеча знічев'я обізвало на свій лад «малоросами». Понад те навіть привласнили віру православну й «Правду Руську», як ніби в них вона колись була московською. В дійсності ж віками там, де проходило рОсійство, завжди сіялася, сходила рясно й цвіла та плодоносила гірким дурманом суцільна імперська антинародна КРИВДА... Ті ж таки вихолощені й інфіковані загарбницьким синдромом російські історики, що лютішого за них ворога, мабуть, не знайдеться у цілім світі, аж не тямляться, коли сатанинським чином плюндрують незалежний першопрестольний град Київ та Українську православну Церкву, яку Господь КИЄВУ дарував, а князі-відщепенці привласнили її назву на землях Московських, що вони віковічно належали Київській Русі... Відтак, задля коректності дослідження варто перекласти з німецької на українську мову так само й цю словникову статтю зі згаданого Лексикона Брокгауза: «Малоруси - південноруське слов‘янське плем‘я, яке в Галичині й Угорщині здебільшого йменувалося русинами. Приблизна лінія розмежування малоруського мовного ареалу на півночі між білоруським та російським мовним середовищем проходить між Бялостоком та гирлом притоки Дніпра річки Прип'ять, а далі до Саратова, що на р. Волга. Західний умовний кордон з польськомовним середовищем пролягає приблизно по лінії Бялосток - Люблін, а відтак через Яр'ослав до Сандеца на Галичині. Південна межа - це Угорсько-Словацький кордон попри лінію розмежування Сандец - Унґвар -Szöllös і далі до верхів'я р. Тиса на межі румунського мовного ареалу. А по тому через цю умовну лінію розмежування до Чернівців і йде далі до Хотина попри саме русло Дніпра. Розрахункова чисельність малорусів в Росії складає 14 млн. 500 тис. осіб, австрійських русинів налічується 3 млн. 100 тисяч. Малоруси вважають, що їхній родовід відмінний від великоросів, вони так само почуваються інакшими звичаєво, світоглядно й способом життя, а головним чином відрізняються за мовною ознакою.» Попри розмаїту імперську територіальну осілість русини (рутени, русняки), так само вважалися малоросами, хоч самі себе нарікали Русами, аби запричаститися бодай позірною належністю до узурпованих «городов Руських»... Проте, на жаль, поняття руські й російські етноси, національні риси, мовні реалії тощо досі ще залишаються предметами семантичних спекуляцій, бо не є внормованими як слід у консенсусі компетентних науковців. ========= Генетика, філософія, історія, кібернетика та багато чого іншого, як виявилося, в СССР були і є в РФ «продажними дєвками імперіалізму» для совкомівських комуно-фашистів усіх ґатунків. Насправді ж за часів новітньої незалежності України антинаукові бюджетні університетські спрути, самообрані привладні мафійні сімейки та їхні фінансові поплічники на усіх рівнях влади, освіти й науки, шаленіючи від майже 100% тіньового перерозподілу бюджетних коштів, тільки тим і займалися, що «стригли» з нас, платників податків інвалютну «капусту», полишаючи народові дикунські процентні ставки за кредити, а також небачену досі у світі відверто бандитську, галопуючу для національної «папірцевої пседвовалюти» гривні інфляцію, яка упродовж неповних двох десятиліть державної незалежності України склала понад 1000%. І жодного винного грабіжника не покарано, жодної кримінальної справи, жодної моральної відповідальності. Одні тільки лиш гасла та славослів'я під черевом ненаситного збагаченням купки блатних власників закордонних банківських рахунків у висліді грабунку бюджетних коштів. Їм не до мовної ідентичності нації і не до проблем національної освіти й культури, що ледь животіють. Тож фахову критику режиму, системи антинародного розбою на рівні влади й державного істеблішменту, а також діалектику розвитку України у будь-якому форматі такі собі регулярні «кормчі» нації нині чомусь не є у стані дозволити й усвідомити, а віднести конкретних «своїх» грабіжників до категорії кримінальних злочинців і поготів. Народ самотужки до пори до часу не спромігся висунути привладним мафіозі кримінальне звинувачення у антидержавних діяннях, зокрема у злочинних лінгво-семантичних та валютних махінаціях на очах у нації і народу України в нечуваних досі у світі розмірах. Адже це вони, прихвосні імперського совкізму, в Конституції України заборонили державну / національну ідеологію України, позбавили націю вікопомного ЗЕМЕЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО самоврядного, а не адміністративного поділу [http://vk.com/doc107756497_268836879], запровадивши совкомівський обласний державний устрій з «апендиксом» Автономна Республіка Крим, чим він / вона «нє прємінув(ла)» неодмінно скористатися і гайнув(ла) під загарбницьке крило агресивної держави-сусіди. Такий самий наш фаховий науковий, політичний і підприємницький висновок не забарився й стосовно, здавалося б, суто економічного явища - дикунського розграбунку державних і всенародних коштів на тлі тотального організованого злочинного ошуканства десятків мільйонів чесних громадян України організованим привладнним злочинним угрупуванням. Адже таке бачення й дифамація-розвінчування всезагального антинаціонального ошуканства та потурання іноземній агресії за змовою владу імущих осіб України, що несе смертельну небезпеку і для нації, і для народу у ХХІ сторіччі, стало можливим тільки лише завдяки неопозитивістським методам аналізу й синтезу знань, що їх плекає філософія позитивізму й неопозитивізму включно семантична та лінгвістична філософія [https://vk.com/nagornybook?z=video107756497_170383041%2F10d50cb0ae27f76038%2Fpl_wall_107756497]. Щось подібне відбувалося напередодні другої світової війни, коли філософів-позитивістів та неопозитивістів у Європі й зокрема у Львові, а саме вчених університету, які культивували ідеї Львівсько-Варшавської школу (ЛВШ) логіків, математиків, філософів, психологів та лінгвістів [http://usw.com.ua/profiles/blogs/2031682:BlogPost:103122?xg_source=activity], більшовицькі війська та енкаведисти, а згодом і німецькі фашисти нищили дотла. Адже про метафізику ніхто не мав і досі не має права фахово вести мови. Бо це є інтелектуальна пропасниця для скаредних і бездарних владців та їхніх поплічників. Антиконкурентне, реакційне наукове середовище тут в Україні донині царствує лежачи на мертвім філософські діаматі, як в сов-ком-лімузині, та в казенних дармових для них і коштовних для нас, підприємців, хоромах аудиторій. Такі скаредні рутинери на дух не переносить прогресивну першооснову постіндустрійного мислення, буття та діяння. Цьому совкомівському феномену чомусь досі боязно витравити з підсвідомості комуно-соціалістичну, дипломовану у Франковому виші совкомівську ментальність. Тим паче, що в середовищі незаанґажованих лінгвістичних філософів та семантиків модерних цивілізацій в усьому світі будь-які ідейно-психологічні маніпуляції зі свідомістю і підсвідомістю громадян «розлущуються», як елементарні «горішки» і стираються акціями громадянського спротиву. Немає сенсу тут достеменно викладати усі переваги викривальної метафізики над антилюдською сталенінською матеріалістичною діалектикою у сенсі нетерпимості до злодіянь проти людяності. Достатньо навести реальний приклад. Внаслідок еміграції 1939 року за межі континентальної Європи [http://buklib.net/books/27298/] філософів-неопозитивістів з огляду на загрозу смерті від тоталітарних режимів, а саме до Великобританії й Північної Америки, гнані зі Львова, з Австрії, з Польщі, з Данії, Швеції, науковці-метафізики там успішно матеріалізували власні ідеї та практичні напрацювання у середовищі університетських прагматиків, яким вдалося започаткувати програмні продукти для ЕОМ найрізніших модифікацій аж до покоління наймодерніших дівайсів сучасності. Тож сьогодні маємо платити й платити останні копійки за той продукт, який має центрально-європейське, Львівське інтелектуально-філософське коріння, проте через ницість української влади й незугарної філософської науки продуковане галасвіта, а імпортується аж з-за океану. От мусимо й «кусати» власні лікті від безпорадності з огляду на втрачені можливості доморощеного продуктивного інтелекту. Світом править і кругом панує той, хто визнає, що інтелект, креатив, кмітливість - усьому голова. В усіх сферах цивілізованого буття та діяння перемагає той, хто замість позірної «дешевості» рутинних операцій продукує мізками додану інтел-вартість на відміну від традиційної для минулих епох рутинної матеріальної «мавп'ячої» праці для «галочки»...
Далі буде.
Postscriptum.
P.S. А тепер конкретно про Львів.
Так видається, що м. Львів не має Статуту як обов'язкового документу для учасника правовідносин. Якщо якийсь витвір "художніх" співграбіжників міської громади й існує, то це ще не є справжній юридичний документ, якого потребує суверен - територіальна громада міста Львова. А саме: без Статуту міста немає юридичної особи як повноправного суб'єкта правовідносин. А так само відсутній баланс юридичної особи, а значить, гласнами звітність перед громадою та державними органами контролю й правопорядку. Тож усе належне громаді Львова майно і кошти дерибаняться на власний, "бешкетників" розсуд. Цьому посяганню на злочин має дати належну оцінку кримінальний суд. Якщо і є якийсь документ, що має стосунок до статуту міста, то негайно слід розпочинати зібрання територіальної громади м. Львова задля внесення до Статуту міста Лева пункту про надання громаді міста статусу юридичної особи, а також про напрацювання Положення про формування міського бюджету, балансу, розпочинати оформлення належних документів задля дотримання чинного законодавства України про місцеве самоврядування й вимог Конституції України стосовно компетенції та повноважень територіальної громади. Інакше усе рухоме й нерухоме майно, у першу чергу змельні ділянки, будівлі, споруди тощо й надалі будуть по-хижацьки відчужуватися від громади. http://forumtp.net/materialy/item/26763-oleksandr-nagornij-m-lviv-ukrajinska-natsionalna-liberalno-demokratichna-revolyutsiya-vzhe-jde, http://vk.com/doc107756497_352241094, http://vk.com/doc107756497_352240025.
Я так розумію, влада звичайних правдивих слів не розуміє. Тож, яко фаховий політик, мовознавець, підприємець та публіцист, обираю право використовувати інвективи. Яка у біса лисого рада!? Ми вже стільки отих бездарних і скаредних "рад" "скурили", що аж тошно. Владу слід брати народовладдям, як це задекларовано в Конституції України. Я так гадаю, ви, може, вчергове змовляєтеся, аби навішати лапшу простолюду!? Владу не беруть, а виривають зубами, образно кажучи, бо на усіх не вистачає, особливо, коли біля "влади" мільярдерсько-мільйонерські прихвосні з апетитами акулячими. Хіба нє? Щоправда, декому так комфортно пофігляритись чи попіаритись, усе єдино. Де програма підкорення влади суверенові - народу України? Тут є дещо: у країні, де відсутня державна ідеологія, панує хамство, вутле, безідейне, скаредне й хиже. Казав у 1990-х один мій добрий знайомий: "нє мєчітє бісєр пєрєд свіньямі..." Слід зважати на бюджетмахлюючий контингент: там усі неписьменні (усіх сенсах цього слова). Що може порадити той, хто іншого паперу, ніж гріш-знаків у брудних ручищах не тримав і ніколи не триматиме? У кращому випадку піти зі простягнутою рукою по колу своїх таких самих жлобів і вийти з порожніми гаманами та зі збанкрутілими видавництвами... Понад те, вони нічого іншого у своєму вутлому житті-бутті з огляду на гуманітарне невігластво не писали, не читали й не читають окрім банківських виписок. Проте день і ніч рахують, ...ють, ...ють, ...ють аж до суду правденного. Коли їх з раю земного на смітник повишвирюють... Справа за практикою:
http://forumtp.net/materialy/item/26763-oleksandr-nagornij-m-lviv-ukrajinska-natsionalna-liberalno-demokratichna-revolyutsiya-vzhe-jde,
http://vk.com/doc107756497_352240025, http://vk.com/doc107756497_352241094, http://vk.com/doc107756497_352238362, http://vk.com/doc107756497_348438014, http://vk.com/doc107756497_345067707, http://vk.com/doc107756497_344860756, http://vk.com/doc107756497_332137377, http://vk.com/doc107756497_332137368, http://vk.com/doc107756497_332137407, http://vk.com/doc107756497_332137394, http://vk.com/doc107756497_330696817, http://vk.com/doc107756497_330132502, http://vk.com/doc107756497_288075127, http://vk.com/doc107756497_306764565, http://vk.com/doc107756497_314831734, http://vk.com/doc107756497_329297345, http://historylaw.lp.edu.ua/index.php?option=com_content..., http://vk.com/doc107756497_313011539, http://vk.com/doc107756497_268836756, http://vk.com/doc107756497_300257495, http://vk.com/doc107756497_268836879, http://vk.com/doc107756497_263952716, https://vk.com/doc107756497_271287985, http://facebook.com/nagornybook/,
http://vk.com/nagornybook, http://www.usw.com.ua/profile/nagornijoleksandrmikolajovich,
http://www.facebook.com/profile.phpid=1379612694&ref=tn...
Http://liberty-belarus.info/.../9376-klassicheskij...,
http://www.siee.donetsk.ua/images/journal/2(02)/55.pdf.Ілюстрації: http://vsviti.com.ua/wp-content/uploads/2015/08/ua-olg-infigraphic.jpg, http://vsviti.com.ua/ukraine/24073.
Межі українських земель на унікальних картах початку ХХ ст.Тим, хто й досі сумнівається, «есть ли такая страна Украина», і де проходять її етнічні кордони, хочу навести підбірку карт початку ХХ ст. А також карту мовного розселення кінця ХІХ ст, які красномовно засвідчують, де проходять кордони Великої України.
100 РОКІВ ТОМУ УКРАЇНА БУЛА ЕКОНОМІЧНИМ ГІГАНТОМ! УНІКАЛЬНА ІНФОГРАФІКА 1918 Р.
Клікніть по фото, щоб збільшити:
У 1918 році Українська Народна Республіка проголосила, що відділяється від Росії і стає самостійною державою. Щоб розповісти світові про нову країну, в Бухаресті опублікували барвистий плакат-інфографіку, який англійською та французькою мовами розповідає про українську історію, мову та економіці. Плакат красиво ілюстрований картою розселення українців, національною символікою і портретами гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Автор інфографіки коротко розповідає іноземним читачам історію України - від часів Русі до проголошення незалежності в 1918 році. Окремо зупиняється на тому, що ні Росія, ні Польща не бажають, щоб Україна була незалежною, і намагаються довести в європейській пресі, що українського народу й української мови не існує, що Україна - це дика країна. Судячи з поведінки сучасних російських ЗМІ, за 100 років у Росії нічого не змінилося. Ось найцікавіші тези з економічного і географічного огляду УНР: Площа - 850 тис. 100 км2. Це більше, ніж Великобританія (очевидно, мова йде тільки про острів Великобританія), Румунія, Греція, Болгарія, Португалія, Швеція, Данія, Нідерланди, Бельгія та Албанія разом узяті. А також більше Франції та Італії. Сучасна територія України - 603,5 тис. км2. Населення - 50,2 мільйона чоловік (сучасне - 43 млн, 45 млн - з урахуванням тимчасово окупованих Криму і Севастополя). Зате щільність населення досить низька - 45 чоловік на км2. Для порівняння: Франція - 73 людини, Бельгія - 255. Вже на початку століття Україна була сільськогосподарським і промисловим гігантом!
Україна, будучи частиною Російської Імперії, виробляла і вирощувала:
- 67% російських зернових (а пшениці - більше всіх у світі),
- 64% російського тютюну,
- 98% антрациту,
- 68% солі,
- 99% коксу,
- 88% цукру (Україна виробляла більше всіх цукру в світі),
- 74% сталі,
- 71% вугілля
- 4,5% всієї нафти в світі. Якби в 1914 році Україна була б самостійною державою, прибутки її бюджету становили б 181 млн 244 тис. рублів. Автор навіть додав дані про статуру і кольорі волосся українців, росіян і поляків - мабуть порахував, що іноземцям потрібно про це знати!
"ОГЛЯДОВА КАРТА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ", ВІДЕНЬ, бл. 1900

1919 рік мапа представлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції

1928 рік мапа видана в складі "Російського історичного атласу" в Москві. Атлас отримав першу премію ЦЕКУБУ та ЦБ СНР

Етнографічна карта України

Карта етнічного розселення українців на початку ХХ ст. (За матеріалами Петербурзької академії наук, 1914 р. Червоним позначені сучасні кордони України)

БОНУС
Typus Generalis Ukrainae sive Palatinatum Podoliae, Kioviensis et Braczlaviensis... «Генеральна карта України або Подільського, Київського та Брацлавського воєводств, наново накреслена» (ПЕРЕВИДАННЯ 1680 р.) по суті така, якою її зробив і вперше видав Боплан на тридцять років раніше. Цікаво факт, що у на карті на місці теперішньої РФ, красується напис Московія. А Русь була на території сучасної Галичини.

Postskriptum
Українське національне республіканство - запорука народовладдя й процвітання громадян
Відомо, що проголошення статусу, приміром, республіки, як це має місце в Україні, як правило, ще не означає того факту, що правдиве республіканство відбулося сповна. Нагадаю, що res (влада) + publica (народ) це не якась історична вигадка, а реальність, що вона мала місце ще за часів Римської імперії. Тож Європа кров'ю, потом та інтелектом виборювала свою незалежність, свободу й права людини щоденно й віками. Манна з небес ніколи нікому не падала. Не секрет, що проблемою №1 українського національного республіканства, тобто народовладдя, були й залишаються три речі, за які люди тут ішли на криваву січу, це віра в Бога, земля і воля. Щоправда з поняттям «воля» нині ми спостерігаємо цікавий парадокс. Народна мудрість гласить: «Вольному воля - це дурневі радість». Ось чому слід розрізняти поняття «воля» англ. freedom і поняття «свобода» liberty. Аксіоматичною є істина, що людина без матеріальної та/або без інтелектуальної (нематеріальної) власності - є фактично люмпен, пролетарій, якому нічого втрачати, проте є що надбавати якщо не в ближнього, так в віддаленого сусіда. Пригадаймо літературні шедеври усіх епох: боротьба за межу й за переділ власності. Відтак, нині перед лицем світової цивілізаційної революції Україна має шанс відбутися першовідкривачем світової цивілізаційної революції шляхом негайного і повсюдного на власній території виділення в натурі належної відповідно до чинного законодавства ділянки землі кожному громадянину. Яке оце, здавалося б, мирне дійство має відношення до подій, що їх називають «гібридною» війною, а саме до прямої агресії сусідньої держави й кривавого бунту у середовищі громадян, які населяють певні терени України. Уявімо собі таку реальність: упродовж тижня чи місяця кожен громадянин особисто чи на правах правонаступника спочатку на Львівщині, відтак і далі на Схід отримує в цілком правовий і законний спосіб не сертифікатний папірець чи земельний бон, якого у нас ніхто ніколи в живі очі не бачив, а правдиве свідоцтво про право власності на земельну ділянку у натуральному вираженні. При цьому особа-власник цієї нерухомості має право розпорядитися цим об'єктом на свій розсуд. Таку систему відновлення у правах власності громадян України слід було б вчинити із Заходу на Схід за умови накопичення позитивного досвіду й роботи над помилками поступово, послідовно й неухильно, скажімо, від Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Житомирської, Київської областей починаючи, аж до лівобережжя - Черкаської, полтавської та Харківської областей. Чи не постане така акція позитивним прикладом відновлення справедливості для громадян окупованого Криму та Донбасу? Напевно, адже війна йде саме за власність, яка позірно нікому конкретному не належить, бо держава в ринку - це є не найкращий власник, але радше дармова годівниця для спритників. Як Ви гадаєте, за ким піде українська громада в абсолютній своїй більшості? Звісно, що за тим, хто має конкретну програму відновлення історичної, а не істеричної справедливості та ще й на штиках, від яких ллється кров невинних. Якщо громадяни відчують себе хазяями на власний землі, то й у державі восторжествує чин господаря. І розпочнеться правдива приватизація іншого досі розграбованого майна, яке нам по праву належить, що воно досі декларувалося пустими обіцянками у формі приватизаційних майнових сертифікатів. Усе є банально просто: негайно виконати законні норми, які стосуються приватизації. Проте на тлі реалій всезагального роз грабунку в Україні існують можливості у законний спосіб відновити справедливість шляхом віндикації: у цивільному праві - спосіб захисту попраного права власності, за допомогою якого легітимний власник має право вимагати вилучення належного йому майна з чужого володіння, а також реституція - відновлення громадян у попередньому правовому майновому становищі. Відтак українці Заходу, Центру, Півночі, Півдня і Сходу врешті-решт оговтаються й відчують істину буття: хазяїн влади й держави є і має відбутися кожен, якщо, звісно, у нього в голові й у душі не сидить ментальність раба і страх бути політично активним громадянином. Досить бавитися у «правову державу», де населення позбавлено так званих «недоторканних» прав на власність і на свободу розпоряджатися нею на власний розсуд, що вони гарантуються Конституцією України. Слід просто виконати сповна законодавство про приватизацію. І демократія не забариться. Якщо реально осмислити явища й причини гуманітарної катастрофи, а вірніше громадянської війни в Україні, то як Божий день очевидно, що кров ллється саме там, де олігархія захопила найбільш дохідні й ласі шматки всенародного майна, а саме Крим і Донбас. Адже населення цих регіонів досі залишається типовим люмпенізованим «совком», що він ще досі не оговтався і не набув духовно-душевного стану правдивого республіканства, а значить, майже недосяжного за нинішніх часів народовладдя.
©2014 Олександр Нагорний_Усі права застережені, ©2014 Александр Нагорный_Все права защищены, ©2014 Oleksandr Nahornyy_All rights reserved_Alle Rechte vorbehalten
http://facebook.com/nagornybook/ http://vk.com/doc107756497_313011539 http://vk.com/doc107756497_268836756 http://vk.com/doc107756497_300257495 http://vk.com/doc107756497_268836879 http://vk.com/doc107756497_263952716 https://vk.com/doc107756497_27128798
POSTPOSTSCRIPTUM: Необходимо утвердить на парламентском уровне и донести до ведома граждан украины и оон юридическое толкование / определение понятия "провокатор". Иначе каждый, кто критикует антинародную, скрозь фальшивую власть может считаться провокатором, как во времена и.в. сталенина. И мы это уже проходили, а вот проходимцы - нет...

 

 

Коментарі

mart mart 18:54
0
абзаци
mart mart 18:41
0
автор мене не чує?
За "базар" отвечать надобно...
Натомест, мы - В РЫНКЕ...
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі