Блоги → Перегляд

партійні півні і бджоли

Понеділок, 21:09, 04/10

Рейтинг
6 1
Переглядів
1270

0
0
0

Оце заслав на УП, але там ще в черзі лежить.

Партійні півні ще гудуть.

Але не знають, що вони вже швидше мертві, ніж живі

Олександр Тертичний – спеціально для УП

Як відомо, плани українського політикуму не простягаються далі наступних виборів. Головне завдання – пробитися до влади, притиснути конкурентів, досхочу подерибанити регіон чи то всю країну. «А далі видно буде» - з такою однаковою «стратегією» приходили до влади  президенти, партії і блоки. Проте, як вважається у відомих навколополітичних колах, жадность фраєра губит: поки  штовхалися навколо корита, не помітили, що їхній час вже минув. Історія розпочала зворотній відлік, і обрані 30 жовтня, найімовірніше, стануть останнім поколінням сучасного українського політикуму.

Цей процес поки що ледь помітний в Україні, бо ми дещо відстаємо від сусідів щодо потужної інформатизації. В Росії, наприклад, кількість абонентів ШИРОКОСМУГОВОГО доступу до Інтернету перевищила сім відсотків населення в 2009-му, а в Україні такий рівень очікується тільки наступного року. То ж, маємо можливість зазирнути на один-два роки в майбутнє України, поглянувши на деякі аспекти сьогодення сусідів. Там відома публіцистка Юлія Латиніна 13 вересня повідомила, що інтернет вже зруйнував монополію телебачення на генерацію новин. В результаті країна фактично перейшла принциповий суспільний Рубікон.

Як ілюстрацію динаміки, автор наводить перебіг суспільного відлуння трагічних ДТП. «Когда 12 декабря 1997 года водитель Путина насмерть сбил пятилетнего мальчика, это не стало новостью ни тогда, ни в начале правления Путина. Когда в ноябре 2005-го сын вице-премьера Сергея Иванова убил 68-летнюю Светлану Беридзе, это уже было если и не новостью, то скандалом. А вот авария на Ленинском (2009р.) стала новостью именно благодаря Интернету. Только благодаря интернету — и записям в блогах — стал возможен суд над милиционером Романом Жировым, сбившим на переходе беременную москвичку, или дочерью главы иркутского Облизбиркома, сбившей под камеру наблюдения двух женщин и даже не подошедшей к ним.» Далі авторка нагадує про розслідування скандального випадку за участю «золотої молоді», яке один з блогерів здійснив виключно за допомогою сервісів всесвітнього павутиння, аналізує ситуацію і приходить висновку: «Источником новостей в интернете является не профессиональный журналист, а свидетель, жертва или автор расследования. Политическая оппозиция в России подавлена: но Сеть стала Оппозицией.»  Зрозуміло, що це лише перші паростки, все головне ще попереду, але тренд, як зараз модно висловлюватися, цілком зрозумілий. І категорична, як завжди, пані Латиніна сформулювала його яскраво й жорстко: Либо интернет уничтожит режим, либо режим уничтожит интернет. http://www.ej.ru/?a=note&id=10384

Україна неминуче піде таким же шляхом, бо технічний прогрес однаковий у світі, а наші країни мають багато спільного у своїх суспільствах. Звичайно, наш шлях має деякі національні відмінності: наприклад, опозиція в Україні ще не придушена, а лише деморалізована, розпорошена і самодискредитована. Але результат той же, що і в Росії: вона нездатна відігравати задекларовану роль політичної противаги владі. Тому контроль за владою і у нас починають перебирати на себе ГРОМАДЯНИ: прямо і безпосередньо.

Прошу звернути увагу на принципово нову парадигму: за державу береться не структура, а вільний і незалежний від жодної організації ГРОМАДЯНИН. В однині! Гранично ясно усвідомити цей, дещо несподіваний, але очевидний факт, не кожному вдається з першого заходу. Нове явище руйнує віковічне уявлення: впливати на політику можуть тільки Організації, і ті організації мають тільки ієрархічні структури. Найбільш трагічно відомі з них – більшовицька і націонал-соціалістична партії. Далі список можна продовжувати нескінченно. Але закінчення вже видніє в історичному завтра, «за якого буде жити нинішнє покоління українців». Традиційні партійні структури відіграли свою роль політичних посередників в попередню, доінформаційну епоху, і відтепер мають полишити суспільну арену. Питання тільки в швидкості процесу.  

А тепер давайте екстраполюємо тренд на кілька років, і  запитаємо: навіщо нам потрібен тепер вже зайвий посередник між владою і народом?

В принципі це запитання стосується політичних партій всіх країн, але українських – позачергово. Тому, що в державах Старої демократії лейбористи і консерватори, демократи і республіканці, християнські соціалісти і соціал-демократи більш-менш успішно керують своїми країнами, і тому мають певну підтримку народів. А ось в Україні посередники регулярно дурять, обкрадають, зраджують електорат, та ще й мають його за лохів на додачу. Див, наприклад, «Політичні перевертні України поіменно» http://www.radiosvoboda.org/content/article/2172948.html  Тому українська потреба позбавитися таких посередників раніше, ніж в інших країнах, виглядає цілком логічним соціальним замовленням.

Чинна партійно-представницька система переконливо довела народу, що вона вже не має з ним спільних інтересів. Досить пригадати історію з «тушканчиками» у Верховній Раді чи земельний дерибан в столиці, до якого причастилися депутати всіх партійних кольорів і фракцій Київради. Випадки відповідального користування владою, можливо, десь ще бувають, але то виключення з правил. Найбільші партії знагліли вже до того, що навіть законом  заблокували висунення безпартійного кандидата без їхнього благословення.

Не можу стверджувати, що всі партійні активісти крадуть і брешуть. Більше за те: особисто знаю в сучасному політикумі цілком пристойних, достойних осіб, у яких душа болить за Україну, за народ. Але зовсім не вони справляють вирішальний вплив у своїх організаціях. Наприклад, кожна з парламентських партій протягом останніх трьох років  програвала вибори, і тим не менше, жоден партійний лідер не подав у відставку, всі залишаються керувати. Така незмінність керівництва сама по собі є наявним доказом недемократичності. Яку ж демократію може принести народу принципово недемократична партія?

Сучасна політична верхівка демонструє суспільству боротьбу нанайських хлопчиків: за будь-якого випадку народ програє. Щоправда, в цій боротьбі одну беззаперечну «перевагу» має нинішня опозиція: десятки її депутатів у Верховній Раді двічі поспіль протягом трьох років цинічно зРАДИЛИ виборців і перебігли до табору переможців. Пам’ятаєте, як звали того персонажа, який отримав 30 монет за зраду Христа?

Відверто наплювали на свої передвиборчі обіцянки і лідери нової коаліції: як тільки взяли владу, так «вже сьогодні» забезпечили краще життя: хто не вірить, хай сходить на базар та подивиться рахунки за комунальні послуги.

Така одностайна (і влади, і опозиції) незалежність від виборців свідчить про принципову дефективність системи, про презирство до народу фактично всіх партійних «півнів» української верхівки. Її згубний цинізм вже став очевидним, і одного тільки цього цілком досить, щоби найшвидше усунути усю верхівку, як смертельно небезпечне для суспільства потужне джерело аморальності.

Хто відіграє роль санітарно-епідеміологічної служби і Національної комісії з питань захисту суспільної моралі?

Креативний клас…

Олександр Тертичний – спеціально для УП

 

Коментарі

Чистая правда!+++
"Хто відіграє роль санітарно-епідеміологічної служби і Національної комісії з питань захисту суспільної моралі?"

Только МЫ САМИ.
А вот этим - как раз и напряженка.
По многим причинам.
Таперыч, то что мы с Вами и есть тот самый Креативный класс-сомнений нет.))- Но мы не одни-есть молодежь-и поверте-толковая -не согласная жить воровито и во лжи.
0

Да конечно, Варвара!
Никогда нельзя быть максималистом и "всех чесать под одну гребенку".
Парадокс самой страны Украины заключается в непропорциональном соотношении средрестатистического быдло-лоха без мозгов, совести и homo sapiens.
Взгляните даже в историю: как правило, на протяжение ВСЕХ веков всё мало-мальски мыслящее .... уезжало в иные края с украинских земель.
Ненавидел ту Россию и ее язык вроде и "бацька" украинских националистов... Сам писал (дневники! Личное, для себя!!!) - по-русски.
И вот только после освобождения из своих "лагерей" - так и сидел ....в Питере.
Пару раз приехал "домой", посмотрел, ужаснулся, покрутился, и ... обратно.
Разве секрет:
К сегоднящнему дню уже за 7 МИЛЛИОНОВ ЛЮДЕЙ уехали из Украины за последние 20 лет.
Работать - да.
Но - не только.
Уехали искать БУДУЩЕЕ. Себе. Детям своим...
Это - ТРЕТЬ людей "рабочего возраста".
Здесь же - непрекращающийся трынжёж (мова, "история". "шухевичи-бандеры-херои") и прочая ... хрень.
Ну, еще - повальное САМОразворывание достояния.
Того, что еще СССР строил.
Сами же - НИЧЕГОШЕНЬКИ не построить.
За 20-то лет...
А люди, украинцы, заметьте - уезжают. и ПОЕВАТЬ им, на каком языке "спилкуватыся" на новом месте.
И как показала сама жизнь - теперь уже НАВСЕГДА они уехали.
Семьи перетаскивают всеми правдами-неправдами...
Удирали "мозги" из Украины.
Удирали...
А почему, собственно?
Никогда не задумывались?
Об Лом   09:20
0

Почему?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.