Четвер, 23:26, 10.12.09

Рейтинг
3 0
Переглядів
862

0
0

 

ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

Сьогодні, 10 грудня відзначається не тільки День смерті Нобеля і відбувається урочиста церемонія вручення Нобелівських премій, але й не менш знаменна дата - 61 рік підписання ЗАГАЛЬНОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ. І цей день прогресивна світова спільнота відзначає як свято - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ.

Радянський Союз підписав та ратифікував вказану Декларацію значно пізніше, у 60-ті роки. Декларація – вона і є документом, що декларує, тобто, проголошує, рекомендує національним урядам для імплементації її положень у законодавство кожної країни. Але майже через 2 десятки років, у 1966 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із двома додатковими протоколами та Загальною декларацією прав людини становлять Міжнародний білль про права людини.

На відміну від Декларації, трохи згодом був прийнятий більш серйозний і більш цікавий документ - КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД (ДАТА ПІДПИСАННЯ: 04.11.50 р. ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 17.07.97 р. (текст ратифіковано із заявами та застереженнями) ДАТА НАБУТТЯ ЧИННОСТІ: 11.09.97 р.). КОНВЕНЦІЯ майже слово  у слово повторює ЗАГАЛЬНУ ДЕКЛАРАЦІЮ ПРАВ ЛЮДИНИ. І вона, як Ви, шановний читачу, зрозуміли із дати ратифікації згідно із нашою Конституцією є нашим національним Законом.

Те, що у нас і вказана КОНВЕНЦІЯ є декларативною, такою собі «кольоровою» заставкою нашій доморощеній демократії вже неодноразово підкреслювалось. Якось я на чийсь запит вказував, що майже щодня поповнюю свою папку у комп’ютері «БЕЗПРЄДЄЛ» новою статтею на «задану тему». Для чого? А для того, щоб показати прийдешнім поколінням як у нас «наливалися грона гніву» (вибачте за не винахідливість, за запозичене у Джона Стейнбека словосполучення «грон гніву»). І сьогоднішній день не є виключенням. Нижче про це розповідає у газеті «День» Юрій Луканов.

 «Європейський суд нам не указ!, Юрій ЛУКАНОВ

Смішні оці наші співвітчизники, знахабніли до краю, таку свідомість виявляють, наче вони не слухняні вівці, а які-небудь громадяни Європейського Союзу чи Сполучених Штатів. Он у місті Овруч пенсіонерка Віра Корнійчук, як розповідає сайт Української Гельсінської спілки з прав людини, іще в 2001 році звернулася до військового суду Житомирського гарнізону з позовом проти військової частини, в якій вона служила. Вимагала виплатити компенсацію за обмундирування, якого їй не видавали протягом кількох років. Сума компенсації становила 1846 гривень. Суд зобов’язав військову частину виплатити гроші.

Ну, виграла ти суд, сиди і радій собі в тряпочку. Ти що, життя не знаєш? Ти досі не чула, що рішення судів тільки для можновладців всяких олігархів-депутатів і міністрів виконуються? А тобі — зась! А їй, нахабній, виявляється, не зась. Вона до самого Європейського суду з прав людини подала скаргу. Європейський суд зобов’язав Українську державу виконати рішення Житомирського гарнізонного суду від 2001 року. При цьому суд розпорядився нарахувати відсотки на суму позову згідно зі ставками Європейського центрального банку плюс 3% річних — з того моменту, коли у справі Корнійчук було ухвалено рішення, тобто з вересня 2001 року.

Тепер ви думаєте, що пенсіонерка може зітхнути спокійно? Ви думаєте, що держава Україна, безсумнівно, виконує рішення європейського суду? Так було до недавнього часу. А тепер нам набридло. Ну скільки ж ото можна терпіти, що якісь там буквоїди зі Страсбурга нам вказівки дають? Вони ж там у своїх чистеньких Європах нашого важкого життя не знають. Днями Верховний Суд України показав характер. Нам зі Страсбурга прислали рішення Європейського суду з прав людини, який визнав, що мешканець міста Макіївка Станіслав Луценко, якого 2003-го року засудили за вбивство, не отримав право на справедливий судовий розгляд, як передбачено пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Якщо говорити конкретніше, то його засудили, як це регулярно трапляється, на основі вибитих з нього власних свідчень, від яких він потім відмовився. Стаття 10 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що судовий розгляд мусить бути відкритий заново, якщо Європейський суд визначить порушення Конвенції. Але Верховний Суд України проігнорував рішення Європейського суду з прав людини і, власне, українське законодавство. І це вже другий такий випадок. Ще раніше аналогічне рішення було ухвалене у справі Олександра Яременка.

Так що, шановна пенсіонерко Віра Корнійчук, рано вам радіти. Може, доведеться ще обійтися без компенсації за відсутність військової форми. Раніше Україна рішення тільки власних судів не виконувала, а тепер і європейські ігнорувати почала. Ще б пак! Нам Європа не указ»!

Ось так наша ненько Вкраїна відзначила Всесвітній День Захисту Прав Людини! Тому й з’явилося у заголовку статті побажання, написане на брамі відомого нацистського концтабору.

Залишається для «пересічного» останній лермонтовський СУД:

«Но есть и божий суд, наперсники разврата!            Есть грозный суд: он ждет;            Он не доступен звону злата,             И мысли и дела он знает наперед.             Тогда напрасно вы прибегнете к злословью:            Оно вам не поможет вновь,            И вы не смоете всей вашей черной кровью            Поэта праведную кровь!»

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі