Блоги → Перегляд
Мітки УПА

Вся правда про УПА

Неділя, 12:31, 28/02

Рейтинг
10 5
Переглядів
3905

0
1
0

 ВСе вчора так розізлили, де документи, як діяла УПА, вони падлюки, зрадники, бандити, хай почитають розумні все. А тоді щось скажуть. Все вкрадено з ВІКІПЕДІЇ,

Українська повстанча (повстанська) армія (УПА) — підпільна збройно-політична формація, створена на Заході України у червні 1941 року представниками Уряду Української Народної Республіки в екзилі; у жовтні1942 року назву перейнято ОУН(б). Головне завдання УПА: оборона та звільнення українського населення як і від німецької, так і від радянської окупації.

УПА діяла по 1953 рік, коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

Ставлення до історії УПА у українському суспільстві впродовж років незалежності коливаєтся між позитивним (борці за незалежність) і протилежним (німецькі колаборанти): сама оцінка часто опирається на пропагандистські штампи обох сторін. Питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. Але з 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА (14 жовтня 1942, День Покрова).

Боротьба Української повстанської армії — складова Українського визвольного руху 1920—1950 років.

Зміст  [сховати]

Історія створення та бойові дії 45px-Wikisource-logo.svg.png У ВікіДжерелах є Відкритий Лист Тараса Бульби-Боровця до Членів Проводу Організації Українських Націоналістів Степана Бандери 300px-Upa_1947.jpg magnify-clip.png Повстанці з Острозького відділу в Суразьких лісах. Грудень 1943 р. 180px-Volja.jpg magnify-clip.png Агітаційний плакат українського руху часів Другої світової війни 180px-Banderivtsi_html_m4eef2379.png magnify-clip.png Агітаційний плакат УПА, 1948 р. 180px-Banderivtsi_html_6753f561.png magnify-clip.png Агітаційний плакат УПА, 1948 р.

Перші загони під назвою УПА—«Поліська Січ»створив з вибухомДругої світової війниотаман Тарас Бульба-Боровець в районі поліського селаОлевського для боротьби з більшовиками, які декілька років раніш, разом з німцями, окупували Польщу. Ці загони діяли незалежно від німців проти решток розбитих радянських військ. Із кінцем 1941 року німці змусили Бульбу ліквідувати УПА—«Поліську Січ», після чого він перейшов у підпілля з частиною своїх — і створив нову повстанську формацію для боротьби проти німців ірадянських партизанів, спершу під подібною ж назвою, а згодом як Українська Національно Революційна Армія (УНРА). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду Української Народної Республіки в екзилі З Бульбою співпрацювали члени ОУН під керівництвом А. Мельника, у яких були свої військові табори на півдні Крем'янеччини та Володимирщини.

З осінню 1942 року почали паралельно створюватися збройні загони ОУН на Поліссі й Волині, очолені Степаном Бандерою, що й також прийняли назву УПА. Ці загони 18 серпня 1943роззброїли УПА—"Поліська Січ" Тараса Бульби: деякі члени останньої увійшли до нової УПА, яка, спираючися на мережу ОУН на північно-західних українських землях, набирала розмаху. Її організаторами були провідні члени ОУНД. Клячківський, Р. Волошин, Я. Бусел. Першим командиром УПА став Клячківський (псевдонім Клим Савур), а шефом штабу — полковник УНРЛеонід Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу став полковник УНР М. Омелюсік. Місцем постою командування УПА стала Костопільщина.

В кінці 1941 р. і протягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українських націоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга. У липні 1942 р. була розгромлена київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон (Орлик) загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було арештовано гестапо і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було арештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б) Ярослав Старух і Іван Клімов, яких були розстріляні.[1]

150px-Svidotstvo.JPG magnify-clip.png Свідоцтво про закінчення старшинських курсів в УПА

УПА постала на Поліссі й Волині передусім як і для оборони населення перед німецьким терором, так і для оборони перед радянськими партизанами, які взимку 1942—43 наступали з білоруських лісів, грабували населення — та своїми акціями провокували ще сильніші німецькі репресії (див. Радянські партизани на Україні в 1941—45 рр). Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії. Безперечно, силою УПА було те, що спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів, яка користувалася підтримкою населення: у її створенні брали участь старшини попередніх українських військових формацій та до неї вступали люди різних політичних переконань, як наприклад, як і члени ОУН А. Мельника, так і непартійні, — і вона могла виступати як загальнонаціональна сила.

З її ініціативи створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) як верховний політичній центр, якому підпорядкувалася УПА. Силою УПА являлася також і політична платформа: вона включала гасло самостійності України та боротьбу за основні громадські права, за демократію, за рівні права меншин і за співпрацю з іншими поневоленими народами проти нацизму і більшовизму. При УПА створено у 1943 окремі загони узбеків, азербайджанців, грузинів і татар, що складалися з колишніх німецьких полонених або мобілізованих німцями до допоміжної служби осіб. До УПА перейшла 1943 й частина української поліції; замість неї німці створили польську поліцію, яка разом з німцями, вела каральні акції проти українського населення за підтримку УПА. Це привело до виступів українських боївок проти ворожо наставлених до українців польських колоністів та проти польських боївок. Подекуди загони УПА брали участь у кривавих польсько-українських зударах, що їх з свого боку провокували німці.

Німці робили спроби знищити УПА масовими акціями (найвідоміша з них — наступ генерала фон дем Баха) і засобами пропаганди: у німецьких листівках, скиданих з літаків на територію контрольованою УПА, названо УПА «спільниками Москви». У травні 1943 у засідці УПА загинув керівник «штурмових відділів» (СА) В. Лютце, а влітку 1943 відбувся ряд боїв і сутичок із німцями, як наприклад, успішний наскок УПА на місто Камінь-Каширський. З кінцем 1943 влада німців була обмежена — і місто залишено поляками, решту території контролювала УПА. Одночасно УПА частково очистила терени РівненськоїВолинської та Житомирської областей від радянських партизанів, а рейди УПА поширилися і на частини Київщини та Кам'янець-Подільщини. За радянськими джерелами, українські національно-повстанські частини діяли і на Чернігівщині, і на Кіровоградщині.

У період з 15 березня по 15 квітня 1943 р. в ряди УПА переходить більше 4000 членів українських "шуцманшафтів". У квітні розгортаються 5 куренів УПА. 27 березня 1943 року сили УПА розбили німецьку в'язницю в Ковелі, звільнивши всіх політичних увязнених і військовополонених. До кінця березня 1943, силами УПА, були знищені німецькі в'язниці в Кременці, Дубному, Ковелі, Луцьку і Горохові, а також концтабір в Любачевське. У звіті німців від 4 квітня, 1943 роки вказано, що райони в межах Кременець - Ковель - Костопіль - Рівне захоплені силами українських повстанців.[2] [3]

У липні-серпні 1943 р. німці, з метою знищити загони УПА, силами 10 батальйонів мотопіхоти та 10 000 німецьких і польських поліцейських під командуванням генерала Еріха фон дем Бах-Залевські провели наступ на територію південної Волині. Проте наступ провалився. У липні було відмічено 35 боїв, в серпні – 24, у вересні – 15. Німецькі війська втратили близько 3000 убитих і поранених, УПА – 1237 убитих і поранених[4][5].

Осінню 1943 р. окупаційна влада провела новий наступ на райони, "заражені націоналістичними бандами", яким командував обенгрупенфюрер СС Г.Прюцман.[6] У жовтні-листопаді зафіксовано 47 боїв загонів УПА і близько 125 дрібних боїв місцевих загонів УНС (Українська народна самооборона) з німцями. В результаті бойових дій німці втратили близько 1500 солдатів, загони УПА – 414 бійців.[7] Хоча німецьким каральним військам і не удалося повністю знищити загони УПА, але їм удалося істотно понизити анти-німецькі акції УПА.[4][8]

Перші загони УПА почали створюватися в Галичині в червні 1943 в Карпатах під назвою Української народної самооборони, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Головне командування УПА розглядало ці терени як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений тоді німецький терор проти населення Галичини, як раніше на Поліссі й Волині: впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини — УПА виступила проти німців, зокрема проти здачі континґентів, вивозу молоді до Німеччини, та одночасно вела бої з радянськими партизанами.

Впродовж осені 1943 і в 1944 головне командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет як із розміщеними на Україні частинами угорської армії, так і з румунами і з в лютому 1944 з польським підпіллям (Армія Крайова), про взаємовизнання боротьби цих народів за незалежність[9][10][11].

На переломі 1943—44 УПА була найчисленнішою за весь час свого існування, об'єднуючи не менше 40 000 осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Роком пізніше, після переходу фронту, вже в радянській дійсності, сили УПА зменшилися до 20—25 тисяч осіб[12].

Відносини між УПА та поляками

Україснько-польскі відносини сягають часів Київської Русі. Між українцями та поляками відбувались конфлікти на протязі всієї історії, які часто виливались у масштабні війни та повстання (Хмельниччина, Коліївщина). У 1918 році, із розпадом Російської імперії українці та поляки проголосили УНР та Другу Річ Посполиту відповідно. Поляки претендували на західно-українські землі, через що відбулася польсько-українська війна, що закінчилася поразкою українських військ. У 1921 році, після «Дива на Віслі» та підписання Ризького мирного договору між новоствореними СРСР та Польщею, Україна була розділена. На всіх українських землях українці почали зазнавати утисків з боку пануючих держав (зокрема, «Пацифікація» в Галичині та Волині, Голодомор в УРСР). У 1920 році постала Українська Військова Організація (УВО), що ставила собі за мету звільнення українських земель від окупантів. На базі УВО, у 1926 році була створена Організація Українських Націоналістів (ОУН). ОУН провела декілька акцій, спрямованих проти поляків (наприклад, вбивство Броніслава Пєрацького). Із вибухом Другої світової війни, поляки та українці використали пануючий хаос для помсти один одному.[13]

300px-%D0%91%D1%96%D0%B9%D1%86%D1%96_%D0%A3%D0%9F%D0%90_%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%BA%D1%83.JPG magnify-clip.png Бійці УПА допомагають пораненому поляку. Дурницький ліс, поблизу Перемишля, 1947 рік

Протистоянням між поляками та українцями скористались як німецькі, так і радянські окупанти[14][15]. Після відмови Німеччини визнати Акт відновлення Української Держави, та арешту Степана Бандери, Ярослава Стецька та інших, українці, що знаходились на службі в Німеччини, влились в ряди УПА за наказом ОУН. На місце українців, німецька окупаційна адміністрація набирала поляків, що жорстоко ставились до місцевих українців.[13]

Із окупацією Польщі радянськими та німецькими військами, виникла Армія Крайова (АК), що поставила собі за мету відновлення Великої Польщі в її довоєнних кордонах. Для цього, на теренах Волині та Галичини були розміщені частини АК. Більшість загонів АК, що діяли в Україні, були розміщені на Волині, адже на той час там була велика кількість польських сіл. Волинські загони АК пізніше були перегруповані у 27-у піхотну дивізію Армії Крайової.

30 липня 1941 року, між польським урядом у вигнанні та урядом СРСР було підписано угоду про співпрацю. Ця угода мала велике значення для радянських партизанів Сидора Ковпака, які використовували польскі села На Західній Україні та Білорусі як плацдарм. Крім того, АК та радянські партизани нерідко вели спільні військові акції проти УПА. Першим великим зіткненням між об'єднаними польсько-радянськими та українськими військами став бій під селом Бутейки в квітні 1943 року.

Методи боротьби із УПА

У різні періоди Другої світової війни, Україна знаходилась під владою різних окупаційних режимів. Після приходу радянської влади до західно-українських земель у 1939 році, люди вітали «визволителів від польського рабства» — Червону Армію. Однак радянська влада виявилась не менш жорсткою за польську — колективізація, каральні акції. Всі ці дії підірвали авторитет радянської влади, та підсилили націоналістичні настрої серед населення.[16]. В тому ж році, 27 серпня було скликано 2-й Великий Збір ОУН в Римі, на якому новим провідником було вибрано Андрія Мельника. Однак не всі оунівці підтримали Мельника, і тому 10 лютого відбувся збір ОУН у Кракові, де було утворено Революційний провід ОУН на чолі із Степаном Бандерою. Відбувся розкол ОУН на дві частини: меншу, але більш помірну «мельниківську» та більшу і схильні до активних дій «бандерівці»[17]. Поки «мельниківці» вимагали у Бандери розпуску революційної ОУН, «бандерівці» готували збройне антирадянське повстання на Волині.

Для боротьби із зростаючою силою ОУН, радянські органи влади використовували репресії, масово вивозили людей з західної України та Білорусі до Сибіру та Північного Казахстану.[16]

22 червня 1941 року, атакою Вермахту на західний радянський кордон розпочалася німецько-радянська війна. Із початком бойових дій, члени ОУН підняли збройне повстання. Німецькі війська стрімко просувались вглиб радянської території, зустрічаючи неорганізований спротив з боку Червоної Армії. 25 червня, озброєні загони ОУН організовають численні напади на червоноармійців та енкаведистів у Львові, Коломиї в селах Гаїв, Дмитрович та інших. Для подавлення повстання більшовики залучають гармати та танки[18]. Під час відступу пере наступаючою німецькою армією, більшовики розстріляи в'язнів львівських тюрем. Серед розстріляних були рідні брати Степана Бандери та Романа Шухевича.

Структура

Територіально УПА ділилася на три частини: УПА-Північ (Волинська, Рівенська і частина Житомирської та Київської областей);УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частини Закарпатської і Чернівецької областей), з окремою воєнною округою «Сян» (ПеремищинаХолмщинаЛемківщина); УПА-Південь (частини Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на воєнні округи, а округи на тактичні відтинки. Спроби утворити четверту групу УПА-Схід не здійснилися.

300px-UPA-structure.PNG magnify-clip.png Територіальна структура УПА, 1944 рік

Територіальні штаби УПА і деяких куренів та загонів мали такі відділи: оперативний, розвідчий, вишкільний, політично-виховний, організаційно-персональний і тиловий. До тилового відділу належали інтендантура йУкраїнський Червоний Хрест (голова Катерина Зарицька) з медичним персоналом, що, ясна річ, не був винятково українським. Командування загонів мали таку структуру: командир, бунчужний, політітичний-вихователь, санітар (деколи лікар), начальник розвідки й польової жандармерії. У куренях іноді були і капелани.

Комплектування загонів відбувалося на добровільних засадах, проте на початку фахівців було мобілізовано. Щоб доповнити старшинські кадри, організовано вишкільні курси: існували старшинська школа «Дружинники» з шестимісячною програмою, курси санітарів, медсестер, мінерів, політвихователів, адміністраторів.

Тактичною одиницею УПА був загін — сотня або курінь. Бойовий стан сотні становив 150—200 вояків; проте звичайні сотні були неповні. Загони озброєно легкою піхотною зброєю, включаючи важкі скоростріли, ґранатомети й протипанцерні рушниці, а подекуди й малі гармати. Уже за перших місяців радянської окупації було здійснено перехід до дії меншими загонами, щоб збільшити маневренність й полегшити забезпечення провізією.

Спершу в УПА існували лише функціональні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Згодом, ухвалою УГВР, введено підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний; — і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал. Ступені генерала мали Роман Шухевич (Т. Чупринка) і шеф генерального штабу Дмитро Грицай(Перебийніс), ступені полковника — їх наступники на цих постах: Василь Кук (Коваль) і Олекса Гасин (Лицар), а також командири УПА-Захід та УПА-Південь: Василь Сидор (Шелест), Омелян Грабець (Батько), перший головний командир УПА Д. Клячківський та інші.

Зброю та однострої УПА здобувала від ворога або купувала на чорному ринку. В УПА існувала тільки піхота, за винятком початків УПА, коли були й кінні частини та гармати. У сотнях, як правило, були два машинні скоростріли і 8—10 автоматичних рушниць, звичайні рушниці та автоматичні пістолі. Зброя була німецького, радянського, угорського, польського, чеського і румунського виробу.

За перші роки радянської окупації УПА провела кілька великих політичних і збройних акцій, спрямованих проти примусової мобілізації до радянської армії, переслідування Греко-Католицької Церкви, вивозу населення. У лютому 1946 була проведена антивиборча акція, а згодом протидія примусовій колективізації. У цих акціях УПА нападала на станиці НКВС, звільняла політичних в'язнів, вбивала колаборантів. Було поширено підпільну літературу, влаштовувано пропагандивні збори населення. У 1947 здійснено, частинний розпуск загонів УПА і включено їх у збройне підпілля, іншим доручено «леґалізуватися». Оперативними одиницями УПА, замість сотень і куренів, стали рої й чоти.

Тактика та акції

За весь час свого існування УПА застосовувала тактику постійних маршів, несподіваних атак на ворога та намагалася оминати великих боїв. Під час засідки УПА був важко поранений у квітні 1944 генерал М. Ватутін. УПА користувалася допомогою населення, харчами, одягом та розвідкою. По мірі того, як більшовики опановували терен, вояки УПА й підпільники перебували зимові місяці у підготовлених бункерах.

Особливою оперативно-тактичною формою дії УПА були рейди: деякі мали бойовий характер (репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважно пропагандивні. Вони провадилися у 1943—44 з головної бази УПА на Волині, а у 1944—46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжі, Буковині, Закарпатті, а згодом з Засяння на Підляшшя та навіть на Словаччину.

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, у квітні 1944 триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 000 вояків та зимою 1944—45 у Карпатах. Для поборювання УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945—46 в Карпатах було влаштовано велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити до допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: створення фальшивих загонів УПА, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше. Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА складати зброю («з новиною») за ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВД включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956. Останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991 р.[19]

Особливу роль у 1944—47 відігравали частини УПА ПосянняХолмщини та Лемківщини на кордонах Польщі: спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М. Онишкевичем (Орест) та тереновим провідником ОУН Я. Старухом (Стяг). Їх завданням було протистояти польським коммуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему бункерів, не дали бажаних наслідків. У березні 1947 загинув під час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Свєрчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 000 вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 000 осіб.

Операція «Вісла» почалася 28 квітня 1947 і тривала до жовтня 1947. За чей час майже все українське населення виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багато-місячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші до Західної Німеччини й Австрії, де були добиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953.

В УПА були різні неперіодичні видання. У 1944—46 з'явилися — «Повстанець» і «На зміну». УПА поширювала звернення до українців, військових, а також до представників інших національностей (російською, польською, словацькою та іншими мовами). У лавах УПА працювали відомі підпільні публіцисти: Д. Маївський (П. Дума), Й. Позичанюк, П. Полтава, О. Дяків (Горновий), У. Кужіль; поети В. Волош-Василенко, М. Боєслав та інші; мистці Н. Хасевич і М. Черешньовський. Бібліографію видання УПА склав Л. Шанковський: «УПА та її підпільна література» (Філадельфія 1952).

106px-Bofon1.jpg

Цінний квиток для збору коштів у визвольний фонд ОУН

105px-Bofon2.jpg

Цінний квиток для збору коштів у фонд будови пам'ятника слави УПА

103px-Bofon3.jpg

Цінні квитки для збору коштів у фонд ОУН

Дії ОУН-УПА на Кубані, Білорусі і на Сході України 180px-%D0%9C%D0%B0%D0%BF%D0%B0_%D0%9E%D0%A3%D0%9D-%D0%A3%D0%9F%D0%90.jpg magnify-clip.png Карта дій УПА, створена Ростиславом Новоженцем Файл:ОУН-УПА на Киевщине.jpg Схема структури оунівського підпілля в Київській обасті. Виготовлена чекістами. 1944 г.

В архівах СБУ зберігається колекція матеріалів із діяльності підпілля ОУН на території Східної та Південної України. Сьогодні точна кількість документів не підрахована. [20]

У Луганській області виявлено 12 справ з цього питання, в Чернігівській - 68, у Полтавській - 6, Київській - 41, Хмельницькій - понад 100 справ. Безпосередньо у Галузевому державному архіві СБУ в Києві - понад 300 справ. Це лише ті матеріали, які попередньо виявлені, і це ще зовсім не остаточне число. По кожній з цих справ проходить не одна людина - це іноді 10 або 100 чоловік, тому мова йде про тисячі підпільників, про тисячі борців за українську державність. Прізвища цих людей були невідомі, засекречені, і точно про них не відомо. [21]

Сумщина

Директор Сумського архіву Іванущенко довів, що ОУН-УПА теж було на території Сумської області[22] З наявних джерел про членів ОУН-Б, спрямованих на Схід України видно, що Сумщина була в зоні оперативної уваги всіх трьох похідних груп. Як зазначає проф. Л. Шанковський, середня похідна група ОУН під керівництвом М. Лемика «Сенишин» повинна була прийти до Харкова, але не встигла цього зробити, тому що її сильно побили німці. Німці розстріляли значну кількість членів групи, у тому теж Миколи Лемика-Сенишин (...) в Миргороді, в жовтні 1941 р. Частина групи прийшла до міста Суми, де створила підпільну організацію. [23]

Як свідчать документи, діяльність ОУН на Сумщині не припинилася з поверненням радянської влади. Навпаки, іноді вона навіть переходила в партизанську форму боротьби. Дослідник визвольного руху С. Бутко, посилаючись на документи архівного підрозділу УСБУ в Чернігівській області, повідомляє, що в травні 1944 року з Волині була направлена для підпільної роботи в Чернігівську та Сумську області група учасників УПА, чисельністю понад 20 чоловік. Всі вони були уродженцями тих місць, куди прямували. У червні 1945 року на території Шосткинського району був затриманий один з учасників цієї групи Захарченко Михайла Васильовича, 1923 року народження, уродженця с. Богданівка Шосткинського району, в районі м. Дубно, потрапив в один із загонів УПА. Пробув у цьому загоні 7 місяців. «(...) Звідки у вересні 1944 року прибув за завданням командування УПА на територію Шосткинського району, для організації бандугруповання. Слідство веде Відділ ББ »[24]

Донбас

На території Донбасу в 1941-43 роках діяли групи обох ОУН - і "бандерівська", і "мельниківська" гілки. В СБУ відзначають, що умови діяльності українських націоналістів на Донеччині були складними, з огляду на багатонаціональність населення. [25]Учасники націоналістичного руху ділилися листівками, розповсюджували газету "За самостійну Україну", збиралися на конспіративних квартирах. Під час допитів оунівці заявляли, що центральний провід приділяв Донеччині особливу увагу. У разі всенародного повстання індустріальний регіон начебто мав забезпечити матеріальну підтримку. [26] Керівником ОУН на Донеччині був Стахів Євген Павлович [27]

Крим Докладніше: Дії ОУН-УПА в Криму Файл:Из газеты "Вільна Україна", № 8, 1943 г..JPG Виписка з газети "Вільна Україна", № 8, вересень 1943 [28] 180px-%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%9E%D0%A3%D0%9D_%D0%B2_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83.JPG magnify-clip.png Документ, який доводить факт діяльності ОУН в Криму[29]

Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українська, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці і багатьох інших населених пунктах, які були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах Рейху, стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі до Криму. [30]

Кубань

Повстанська армія діяла також на Кубані, але до 1950 року і саморозпустилася. [31] Восени 1941 року, тільки-но більшовики відступили на Кавказ, на Кубань прибувають українські патріоти з Південної похідної групи ОУН (Б), і вже в 1942 році, в жовтні, створюється Єйський окружний провід на чолі зі Спиридоном Ткаченко — «Голубом». У групу входили «Схід» (Дмитро Матейчук) та «Зоряні» (Василь Яворів). Підпільники мали зв'язок із Великою Україною через Маріуполь. [32]

Мережа ОУН була створена на Кубані на базі одного з відділень «Північної похідної групи», яку очолював Спиридон Ткаченко («Голуб»). 20 жовтня 1942 він став головою Лиманського окружного проводу ОУН. Тісні зьязки були встановлені з оунівцям Маріуполя. Від квітня 1942 існував канал старшин і подстаршіна УПА, які були уповноважені проводом ОУН створити Козачу повстанську армію Кубані. Біля витоків цієї армії стояли: сотник Василь Плетень («Шум», «Зорян», «Беркут»), колишній лейтенант Червоної Армії, уродженець Чернігівщини, лейтенант Дмитро Гречух («Дніпро»), а також Дмитро Коваленко- («Мить») з Приамур'я. В осені 1944 року на Кубані діяло дві повстанські сотні — «Шума» (85 чол.) та «Гомін» (125 чол.), А також окремі розвідуальні рої по 10 бійців у кожній. [33]

З серпня 1942 року з українського берега на Кубань діяла конспіративна Оунівська морська переправа. Керував нею Кубанець Петро глек («дід Очерет»), колишній солдат армії УНР, житель станиці Довжанський. У липні 1944 року, коли на Кубань повернулися більшовики, ОУН (Р) організувала десант на чолі з сотником «Шумом» (Василем палітурок колишнім капітаном Червоної Армії, походив зі станиці Батуринської). Його група має доправити поїздом до Туапсе під виглядом солдат будівельної роти. Втім, до Туапсе вони не дістались, а вийшли на станції Хандіженській, і там, в горах Кавказу, почали збирати козаків, які тоді масово переховувались у лісах від сталінських карателів. Восени того ж року було сформовано сотні «Шума», «Гомона» та декілька розвідувальних роїв — загалом близько 300 осіб. [32] Майже вісімдесят відсотків повстанців становили кубанські козаки, були також уродженці Великої України та галичани. Мовою спілкування була українська. [32]

Навесні 9 травня 1945 повстанцям вдалося на перевалі Гойтх зупинити потяг, що перевозив репресованих до Москви, і визволити понад дві сотні в'язнів.

Существорала Козацька Повстанська Армія (КОПА) аж до 1950 року, коли, не маючи ресурсів для продовження боротьби, і судячи з усього, отримавши якусь команду від керівництва УПА, саморозпустилася. [32]

Білорусь

За часів війни вплив бандерівців на півдні сучасної Білорусі був великий, стверджує мінський історик Гуленко. Зіткнення в неоголошеної нещадної війни між польською Армією Крайовою та УПА були саме на території Білорусі: "Брест, Пінськ, південь Білорусі, північ України — тут загони УПА та Армії Крайової сходились напряму. Ішла боротьба на виживання. І ця війна українська-польська підтримувалася спецслужбами і радянськими, і німецькими за принципом: розділяй і володарюй ". [34]

В історії УПА були періоди, коли вона співпрацювала з радянськими партизанами і коли брала зброю в німців, каже мінський історик Володимир Гуленко: "Все-таки їхньою метою була незалежна Україна. А Сталін вчинив із бандерівцями так, на мій погляд, як би бандерівці вчинили зі сталіністами. Інша справа, що це все-таки була народна війна: загальна кількість радянських партизанів і бандерівців у Білорусі була приблизно однакова — не менше півмільйона. [34]

За підрахунками історика Гуленко, від рук НКВС на території України і Білорусі загинуло 170 тисяч вояків УПА, 70 тисяч втекло на Захід, взято в полон і вислано понад 200 тисяч. [34]

Серед вояків УПА було багато білорусів. У Дівінському районі Брестської області в 1944 році в Радянській Армії мобілізували лише 50 чоловік з 5 тисяч — решта втекли до бандерівців. Діяли спеціальні білоруські проводи УПА: "молодечі частково, Пінськ, Барановичі — там загони УПА були. Крім того, що тут були спроби створювати на зразок загонів УПА формування білоруських націоналістів. Білоруська делегація їздила на з'їзд ОУН восени 1943 року. Вони теж спробували створити рух антифашистсько-антирадянський ". Проте білоруси не змогли реалізувати цих планів. [34]

Тим не менше загони УПА діяли на території сучасної Білорусі до кінця 1953 року, стверджує мінський історик Володимир Гуленко, і вели партизанську війну з радянською владою. Причому в їхніх лавах діяли переважно місцеві, білоруські громадяни: "10 років після війни бандити вижити не можуть. Це не бандитський рух. Тут, безумовно, була масова підтримка місцевого населення ". [34]

Володимир Гуленко каже, що з загонами УПА на півдні Білорусі радянська влада покінчила лише завдяки великим військовим спецопераціям і вивезення в Сибір цілих сіл, у яких підтримували повстанців. [34]

У лютому 1952 р. в Іванівському районі Пінськом області ліквідовано надрайонного провідника Івана Панька («Сікори»), в дорогичинської районі Пінськом області органи держбезпеки БРСР розгромили бандгрупу районного провідника «Григорія». Під час цих операцій співробітники МДБ і МВС БРСР убили 11 оунівців, серед них і обох провідників, 3 заарештували. [35]

Всього органи безпеки Білорусі з жовтня 1943 по квітень 1953 арештували 1282 українських націоналістів, які діяли в підпіллі на території БРСР, убили понад 3000 (разом з учасниками Армії Крайової). [35]

Дії УПА проти збройних формувань ОУН і Бульби-Боровця

До моменту початку формування бандерівської УПА (весна 1943), у ряді районів Волинської, Рівненської, Кам'янець-Подільській і в західних районах Житомирської області з початку 1942 вже діяла УПА під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Також з літа 1942 почали діяти збройні загони включав відійшов від ОУНР і прихильників УНР - Фронт української революції (ФУР) та інші українські загони, не підпорядковується ОУНР. На початковому етапі формування бандеровской УПА вони в ряді регіонів діяли спільно.

В кінці червня 1943 вийшло розпорядження Романа Шухевича про перепідпорядкування всіх збройних загонів бандерівській УПА. З цього моменту бандерівська УПА перейшла до насильницького поглинання або знищення загонів «опортуністів» (ОУН) та «атаманчіков» (УПА Бульби-Боровца). 7 липня 1943 збройні формування ОУНР розбили військові обозу ОУН. Взяті в полон командири інших загонів частково знищувалися Службою безпеки ОУНР-УПА (СБ). На серпень 1943 припадає пік активних дій бандеровской УПА проти УПА Бульби-Боровца, в результаті чого були вбиті кілька її командирів і захоплене дружина Бульби-Боровца (яка після тортур СБ ОУНР була також убита). До кінця вересня 1943 УПА Бульби-Боровца фактично перейшла в підпілля. В радянських джерелах існувало не підтверджене відповідними джерелами припущення, що дії бандерівської УПА проти УПА Бульби-Боровца були обумовлені угодою між ОУНР і німецькими спецслужбами.

Збройні формування ОУН, що мали численних прихильників в Галичини, продовжували діяти паралельно з УПА-ОУНР в 1943-44. Неодноразові подальші переговори про спільні дії проти радянської сторони не мали, однак, будь-яких значимих результатів і були швидше ситуативним, ніж стратегічним кроком. Останні переговори між мельниківці і бандерівцями проходили восени 1944 - коли радянські війська переходили Карпати - і привели до приєднання карпатських підрозділів ОУН до УПА ОУНР. [36] [37]

Присяга вояка УПА

(затверджена УГВР і введена наказом ГВШ ч.7, з 19. VII. 1944.)

Я, воїн Української Повстанської Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю ycix Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крови ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України. Буду мужнім, відважним і хоробрим y бою та нещадним до ворогів землі української. Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном. Буду виконувати вci накази зверхників. Суворо зберігагиму військову і державну таємницю. Буду гідним побратимом y бою та в бойовому життю всім своїм товаришам пo зброї. Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.

Видавнича діяльність УПА

Оскільки сили УПА напряму залежали від підтримки населення, повстанці мали розгалужену систему пропаганди, однім із засобів якої був друк листівок та газет. Крім них видавались і невеликі книжки, як наприклад «Концепція Самостійної України»(1949 рік), «Про наш плян боротьби за визволення України в теперішній обстановці»(1951 рік) та ін. Крім цього видавались книжки і іншими мовами, які розповсюджувались серед червоноармійців та російськомовного населення України, як наприклад «Кто такие бандеровцы и за что они борются»[38]. Видавались звернення до червоноармійців та народів Каваказу та Сибіру із закликом підніматись на боротьбу із більшовиками[39][40]. Крім листівок публікувалась величезна кільксть ідеологічних та суспільно-політичних праць. Найвідомішими авторами цих праць були Петро Федун на прізвисько «Полтава», Осип Дяків «Горновий»,Дмитро Маївський «Петро Дума»[41].

Періодичні видання УПА були одними із основних інструментів пропаганди. Варто згадати такі журнали як «Повстанцеь», «До Зброї», «Ідея і Чин», інформаційні вісники «Інформатор», «Бюлетень», «Бюро інформаці УГВР». Часто, через різні обставини видання призупиняли випуск газет, або припиняли виходити зовсім.

Першим журналом Головного командування УПА став часопис «До Зброї». Головним редактором було призначено Якова Бусла. Було випущено 7 номерів журналу, коли війська НКВС знайшли та знищили підпільну друкарню. Наступний журнал називався «Повстанець». Обов'язки Головного редактора виконував Микола Дужий, який з лютого 1945 року був призначений начальником усіх видань ГК УПА. Виходив часопис до 1946 року, а потім його місце перейняв журнал «Ідея і Чин», редакторами якого був Дмитро Маївський, Мирослав Прокоп, Михайло Палідович та Петро Федун.

За увесь час діяльності в підпільних друкарнях УПА було видано більш ніж 130 найменувань періодичних видань, півтисячі брошур, десятки вишкільних, мемуарних та поетичних збірок, тисячі листівок, зверень та відозв[42].

Нагороди УПА

Наказом Головного Командування УПА (ч. 3/44) від 27 січня 1944 року, в Українській повстанській армії заснована своя нагородна система. Згідно цього наказу, нагороду міг отримати будь-який вояк, незалежно від рангу та службових обов'язків. Пропозиції щодо відзначення могли подавати сотенні УПА або вищі командири. Після завтердження комісією УГВР або відповідним штабом, виходив наказ про відзначення вояків, а повідомлення публікувались у повстанських газетах. Нагородженим надавався титул «Лицар Золотого (Срібного, Бронзового) хреста бойової заслуги». Першим з повстанців, хто отримав найвищу нагороду УПА - Хрест Бойової Заслуги, посмертно став Дмитро Карпенко на прізвисько «Яструб».

Рішенням УГВР 30 травня 1947 року, нагородження Хрестом бойової заслуги поширено на всіх учасників збройного підпілля.

Слід зазначити, що самих нагород довго не існувало. Тому, у наказі про введення нагород нічого не сказано про їх зовнішній вигляд. Справа просунулась, коли за неї взявся відомий на Західній Україні художник і митець Ніл Хасевич. У своєму листі до УГВР, Ніл подав 16 ескізів нагород: 2 ескізи Хреста бойової заслуги, п'ять - Хреста заслуги, три «медалі за боротьбу в особливо тяжких умовинах», чотири відзнаки приналежності до УПА, два - відзнаки до 20-річчя ОУН. Також Хасевич додав до листа інструкцію «Як виготовляти ордени, жетони і стяжки в підпільних умовинах?». 30 червня 1950 року УГВР затвердила проекти медалей, а перші їх носії з'явились у 1951 році. Було також схвалено пропозицію Ніла Хасевича щодо введення медалей «За боротьбу в особливо важких умовинах» та «Х-річчя УПА». До цього часу невідомо, в якій країні було виготовлено медалі[43].

Хрести Бойової Заслуги УПА

Розміри всіх хрестів — 27 x 27 мм. Стрічки червоні, з двома чорними смужками 30 мм ширини.

100px-UPA-Zaslugy-zoloto-1.png 100px-UPA-Zaslugy-zoloto-2.png 100px-UPA-Zaslugy-sriblo-1.png 100px-UPA-Zaslugy-sriblo-2.png 100px-UPA-Zaslugy-bronza.png

Хрести Заслуг УПА

Розміри хрестів — 27 x 19 мм. Стрічки — 30 мм ширини, з двома чорними сумжками по боках на червоному тлі.

100px-UPA-Zaslugy2-zoloto-2.png 100px-UPA-Zaslugy2-zoloto-1.png 100px-UPA-Zaslugy2-sriblo-2.png 100px-UPA-Zaslugy2-sriblo-1.png 100px-UPA-Zaslugy2-bronza.png

Однострої УПА (1944)

Хоч УПА і не була регулярною армією, її керівники намагались вдягати своїх вояків в однострої з характерними знаками розрізнення, елементами спорядження, та іншими. Із розширенням території, контрольованою УПА та появою «повстанських республік», в УПА з’явилась можливість шити однострої самостійно. До цього використовувались трофейні однострої Вермахту,Червоної арміїУгорщиниПольщіРумуніїЧехії, та Словаччини[44][45][46]. Зустрічались і комбіновані однострої, наприклад німецький мундир і радянська пілотка тощо.

На початкових етапах формування в повстанській армії переважав цивільний одяг. Пізніше, коли в руки упівців потрапляла величезна кількість трофейних одностроїв, зустрічались повстанські відділи повністю вдягнені у німецьке або радянське обмундирування. Із здобутих одностроїв здирались усі знаки розрізнення та нашивались українські тризуби. Інколи трофейні однострої перешивались на підпільних фабриках на Волині. Хоча єдиного стандарту для одностроїв в УПА не існувало, були спроби їх запровадити. Червоні партизани в одному з боїв із повстанцями захопили документи, в яких знаходились проекти одностроїв та відзнак, які розроблялись для «УПА-Північ»[46].

Однострій доповнювався ременями із саморобними пряжками, на яких зображувався тризуб. Найпопулярнішим методом виготовлення прямок було використання відстріляних гарматних гільз[46]. Взимку використовувались шинелі та зимові куртки. Під час операцій та бойових завдань упівці вдягали білі маскувальні халати.

100px-01._UPA-Royovyi_%28Alex_K%29.svg.png 100px-02._UPA-Chotovyi_%28Alex_K%29.svg.png 100px-03._UPA-Bunchuzhnyi_Sotni_%28Alex_K%29.svg.png 100px-04._UPA-Sotennyi_%28Alex_K%29.svg.png 100px-05._UPA-Bunchuzhnyi_%28Alex_K%29.svg.png
Ройовий Чотовий Бунчужнийсотні Сотенний Куріннийбунчужний
100px-06._UPA-Kurinnyi_%28Alex_K%29.svg.png 100px-07._UPA-Komandyr_Zagonu_%28Alex_K%29.svg.png 100px-08._UPA-Komandyr_Okrugu_%28Alex_K%29.svg.png 100px-09._UPA-Krayevyi_Komandyr_%28Alex_K%29.svg.png 100px-10._UPA-Holovnyi_Komandyr_UPA_%28Alex_K%29.svg.png
Курінний Командир загону КомандирВоєнної Округи Краєвийкомандир УПА Головнийкомандир УПА

Життя повстанців

День повстанця розпочинався із «Ранньої зорі» — о 6 годині 30 хвилин, взимку — на годину пізніше. Проводилась руханка, потім прибирались місця спання і стрільці йшли вмиватись. Після цього підстаршина скликав відділ, і повстанці ставали у трилаву для молитви. Далі йшла перекличка, сніданок та виконання службових обов'язків. Робочий день закінчувався о 18 годині, і повстанці мали кілька годин на відпочинок або особисті справи. О 21 проходила вечірня молитва, а о 22 усі повстанці мали спати, крім вартових. На вихідних днях робочий день тривав до обіду.

Особлива увага приділялась зовнішньому вигляду та спорядженню повстанця. Одяг мав бути чистим та в гарному стані, а самі упівці мали бути помитими, підтриженими та поголеними. Під час відпочинку, повстанець мав почистити зброю. За неналежний догляд за собою чи зброєю, повстанця карали додатковим вантажем у наплічнику, багаторазовим виконанням приймів впоряду, а при повторенні провини - розстрілом. Дисциплінованим та хоробрим повстанцям надавалась відпустка на декілька днів або годин, щоб провідати рідних або друзів неподалік. Повстанець, що йшов у відпустку отримував карту відпуску, в якій зазначалося ім'я (прізвисько), посада, місце відпуску та час. Документ підтверджувався печаткою та підписом командира відділу.

Вживання алкогольних напоїв суворо заборонялося, окрім святкових днів, і тільки з дозволу командира. За порушення цього правила передбачалась лише одна кара — розстріл.

Повстанські весілля

Іноді повстанець міг влаштувати повстанське весілля із своєю дівчиною. На це видавався окремий дозвіл командира відділу. Шлюбна церемонія включала в себе вінчання і проходила в колі найближчих друзів наречених. Дуже рідко весілля відбувалось із танцями та піснями. Нареченим видавався акт віначання, в якому вказувався день вінчання та зашифровані імена обвінчаних. Наречені підписувались під текстом присяги і офіційно вважались одруженими.

Повстанські свята

В Українській повстанській армії велика увага приділялась моральному виховання стрільців, зокрема культивуванню традицій українського війська. У повстанців було прийнято святкувати державні свята, як наприклад день Злуки (22 січня), свято Листопадового Чину (1 листопада), день проголошення Акту відновлення української держави (30 червня). Існували і особливі повстанські свята - День Героїв (остання неділя травня) та Свято Зброї (31 серпня - день звільнення Києва від більшовиків 1919року). Пізніше святкування Дня Зброї було перенесене на 14 жовтня - Свято Покрови, а згодом день заснування УПА. Особливі свята святкувались за участю представників Проводу ОУН. Обов'язково відбувалась Служба Божа та промова капелана та політвиховника. Далі співались пісні у виконанні хору та відбувались гутірки на актуальні теми.

За традицією, повстанці святківали найбільші релігійні свята: Різдво та Великдень. Святкування проводилось разом із місцевим населенням, разом із яким влаштовувалися вистави, концерти та вертепи. Однак, голвним місцем святкування залишалися густі ліси, куди селяни носили освячене. Під час таких свят, Український Червоний Хрест та тереновий Провід ОУН готували подарунки для поранених бійців. Дарували зазвичай тютюн, фрукти, випічку або одяг. Організація подарунків була винятком, ніж правилом.

Крім загально-повстанських свят, у кожного повстанського відділу святкувався день приведення стрільців до Присяги Вояка УПА. Для такого спеціального свята було розроблено інструкцію, яка регламентувала порядок проведення урочистостей. Присяга відбувалась в присутності командування представників Головного військового штабу (ГВШ) та крайового проводу ОУН.

Під час святкувань та урочистостей виставлялась підсилена охорона повстанських таборів, адже свята використовувались радянськими та німецькими військами для здійснення облав та нападів[47].

Література

Діяльності УПА присвятив свої дослідження львівський історик Юрій Киричук.

Див. також 46px-Commons-logo.svg.png ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Українська повстанська армія Примітки ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія ↑ Роман Шухевич в документах Радянських органів Державної Безпеки (1940-1950). Т.1., С.12. ↑ http://www.unitest.com/uahist/upa/vol1/0063.html ↑ а б Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р. Підсумкова публікація напрацювань робочої групи істориків, створеної при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. ↑ Історія українського війска. Том 4, стр 526. ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4, стор.187 ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4 стор.188 ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Інститут історії НАН України. 2004 р. Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 4 ↑ Александр Гогун: УПА в воспоминаниях последнего главнокомандующего ↑ Юрій Киричук. Історія УПА ↑ Перехід УПА через фронти - Петро Мірчук ↑ Квазіенциклопедія ОУН-УПА ↑ а б Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Польсько-Українське протистояння ↑ Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Польсько-Українське протистояння ↑ Центр досліджень визвольного руху. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 56-67 ст. ↑ а б Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Протистояння радянської влади та українських націоналістів у 1939-1941 роках. ↑ Р. Частій: Степан Бандера, сторінка 60-61. ↑ Центр досліджень визвольного руху. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 26-27 ст. ↑ №10 (04.11.2005). «Підпільний шлюб». Автор: Вікторія Майстренко. Перевірено 2009-06-13. ↑ http://unian.net/ukr/news/news-241445.html Архівні дані ↑ http://unian.net/ukr/news/news-241445.html Архівні дані ↑ http://daso.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=141&Itemid=81 пiдпiлля ОУН-УПА на Сумщінi: деталiзацiя подiй через призму документiв спецслужб ↑ http://daso.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=141&Itemid=81 пiдпiлля ОУН-УПА на Сумщінi: деталiзацiя подiй через призму документiв спецслужб ↑ http://daso.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=141&Itemid=81 пiдпiлля ОУН-УПА на Сумщінi: деталiзацiя подiй через призму документiв спецслужб ↑ http://h.ua/story/112701/ ВВС про ОУН-УПА на Донеччині ↑ http://h.ua/story/112701/ ВВС про ОУН-УПА на Донеччині ↑ http://hatanm.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=246&Itemid=28 «Інший» націоналіст ↑ http://ukrknyga.at.ua/load/15-1-0-50 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.-Париж,Нью-Йорк;Львів,1993.-С.379. ↑ http://ukrknyga.at.ua/load/15-1-0-50 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.-Париж,Нью-Йорк;Львів,1993.-С.550. ↑ http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7762 ПІДРОЗДІЛИ УПА КРИМУ БУЛИ дієвими ↑ http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2009/10/13/39293/ На Кубані УПА діяла до 1950 року ↑ а б в г http://zampolit.at.ua/publ/1-1-0-9 На Кубані була Українська Повстанська Армія ↑ http://www.football-online.com.ua/gb/?id=94565 Відкрився інтернет-магазин від «Футбол-Онлайн». ↑ а б в г д е http://sd.org.ua/news.php?id=10832 УПА діяла на території Білорусі до 1953 року, свідчить мінський історик ↑ а б http://oun-upa.org.ua/articles/valakhanowich.html Підпілля ОУН НА ТЕРИТОРІЇ БІЛОРУСІ В 1944 — 1952 pp. ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія .. Інститут історії НАН Україні.2004р Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 3 http://history.org.ua/LiberUA/Book/Upa/9.pdf ↑ Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія .. Інститут історії НАН Україні.2004р Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія, Розділ 6 http://history.org.ua/LiberUA/Book/Upa/18.pdf ↑ ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 217 ст. ↑ Армяне и другие народы Кавказа! - Листівка УПА на сайті oun-upa.org.ua ↑ Узбеки, казахи, туркмены, таджики, башкиры, татары, народы Урала, Волги и Сибиру, народы Азии! - Листівка УПА на сайті oun-upa.org.ua ↑ ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 215 ст. ↑ ЦДВР. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 226 ст. ↑ Центр досліджень визвольного руху. Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 171-181 ст. ↑ Організція, структура та озброєння УПА. ↑ В.П. Товстий - Українська повстанська армія. - Харків: Промінь, 2007. - Сторінка 104. ↑ а б в Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 159-165 ст. ↑ Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 145-167 ст. Джерела та література Урядова комісія по вивченню діяльності ОУН-УПА

Кирилицею

Латинкою

  • Armstrong J. A. Ukrainian Nationalism. — New-York—London : 1963.
  • Bilinsky J. The Second Soviet Republic: The Ukraine after World War II. — New-Branswick : 1964.
  • Blum I. Udział Wojska Polskiego w walce о utrwalenie władzy ludowej; walki z bandami UPA. Wojskowy Przegląd Historyczny. — W. : 1959.
  • Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942—1960. — Warszawa : 2006.
  • Szcześniak A. B., Szota W. Z. Droga do nikąd. Działalność Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów і jej likwidacja w Polsce. — W. : Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1973.
  • Szota W. Z Narys rozwoju Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów і Ukraińskiej Powstańczej Armii. Wojskowy Przegląd Historyczny. — W. : 1963.
Зовнішні посилання сховати] п • о • р Українські військові формування за часів Другої Світової Війни Визвольний рух Поліська Січ • УПА • УНС • БУСА Третій Рейх ДУН (Нахтігаль, Роланд) • УВВ • Дивізія «Галичина» • УНА СРСР Партизани • Червона армія (4,5-7 мільйонів українців)

70px-Flag_of_UPA.svg.png п • о • р Українська повстанська армія[сховати]

УПА-Північ: ВО-1 "Турів" • ВО-2 "Заграва" • ВО-3 "Тютюнник"УПА-Захід: ВО-1 "Башта" • ВО-2 "Буг" • ВО-3 "Лисоня" • ВО-4 "Говерля" • ВО-5 "Маківка" • ВО-6 "Сян" • ВО-7 "Сучава" • ВО-8 "Срібна"УПА-Південь: ВО-1 "Холодний Яр" • ВО-2 "Умань" • ВО-3 "Вінниця"УПА-Схід

 

Коментарі

Об Лом 12:34
+2
Спасибо, замечательно проделанная работа!
Liberty UA 19:33
0
++++++++++++++++.....МОЛОДЕЦЬ....Дякую!
Невідомий користувач 19:51 Показати
-5
-1

тут відповідь на 50% ваших питань :)
++++++++++++++++++++++
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі