Блоги → Перегляд

Передвиборчий блюз (між мажором та мінором)

Середа, 20:42, 21/10

Рейтинг
4 0
Переглядів
1389

0
0

Якщо вам хтось вперто каже, що вибори за партійним принципом краще, ніж за мажоритарним, не поспішайте погоджуватися. Доля сумління ще ніколи не заважала. Просто замисліться, звідки така впевненість? Чи то наслідок ретельного дослідження, чи звичайне повторювання кимось з якихось причин нав'язаних поглядів, чи то результат свідомого введення в оману? Питання варто того, щоби його розглянути докладніше.

Головним доводом прихильників (а разом із ними тих папуг, що це бездумно розповсюджують) пропорційних виборів є теза, що мажоритарників легко купують (а то й цілком організують обрання) жирні коти. Буцімто партії запобігають цьому. Але якщо добре розібратися, то не перша ні друга частина цього твердження не відповідають дійсності.

По-перше, якомусь магнату зручніше купити партію цілком та утримувати її завдяки круговий поруці, яку іменують партійною дисципліною, ніж бігати з грошима чи компроматом за окремими депутатами. Деякі з них не тільки фінансують певні ручні партії, а й самі утворюють їх. Aхмeтoв разом із поплічниками курував "ПР". Пiнчyк вкладав у "Фронт змін" та "Батьківщину". Пopoшeнкo, який відпочатку разом із іншими алігаторами за ідеєю Kyчми сприяв утворенню "ПР", після того, як його донецькі жорстко висадили, активно фінансував альтернативні політичні проекти. Коломойський, який раніше уникав прямої участі у політичному житті країни, після того, як спочатку Янyкoвич, а пізніше його наступник добряче змусили його похвилюватися, вирішив, що необхідно також мати своїх клакерів у представницьких корпусах різних рівнів, та утворив "Укроп". Чи слід спеціяльно розтлумачувати, що усі т.з. "партії" – то лише закриті гуртки різних олігархів (або їхніх об'єднань)? Тому вони так завзято домагалися внесення змін до конституції, бо партійна система вигідна у першу чергу ним.

По-друге, утворення партій з того моменту, коли уперше пролунала ідея перейти до пропорційної системи, стало різновидом бізнесу. Досвідчені юристи (або їхні угрупування), депутати, окремі амбіційні політики і просто авантюристи із грошима почали реєструвати "партії": хто - під себе, хто - на продаж. Навіщо в Україні така абсурдна кількість "партій"? Тому, що вони стали товаром, який можна при нагоді непогано продати. Механізм цієї афери такий: група спільників з різних регіонів розіграє виникнення нової "політичної" сили, проводить установчі збори, на яких приймає заздалегідь підготовлені за шаблоном статут та формальну програму, обирають керівництво та оформлюють офіційну реєстрацію. Після отримання печатки та номеру у реєстрі можна новоутворення законсервувати та повторювати процедуру для наступного аналогічного проекту. Навіщо це робиться? Елементарно, друзі. От, прикладом, певні хижаки вирішили терміново поставити своєю маріонеткою Кличкa у якості пастуха угруповання мобілізованих для лобіювання своїх інтересів ляльок. Нову партію для цього організовувати довше, ніж перекупити готову, провести з'їзд, на якому змінити назву та обрати нове керівництво. Коли Tiгiпко вирішив повернутися до політики, він знайшов старі папери "Трудової України", які були з початку в Сироти, а після його загибелі в Ревтова, та швидко перелицював у "Сильну Україну". (Казали, що готова пуста партія коштувала до 100 тисяч євріков. Зрозуміло, що з розгалуженою структурою територіяльних осередків та розкрученим брендом - дорожче).

По-третє, партійні списки легко корегують залежно від обставин. Тому у депутати можуть потрапити зовсім не ті люди, які красувалися на перших шпальтах списків. Коли одеситів дістали місцеві діячі від "СДПУ(о)", що які у той момент контролювали місто, вони проголосували за "ПР", а потім із здивуванням знайшли серед нових слуг народу, ті самі набридлі мармизи нещодавніх "есдеків". Кажуть що "регіонали" навіть не розраховували на такий успіх, тому самі запрошували на несподівані вакансії старі перевірені господарські кадри. Тільки залишалося присягнути у вірності новому донецькому паханату.

По-четверте, політичні барбоси добре відпрацювали стратегію партійного клонування. Прикладом за життя покійний Кірпа організував із залізничного начальства клон "ПР" під назвою "Відродження". Його головні бенефіціянти пішли до влади від "ригів". Прожект положили у стіл про всяк випадок. Може колись доведеться голоси відтягувати в опонентів. Або довіра до основного бренду впаде. Тут й вистрибне зі шухлядки нова "партія" для девальвованих "політиків". І от такий момент настав. "Відродження" знадобилося. А це не єдиний клон. В "КПУ" був філіал "Союз радянських офіцерів", в "СПУ" – "Партія пенсіонерів України"… Зрозуміло, що "партії" не несуть ніякої відповідальності за долю країни, регіону, повіту, населеного пункту. В її "членів" є заздалегідь приготовані шляхи відходу. Вся ганьба легко залишається зі старою назвою, а "політики" швидко як змії скидають тавровану шкіру та знов чистенькі під новими прапорами прямують до владного корита. Хитро.

По-п'яте, за вивіскою партії дуже непогано ухилятися від особистої відповідальності. Якщо, як вже ми бачили, скомпрометовану "партію" легко злити, і на наступних виборах замінити новою, то усі її колишні члени залишаються при своєму. Навіть спокійно йдуть на чергові вибори у лавах клонів. Вони не причому. Люстрації, яка би назавжди ставила хрест на політичній кар'єрі персонажа, який побував у провладній партії, що зганьбила себе, ніколи не відбувалося. Найхитріші відразу, як тільки починало віяти смаженим вовком, публічно кидали партквитки та проголошували утворення нової "партії". Але й ті, хто до кінця не покидав партійних лав, після закриття проекту спокійно випливали у інших. Чимало "політиків" встигло перемінити кілька (навіть таких, що перебували в опозиції одна до іншої) "партій", поки ті були на плаву. Але, якщо при мажоритарці, хоча й не можеш відкликати чи притягнути до відвіту територіяльного обранця, то хоча би знаєш кому слід начистити пику. А з "партії" що помаєш? Поки що жодна політична сила нічого не відшкодувала країні за свою художність. То й і далі будемо ним вірити, що вони беруть на себе відповідальність?

По-шосте, партії виконують ролю політичних попів. Тобто посередників між владою та народом. Це значно обмежує прямий вплив електорату на прийняття рішень. Фактично це позбавляє депутатів залежності від виборців, бо вони підпорядковуються своїм чільникам. Таким чином, вони не є представниками поспільства. Вони – звичайні махінатори, які пропонують громадськості купитися на свої готові політичні моделі. При чому це зовсім не гарантує від цілковитої зміни напрямку до протилежного без будь якого узгодження із виборцями. Останні лише під час перегонів здивовано ходять політичним магазином, обираючи яке лайно менш для них може бути шкідливим, А після каси, вже ніяким чином не можуть щось подіяти до наступної кампанії.

По-сьоме, звичайна людина, який довіряють посполиті та яка достойна представляти їх при владі, перш ніж потрапити до рад, має пройти через партійне чистилище. Та ще не один рік стажуватися під прискіпливим наглядом партійних інспекторів, допоки боси не довірять "служити народові". Тобто інші політики, таким чином, привласнили собі право відбору гідних. Зрозуміло, що у першу чергу враховується не порядність та бажання відстоювати потреби народу, а відданість корпоративним інтересам. Про справжні потреби виборців тут взагалі згадують лише у якості соціяльних досліджень, для формулювання ефектних гасел на виборах. Звичайний маркетинг. Не більше. Політика від мистецтва прислухатися до потреб людей та врівноважувати різні протиріччя перетворюється на звичайну торгівлю з шахрайством. За таких умов навіть у кандидати потрапити неможливо без усіх процедур хрещення на різних рівнях. А реальний ваш представник має пройти через процедуру перевиховання у партійному оточені, ніж отримає право вас представляти. То як: ви досі згодні делегувати свої законні права різнім мухлярам, які лише запевняють, що вони за вас та готові розідрати на себе вишиванку (тому, що в них для цього спектаклю є ще кільканадцять)?

По-восьме, в ідеалі (якщо уявити собі наявність військової дисципліни у партіях) парламент взагалі стає не потрібний. Скажете абсурд? Зовсім ні. Навіщо утримувати кілька сотень дармоїдів з надмірними пільгами, якщо все одно все вирішує за всю фракцію партійний бос. Скажімо: бар'єр подолали п'ять партій. То збираються у скромному кабінеті (не потрібні навіть затрати на утримання великої зали під куполом) п'ять лідерів як на преферанс. Розглядають питання та законопроекти, що вони до того у кулуарах своїх угруповань накалякали та голосують тим відсотком голосів, який набрала його партія. Смішно? Адже це є теж саме, що відбувається у ВР при пропорційній системі. Лише балачок менше та видимості демократії нема – у суть та сама. Бо пропорційна система – то демократія для еліти. А до неї кандидатів обирають магнати, що контролюють "партії". А решта громадян робить вигляд, що вони активно приймають участь у цьому процесі, бо їм один раз на 4-5 років надають можливість продати своє право на політичне життя.

По-дев'яте, в Україні штучно утворені такі умови, за якими не можна реально відкликати пройдисвіта, якому довірили представляти вас при владі. Це стосується і мажоритарного і пропорційного принципу. Для "партійців" це (як не дивно) служить доказом того, що мажоритарникам довіряти не можна. Але вони нічим не відрізняються від попередніх! Навіть замінити своїх бунтівників, що вийшли з-під контролю, не можуть. Самі же страждають, але прийняти дієвий механізм відкликання ослушників бояться, бо кожний з них намагається залишити за собою отримані привілеї у випадку виходу з-під партійної парасольки. Таким чином, "обранці" можуть потрапляти до представницької влади за якимось списком (у якому негідників легко замаскувати за гучними прізвищами відомих діячів), а потім відв'язатися від "колег" і вести політику, що суперечить головній лінії партії. Партії не несуть відповідальності за своїх членів, а члени – за партії, через які отримали доступ до верхівки. Чи неправда – непогана лазівка для пройдисвітів?

Із усього переліку переваг партійної системи, що які так вперто відстоюють ті, кого така плутня влаштовує, заслуговую на увагу лише одна (інші або не варті, або надумані): партія - то вовча зграя, яка легко об'єднюється для відстоювання спільних інтересів. Але ця якість в неї зберігається й при мажоритарній системі. Обраним за мажоритарним принципом партійцям ніхто не забороняє так само гуртуватися при владі. Різницю складає лише те, що тут депутат є у першу чергу представником певної громади, а не конкретної партії. А якщо від своїх виборців він більше залежить, то він ще сто разів подумає, чи треба йому залишатися у партії, вимоги якої суперечать зацікавленням громадян. Хіба може таке сподобатися партійним бонзам, які звикли контролювати події через тиск дисципліни? Звичайно, ні. Вони знайдуть ще не один десяток аргументів, щодо хибності мажоритарної системи.

12118681_1052916798082254_1784041325917089004_n.jpg?oh=7f1b80c89ea2612a8a62b03926e9da29&oe=56BC6441

А як це для пересічних громадян? Цілковито навпаки. Вони отримують СВОГО представника при владі, який має звітувати перед територіяльною громадою.

Кажуть, що пропорційна система дозволяє враховувати позиції меншин. Бо, коли останні мають своїх окремих представників, це сприяє досконалому торжеству демократії. Але насправді це не відповідає дійсності. Уявіть, нібито існує якась культура, яка вважає, що ніс можна чистити лише за допомогою спеціяльного приладу. Їхня кількість у територіяльних громадах незначна та у середньому не перебільшує 6%. За мажоритаркою їхня нав'язлива ідея потоне у вирі проблем решти 94%. Скажімо, вони утворили свою Партію Чистого Носу України" ("ПЧНУ") і на виборах подолали бар'єр. Це дозволило їм мати 3 депутатів у ВР. І що далі? Вони зможуть реально вплинути на рішення інших 447 (які ніс звили колупати пальцем та полюбляють так робити)? Дурниці. Просто незначне питання переноситься з нижчого рівню на найвищій. То чи може це вважатися обов'язковим та необхідним. Як бачимо це звичайне пустування для виправдання партійної системи перед довірливими громадянами.

Ще часто посилаються на працю Лейпхарта, який довів, що мажоритарна система призводить до фактичної двопартійності. Але, якщо це справжнє дослідження (а не виконання політичного замовлення), то слід знати, що у повноцінний науці не бува доводів, які не можна зчасом спростувати. Бо наука базується на певних умовних припущеннях та правилах. Коли якась теорія більше не відповідає потребам, її неодмінно заміняють іншою, що краще пояснює реальність. Хоча в даному випадку не це головне. По-перше, у двопартійному варіянті (при наявності мажоритарного принципу виборів та купи позапартійних депутатів) нічого жахливого нема. (Може це трагічно лише для сучасних дрібних одноразових утворень без дієвих програм, зрозумілих вимог та звичками до постійного шулерства). По-друге, все залежить від кількості виразних центрів гуртування. Скільки їх з чітко означеними принципами та цілями (що відповідатимуть інтересам виборців) існуватиме, стільки й буде партій при владі.

Зрозуміло, що коли докупи збираються представники різних громад, в кожної з котрих свої вимоги, то у порядку обговорення та пошуку компромісів все одно виконати передвиборчі обіцянки повністю неможливо. Втім депутат може при звіті перед виборцями пояснити, що він робив, та чому їхні завдання залишають не вирішеними. У такому разі громади теж можуть корегувати свої задачі, та приймати участь у процесі спільного узгодження. При партійній системі на це можна не звертати уваги.

Проте це не означає, що вплив та значимість партій при цьому зменшиться. Організовані політичні сили все одно матимуть переваги і для підтримки своїх висуванців за мажоритарним принципом, і при лобіюванні потрібних ухвал при прийнятті рішень. Навіть позапартійні будуть змушені, або ситуативно долучатися до партійних фракцій, або утворювати свої фракції за інтересами. Таким чином, справжнім партіям нема чого лякатися. Проблема полягає у тому, що більшість сучасних об'єднань не є повноцінними партіями. Це шайки політичних наперсничників.

"Популярні вади" мажоритарної системи, якщо до них уважно придивитися, підлягають лікуванню зовсім не відмовою від неї на користь пропорційної. Бо більшість з них утворена штучно тим, що були нав'язані шахрайські правила гри.

Прикладом, було відмінена вимога, що висуванець має мешкати в окрузі. А він при мажоритарці таки має там жити! Причому не менше 5 років. Тоді він життєво буде пов'язаний з проблемами цієї ділянки. Але політичне життя у більшій мірі зосереджено у великих містах. А там мешкає більше таких, хто бажає подепутатити, ніж у малих чи у сільський місцевості. То й з'явилася спокуса шукати щастя там, де менше конкурентів. Якість від таких викрутасів, зрозуміло, що не покращилася.

Раніше вибори вважалися такими, що закінчилися, коли кандидат набирав абсолютну більшість (50% + 1 голос). Втім це у більшості випадків передбачає 2 тури. А це додаткові витрати та час. От і вирішили зекономити. Прийняли, щоби обирали за відносною більшістю. Мовляв, через те, що багато голосувало проти всіх, ніхто не міг набрати необхідної кількості. А те, що це було явною ознакою недовіри великої кількості виборців до висуванців, це нікого не турбувало. Списали все на недоліки обрання за абсолютною більшістю. А далі взагалі викреслили пункт "проти всіх" з бюлетенів. А треба було (якщо справді хотіли би прислухатися до сподівань електорату) регламентувати правило: якщо критична маса (може це 30% - тут треба ще визначатися) не підтримала жодного кандидата (а це вже серйозний дзвіночок), то висуванці "неякісні". То усіх, хто балотувався, з виборів зняти, оголосити нові, з новими кандидатами. Бо краще досягти консенсусу на стадії виборів, ніж пізніше збирати врожай протестів, а то й революцій. Тому що усі мутки діють лише якийсь час. А коли вже зірве дах, зупинити вир неможливо. Але політки вирішили, що вони розумніші за інших, та на них це не розповсюджується.

Відсутність дієвого механізму відкликання (а самі депутати бояться його наявності як і зняття недоторканості) підриває основи будь якої виборчої системи та довіри до влади. І це також необхідно владнати. Інакше вже знаходяться ті, хто видає це за вади демократії в цілому та вимагає диктатури. Хоча насправді це лише чергове махлярство тих, хто дістався влади. При мажоритарній системі навіть не потрібно відкликати кандидата. Достатньо зібрати не раніше ніж через рік підписи (скажімо 10% виборців округу – це також підлягає додатковому обговоренню) про проведення в окрузі дострокових виборів. При чому обраний раніше депутат також отримує право балотуватися. Якщо він отримає вотум довіри, то вже виконуватиме свої обов'язки до кінці строку (тобто до наступної кампанії його вже чіпляти заборонено). При пропорційній системі такий спосіб впливу на політика взагалі неможливий. (Вже не кажучи, що сама партійна верхівка не має на це волі).

А усі сучасні партії треба позбавити реєстрації. (Бо це злочинні угрупування. Вони навіть не мають свого постійного електорату, бо вони не спираються на якісь конкретні соціяльні групи, а намагаються поперед виборами задурити голову випадковим різнокольоровим виборцям на емоціональному рівні). Далі мусить бути прийнятий новий закон про партії та вибори. Політичні сили можуть бути визнані загальноукраїнськими партіями лише за умови наявності (крім інших обов'язкових вимог) ідеологічної плятформи, чіткої програми (а не набору популістських гасел) та запобігання "багаточленства", коли ті самі особи одночасно виявляються членами кількох партій. І зареєстрована партія має отримати право просувати своїх кандидатів на перших виборах (причому спочатку на найнижчому рівні) та утворювати власну окрему фракцію лише не раніше ніж через 5 років після офіційної реєстрації. (Тобто вона має спочатку показати себе виборцям та довести, що вона здатна відповідати за свої вчинки). А офіційно приймати участь у виборах до ВР – тільки після проходження усіх попередніх рівнів. (Таким чином ми позбавимося необхідності допускати до влади тимчасові політичні проекти магнатів та авантюристів).

Ну і на останок найболюче питання – цілковите зняття недоторканості. Люди, які пишуть закони, зобов'язані теж ходити під ними. Це з одного боку посилить відповідальність за прийняті рішення, а з іншого – закриє можливість переховуватися від відповідальності. Привабливість депутатства для кримінальних елементів зменшиться, що має підвищити професійну якість рад.

Зрозуміло, що принципи формування уряду теж зміняться. Але ті, що зараз нав'язані теж не блищать від довершеності. Той тут є ще над чим працювати.

То підсумуємо пропозиції:

- вибори мають проходити лише за мажоритарним принципом абсолютної більшості, при чому кандидати зобов'язані жити в окрузі перед тим не менше 5 років;

- якщо у 2 тури ніхто не набрав обов'язкові 50% + 1 голос або кількість "противсіхів" перевісила критичну долю, то автоматично призначаються нові вибори, при чому жоден з попередніх кандидатів до них не допускається (цілковите перезавантаження);

- через рік у разі зібрання в окрузі потрібної кількості підписів, призначаються дострокові вибори, у яких якщо переміг депутат, що діє, то подальші дострокові вибори ветуються;

- усі сучасні партії мають бути позбавлені реєстрації, та сформовані нові з чітко визначеною ідеологією, чіткими цілями існування та прозорим членством;

- нові партії отримують право офіційно просувати своїх кандидатів та утворювати окремі фракції не раніше ніж через 5 років після реєстрації (при чому мають поступово підійматися з найнижчого рівня без пропусків);

- недоторканність законодавців має бути повністю скасована.

Зрозуміло, що всі ці заходи – не панацея. Але вони мають покращити і якість роботи рад, і політичний клімат у країні. А якщо хтось бажає продовжувати вважати громадян за лохів, та розводити їх псевдо-демократією, то він ризикує наразитися на ще більший вибух, ніж стався при т.з. "революції гідності". І того разу вже не вдасться просунути своїх ляльок між народом та владою – бо на арену вийдуть зовсім інші політичні сили, і ще не відомо які…

Зараз дуже модно закликати на боротьбу з олігархами. Так от, якщо хтось справді збирається з ними боротися, то у першу чергу слід намагатися замінити вигідну головним чином ним пропорційну систему виборів. Не дарма вони так наполегливо і в 2004, і в 2014 її просували. Бо це конституційна основа їхнього "законного" панування. (А яким чином, цього можна спромогтися – то вже тема для наступних розміркувань)

Або вас все ще влаштовує гра крапленими картами супротивника?

 10422275_937515739617611_3603672148799540608_n.jpg?oh=754204715c5b4ae4b2431a5d970cb511&oe=56BE429B

 

Коментарі

Кожні "нові" мавпують у "попєредніков": кожен з них хоче на шару усунути конкурентів. Перекриття кисню мажоритарці - головний з них.
якщо б вони усі ДІЙСНО переймалися не своєю кишенею, а долею України - поширили б принципи КЗОТу на будь-якого працівника країни. А так звідусіль - суцільний словесний пронос типу "швидкої Насті".

За весь час передвиборчої компанії не почув ЖОДНОГО правдивого слова!!!
+1

А Ви таке бачили?
http://frankensstein.livejournal.com/662728.html
Вони же давно нас за людей не тримають
+1

Первинне, це бидло. А пастухи знайдуться..
Якщо є народ рабів, то знайдеться і цар для нього - духовні ледарі ждуть свого лідера-тирана.

Важко царювати лише над вільними лицарями і геніями. Тим більше, якщо у вас немає для них ніяких нових і необхідних ідей.

Тому необхідно проводити просвіту. Такий головний висновок КМТ - Кирило-Мефодієвського Товариства.
vigilante v 22:18
+2
"у двопартійному варіянті (при наявності мажоритарного принципу виборів та купи позапартійних депутатів) нічого жахливого нема."
Маю певний сумнів в цьому, зважаючи на американський досвід, де дві партiїї засиділися вже 150 років (а це вдвічі довше за большевикiв), штучно не підпускаючи альтернативникiв, до того ж олігархи там одразу ж купують обидві партiї, а в наших умовах це їм буде в сто разів легше за умови двопартйностi (не допомагайте Юлi, це була її iдея!).
"- усі сучасні партії мають бути позбавлені реєстрації, та сформовані нові з чітко визначеною ідеологією, чіткими цілями існування та прозорим членством;"

це буде для них простіше ніж два пальці обмочити, й абсолютно нiц не помiняє у реальності, тим більше що мірила iдеологiчностi в світi просто не iснує.
+1

Уся наша т.з. "багатопартійність", то лише наслідок нашої "багатомагнатності". Скільки буде центрів об'єднання, стільки партій. У кожній країні є свої історичні кістяки в шафах. У США система формувалася на тлі чіткої двополярності "Південь - Північ". В Англії теж. Але там все-таки це все-таки партії, а не (як в нас) ансамблі експериментальної психології
Що ся стосуєть ідеології, то тут достатньо чіткого визначення на яку теоретичну модель орієнтується партія або яку конкретно групу населення представляє
+1

Ідеологія це собор, зібрання, чіткий набір ідей.
Ідеологія наших партій відома - бреши, кради, знищуй. Але це ж ідеологія Кремля!

Кремль діє по системі:
1) обманюй, залякуй, гноби;
2) шантажуй, кради, знищуй;
3) каліч, вбивай..
+1

Про нав'язаний міт непотрібності ідеологій ще збираюся якось теж написати. Нас стільки років розводили, що тепер щоби зібрати треба з початку деякі клепки на місце вставити
vigilante v   10:21
+1

//Уся наша т.з. "багатопартійність", то лише наслідок нашої "багатомагнатності". Скільки буде центрів об'єднання, стільки партій. //

Все так, але за цiєї багато в чому фейкової системи у нас все-ж таки здiйснюється досить швидка заміна скомпрометованих політсил на новi. За умови ж двополярностi у нас залишаться лише БЛОК БЕНI i БЛОК ПЕТI, а всі iншi гої залишаться статистами на узбiччi, даремно махаючи своїми прапорцями та деручи горло.
vigilante v   10:28
+1

//У США система формувалася на тлі чіткої двополярності "Південь - Північ".// Штамп про Південь для демократів та Північ республканцiв не зовсім коректний, a сто років тому цей тренд змішався й багато в чому змінив полярність після набуття неграми права голосу, тепер на пiвднi білих республканцiв традицiйно більше ніж демократів.
vigilante v   10:31
+1

//Що ся стосуєть ідеології, то тут достатньо чіткого визначення на яку теоретичну модель орієнтується партія// Заглятьте до статуту ПР, там все дуже чітко й чотко сформульовано, в СДПУ-о в самій назвi все сказано, але по сутi в не хазяї-олiгархи.
vigilante v   10:39
+1

//У США система формувалася на тлі чіткої двополярності "Південь - Північ".//
Ось-ось, а в нас Ви пропонуєте двопартiйкою поглибити розкол між Юховостоком та усіма іншими?
0

Юр Черваков 09:40
Про нав'язаний міф непотрібності ідеологій ще збираюся якось теж написати.
==========
Ідеологія лежить у кожній речі. Ідеї - остнова основ всякого явища цивілізації і любої культури.
+1

vigilante v
Не будьте смішним: як слідувати Вашій логіці, то багатопатійність має призвести до розколу на кілька частин. Усі партії мають працювати на об'єднання України, а не на розлом. Що стосується ПР, то вона, на жаль, була, на відміну від більшості інших зграй, була таки партією, бо мала і ідеологію, і реальні плани - тому її було так важко подолати.
Здається ми з Вами по-різному оцінюємо ситуацію, то вряд чи порозуміємося....
Як на мій скромний погляд, то це взагалі не має значення - яка там система.

Бо те, про що тут говориться - насправді НЕ вибори. А всього лиш ГОЛОСУВАННЯ. На цьому голосуванні ми можемо тільки затвердити один чи більше варіантів ЧУЖОГО ВИБОРУ. Адже тим, які справді вибирають, підходять практично всі ті кандидати, серед яких ми начебто вибираємо.
Якщо, припустимо, Коломойському практично однаково підходять кандидати Маркович і Сидорович, то яке має значення, за кого саме ми проголосуємо?
+1

На жаль ми ще не довели, що здатні свідомо обирати, тому й нас кожного разу розводять ще примітивнішим засобом. Раніше на гречку ловили, а тепер лише на телевізор
0

Для чого взагалі нам когось обирати?
Для чого витрачати таку купу грошей?
Хіба чиновники самі не налізуть в кабінети?
Де Ви бачили "нежилий" кабінет?

Хай вони лізуть лізуть лізуть, а ми переповнимо бюджет штрафами на них, конфіскацією їх майна (награбованого) і продажем на аукціонах.

Додайте ще безкоштовну працю (примусівку) накладену на горе-чиновників і політиків. Тут і податків не треба - можемо відмовитись від всіх податей сміло ))
Чиновників слід саджати а не звільняти, штрафувати а не фінансувати, конфіскувати їх майно, а не заздрити їх багатствам (авто, віллам, коханкам), призначати їм примусові роботи, а не працювати на них.

А що ж тоді обирати?
А обирати слід ідеї! Обирати необхідно ідеї, а не нових/старих жуліків і брехунів.. ))
+1

Все це вірно. На розуміння цього в більшості годі сподіватися - бо звичайний поп-корн. Головне, щоби це добре усвідомили ті, хто здатний шурупати кебою. І щоби вони не розчарувалися
0

Звільнити творців необхідного і корисного від податків - хай люди самореалізуються, мудріють, стають щасливими.
Сумне враження від таких проектів. По підсумкових пропозиціях: п'ятирічне проживання в окрузі означає лише проживання, і нічого більще, в тому числі здатність бути таксистом, вчителем, комбайнером, депутатом. По п.2 я Вам можу наперед сказати, чим закінчаться вибори в будь-якому окрузі: на третій і подальші тури прийдуть відсотків 10 найбільш стійких фанатів, переважно пенсіонерів. І так далі.

І про відповідальність. Якщо вважати безвідповідальними партії, навіть в сучасному їх вигляді "партій", то про відповідальність окремого депутата смішно навіть говорити. Роби, що хочеш, в крайньому випадку виженуть - велика біда!
+1

Якщо хочете побачити справжню картину нашої громадської свідомості (так сказати, повний зріз настроїв та сподівань), то доведеться пройти через це. А то зараз політики представляють лише самих себе й олігархів. За таких умов вони все далі відриваються від "сірої маси" і вже не тільки не здатні нею керувати, а йнавть не розуміють що там відбувається Або слід офіційно обмежувати виборче право (скажімо - перукари та кухарі до виборів не допускаються, так?) А якщо до рад потраплять лише доярки та таксисти, то це й буде тією кармою, про яку так мріяв Енгельс. Але не станеться такого. Бо їхні інтереси так високо не стрибають (Хіба що алігатори оберуть собі у ляльки для показної демократії)
+2

Мені дуже дивно, що люди обирають у владну ієрархію ("піраміду") інших людей. Чому не обирають головні принципи свого подальшого існування - не обирають систему?

Це найдивніше для мене.
+1

Юрій Бородатий 06:51 "... дивно, що люди обирають у владну ієрархію ("піраміду") інших людей."
-------------
Як Ви собі уявляєте реалізацію Вашої пропозиції? Щоб в парламенті сиділи не люди, а ідеї, наміри і мрії?
Петиції в інтернеті - це черговий дискред дійсно необхідного, чи щось реальне?

ЛДПР і Жирік в Росії - це дискред в РФ лібералізму і демократії.
Партія Ляшка - це дискред (так необхідних Україні) радикальних дій і Радикальної Партії Івана Франка (була колись така в Україні).

То може й "Петиція-Петі" є також таким дискредом?
vigilante v 10:21
За умови ж двополярностi у нас залишаться лише БЛОК БЕНI i БЛОК ПЕТI, а всі iншi гої залишаться статистами на узбiччi, даремно махаючи своїми прапорцями та деручи горло.
===========
Це тупа боротьба біля корита.
Деколи свині так б'ються, що перевертають корито догори дригом. Селяни борються з цим дуже просто - дають свині копняка чоботом в рило..

Можемо змовитись нічого не класти до корита - дресирувати тупих тварюк-депутатів? Для цього слід вимагати відміни податку для творців необхідного і корисного.
Не буде ніякої двопартійності, якщо це не буде утворено штучно. І взагалі писане про те, що законодавче представництво має обиратися територіяльне за мажоритаркою. А уряд має складатися не з політиків, а фахівців (бажано позапартійниих)
0

Впроваджуючи мажоритарку, мажоритарку ж і отримаємо. З якого дива вона буде перетворюватись у партійну систему.
+1

Люди, переводіть вибори з площини виборів людей (і їх партій)
у площину виборів ідей і їх партій - ідеологій.

Якщо всі ми цього не зробимо, нам всім буде пі.д.ц.!
- Іхалайнен 22:44
Як Ви собі уявляєте реалізацію Вашої пропозиції? Щоб в парламенті сиділи не люди, а ідеї, наміри і мрії?
==========
У нас є механізм (і традиція) покарання депутата за невиконання передвиборних обіцянок?
Ні!

Можна наобіцяти 3(три) короба і виграти вибори? Так, бо більшість людей - ідіоти і їх можна дурити до безкінечності!
Насправді так воно і відбувається..

Отже слід ввести покарання (штраф-конфіскацію-примусівку) за брехню високопосадовців і в ЗМІ. Без права на правду, всі інші наші права - пшик!

Але це тільки початок. Все це необхідно, але недостаньо..
Тобто без цієї пропозиції всі інші наші пропозиції виснуть в повітрі як нездійсненні в принципі.
Як на мене, то ті люди, що відстоюють пропорційну систему, або не розібралися у тому, що їх розводять, або причетні до неї - то з тими мені не по дорозі, бо це продажні антинародні елементи....
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі