Блоги → Перегляд

Вiйна без кiнця

Понеділок, 14:11, 16/07

Рейтинг
0 0
Переглядів
236

0
0
0
У цій статті згадуються

Вже чотири роки триває війна на Донбасі. Війна, яка забрала величезну кількість людських життів по різні сторони барикад, призвела до виникнення цілої хвилі біженців, вимушених покинути рідні домівки, рятуючись від бомбардувань і обстрілів. Не кажучи вже про збитки, завдані соціально-економічної та побутової інфраструктури Донбаського регіону. І заради чого були принесені всі ці жертви? Що ми маємо в сухому залишку?

Війна, яка спочатку задумувалася як «маленька переможна», в результаті стала затяжної і кровопролитної. Колись Петро Порошенко обіцяв, що всі антиукраїнські елементи будуть повалені буквально за пару тижнів. Але минуло вже чотири роки, і, як здається, всі сторони конфлікту зайшли в глухий кут, вихід з якого поки що не проглядається. За цей час виникли такі вузли, було наламано стільки дров, накопичено стільки протиріч, що говорити про якийсь мирний і благополучний для всіх результат цього протистояння не доводиться. Як розрубати цей гордіїв вузол, напевно, не знає ніхто. І менше за все ті, хто прийняв найактивнішу участь у його створенні.

Зрозуміло, що кожна держава має право захищати свою незалежність і територіальну цілісність всіма доступними їй методами. Я, хоч і є громадянином Росії, у всій цій кримсько-донбаської епопеї однозначно на боці України. Але, разом з тим, я не прихильник того, що цiль виправдовує засоби. В усякому разі, жодна цiль не може бути вище за людське життя. На жаль, в історії цей непорушний постулат неодноразово порушувався, і це завжди призводило до плачевних наслідків.

Закономірно виникає питання: що робити? І як нам з усім цим жити далі? Складні питання зазвичай не мають простих відповідей. І одне з головних питань: як Україні реінтегрувати Донбас, не тільки політично й економічно, але й культурно і духовно? І як цьому допоможе гіпотетичний вступ України до НАТО?

Поки ніяких виразних відповідей на ці концептуальні, екзистенційні для майбутнього української держави питання немає. Зате множаться манілівські плани по поверненню Криму та «деокупації» Донбасу, та президент Порошенко генерує "блискучі" ідеї кшталту пропозиції опечатати частину кордону з Росією. Все це добре в плані політичного епатажу (та й то вже не дуже), але як посiбник для практичних дій явно не годиться. А нічого розумніше представники українського істеблішменту придумати явно не в змозі. Хоча, заради справедливості, коридор можливостей у них гранично обмежений. Тому їм залишається лише махати руками і анонсувати нові плани боротьби з ДНР і ЛНР.

Особисто я налаштований скептично – склеїти розбиту чашку надзвичайно важко. По суті, Схід України завжди був ментально опозиційний Києву, але до певного моменту це носило латентний характер. Тепер же все гранично загострилося, і точку неповернення, як здається, вже давно було пройдено. Зрозуміло, що було б непогано повернути Донбас, а в ідеалі і Крим, але потрібно бути реалістами. Швидше за все, це не вийде. Отже, Україні потрібно вибудовувати свою подальшу політику, грунтуючись на цьому факті. І зайнятися цим, швидше за все, доведеться вже новому президенту, бо шанси Петра Порошенка на переобрання мені бачаться досить туманними.

Хоча в українській політиці все буває. Тому краще почекаємо.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.