Блоги → Перегляд

Нардеп Андрей Денисенко: незаконченное дело банды «патриотов» ЧАСТЬ 1

Четвер, 15:52, 22/11

Рейтинг
0 0
Переглядів
833

0
0
0
У цій статті згадуються
Олег Тягнибок
Політик

Andrey_Denisenko.jpg
Как известно, революции поднимают с самого дна и возносят к вершинам власти разных людей. В том числе и отпетых негодяев, которые долгие годы находили прибежище в радикальных формах патриотизма, придавая ему негативный оттенок своими агрессивными и вздорными идеями. Но еще больше вреда они приносят, когда получают власть, а с ней и лицензию на беспредел. Примером чего может служить Андрей Денисенко – один из лидеров днепропетровских национал-радикалов, известный в городе скандалист и провокатор. Это с ним связывают появившиеся в Днепре «языковые патрули», регулярные потасовки на 9 мая и куда более трагические происшествия, включая убийства.

Забытое прошлое

Денисенко Андрей Сергеевич родился 1 января 1973 года в Днепропетровске (ныне – Днепр). Возможно, его рождение в один день с отцом радикального украинского национализма Степаном Бандерой как-то повлияло на мировоззрение Денисенко, ударившегося в эту идеологию с молодых лет. Но вообще его биография до середины «нулевых» — это сплошная «terra incognita». И неизвестны причины, по которым этот «профессиональный активист» скрыл от общественности большую часть своей жизни. Андрей Денисенко помалкивает, кто были его родители. Он не рассказывал, почему после школы поступил именно на исторический факультет Днепропетровского университета — ведь это был не лучший выбор профессии для жизни в то время, но типичный для юного национал-патриота. Денисенко предпочел умолчать, что так и не отдал Украине воинский долг, и не поведал, как ему удалось «отмазаться» от военкома. А главное, он упорно скрывает, чем занимался в период с 1995-го (когда он окончил университет) до 2005-го, когда он впервые засветился на всеукраинском уровне в качестве председателя Днепропетровского городского отделения «Нашей Украины».

Сообщалось, что Андрей Денисенко долгое время работал в руководстве областной организации КУН (Конгресса украинских националистов), и «кормился» грантами и прочей финансовой помощью, которую эта малопопулярная даже на западе Украины (и уж тем более в Днепропетровске) партия получала от правых организаций украинской диаспоры в Новом Свете (США и Канады). Возможно, к руководству и грантам Денисенко пристроили те же люди, которые помогли ему закончить исторический факультет и «откосить» от армии.

В то же время сомнения в том, что такой деятельный молодой человек жил лишь на скромные гранты, а его нежелание светить своим прошлым (особенно в 90-х) и наличие множества связей с одиозными и даже криминальными фигурами Днепропетровска вызывают немало вопросов и слухов. В частности, некоторые из этих слухов утверждают, что в конце 90-х Андрей Денисенко был причастен к некому теневому бизнесу. Другие слухи, которым SKELET-info доверяет больше, утверждают, что в качестве «непримиримого и вечного оппозиционера» Денисенко нанимался (продавался) к тем или иным влиятельным силам, которые использовали его в своих интересах в качестве рупора нещадной критики или организатора акций протеста. Также говорили, что тесное знакомство Денисенко с такими людьми, как днепропетровский «авторитет» Александр Налекрешвили и его бывший «бригадир» Михаил Кошляк, произошло не во время второго Майдана, а намного раньше, в «лихих» 90-х, когда они ещё не были «уважаемыми бизнесменами».

Mihail_Koshelyak.jpg

Михаил Кошляк

Это тот самый Кошляк, в 2015 году задержанный вместе с Геннадием Корбаном по громкому делу о банде «патриотов», обвинявшейся в контрабанде в зоне АТО, похищении людей, расхищении 40 миллионов гривен волонтерской помощи и убийстве  офицера СБУ. Делу, которое так и осталось незавершенным, а его основные фигуранты — безнаказанными.

От Майдана до Майдана

Вернемся еще на несколько лет назад, когда победившие на первом Майдане политические силы начали активную борьбу за передел власти. К тому времени Андрей Денисенко успел забросить ячейку КУН и перебрался в Народный Рух – чья организация в Днепропетровске была такой же маргинальной. В период с 2000-2002 г.г. политическая деятельность Денисенко сводилась, главным образом, к войне со своими бывшими соратниками, перебежавшими из Народного Руха в партию Юрия Костенко. Он продолжал укреплять свой имидж скандалиста.

Затем Денисенко перебежал в партию «Реформы и порядок» (ПРП), чье Днепропетровскую областную организацию еще в 1997 году создал и много лет финансировал Александр Жир – выходец из Марганца, бывший полковник СБУ, нардеп 2 и 3 созывов, бизнесмен и вообще очень «крученый» человек, ныне пристроившийся в ГП «КБ Артиллерийское вооружение». Жир приблизил к себе Денисенко и даже сделал его председателем Днепропетровского городского отделения ПРП, а на время первого Майдана — председателем городского отделения «Нашей Украины» (тогда ПРП входила в блок НУ). Так как Жир в то время в основном вращался в Киеве, то ему был нужен в Днепропетровске активный и надежный политический помощник и «зицпредседатель». Денисенко был очень активным, но оказался совсем не надежным. Сам ли он додумался, или «подсказал» кто, но в конце 2005 года Денисенко решил подмять городскую организацию ПРП то ли под себя, то ли под нового, неназванного спонсора (поговаривали, это могли быть люди из окружения Коломойского). В общем, Денисенко решил укусить кормившую его руку и устроить фактический рейдерский захват Днепропетровского отделения ПРП – повторим, созданного с нуля Жиром. И отнюдь не маргинального, как Рух или КУН, поскольку Жир собрал в него немало бизнесменов и руководителей предприятий.

Aleksand_Gir-272x300.jpg

Александр Жир

Денисенко начал копать под Жира, настраивая против него членов ПРП. Он запустил информацию о том, что Жир продал Борису Березовскому скандальные пленки Мельниченко, к которым Жир имел доступ как председатель парламентской комиссии по расследованию убийства Георгия Гонгадзе. Затем Денисенко прямо обвинил Жира в том, что тот получает деньги от Николая Швеца – бывшего главы Днепропетровской ОГА, председателя Днепропетровского областного совета с 2005 года, главного политического врага ПРП в регионе. После чего Денисенко 24 декабря 2005 года организовал областную конференцию ПРП, на которой 47 голосами из 63 Жиру было выражено недоверие. Новым председателем был избран Владимир Чернявский, вокруг которого вместе с Денисенко «скучковались» городские активисты Павел Хобот и Станислав Белодиденко, пользующиеся поддержкой Алёны Гагаруц — редактора городской газеты «Лица», известной своими скандальными публикациями (нередко заказными). Однако сторонники Жира тоже провели свою конференцию – на которой подтвердили его председательствование, а заодно исключили Денисенко и других заговорщиков из ПРП.

В итоге в Днепропетровске появились две воюющие друг с другом областные организации ПРП, из-за чего партия с треском продула в области мартовские выборы 2006 года, получив на них лишь 0,7% голосов. В ноябре 2006-го ПРП-Денисенко решила прекратить это противостояние, заявила о самороспуске и трансформации в общественную организацию «Гражданский актив Днепра» (ГРАД). Стоит обратить внимание на это название. Во-первых, название было содрано с существовавшего уже давно «Гражданского актива Киева» (прозванного киевлянами «Грабительский актив»). А во-вторых, уже тогда Денисенко агитировал за «декоммунизацию» Днепропетровска, одновременно выступая против возвращения городу названия Екатеринослав (как российско-имперское). Но так как предложенное национал-патриотами имя «Сичеслав» было высмеяно горожанами, будучи буквально и вульгарно переведенным на русский язык, то «свидомые украинцы» почесали в затылках и предложили сократить Днепропетровск до нейтрального «Днепр». Так же, уже тогда Андрей Денисенко, с маниакальной ненавистью ко всему советскому, утверждал, что скоро он и его «активисты» обязательно снесут в городе все советские памятники.

Фактическая деятельность ГРАДа сводилась к скандалам и акциям протеста, в основном по заказу. По информации источников SKELET-info в Днепропетровске, даже свои пикеты против застройки «градовцы» нередко устраивали в интересах конкурентов застройщиков. Некоторую черту деятельности Денисенко подвели выборы городского головы в 2010 году: Денисенко занял на них шестое место, получив 5477 голосов избирателей миллионного города. Интересно, что на тех выборах Денисенко обошли такие кандидаты, как Андрей Павелко, возглавлявший областной «Фронт перемен», и автор конкурирующей «Гражданской силы» Загид Краснов, работавший тогда в паре с Олегом Царевым.

Разочаровавшись в ГРАДе, Андрей Денисенко в начале 2011 года примкнул к ВО «Свобода», набиравшей тогда популярность в западных областях и Киеве. Бывший активист КУН полностью разделял идеи Олега Тягнибока и его соратников, хотя собрать для них электорат в Днепропетровске было проблематично: на выборах 2012 года «Свобода» получила в области около 4%. С одной стороны – это меньше проходного барьера, но с другой — сенсационно много для радикальных националистов в городе, где подобные идеи ранее вообще воспринимались как чуждые. Для Денисенко это стало «четким сигналом»: он пришел к выводу, что в Днепропетровске можно развивать базу «радикального патриотизма». И он нашел в этом поддержку со сторону команды Коломойского, которая скрестила идеологию национал-радикалов с кулаками «спортсменов» и «гопников», создав из них собственную армию.

На зарплате у «Привата»

27 апреля 2012 года Днепропетровск сотрясла серия взрывов самодельных бомб, ранивших 25 человек. Обошлось без убитых, однако общественный резонанс был огромным: люди в шоке, власть в панике, а оппозиция гневно утверждала, что всё это специально подстроили «донецкие» — мол, для начала репрессий в стране.  Интересно, что Андрей Денисенко вначале выступил с заявлением, в котором прямо заявил, что двое из задержанных подозреваемых (Виктор Сукачев и Дмитрий Рева) работали в областном штабе Партии Регионов. Но прошло немного времени, и Денисенко стал самым активным общественным защитником Дмитрия Ревы — поскольку его для этого наняла сестра Дмитрия, Оксана Томчук, в 2002-2010 г.г. работавшая в Фонде госимущества Днепропетровска, а затем открывшая собственную адвокатскую контору, и имевшая очень тесные рабочие контакты с дуэтом Корбана-Филатова.

Oksana_Tomchuk.jpg

Оксана Томчук

Денисенко и Томчук развернули тогда очень бурную деятельность — можно сказать, что с осени 2012 по осень 2013 года дело «днепропетровских террористов» было главным занятием Денисенко. Причем, оно было дополнено инцидентом с якобы попыткой поджога квартиры родителей Денисенко: кто-то разбил об их входные двери (жестяные) бутылку с бензином, в результате чего двери сильно закоптились. Денисенко долго утверждал в СМИ, что это дело рук «преступного режима».

С этой истории в биографии Андрея Денисенко начался этап прямого сотрудничества с «приватовцами». Хотя многочисленные источники SKELET-info утверждают, что Денисенко был хорошо знаком с ними и раньше, чуть ли не с 90-х, и выполнял некоторые их «просьбы», именно с 2013 года он влился в их команду, сел с ними в одну лодку. И заплыли они весьма далеко!

Но в этой истории был еще один персонаж – Иван Ступак, профессиональный «кэгэбист» (в 1985-м окончил высшую школу КГБ СССР), с 1991 по 2006 проработавший в органах СБУ Днепропетровска и имевший хорошее досье на очень многих людей. Источники сообщали, что еще в 90-х Ступак завербовал Денисенко как мелкого «стукачка», информировавшего СБУ о жизни и деятельности днепропетровских национал-патриотов. В 2010-2012 г.г. Иван Ступак был заместителем главы ОГА, а затем избрался в Верховную Раду от Партии Регионов.

Ivan_Stupak.jpg

Иван Ступак

Когда начался Евромайдан, в котором очень большую роль играла ВО «Свобода» и формируемые ею отряды «активистов» и «самообороны» (об этом читайте подробнее в нашем материале о Игоре Кривецком), для профессионального скандалиста и заводилы Андрея Денисенко наступил звездный час. Он стал одним из лидеров Днепропетровского Евромайдана, и каждый день вдохновлял протестующих на «свержение режима». А затем… сыграл роль «попа Гапона». Это произошло 26 января 2014 года, когда толпа правых радикалов, футбольных фанатов и просто озорничающей молодежи, по призыву Денисменко, перешла от протестов к действию и попыталась захватить здание ОГА. Зачем это было нужно? До сих пор никто так и не задался этим вопросом. А завершилось это тем, что защищавшие здание «Беркут» и «титушки» контратаковали и разогнали революционеров, в ходе чего пострадали и совершенно невинные мирные люди, попавшие под горячую руку.

ПРОДОЛЖЕНИЕ

Коментарі

mart mart 18:48
0
Організація українських націоналістів

український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток.

Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала !!!!!!!!!

всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські.!!!!!!!!!!!!!!!!!


Заснована 3 лютого 1929 року у Відні, легалізована в Україні 1993-го як громадська організація[2].


ОУН виникла внаслідок об'єднання Української військової організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок:

Групи української національної молоді;

Легії українських Націоналістів;

Союзу української націоналістичної Молоді.

1940 року ОУН розділилася на дві частини: старші, більш помірковані члени підтримали Андрія Мельника (ОУН (під проводом А.Мельника)),

тоді як молодші і радикальніші члени — Степана Бандеру (Організація українських націоналістів революційна).

Остання група отримала контроль над націоналістичним рухом на Західній Україні, в тому числі над військовим крилом ОУН — Української повстанської армії (УПА), яка була найбільшим українським збройним рухом опору.
mart mart   19:11
0

Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.

Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури.!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
mart mart   19:12
0

Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності.

ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном.
mart mart   19:13
0

Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української Народної Республіки 1917–20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили».

Для ідеологічного обґрунтування своєї діяльності ОУН використовувала ідеологію націоналізму Дмитра Донцова, основні положення якої були викладені ним у його праці «Націоналізм»[4].

ОУН свою ідеологію та політичну практику будувала на тоталітарних засадах.[5][6]
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
mart mart   19:14
0

Сучасні українські історики відзначають, що «ОУН сприймала терор і насильство як політичний інструмент проти зовнішніх та внутрішніх ворогів»[8]. Крайовий провід ОУН тлумачив терор як засіб, що мав призвести до загального антипольського повстання. Терористичні акти разом з відповідними діями польської влади мали довести українське населення до стану постійного революційного кипіння, щоб у слушний момент взятися за зброю і стати до остаточної розправи з ворогом[9].

За даними сучасних українських істориків, «ОУН здійснила в Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також більше 60 вбивств»[8].

Терор ОУН був спрямований не тільки проти зовнішнього, але й проти внутрішнього ворога, у першу чергу — проти тих, хто виступив за нормалізацію стосунків з польським урядом.

За підрахунками історика Я.Грицака «всього націоналістичне підпілля провело 63 замахи.

Їхніми жертвами стали 25 поляків, один росіянин і один єврей; більшість — 36 — були українцями (з них один комуніст!)»[9].
mart mart   19:16
0

Поляки використали національно-визвольну діяльність ОУН як привід для посилення політики національно-релігійного терору проти українців.

Його кульмінацією стала так звана «пацифікація» 1930 року.

Підозра у приналежності до ОУН часто була мотивом до ув'язнення будь-якого українця терміном до 5 років (спеціально для цього було відкрито концтабір «Береза Картузька»).

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Крім того, у скрутне становище потрапили партії леґального сектору. Українське політичне життя опинилося перед загрозою бути повністю загнаним у підпілля[9].

1934 року польська поліція заарештувала декількох провідних діячів ОУН, у тому числі Степана Бандеру і протримала їх в ув'язненні до початку Другої світової війни.
mart mart   19:18
0

1935 року розпочалась місія ОУН по відновленню Української Далекосхідної Республіки.

Оунівці домовилися з новою японською владою в Маньчжурії про створення Української національної колонії Харбін. В 1937 році у Харбіні було направлено декілька діячів ОУН, де на основі місцевих пластунських організацій був сформований батальйон «Далекосхідна Січ», що мав на меті звільнити територію Зеленого Клину від радянсько-російської окупації та відновити державність Української Далекосхідної Республіки. Українська національна колонія навіть підготувала склад уряду, який мав стати на чолі відродженої держави. Також були підготовлені спеціальні агенти, які мали таємно перейти радянсько-маньчжурський кордон та підняти на повстання українців в окупованому СРСР Зеленому Клині.[10]

(перший раз бачу)
mart mart   19:23
0

Доктор Дмитро́ Іва́нович Донцо́в (29 серпня 1883, Мелітополь — 30 березня 1973, Канада)

український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один з перших керівників Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму[1].

Народився 17 (29 за новим стилем) серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року в м. Мелітополь, нині Запорізька область, Україна (тоді Таврійська губернія, Російська імперія). За однією з гіпотез Донцов походив з роду слобожанського козацького полковника Федора Донця, нащадки якого отримали дворянські звання і змушені змінити прізвище. Однак документальних підтверджень цієї гіпотези не виявлено[2].

У 1900 році після закінчення Мелітопольського реального училища залишив рідне місто і переїхав до Царського Села !!!!!!!!!!!!!!!!!!
біля Петербургу, де продовжив освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчив у 1907 році.

Студентом почав інтенсивну політичну діяльність і 1905 вступив до Української

соціал-демократичної робітничої партії

(УСДРП).

1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті вийшов з УСДРП.[2]

1917 року одержав ступінь доктора юридичних наук у Відні.

З 1914-го проживав у Відні й Берліні, а з 1916 — у Швейцарії, активно включився у роботу Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914, згодом став першим головою СВУ.

На початку 1918-го повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, 24 травня наказом гетьмана став директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського
mart mart   19:25
0

1926 написав свою провідну роботу «Націоналізм».

Займався публічною діяльністю, виступаючи заочним опонентом апологетів ідеї комунізму, роблячи розлогі доповіді перед громадою. Жовтнем 1929 у Львові виступив із критичною доповіддю про сутність здійснюваної в УРСР політики українізації;
mart mart   19:26
0

У філософському плані Д. Донцов сповідував позицію

волюнтаризму,

схиляючись до думки, що в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає в тому, аби своїми фанатизмом і силою волі

змусити народ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

стати рішучим та незламним.
mart mart   19:31
0

На початку своєї політичної та публіцистичної діяльності Донцов віддав данину соціалістичним ідеям i навіть входив до української соціал-демократичної партії. Але ще перед Першою світовою війною у його творчості з'явилися виразні антиросійські тенденції, які зміцнювалися паралельно із відштовхуванням Донцова від товаришів у партії. Він наголошував на небезпеці для України наслідувати приклад північної сусідки й закликав українство повернути очі на Окцидент.

На основi цього висновку Донцов пропонує пов'язати геополітичне майбутнє України з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Зокрема, напередодні очевидного конфлікту цих держав з Росією та її союзниками він закликав (у разi поразки останніх) до створення в межах Австрійської імперії «Українського коронного краю».
mart mart   19:31
0

Донцов постійно застерігав українських політикiв від захоплення соціалістичними ідеями, що надходили з передреволюційної Росiї. «Рівність рабiв перед сильним володарем i паном, — писав він після подій революцій 1917 року, — уходила за рівноправність вільних громадян, i леґенда про „демократичну Росію“ робила формальне спустошення серед вульґарно думаючої маси. До того прилучалася нова леґенда — про Росію — носительку політичного i суспільного поступу. Імпульсивна гра сил у варварській, неукермованій суспільности, природній вибух незадоволення у деспотично правленім краю — бралося за прояву колосальної духовної енерґiї, безладне шамотання зламаного деспотичною хворобою організму — за ознаку його відпорности й великої життєвої сили». До речі, задавно намальовану Донцовим картину ми, фактично, можемо спостерігати й сьогодні.

(тут я згоджуюся)
mart mart   19:33
0

Нелегку кризу переживала українська державницька ідея в середині 20-х років.

На думку Донцова, її демократична модель була скомпрометована непослідовною, великою мірою руїнницькою політикою Центральної Ради, а монархічна — такими ж діями гетьманського уряду Скоропадського.
mart mart   19:34
0

Потрібно було знайти нові імпульси для реанімації волі українського народу до суверенності.

Ці імпульси мали народитися в умовах, коли дедалі більшого поширення набували ідеї тоталітаризму, що їх уособлювали насамперед

російський більшовизм,

італійський фашизм

та німецький націонал-соціалізм.

Політичні успіхи цих радикальних рухiв у своїх країнах давали змогу сподіватися, що внесення їхніх основних постулатiв до стратегічних концепцій будь-якої національної ідеї матиме позитивні наслідки.


Ставку на це зробив i Д. Донцов, який з 1921 року проживав у Львові Квінтесенцією його теоретичних розробок став вiдомий твір «Націоналізм».
mart mart   19:40
0

(далі йде непростий аналіз але я виберу простіші речі)

Як і раніше, публіцистично застосовуючи ідеї філософського ірраціоналізму — Шопенгавера, Гартмана і особливо Ніцше, а також інших філософів — до України, автор «Націоналізму» закликав раз і назавжди відмовитися від раціонально осмисленого світосприйняття. Натомість, панівне місце в ньому мала посісти воля до життя. Виявлення волі, інтерпретував Донцов ідеї «філософії волі», «це ніщо інше, як насолода розросту, виступлення поза власні границі».

Бо «експансія — не тільки самоутвердження власної волі до життя, а й заперечення її в інших».!!!!!!!!!!!!!!!!

(!!!---знак до чого можна договоритися

це не моє погоджування а виділення . часом ідіотизму . просто акцент)
mart mart   19:41
0

Звідси виводилися дві першi підстави чинного націоналізму: «зміцнювати волю до життя, до влади, до експансії» та «стремління до боротьби та свідомість її конечности».

Донцов накреслює як наступну вимогу вольового націоналізму — романтизм та догматизм у сприйнятті пропонованої ідеології. Перший має «живитися леґендою „останнього бою“, запереченням того, що є i захоплюючою картиною катастрофи, що принесе нове». Другий — «з'явиться в супроводi категоричного наказу, безоглядного послуху».

Об'єднуючи ці поняття, Донцов зазначає: «ілюзіонізм є синтезом обох: він протиставляє „смисловому“ — ірраціональне,.. доказам — голу афірмацію,.. він не дискутує,.. хоче здійснити ідею неіснуючу i принципово протилежну конкретній». — Усе це умотивовує «його войовничість, антипацифізм».

Тому одними з головних вимог чинного націоналізму до його послідовників Донцов вважав

фанатизм i

аморальність. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
mart mart   19:42
0

На його думку, національна ідея мусила бути

«аморальною»,

себто не мала керуватися принципами загальнолюдських цінностей.

Здійснювати ж аморальну політику має

фанатик,

що «узнає свою правду за об'явлену, загальну, яка має бути прийнята іншими.

Звідси його аґресивність i нетерпимість до інших поглядiв».
mart mart   19:43
0

Вищезгадане право Донцов пропонує здійснювати через «творче насильство інiціативної меншості», яка має підпорядкувати собі власний народ та змусити його до аґресії проти інших. Це — шоста з вимог, на яких побудував свою теорію автор «Націоналізму». Він певен, що «цей засіб (насильство) не є з тих, що можуть бути, а можуть i не бути.

Аґресія, через яку нова ідея приходить до життя, не є припадковою, вона іманентна кожній „теологічній“ релігійній або національній ідеї».
mart mart   19:44
0

Підводячи підсумки свого основного твору, Донцов твердить, повторюючи Ніцше: «Мусимо перевести основну переоцінку вартостей.

„Фанатизм“, „інстинктивні почування“, „емоційність“ замість „розумовості“, дух національної нетерпимості», — все, що опльовували в нас, повинно реабілітувати свіже i молоде українство".
mart mart   19:46
0

I, слід сказати, ці гасла,

подані під флером боротьби за справді святу мету — визволення Батьківщини,

притягали до себе галицьку молодь, яка за авторитарного польського панування була поставлена в умови, що, по-перше, ускладнювали для неї одержання відповідної освіти, престижної роботи, обмежували правовий статус, а по-друге, змушували боротися за свої національні та загальнолюдські права насильницькими методами[3].
mart mart   19:53
0

Я покажу як я розумію це--в прощеному приземному варінті.

От є тодішній українець,трохи зневажений поляками ,затурканий а поляк паношиться.

То він так міркує(це мій радянський сленг,говірка): та я тебе ,дурний поляче ,заїбу.

Я тебе вижену ,зарубаю ,спалю.

Утікай бо тут має бути Україна.
mart mart   19:56
0

Поляки то прийшли до нас---але як і коли. Почитайте докладно.Львів захоплено бо була боротьба за спадщину ,за наслідування престолу Галицько-Волин князівства
mart mart   19:58
0

А москаль--бо Хмельницький запросив. А нахуЯ ?
Тільки ж запросив ---і пішло-поїхало.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі