Блоги → Перегляд

Лист полковника Київського Костянтина Мокієвського до гетьмана Мазепи для прикладу мови того часу

Середа, 00:17, 17/04

Рейтинг
0 0
Переглядів
540

0
0

http://litopys.org.ua/coss3/ohl21.htm

Другий документ вводить нас в інтимне коло старшинських взаємин кінця XVII — початку XVIII ст. Це ориґінал листа полковника Київського Костянтина Мокієвського до гетьмана Мазепи. Лист не має дати, але, поза всяким сумнівом, його написано між 1700 і лютим 1701 р. Зважаючи на те, що цей документ не опублікований і взагалі невідомий історикам мазепинської доби, наводимо тут його повний текст. Мокієвський писав Гетьманові:

 

«Милостивый мой ДобродЂю! Як сталем на том полковницт†ʳевском з ласки Велможности Вашой, вЂкгды радостного собЂ мешканя, як поводится в людей, не зажилем. Але все журба за журбою, скорб по скорбЂ, если до Батурина ку Велможности Вашой виєжджу, то як нарожен не могу смЂло ку Велможности Вашой вступить. З Батурина кгды до дому поворочаюсь, завше слезами не облившися не виеду. В дом свой приехавши, не поживу недель двох, трох, зараз од Велможности Вашой и бЂгут писма строфовалніе ку мнЂ в невинвости моей; и щастливый тот лист, якій бы мнЂ не был з конфундованем, або з яким лихом.

Веселе кгды было у Пана Столника, Довгополий, напавши на мою жону при людех многих зневажал як хотЂл, курвою називал и иншими ущипливими словами домовлял, що мы обое слезами крвавами облившись скаржилемся Велможности Вашой не поеднокротно, якую ж справедливость одержалем, але еще з болшим жалем одхожу и одходилем. КелЂх церковный у Кобижчи злодЂй украл, а Довгополий направил замковых, которие приехавши коня моего доброго з станЂ (sic!) взявши, поти ездили, поки в нЂвец его обернули, толко живого прислали, издох; а я за его далем золотих сто.

А другого коня у войта взяли, и той издох. Реестр ексцессов Довгополого пополненых в полку моем посылалем до Велможности Вашой, а Велможность Ваша приобещалисте вислати на инквизицію: теды не прислали, и минулось так; а Довгополий з того еще далЂй розшираеться.

А ежели що я неправдивого допосилем Велможности Вашой, без мене теперь рачте росказати вивести инквизицію. Пан Судя Енералний Великодных Свят запросивши мене в дом свой при полчанах Полтавских и моих полчанах всЂ рЂчи минувши, стал мнЂ домовляти накиданем на полчан моих рЂну, капусту и иншие чинить долегливости и кривди, богатством нЂякимсь допинал. И вибЂгши з комнати Тишчиха, з направи панЂ Судиной, так мене безчестила поганими словами, же з великого жалю моего и стиду, слезами обливаючись, не памятаю як з его дому вийшол.

Велможность Ваша рачте з ласки своей панской написати до велможной добродЂйки, нехай жона моя реестр подаст, як пан столник, чили его старости шкод починили в кгрунтах и инших рЂчах в селе Коровинцах жонЂ моей належных; лЂсов три зрубав, греблю спустошив, стави позловлювал, греблею иншою став перепяв, меди, пива з ліоху повикидал, двор спалив, жидок коня взял, которий стоявся болшей талярий ста, проса насЂяли, на которое орали як на сто день, все казал товарами зпасти и зпасли; и иншие мои бЂди, которие од их поношу и терплю, не могу и виписати.

Так то мнЂ нагорожается за мои одваги кривавие и несносние праци военние. А що Велможиость Ваша пишете, же лишнее говору, — памятую кгды посылалисте мене на Москву з иншими полковниками, дали мнЂ информацію и инструкцію що говорити и чого добыватись словесно, и я был того вимогл и позволено нам говорити: теды пан полковник Гадяцкий, не справуючись ведлуг інформаціи Велможности Вашой, положивши в Поселском дворЂ инструкцію, мовил так: нам що говорить мужикум? Я на его слова одозвалем: коли ти мужик, а я не мужик, козак.

А он отповидЂл: ти шляхтичь, а не козак. А я знову мовил: естемь шляхтичь, а ти перехристь, жидовский сын. Теды потом запитав Лев Кириловичь: для чого на тебе не милостив пан гетман и не написал в перших тебе, да написав пана полковника Гадяцкого, а чулисмо завше твою одвагу рицерскую и працу и ты в нас перший в статях полковник? Теды отказал пан Украинцев: для того не писано, бо есть кревный пану гетману.

И знову Лев Кириловичь запитал: для чого ты грамоти Перекупской посылки не взялесь собЂ на маетности як тобЂ давано? Теды я одказалем: без вЂдома велможного пана моего не могу и не смЂю брати и мнЂ без маетностей волію у добродЂя моего взяти всего доброго, як коней, так грошей, так суконь, и що ли колвек потребно не боронит мнЂ. И Лев Кириловичь сам вимовил: правда чулисмо и мы, же панцирь якийсь добрий взялесь у пана гетмана и пан гетман писал и казал, жебы отдал, и не далесь; и в жарт обернувшись пред всЂми по плечу моем вдарил: инших, мовит, перебили, поламали, а ему ничего не вчинил, такой вор, и не смЂл ему говорити за панцирь пан гетман.

И знову часу того жь былисмо у пана Украинцева з ВинЂусом; и питаеться мене пан Украинцев: яким способом од вас Петрик утіок? Отказалем я: питайся в. м. пана полковника Гадяцкого и Полтавского, у их бил з жалованем, они знают о его втЂканю, а пан ВинЂус у мене был з жалованем, я своего встерЂгл, в жарт мовил. И потим мовит пан Украинцев: знаете вы хто его выправил?

ОдповидЂлем: ваш же Михайло той которий полковником Гадяцким был и в змЂнЂ як у вас, так и в нас оказался. Хиба той, мовил пан Украинцев, Михайло нам много приобецал денег, где 6 он тие денги брал; у вас бы брал да ордЂ давал; для чого жь бы то так было? ОдповидЂлем: хотЂл у вас як быто булаву достати, а потим и вами так бы трусил, як сам хотЂл. И Тополницкий нехай признает, якая мова была о пану Судіи, а я як себе самого, так оного вимовлял и во всем екскузовал; а ежели бы я зналем такую его зычливост до себе од пана Судій, присыпалем бы пороху до стЂрки.

 

K. Мокіевский» 18.

 

 

Лист не має дати, але час написання його встановити неважко. Посольство до Москви, про яке йде мова, відбулося 1696 р. 19 після відступу татар і Петрика з Лівобережної України в кінці січня того року 20. Але лист Мокієвського був написаний значно пізніше. В ньому згадується про весілля «пана Столника», себто племінника гетьмана — Івана Обидовського, полковника ніженського, яке відбулося (з донькою Василя Кочубея — Ганною) в січні 1698 р. 21 Далі в листі мова мовиться про Кочубея як генерального суддю — він став ним року 1700 22. Нарешті, про Обидовського говориться, як про живу людину, — він помер у лютому року 1701 23. Отож, лист Мокієвського був написаний десь у 1700 — на початку 1701 р. 24

Значення цього документа далеко виходить за межі тих фактичних відомостей, які він подає. Насамперед відкривається яскрава картина міжстаршинських взаємин і тої ворожнечі, яка роз’їдала їх в кінці XVII — на початку XVIII ст. З одного боку, Костянтин Мокієвський, старого шляхетсько-козацького роду, полковник київський, «кревний» гетьмана (по матері його Марії Магдалині, народженій Мокієвській), один з визначних представників вищої української старшини, хоробрий полководець («руський Гектор») і щедрий меценат української церкви 25.

З другого боку, родина генерального судді Василя Кочубея — «первенствующої по гетьмані особи», — посвоячена з гетьманом через шлюб Обидовського з Кочубеївною, та її прихильники. Між Мокієвським та його дружиною 26 і Кочубеями точиться велика ворожнеча й боротьба, яка не раз набирає форм публічного скандалу.

Причини цієї ворожнечі (принаймні зовнішні) доволі дріб’язкові. Це — різні чвари між Мокієвським і Довгополим 27 (вочевидь, близьким до Кочубея та його родини) та маєтково-господарчі суперечки між дружиною Мокієвського й Обидовським в с. Коровинцях. Ці суперечки й сварки, врешті, створили нестерпне становище і викликали інтервенцію з боку Гетьмана.

Позиція Мазепи була дуже делікатна. Тут переплітались і інтереси державно-політичного порядку, і родинні та особисті взаємини й почуття. І Мокієвський, і Обидовський були близькими родичами Гетьмана. Але в Мокієвського було багато ворогів, і доволі впливових та активних. А за Обидовським стояла родина Кочубея з її численною парентелею й клієнтелею, де всім і всіма командувала владна й честолюбна судіївна — Любов Кочубей.

Ця обставина особливо ускладнювала справу. Гетьман Мазепа не міг не цінувати Мокієвського, людини заслуженої «одвагами кривавими й незносними працами воєнними», а до того ще й вірної й відданої Гетьманові й своєму родичеві. Бо з гіркого досвіду своїх давніх відносин з Кочубеєм та Кочубеїхою Мазепа аж ніяк не міг цілком довіряти й сприяти їм 28, і це, звичайно, ураховував Мокієвський, апелюючи до Гетьмана.

Але Гетьман як голова держави передусім мусів зважати на державну рацію стану. Він намагався залагодити цей прикрий і шкідливий для українських державних інтересів конфлікт між двома представниками вищої старшини. І ось тут приточилася справа, яка дала підставу Гетьманові докорити Мокієвському, що він «лишнеє говорить», і то там, де не треба. Гетьман, очевидно, пригадав (або мав це на оці), що коли Мокієвський був послом у Москві в 1696 р., він нібито говорив московським вельможам і високим урядовцям про причетність Кочубея до справи Петрика. Отож, Мокієвський в своєму листі до Гетьмана, що ми його навели вище, розповідає, як воно справді було в Москві.

Ця частина листа має величезний інтерес. З одного боку, вона дає новий причинок до історії повстання Петрика, яке в українських і московських колах того часу звичайно пов’язували з ім’ям Кочубея 29.

А з другого боку, лист Мокієвського подає дуже барвистий малюнок московсько-українських взаємин того часу — і політичних, і побутових, і головне, свідчить про намагання московського уряду (який, безперечно, був добре поінформований в українських справах і відносинах) внести дальший розбрат у кола української вищої старшини, розсварити її ще більше між собою і посіяти в неї недовір’я й незичливість до Гетьмана.

Московські дипломати прагнуть викликати українських представників на одверті розмови, випитують у них українські політичні таємниці. Зокрема, їх цікавить справа Петрика та участь у ній Кочубея. Не треба забувати, що розмови, згадані в листі Мокієвського, мали місце 1696 р., коли давно був осягнутий певний компроміс між Гетьманом і старшинською опозицією в особі Кочубея, і Мазепа, який 1691 р. казав московському послові, що «Петрушка совершенно побЂжал с вЂдома Кочюбъева і полтавского полковника» (Ф. Жученка 30), згодом у своїх зносинах з Москвою вже не повторював цієї версії і, очевидно, намагався вигородити й оборонити Кочубея, а це не могло не викликати певної підозри в Москві і щодо стабілізації внутрішніх взаємин, і, можливо, щодо причетности самого Гетьмана до справи Петрика, який ще довго був сіллю в очах московської політики.

Московські дипломати знали, кого розпитувати. Чи Мокієвський «присипав пороху до сірки», чи справді він Кочубея «вимовлял и во всем ескузовал», годі сказати, не маючи інших джерел, крім його власного спростування. Але треба визнати, що московські зусилля не пішли намарне. Українські посли на очах у московських урядовців сваряться між собою; одні з них готові прислужитися Москві, інші (в данім разі Мокієвський говорить про самого себе, і думаємо, що тут йому можна повірити) свідомо й гідно протестують проти цього негідного угодівства.

А збоку дивиться самозадоволене обличчя Льва Кириловича Наришкіна, начальника Посольського приказу, що, як tertius gaudens, з цинічною брутальністю плеще по плечу українського посла. Цей побутовий деталь московсько-українських дипломатичних стосунків більше, ніж довжелезні стовпці московських архівних документів, промовляє про характер московської політики щодо України.

Але над усім цим височіє державна мудрість гетьмана Мазепи, який, тамуючи слушне недовір’я й особистий біль, заподіяний поведінкою старого друга й однодумця Кочубея, прагне за всяку ціпу, в обличчі Москви та її нового політичного наступу на Україну в умовах Північної війни, зберегти єдність української державної політики й залагодити старшинські конфлікти. Це була засада Мазепиної політики, засада, що її не захитала навіть зрада Кочубея та Іскри в критичний момент української історії.

 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------

Костянтин Мокієвський (Макієвський) походив з родини білоцерківської шляхти. Матір гетьмана Івана Мазепи також була з роду Мокієвських (Макієвських), світське ім'я її було Марина[1].

Київським полковником Мокієвський призначений І. Мазепою у 1691 році. Разом з полком брав активну участь майже у всіх воєнних акціях Гетьманщини. Так, як повідомляє Літопис Величка, влітку 1692 року його козаки були мобілізовані на відсіч кримської орди[2]. А у 1693 році козаки Київського полку разом з полком Семена Палія під Очаковом вбили 200 татар, взяли у полон 90 ординців і трьох їхніх старшин, та захопили 15 тисяч овець та 240 волів [3].

1695 року полковник Київський заселив село Макіївку, яке належало родині Мокієвських—Мировичів до 1915 р.[1]

У 1708 році І. Мазепа призначив свого родича Чигиринським полковником. В 17081709 Мокієвський в ранзі наказного гетьмана виконував дипломатичні доручення Мазепи на Запорожжі та в Криму. Помер Костянтин Мокієвський у 1709 році.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.