Блоги → Перегляд

“Хотів, щоб ті часи настали...”

Вівторок, 18:16, 14/09

Рейтинг
9 4
Переглядів
1470

0
0
0

З певного часу я зазвичай принципово не читаю “Літературну Україну”, але вряди-годи таки цікавлюся окремими цікавими публікаціями, які висвітюють виключно творчість моїх приятелів-письменників. От і 9 вересня мені повідомили, що вийшла рецензія покійного Миколи Мірошниченка, яку я не міг так просто проігнорувати, тож негайно купив газету й із задоволенням надаю вам насолодитися Миколиним добрим Словом про обдарованого поета, чиє ім’я він нам відкрив. Отже, М. Мірошниченко також відомий своєю непідробною турботою про популяризацію талановитих українських поетів...

Минув рік, як знаний поет і журналіст Микола Мірошниченко, котрий віддав “Літературній Україні” понад півтора десятка літ праці, після тяжкої хвороби залишив навічно цей світ. Сумуємо за нашим колегою – світлою особистістю, працьовитою людиною, цікавим співрозмовником, неперевершеним перекладачем зі східних мов. Він, як мовили стародавні римляни, поспішав повільно. Усе ретельно обдумував, виважував золото слова на унцію змісту. Завжди підтримував талановитих молодших колег.

Поетом, автором збірки перекладів і статей “Брама Сходу” особливо пишається кримськотатарський народ.

Нам було затишно й приємно працювати разом із паном Миколою, знавцем і рідної, і зарубіжної літератур, над випуском багатьох-багатьох чисел рідної йому “ЛУ”. І нині, добрим словом згадуючи Миколу Миколайовича (Царство йому Небесне!), пропонуємо увазі читачів його рецензію на твори поета, якого він відкрив. Але, на превеликий жаль, не встиг її оприлюднити.                                                

Літукраїнці  

 

Микола МІРОШНИЧЕНКО

ПОЕТИЧНІ ПЕТОГЛІФИ ПЕТРЕНКА

У нього Слово – мислить, воно знайовите. Кожен текст, а вони в цього автора невеликі, це своєрідні, мовби різьблені на камені, петрогліфи Петренка. За позірною лексичною скупістю криється почуттєво наснажений смисл, глибоко продуманий концепт або така собі деталь світу, малопомітна буденному окові, але за пильного погляду – вражаюча...

Я все життя

готував себе до чогось

Так і не підготував

Ані себе

Ані життя.

Так написав поет, і, гадаю, багато хто уздрить себе в цьому словесному дзеркалі. Або ось інше: “Душа у космосі // космос у душі //ми // посередині”.

Хіба це не змусить замислитись?

“...Вся історія // солома // її можна і спалить”.

Читаєш отакі витончені й точні максими, які можна віднести до крилатих слів, і мимоволі згадуються пожерті вогнем неоціненні документи києворуської минувшини, козацької доби, бо вони суперечили імперським інтересам Росії, а ще – загадкова пожежа в Науковій бібліотеці імені В. Вернадського, де навіки втрачено чимало старовинних книг, джерел духовних.

Мотив співпереживання – у багатьох віршах Петренка, де унаявнено всепричетність поетової душі: “На кожному цвинтарі // у мене // хтось // похований”.

Поет на власні очі бачив, як умирав світ у Чорнобилі, як на цвинтар перетворювався: бульдозерами цілі села ховали в землю, ховали забруднену землю, будували підземні склепи для захоронення радіаційних відходів... Чорнобиль увійшов у його життя і в поезію. Відтоді поет щиро переймається екологічними проблемами, збереженням довкілля: “помер(к) парк // попавши // до скреготу // реготу // машин-механізмів // механізмів-людей”.

Він уважає, що “прийшов час діяти”:

Настав час –

дихати

пручатися

палити протигази

дихати легенями

Петренко – винахідник нових слів, неологізмів, - з попередньої цитати вже й видно. А я зустрів у його поезіях ще й такі лексичні неофіти, як “заздалегіддя”, “хрестописець”, “житинство”, “перешвидшувати”, жосінь” (жива осінь) тощо. Він певен: “...пора вже довести, що мати мізки й душу – незбитково”.

Хочу завважити і момент навдивовижу рідкісний не тільки в українській, а й у поезії взагалі. Йдеться про наскрізний епітет, що надає магічності текстові. У Петренка читаємо: “Білі хати // Білий сніг // Білі шати // Біля ніг // Біле тіло // Біль від ран // Біле-біле //Білостан”.

А теперечки про ім’я. Петренко не безнайменний. Його ім’я – Микола. Проте в Національній спілці письменників уже є поет Микола Петренко. Отже, постало питання: чи треба другого Миколи Петренка? І він вирішив його по-східному (до речі, “східність” і в його мінімалістській поезії відчувається... Східне мислення там таки існує). Хто сьогодні скаже, що Хагані звали Афзалладін, що Насімі мав ім’я Імадеддін, що Навої – Алішер – це за нашими, європейськими поняттями Алішер, а в Узбекистані це означає лиш Алі-поет?.. На сході немає імені – є прізвище: Хагані, Насімі, Навої... Отже, маємо поета Петренка, безнайменного. І це оригінально, це по-східному. Був один Хагані, є один Петренко. Його не сплутаєш із Миколою Петренком. Його ні з ким не сплутаєш. І в цьому переконує трикнижжя, яке вийшло в канівському видавництві “Склянка чаю”. Книжки, на відміну від автора, - поіменовано: “Просто вірші”, “Поезія цілодобово & Поэзия вокруг часов”, “Назви та змії”. Остання з перелічених тут, очевидно, натякає на дебютну книжку Петренка – “Без назв”, яка побачила була світ 1998 року у видавництві “Чорнобильінтерінформ”...

Друкується з деякими уточненнями

Насамкінець від мене, Віктора Ткаченка, надаю один знаковий вірш Петренка:

мене

всесвітньо всі

питали

чому ви

все

життя

читали

чому

не крали

не карали

чому корали

не збирали

коли приміром

мандрували

чому

не чули

як співали

небесні

ангели

хорали

ще довго

сторінки

літали

хотів

щоб ті часи

настали

щоб ви

не я

мене

читали

Коментарі

+!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі