Понеділок, 13:22, 18/06

Рейтинг
2 0
Переглядів
708

0
0
0
Ми часто стикаємось у нашому житті із несправедливістю. І часто її джерелом є стан нашого суспільства.

Неможливість отримати те, що тобі належить за законом, без хабара; безкарність людей «першого сорту»; свавілля в правоохоронних органах; система судів, що наскрізь прогнила корупцією, остаточно втративши довіру громадян - всі ці речі стали вже давно для нас звичними.

Кожен реагує на ці ситуації по-різному – хтось сприймає це близько до серця,  болісно реагуючи на кожен випадок несправедливості, а хтось просто пристосовується  і подібне стає для нього нормою.

Ми вимушені адаптуватись до недоліків нашого суспільства, аби їх усвідомлення не заважало нам нормально жити. Іронія ж у тому, що не борючися з ними, нормального життя нам не отримати ніколи.

0000t4z2

Гра не за нашими правилами
Минуло вже більше двадцяти років з того дня, як Україна здобула незалежність. Тепер у ній панує свобода і народовладдя, закон і порядок... Чи так це? Якщо подивитись навкруги, то дуже важко помітити згаданий позитив. Чи відчуваєте ви цю незалежність на собі?

Хтось може віжповісти ствердно, що він досягнув у житті усього, що прагнув і всі ці скиглення на тему “О, Боже, навколо стільки негативу! Зробіть щось із цим!” він вважає недоречними.
Але насправді ніхто не вільний від пануючої несправедливості, про яку я згадав на початку. Ви можете отримувати з неї вигоду, але лиш за умови, що ця система перетравить вас, зробивши своєю частиною.

Успішні підприємці стикаються з податковими лещатами, незаконними перевірками та бандитськими наїздами органів, які прикриваються посадовими “корочками”. Таких проблем уникають лише ті, хто або вчасно і справно платить хабарі, або знаходиться при владі.

Задайте собі питання: чи можна в нашій країні жити повністю чесно? Чи вам самим не доводилося давати хабарі? І не важливо, що ви були вимушені робити це, адже замість того, щоб хоч якось боротися з цим, ви лише підтримали твердження, що в Україні без хабара нікуди.

Щоб нормально вижити у нашому суспільстві, необхідно вміти добре “крутитися”. Але це означає лише грати за правилами системи, посилюючи її. Більшість з нас докладає зусилля лише задля власної вигоди, через що страждають усі. Й ми в тому числі.

Хати на краю прірви

Давайте згадаємо випадки вираження народом своєї волі за час існування незалежної України. За останні роки відбулося немало громадських акцій, на яких люди відстоювали свою свободу перед владою. Яскравими прикладами є такі події, як так званий “Податковий Майдан” та протести чорнобильців і “афганців” проти зменшення пільг. Ми бачимо певні ознаки “громадянського суспільства” - народ не бездумно кориться владі, а свідомо вимагає те, на що заслуговує. Чудово! Але давайте зазирнемо трохи глибше...

Що поєднує ці дві акції? Люди вийшли на протест лише після того, як влада зачепила їх власні інтереси, залізла в їхню кишеню та відібрала частину грошей. Найлегше помітити несправедливість саме тоді. коли вона зачіпає безпосередньо тебе.  І підприємцям, і пільговикам чудово відомі й інші проблеми нашого суспільства. Але вони їх жодним чином не турбували, поки не зачепили їх самих.

Інший приклад з нещодавних подій. Коли українці почули про те, що двоє ґвалтівників Оксани Макар залишаються безкарними і проходять по справі, як свідки, народ обурився. Люди погрожували мало не лінчувати їх, через що суд був змушений взяти ґвалтівників під варту.

Як ми бачимо, народ об”єднався не заради власної вигоди, а через обурення свавіллям “наших господарів”. Люди тисячами вийшли на вулиці, та висловили сій протест. Вони вийшли не під партійними прапорами, не на заклик якогось харизматичного лідера...

Громада самоорганізувалася з єдиною метою - відновити правосуддя та покарати тих, хто потурав цьому беззаконню. Впевнені у своїй безкарності та вседозволеності міліціонери під тиском громади тепер звільнені, або отримали догани.

Цей драматичний епізод підтверджує тезу про те, що ще не все втрачено, що народ може об’єднавшись змінювати країну, але увага! лише об’єднавшись. Напревеликий жаль лише поодинокі подібні випадки набувають широкого розголосу та виводять людей на вулиці...

Тому “мажори” і збивають людей, не боячись покарання. Судді виносять несправедливі рішення, не переймаючись за свою репутацію та посаду. Міліціонери замість захисту людей від злочнців скоріше самі нагадують бандитів...

Поки ми не змінимо наше ставлення до цього та поведінку, годі й очікувати змін на краще.
Чи вбили б Ігора Індила, якби кожен міліціонер знав би, що протизаконні дії не зійдуть йому з рук? Чи випустили би миколаївських ґвалтівників? Гадаю, ці питання є риторичними.


Another hole in the wall


Не треба жалітися, що життя складне, а суспільство недосконале.Треба робити спроби змінювати це. Так, мені відомо, що це важко. Але кожна спроба лише наближає нас до перемоги.

І не треба закривати очі на несправедливість та свавілля. Бо сьогодні це, може, й не твоя справа, але завтра може вже бути пізно. Беззаконня стосується кожного з нас без винятків, незалежно від того, чи ми при владі чи поза нею, чи ми ходимо на акції протестів чи сидимо вдома перед монітором комп’ютера.

Що ж кожен з нас може зробити для втілення змін у життя? Чому ж більша частина політичної активності відбувається у віртуальному просторі? Чому ж усі говорять, що час іти на мітинги, а насправді залишаються вдома? Задавали собі такі питання?

На жаль суспільство ще не достатньо консолідоване, аби організовано та ефективно відповідати на свавілля влади. Але, ми забуваємо, що не мітингами єдиними можна досягти змін. Кожен з нас може знайти проблему (це буде не важко) та написати про неї у відповідні органи. Згідно з законом про звернення громадян, органи влади зобов’язані відповісти на вашу заяву, та вирішити порушені у ній проблеми. Ця безмежна купа проблем, що накопичилися, нагадує величезний, неприступний мур, який відділяє нас від наших мрій. Написавши заяву в державні органи або приймаючи участь у мітингах, ми поступово, по цеглинці, розберемо цей мур, і змінимо життя на краще.

Повірте у свої сили, бо ви не одні. Допомагайте один одному і вам прийдуть на допомогу. Робіть свої внески у поліпшення стану суспільства, незважаючи на їх величину. Нас багато і ми маємо об”єднуватись.

Коментарі

Пафос шкодить діям. Вказуйте час та місце зборів, й будьте готові до того, що Вас не оберуть Вождем. Тоді щось вийде.
Тут поки роздуми, дії я лише починаю, але потроху, в міру можливостей.
Щодо Вождя, то і тут ви маєте рацію, не це має бути приорітетом.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі