Блоги → Перегляд

Петро Мірчук: Шкільна акція в 1933 році

Неділя, 01:15, 12/12

Рейтинг
8 0
Переглядів
1039

0
0
0
У цій статті згадуються

img.cgi?n=8707З нагоди перепризначення одіозного Табачника пропонуємо уривок з «Нарису історії ОУН» доктора Петра Мірчука. Ред.

Боротьбу за українське шкільництво і проти польщення українських шкіл на Західних Українських Землях ведено ввесь час. Але як окрему ударну масову акцію її зорганізовано й проведено в 1933 році. Концепцію такої акції обговорено і ухвалено на Берлінській Конференції Проводу Українських Націоналістів з представниками Крайової Екзекутиви в червні 1933 року, після чого конкретний план дії укладено на засіданні Крайової Екзекутиви в половині червня того ж року і на окремій, спеціально для тієї мети скликаній, конференції повітових провідників Організації в липні 1933 р. На цій конференції, яка була поділена на кілька груп, подано докладні інструкції щодо проведення акції, метою якої було: а) не допустити, щоб окупант уже від народної школи міг затруювати українські душі угодовством, примирливістю з станом панування поляків на ЗУЗ, б) звернути увагу українським дітям на стан поневолення, та в) впоювати в їхні душі любов до рідної мови й культури та ворожість до тих, хто їх нищить.

 

Реалізацію акції заплановано так: з початком шкільного року скрізь повинні бути розкидані в той самий час летючки ОУН з роз'ясненням справи, а шкільна молодь, навчена старшими членами ОУН, мала б відмовитися говорити польською мовою; понищити в школі польські державні емблеми й вимагати від учителів, щоб їх учили українською мовою й про Україну та щоб до українських шкіл повернулися українські вчителі, що їх масово перенесено на польські землі, а щоб польські вчителі забиралися до Польщі.

 

Шкільна акція була проведена надсподівано вдало й сколихнула всім українським громадянством, одночасно викликаючи голосний відгомін серед чужинців. У записках "Архіву Сеника", цитованих на Варшавському процесі, подано, що в той час розкольпортовано 92 тисячі летючок (таємно надрукованих в друкарні "Час"-у у Львові) і 6 тисяч брошур, присвячених цій справі. Крім того, розліплювано й роздавано в кожній місцевості додаткові летючки, друковані на циклостилі в кожній окрузі. Пам'ятного вересня 1933 року майже в кожному українському селі вночі повикидано з шкільних залів польські державні герби й портрети польських державних достойників. Вранці, коли до класу прийшов учитель, один із малих школярів виголошував завчену промову, підтримувану одностайним криком усіх присутніх дітей з вимогою, щоб на українських землях українських дітей учив український учитель, українською мовою й про Україну. Заалярмовувана польськими вчителями польська поліція пробувала арештовувати шкільних дітей, але на їх захист часто ставали матері, б'ючи поліціянтів мітлами чи коцюбами, а це ще більш осмішувало представників польської влади. Для тисяч українських шкільних дітей такі події були пам'ятні на все їхнє дальше життя і творили першу лекцію активного спротиву окупантській ворожій владі.

 

Для документації наводимо уривки з поширюваних тоді летючок ОУН:

 

«Ви молоді українці, виборюйте для себе рідну, справжню українську школу, в якій Вас учитиме щирий, кохаючий свою землю і нарід, учитель-українець. Школу, в якій учитимуть Вас любити свою рідну землю Україну, свій Український Нарід і шанувати своє славне минуле. Боріться за школу, з якої Ви вийдете справжніми синами свого народу й землі, борцями за кращу долю й волю. Не чекайте, щоб Вам хтось виборов власну українську школу, але самі ставайте до боротьби! Дружньо! Як один! Спільною лавою!

 

Щоб Ваша боротьба була успішна, робіть ось що: В школі жадайте, щоб Вас учив учитель щирий українець, що любить Україну, а не поляк-зайда або хрунь. Жадайте науки українською мовою, а не мовою нашого ворога й грабіжника поляка. Коли поляк-учитель схоче, щоб Ви молилися по-польськи, Ви вперто моліться по-українськи, всі, як один! Коли поляк-учитель скаже, щоб Ви співали польських пісень, Ви вперто співайте тільки українських! Жадайте, щоб учитель оповідав Вам про Україну, а не про Польщу! Нищте по шкільних бібліотеках усі книжки, в яких вихваляється Польщу! Нищте в школі портрети польських королів і панів! Зробіть собі українські синьо-жовті прапорці та маршуйте через село, співайте українських пісень і кричіть: Ми хочемо української школи! Ми хочемо вчитися про Україну! Хай живе справжня українська школа! Геть з учителями-ляхами! Хочемо вчителів-українців! Геть з польськими школами!

 

Не дайтеся, щоб із Вас вороги зробили яничарів! Не дайте, щоб ляхи обернули Вас у своїх покірних рабів! Ви маєте бути лицарями й борцями за волю України! Перед Вами велика, свята боротьба!"

 

Про те, чи була причина для таких алярмів до боротьби проти польщення українських дітей, може свідчити хоча б ця коротка нотатка з української газети:

 

"Ляхи силують українських дітей молитися мовою окупанта. Пишуть із Золочева: В золочівському повіті з новим шкільним роком почались нові практики з нашими молитвами, не зважаючи на виразне рішення Кураторії в цій справі, а саме: вчителі, заслонюючись розпорядженням повітової шкільної ради, наказують українським шкільним дітям молитися по-польськи й навіть кажуть їм переписувати собі польські молитви по кільканадцять разів, щоб їх наші діти скорше вивчили". Таку практику, щоб, з одного боку, для зовнішньої пропаганди видавати розпорядження про право українських дітей молитися в школі своєю рідною мовою, а одночасно іншими розпорядженнями адміністраційної влади та внутрішніми політичними інструкціями для учителів послідовно привчати всю українську шкільну дітвору навіть молитися по-польськи, було застосовано поляками не тільки в одному золочівському повіті, а й пробувано робити це скрізь, на всіх українських землях, окупованих Польщею. І тому заклик ОУН, щоб активним спротивом не дозволити полякам повертати українських дітей у яничарів, не був аж ніяк "бомбастичною" фразою, але серйозною пересторогою перед грізною, наявною небезпекою.

 

Як виглядав хід шкільної акції, подамо за газетою "Український Націоналіст" опис двох із безлічі подібних випадків:

 

"У селі Жидичин, пов. Луцьк, діти активно виступили проти польської школи. Вони зажадали української мови, української історії, українських пісень. Відмовлялися говорити по-польськи. рвали польські книжки, усунули "орли" (польські державні герби ) іі портрет и польських державних достойників. До школи прийшла поліція, робила слідство, страшила тюрмою. Все-таки діти не піддалися. Наслідком їхньої рішучої постави, з того часу науку ведуть виключно українською мовою.

 

В селі Синєвідсько Вижне, пов. Стрий, діти понищили в школі польські державні герби та портрети й зійшлися з синьо-жовтими прапорцями перед школу. Тут один із школярів, дванадцятирічний хлопчина, сказав до учнів, учителів і батьків, що зібралися біля школи, промову про причини іі мету того шкільного страйку. Своє слово він закінчив так: "Ми хочемо вчитися по-українськи, про Україну, ми хочемо молитися в школі по-українськи. Чи ви, наші батьки, з нами в цій боротьбі, чи проти нас?"

 

Закликана поліція пробувала арештувати найактивніших школярів, але в обороні дітей виступили матері й побили поліціянтів. На допомогу місцевій поліції прибув відділ поліції з Стрия, який арештував певну кількість школярів і матерів. Кілька відкритих авт. що везли українських Дітей і українських жінок під ескортою поліційних багнетів, становили не абиякий показ протипольської пропаганди".

 

Польська газета "Ілюстрованії Курієр Цодзенни», що мала докладні інформації, описуючи згадані події, визнавала, що зорганізована ОУН шкільна акція мала масовий характер і що в ній взяли участь десятки тисяч українських шкільних дітей. Характеристичне, що й у випадку шкільної акції українські угодовські партії виступили з засудом революційних методів боротьби проти окупанта. Центральний Комітет УНДО вважав за потрібне присвятити шкільній акції ОУН окреме засідання. Воно відбулося 30 вересня 1933 року й "після всебічного розгляду справи", як стверджено на засіданні, учасники прийняли резолюцію про засуд шкільної акції. Вияснюючи цю постанову, секретар ЦК УНДО Вол. Целевич писав У "Ділі":

 

"Між державними й недержавними народами іде безупинна боротьба на цілому фронті. Недержавні народи домагаються, щоб школа була кузнею національної свідомости і виховувала борців за народні права, а знову державні народи стараються зробити школу знаряддям культурної і політичної асиміляції". І після цього дуже влучного ствердження автор цитованої статті заявляє: "Але ніхто не вживав шкільних саботажів як засобу боротьби за школу. Вибиття вікон у школі, знищення портретів, уміщення нецензурних написів на оповістках - це не є боротьба за школу, але це забава в революцію... Шкільні саботажі дають тільки працю поліції, яка переводить арештування здогадних винуватців і наражує багато молоді на суворі засуди. З тих причин шкільні саботажі є фальшивим і недоцільним засобом боротьби й вони не можуть принести українському народові ніякої користи".

 

Таке становище займали в час боротьби українські легальні партії, хоч бачили, як польські окупанти послідовно нищили й полонізували українське шкільництво, насміхаючися з усяких українських протестів та приймаючи жалі й прохання українських послів у польському парламенті тільки як признанню осягів полонізаційної політики та як заохоту до дальших того роду "подвигів" з боку польських шовіністів.

 

Натомість загал українського громадянства прийняв "шкільну акцію" ОУН з неприхованими симпатіями. Мужня, активна постава в боротьбі проти окупанта була для нього близькою, рідною, а покірливість викликала обридження.

http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2030

Коментарі

Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі