Блоги → Перегляд

Деспотия - это закон власти, демократия -это власть закона

Четвер, 16:40, 04/10

Рейтинг
1 0
Переглядів
1103

0
0
0

В средневековье вченые и разные шулера искали «алхимический, философский камень», который превращал бы разные вещества в золото, а в наши дни некие творческие коллективы ищут  «алхимическое слово», которое заставит барыг и аферистов соблюдать писанный закон и конституцию. Мне понравился пассаж А.Кочеткова из его свежего поста: "Меня регулярно спрашивают: «А чем плоха Конституция действующая?» Это все равно что спросить: «А чем плох автомобиль, который не едет?» Вот именно этим — не выполняет свое предназначение.

Открываем Основной Закон, статья 1: «Украина является суверенным и независимым, демократическим, социальным, правовым государством».

С суверенитетом напряг, так как о нашей судьбе договариваются США, РФ и Европа без нашего участия.

Насчет демократии пусть лучше волонтеры и добровольцы расскажут, которых власть прессует и сажает.

А о социальности — пенсионеры и студенты, которым эта Конституция гарантирует доступные медицину и образование.

Про правовое государство как-то и вспоминать неловко — наши продажные силовики и судейские стали антисимволом Украины.

Итак, начиная с первой статьи Конституции, и далее со всеми остановками. Конституцию не выполняют, потому что этот набор благих пожеланий и несовершенных процедур невозможно выполнить.»

 

Исходя из вышеизложенного, возникают два первых вопроса:

- а что, в новой конституции уже не будет этого пункта, архитекторы нового общественного договора откажутся от требования социальности и демократичности украинского общества? - Авторы пойдут по пути наименьшего сопротивления: «нет человека (требования) – и нет проблемы»?

-а что, вы придумаете такие формулировки в новой конституции, которые будут работать автоматически, которые нельзя будет нарушать и игнорировать ни чиновниками, ни гражданами?

 Смысловые манипуляции основным и прочими законами в ГОС – они должны учитывать то обстоятельство, что нормы законы, права  внутри сообщества работают лишь при двух главных условиях:

-за нарушения норм закона преступников и нарушителей реально наказывают;

-сообщество не разделено на антагонистические части, которые ведут между собой скрыто-открытую вражду и войны.

Напоминаю, что поведение граждан в ГОС регламентируется двойной «оплеткой» регулирования: правовой и моральной. Эффективным регулирование получается лишь тогда, когда обе эти оплетки действуют сообща, дополняя друг дружку.  А что у нас? – У нас уже много лет заблокировано криминальное наказание топ-коррупционеров, т.е. закон, нормы права против грубых, заглавных  преступников и нарушителей не работают. Более того, на фоне безнаказанности правящих барыг-коррупционеров в последние годы наблюдается активное перерождение общественной морали, свыкание граждан с повсеместной коррупцией.  Из чистой и строгой второмирской морали абсолютного неприятия воровства и коррупции нас переводят в разряд третьемирской морали, при которой коррупция и лицемерие верхов воспринимается низами как естественное явление.

Раньше вопиющие факты коррупции чиновников вызывали бурные и продолжительные бурления народных и публичных эмоций, а теперь всем наплевать на эти факты, почему? - Эмоции и чувства - это вторичные, побудительные реакции субъекта на несоответствие фактов окружающей реальности  его мировоззренческим нормам.   Гражданские эмоции призваны возбудить общественную активность публики, дабы добиться  исправления и наказания  выявленных нарушений и преступлений.  Когда массоове возмущение, протестная активность многократно не срабатывает, не приносит успеха, а отклонения закрепляется в общественной традиции, то у граждан постепенно меняются соответствующие пункты в мировоззренческой модели , т.е. прежние нарушения и преступления  становятся нормой, традицией общественной жизни  и потом они уже не вызывают такой бурной коллективной эмоционально-чувственной реакции. Укатали протестную сивку крутые коррупционные горки ,одним словом.

 Получается, раз правоохранительная система и возмущение публики не способны наказывать у нас  за факты коррупции, то коррупция стала нормой в гос-общественной жизни, как в третьем мире... Западные мозгоебы  играют с нашим общественным сознанием, как кошки с мышками, щзагоняя последних в пропасть...

    Касательно антагонистического деления  постсоветского сообщества, то только самые отсталые еще не видят пропасти между правящими верхами и подконтрольными им низами. Напоминаю, что отцы-барыги из состава советской партноменклатуры и спецслужб для того и развалили СССР и советскую власть, чтобы присвоить себе и своим отпрыскам всю полноту власти и собственности в этой стране.  Фокус с отказом от советской социалистической системы удался и теперь украинское сообщество имеет грубокастовую, антагонистическую структуру, для которой писанный, официальный закон – не указ.

 Система законодательства – это инструментарий, средство для ведения совместной деятельности субъектами, членами общества внутри ГОС.  Если взять блокеровскую квадраструктуру общественной реальности («идеальная реальность-подсистема видимости-явная деятельность-тайная деятельность»), то в каждом кластере этот инструментарий (законодательство) работает по-разному. К примеру, ныне принятая Конституция в идеальной реальности теперь подвергается нападкам со стороны различных утопиков, которые ищут формулу «алхимической Конституции», которую нельзя будет игнорировать, которую все бросятся исполнять. Понятно, что это утопия, ибо инструмент не может управлять субъектом, молоток не может управлять мастером.  Если инструмент совместной деятельности, формальный элемент ГОС начнет управлять гражданами, то это уже конец человечества.  Вот эти попытки исправить несовершенного человека и общество с помощью искусственного интеллекта, с помощью электроннного правительства и прочих безсубъектных инструментариев - это все ведет к электронному концлагерю и  к концу человечества.

 Если разработчики  новой конституции , нового общественного договора  так верят в успех своей «обязательной» конституции для антагонистического расколотого сообщества, то пусть составят новый текст договора  о дружбе и сотрудничестве Украины с Россией, чтобы он заставил прекратить войну и агрессию с российской стороны. Слабо? – Вам захочется ответить классической сентенцией Бисмарка: «Любой договор с Россией не стоит  и бумаги, на которой он написан!». – Так я вам больше скажу: «Любой договор, закон с украинскими барыгами и для барыг не стоит  и бумаги, на которой он написан!». Теперь укро-барыги владеют в Украине всей полнотой власти во всех критически важных сферах: имущественной, финансовой, медийной, силовой, номенклатурной, так что им на все ваши бумажки, прожекты, законы - наплевать, ибо они полностью контролируют все ветви власти, от власти общественного мнения до власти судебной!  Ну, разработаете вы свою идеальную конституцию, идеальный общественный договор, узаконите их каким-то чудом – и осядут ваши прекрасные «бумажки» в подсистеме видимости как мертвый официоз, как новая ширма для ведения старой, третьемирской политики.

 Чтобы нынешняя или новая конституция заработали в кластере явной реальности, необходимо резко поменять пропорции в раскладе общественных сил ,т.е. чтобы такие центры общественных сил, как «народ» и «гражданское общество» получили субъектность и  реальные полномочиячтобы они весомо и каждодневно могли влиять на решения власти.

     Если взять кластер тайной деятельности, где решается  и протекает все главное в ГОС, то здесь писанные законы и договора рассматриваются как фантики, как ширма для лохов, как упряжка для тяглового сословия.

Прошу меня понять, я совсем не против разработки новой конституции, нового общественного договора, нового экономического, политического и прочего курса для Украины: пускай украинский интеллектуальный актив хоть что-то делает, хоть о чем-то думает самостоятельно. Я только против того, чтобы этот труд делался без четкой теории, без понимания высших смыслов, что теперь происходит и в стране, и в мире, ибо тогда это все насмарку.  Тем не менее, думаю, что так это и получится: в хуторянском, провинциальном, утопическом стиле хотелок, т.е.  в стиле украинской «уникальности», без признаков практической полезности. Хотел бы ошибиться, но если теория не верна, то практическое ее воплощение обречено на провал...

Резюме. Писать для деспотии прекраснодушные законы, конституции,  программы - занятие сомнительной полезности...

Коментарі

mart mart 01:20
+2
http://proftek.narod.ru/zar_russ_konst.htm

На подлинных Собственною Его Императорского Величества рукою написано:

"БЫТЬ ПО СЕМУ".

В Царском Селе.

23 апреля 1906 года.


ОСНОВНЫЕ ГОСУДАРСТВЕННЫЕ ЗАКОНЫ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ.

1. Государство Российское едино и нераздельно.

2. Великое Княжество Финляндское, составляя нераздельную часть Государства Российского, во внутренних своих делах управляется особыми установлениями на основании особого законодательства.

3. Русский язык есть язык общегосударственный и обязателен в армии, во флоте и во всех государственных и общественных установлениях. Употребление местных языков и наречий в государственных и общественных установлениях определяется особыми законами.

Глава первая.

О СУЩЕСТВЕ ВЕРХОВНОЙ САМОДЕРЖАВНОЙ ВЛАСТИ
mart mart   01:21
+1

О СУЩЕСТВЕ ВЕРХОВНОЙ САМОДЕРЖАВНОЙ ВЛАСТИ

4. Императору Всероссийскому принадлежит Верховная Самодержавная Власть. Повиноваться власти Его не только за страх, но и за совесть Сам Бог повелевает.

5. Особа Государя Императора священна и неприкосновенна.

6. Та же Верховная Самодержавная Власть принадлежит Государыне Императрице, когда наследство Престола в порядке, для сего установленном, дойдет до лица женского: но Супруг Ее не почитается Государем: он пользуется почестями и преимуществами, наравне с Супругами Государей, кроме титула.

7. Государь Император осуществляет законодательную власть в единении с Государственным Советом и Государственною Думою.

8. Государю Императору принадлежит почин по всем предметам законодательства. Единственно по его почину Основные Государственные Законы могут подлежать пересмотру в Государственном Совете и Государственной Думе.

9. Государь Император утверждает законы, и без Его утверждения никакой закон не может иметь своего совершения.

10. Власть управления во всем ее объеме принадлежит Государю Императору в пределах всего Государства Российского. В управлении верховном власть его действует непосредственно; в делах же управления подчиненного определенная степень власти вверяется от Него, согласно закону, подлежащим местам и лицам, действующим Его Именем и по Его повелениям.

11. Государь Император, в порядке верховного управления, издает, в соответствии с законами, Указы для устройства и приведения в действие различных частей государственного управления, а равно повеления, необходимые для исполнения законов.

12. Государь Император есть Верховный Руководитель всех внешних сношений Российского Государства с иностранными державами. Им же определяется направление международной политики Российского Государства.

13. Государь Император объявляет войну и заключает мир, а равно договоры с иностранными государствами.

14. Государь Император есть Державный Вождь российской армии и флота. Ему принадлежит верховное начальствование над всеми сухопутными и морскими вооруженными силами Российского Государства. Он определяет устройство армии и флота и издает указы и повеления относительно: дислокации войск, приведения их на военное положение, обучения их, прохождения службы чинами армии и флота и всего вообще, относящегося до устройства вооруженных сил и обороны Российского Государства. Государем Императором, в порядке верховного управления, устанавливаются также ограничения в отношении права жительства и приобретения недвижимого имущества в местностях, которые составляют крепостные районы и опорные пункты для армии и флота.
mart mart   01:24
+1

15. Государь Император объявляет местности на военном или исключительном положении.

16. Государю Императору принадлежит право чеканки монеты и опредение внешнего ее вида.

17. Государь Император назначает и увольняет Председателя Совета Министров, Министров и Главноуправляющих отдельными частями, а также прочих должностных лиц, если для последних не установлено законом иного порядка назначения и увольнения.

18. Государь Император, в порядке верховного управления, устанавливает в отношении служащих ограничения, вызываемые требованиями Государственной службы.

19. Государь Император жалует титулы, ордена и другие государственные отличия, а также право состояния. Им же непосредственно определяются условия и порядок пожалования титулов, орденов и отличий.

20. Государь Император издает непосредственно указы и повеления как в отношении имуществ, личную Его собственность составляющих, так равно в отношении имуществ, именуемых Государевыми, кои, всегда принадлежа Царствующему Императору, не могут быть завещаемы, поступать в раздел и подлежать иным видам отчуждения. Как те, так и другие имущества не подчиняются платежу налогов и сборов.

21. Государю Императору, как Главе Императорского Дома, принадлежат, согласно учреждению о Императорской Фамилии, распоряжения по имуществам удельным. Им же определяются так же устройство состоящих в ведении Министра Императорского Двора учреждений и установлений, равно как и порядок управления оными.

22. Судебная власть осуществляется от имени Государя Императора установленными

законом судами, решения коих приводятся в исполнение Именем Императорского Величества.

23. Государю Императору принадлежит помилование осужденных, смягчение наказаний и общее прощение совершивших преступные деяния с прекращением судебного против них преследования и освобождения их от суда и наказания, а также сложение в путях Монаршего милосердия, казенных взысканий и вообще дарование милостей в случаях особых, не подходящих под действие общих законов, когда сим не нарушаются ничьи огражденные законом интересы и гражданские права.

24. Постановления свода законов о порядке наследия Престола, о совершеннолетии Государя Императора, о правительстве и опеке, о вступлении на Престол и о присяге подданства, о священном короновании и миропомазании, о титуле Его Императорского Величества и о Государственном гербе и о вере сохраняют силу Законов Основных.

25. Учреждение о Императорской Фамилии, сохраняя силу Законов Основных, может быть изменяемо и дополняемо только Лично Государем Императором в предсказываемом Им порядке, если изменения и дополнения сего Учреждения не касаются законов общих и не вызывают нового из казны расхода.

26. Указы и повеления Государя Императора, в порядке верховного управления или непосредственно им издаваемые, скрепляются Председателем Совета Министров либо Главноуправляющим отдельною частью и обнародываются Правительствующим Сенатом.
mart mart   01:27
+1

Глава вторая.

О ПРАВАХ И ОБЯЗАННОСТЯХ РОССИЙСКИХ ПОДДАННЫХ.

27. Условия приобретения прав российского подданства, равно как и их утраты, пределяются законом.

28. Защита Престола и Отечества есть священная обязанность кождого русского подданного. Мужское население, без различия состояний, подлежит военной повинности согласно постановлениям закона.

29. Российские подданные обязаны платить установленные законом налоги и пошлины, а также отбывать повинности согласно постановлениям закона.

30. Никто не может подлежать преследованию за преступное деяние иначе, как в порядке, законом определенном.

31. Никто не может быть задержан под стражею иначе, как в случаях, законом определенных.

32. Никто не может быть судим и наказан иначе, как за преступные деяния, предусмотренные действовавшими во время совершения сих деяний уголовными законами, если притом вновь изданные законы не исключают совершенных виновными деяний из числа преступных.

33. Жилище каждого неприкосновенно. Производство в жилище, без согласия его хозяина, обыска или выемки допускается не иначе, как в случаях и в порядке, законом определенных.

34. Каждый российский подданный имеет право свободно избирать место жительства и занятие, приобретать и отчуждать имущество и беспрепятственно выезжать за пределы Государства. Ограничения в сих правах установлены особыми законами.

35. Собственность неприкосновенна. Принудительное отчуждение недвижимых имуществ, когда сие необходимо для какой-либо государственной или общественной пользы, допускается не иначе, как за справедливое и приличное вознаграждение.

36. Российские подданные имеют право устраивать собрания в целях, не противных законам, мирно и без оружия. Законом определяются условия, при которых могут происходить собрания, порядок их закрытия, а равно ограничение мест для собраний.

37. Каждый может, в пределах, установленных законом, высказывать изустно и письменно свои мысли, а равно распространять их путем печати или иными способами.

38. Российские подданные имеют право образовывать общества и союзы в целях, не противных законам. Условия образования обществ и союзов, порядок их действий, условия и порядок сообщения им прав юридического лица, равно как порядок закрытия обществ и союзов, определяются законом.

39. Российские подданные пользуются свободою веры. Условия пользования этою свободой определяются законом.

40. Правами российских подданных иностранцы, в России пребывающие, пользуются с соблюдением ограничений, установленных законом.

41. Изъятия из действия изложенных в сей главе постановлений в отношении местностей, объявленных на военном положении или в положении исключительном, определены особыми законами.
mart mart   01:28
+1

Подписал: Председатель Государственного Совета, граф Сольский.

Конституция Царской РОССИИ
proftek.narod.ru/zar_russ_konst.htm
mart mart   01:36
+1

!!!!
20. Государь Император издает непосредственно указы и повеления как в отношении имуществ, личную Его собственность составляющих, так равно в отношении имуществ, именуемых Государевыми, кои, всегда принадлежа Царствующему Императору, не могут быть завещаемы, поступать в раздел и подлежать иным видам отчуждения.
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Как те, так и другие имущества не подчиняются платежу налогов и сборов.!!!!!!!!!!!!!!!!
mart mart 01:45
+1
https://uk.wikisource.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D1%82%D0%B8%D0%BC%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

Проголошено:
29 квітня 1918 року
Набули чинності:
29 квітня 1918 року
Ukrainian State seal.svg

ЗАКОНИ
ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
Тимчасово до обібрання Сойму і відкриття його діяльності, Державний устрій України і порядок керування основується на слідуючих законах:
Про Гетьманську владу
1. Влада управління належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави.
2. Гетьман стверджує закони, і без його санкції ніякий закон не може мати сили.
3. Гетьман призначає Отамана Ради Міністрів. Отаман Міністрів складає Кабінет і представляє його у повному складі на затвердження Гетьмана. Гетьман затверджує і скасовує Кабінет у повному його складі. Гетьман приймає і звільняє инших урядових осіб в разі для останніх не обгрунтовано законом иншого порядку призначення і звільнення.
4. Гетьман є вищий керівничий всіх зносин Української Держави з закордонними державами.
5. Гетьман є Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти.
6. Гетьман оголошує области на військовому, осадному або виключному положенні.
7. Гетьманові належить помилування засуджених, полегчення кари і загальне прощення зроблених злочинних подій з скасованням проти них переслідування і висвободження їх від суду і кари, а також складання казенних взимок і даровання милости в особистих випадках, коли цим не порушаються нічиї охоронені законом інтереси і громадянські права.
8. Накази й розпорядження Гетьмана: закріпляються Отаман-Міністром або відповідним йому Міністром.
mart mart   01:46
+1

Про Віру
9. Первенствуюча в Українській Державі є віра християнська, православна.
10. Всі не належні до православної віри Громадяне Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються кожний повсемістно свобідним відправленням їх віри і богослуженням по обряду оної.
Права і обов'язки Українських Козаків і Громадян
11. Умови придбання прав Українського козацтва і громадянства, рівно як їх загублення, визначаються законом.
12. Захист Вітчизни - є святий обов'язок кожного козака і громадянина Української Держави.
13. Українські козаки і громадяне повинні платити установлені законом податки і пошлини, а також відбувати повинности згідно з постановленням закону.
14. Ніхто не може підлягати переслідуванню за злочинні вчинки тільки як в черзі, законом визначеній.
15. Ніхто не може бути затриманий під сторожою крім як у випадках, законом визначених.
16. Ніхто не може бути судимий і покарай крім як за злочинні вчинки, передбачені істнуючими в час їх здійснення законами.
17. Оселя кожного неторкана. Робити обшукування й виїмку в будинку без згоди його господаря можливо не инакше, як в випадках і порядку, законом визначених.
18. Кожний український козак і громадянин має право вільно виберати місце мешкання і працю, придбати і відчужити майно і без заборони виїзжати за кордон Української Держави.
19. Власність є неторкана. Примусове відчуження нерухомого майна, коли це необхідно для якої-небудь державної чи громадської користи, можливо не инакше, як за відповідну платню.
20. Українські козаки і громадяне мають право робити зібрання в метах не шкідливих законам, мирно і без зброї.
21. Кожний може в межах, установлених законом, висловлювати і писати свої думки, а рівно розповсюджувати їх шляхом друку або иншими засобами.
22. Українські козаки і громадяне мають право гуртувати громади і спілки в метах не противних законам.
mart mart   01:47
+1

Про закони
23. Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі.
24. Сила закону без виключення обов'язкова для всіх українських підданих і чужинців, в Українській Державі перебуваючих.
25. Закони, особисто видані для якої-небудь области чи частини населення, новим загальним законом не відсуваються, коли в ньому такої відміни не постановлено.
26. Закони обнародуються для загального освідомлення в утвореному порядку і перш обнародування до діла не прикладаються.
27. Після обнародування законові надається обов'язкова сила з часу призначеного для того в самому законі. В самому виданому законі може бути показане на вживання його, до обнародування, до виконання по телеграфу або через навмисних посланців.
28. Закон не може бути скасований инакше як тільки силою закону. Через те, поки новим законом не відмінено закон істнуючий, він заховує повну свою силу.
29. Ніхто не може відмовлятись незнанням закону, коли його було обнародувано істнуючим порядком.
30. Закони розробляються в кожному Міністерстві по належности і передаються на загальне обміркування Ради Міністрів.
31. По ухвалі Радою Міністрів внесених законопроектів вони передаються на ствердження Гетьманові.
32. Закони, які торкаються деяких відомств, передаються в Раду Міністрів після обговорення їх заінтересованими Міністерствами.
33. Міністрам дається можливість видавати розпорядження в розвитку і поясненню законів, при чому всі такі розпорядження підлягають попередній ухвалі Радою Міністрів.
mart mart   01:48
+1

Про Раду Міністрів і про Міністрів
34. Напрямок і об'єднання праці окремих відомств по предметах як законодавства, так і вищого державного управління накладаються на Раду Міністрів.
35. Керування справами Ради Міністрів накладається на Генерального Секретаря і на підлягаючу йому Державну Генеральну Канцелярію.
36. Отаман-Міністр і Міністри відповідають перед Гетьманом за загальний хід державного управління. Кожний з них окремо відповідає за свою діяльність і розпорядження.
37. За проступні по посаді вчинки Отаман-Міністр і Міністри підлягають громадській і карній відповідальности на основах, в законі визначених.
Про Фінансову Раду
38. Фінансова Рада є вища народня інституція для справ державного кредиту і фінансової політики.
39. Фінансова Рада складається з представників і членів, яких призначує Гетьман. Крім того в склад Ради входять на правах членів: Отаман-Міністр, Міністр Фінансів і Державний Контрольор.
40. На Раду накладається: 1) обміркування часу і умов державних позичок; 2) обміркування справ, дотичних державного кредиту, а також питань грошового обороту і 3) попередній, з особистого кожний раз розпорядження Гетьмана, розгляд справ по фінансовій частині, належачих вирішенню в законодавчім порядку.
41. Обміркування Ради передаються на погляд Гетьмана.
Про Генеральний Суд
42. Генеральний Суд Української Держави уявляє собою вищого охоронитсля і захистника закону та Вищий суд України в справах судових та адміністративних.
43. Генеральний Суд оголошує до загальної відомости всі закони і накази Уряду, слідкуючи за закономірністю їх видання.
44. Порядкуючий Генеральний Суддя та всі Генеральні Судді призначаються Гетьманом.


Гетьман Всієї України: Павло Скоропадський
Отаман Ради Міністрів: М. Устимович
29 квітня 1918 р., м. Київ.
mart mart 01:54
0
Директорія Української Народної Республіки

Директо́рія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну Гетьманату (Українській Державі), який було повалено 14 грудня 1918 року.

Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революційного часу і констатувала, що влада в УНР повинна належати лише працюючим класам. «Слідуючим етапом нашої революції, — зазначалося в декларації від 26 грудня 1918, — є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм». Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовнішній політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.

Склад Директорії
Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 10 лютого 1919 року)
Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (11 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).
Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.
Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).
Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.
Євген Петрушевич — як Президент та уповноважений Диктатор ЗО УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.
mart mart   01:57
0

Політичний курс Директорії
Внутрішня політика

Готель «Савой» у Вінниці, де 1919 року перебувала Директорія УНР
У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, попри ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.
mart mart   02:05
0

Зовнішня політика


Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.
mart mart   02:12
0

Конституционые проекты Директории
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Доклад з курсу

“Основи конституційного права України”

на тему

“Конституційні проекти Директорії”

Виконав:

Студент 4 курсу гр. РЕ-01-1

Бузмаков Олександр Леонідович

Перевірив:

Доцент кафедри

української історії та етнополітики

Ковальска – Павелко І. М.

м. Дніпропетровськ 2004

План

Історія становлення Директорії

Конституційні проекти

http://vuz-24.ru/nex/vuz-142830.php
mart mart   02:13
0

1. Історія становлення Директорії

Вигнавши Скоропадського, Директорія стала перетворюватися з переможного повстанського комітету на уряд нововідродженої Української Народної Республіки. Деякий час зберігаючи за собою найвищі виконавчі функції, вона призначила кабінет міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. Склад кабінету з усією очевидністю свідчив про те, що провідну роль у новому уряді гратимуть не «старші політики» на зразок Грущевського, а молоді.

Директорія була створена у результаті підпільного засідання Українського націнального визвольного союзу у м. Києві 14 листопада 1918 року.

26 грудня 1918 р. Директорія видала Декларацію, в якій оголошувалося про те, що вона намагатиметься встановити баланс між революційними реформами й порядком. Однак перевага при цьому надавалася явно першим. Одним із основних положень Декларації була обіцянка експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції», а також оголошував про намір позбавити виборчих прав земельну й промислову буржуазію. З цією метою він скликав з'їзд робітників, що мав функціонувати як представницький і законодавчий орган держави.
mart mart   02:14
0

Але небагато з поставлених цілей удалося здійснити новому урядові, як його з усіх боків обсіли внутрішні й зовнішні проблеми. Ключове внутрішнє питання, що через нього між українськими політичними партіями відбувся розкол, зводилося до того, якою має бути нова влада — парламентською демократією (як того хотіли помірковані соціалісти) чи українським різновидом системи Рад (чого домагалися ліві радикали). Останні на чолі з Винниченком доводили, що українці мають надавати суспільним перетворенням такої ж уваги, як і національному визволенню, і, перейнявши систему Рад, вони б тим самим викрали у більшовиків їхні «грім та блискавку». На це помірковано настроєні діячі національної орієнтації, на боці яких були симпатії Петлюри, відповідали, що саме захопленість суспільними експериментами і, як наслідок цього, ігнорування необхідності створення армії та інших інститутів держави призвели до падіння Центральної Ради, і що цієї помилки не треба повторювати.

Отож, давня дилема української інтелігенції — чому віддати пріоритет: соціалістичній революції чи національному визволенню — знову сіяла в її лавах ворожнечу і безладдя.
mart mart   02:15
0

Конфлікт між фракціями поширився на царину зовнішніх стосунків. У грудні 1918 р. Антанта, й насамперед Франція, висадила в Одесі та інших чорноморських портах 60-тисячне військо. Цей несподіваний крок пояснювався рішенням, західних держав-переможниць заблокувати поширення більшовизму. Вони мали намір надати безпосередньо військову підтримку антибільшовицьким силам Білої армії, що готувалися на Дону до війни за відновлення «єдиної та неподільної Росії». Тим часом на півночі дедалі виразнішими ставали наміри більшовиків знову напасти на Україну. Зрозуміло, що Директорія не могла протистояти обом цим силам і тому була змушена порозумітися з якоюсь із них. Як і можна було очікувати, Винниченко зі своїми ліворадикальними товаришами схилялися до союзу з Москвою, в той час як помірковані та армія наполягали на угоді з Антантою. Однак розв'язали цю суперечку самі більшовики — в той час як їхні представники вели мирні переговори з Директорією, червоні війська напали на Харків.

Другий наступ більшовиків на Україну. З наближенням більшовицьких військ Директорія поводила себе аналогічно тому, як діяла за рік перед тим Центральна Рада. В останні, сповнені відчаю дні, що лишалися до падіння Києва, Директорія провела кілька символічних демонстрацій суверенності. 22 січня 1919 р. вона відсвяткувала злуку Української Народної Республіки з новоутвореною в Галичині Західноукраїнською Народною Республікою, про яку мріяли покоління української інтелігенції як на заході, так і на сході.

Проте в ситуації, коли обидва уряди були змушені боротися за власне існування, їхні перспективи здавалися безрадісними. До того ж ці уряди зберігали свій окремий адміністративний апарат, військо й політику. Тому це була злука лише за назвою.
mart mart   02:15
0

Та й боєздатність військ українського уряду, як і рік тому, викликала лише розчарування. Ще до другого наступу більшовиків солдати, які брали участь у поваленні гетьмана, повернулися до сіл, ліквідувавши, на їхню думку, головну загрозу для свого благополуччя і не дбаючи про долю Директорії. Виразні прорадянські тенденції, що проступали в політиці українського уряду, допомогли більшовицьким агітаторам ще легше, ніж раніше, схилити на свій бік багатьох таких селян. Тому армія Директорії, яка ще кілька тижнів тому налічувала понад 100 тис. солдатів, зменшилася до 25 тис. Велика її частина й надалі складалася з партизанських загонів на чолі з отаманами, яких головнокомандувач С. Петлюра ледве міг контролювати. З дальшим погіршенням воєнної обстановки 2 лютого Директорія залишила Київ і переїхала до Вінниці. Весною, після ряду військових поразок, вона ледве утримувала невеличку смугу території навколо Кам'янця-Подільського.

І знову український уряд звернув свої надії до чужої держави — Франції, війська якої, що здавалися тоді непереможними, розташувалися в Одесі. Щоб виглядати привабливішою для французів, Директорія очистилася від радикальних прорадянських елементів. У середині лютого подав у відставку В. Винниченко, а соціалістичний кабінет Чехівського замінили помірковані на чолі з Сергієм Остапенком. Тепер Петлюра був найвпливовішою людиною в уряді. Незабаром виявилося, що французи під впливом своїх білих і російських союзників, які ненавиділи українських «сепаратистів» не менше, ніж більшовиків, не мали намірів допомагати Директорії.

На початку квітня вся ця справа втратила актуальність, коли французькі війська під тиском отамана Григор'єва, одного з партизанських командирів Петлюри, котрий перекинувся до більшовиків, покинули Україну так само несподівано, як і з'явилися.
mart mart   02:16
0

отамана Григор'єва----про нього ніби фільм "Весілля в Малинівці"
mart mart   02:23
0

Никифір Олександрович Григор'єв

Українського козацького походження[джерело?] та православного віросповідання[джерело?]. Закінчив початкову двокласну школу села Верблюжки[джерело?] Олександрійського повіту Херсонської губернії. Навчався у фельдшерській школі міста Миколаєва Херсонської губернії.

Учасник російсько-японської війни (доброволець). За хоробрість у боях нагороджений Знаком Відзнаки Військового ордена Святого Георгія 4-го та 3-го ступенів.

Офіцер Російської Імператорської Армії
Закінчив Чугуївське військове училище по 3-му розряду в 1909 році.

У списках офіцерів Російської Імператорської Армії 1910 року значиться як прапорщик піхоти (60-й піхотний полк) «Григорьев-Серветников Никифор Александрович».

Акцизний чиновник у місті Олександрії Херсонської губернії, прапорщик запасу.

Учасник Першої світової війни 1914—1918 років. На початку війни він був мобілізований до лав російської імператорської армії. Прапорщик (1914), потім штабс-капітан 56-го Житомирського піхотного полку (Бердичів, 1917). Брав активну участь у боях на Південно-Західному фронті. Активний учасник українізації частин російської імператорської армії (1917) та створення на їхній основі регулярних частин армії Української Народної Республіки.

Підполковник армії Української Народної Республіки (1917).

Сотник Армії Української Держави (1918)
Із приходом до влади генерала Павла Скоропадського, у чині сотника Запорозької дивізії армії Української Держави залишив збройні сили на знак незгоди з політикою Гетьманату (підтримка німецького окупаційного режиму та виплата Німеччині надзвичайно великої контрибуції, відновлення поміщицьких латифундій, військова диктатура). Підтримуючи зв'язки з Симоном Петлюрою та Українським національним союзом, Никифір Олександрович Григор'єв стає до боротьби з Гетьманатом та австро-німецькими окупантами, направляється до Верблюзької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії та формує там з дрібних повстанських загонів боєздатне повстанське військо.

Головний отаман Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії УНР (1918—1919 роки)
У листопаді 1918 року, об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, стає до лав війська Директорії Української Народної Республіки. Ведучи боротьбу проти білогвардійців, повстанські війська під командуванням отамана Никифора Олександровича Григор'єва (близько 6 тисяч чоловік) у грудні 1918 року зайняли місто Миколаїв та продовжили наступ у напрямі на місто Херсон.

У січні 1919 року — начальник Херсонської повстанської дивізії армії Директорії Української Народної Республіки, полковник армії УНР (до 29 січня 1919 року). Призначається Симоном Петлюрою на посаду Головного отамана Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії.
mart mart   02:24
0

Командир 1-ої бригади Задніпровської радянської дивізії та 6-ої Української радянської дивізії
Grigorev.jpg
У січні 1919 року, через два дні після арешту Петра Болбочана, полковник Никифір Олександрович Григор'єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в місто Кременчук таку заяву:

« В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерву, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини. »
Після відступу Директорії Української Народної Республіки з міста Києва, Никифір Олександрович Григор'єв 18 лютого 1919 року розпочав переговори з більшовицьким урядом України та наприкінці лютого того ж року очолив 1-у бригаду Задніпровської радянської дивізії Української Червоної Армії, сформовану з повстанських полків Херсонської повстанської дивізії армії Директорії Української Народної Республіки.

Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, зайнявши 10 березня 1919 року місто Херсон, а 15 березня 1919 року — місто Одесу.

За місто Одесу був нагороджений найвищою тодішньою радянською нагородою — орденом Червоного прапора [джерело?], який йому вручив особисто головнокомандуючий збройними силами Радянської України Володимир Овсієнко.

Із квітня 1919 року — начальник 6-ї Української радянської дивізії Української Червоної Армії (Збройних Сил Української Радянської Соціалістичної Республіки), сформованої в Херсонській губернії на базі 1-ї Задніпровської радянської бригади.

Керівник антибільшовицького повстання на Півдні України
mart mart   02:25
0

Основна стаття: Григор'євське повстання


Більшовицький агітаційний плакат проти Григор'єва
7 травня 1919 року в місті Єлисаветграді Херсонської губернії (нині — місто Кропивницький) начдив Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з Універсалом «До Українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продовольчих загонів, що діяли на Херсонщині, та комісарів ЧК, а також створення Рад без більшовиків. Як згадував Юрко Тютюнник, зразу ж після проголошення Універсалу в штабі у Никифора Олександровича Григор'єва з'явився політичний працівник 1-ї Української радянської армії більшовик Шафранський, який, після довгої розмови справив на отамана Григор'єва позитивне враження, але остаточно не переконав його та не відмовив від боротьби. Саме тоді Григор'єв на прохання Шафранського звільнив заарештованих червоноармійців та надав потяг, на якому вони без перешкод виїхали.

9 травня бунтівна 6-та Українська радянська дивізія (понад 20 тисяч добре озброєних бійців з кулеметами, артилерією, пронепоїздами) розпочала наступ від Знам'янки — Олександрії — Куцівки на Катеринослав та Єлисаветград. 10 травня полки повстанців здобули місто Черкаси та місто Смілу, 12-го — місто Кременчук, 13-го — місто Золотоношу. Але уже наступного дня загони Шафранського відтіснили повстанців. Повстання полків дивізії Григорьева підтримали інші частини Української Червоної армії та місцеве населення. Командувач повстанськими військами Никифір Олександрович Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну та оволодіти столицею Української СРР містом Харковом. У кінці травня проти повстанців було кинуто надійні більшовицькі військові частини, в тому числі — з Росії, які під командуванням Ворошилова та Пархоменка зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині командувач повстанською армією отаман Никифір Олександрович Григор'єв зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину. Подальшим успіхам повстання перешкодили неузгодженність дій деяких лідерів об'єднаної повстанської армії (серед них — анархіста Нестора Махна), що не дозволило Григор'єву об'єднати усі наявні антибільшовицькі сили.
mart mart   02:27
0

Ми відкололися від Вас[4] через те, що Ви повели на Україні мілко-буржуазну внутрішню і закордонну політику, яка давала змогу експлуатувати державам Антанти наш нарід і його багатства. Ми відкололися від комуністів і б'єм їх через те, що дев'яносто відсотків населення України не хоче комуни і не визнає диктатури партії, диктатури особи.
Зараз становище скрутне, на нашу дивізію навалилося п'ять дивізій комуністів. Три дивізії комуністів ми розбили дощенту, дві дивізії пощипали, зовсім розстроїли транспорт, телеграфну й телефонну зв'язь на Україні, розстроїли мобілізацію комуністів і їх снабженіє фронта, але ж і самі зійшли з залізниці, потеряли багато війська, гармати, майже все снабженіє і зараз перейшли на партизанську війну. Штаб має двадцять один партизанський отряд і чотири полки піхоти, всеї кавалерії в отрядах до двох тисяч. Гармат мало, кулеметів до трьохсот штук, прочого снаряженія мало, але авторитет штабу дуже високий. Ви зараз ведете наступ на комуністичний фронт, ми теж наступаєм з тилу. Бажано було б знати, чи будемо ми битися, як комуністи розбіжаться, чи ні? Отаман Григорьєв Помічники: Горбенко, Терещенко, Бондар Начальник штабу: Шевченко 28 червня 1919 р. Штаб біля с. Бережинка[5]

»
Під час заколоту на території, підконтрольній повстанцям, мали місце насильство по відношенню до мирного населення, численні вбивства та погроми єврейського населення (що в цілому, в період громадянської війни 1917—1921 років, не було винятковим явищем). За свідченням Юрія Тютюнника, сам отаман Григор'єв не був організатором погромів, але під час повстання, в умовах безладдя, не присікав антисемітську агітацію, що сприяло насильству.

Улітку 1919 року Повстанські війська отамана Никифора Олександровича Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командуючим об'єднаної повстанської армії, а Махно — Головою Революційної Військової Ради. Одночасно отаман Григор'єв вів таємні переговори з запеклим ворогом махновців генералом Денікиним щодо спільних дій проти більшовиків (згідно з Петром Аршиновим, денікінські емісари були піймані та страчені). Існують свідчення [джерело?], що Григор'єв отримав від Денікіна військове звання генерал-майора Білої Армії. Це стало відомо Нестору Махно, який вирішив стратити Григор'єва як зрадника, очолити повстанську армію та продовжити партизанську війну з військами російського генерала Денікіна, які захопили Україну. Відповідно до інших історичних версій, Махно навмисно запустив неправдиві чутки про зв'язок отамана Григор'єва з денікінцями з метою, щоб спровоковати та виправдати вбивство Григор'єва. Від самого початку відносин з Григор'євим Махно обговорював зі своїми соратниками наміри вбивства отамана та приєднання його загонів до РПАУ (махновців). Пізніше Махно подібним чином планував вбити Петлюру, щоб очолити армію УНР.[6][7][8]

Загибель
25 липня 1919 року Нестор Махно з Григор'євим зустрілися у селі Оситняжка й домовилися через день провести мітинг в селі Сентовому, що за 12 кілометрів. 27 липня 1919 року у селі Сентовому за кілька хвилин до мітингу у приміщенні сільської ради Григор'єв був звинувачений ординарцем Махна Олексієм Чубенком у погромах та застрілений Нестором Махном. Деякі повстанські полки Григор'єва приєднались до махновців, а більшість під ударами більшовиків та денікінців на деякий час розсіялась.
mart mart   02:29
0

Військові поразки та дипломатичні невдачі до краю загострили ідейні суперечки серед українців. Від двох найбільших політичних партій — соціал-демократів і соціалістів-революціонерів — відділилися невеликі, але впливові фракції радикалів, що проголосили себе окремими партіями, стали на радянську платформу й приєдналися до більшовиків. Вони привели з собою таких сильних отаманів, як Ангел, Зелений, Соколовський, Тютюнник та Григор'єв. Відокремлення в соціал-демократичній партії лівого крила відбулося в січні 1919 р., приблизно в цей же час від соціалістів-революціонерів відкололися боротьбисти — фракція, що організувалася навколо своєї газети «Боротьба» й налічувала близько 5 тис. членів.

Погроми. Одним із найгірших проявів хаосу, що охопив Україну в 1919 р., стало поширення погромів. Під час революції давня ворожість до євреїв із боку антибільшовицьких сил — як українських, так і російських — підігрівалася поширеною думкою про те, начебто євреї стояли на пробільшовицьких позиціях. Більшість євреїв насправді лишалася аполітичною, а ті з них, хто були марксистами, схилялися до меншовиків. Але фактом є те, що непропорційно багато євреїв було серед більшовиків, зокрема серед їхнього керівництва, командирів продзагонів, збирачів податків і особливо в Чека — таємній поліції, яка викликала ненависть і жах. Тому в цьому хаосі євреї знову стали об'єктом зростаючого невдоволення.

За оцінками істориків, під час погромів 1919—1920 рр. на Україні загинуло від 35 до 50 тис. євреїв. Пітер Кенез, спеціаліст із питань громадянської війни на Україні та у Південній Росії, зазначає: «...До приходу Гітлера найбільше в наш час масове винищення євреїв мало місце на Україні під час громадянської війни. Всі учасники конфлікту несуть відповідальність за вбивство євреїв, навіть більшовики. Проте найбільше жертв завдала Добровольча армія (білі, або російські антибільшовики), її погроми відрізнялися від масових убивств, що їх проводили її супротивники; вони здійснювалися найретельніше, характеризувалися найскладнішою організацією, інакше кажучи, вони були найсучаснішими... Інші погроми були справою рук селян. У погромах Добровольчої армії до того ж брали участь три різні групи: селяни, козаки і російське офіцерство... Особливо кривавий характер цієї різанини пояснювався тим, що цих три типи вбивць підсилювали один одного».

Хоч відповідальність за погроми несла насамперед біла Добровольча армія, що влітку 1919 р. прийшла на Україну з Дону, ряд погромів учинили також війська Директорії (особливо нерегулярні частини, якими командували отамани). Найкривавіші з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Коростені та Бахмачі. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенко у Проскурові, під час якого загинуло кілька тисяч євреїв.
mart mart   02:30
0

Узагалі українські погроми відрізнялися від білих за двома ознаками: на відміну від заздалегідь продуманих і систематичних акцій росіян вони являли собою спонтанні спалахи деморалізованих і часто п'яних ополченців, до того ж вони робилися всупереч спеціальним заборонам вищого командування. На відміну від таких білих генералів, як Антон Денікін, українські соціалісти й особливо соціал-демократична партія, до якої належав Петлюра, мали тривалі традиції дружніх стосунків із єврейськими політичними діячами. Тому Директорія відновила культурну автономію для євреїв, запросила до складу уряду таких видатних діячів, як Арнольд Марголін та Соломон Гольдельман, виплатила жертвам погромів великі суми грошей і навіть вела переговори із знаменитим провідником сіоністів Володимиром Жаботинським про те, щоб включити загони єврейської міліції до власної армії.

Але якими б добрими намірами не керувався Петлюра у взаєминах із євреями, він був нездатний контролювати отаманів (військово-польові суди, наступна страта Семесенка та інших партизанських ватажків не поліпшили становища), і їхні страхітливі злочини пов'язувалися з його урядом. Та й для багатьох євреїв, які вважали себе росіянами, всю вину за погроми було легше скласти на Петлюру та українців, ніж на Денікіна з його російськими генералами.

Офіційно Директорія була ліквідована указом Петлюри 20 листопада 1920 року, після після остаточного захоплення більшовицькою Росією території Украінської Народної Республіки.

2. Конституційні проекти

Стосовно конституційних проектів Директорії можна робити висновок на основі декларацій та постанов, прийнятих Директорією.

“Універсал трудового конгресу до українського народу”

28 січня 1919р.

“Декларації директорії УНР”

26 грудня 1918 р.

(Винниченко, Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко)

“Декларації уряду української народної республіки”

2 червня 1920р.
mart mart   02:31
0

Директорія створювала Конгрес Трудового Народу України – законодавчий орган, делегати якого посилались від кожного робочого колективу, селян та інтелегенції, незалежно від національності громадян. Але все ж таки основою повинні були бути “працюючи маси”. Конгрес мав усі верховні права і повноваження вирішувати усі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки. У документі зазначалось, що скликання цього конгресу не можливо провести демократично, шляхом виборів, в силу об’єктивних причин, але у майбутнєму Когрес має бути виборчим. Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. Конгрес створив наступні комісії: по обороні Республіки, земельну, освітню, бюджетову, заграничних справ і комісію харчових справ.

Виконавчим органом слугувала Рада Міністрів; планувалось створити міцну аполітичну армію.

Директорія планувала у майбутнєму замінити Конгрес на виборчий пропорційний багатопартійний Парламент; у перехідний період створювався Предпарламент, що тимчасово виконував законодавчу роль.

Влада на місцях здійснювалась представниками уряду, що працювали у тісному контакті і під контролем повітових і губерніальних Трудових радах, які складались пропорційно з представників селянства й робітництва.

Під час перерв засідань Конгресу вся вища влада належатиме Директорії.

Директорія віддавала велику роль державі у вирішенні економічних проблем. Націоналізація виробництва в інтересах народних мас.

Соціальні реформи повинні ввібрати у себе увесь найкращий західний досвід.

У сфері міжнародних відносин Директорія схилялась до нейтралітету та прагненню жити у мирі із сусідніми державами. Розраховувала на поміч західних держав у боротьбі з Росією, прагнула визнання незалежності від західних держав. Прагнула розвивати добросусідські відносини з Румунією, державами Причорномор’я, Кавказу, Прибалтики.

У сфері внутрішньої політики Директорія прагнула до всебічної консолідації усього народу, незалежно від нацональності.

У відношенні до пануючих мас (власників великого капіталу), Директорія закликала до мирної передачі виробничих потужностей, перейнятись думками про належність влади в країні трудовим масам.

У відношенні до інтелегенції Директорія закликала стати на боці трудового народу.

У відношенні до політичних партій Директорія пропонувала віддавати зусилля на недопущення безладу у народі.

У відношенні до селянства Директорія наділяла їх землею без викупу.

Директорія усім національним меншинам забезпечувала рівні права та свободи.

Економіка ринкова із протекціонізмом держави, посилене оподаткування; велика увага приділялась кооперативним товариствам.

Директорія всіляко намагалась відродити українську культуру, вважала, що школа (у тому числі і вища має бути державною та україномовною).

У відношенні до релігії та церкви Директорія вважала, що церква має бути українською та незалежною; визнавала рівність усіх релігій.

Не малозначиму роль у діяльності Директорії, був акт злуки УНР та ЗУНР, проголощений 22 січня 1919 року у м. Станіславові. Відтепер декларувалась єдина Україна: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України—Західно-Українська Народня Республіка, Угорська Україна і Наддніпрянська Велика Україна. ... Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.”
- Блокер   09:47
+1

Мда ,загрузив Март матер"ялом...
mart mart   11:38
0

щоб порівняти як то було
mart mart   11:43
0

http://ukrhist.at.ua/publ/22-1-0-626

Доба Директорії Документи

Відозва Директорії Української Народної Республіки (15 листопада 1918 р.)
Громадяне!

Генерал російської служби П.Скоропадський, порозумівшись у квітні 1918 року з німецькими генералами, штиками німецьких, — тоді ще не вільних підлеглих їм салдатів, — назвавшись гетьманом, захопив владу на Україні й скасував Українську Народню Республіку.

З того менту зачалось нищення всіх народніх прав та нечувані знущання над демократією України жандармів і поліцаїв старого царського ладу. Клясова помста поміщиків та буржуазії дійшли до такої міри, якої не знав і царський режим.

І що більше панування генерала-гетьмана посувало Україну до єдиної неділимої Росії, то лютіше, отвертіше й ціничніше ставало топтання прав народу й глузування пануючих кляс над усіма здобутками революції, як політично-соціальними, так і національними.

Останнім зрадницьким актом генерала-гетьмана П. Скоропадського про скасування самостійности Української Держави український народ віддається остаточно на поталу поміщицько-бюрократичній реакції та на цілковите поневолення. Сформований новий Уряд із представників реакційних кляс, які мають творити єдину неділиму Росію, виразно говорить про те, що чекає український народ, коли він не встане рішуче й до останнього чоловіка в оборону свого життя.

Український Національний Союз, яко найвище представництво організованої української демократії, вживав до останнього дня всіх заходів, щоб без пролиття крови й дезорганізації громадського життя захистить і одстояти права народу. Але всі мирні заходи української демократії весь час зустрічали лютий опір з боку поміщиків, бюрократії та буржуазії.

Отже настав час залишити мирні заходи.

Од імени організованої української демократії, від усього активного народнього громадянства, яке обрало нас, ми, Директорія Української Народньої Республіки, сим оповіщаємо:

Генерал Павло Скоропадський є насильник і узурпатор народньої влади. Все Правительство його, як протинародне, протинаціональне, оповіщаємо недійсним.

Пропонуємо генералу П. Скоропадському й його міністрам залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади.

В ім'я спокою, порядку в Республіці пропонуємо зробити це негайно, без пролиття крови.

Офіцерським руським організаціям пропонуємо мирно скласти зброю й виїхати з меж України, куди хто схоче. В противному разі місце висилки їх буде призначено Урядом Української Народньої Республіки.

Застерігаємо генерала Скоропадського, його міністрів, руських офіцерів і всіх, хто з ними, що всякі насильства, утиски, образи й пошкодження українцям, а також демократичним особам і організаціям якої будь національности викличуть помсту, вибух якої ніхто не зможе спинити. В інтересах цих груп і осіб пропонуємо утриматись від агресивних заходів проти демократії.

Німецьке вояцтво демократичної Германської Республіки оповіщаємо що українська демократія більш не може терпіти насильств, знущання й злочинного для всього краю панування монархічно-поміщицької реакції й з зброєю в руках буде обстоювати права поневоленого народу. Ми віримо, що салдати германського визволеного народу поставляться до боротьби пригніченого українського народу відповідно до своєї гідности.

Всім громадянам заявляємо:

Хто стоїть за утиск та експлуатацію селянства та робітництва; хто хоче панування жандармів і охранок; хто може спокійно дивитись на розстріл мирних студентів озвірілими руськими офіцерами,—той нехай виступає разом з гетьманом і його урядом за єдину неділиму гетьмансько-монархічну Росію проти волі демократії Української Народньої Республіки.

Всі останні чесні громадяне, як українці так і не-українці, повинні разом з нами стати збройною дружною силою проти ворогів і злочинців народу й тоді всі соціальні й політичні здобутки революційної демократії будуть повернені. А Українські Установчі Збори твердо й непохитно закріплять їх на вільній Українській землі.

Разом з тим Директорія Української Народньої Республіки закликає всіх борців стежити за порядком і рішуче та безпощадно припиняти ...
mart mart   11:44
0

Разом з тим Директорія Української Народньої Республіки закликає всіх борців стежити за порядком і рішуче та безпощадно припиняти грабіжі.

Українські народньо-республіканські війська підходять до Київа. Для ворогів народу вони несуть заслужену ними кару, для демократії всіх націй України визволення.

До зброї, громадяне, й до порядку.

Голова Директорії Української Народньої Республіки В. Винниченко
Члени Директорії С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський.
У Києві, 15 листопаду 1918.

Телеграма гетьмана Скоропадського про зречення від влади (14 грудня 1918 р.)

Вчера на имя городского головы получена от гетьмана следующая телеграмма:

Я гетман всея Украины, в течении 7,5 месяцев все свои силы клал для того чтобы вывести страну из того тяжелого положення, в котором она находится. Бог не дал мне сил справиться с этой задачей. Ныне в силу сложившихся условий, руководствуясь исключительно благами Украины, от власти отказываюсь.

Павло Скоропадский
14 декабря 1918 г.
mart mart   11:45
0

Із Декларації Директорії УНР (26 грудня 1918 р.)

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з'їхатись у губернії і вибрати своїх делегатів на Конгрес трудового Народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є у війську, так і тих, що мирною працею дома допомагають творити народний державний лад та порядок.

2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України. Частина робітництва неукраїнської національности під час боротьби українського народу з бувшим гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально. Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього Трудового Народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, тоб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помічникам, народним кооперативам, служачим у конторах та инших установах так само вибрати своїх представників на Конгрес Трудового Народу України.

Місце й час одкриття праці Конгресу, а також норми виборів до нього

Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес Трудового Народу України матиме всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціяльного, економичного та політичного життя Республики. Конгрес Трудового Народу, яко революційне представництво організованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, себ-то Установчими Зборами. Конгрес Трудового Народу має вирішити форми влади як на місцях, так і в центрі. До цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею Трудового Українського Народу і тому буде рішуче припиняти всякі такі самовольці виступи.

До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбовання та безоглядної експльоатації робітництва і всього населення. Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.

Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка відповідала б сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування Української Народньої Республики головні галузі української промисловости й направити господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої групи кляси великовласників. Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані “комісії боротьби з спекуляцією”. Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідности (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціальних основних реформ. Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних. неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними і міжнародніми умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія.

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на ...
mart mart   11:45
0

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав. Ставлячи перед собою великі та складні завдання. Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та заведення порядку й ладу, так бажаного всім працюючим.

Так само у внутрішніх відносинах Республики Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружне поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють Українську Землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети. Отже, клясам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшости народу повинно належати їй самій більшости, себ-то клясам трудовим. Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих кляс і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил, знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу. Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі Трудової Республики.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки — Раді Народніх Міністрів, Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму Правительству в цій важній, відповідальній роботі.

Голова Директорії УНР В. Винниченко;
члени Директорії: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко.
Все в меті керівництва:
якщо правда-справедливість-свобода, то це демократія, а
влада-сила-гроші, це деспотія )
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.