Блоги → Перегляд

Олександр Сич: Вважаю крайнім цинізмом нагороджувати бандерівською відзнакою затятого антибандерівця Дмитра Павличка

П'ятниця, 16:53, 18/09

Рейтинг
19 4
Переглядів
1958

0
0
0
У цій статті згадуються

На сесії Івано-Франківської обласної ради, яка відбулась 17 вересня 2009 року, депутат, голова Івано-Франківської обласної організації ВО „Свобода", заступник голови ВО „Свобода" з ідеологічних питань Олександр Сич виступив проти нагородження Дмитра Павличка почесною відзнакою „100-річчя від дня народження Головного Провідника ОУН Степана Бандери".

Спочатку Олександр Сич зацитував своїм колегам уривок з вірша поета Дмитра Павличка "До молодих українців Нью-Йорка":

Під Нью-Йорком табори військові

Синьо-жовті мають прапори.

Як убити з кров’ю чи без крові

Вишкіл там ведуть професори.

Всі вони, майстри удару в спину,

Вішальники, ганстери, збуї,

В боротьбі за „вільну Україну"

Пропонують методи свої.

Той гадає, що найкраще газом

Отруїть людину,

Той петлю в’яже так, аби повісить разом

І мене і все, що я люблю

...Боже мій, а хто це їхні учні?

Хто вони, ці блідні юнаки?

Чи вдихнули в них слова гадючні

Кравціви, стецьки, маланюки?!

Дітваки діаспори гнилої,

Вислухайте поклики мої:

Ваші вчителі – то не герої,

А звичайні вбивці й шахраї.

Виплюйте бандерівську блекоту,

Вимийте зі свого тіла їдь.

Не служіть ні гуннові, ні готу,

А самі собі ви послужіть.

Опісля Олександр Сич висловив свою позицію щодо того, що Дмитро Павличко занесений до списку осіб, які мають бути нагороджені почесною відзнакою з нагоди 100-річчя Степана Бандери:

„Я виступаю проти нагородження почесною бандерівською відзнакою Дмитра Павличка, який паплюжив Бандеру і все бандерівське. Хтось скаже, що такий був час. Нагадаю, що зацитований мною вірш був опублікований в газеті „Радянська Україна" 26 грудня 1989 р., тобто тоді, коли наша земля вже вирувала духом тієї свободи і незалежності, за які віддали своє життя Бандера і тисячі підпільників керованої ним ОУН і вояків створеної нею УПА.

Якщо ж говорити про складні 40-50-ті роки ХХ століття, то кожен вибирав свій шлях: Роман Шухевич загинув із автоматом в руках, Степана Бандеру вбив агент КГБ, а Дмитро Павличко обливав їх брудом. Хтось у цей час з автоматом в руках терпів невигоди у криївках, отримував кулю в скроню чи катування в тюрмах і совєтських коцтаборах, а такі як Павличко вигинали перед режимом свої хребти так, аби якнайкраще йому догодити.

Вважаю, що такі як Дмитро Павличко є духовними батьками сьогоднішнього політичного пристосуванства і національної безхребетності. Завдяки їм сьогодні маємо „троянських коней Януковича" з числа колишніх націонал-демократів – Олександра Лавриновича, Анну Герман, Тараса Чорновола. Маємо такого ж націонал-демократа в таборі БЮТ – Володимира Яворівського, котрий зовсім нещодавно пропонував нагородити орденом свого колегу -депутата по фракції і вбивцю Лозінського, що тепер знаходиться у розшуку. Маємо також феномен політичних повій – лідерів націонал-демократичних партій, які ще вчора перебували біля Ющенка, коли він був сильний, а сьогодні всі масово побігли від нього і змаргіналізованої "Нашої України" до Юлії Тимошенко і БЮТ.

Можливо, Дмитра Павличка й можна вшановувати за його талант відповідними літературними преміями. Але талант – від Бога. І він – всього лиш мистецтво рифмування. Але зміст, яким наповнюються рифми – це душа поета. А Павличко – не найкращий зразок для наслідування тими ровесниками незалежності, які сьогодні повноцінно вступають у політичне життя держави і будуть вирішувати її долю. Вважаю крайнім цинізмом нагороджувати бандерівською відзнакою затятого антибандерівця. Дмитра Павличка".

Інші депутати підтримали позицію Олександра Сича і питання про нагородження почесною відзнакою з нагоди 100-річчя Степана Бандери було зняте з порядку денного сесії та спрямоване для додаткового опрацювання.

Прес-служба Івано-Франківської обласної організації ВО„Свобода"

Джерело

П.М. Який проникливий в нього погляд ...

Pavlychko.jpg

Коментарі

Країна повинна знати своїх "героїв"! Ось такими є всі фарбовані лиси з табору нацдемів. Зверніть увагу на вірш цього "поета", та риторику, наприклад, Дзюбенка - нічого спільного не знаходите?
повністю підтримую!!!
Маразм повний, то нагородження. Най йому медаль імені Юща дають.
а табачника не нагородили?
+3

Собачника дуже хочуть бачити табуретка, мотузок та шматок мила. Така нагорода в сам раз для цієї істоти.
+3
Ну якщо кіркоров народний артист, а гєрасімов "гєрой республіки"...
Абсолютна підтримка!
Нехай не дають відзнаки імені Бандери. Але, що б там не казали, Павличко - великий поет.
Над нашим вітом і під нашим світом
Є ще світи великі і малі.
Туди ми долітаєм тільки світлом
І музикою темної хемлі.

Туди мене хтось ненастанно кличе,
Вистелює блакитом щемну путь,
Так, ніби прагне в сяйво таємниче
Душі моєї подих обернуть.

Десь там у зорях мерехтить віола,
Льняна коса, як нива осяйна,
І кров моя бринить – палюча й гола, –
Немов небес віддалена струна.

Можливо, все, що пам’ятати треба
Моїй душі серед страждань і втіх,
Це – тільки карта зоряного неба
І поклик безміру – з очей твоїх!
-1

//Льняна коса, як нива осяйна,//

Це він про Юлію Капітельман-Ґріґян? Тоді йому орден імені уманського цадика Нахмана треба вручити. Думаю він буде не проти.
+1

Ні, це він писав набагато раніше. А в 1995 він писав таке:
А що в Москві? Панують знову білі,
Об’єднані з червоними тайком,
Бо їх державницькі, найвищі цілі
Утверджував насправді лиш обком;
Найкращий імператор Джугашвілі
Умивсь од крові й знову став божком,
І Солженіцин плаче за тюрмою,
Де він сидів, обгризений вошвою.

“Ти розвалив найкращу на землі
Імперію”, — говорять Горбачову.
“Знак сатанинський на твоїм чолі,
Проти Росії ти затіяв змову”, —
Кричать хахли й нахабні москалі,
Забувши про скалічену Молдову,
Про розстріли в Тбілісі і в Баку,
Про танки на литовськім хіднику.

Московська ненажерлива держава
Ковтнула сто народів і земель;
У нутрощах зробилася тіснява
(А там ще й тьма така, хоч в око стрель!),
І тріснула, немов живіт удава, —
Даруйте за негарну паралель, —
Отож усі сьогоднішні страждання
Росії-матушки — з переїдання.

Ридає у Кремлі синедріон,
Самодержавний плач далеко чути;
Ті звинувачують ще царський трон,
А ті — генсеків царські атрибути;
Але імперія — то скорпіон,
Здихає він од власної отрути:
За жертвою жене повзуча мста
І жалить з лютістю свого хвоста.

Імперія лежить. Ніхто не в силі
Її зарити в землю, бо вона
Велика дуже. Де, в якій могилі
Вміститись може злість її чумна?
Вона ще дихає, і сопух гнилі
Виходить з неї, наче із багна,
Де сталінські нещадні живолупи
Своїх товаришів скидали трупи.

Мов кінь здихаючий, ногами б’є
Держава Коби, Берії, Крючкова,
І тому, хто за волю повстає,
Чоло стинає крицяна підкова;
Чечня стікаю кров’ю — це ж моє
Розбите серце! Правда канчукова,
Нового хана передсмертний сказ
Гарчить у танках — їде на Кавказ.

Чи ж довго ще здихатиме потвора,
Грузька, живуча й труйна падлина?
Де ж та Росія, мудра і сувора?
Чому дракона не доб’є вона?
Невже з Чечні, неначе з тренажора,
Зійде потуга люта і страшна,
Щоб повернути вогнебризні пащі
На наші землі вільні і болящі?

Ну що ж, як оживе стара чума
І кинеться на нас дракон з грізьбою,
Тоді рятунку іншого нема,
Як тільки брати непомильну зброю,
Тримати меч руками обома,
До смерті встояти на полі бою,
Перемогти!.. Не говори брехні,
Ніхто не переможе в тій війні.

Народе Пушкіна, не йму я віри,
Що вбивцею зробився розум твій,
Що ти забув Гулаги і Сибіри,
Де в душу вив арктичний буревій,
Що знову поведуть тебе вампіри
На братозгубний і ганебний бій;
Ні, ще засяє твій високий ґеній
Над хмарами фашистських неврастеній!

Ти маєш мову, мова є і в нас,
Державу маєш, в нас також держава;
Так будьмо рівні, як сказав Тарас,
Щоб нас єднала доля нелукава
Та щоб маяк привіту не загас
Там, де над морем світить Балаклава;
Сусідство жити в дружбі нам велить,
І мирна — спільна в прапорах блакить.

На цьому й крапка, любі московити,
Не кличте нас в слов’янство, ані в Русь,
Щоб спільно знов імперію ліпити,
Бо навкруги — одна кривава грузь;
І знайте — буде кров ще довго пити
Із вас-таки самодержавна гнусь;
Подбайте спершу про свою свободу,
А потім до братів шукайте входу.

Століттями служили ви царям,
Навчили й нас ламатися в поклоні,
Та ви на службу йшли, неначе в храм,
Росію-матір бачили на троні,
Але для вас то був болючий страм!
Ми вирвалися, наче дикі коні,
Із ваших кантарів та хомутів,
За скот ви мали нас — не за братів.

Не мали за братів, але любили,
Бо так було в традиції сторіч,
З любові обернули на могили
Батурин, Чигирин, козацьку Січ,
А запорозькі волелюбні сили —
В хахлацький танцювальний параліч,
Чорнобиль — в страх планетного похову
І в суржик Тарапуньки — нашу мову.

Щоправда, ми також любили вас,
Бо завжди жертва любить свого ката;
Спасалися покорою не раз,
Характером м’якеньким, наче вата,
І піснею сяйною, як алмаз,
Хотіли справді виховати брата
З гнобителя — наївні мудраки,
Воно ж буває тільки навпаки.

От ми й збагнули — ви занадто вчені,
Не родича вам треба, а слуги,
Щоб грати ролю на всесвітній сцені,
Вам подавай глобальні береги,
Моря гарячі і моря студені,
Зробити б так, щоб взяти довкруги
Цей суходіл — від баска до якута.
Всім дати волю і московські пута!

Біда, що ми подібні, як брати,
Але не схожі ні на ґран як люди;
Ви прагнете моцарство зберегти,
Мечем здобуте й силою облуди,
А ми ...
+4

Такі як він завжди тримали ніс за вітром і кжній владі складали оди.
то тільки в нас такі чудасії бувають... клоуни та й годі
У Дмитра Васильовича у юності була дуже мутна історія, пов'язана з УПА (Вікіпедія: "Від осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА."). Не буду продовжувати, але і книга перша у 1953-му вийшла "мутним" чином.
Він НАДЗВИЧАЙНИЙ поет, але ж і пристосуванець - той іще. А з досвіду особистого спілкування - неврівноважений холерик.
Звісно, він не має жодного морального права на цю медаль. І, між іншим, було б непогано нарешті пояснити людям, ЩО тоді сталося, чи є КРОВ ТОВАРИШІВ у нього на руках. Покаятися, стати на коліна. Думаю, йому пробачать...
+2

На тому світі відспокутує.
+2

Це так, але ж є і цей...
10 років тому у його сім'ї сталася страшна трагедія.
Покаятися необхідно.
+2

Бог бачить все!
+1

це точно
+1
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі