Блоги → Перегляд

Про занепад цивілізації

Неділя, 08:19, 22/07

Рейтинг
0 0
Переглядів
223

0
0
0

Здається в кожного знайдеться хоча би один знайомий, який впевнений у тому, що суспільство рухається до самознищення тому, що сповідує невірні цінності. Не залежно від того, що вони вважають істинними пріоритетами - якісь релігійні ідеали, матріархат, аграрну чи кочову сивину, або щось іще - вони переконані, що т.з. "західна модель" не тільки хибна та безперспективна, а й небезпечна. Причому, чим менше такі особи отримали від сталого світоустрою, чим більше вони маргиналізовані та віддалені від мейнстриму, тим іронічніше вони налаштовані до певних досягнень цивілізації.

Але нічого немає нового під сонцем... Що було, то й буде надалі...

Такі мислі відомі чи не з початку історії. Античні скептики, юдейські пророки, легенди індіанців Центральної Америки, занепад дгарми буддгістів, різні есхатологічні релігії, сучасні синкретичні вірування про "золотий вік" - все це є прикладом того, що ідея не нова, і раніше трава була зеленіша, а вода мокріша. Але попри усі прогнози людство пристосовується до нових умов існування, до інших культурних пріоритетів, і продовжує свій рух назустріч черговим вангуванням кінця Світу.

Помилка, здається, вже переховується у сприйнятті плину історії як прогресу. Тобто вбачається поступовий розвиток суспільства від примітивних форм до більш досконалих. І якщо на цьому шляху якийсь час не видно суттєвих змін, з'являються сумні думки про стагнацію.

Проте...

По-перше, є чимала кількість людей, що незалежно від обставин сприймають усе, як друг Вінні-Пуха - віслюк Іа-Іа. Їм усе завжди здається невірно зробленим, гіршим ніж було або взагалі відпочатку хибним. Можна сказати, що для таких осіб крах із середини їхньої свідомості розповсюджується на все довкілля (звичайно, що лише в їхніх очах). Фактично вони черпають мазохічне піднесення від свого перебування в меланхолії та енергетичного вампірізму.

По-друге, події час від часу можуть розвиватися стрімко, за чим слідує етап повільного існування. Це може також сприйматися як застій. Але завжди після активних фаз потрібний період відпочинку, адаптації до нового (не обов'язково вищого) рівню, переосмислювання, а також збору набуттів або накопичення енергії для нового руху. Історія завжди розвивалася стрибками. І це лише з ретроспективного погляду може здаватися, що раніше все було завжди бадьоріше та кольоровіше, ніж тепер.

По-третє, усяка соціальна система має певне підґрунтя для свого існування. Вона не утворюється штучно (якщо не враховувати різних експериментів, які частково примушували суспільство пристосовуватися до своїх ідей). То як існує якійсь устрій, то це означає, що він у тій чи іншій мірі задовольняє умовам. Коли його ресурс вичерпується, через деякий час має виникнути інша формація. І так відбувається постійно - триває безперервна зміна. В епоху пристосування до нових викликів може виникнути відчуття розпачу та катастрофи. Саме такі часи дають найбільше депресивних теорій.

На початку ХХ сторіччя відбувалася чергова переломна пора. З одного боку стрімка індустріалізація підштовхувала до економічно-фінансового імперіалізму. Це руйнувало національні устої та ідеали. З іншого - бізнес вимагав тиші. Це вимагало утворення системи всесвітніх рівноваг. Провідні держави попри те, що між ними збільшувалися суперечності, уникали прямого конфлікту. Проблеми накопичувалися. Тому із кожним роком зростала напруженість. А зовнішня безпека все більше здавалася фальшивою.

У цей час виник декаданс. Це було реакцією суспільства на руїну попередніх цінностей. Багатьом здавалося, що світ котиться у прірву. Тому, коли спалахнула світова війна, чимало людей її сприйняло, як прорив уперед. Є чимало свідчень про те, як сучасники вірили, що бійня здатна очистити людство від пороків, фальші, ідіотів, та повернути до істини.

Але це був самообман. Фактично війна не вирішила жодної проблеми, та вщухла через втому її учасників та кінець ресурсів. Перерозподіл впливів, якій спадкував їй, лише погіршив стан. Новий устрій не виник. Комуністичні, фашистські, нацистські та інтегралістичні відхилення від натурального становлення ладу не були справжньою альтернативою. Це був лише доведений до абсурду розвиток старої ідеї про впорядкований людський мурашник, де все відбувається за певною програмою. Тому міжвоєнне покоління росло в атмосфері приготування до чергової різанини.

Сучасна модель часто характеризується т.з. поняттям "західної цивілізації". Насправді ця назва не відповідає суті, але має популярність у прихильників альтернативних світоглядів. Почалося з того, що європейці у пошуках поживи стали активно проникати в інші частини Світу. Там вони знаходили невідомі культури, які були не в змозі об'єктивно оцінити. В них виникало помилкове відчуття зверхності, бо туземні форми організації суспільства здавалися ним убогими. Вони, навіть, відчували себе прогресорами, що покликані принести світоч знання "дикунам".

Поступово через взаємне проникнення різних цивілізацій утворювалася модель симбіозу, яка була однаково чужинною усім традиційним культурам. Але вона сприймалася місцевими як "європейська", оскільки її утворення було спровоковане іноземцями. (Достатньо порівняти як у Європі джаз тривалий час вважали негритянською музикою, хоча правильніше його називати афро-європейською).

Нові форми господарювання та виниклі довкола них культурні нашарування із подальшим рухом європейців потроху збагачувалися іншими елементами. Поступово розвивалася глобальна інтернаціональна цивілізація, яка всмоктувала в себе різні етнічні особливості. Так саме у давні часи індійське суспільство долучало до свого порядку невідомі раніше племена субконтиненту, які за своїм станом не вписувалися у традиційну модель, та поволі змінювали її. Але назва зберігалася.

Теж саме стосується і т.з. "західної цивілізації". І хоча термін не відповідає реальності і являє собою різновид міту, він протистоїть традиційним національним культурам. Скажімо російські слов'янофіли, євразійці та інші адепти духовної винятковості, попри те, що самі постійно користуються здобутками іноземних досягнень, намагаються виставити їх як ворожі вторгнення. Бо фактично їм нема чого протиставити, крім химери про особливий шлях.

Втім слід відштовхуватися від того, що жодна відома культурна модель не є досконалою. Вона просто є лише такою, як є. Цивілізації рухаються разом із розвитком суспільства. Розвиток - то не обов'язково прогрес (тобто хід із постійним вдосконаленням). Він може бути спрямованим на паралельні шляхи, кудись убік, вглибину... То й цивілізації не занепадають, а постійно змінюються. І якими вони будуть завтра вряд чи можна передбачити. Єдине,що точно можна заявити: вони ніколи не повертають до минулих форм. Тому не варто очікувати повернення якого "золотого віку", бо це лише один з популярних мітів.

 

 

Коментарі

А скільки часу, ти особисто Юрію, прожив в "західній цивілізації" ?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі