Блоги → Перегляд

Чи зможе Україна вийти з кризи, якщо і далі буде проводити реформи, розроблені для країн Латинської Америки?

П'ятниця, 19:04, 19/10

Рейтинг
0 0
Переглядів
710

1
0
0

 

Чи зможе  Україна вийти з кризи, якщо і далі буде проводити реформи, розроблені для країн Латинської Америки?

 

  Незрілість на управлінських щаблях і нелогічність приходу до влади випадкових людей позначилися і на їхніх діях. Вчорашні сержанти, ставши генералами, компенсували брак своїх знань порадами різного ґатунку консультантів, а населення повинно було свідомо втілювати у життя  провальні проекти.

   Бажання, керманичів держави і тих хто їх оточує, бути бажаними гостями на чужому застіллі і відповідаючи на тости господарів, брати на себе, а точніше на Україну не посильні, а дуже часто і бездумні зобов’язання, сьогодні йдуть важким відлунням.

   Відчуття безмежної влади затьмарувало все, а поставити свій підпис поряд з підписами маститих європейських чи заокеанських політиків, було щось на кшталт взяття у них автографа.

    Всі ці роки куди ми лиш не збиралися вступити. Хміль вивітрювався, а зобов’язання  залишалися. Хоча при підписанні подібних зобов’язань, мабуть був присутній не тільки хміль.

   І тому, щоб краще зрозуміти причини нашого падіння давайте повернемося на початок 90-х років минулого століття, коли Україна отримавши незалежність вийшла у глобальний світ. А цей світ жив своїм життям де йшла жорстока  боротьба за виживання, місце під сонцем і ресурси.

     Так у 1980-і рр. країни Латинської Америки виявилися в безнадійній борговій кабалі кредитів великих американських банків, виданих, в тому числі, під гарантії МВФ, Світового банку та американського уряду (понад 500 млрд дол.); процентні виплати важким тягарем лягали на бюджети цих країн, а  економічне зростання взагалі призупинилося. Почалася депресія.

 Вашингтон, стурбований такою ситуацією, робив різні дії, включаючи широко розрекламований "план Брейді" (по імені тодішнього міністра фінансів США), відповідно до якого для ліквідації боргової заборгованості були виділені значні фінансові ресурси (80 млрд дол.). Частина заборгованості банкам була "списана"; введені торгові пільги, що полегшують доступ товарів цих країн на ринки США та інше. Але ніщо не допомагало - країни грузли в боргах.

   Тоді і з'явився план який назвали - "Вашингтонський консенсус", підготовлений професором Джоном Вільямсоном з Інституту світової економіки Гарвардського університету спільно з фахівцями МВФ. "Вашингтонський консенсус" як план (або програма) був призначений саме для латиноамериканської групи країн, які перебували в безнадійної боргової залежності. Головним його завданням було досягнення такої стабілізації і стійкості в цих країнах, яка забезпечила б, у першу чергу, повернення боргів американським банкам. Цим країнам і було запропоновано прийняти Програму - "Вашингтонський консенсус", що називалася програмою структурної перебудови їх економік і включала десять пунктів.

 

Бігання українських керманичів по світу з проханням – порадьте, що нам будувати і як нам жити, не пройшло мимо уваги МВФ. І МВФ порадив, і запропонував цілий чемодан документів в яких детально розписували ці десять пунктів латиноамериканських реформ, а підручники з детальними рекомендаціями, тепер були перекладені на українську мову і лягли на стіл кожного українського чиновника як інструкція до виконання. І з того часу ми почали «рухатись»  до ринку як ще одна з латиноамериканських країн.

          Але уже тоді, було видно, що ця програма виявилася згубною для цих країн Латинської Америки. Адже вона не тільки не покращила їх економічний стан, але, більш того, за загальним визнанням аналітиків, їх посилила в 1990-і рр. (Більшість цих країн майже на всі десятиліття виявилися в затяжній кризі).

     І це при тому, що розвиток капіталізму в Латинській Америці йшов в глиб століть, до часів її завоювання, до масового притоку європейських переселенців, як і в Північній Америці і Канаді. У Латинській Америці завжди існувала приватна власність, сильний клас підприємців, діяла ринкова інфраструктура, банківські системи, біржі та інші фінансові інструментарії.

    То, якщо "консенсус" провалився в цій групі країн, які могли бути підстави вважати, що він принесе благо Україні, з її зародковими формами капіталізму, що ледь почали виростати крізь зруйновану систему соціалістичної державної економіки?

 

 

  Хочу окремо відмітити, що до 1993 року Україна не співпрацювала з МВФ і Україна зовсім не мала боргів перед цією організацією, в той час коли така латиноамериканська країна як Аргентина уже мала борг більше 130 мільярдів доларів.

      Але ті, хто ще вчора йшов в ногу з партією і обґрунтовував можливість побудови комунізму в СРСР, уже після оголошення незалежності України стали опорою українських президентів і з таким же завзяттям як і проповідували політекономію і науковий комунізм стали проповідувати рекомендації «Вашингтонського консенсусу» і настанови МВФ. Вони за це отримували звання, нагороди і народ їм вірив, адже вони говорили якоюсь космічною термінологією, якої народу було не зрозуміти. І народ віками навчений, що «мовчи глуха, менше гріха..», мовчав і вважав, що це «наші економісти» і вони дбають про українську економіку так як добрий господар про свою худобу. Той, хто чогось не зрозумів, соромилися говорити про це. Віддавали перевагу авторитетному повторюванню розхожих ринкових догм.  Простому дядькові і в голову не могло прийти, що усі ці «глашатаї» які не сходили з екрана телевізора просто відробляли своїх «тридцять срібляників» щоб по довше залишатись в обоймі влади, а це значить біля державного корита. І їм було байдуже яке майбутнє жде на Україну.

   

   А тепер давайте детально розглянемо, що ж несли для України ті десять пунктів «Вашингтонського консенсусу»:

 1) приватизація - абсолютна ідея приватизації;

 

2) фінансова дисципліна - уніфіковану фінансову дисципліну, яка в результаті призводить до формування глобальної світової фінансової системи, де  раніше суверенні в фінансовому плані країни стають залежними від глобального лідера;

 

3) переорієнтація державних витрат -  яка призвела до зниження рівня соціальної захищеності і підтримки верств населення, які потребують цього, підвищивши рівень соціальної роз'єднаності в суспільстві і диспропорційність розподілу суспільно значущих послуг в ньому;

4) реформа оподаткування - що зумовила розбалансування діючої системи, але не сформувала нової, що відповідає національним інтересам ;

 

5) фінансова лібералізація - яка призвела до розвитку галопуючих інфляційних процесів, з огляду на відсутність досвіду управління інфляцією в  економіках які трансформуються;

 

6) торгова лібералізація - позбавила стримуючі інструменти регулювання з боку держави, яка привела не стільки до зростання економіки, скільки до неконтрольованого відтоку, в тому числі необхідних для потреб держави товарів, до розвитку кримінальності в сфері торгівлі, до деіндустріалізації національного господарства, оскільки найбільші підприємства різко втратили свою конкурентоспроможність;

 

7) досягнення конкурентоспроможності валютних курсів - зумовило фактично шокову терапію, яка вдарила по всіх верствах населення, а найбільш криміналізовані групи змогли використовувати надану можливість для виведення грошових коштів за кордон;

 

8) цінова лібералізація – не була пов'язана з реальним сектором та ігнорувала його, що  порушило сформовані структурні пропорції в національному  господарстві.  А також  дозволила імпорту, причому слабо регульованому і не контрольованому з боку держави, що не завжди відповідає вимогам забезпечення здоров'я нації, витіснити національних конкурентоспроможних виробників з національного ринку;

 

9) відкриття кордонів для прямих іноземних інвестицій - під зазначеною слушною тезою ховалася політика придушення конкурентів на території національної держави шляхом скупки за цінами нижче реальної світової ціни або на підставі угоди про переважної реалізації продукції на території країни - реципієнта інвестицій;

10) зміцнення майнових прав власників - цей аспект, безумовно, важливий для формування і розвитку ринкової економіки, але він вимагав поступовості перетворення національної законодавчої і виконавчої систем, а не знищення промисловості і сільського господарства з  метою неймовірного збагачення невеликої частини населення і високо-посадовців.

     Всі вищевказані пункти де-факто були спрямовані на скорочення і поступове скасування ролі держави в національному розвитку.

  Якщо говорити прямою мовою – державі Україна, з її 52-х мільйонним населенням, з високим, на той час,  рівнем  економічного розвитку була запропонована модель де всі заходи були спрямовані на зміну існуючого порядку речей, але при повній відсутності уявлення про те, а як сформувати державний механізм, який би дозволив підвищити результативність господарської діяльності суб'єктів економіки країни,  що і призвело до порушення керованості і руйнування економіки країни в цілому. 

  Але українську владу не турбувало, що вони придбали для України поношений костюм з чужого плеча, головне, що цікавило владу  – це, прикрившись іноземними рекомендаціями, відкрити економіку для приватної власності і споживацтва, не відмовляючись від своєї влади. Крім усього іншого, такий план давав надію, що під час розпродажу державної власності чиновникам і їх родичам дістануться кращі шматки і вони будуть отримувати найбільші вигоди. Відповідно до цієї моделі «переходу» ті ж люди, що контролювали державу при «комунізмі» прагнули контролювати її і при капіталізмі, одночасно насолоджуючись помітним поліпшенням свого життя і життя своїх близьких. Це щось на зразок, коли охоронець, звечора прийнявши склад з матеріальними цінностями під охорону, а уже на ранок  його привласнив.

В Україні виник  парадокс, або протиріччя особливого роду, коли держава сама себе почала перетворювати, а в разі приватизації і обмежувати. І за всім цим стояла і стоїть невеличка група зацікавлених людей. Де, в умовах невизначеності правил гри значним стимулом для прийняття того чи іншого рішення є хабар. І цей «хабар» може мати різний вигляд – гроші, посада, об’єкт приватизації і т.п. В той же час  призначались  керівники які уміли «правильно» провести приватизацію, виконати приватизаційні вказівки, а надалі  і провести «правильний підрахунок» голосів під час виборів.

   

  

   А сам «консенсус» провалився в усіх країнах, в тому числі, в Україні. За оцінкою помічника генсека ООН і нобелівського лауреата Д. Стігліца, шансу на успіх у цього «плану» не було, так як: "У кожній країні повинна бути своя економічна політика, заснована з урахуванням особливостей країни, не може бути єдиної, універсальної політики для всіх країн де проводяться реформи. Раніше, на початку 1990-х, я помилявся, коли говорив - "Приватизація, приватизація і ще раз приватизація".    При цьому, визнав свої помилки сам Стігліц, - " я не замислювався над тим, чи створена в країнах належна ринкова інфраструктура чи ні, вважаючи це не особливо важливо…». 

  Нарешті прийшло визнання провалу "Вашингтонського консенсусу" і з боку самого МВФ. Про це заявив навесні 2011 р президент МВФ Домінік Стросс-Кан на щорічній сесії МВФ і Світового банку у Вашингтоні. Можливо, в силу радикальності цієї критики Вашингтон і певні сили в світовій економіці, і політиці вирішили змістити його з посади буквально через два тижні після сенсаційної доповіді, сфабрикувавши якусь безглузду "справу" проти нього. Яка тут же була закрита після його «добровільної» відставки.

   На думку  Секретаря ООН з економічного розвитку Джомо Квана Сундара -   «…формування труднощів в економіках багатьох країн пов’язані з їх спробами використовувати рекомендації МВФ, основані на "Вашингтонському консенсусі". Зокрема, для успішного розвитку слабких і перехідних економік потрібен не" Вашингтонський консенсус ", а зовсім інший - прагматичний і надійний «новий консенсус ", заснований на здоровому глузді, досвіді і перевірених експериментах... Іншими словами, один рецепт для всіх не підходить. Не можна нав'язувати одні і ті ж заходи по всьому світу і чекати однакових результатів. Треба використовувати різні методи і підходи, подивитися, що працює, що приносить негативний ефект, щоб відмовитися від таких методів».

      З цим важко не погодитися, але чому прозріння прийшло так пізно?

   І чому в Україні всі ці «рекомендації», і далі з наполегливістю просуваються і МВФ, і Світовим Банком, і на рівні української влади?

   Жодна країна світу не застосовувала на практиці цей« консенсус »з такою послідовністю, як українська влада, особливо в питаннях приватизації.

      Це відбувається як у кіно. Але у кіно можна зробити дубль і все повторити спочатку, а у житті цього не має. Тут все один раз і на чистовик. Раз і не має заводу (порізали на металом), раз і не має фабрики, а це десятки тисяч робочих місць, раз і розвалили колективні сільськогосподарські підприємства і до ранку уже і трактор «розпаювали» до останнього гвинтика. Але, в той же час, усі сировинні підприємства, газотранспортні системи, електромережі, земля, рудники, свердловини, родовища  і т. п., «якимись» чином потрапляють до рук потрібних людей.

   Реформи які проводить Україна і які були призначені для країн Латинської  Америки  дають свої «результати». Тепер ми уже мало чим відрізняємся від тих латиноамериканських країн,  90-х років минулого століття, для яких були призначені ці реформи.

    І як говорить президент Болівії Ево Моралес: «Країни, підлеглі МВФ, виявилися в поганій ситуації, і важливо звільнити їх від цієї залежності, від цих виставлених умов, від цього шантажу».

                                                                                                               28.08. 2018 року.

 

Коментарі

mart mart 23:31
0
затьмарювало
mart mart 23:57
0
як висновок : у нас існує посткомуністична мафія яка нас їбатиме безвилазно і систематично.
вихід--створити знизу свою владу.
Таварісчі збільшовичені, а чому ви так панічно боїтеся платити нашим елітам за результатами їхньої роботи?
Невже й самі потай мрієте між них протиснутися до корита?
І чому ви так люто й заздрісно проти укрновизни?
Чому навіть подумки не хочете жити розумом власним, а тільки улесливою продажністю?
mart mart   11:47
0

а як ти до цього допровадиш? як вони тут не обговорюють. то будуть десь там?
mart mart   11:49
0

ти в своєму селі щось зробив у цьому напрямі?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі