Блоги → Перегляд

«Повєсть о настоящєм чєловєке»

П'ятниця, 01:35, 03/12

Рейтинг
4 3
Переглядів
722

0
0
0

 

І

 

Відчуваючи украй отруєним всіма тими думками, що киплять у власній голові та розмовами, присвяченим шахраям усілякого калібру, тобто нашій владі, які, хочеш-не хочеш, потрапляють у наші бідолашні вуха, прагнеш віднайти навколо бодай будь-яку світлу подію чи новину, здатну хоч на якусь мить дати якусь розраду.

Саме в такому меланхолічному стані я помітив на полиці стареньку книжку, яку давно не брав до рук: «Американские учёные и изобретатели» Митчелла Уилсона («American science and invention» by Mitchell Wilson). Вона нагадала мені про людину, яка створила сучасний світ.

Маючи на оці безграмотних проффесорів, злочинних юристів, істориків, що плюють у минуле власного народу, шановному панству, мабуть, буде цікаво почитати про дійсно розумну людину, яка спочатку невпізнанно змінила свою країну, а потім і майбутнє усього людства.

Його ім'я нам невідоме, проте, мені украй приємно познайомити вас з ним, тим більше, що 8 грудня спливає 245 років від дня його народження.  

Елі (Ілай) Уїтні (Eli Whitney) народився 8 грудня 1765 року. Ще хлопчиком Уїтні проявив здібності, що дивували всіх: у нього був природжений талант розбиратися в машинах. Будь-яка машина була для нього таким же матеріалом для імпровізації і творчості, як слово для поета або колір для художника.

Високий, з широкими раменами, великими руками і м'якою вдачею хлопець спочатку був ковалем, а потім виробляв цвяхи на сконструйованій ним машині. Якийсь час Уїтні був єдиною людиною в країні, що виготовляла шпильки для дамських капелюшків.

З часом він вирішив поступити в Йельський коледж. Це був настільки несподіваний крок для хлопця, що не збирається присвятити себе юриспруденції і теології, що батьки Уїтні запротестували. Йому були двадцять три роки, коли він пішов з рідної домівки, отримав диплом, коли йому виповнилося двадцять сім років. Своїм однокурсникам - він здавався вже літньою людиною.

По закінченню коледжу перед ним виникла серйозна проблема. У той час ще не існувало професії, якою б могла зайнятися людина з таким талантом, як у Уїтні. Тому він вирішив стати вчителем (ще студентом Йеля Уїтні підробляв уроками) і погодився обійняти посаду викладача у Південній Кароліні з платнею у сто гіней на рік.

У Південну Кароліну Уїтні він добирався на каботажному пакетботі. На судні було мало пасажирів, тому йому судилося познайомитися із вдовою Натаніеля Гріна (Nathanael Greene, 7.08.1742—19.06.1786), героя Американської революції. Як виявилося, це була велика удача, бо коли Уїтні прибув за місцем призначення, він з обуренням довідався, що обіцяну платню скорочено рівно удвічі, тому йому довелося відмовився від посади, поставивши хрест кар'єрі вчителя. Натомість, місіс Грін запросила його поїхати на плантацію і стати її повіреним. Він міг би також бути в нагоді, виконуючи доручення управителя плантацією Міллера, за якого місіс Грін збиралася заміж. До речі, Міллер кількома роками раніше також закінчив Йель. Ця пропозиція припала Уїтні до душі, внаслідок чого американський Південь отримав з часом нереалізовану ще досі нагоду встановити Елі Уїтні пам’ятник з щирого золота.

Справа в тому, що рабство в Америці, як джерело дешевої робочої сили аграрного Півдня, на ті часи вже дихало на ладан. Південь фактично не мав економічно вигідних товарних культур для експорту. До того ж, тютюн руйнував землю і протягом декількох років абсолютно виснажував ґрунт. Щоправда, земля коштувала так дешево, що господарі тютюнових плантацій не переймалися сівозміною для відновлення родючості ґрунту. Вони просто засівали нові ділянки, просуваючись далі на захід. Однак для загальної рентабельності одного тютюну було замало, бо інші культури (рис, індиго, кукурудза і пшениця) не давали великих доходів. Більшість плантаторів Півдня дійшли висновку, що за цих умов праця раба не окуповує його годування. Рабів нерідко почали відпускати на волю; деякі плантатори, ті, що були гуманніші за інших, вирішили надати всім своїм рабам свободу після своєї смерті.

Єдине, що могло врятувати цей край, була бавовна, але звичайні сорти можна було вирощувати лише в дуже обмежених кількостях, де були відповідні ґрунти. Щоправда, існував сорт, виростити який можна було де завгодно, але…

Упланд (upland cotton) або «морська бавовна» названа так тому, що вона росла на ґрунтах узбережжя, і давала чудові врожаї, однак цей сорт із зеленим насінням не мав ніякої практичній цінності. Було потрібно десять годин ручної праці, щоб відокремити один фунт бавовняного волокна від трьох фунтів дрібного твердого насіння. До тих пір, поки не буде винайдена яка-небудь машина для очищення, цей сорт бавовни був так само нікчемний, як звичайний бур'яни.

Уїтні з'явився на Півдні в 1793 році, коли плантатори перебували у відчайдушному становищі. Протягом десяти днів він здійснив справжню революцію в місцевій економіці, яку тільки знала історія: Уїтні винайшов «коттон-джин» (cotton gin – скорочення від cotton engine) бавовноочищувальну машину. Цей винахід Уїтні можна порівняти з катаклізмом. А Півдню відтепер судилося невпізнанно змінитися, перетворившись на багатющий край.

Уїтні вивчив процес ручного очищення, спостерігаючи за рухом рук робітника. Той тримав в одній руці сім'я, а іншою відривав від нього короткі волокна. Машина, яку сконструював Уїтні, просто повторювала цю операцію. Замість руки, в якій робочий тримав сім'я, Уїтні застосував щось на кшталт сита, що складалося з поздовжньо натягнутих шматочків дроту. Більше часу пішло на те, щоб виготовити дріт, ніж на саме сито, бо потрібного сорту дроту тоді ще просто не існувало.

Роботу пальців, що відривають волокна, в машині Уїтні виконував барабан, що обертався поряд з ситом, майже впритул до нього. З поверхні барабана стирчали дротики, зігнуті у формі гачків, які захоплювали волокна. Сито притримувало насіння, тоді як гачки відривали волокна. Щітка, що оберталася в чотири рази швидше, ніж барабан, знімала волокна з гачків. Спочатку Уїтні думав застосувати замість гачків маленькі циркулярні пили, але дістати їх було просто неможливо. Ото і всі деталі славнозвіного джина - бавовноочищувальної машини Уїтні. Її конструкція була такою вдалою, що згодом вона так істотно й не помінялася.

Уїтні влаштував демонстрацію першої моделі, протягом години виконавши на машині денну норму декількох робітників. Однієї обіцянки Уїтні узяти патент на машину і виготовити ще декілька екземплярів було досить, аби люди, які були присутні на демонстрації, негайно дали розпорядження засівати цілі поля бавовною упланд.

Новина облетіла околиці з такою вражаючою швидкістю, що в майстерні Уїтні наступної ж ночі висадили двері, і машину було ретельно оглянуто. Годі й говорити, що вже за декілька тижнів бавовною було засіяно такий простір, що і за рік Уїтні не зміг би виготовити достатню кількість машин для майбутнього врожаю.

Що з цього вийшло, можна прочитати у першому томі «Занесених вітром» Маргарет Мітчелл («Gone with the wind» by Margaret Munnerlyn Mitchell). Елі ж Уїтні отримав менше, ніж нічого: те, що йому вдалося майже силою відібрати від забагатілих плантаторів, які безсоромно копіювали його «коттон-джин» самотужки, йому довелося повернути із додачею судових витрат.

Так завершилася перша епопея Уїтні у царині перетворення світу: він перетворив патріархально-жебракуватий аграрний Південь на квітучий та пихатий Диксиленд (Dixieland).

ІІ

 

1804 рік. Уїтні звернувся до федерального конгресу з проханням про допомогу і більшістю в один голос був врятований від повного банкрутства. У нього не залишилося ні цента, його патент не мав ніякої ціни. Йому було тридцять дев'ять років, з яких останні десять він провів в судових залах та роз'їздах по країні з одного суду до іншого.

Він назавжди покінчив з бавовною, бавовноочищувальними машинами і з Півднем.

Колись Уїтні змінив зовнішність Півдня, тепер йому судилося перетворити Північ. Для цього він, не більше, не менше, заклав основи і винайшов устаткування для системи, що стала відомою як «американський спосіб виробництва».

В молодій Америці існувала невелика жменька досвідчених механіків. Уїтні краще за інших знав, наскільки нікчемне їхнє число. Тому він винайшов річ, значно важливішу, ніж будь-яка машина. Він відкрив нову систему виробництва, завдяки якій ненавчений робітник міг виробляти деталі, які б за якістю не відрізнялися б від тих, що були зроблені наймайстернішим і досвідченішим механіком.

Вперше він застосував цю систему під час виробництві рушниць. У нього не було ані фабрики, ані машин, проте, він переконав уряд США передати йому замовлення на виготовлення 10 тисяч мушкетів вартістю 13 доларів 40 центів за кожен. Термін виконання замовлення був визначений у два роки. Тільки слава Уїтні - винахідника бавовноочищувальної машини - могла змусити уряд зробити такий ризикований крок. Іншу людину, яка вихвалялася б, що за два роки вона виготовить 10 тисяч рушниць, визнали б божевільною.

Доти рушниця від прикладу до ствола виготовлялася вручну; розміри деталей однієї рушниці не відповідали розмірам деталей іншої, та і ніхто й не прагнув такої точності. Уїтні надумав робити всі частини рушниць машинним способом і настільки точно, щоб кожна деталь однієї рушниці могла бути замінена такою ж деталлю іншої. Він досяг цього, сконструювавши нову рушницю. Для кожної деталі виготовили лекало, яке відігравало ту ж роль, що і викрійка для плаття. Робочий за лекалом вирізав з металу деталі рушниці.

Уїтні ж було потрібно винайти машину, за допомогою якої можна було б різати метал. Металева пластина кріпилася на верстаку. Лекало накладалося на пластину зверху, а ріжучий інструмент рухався б по контурах лекала. Зазвичай для таких цілях уживався різець, але різець вимагав від робочого спеціальних навичок. Уїтні ж використовував залізне коло із зубцями по краях, що нагадувало шестерню. Проте грань кожного зубця була злегка зігнута, заточена і загартована. При обертанні колеса зубці по черзі ставали до роботи.

Кожен з них діяв як різець. Всі зубці вгризалися в метал з однаковою силою, тому колесо мало властивість рівно розрізати метал. Таким колом обводилися контури лекала, укріпленого на металевій заготівці. Для цієї операції від робітників не вимагалося високої майстерності або особливих навичок.

Хоча металоріжучий інструмент грав другорядну роль у всій системі, сам по собі він являв собою найважливіше відкриття. Всю машину було названо фрезерним верстатом, і протягом майже двох століть її використовували без яких-небудь принципових змін та й надалі зміни у конструкції фрезерних верстатів на мали принципового характеру.

Для різних операцій Уїтні сконструював безліч видів фрезерних верстатів. Ще до того, як на його фабриці з'явилися робітники, Уїтні викреслив і виготовив все устаткування, необхідне для його методу виробництва.

Друзі Уїтні в Нью-Хевені (New-Haven) зібрали для нього 30 тисяч доларів. Він сам отримав у Нью-Хевенському банці позику у 10 тисяч доларів. Загальна вартість замовлення дорівнювала 134 тисячам доларів, що робило його найбільшою фінансовою операцією в країні. Наприкінці першого року Уїтні лише тільки розпочав виробництво, що вже саме по собі було прикладом найбільшої хоробрості, але замість 4 тисяч мушкетів, які він обіцяв виготовити до цього часу, у нього було усього 500. Комісія, що приїхала з Вашингтона, надала несприятливу доповідь, і у тих, хто фінансував Уїтні, стурбовано витягалися обличчя.

Уїтні витратив вісім років, аби повністю виконати замовлення, тому що практика відкрила багато недоліків у його системі. Кількість деталей здавалася нескінченною. Проте велика частина всіх рушниць була зроблена протягом двох останніх років. У 1811 році Уїтні отримав нове замовлення на 15 тисяч рушниць і виконав його за два роки.

Отже, осівши на Півночі Америки, Елі Уїтні не лише уніфікував виробництво зброї, він винайшов сам принцип масового виробництва, і саме завдяки йому людство, яке до нього все робило поштучно, «на коліні», змогло, нарешті, вислизнути з лабет кустарщини, придбавши можливість продукувати певні речі, у яких була нагальна потреба, швидко, легко і у необхідних кількостях.

Уїтні був людиною доброї вдачі. Після історії з бавовноочищувальною машиною у нього могли б опуститися руки – підстав для цього було досить, але його надихало полум'я творчості. Його листи до Фултона (Robert Fulton, 14.11.1765—24. 02.1815) повні гіркоти і незабутих образ, але це була злість людини, що бореться. Уїтні був хорошим, вірним другом. Часом він розбазарював свій талант; але робив це як справжній художник.

Подібно до Гамільтона (Alexander Hamilton, 11.01.1755 чи 1757—12.07.1804), він вірив, що фабрика послужить на благо Америки. Він не зневажав людей, що працювали на його фабриці. Він був ідеальним господарем, що встановив зразок відносин підприємця і робітників.

Помер Елі Уїтні 8 січня 1825 року.

Коментарі

Зовсім не розумію, зо мінусують????
Дивно.
0

А тому, що за 200 років нічого не змінилося. І мозги на базарі дешевші не то шо філея, а і сала.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі