Блоги → Перегляд

Про самотність

Середа, 14:30, 15.08.18

Рейтинг
1 0
Переглядів
2260

0
0

Клець М.В., к.е.н. доцент Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне). Клець Д.В., фахівець із суспільних та світоглядних проблем (Рівненська обл.)

 

СИНТЕЗ ЕКОНОМІЧНОГО, БІОЛОГІЧНОГО ТА      СОЦІАЛЬНОГО ЯК ОСНОВА НАУКОВОГО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ

 

Вступ

У сучасному комунікативному суспільстві, де, здавалося б, практично кожна людина пов’язана з іншою безліччю зв’язків різного характеру та актуальності, несподівано загострюється проблема самотності. До того ж, актуальність її все зростає. І тому вона все більше обговорюється як теоретиками, так і практиками різних спеціальностей:  соціологами, психологами, журналістами, економістами, політиками, юристами, культурними і громадськими  діячами та ін. Наприклад, на запит  у мережі слова «Самотність»  Гугл знайшов близько 1 000 000 посилань, а на запит такий же англійською (Loneliness) – аж 59 300 000.  Проте відчутних і доказових позитивних зрушень тут, як теоретичних, так і практичних не помітно. Тож проблема самотності і залишається нагальною та не вирішеною.

При цьому, як свідчить зміст публікацій з цього приводу, на практиці проблему самотності намагаються вирішувати переважно люди, які самі особисто самотніми себе не вважають. Тому часто для них це просто рутинне виконання  своїх службових обов’язків. Тобто, вони цієї проблеми на собі не відчувають ні світоглядно,  ні емоційно, ні матеріально. Та ще й взагалі немає доступного та загальновизнаного пояснення самого цього суспільного феномену. Натомість чимало поширених пояснень наївні чи й навіть відверто спекулятивні та провокативні. Як, наприклад, у програмних документах багатьох громадських організацій та політичних партій.

Тобто, людство має навіть пропагандиського коника на тему самотності, на якому виїжджають відверті популісти, махінатори та аферисти. Цим самим проблема самотності не лише не вирішується, а навіть дискредитується.

Разом з тим це свідчить про багатокомпонентність та багаторівневість самого феномену самотності, не кажучи вже про складність сурядних та підрядних зв’язків між цими компонентами. Тому всяке наукове, на основі одноістинності, пояснення самотності спочатку завжди буде фрагментарним і складним для населення антиринкових суспільств, а отже – для носіїв антиринкового, конкретно-емоційного мислення.

 

1

До того ж,  власне самотні люди зазвичай підсвідомо зашорені стереотипами і умовностями суспільних відносин. Через це більшість і цілком щиро вважає, що це якраз «світ такий», і просто безглуздо намагатися йому протидіяти. Тому вони не чинять усвідомленого спротиву невідомо коли і ким нав’язаним штампам життя соціуму щодо самотності. Та ще й  не проявляють векторної, тобто, з певною силою і в певному напрямку, ініціативи у покращенні цього свого соціального статусу. І навіть гірше - більшість з них пасивно сприймає цю свою самотність. Причому, залежно від освітнього статусу, як власну провину, чи, в кращому випадку, як неминучу долю, карму, прокляття тощо чи статистичну неминучість. Мовляв, при такій масовості населення хтось же має бути самотнім, а хтось навпаки – у центрі друзів, приятелів, колег, шанувальників тощо. Бо такі вже закони великих чисел, статистика. Той же розподіл Гауса, зрештою…

Ці та подібні аргументи нібито й слушні.  На перший погляд. Та ще й за умови, якщо вважати людину і суспільство справді функціонально та історично пасивними об’єктами впливу стихійних сил природи. А то ж ні – більшість з нас навіть тішиться тим, що ми таки маємо власну волю і бажання якось конкретно цю волю реалізувати. Хай навіть у межах об’єктивних законів природи чи волі творця, як вже хто вважає. Проте ці межі настільки широкі, що вони на практиці для більшості людей фактично навіть є недосяжними і забезпечують безмежне поле діяльності. Було б лише бажання до цих меж прагнути.

Все ж основним свідченням реальності і великої та все зростаючої актуальності проблеми самотності є її значення економічне. Причому, як на рівні індивідуума, так і суспільства в цілому. Адже тут маємо набагато більші збитки неявні, неочевидні для більшості громадян. Вірніше, вони зрозумілі переважно людям із мисленням економічним, які в силу своєї діяльності звикли все оцінювати кількісно і в підсумку – у грошах. Бо якраз тут і найкраще видно всі прибутки та збитки найрізноманітнішої людської діяльності, як явні, так і неявні, втрачені чи очікувані. А для решти зацікавлених є чимало різної статистики на цю тему.

 

2

Проте маємо ще один принциповий аспект. І хоч про нього мало хто навіть здогадується, проте він чи не вирішально затрудняє сам процес осмислення даного суспільного феномену – це його біологічна основа і складова. Саме так, у людському суспільстві неочікувано майже для всіх велику роль відіграє якраз біологічна основа людини та суспільства. А неочікуваною для всього людства ця роль самотності стала виключно з подачі правлячих еліт та догідливих до них освітян.

Адже саме вони протягом тисячоліть нав’язали людству думку про вторинність біологічного у житті людини та людства. Бо, мовляв, первинні, біологічні потреби окремої людини людство свідомо якраз і вирішує щораз вичерпніше та в бажаному їй напрямку. Тобто, правлячі еліти вважають, що вони вже наперед знають що, кому, скільки і наскільки потрібне. Відтак і свідомо задовольняють наявні потреби кожного. Звісно ж, роблять це вони в міру суспільної можливості та в межах нагромадження суспільного багатства. А тому, шановні наші виборці, краще працюйте – і краще житимете. Ось так все просто!

Проте на практиці так чомусь не виходить. А все тому, що якраз правлячі еліти самі не хочуть вчити наукового пояснення людини і суспільства та ще й при цьому свідомо блокують наукові дослідження в даному напрямку взагалі.?!

Та якраз недавні наукові дослідження однозначно доводять, що заздалегідь знати конкретні потреби як людини, так і суспільства неможливо взагалі! Тим більше – в постійно мінливому та малопередбачуваному середовищі. Бо все це – активні системи, зі своїми властивостями та закономірностями. Без розуміння яких всяке зовнішнє та ще й примусове втручання в діяльність людини і суспільства тільки гарантовано погіршує справи. В кінцевому підсумку - взагалі ефективність суспільного виробництва та якість життя всього людства.

         Проте правлячі еліти пнуться вести нас до чергового світлого майбутнього тільки примусом. Хоч зовні – оцініть лише їхню колективну хитрість - вони цей примус людини людиною протягом тисячоліть всіляко приховують різними ідеологічними, юридичними, політичними та іншими декораціями. Проте суть прямого примусу залишається. А з нею – і наростаюча підсумкова неефективність (=збитковість!) людства у всьому.

Тому ми й змушені хоч побіжно нагадати давно дорослим і дуже самовпевненим людям (особливо елітникам та їхнім слугам) якраз про біологічні властивості людини та суспільства. Про які вони щось ніби чули лише в середній школі. Та й то дуже давно і на задній парті. А за останні десятиліття (якраз під час кар’єрного росту нинішніх правителів та діячів від клерків до їхніх теперішніх «сяючих вершин») наукові дослідники одержали тут проривні знання. Зрештою, хто ж, як не дослідники, винахідники та новатори завжди виручають людство у скрутні часи?!

 

3

І зразу ж виявилося, що попри всю різноманітність чинних описів самотності, їхні автори переважно неусвідомлено ігнорують саму першооснову самотності людини – її біологічний аспект.

При цьому нагадаємо, що всяку річ, подію, ситуацію тощо  кожна конкретна людина сама, за власною ініціативою, проте переважно підсвідомо і автоматично, сприймає як проблему. Вона ж при цьому й надає цій проблемі конкретний (але придуманий нею!) статус важливості для себе – дріб’язкова, варта уваги, важлива, нестерпна чи й навіть несумісна з її життям.

Особливо така категоричність, однозначність та нетерпимість у оцінках всього  притаманна носіям мислення антиринкового, за суттю конкретно-емоційного. Тож зазвичай така категоричність у оцінках всього вимагає від них і чимшвидшого вирішення даної проблеми. Причому, конкретно-емоційне розуміння всього створює у свого носія ілюзію власної особистої і практичної включеності у все. Звідси і їхня підсвідома впевненість у власній причетності до всього. Звідси й давнє та сумнозвісне їхнє керівне гасло, явне чи підсвідоме – «Хто ж, як не я!».  Причому якраз не запитальне, а тільки однозначно стверджувальне. І якраз це мислення вимагає від свого носія дотримуватися стратегії «Всюди пхати носа». Такі собі універсальні і хронічні активісти, просто кажучи.

Інша річ, що така індивідуалізація та персоналізація всього антиринковою людиною далеко не завжди приводить до постійного  та активного її власного примусового впливу на проблеми. Бо це вона вже перепробувала ще змалку багато разів. І хоч конкретику цих намагань вирішувати всі (часто надумані) проблеми самотужки вона вже забула, проте залишився узагальнений досвід результатів цих її спроб та намагань – власна неспроможність. Тому й висновок для себе дана людина зазвичай зробила однозначний: «Краще самотужки не рипатись». Хоч інколи в тих чи інших ситуаціях (як кажуть, останньої краплі) вона це терпіння втрачає і зривається, емоційно вибухає. Зовні ніби й від незначних причин, на рівному місці. Або ж цю істерику переносить у собі, без явних проявів зовнішніх. Нерідко такі особи підсвідомо збираються у формальні та неформальні групи за різними напрямками вирішення цих проблем – по антисоціальні включно.

Бо ми й людьми стали завдяки тому, що наші ще  тваринні предки у постійних пошуках задовільних шляхів подолання умов важкого життя  чинну самотність якраз подолали і вистраждали рятівний колективізм. На цьому шляху більшості з них прийшлося нерідко і багато в чому долати своє від початку суб’єктивно безмежне «Я», свідомо самообмежувати власні примхи та забаганки на користь вже щораз ближчого, а згодом – і взагалі ближнього та й цілого свого колективу. Якого не лише треба терпіти з його інакшістю та відмінністю, а й від якого можна твердо очікувати цілком конкретної моральної та матеріальної підтримки (=життєвої користі).

А хто цього зробити не додумався, той потрапив під природний добір. Та смиренно відійшов у безвість, в минуле. Адже саме біологічний процес відновлення, відтворення та продовження людського роду одночасно (в силу дуалістичної природи людини) виступає також і засобом відтворення та розвитку соціуму, людського суспільства.

Проте правлячі еліти людства тисячоліттями утверджувалися на нашій шиї саме вдосконаленням стратегії і тактики тільки абсолютного примату їхньої власної шкури та власної ж кишені. То де вже тут місце колективізму?!

Тому й правителям людства так близькі всі любителі жити працею чужою, в тому числі всілякі махінатори, хапуги, злодії, бандити тощо. Бо соціально близькі, брати  і навіть близнята за духом. Адже у цих двох груп людства справді єдина мораль і єдина мета – власна шкура і власна кишеня. Тому й решті людства вони тупо й нахабно нав’язують подібне – ідеологію лідерства. Мовляв, постійно та повсюдно лізь на голову ближньому. Бо у цьому якраз мета і щастя всього живого.

Однак і це їхнє твердження походить від їхньої ж світоглядної безграмотності.

4

Тому мета нашої статті –  дослідити проблему самотності  з позиції наукового підходу до даного суспільного явища переважно в контексті його економічної значущості.

 Для досягнення цієї мети  вкажемо наступні завдання: 1.)  в загальних рисах оцінити  панівні підходи до проблеми самотності та їхню наукову, а отже і практичну неспроможність; 2.) визначити вплив світогляду на ставлення  до самотніх людей; 3.) окреслити перспективні  напрямки для кардинального теоретичного, а потім  і практичного вирішення проблеми самотності.

Інша річ, що ці завдання навіть не зрозумілі носіям конкретно-емоційного мислення та антинаукового підходу до суспільної проблематики. Тож принагідно ще й шукатимемо форм та змісту викладу матеріалу, хоч трохи зрозумілого навіть зацікавленим читачам.

Насамперед детальніше ще згадаємо біологічні засади самотності. Давно відомо, що вид Homo sapiens формувався як колективний. Більше того, саме колективність кроманйонців, наших безпосередніх предків, і стала запорукою їхньої еволюційної переваги над тодішніми прямими конкурентами – неандертальцями. Хоч є достатньо даних, які нібито мали гарантувати перевагу персональну, індивідуальну якраз неандертальцям. Адже вони були більшого розміру, м’язово сильніші, мали на чверть(!) більший мозок (тобто, розумніші від Homo sapiens!) тощо. А це вже ніби достатні еволюційні переваги.

Можна навіть образно сказати, що неандертальці надто понадіялися на ці свої зовнішні, видимі переваги, а тому й знехтували проблемами дрібнішими, проте, в підсумку, впливовішими.

До того ж, схоже, що менші розміри (для росту 150 – 180см) прямоходячих приматів у гравітаційних умовах планети Земля дають даному видові можливість буквально знаходити більше різного роду шпаринок (=екологічних ніш), як у просторі, так і у взаєминах з іншими організмами.

Та ще в останні роки біологи встановили, наприклад, що  тіло людини (наше з вами, незалежно від грошей, посади, косметики тощо!) десь наполовину складається із клітин чужорідних організмів?!

При цьому зрозуміло, що не всі вони є прямими нашими ворогами і паразитами – таких навіть меншість. А чимало в тій чи іншій мірі є навіть нашими, людськими спільниками у реалізації тих чи інших функцій організму людини як цілого. То виходить, що цілісність нашого організму ми вже навіть від сьогодні змушені трактувати якраз в розумінні  «людське тіло+решта дрібноти». Хоч не виключені навіть умови, що в певних життєвих ситуаціях нам прийдеться поступитися ще й досі гордим титулом, що людина – це вінець природи на планеті. Тоді прийдеться нам скромно вдовольнитися табличкою, що біологічно Homo sapiens -  це «мікроби+людське тіло».

Сказане означає, що конкретні розміри організму господара мають важливе значення для всіх потенційних його біологічних «нахлібників». По-перше, менший організм кроманйонця просто механічно міг помістити в собі і на поверхні тіла тільки меншу кількість(!) паразитів. А по-друге – його менші пальці(!) давали змогу краще очищатися від них хоч у доступних місцях організму. При цьому згадайте (хоч завдяки телепередачам), яку роль у житті приматів відіграє навіть механічна очистка поверхні тіла та численних його заглибин і отворів. Тож тут більші (хоч і міцніші) пальці неандертальця мало чим могли зарадити.

Зрештою, навіть для очистки історичної совісті людям приємніше вважати, що наших основних еволюційних конкурентів тривіально з’їли паразити. А не тому, що наші предки спеціально ласували ними, як конкурентами розумнішими. Хоч, правда, дехто і зараз вважає, що фігурально «з’їсти» в чомусь грамотнішого чи кращого ближнього – це людська традиція ще від кроманйонських наших часів.

 

5

Цей коротенький екскурс у порівняно недавнє наше біологічне минуле дає підстави навіть твердити, що колективізм людський починався із великих сімей мавп, члени яких ефективніше протидіяли хоч зовнішнім паразитам. До того ж, дрібнішим приматам потрібно тратити кількісно менше енергії у випадках взаємозахисту чи взаємодопомоги. Тому сукупність безлічі проявів такого взаємного сприяння практичного неминуче сформувала і вроджену та універсальну норму поведінки наших предків – колективізм. Який, фактично, є все ще неусвідомлюваною більшістю землян запорукою загальнолюдського розвитку.

Разом з тим об’єктивні закони еволюції активних систем неминуче ведуть людство як соціум до вершини чергового витка розвитку такої риси як колективізм – до однозначного пріоритету взаємної вигоди у суспільстві ринковому. До якого передові країни вже зараз стрімко наближаються навіть всупереч облудній теоретичній та практичній протидії плюралоліберальних правлячих еліт.

Варто зазначити, що вирішальною основою становлення та розвитку колективізму стала сім’я. Бо якраз вона поєднала біологічне та соціальне в людині – прогресивне продовження роду (кожне наступне покоління у чомусь краще та чисельніше попереднього) і її розвиток соціальний (кожне наступне покоління вправніше, з вищою продуктивністю праці). І для щораз ефективнішого виконання цих функцій інститут сім’ї сам був змушений розвиватися випереджально щодо зміни як зовнішнього середовища, так і ускладнення структури суспільства.

Конкретно це проявлялося у стихійно прогностичному переборі багатьох можливих кількісних та якісних співвідношень різних за статтю та віком членів сім’ї – від «одна мати і одна дитина» аж до «багато матерів, батьків, дідусів, бабусь, тіток, дядьків та дітей» у одній комплексній сім’ї.

І всі ці кількісні варіанти структури та величини сім’ї перевірялися та порівнювалися людством насамперед на свою ефективність практичну, матеріальну та економічну. Тобто, на здатність успішніше та економніше продукувати і формувати кожне наступне покоління людей. Яке, у свою чергу, могло б краще від попереднього прогнозувати майбутні зміни та ефективніше їх враховувати для власних, все зростаючих(!) потреб. Причому потреб не механістичних, на кшталт «Чим більше їжі – тим більше хочеться», а діалектичних, «Чим більше їжі – тим більше хочеться смачнішого, кориснішого). І така стратегія споживання панує як при задоволенні чинних, так і при свідомому створенні людиною якісно нових своїх потреб.

 

6

Тут потрібно хоч у найзагальніших рисах ознайомити вас ще з одним аспектом активних систем - специфікою випереджального прогресу (розвитку, еволюції) в мінливому і мало прогнозованому середовищі. Причому ці зміни різноманітні за напрямком, тривалістю, інтенсивністю, формою, хімічним складом тощо. І все це настільки складне, що живі активні системи практично від початку були змушені для зручності осмислення  та випереджального освоєння поділити своє середовище за масштабом – на більше і на дрібніше.

Зрозуміло, що це масштабування середовища починалося ще з його пізнання, вивчення наявними органами чуття (на міру твердості, температури, концентрації певних речовин, світлового та електромагнітного режиму, швидкість їхньої зміни тощо). То зразу ж і виникла потреба визначати ці зміни якомога точніше, умовно кажучи, на сьогодні-завтра-післязавтра і одночасно - на наступні  тиждень-місяць-рік. Проте до кожного із цих часових періодів змін потрібно заздалегідь, на певну глибину прогнозування, готувати свій організм по-різному, формувати відповідні внутрішні фізіологічні механізми та зовнішні поведінкові форми.

Тому живе просто було змушене для кращого життя(!) чи й навіть для існування взагалі, поділити себе надвоє – на жіночу та чоловічу частини. Причому, не на «половини», симетрично, структурно та кількісно, а якраз на «частини» - асиметрично, функціонально і якісно. А така спеціалізація масштабування вимагала і певних відмінностей форм та функцій обох цих частин, їхніх розмірів, форм, хімізму, поведінки тощо.

Зрозуміло, що всі ці зміни були суто статистичні і мали широкий спектр практично по всіх параметрах цих частин живого. Зрозуміле й те, що функцію продовження роду природа теж поділила несиметрично – майже всю матеріальну основу потомства (масу тіла) зосередила в тілі жінки (самки). Бо якраз вона і спеціалізується на деталях, вичерпному пізнанні сьогодення і майбутнього найближчого. І процес виношування потомства у тілі самки якраз до цих змін його і готує у найбезпечніших умовах, внутріутробно. А чоловіча частина біологічно, через спермій передає потомству стратегічні навички віддаленого прогнозування і адаптації. Причому, потомству чоловічому (синам) ці навички передаються в більшій мірі, ніж дочкам.

Зрозуміло, що все це в деталях дуже мінливе  і ймовірнісне. Ми тут вказуємо лише основні напрямки та суть даних процесів. До того ж, протягом ускладнення та вдосконалення технологій (хоч переважно і неусвідомлюваних) прогнозування майбутнього неминуче ускладнюється і сам організм. А отже – зростають кількісно та якісно й параметри зовнішнього та внутрішнього середовища, які стають доступні процесові прогнозування, аж по людські пророцтва включно. Тому й зараз так званим екстрасенсам масштабні та віддалені прогнози (пророцтва) вдаються краще чоловікам, а близькі та деталізовані – жінкам.

Відповідно різниться й процес виховання і навчання потомства у сім’ї. Мати прищеплює дитині більше емоційного сприйняття світу та основ спілкування з іншими. А батько показує приклад більше силового, примусового впливу на середовище і оточуючих та агресивніший стиль освоєння середовища. Діди та бабусі великих сімей дають внукам вже більш узагальнене, певною мірою статистичне розуміння життя. А різноманітні взаємини з братами і сестрами привчають дитину до взаємовигідних стосунків, під контролем та координацією старших членів сім’ї.

Тому навіть з біологічних міркувань людству найвигідніші якраз повні сім’ї - великі, з обома батьками, дітьми не менше трьох і дідусем та бабусею. Саме така сім’я є мінімальним статистичним прообразом суспільства. Саме тут закладаються основи взаємовигідних стосунків при найрізноманітніших життєвих ситуаціях.

І ще дуже важливо, що якраз функціонально повна сім’я забезпечить надійну спадковість набутого і створеного нею результату – біологічного, матеріального, історичного, соціального, етнічного, звичаєвого тощо.

А от закономірна самотність кожного навіть формального члена формальної ж сім’ї у суспільстві антиринковому від початку прирікає його на самотність за більшістю параметрів, нерідко й по економічну самотність включно. При цьому для кожного такого учасника, образно кажучи, умовної сімейної угоди, такий свій статус є навіть не задовільним, а лише терпимим до певної  межі.

Тому у нас і такі звичні подружні зради, розлучення, демонстративна відмова дітей від батьків чи батьків від дітей, або й реальне і повне взаємне відчуження всіх членів офіційно однієї сім’ї. Оскільки ж наші, антиринкові громадяни іншого сімейного досвіду не переживали, а вдумливо вивчати передовий та успішний сімейний досвід інших не хочуть, то вони цілком задоволені життям наявним. І насамперед – самотністю всіх і кожного навіть у випадках велелюдних зібрань. А потім розгублено дивуються із  прискореного вимирання українців та їхньої втечі із батьківської землі.

Не втомлюємося наголошувати, що якраз керівні еліти та їхні піделітники, вкрай нахабно і безпідставно, проте свідомо і спеціально ігнорують наукове пояснення навіть своїх власних біологічних та психологічних властивостей. На превеликий жаль, саме так – якраз вкрай антинаукова, а тому й руйнівна політика правлячих еліт і їхніх піделітників, паралельно із матеріальним поглибленням цивілізаційної кризи, кричуще спотворює світогляд як всього людства, так і більшості людей індивідуально зокрема. Виняток, та й то не в кращий бік, становлять суспільства із авторитарним примусом всіляких релігійних забобонів. І таких затурканих фанатиків теж є сотні мільйонів.

І сталося так виключно з вини Лєніна «со таваріщі», які свого часу вкрай безграмотно (=антинауково вже тоді!) й нахабно взялися покращувати суспільство виключно грубим і прямолінійним примусом. Навіть не здогадуючись при цьому про реальні внутрішні властивості суспільства та людини. І навіть механістично перекручуючи при цьому науку політекономію, авторства формально одного з їхніх вождів. Та й зі всієї вже тоді передової філософії вони теж затямили одну лише назву – діалектичний матеріалізм. Без жодного розуміння її суті та змісту.

Тому й дуже закономірно та неминуче 70 років жорстокого будівництва соціалізму і комунізму вилилися у постійну та криваву свою протилежність – у тотально руйнівну командно-адміністративну систему (КАС). Однак при цьому теж зі своїми властивостями та закономірностями, зі своїм чіткими правилами та моральними якостями і світобаченням населення (тих, хто вцілів від постійних репресій, та їхніх нащадків). При цьому навіть самі правлячі еліти та їхні ідеологічні піделітники принципово не розуміли абстрактно-логічного мислення, а отже – і суті людини та суспільства зокрема. [2]

В таких умовах ні про яку колективіську мораль і мови не могло бути – вона в більшості радлюдей була лише демонстративно і  показушно нібито пролетарською, а насправді – виключно шкурною. Зрештою, кілька поколінь радлюдей взагалі не розуміли навіть самого терміну «самотність», оскільки її антиподу, економічного в основі колективізму в умовах КАС взагалі не існувало. Бо ж сам колективізм виникає ініціативно, за ініціативою самих людей, в умовах добровільної колективної діяльності – співпраці. Коли кожен учасник за власним бажанням пропонує всім решті максимально потенційно корисний свій майновий, м’язевий та інтелектуальний внесок із конкретним очікуванням на адекватну кінцеву частку від сукупного, колективного прибутку. Причому, усвідомлено, з конкретною корисною віддаленою метою. Адже якраз добровільна співпраця, взаємне та усвідомлене сприяння і робить таку діяльність принципово ефективнішою, ніж арифметична сума окремих трудозатрат цих же учасників.

Проте, на жаль, у антиринковому суспільстві всяка праця є підневільною, з примусу позаекономічного. І в цей же час особиста ініціатива працівника, навіть найщиріша та найкраща, є однозначно навіть офіційно антисуспільною чи й карною. То ця обставина є додатковим цвяхом у труну суспільнокорисної моралі в суспільстві антиринковому.

В підсумку умови праці та споживання у суспільстві антиринковому надійно сформували багаторівневу мораль у практично всіх власних громадян: думаю одне, кажу друге, а роблю взагалі третє. І така складна структура моралі теж своєрідно гартує мислення антиринкової людини, роблячи її нахабно хитрою у ситуаціях видурювання незаробленого.

 Виняток становили лише психічно хворі та купка так званих дисидентів, інакодумців. Та й то тому, що останні мали вроджене, інстинктивне і незрозуміле їм же самим почуття справедливості.

Принагідно нагадаємо масові випадки такої індивідуальної переваги радянської моралі в кінці існування та після розвалу СРСР. Тоді радлюдям вперше масово дозволили поїздки у передові (бо ринкові!) країни. І наша преса рясніла гордим вихвалянням цих переваг радлюдей над простою, навіть на тодішній наш погляд – примітивною та наївною мораллю людини ринкової. Які вони були довірливі і як легко було нашим людям їх обдурювати. І так довго тривало на всіх рівнях. Навіть політики західні, здавалося б – майстри слова, та й ті часто відверто губляться у спілкуванні з політиками пострадянськими.

А все тому, що люди радянські, антиринкові поколіннями навчені урвати собі побільше ще до початку роботи всякої. А люди ринкові навпаки – багатьма поколіннями твердо навчені претендувати на конкретну вигоду тільки після відповідної власної праці, трудозатрат. Тому цілком закономірно мораль багаторівнева перемагає просту при безпосередньому спілкуванні та контактах.  Проте ця перевага швидко зменшується при наростанні масштабів такого спілкування і взаємодії. А з певної кількісної межі взагалі все приходить до норми – однозначно прибутковішою стає мораль якраз ринкова.

Тож після закономірного розвалу СРСР, саме від наростання внутрішніх антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, ніхто ні в СРСР, ні у світі вже не мав. Бо грамотних більшовики свідомо(!) понищили. Адже наука від початку вимагає від всіх її учасників тільки абсолютної відвертості та чесності. Тому науковий підхід зразу ж став у антагоністичну суперечність із більшовицькими реаліями та їхньою багаторівневою мораллю. При цьому науковці оперували словом, а більшовики – маузером. Звідси й чергова та повна перемога будівників світлого майбутнього над ворогами цього ж майбутнього. А коли СРСР враз посипався, то автоматично підняли голови свідомі вороги науки про суспільство в економічно передових країнах.

 Тож плюралоліберальні неуки на Заході вмить цим науковим вакуумом у суспільствознавстві шкурно скористалися.  Та й за допомогою інформаційних ресурсів передових економічно (ринкових) країн швидко і надійно затуркали практично весь світ своїми казками та нісенітницями. За винятком, знову ж таки, сотень мільйонів людей, затурканих вже до цього радикальними релігіями.

І знову мільярдам землян облудно нав’язали антиринкове мислення і, як неминучий наслідок – антиринкову мораль. Де принципово нема й місця для взаємної вигоди та взаємовигідної моралі. До того ж, офіційно панівна мораль у такому, химерно придуманому суспільстві  нашіптується всім і кожному – це концепція лідерства. Де кожен повинен повсюдно і повсякчасно щосили пнутися в лідери, тобто, навперейми лізти на голови всім решті.

Бо якраз у цьому, буцімто і полягає основна роль людини  у суспільстві і, в підсумку – її універсальне людське щастя.

В такій моделі суспільства біологічна його основа взагалі ігнорується. Вірніше, вона зводиться лише до суто тваринного розмноження і виховання потомства без жодних надіндивідуальних понять та цінностей. А лише тупе й безмежне постулювання лідерства (=тупого й нахабного самоуправства!), у всьому та всюди.

 То така модель сім’ї навіть місця не має для колективізму і для окремих, специфічних соціальних ролей кожного із своїх членів. Та й в цілому соціальна функція сім’ї зводиться лише до механістично, примітивного продукування якихось міфічних лідерів. ?!

 

8

Той же факт, що така модель і мораль кричуще суперечить інтересам людини та суспільства і є, фактично – основним рушієм цивілізаційної кризи, самі плюралоліберали не визнають принципово.

Навпаки, вони не втомлюються запевняти всіх і кожного у власній, однозначній та вичерпній мудрості. А чинні недоліки, мовляв, є виключно наслідком недолугого втілення їхньої мудрості всіма рештою професійними групами.

І, що найсумніше, всі ці решта професійних груп, які якраз власною працею і створюють матеріальну основу людства, лише покірно цьому кивають. І смиренно продовжують платити правлячим елітам та піделітникам, скільки тим заманеться. За тяжку працю і турботу про плебс, мовляв.

І так буде доти, доки людство не почне платити нашим правлячим елітам не за гарні слова про нас, любих, а за реальні та конкретні результати їхнього правління. Тобто, за простий та буденний рівень нашого добробуту. І без жодних протестів, страйків, демонстрацій, кольорових революцій та інших суспільношкідливих форм масової діяльності.

До речі, рівень добробуту населення вже давно і широко визначають у світі. Так це і називається – життєві стандарти.

Та й критерії оцінки праці держуправлінців і умови їхньої оплати ми, автори, пропонуємо вже не перший десяток років. [3] 

Проте якраз  байдужість українців до ближнього внутрішньосімейна, за межами сім’ї автоматично переходить вже у взаємне несприйняття і навіть ворожість на рівні етнічному. На жаль, саме так – українець українцеві недруг. Попри рожеві казки та причитання всіляких наївних базік.

На підтвердження цього трагічного факту згадайте стрімку і все зростаючу втечу українців з батьківської землі. А також прискорене їхнє вимирання тут же. І все від ворожого, економічного в основі, ставлення ближнього.

Бо проблема самотності набула замкнутого, циклічного характеру. Спотворена біологічна основа сім’ї закономірно продукує тотальну самотність. А остання, у свою чергу, спричинює вже етнічну і соціальну взаємну  неприязнь. Яку, проте, наші верхи й низи однаково вважають чи не звичним способом життя. Окремі з них навіть закликають цим шануватися. Бо ми, мовляв, цього варті.

 

9

Не таємниця, що суспільні проблеми мають ще й етнічну складову. Тож є вона і в українців. Адже ні в рабстві імперському, ні в радянському поневолювачам так і не вдалося повністю русифікувати підневільні народи. І при розвалі СРСР у більшості з них суто стихійно відбулося етнічне відродження.

Наголошуємо: після раптового краху брехливої (бо безграмотної) ідеології в головах радянських людей несподівано(!) виник інформаційний вакуум. А ЗМІ лише продовжували тільки предметну критику КАС, та й ту лише на рівні фактажу, тобто, конкретно-емоційного мислення. Бо практично всі дорослі вже не мали мислення абстрактно-логічного. Тому й дружно, хоч і негласно постановили: жодних властивостей суспільства та соціальної частини людини нема й не було. Це, мовляв, просто вигадка тупих і нахабних більшовиків. Хоч насправді ці властивості ніде не ділися – вони лише фактично перейшли в інтелектуальне підпілля. Тим більше, що  всі дорослі радлюди з вищою освітою однаково вчили і діамат, і політекономію капіталізму. І навіть коли вони просто було присутні студентами на цих лекціях, то в їхніх головах все одно щось залишилося – така вже властивість мозку. Але всі ці знання враз гамузом опинилися під клеймом «Брехня».

Тому на поверхню людського світобачення, вірніше – на порожню мозкову нішу для нього, автоматично спливли знання древніші – етнічні. Адже кожна людська спільнота має етнічний спадок – від роду, племені тощо – і аж по сьогодення. Інша річ, в якому саме стані ці їхні знання і навички зараз. Однак вони автоматично, некритично і безконкурентно  спливли на поверхню свідомості. І ними ж вчорашні радлюди наївно почали користуватися при побудові буцімто кращого суспільного ладу. Наголошуємо, не маючи при цьому ні доказового  пояснення причин негативів минулого, ні доказового ж конструктиву для розбудови суспільства обов’язково принципово кращого.

На жаль, ні в СРСР, ні після нього, ні навіть у передових країнах світу ще й досі не зацікавилися науковим вивченням проблеми етнічного. А тому навіть шкідливі етнічні особливості при цьому передаються у спадок суто механістично і автоматично, як повноцінні етнічні риси та особливості. Хоч давно і всім відомо, що практично в кожного етносу є своя сукупність корисних та збиткових рис. А українці, на загальне лихо, чимало відверто збиткових з певних причин свідомо зберегли й досі. [4]

Це і меншовартість, і негативне ставлення до одноплемінників та підлизування до чужинців, і небажання бути першим у чомусь суспільнокорисному, і т.п. Проте в умовах антиринкового мислення якраз ці риси змушують українців свідомо виступати фактично проти одноплемінників та власного суспільства. Та ще й активно прислужуватися всім чужинцям і навіть відвертим нашим ворогам. І так думаює та чинить абсолютна більшість українців, крім суто інстинктивних і стихійних патріотів. Іронія долі, але якраз у  своїх шкідливих етнічних рисах українці почуваються аж ніяк не самотньо, а напрочуд дружно, аж по колективне самозречення включно.

То так і виходить, що на практиці фактично абсолютна більшість українців сама свідомо діє(!) проти власного покращення як етносу. Та й практично поголовну самотність при цьому самі ж українці вважають нормою життя і фактично своєю невід’ємною етнічною рисою.

До того ж, офіційний агітпроп та придворна педагогіка всі наші проблеми, в тому числі і повсюдну самотність всіх і кожного, вміло замовчують і постійно та майстерно запудрюють українцям одвіку кволе  мислення. Як і колись, при «будівництві комунізму». Так і живемо…

 

Звідси й висновки та пропозиції

1. Самотність людини є давньою світовою проблемою, яка всерйоз турбує дуже багатьох крім правлячих еліт. Про неї писали і пишуть безліч текстів різного спрямування і складності. Проте сам факт сумного «процвітання» цього суспільного лиха свідчить про його принципове нерозуміння. Тому й всі ці гори написаного, на жаль, є не більше, ніж макулатура. І вони лише задурюють голови всім решті небайдужим людям. Щоправда, частина написаного корисна для своїх авторів, якщо вони при цьому дохитряються якось вихваляти правлячі еліти.

2.Самотність людини має взаємопов’язаний комплекс біологічних, соціальних та етнічних причин і свідчить про принципово хибний розвиток людства в цілому. Причому цей розвиток останніми десятиліттями набув комплексного характеру під назвою цивілізаційної кризи. Однак при цьому правлячі світові еліти та їхні піделітники продовжують свідомо задурювати все людство міфічною і принципово бездоказовою власною соціальною геніальністю та безтолковістю всіх решти суспільних груп.

3. Протягом останніх десятиліть дослідники, в тому числі і ми, автори, доказово пояснили справжні причини всіх наявних проблем, в тому числі й самотності, людини та суспільства і запропонували шляхи й методи гарантованої нормалізації суспільного та щасливого сімейного життя єдино в руслі стратегії хатоцентризму. [5]

4. При цьому важливе місце займає органічне і суспільнокорисне вирішення проблеми самотності в руслі формування сім’ї із багатьох поколінь, тобто, щонайменше з матері, батька, не менше трьох дітей і дідуся та бабусі, як природної основи суспільства ринкового.

5.Універсальним та єдиним початком і рушієм такого швидкого, безконфліктного, незворотного і взаємовигідного переходу до нескінченного людського прогресу у вигляді хатоцентризму стане тільки оплата праці верхів, залежно від добробуту низів. Все це у першому наближенні вже розроблене у кількох варіантах складності і придатне до негайного впровадження у суспільну практику.

6. Проте основною перепоною вирішення всіх суспільних проблем, в тому числі і проблеми самотності людини, є відвертий і категоричний спротив науковому підходу до суспільства і людини у світі та вороже ставлення до досягнень вітчизняної науки з боку практично всіх українців. Хоч при цьому вони достатньо розуміють, що у передових країнах добробут населення зростає насамперед завдяки впровадженню в життя розробок новаторів.

7. Тож підсумкова пропозиція – знайти когось, хто спроможний хоч винести наукове пояснення всього цього хоч на рівень громадської думки. Комерційний успішний варіант такого проекту ми розробили ще 1991-го року. Проте принциповою перепоною є заздрісне і вороже ставлення одноплемінників та зневага всіх решти до українців. Зрештою, це типова доля всіх українських новаторів та їхніх досягнень.

 

Література

1.Повторюємо, в силу практично офіційного заперечення одноістинності у світі нема і не може бути наукового, одноістинного підходу до проблеми самотності. Наше ж пояснення наукове, достатньо вичерпне для початку і конструктивно відкрите для подальшого вдосконалення.

Тому ми просто не можемо навмання і безпричинно наводити довільну кількість заздалегідь хибних першоджерел, щоб цим самим не образити мільйонів авторів всіх решти.

2. Клець М.В., Клець Д.В.  Реалізм замість ілюзій. Рачин. 1991р.  320 стор.  Рукопис.

3.  Покращіть та підтримайте. ». [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http:// politico.ua /blogpost35891

4. До природи деяких негативних рис українського світобачення. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/discussions/484161ab057c4/

5. Klets M.,  Klets D.  Hatotsentryzm – one humanity and sufficient strategy / Economics, management, law: socio-economics aspects of development: Сollection of  scientific  articles. Vol. 1 - Edizioni Magi, Roma, Italy, 2016. - 356 p.  S. 170-181.  

 

 

 

5 серпня 2018 року.

 

Коментарі

mart mart 17:45
0
коло вас є покинуті села?
Я навіть не знаю, чи є такі у нашому районі.
mart mart   23:33
0

https://rivnepost.rv.ua/news/na-krayu-pivnochi
У Зарічненському районі загубилося село Гориничі, відоме тим, що є крайньою північною точкою області, а також найвіддаленішим населеним пунктом від Рівного. У Гориничах мешкає лише 19 людей. Майже усі — старенькі пенсіонери, які доживають тут свій вік. У селі ось уже 13 років як ніхто не народжувався, більше половини тутешніх хат порожні. Кореспондент «РВ» побував у Гориничах, щоб дізнатися, як живуть люди у глибинці Полісся, у селі, яке вимирає.
”Мамо, чи ти ще жива?” Дорога з Рівного до Горинич займає чотири з половиною години. До Зарічного їдемо асфальтом, далі починається бруківка. Ось і село — ряд невеличких дерев’яних стареньких хат, щоправда, в їхніх дворах нікого не видно. Чи то вже покинуті, чи, можливо, там ще живуть люди. Зупиняємося біля хати, попід вікнами якої в рядочок складено гарбузи, город виораний. У дворі нас зустрічає старенька згорблена бабуся з ціпком. Почувши, що ми журналісти, бабуся одразу переходить до справи: — Ой, дітоньки, то напишіть про мою біду. Я вигодувала вісьмох дітей, маю 20 онуків і 12 правнуків. А ще 37 років стажу на роботі — тут ніхто стільки не працював. А грошей як багатодітна мати до сих пір не одержала. Я б з’їздила в Зарічне по них, але ж до нас нічого не ходить — ні автобус, ні маршрутка. Поклопочіть, щоб мені їх дали. Сідаємо з бабусею на лаві в дворі й дізнаємось, що звати її Ксенія Сапега, їй 79 років. Жінка, яка усе життя прожила у Гориничах, пригадує: — Колись то було велике село. 350 людей тут жило, як був колгосп. Була й школа, і магазин. Усі сім’ї — багатодітні, по п’ятеро-восьмеро дітей в хаті. Тепер осталось оно 19 людей в селі. Більше половини хат порожні — хто повмирав, хто повиїжджав. Ксенія Сапега отримує пенсію і досі має господарство та обробляє 10 соток городу. — Сама і саджу, і сапаю. А хто поможе, як тут усі старі й немічні? — продовжує розповідь жінка. — Сусідці одній 84 роки, друга слабує, постійно в лікарнях лежить. Є лише один молодий хлопець, недавно тільки зі школи. То його наймаємо, щоб зорав землю, бо в нього коник є. Але й він, певно, надовго тут не залишиться — не захоче, бо ж молоді у нас нема. До дев’ятнадцяти мешканців села Гориничі маршрутка не їздить. Люди, як мали ще сили, до Омита — найближчого села — добиралися пішки, а вже звідти рідко, але ходить транспорт у Зарічне. Нема в Гориничах ні магазину, ні церкви, школа розібрана, а фельдшерський пункт закритий. — До нас медик аж з Морочного їздить раз на тиждень, везе із собою сумку ліків, — каже бабуся Ксенія. — Раз або й кілька на тиждень приїжджають і торговці, які в сусідніх селах мають магазини, з продуктами та всілякими речами. З машин те все й продають. Правда, буває, зимою до нас не проїхати, так дороги замітає. От минулої зими три тижні ніхто не приїжджав, то добре, що я сухарів насушила — розмочувала їх і їла, коли хліб закінчився. До церкви не ходимо, бо найближча аж в Морочному. Як хто вмре — дзвонимо по мобільному до батюшки і він приїздить, щоб відправити заупокійну службу.
mart mart   23:38
0

Треба мати групу людей і організувати в селі спільноту.

Оплата керівника--за результат.

В Німеччині роблять агротуристику.

І тут можна.

Головне --реклама,транспорт і люди.

А від держ влади добитись макс зниження податків і щоб сприяли.
Навіть старими машинами.
mart mart   23:40
0

Перше--виживити себе можна бо це Україна,продукти натуральні.

2--а решта справа ініціативи.
0

Чоловіче, то чому ж ти чи твої однодумці саме так не роблять?
Якраз тоді і процвітали б.
mart mart   23:19
0

я в Англії---у вас коротка пам"ять?
Панове радлюди, я вам вже багато разів у найрізноманітніших формах пробував повідомити наступне.
ЧИМ МЕНШЕ РАДЛЮДИНА ЩОСЬ РОЗУМІЄ, ТО ТИМ ВПЕВНЕНІШЕ І КАТЕГОРИЧНІШЕ ВОНА ПРО ЦЕ ТВЕРДИТЬ (зауважте, не просто висловлюється, а якраз ТВЕРДИТЬ).
mart mart   23:21
0

я рад людина --і що я тут "тверджу"?
0

Чоловіче, ти тут щиро і радісно пропагуєш персональне антинаукове розуміння вирішення суспільних проблем. Наголошую, без найменшого доказового обгрунтування, а виключно по-більшовицьки, як тобі заманеться.
mart mart   16:24
0

де тут конкретно?---процитуйте.

і як ви проникаєте в прямий ефір маючи "виборець"?
0

Будь ласка, ось перша твоя шиза, про "натуральні продукти" в Україні.
Так ось, вже років 15 природно чистих продуктів, води та повітря в Україні просто не існує!
Є лише деякі з них, котрі такими ввжають умовно, і то через брак належних
аналізів. А ти собі живеш далеко, безтурботно витаєш у персональних фантазіях та ще й радісно засмічуєш ними громадську думку.
mart mart   20:39
0

ну нехай не першої чистоти але сам собі вирощуєш. так можна казати що вся земля обісрана.
Клець у своєму амплуа))
Панове, кожен з вас знає кількох конкретних людей, яких ви характеризуєте в цілому як "безпідставно самовпевнених". Хоч на жодному з них нічого подібного не написано.
То так і з вами, радлюдьми.
Зрештою, кожну людину можна оцінювати за сукупністю її текстів. Особливо, коли цих текстів є більше певного мінімуму.
А ваших текстів різного об'єму та характеру тут набереться на цілі книжки.
mart mart   20:40
0

ви не рад людина ? підпільний петлюрівець-українець?
0

Чоловіче, заздрість та ненависть до укрноваторів просто сушать тобі мозок.
Я ж багато разів вказував, чим саме я принципово відрізняюся від вас, людей радянських.
А саме: я ще в молодості під впливом науково-популярної л-ри виробив собі науково обгрунтоване світобачення. А вже в ун-ті, в процесі вивчення діамату, політекономії та ін. сформував собі ще й мислення ринкове. Тому я й доброзичливий, насамперед до переповнених етнічною неприязню одноплемінників. Інших же не маю.
Але при цьому я роблю все можливе, щоб сформувати ваше мислення ринковим, а світогляд науково обгрунтованим.
Шкода, що ви цьому свідомо й люто опираєтесь.
То цим я від вас і відрізняюся принципово. Зрештою, спробуй вникнути в мої тексти - і сам побачиш відміну від вашої конкретно-емоційної мазанини.
mart mart   00:12
0

але про євреїв раз ви етнічно неприязно сказанули. мені то байдуже ,мені тато сказав що єврей не снідає поки першого клієнта не обдурить.
але де ваша послідовність?
0

Чоловіче, ти, як щасливий носій тваринного, більшовицького мислення, Просто не розумієш, що одна й та ж людина в різних ситуаціях може робити РІЗНІ речі, як для когось хороші, так і погані.
Ті ж сіоністи для своїх можуть віддати все, а от щодо гоїв - то все від них забрати. І євреї ними гордяться, а от меншовартісні і продажні укри щосили їм все вилизують.
І т.д., і т.п.
Тому вмільйонне тобі раджу: пробуй вникати в діамат та політекономію.
Інакше так і помреш (хай навіть через років 100) носієм найгірших укррис.
0

І ще приклад, марте.
Припустимо, що твій гіпотетичний Бог одного ранку ще не встиг розчесати чуприну й бороду.
То можна при цьому сказати, що він кудлатий?
Чи це буде смертний гріх?
mart mart   19:08
0

в моїх гіпотезах бог не особа
0

То ти що, атеїст?
mart mart   00:05
0

а я не сказав що бога нема. як в вас з елементарною логікою?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі