Блоги → Перегляд

Заперечую, Ваша честь! (частина-ІІ) Доктор Петрунін з Тель-Авіва прагне судової заборони дніпропетровському журналісту писати про нього будь-які статті. Пожиттєво

Вівторок, 12:37, 05/04

Рейтинг
12 0
Переглядів
2391

0
0
0
У цій статті згадуються

Після першого позову до журналіста від доктора Петруніна надійшов ще один. Ізраїльський медик, який очолює в Києві клініку свого імені, що спеціалізується на лікуванні цукрового діабету ІІ типу, прагне добитися в Шевченківському райсуді української столиці пожиттєвої заборони конкретному автору писати будь-які статті щодо доктора Петруніна. Тепер позовами ескулапа паралельно займаються вже двоє суддів.

 До Шевченківського райсуду

міста Києва,

вул. Смирнова-Ласточкіна, 106

м. Київ, 04655

 

Співвідповідача у цивільній справі

№ 2-5825/2011

Про захист честі, гідності

та ділової репутації Петруніна Д.Г.

 

Мазура Олексія Миколайовича

 

Заперечення                                   

проти позову Петруніна Д.Г.                    

«Про захист честі гідності та ділової репутації»

 За захистом своєї честі, гідності та ділової репутації від мене, громадянина України, громадянин Ізраїлю Д.Г. Петрунін, звернувся до Шевченківського райсуду вдруге, не дочекавшись вердикту на перше своє, березневе, 2009 року, звернення, яке розглядається суддею О.Л. Юзьковою. 

30b94-pic0doctor45.jpg

Мені дивно, чому людина з медичним фахом, 20-річним стажем, досвідом і певними надбаннями (дивись фото) обрала шлях юридичної війни, щоб довести свою недоторканність і високу професійність.

 Лікар Петрунін міг би захистити свої права і підтвердити благородні якості суто медичними аргументами:  поспілкуватися зі мною як з пацієнтом-діабетиком, недужим хворобою, над якою доктор у своїй рекламі в одному з найпопулярніших в країні Інтернет-видань «Українська правда» проголошує повну перемогу та ще й з трьома знаками оклику;  можливо, допомогти своїми порадами і тим довести беззаперечність корисної справи, якій присвятив себе.

 9f04f-img06582.jpg

Таке спілкування юридичною мовою було б спробою досудового вирішення конфлікту, дипломатичною – «народною дипломатією» між людьми з двох країн з різними культурами, релігіями, звичаями. І це було б по-людськи.

Чому доктор вирішив, що, аби почути чи прочитати про себе в Інтернеті щось зворушливо позитивне, треба неодмінно отримати на це судову ухвалу чи рішення і змусити журналіста співати оди або не писати жодного слова про Петруніна взагалі?

Цитую його позовну вимогу: «1. Забезпечити позов шляхом заборони Мазуру Олексію Миколайовичу публікувати будь-які статті щодо доктора Петруніна Д.Г.».

В українській історії такі прецеденти вже були.

Наприклад, коли Юлія Тимошенко мала рішення суду про те, що її не можна критикувати, тобто про неї – або добре, або ніяк. Але з того нічого не вийшло. ВОНА й сама зрозуміла свою помилку. Її сторона згодом, зважаючи на реакцію суспільства, відмовилася від позовних вимог. У такий спосіб майже достойно вийшла з ганебного інциденту.

Був і куди давніший випадок. Свого часу в Російській імперії забороняли писати українському Кобзареві – Тарасу Григоровичу Шевченку.

Це не я ставлю себе в один ряд з видатними людьми сучасності і минувшини, а доктор Петрунін спонукає до наведення таких аналогій своєю приголомшливою позовною вимогою. Невже вона пройде зараз, в Незалежній Україні, та ще й в Шевченківському райсуді?

Цього разу пан Петрунін вважає, що порушує людську гідність, публічно принижує честь та завдає істотної шкоди йому і його клініці моя нова стаття на "Народній правді", написана у відповідь на отриманий перший судовий позов: «Унікальний метод доктора Петруніна: в суд на хворого на діабет за… діабет».

Цитата з позову:

«Автор статті, оперуючи лише загальними фразами, без будь-якої медичної освіти та без посилання на будь-які офіційні джерела, дозволяє собі настільки вільно судити про дипломованого лікаря з більш ніж 20-літнім стажем роботи, а саме: «безумовно, і одного «вилікувати» - це добре і слава Богу, якщо це справді має місце. Хоча у випадку з 1 типом діабету це повністю виключено, а щодо ІІ – теж є чимало питань. Покращити стан здоров’я, навіть до припинення інсулінотерапії – це ще куди не йшло, так, але щоб вилікувати…»

Даний вислів автора безпідставно піддає сумніву метод лікування та вказує на надання лікарем неякісних медичних послуг. За останніх 6 років д-р Петрунін Д.Г. позбавив близько 280 своїх пацієнтів від неминучих небезпечних щоденних ін’єкцій інсуліну!».

/кінець цитати з позову/

Незрозуміло, чому позивача обурює те, що автор дозовляє собі вільно розмірковувати у власній статті? Журналіст є вільною людиною, його права і свободи надійно захищені законодавством.

Але, якщо розглядати наведену в позові цитату зі статті по суті, то вона не демонструє неповаги до лікаря або «безпідставного сумніву» в методиці лікування.

В чому неповага? В тім, що «і одного вилікувати - це добре і слава Богу»? Петрунін хотів би замінити Бога собою? Щоб це йому, доктору, була слава? Оце, за його логікою, було б належним висловленням поважного ставлення до його персони? А так, як написав автор – зневага?

В чому сумнів? Слів «сумнів у методиці» цитата не містить, є слова «а щодо ІІ (типу діабету) - теж є чимало питань».

По-перше, питання - це ще не є запереченням і на них можна давати ґрунтовну й доказову відповідь. На те питання і існують, аби відповіді на них, або підтверджували явища та події, або заперечували їх. В чому кримінал питання? Чи вони є поза законом?

Що за логіку демонструє доктор? Він виносить себе взагалі за рамки будь-якого суспільного обговорення, заперечуючи не те що ствердження, а навіть питання до себе як щось недостойне величі його персони?

Що за німб і за яким правом одяг на свою мудру голову медик з Тель-Авіву? Може близькість до Святих місць зіграла з ним злий жарт? Так це ж не проблеми журналіста.

Якщо вже подається позов до суду, та ще й не один, треба бути точнішим, а то виходить, одні загальні слова, критика навіть не самої статті, а на її тему. Одначе це ж далеко не позовний жанр.

І взагалі слід розділяти написане автором від інтерпретації тексту. Позивач зрозумів так, як йому хотілося, та чи привід це відразу бігти до суду?

До того ж в рекламі Петруніна, якою вона вперше з’явилася на електронних шпальтах «Української правди» у вигляді банера  з гаслом «Сахарный диабет побежден!!!», не було сказано, про який саме діабет йдеться. А після моєї публікації на «Народній правді», що є дочірнім проектом УП, доктор Петрунін  таки уточнив рекламу: «Діабет 2 - побежден!» і втричі скоротив кількість знаків оклику. Саме такою вона знову з’явилася на електронних шпальтах «Української правди».

 47545-62-0.gif

В оновленому рекламному банері лікар з Тель-Авіву вже не сповіщав про перемогу над діабетом взагалі, а лише над діабетом ІІ типу. Отже,  "чомусь" критичні зауваження, висловлені мною в публікаціях на «Народній правді» були враховані, то які претензії можуть бути до моєї фрази «хоча у випадку з І типом діабету це повністю виключено»?

А ще на відкорегованій рекламі не було б зайвим зазначити про суворий відбір пацієнтів та пошук серед них тих, які, на думку Петруніна, мають реальний шанс на успіх. Саме про таку обов'язкову попередню фільтрацію хворих сповіщає сайт клініки. В цьому зв'язку запитання щодо правдивості твердження про ПЕРЕМОГУ над діабетом лише підсилюється.

Хоча якби так було написано з самого початку, я б як хворий на діабет І типу, відразу б зрозумів, що вона мене не торкається, оскільки сповіщає тільки про діабет ІІ типу. А раз так, не відчув би себе обманутим, завітавши на сайт клініки, де дізнався, що про лікування І типу діабету там і близько не йдеться.

А як тоді сприймати вже згадуваний  вислів доктора  про «небезпечні щоденні ін’єкції інсуліну», від яких він, як стверджує, рятує своїх пацієнтів. І це адресовано в позові саме мені, який, будучи хворим на цукровий діабет І типу, тобто інсулінозалежний, приречений до кінця життя робити собі ці неминучі, небезпечні щоденні ін’єкції інсуліну.

Як це оцінювати? Вищою ступінню лікарського такту? Втіленням на практиці принципу «не нашкодь!»?

І ще про закид журналісту в позові, що «оперуючи лише загальними фразами, без будь-якої медичної освіти та без посилання на будь-які офіційні джерела, дозволяє собі настільки вільно судити про дипломованого лікаря з більш ніж 20-літнім стажем роботи»

Не збираюся конкурувати з дипломованим лікарем в царині медичних знань, але дозволю собі як аргумент навести цитату з «Настольной книги диабетика», авторами якої є лікар-ендокринолог Х. Астамірова та вчений-фізик і письменник,  діабетик з великим стажем М. Ахманов (Михаил Сергеевич Нахмансон):

«Диабет – пока что неизлечимая болезнь, и, чтобы жить с ней, надо знать, как жить… Знание, дорогой читатель, в данном случае – ваше серебро, а золото – это ваша жизнь… Знания и умения совершенно необходимы диабетику и, овладев ими, можно не просто выжить, но практически жить нормально. Или почти нормально – не забывайте, ведь вы все-таки больны, и больны неизлечимо». (Настольная книга диабетика – М. Эксмо, 2007, с 3).

Не знаю, як для доктора, а для журналіста, хворого на діабет – це джерело. Не послався на нього в тексті статті? А що б від того змінилося? Діабет став би виліковним? У своїй статті я констатував суть проблеми, яка в мені ж і сидить у вигляді невиліковної хвороби.

Чи доктор береться спростувати це твердження разом із джерелом, гарантуючи мені повне одужання?

Позивач звинувачує мене в маніпулюванні даними, цитую:

«З тексту статті, яку автор наводить в якості прикладу «за 6 лет  методом доктора Петрунина было успешно пролечено более 700 пациентов, из них более 280 были избавлены от инъекций инсулина.» випливає, що всі 700 пацієнтів були успішно проліковані і 280 з них були позбавлені від ін’єкцій інсуліну, а інші 420 були позбавлені від таблетованих сахарознижуючих засобів, так як вони ніколи й не приймали інсулін».

/кінець цитати з позову/

Якщо хворі, за поясненням позивача, ніколи й не приймали інсулінові ін’єкції, (діабет ІІ типу, як правило, лікується без інсулінотерапії) ), то яка заслуга доктора в тому, що його метод позбавив таких хворих від щоденних, небезпечних, як він пише, уколів інсуліну?

Значить і до застосування методики Петруніна, пацієнти боролися з діабетом без уколів інсуліну. В рекламі ж Петруніна на банері в «Українській правді» було обіцяно «Здоровье вместо уколов инсулина!». То кому це було обіцяно? З пояснення у позові виходить, що тим, хто ніколи і не робив собі такі інєкції.

З тексту наведеної цитати з моєї статті випливає лише те, що написано: пролікували 700, з них 280 були позбавлені необхідності робити собі ін’єкції інсуліну.

До речі, тут не вказано чи назавжди? Яким чином і на підставі чого доктор Петрунін може гарантувати неповернення хвороби? Це знову-таки  щодо проголошуваної ним у своїх рекламах перемоги над діабетом.

Якщо 420 до кінці життя вже не потребуватимуть цуркознижувальних таблеток, то так треба було і писати на сайті поліклініки, звідки журналіст навів дослівну цитату, не перекрутивши жодне слово, а не пояснювати в позові, що саме і лише така арифметика сама собою випливає з написаного.

Оце якраз і є яскравий приклад маніпуляції з боку ображеного позивача, а не автора статті.

У мене ж написано: «Та й в чому унікальність метода, а також наскільки можна вважати його дієвим та ефективним, якщо завдяки його застосуванню протягом 2004-2009 років з «700 успешно пролеченных людей» були повністю вилікувані, тобто позбулися необхідності інсулінових ін’єкцій, за інформацією самого Петруніна, лише… 280 осіб?

Причому тих 700 не просто ж з вулиці зайшли, а були ретельно відібрані, тобто були зараховані в число тих, які мають реальний шанс на успіх. З них при гарантованій над цукровим діабетом перемозі «здоровье вместо уколов инсулина» отримали… менше половини».

/кінець цитати зі статті/

Як не крути фразу з позову, але те, що інші 420 пацієнтів були позбавлені необхідності прийняття таблетованих цукрознижуючих засобів – не випливає з жодного її боку. Цей висновок, скоріше за все, якщо і був у доктора, то залишався у нього в думці, але ніяк не був матеріалізований чи проявлений в літерах слів з фрази, яка розміщена в нього ж на сайті.

Я навіть не оспорюю жодну конкретну цифру, але з того, що і як було написано на сайті клініки доктора, зовсім не випливає те пояснення, яке мені навели в позові. Якби так, як написано в позові і було зазначено на сайті, то я б так і процитував, бо всі мої цитати – точні і позбавлені будь-яких маніпуляцій чи перекручень.

Тобто позивач запізнився із своєю арифметикою та її поясненням, чого не зробив вчасно на своєму сайті.

Некоректно називати цю частину статті негативною інформацією, яку можна вважати недостовірною, «якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного» (с. 2 позову 5 абзац зверху).

Щоб зробити висновок про недостовірність чи достовірність негативної інформації, треба, як мінімум, мати саму негативну інформацію.

Наведені в статті великі за обсягом фрагменти тексту з сайту клініки Димітрія Петруніна не є інформацією від Олексія Мазура, і за те, що журналіст їх процитував і поширив в Інтернеті у своїй статті, автор мав би отримати подяку від тель-авівця, а не позов до суду.

Інша справа, як до цих уривків ставиться журналіст і його читачі, які погодилися з автором, що видно з рейтингу статті. (с. 4 позову).

Майже за три роки, протягом яких я вів свій блог на «Народній правді» (зареєструвався 31.07.2008 14:38), мої статті 5 разів визначалися редакцією видання найкращими з поточних і потрапляли до «вибору редакції», це:

 «Україна, яку ми втрачаємо: свобода слова проти української державності?» від 4.02. 2009;  «Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно!» від 16.01.2010; «Міліція має захищати народ від криміналітету, а не президента-рецидивіста від народу» від 22.11.2010 та «Російський прем’єр Путін зневажив українських ветеранів-червоноармійців» від 16.12.2010. Причому останні дві потрапили до рубрики «вибір редакції» одна за другою, поспіль.

Тут перелічено чотири з 5 статей. Не названою залишилася та, що була присвячена доктору Петруніну. Але яка саме з мною написаних про нього, вже не пам’ятаю і жодних вихідних даних про неї не маю. Щодо потрапляння інших статей до категорії «вибір редакції» маю і фото, і скріншоти – скопійовані сторінки:

9ffdc-proavtora.jpg

7909d-vybirredakcii.jpg

  0d79e-vybir0red.jpg

2a743-vybir0putin.jpg

Тому обнулення мого профайлу (сторінки на інтернет-проекті «Народна правда» з переліком моїх дописів), тобто вилучення всіх моїх публікацій майже за три роки викликало в мене щире здивування і обурення (Потрапити на мої публікації можна лише, скажімо, з раніше розміщених на персональному сайті автора та збережених гіперпосилань. Інакше вони недоступні.

Це в такий спосіб шановна редакція забезпечила позовну вимогу доктора Петруніна: «Вважаю за необхідне забезпечити позов шляхом заборони Мазуру О.М. публікувати будь-які статті щодо доктора Петруніна Д.Г. до набрання законної сили рішення суду».

Звертаю увагу, що сам позивач говорить про заборону публікацій «до набрання законної сили рішення суду», але ж не на момент подачі позову. Тобто сам позивач припускає, що спочатку має бути позитивне для нього рішення, яке потрібно буде виконувати, не очікуючи набрання ним сили.

Але мене редакція мало того, що «обнулила», так ще й унеможливила розміщувати матеріали, причому будь-які, а не лише про Петруніна, ще понад місяць тому, тобто задовго до винесення судового рішення.

Ці дії неправомірні, некоректні й образливі по відношенню до мене як автора. Тим більше, що редакція за весь час жодного разу не робила мені жодного зауваження чи попередження з приводу моїх статей. Навпаки, періодично визначала їх кращими з поточних, поміщаючи їх у рубрику «вибір редакції».

А що ж тепер має розглядати суд? Чи є предмет самого спору? Я вважаю себе правим  і готовий захищати свою позицію, чому ж редакція накладає на мене штрафні санкції ще до «вироку»? На дружнє прохання Петруніна?

Висновки:

1. Цукровий діабет ніким не переможений в силу невиліковності хвороби. За даними ІDF (Міжнародна діабетична Федерація), в світі нараховується близько 246 млн. діабетиків. Для хворих на цукровий діабет реклама Д. Петруніна «Сахарный диабет побежден!!!» звучить як наруга!

Не даремно вона була уточнена після моєї публікації, набувши такого вигляду: «Сахарный диабет 2 побежден!». Звертаю увагу, що з’явилася цифра 2, як натяк на ІІ тип діабету. Одначе приводом для звернення Петруніна до суду стала моя стаття, якою я реагував на першу рекламу – з неї все і почалося.

2. В позові Петруніна не наведено жодного слова з моєї статті, які б підтверджували брутальність, принизливу форму, що «принижує гідність, честь та ділову репутацію лікаря».

Моя стаття – роздуми ображеного в своїх сподіваннях хворого на інсулінозалежний діабет І типу.

Претензії Д. Петруніна до журналіста мають гротескний характер і вражають своїми цинізмом та аморальністю, свідчать про надмірно завищену самооцінку доктора та брутальне нехтування лікарською етикою по відношенню до хворих.

3. Як не намагався, не можу уявити, як би користувався в повсякденному житті судовою забороною мені «публікувати будь-які статті щодо доктора Петруніна Д.Г» цей доктор.

Оскільки Україна, як би не хотілося Петруніну, поки що не Камбоджа чи Китай, публікації про нього мого авторства з’являтимуться і надалі  як не на «Народній правді», то на інших Інтернет-ресурсах за умови, якщо матиму таке бажання та не будуть за вироком суду на вимогу лікаря Петруніна відрубані руки.

А у випадку, якщо припускати уникнення мною примусової ампутації двох верхніх кінцівок, то як би суд практично забезпечив вимогу про заборону написання мною будь-яких статей про Петруніна?

До мене мав би бути пожиттєво приставлений наглядач-контролер, який би постійно (за допомогою якого обладнання?) перевіряв би мої думки і спостерігав би за тим, який текст я набираю на клавіатурі? А якщо б побачив на моніторі слово «Петрунін», то що мав би робити?

На підставі вище викладеного

Прошу суд:

1.     Врахувати мої заперечення проти позову, який я не визнаю в повному обсязі.

2.     Розглядати справу без моєї присутності з огляду на мою хворобу – діабет І типу з лабільним перебігом, тобто схильністю до великих коливань в рівнях глюкози у крові. Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії від 11.05.2010 (в мене це вже був повторний огляд МСЕК, який кожен діабетик має проходити щорічно) мені протипоказані будь-які відрядження. Рекомендований режим роботи: «журналіст в кабінетних умовах». Тим більше, що в квітні маю пройти черговий переогляд МСЕК.

3.     Вважати причини моєї відсутності на судовому розгляді поважними. 

Заперечення проти позову доктора Петруніна до редакції «Української правди» і мене як автора публікацій на «Народній правді» (зараз - «Народні блоги») - дочірньому проекті УП - надіслане поштою до Шевченківського райсуду рекомендованим листом і там отримано, про що є повідомлення про вручення поштового відправлення за підписом Голубенко від 30 березня 2011.

Судове засідання  призначене на 19 квітня. У своєму позові доктор Петрунін просить суд вилучити з Інтернет-видання "Народна правда" статтю журналіста та опублікувати спростування. Від грошової компенсації "моральної шкоди" поки що утримується. Можливо, така вимога буде висунута в третьому позові?

Коментарі

Вчинок НП просто обурює.
Мало того, що всі ці абсурдні вимоги цього горе-"єврея" Петруніна є прямим зазіханням на свободу слова, редакція пішла в нього на поводу, видимо, через гроші. Либонь, пригрозив не давати рекламу, а це ж гроші...
Особливо дивним здається вимога у позові до суду заборонити публікацію ваших статей що до моменту набуття чинності рішенням суду. То й як, цікаво, відповідно до чого їх забороняти, якщо рішення ще не набуло чинності? Цілковита дурня.
Вам потрібний добрий адвокат-правозахисник, друже. Пошукайте у вашому місті, Дніпропетровськ - велике місто. Там мають бути люди, що захищають свободу слова. Це ж привід для розгортання масштабних судових дій!
Одному не можна. І треба, щоб ваш представник неодмінно був присутній у суді, бо за відсутністю, чула, можуть прийняти рішення на користь іншої сторони.
Будь я юристом, звісно, сама приїхала б. Зв*яжиться з правозахисниками у вашому місті. Якщо не допоможуть, тоді у Києві. Не може бути такого, щоби на всю Україну не знайшлося жодного чесного юриста.
+2

Спасибі, дуже дякую за розуміння суті того, про що йдеться і піклування про мою долю. З приводу адвоката - подумаю.
+1

Неодмінно подумайте!
За поведінкою редакції видно, що рішення суду може виявитись несправедливим і абсурдним.
Правозахисники (якщо вони чесні) допоможуть безкоштовно, адже йдеться про відверте і нахабне порушення свободи слова. Не знаю, як ви ставитеся до форуму "Майдан", але через нього теж можна поширити цю кричущу інформацію.
А як щодо спілки журналістів, до журналістів УП? Адже йдеться про свободу слова! Сьогодні ви, а завтра хтось із них. Вони мають відгукнутися. Мабуть, ще й відгукнуться...
+2

Зацікавлена Панна 13:30
"А як щодо... до журналістів УП?" - є в мене одна версія. Конкретно - щодо головреда Олени Ппитули. Свого часу, даючи інтерв'ю "Телекритиці", вона дуже неприязно відгукнулася про свою ж "Народну правду" як, за її словами, "націоналістичний заповідник". Мовляв, автори проекту бачили його одним, а він вийшов зовсім іншим, прописалися там різні "нацюки". У відповідь, я написав свою репліку на НП, заперечив і дорікнув їй що, по-перше, вважати НП "націоналістичним заповідником" несправедливо і некоректно, оскільки там поруч з тими, кого вона вважає "нацюками" міцно прописалися і російйські шовіністи, так звані "русо-фашисто", які в своїх дописах і коментарях як можуть паплюжать Україну та наші цінності. Тобто НП ніяк не виглядає заповідником для українських націоналістів. А по-друге, якби НП і була таким собі українським націоналістичним заповідником, то нічого поганого, як я писав, не було б. Це б свідчило про захисну реакцію українського організму на те, що відбувається навколо. Торкнувся я цієї теми і в інших постах. Потім, в своїх публікаціях на відміну від деяких хитромудрих авторів, які, якщо щось критикують, то пишуть загальними фразами про "щось" "десь", "колись", "когось", я все пишу прямо, чітко з конкретними назвами і прізвищами. Ще одне - скриткував Мустафу Наєма, що той потрапив на український екран, а української мови для вільного спілкування в прямому ефірі так і не вивчив, хоча в Україні давно живе і є успішним журналістом. Мождиво, все це було взято до купи і я був розцінений надто проблематичним дописувачем. А тут ще й позов отримав від Петруніна, а за ним і другий. Вірогідно в редакції подумали, що не буде Мазура, не буде і проблеми. Але взяли б хоча б написали до мене хоч рядочок. А то так, без слів, без нічого, як якусь дворнягу копняком під ребра взяли й турнули.Ось, що мене ображає. Пишу, приміром, свій матеріал на НП, і замість того, щоб він з'явився на першій сторінці, бачу напис: "Ваш матеріал УСПІШНО направлено на модерацію". Ну так промодеруйте і скажіть що не так. Але ж ні - все зникає. То він не на модерацію йде, а прямо внікуди, у чорну діру. На сайті - ніякого зв'язку з модераторами. Все як горохом об стіну чи як вода у пісок. Про що не питай, за якою електронною поштою не звертайся - результат завжди той самий. Реакції - нуль. Тому не виключаю, що сама редакція УП погодиться з позовними вимогами лікаря Петруніна. Хто я такий для них - лише зайвий клопіт. Інша річ - доктор - солідний чувак.
+2

Щойно написала Романові Кульчинському, увечері ще попрошу друзів поширити інфу та наберуся нахабства написати листа Віталію Портнікову (я його постійно читаю в ЖЖ, мабуть, відгукнеться). Що можу, зроблю. Не можна це так залишати.
+3

Мені було б достатньо і Ваших слів підтримки. Не варто вже так перйматися. Нехай воно йде як іде. В той же час за проявлені старання прийміть ще одне ВЕЛИКЕ спасибі. А щодо Портнікова - ми абсолютно різні величини. Яке йому може бути діло до якогось там... Хоча ми і закінчували той самий Дніпропетровський державний університет, тільки в різні роки. Той набагато раніше за мене. Я думаю в нього і свого клопоту - по ТBі - вистачає. А тут ще якийсь Мазур, Петрунін...
+2

Друже, ми всі цінуємо вашу шляхетність і сміливість, але не можна залишатися одному в такій справі. Решту написала вам у приват.
Олександр Гуміров - адвокат, він допоможе, тільки зв*яжіться з ним терміново. Данило Терпило передав інформацію депутатові. Ми вас не залишимо в халепі одного.
А щодо Портнікова, то він виглядає людиною порядною і чесною, а для таких людей нема дрібниць. Не відгукнеться - отже, не зміг. будемо сподіватися.
У приваті відправила вам важливу інфу.
Куди подівся мій плюс?
Поставила статті плюс, а рахунок після оновлення сторінки 0:0. Що таке?
+4

Таке буває. За це не хвилюйтеся. Це дрібниці :-). Як співає кіт Леопольд: "Неприятность э-э-эту, мы переживем"... Це перед тим як на його голову впав величезний гарбуз, який на нього кинули з даху будинку два маленькі вухасто-хвостаті "петруніни".
Успіхів!
+3
А вы попросили Министерство здравоохранения сделать экспертизу научной деятельности этого типчика?
+3

Міністерсво охорони здоров'я само видало доктору ліцензію на діяльність. Вона зазначена і на рекламі клініки. Оце і є відповідь на ваше запитання. Що воно, саме собі експертизу проведе і визнає, що щось не те зробило? З формально-юридичної точки зору тут все правильно і немає (і не може бути) ніяких пртензій. Більше того, я думаю сам Петрунін може попросити суд (адже тільки з його санкції такі екпертизи проводяться) вдатися до такої екпертизи, будучи абсолютно впевненим в її позитивному для нього результаті. Для доктора все буде повний оk!
+4
вы не до конца поняли. выдача лицензии, это ещё не значит, что проведена экспертиза так как надо..
il n'existe pas   16:53
+3

Есть институт эндокринологии Академии медицинских наук Украины. такие шарлатаны их прямые конкуренты, вы обратитесь туда ещё.
0

Я надіслав тексти своїх заперечень проти позовів електронною поштою на скриньки сайтів Міністерства охорони здоров'я та його обласного упраління в Дніпропетровській області.
Розмістив в Facebook і попрохав пані Тетяну Монтян висловити свою думку.
0

І Вам спасибі.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі