Блоги → Перегляд

Сенатор назвал простой способ возвращения Крыма Украине

Субота, 12:37, 08/06

Рейтинг
0 0
Переглядів
409

0
0

Сенатор назвал простой способ возвращения Крыма Украине 

 

Член Совфеда от Крыма Сергей Цеков предложил простой способ "возвращения Крыма" Украине после визит президента Украины Владимира Зеленского в Брюссель, передает НСН.

"Есть очень короткий путь к возвращению Крыма в состав Украины. Я считаю это реальным путем: Украине надо воссоединиться с Россией, как она воссоединилась триста с лишним лет назад", — заявил Цеков.

По его словам, других вариантов нет.

Так он отреагировал на стратегию президента Украины Владимира Зеленского по "возвращению Крыма".

В марте 2014 года в Крыму прошел референдум, по итогам которого полуостров стал территориальной частью России, а Севастополь — городом федерального значения. Украина и большинство западных стран итогов плебисцита не признают.

 Об этом сообщает Рамблер. Далее: https://news.rambler.ru/politics/42297031/?utm_content=rnews&utm_medium=read_more&utm_source=copylink

Коментарі

mart mart 16:57
0
Нахуя нам с подлыми скотами воссоединяться? Недавно только стряхнули дураков
Он прав. Присоединим Россию в качестве вассальной провинции. Оставим Крым татарам а Кубань козакам - зона свободы. Черномагов Сибири оставим китайцам. Пусть сношаются - кому то надо глюков вешать... Быть тому.
mart mart   01:35
0

Сан-Мари́но, офіційна назва Найсвітліша республіка Сан-Марино (італ. Serenissima Repubblica di San Marino), країна в центрі Італії; площа 61 км²; столиця — Сан-Марино; знаходиться на схилі гори Титано; глава держави й уряду: два капітан-регенти, що обираються на період 6 місяців; політична система — республіка; експорт: вино, кераміка, фарби, хімікати, будівельний камінь; населення — 32 тис. (2012); мова італійська; недавня історія: незалежність визнана під протекторатом Італії 1862 року; країна керувалася лівоцентристськими коаліціями в 1947 — 1986; комуністична і християнсько-демократична коаліція сформована 1986 року.

Економіка країни, в основному, спирається на фінанси, промисловість, сферу послуг і туризм. Одна з найбагатших країн у світі за рівнем ВВП (на душу населення) у порівнянні з найрозвиненішими європейськими регіонами. Сан-Марино вважається державою з високою стабільністю економіки, один з найнижчих рівнів безробіття у Європі, відсутністю державного боргу та профіциту бюджету.

Сан-Марино, одна з найменших держав світу, має титул найстаршої республіки світу.

За свідченням стародавніх джерел, Сан-Марино було засновано 301 року християнським каменярем Маринусом, який прийшов на цю землю, шукаючи притулку від антихристиянського римського імператора Діоклетіана. Маринус заховався на горі Титано (701 м), заснував там маленьку християнську общину.

Тодішня власниця землі, Феліциссіма, заповідала общині цю землю на горі після своєї смерті.

Земля спочатку мала назву «Земля Сан (святого) Марино».

Перейменована пізніше в Республіку Сан-Марино й носить цю назву і досі. Через своє недоступне розташування й успадковувану бідність Сан-Марино змогла зберегти свою фактичну незалежність.

Первісний уряд країни був складений із самоврядної ради, відомої як «Аренго», до складу якої входив глава кожної сім'ї. 1243 року було засновано посаду Капітанів Регентів (Capitani Reggenti) — спільних керівників держави.

Перші державні писані закони датуються 1263 роком. Папський престол підтвердив давню незалежність Сан-Марино 1292 року.

До 1463 року республіка складалася тільки з гори Титано. У цей час вона приєдналася до союзу проти Сігізмондо Малатеста[it], володаря Ріміні. Після перемоги над Малатестою Папа Римський Пій II надав Сан-Марино містечка Фіорентіно (Fiorentino), Монтегіардіно (Montegiardino) та Серравалле (Serravalle). Містечко Фаетано (Faetano) приєдналося до республіки того ж року на своїх умовах. З того часу територія Сан-Марино не змінювалася.

Сан-Марино була окупована іноземними військами двічі за свою історію, обидва рази на нетривалий час. 1503 року Чезаре Борджія (Cesare Borgia) окупував Сан-Марино на декілька місяців. 1739 року Кардинал Альбертоні захопив республіку без санкції Папи Климента XII. Однак після одержання таємного листа від сан-маринців Папа підтвердив незалежність республіки.

Сан-Марино прийняла свою офіційну конституцію 8 жовтня 1600 року.
mart mart   01:36
0

1797 року Італія була окупована військами Наполеона. Наполеон не тільки не захоплює Сан-Марино, а ще й пропонує приєднання навколишніх земель для утворення виходу республіки до моря. Сан-Марино відхиляє таку пропозицію, відповідаючи, що бідній країні краще вдається підтримання незалежності. Після поразки Наполеона незалежність республіки визнається і Віденським Конгресом 1815 року.

1849 року Сан-Марино дає притулок від ворогів прихильникові об'єднання Італії генералові Джузеппе Гарібальді, який обіцяє не руйнувати незалежність республіки. Після об'єднання Італії 22 березня 1862 року уряди Італії та Сан-Марино підписують угоду про незалежність Сан-Марино та співдружність двох держав. Республіка продовжує друкувати свої поштові марки, карбувати монети тощо.

З 1923 до 1943 року, в Сан‑Марино при владі знаходилась Санмаринська фашистська партія.

За часів першої та другої світових воєн сан-маринські добровольці воювали на боці Італії. Попри оголошений нейтралітет Сан-Марино було піддано бомбардуванню в перебігу Другої світової війни військами союзників антигітлерівської коаліції.

1944 року через країну пройшли відступаючі війська коаліції, а потім за ними наступаючі війська союзників, які залишалися там лише протягом кількох тижнів.

1951 року уряд Сан-Марино прийняв рішення відкрити казино і збудувати потужну теле- і радіостанції. Італія висловила протест і оголосила блокаду Сан-Марино. Державі довелось піти на поступки.

На перших повоєнних виборах перемогу отримала ліва коаліція — Комітет свободи. З 1945 до 1957 року республікою керувала спілка комуністів із соціалістами. 1957 року до влади прийшла Християнська Демократична Партія. 1978 року правління знову перейшло до комуністів, які 1986 року об'єдналися з християнськими демократами для спільного правління країною. 1988 року спілку було переобрано. Комуністична партія змінила свою назву 1990 року на Демократичну прогресивну партію та керувала країною в союзі з Християнськими Демократами. 1992 року християнські демократи, об'єднавшись із соціалістами, управляли країною до 2000 року.

2000 року, коли соціалісти відійшли від державного управління, нова багатопартійна коаліція на чолі з християнськими демократами стала біля керма держави.

1960 року жінки Сан-Марино одержали право голосу на виборах і 1973 одержали право входу до державних установ.
mart mart   01:38
0

Зовнішня політика Сан-Марино
Докладніше: Зовнішня політика Сан-Марино
Сан-Марино стала членом Ради Європи в 1988 р., Організації Об'єднаних Націй — у 1992 р. Не є членом Європейського Союзу та Єврозони, проте використовує євро як свою валюту.

Третя найменша країна Європи після Ватикану та Монако.

Туризм приносить країні понад 50% ВВП. Більш ніж 3 млн туристів відвідало республіку 2000 року, кількість туристів щороку зменшувалася і 2014 року країну відвідало вже лише 2 млн чоловік. Головними видами промисловості є банківська справа, виробництво одягу, електроніки, кераміки, винне виробництво. Є філії італійських та інших закордонних фірм — підприємства шкіряної, харчової, цементної, паперової, машинобудівної галузей промисловості. Основними сільськогосподарськими товарами республіки залишаються вино та сир. Іншими сільськогосподарськими товарами є виноград, пшениця, маїс (дика кукурудза), оливки, худоба, коні, м'ясо, шкіра. Головним натуральним ресурсом є будівельний камінь з гори Монте-Титано. Сан-Марино сполучене з автострадою і електрифікованою залізницею з італійським портом Риміні.

Рівень життя Сан-Марино приблизно відповідає рівневі життя в найбагатших регіонах Італії. На 2002 рік ВВП дорівнював 935 млн євро, що становить 24054 євро на душу населення. Сан-Марино має найнижчий рівень безробіття в Європі та зовсім не має зовнішнього національного боргу.

Сан-Марино має населення на рівні близько 33 тис. чол., з 4800 іноземців, більшість з яких є громадянами Італії. Інші 12 тис. санмаринців живуть за кордоном (в Італії 5700, 3000 в США, у Франції — 1900 і 1600 в Аргентині).[2]

Перший перепис населення з 1976 р. проведений у 2010 р.

Основною мовою є італійська; поширений романьйольський діалект[en]. Громадяни Сан-Марино мають один з найвищих рівнів тривалості життя у світі.

Релігія
Сан-Марино переважно католицька держава — більше 97% населення сповідують католицьку віру, але вона не є державною релігією. У Сан-Марино відсутня єпископська кафедра. Історично склалося, що різні парафії в Сан-Марино були розділені між двома італійськими єпархіями, в основному — між єпархіями Монтефельтро та Ріміні.
mart mart   01:45
0

Сан-Марино має одні з найменших збройних сил у світі. Захист країни є, за домовленістю, відповідальністю збройних сил Італії. Підрозділи збройних сил мають різні функції, в тому числі: виконання церемоніальних обов'язків; патрулювання кордонів, варта біля урядових будівель, надання допомоги поліції у великих кримінальних справах. Поліція не включена у збройні сили Сан-Марино.

Збройні сили Республіки Сан-Марино складаються з постійного контингенту в 75-100 осіб. Основний склад збройних сил держави задіяно у церемоніальних заходах, пов'язаних з національними святами й зустрічами іноземних урядових делегацій. Витрати на армію, закладені в бюджеті країни, становлять 700 000 доларів США (за інформацією 2001 року).
mart mart   01:54
0

українські скоти ,маючи набагато більше ресурсів--живуть як свині фігурально кажучи.

російські скоти з найбільшими деякими ресурсами у світі--живуть в масі іще хуйовіше.


Робінзон Крузо на безлюдному острові жив сам ліпше.

не мав з ким говорити,говорив до бога,Біблію читав--потім появився П"ятниця.

чи це не сором для людей?

один район ,одне село могло би жити краще цілої країни при нормальних людях.

ми дебіли образно кажучи.
mart mart   01:57
0

Робінзон Крузо
Данієль Дефо
Сторінка 11 з 58
Площадка мала завширшки не більше як сто ярдів, а завдовжки — приблизно вдвоє більше, а в мене перед дверима розлягався немов моріжок, у кінці якого горб дуже нерівно спускався в низину, до моря. Лежала ця місцина на північно-західному схилі горба й була в холодку цілий день, поки сонце пе досягало південного заходу, де воно звичайно сідає в тих широтах.

Перше ніж поставити намет, я обвів перед заглибиною півколо, ярдів з десять радіусом і, отже, з двадцять — діаметром.

У це півколо я понабивав у два ряди міцних кілків, загнавши їх так глибоко, що вони стояли твердо, як палі. Верхні кінці кілків я загострив. Частокіл вийшов щось із п’ять з половиною футів заввишки, а між обома рядами кілків було не більше як шість дюймів.

Проміжки між кілками я заповнив до самого верху шматками канатів, узятими з корабля, поклавши їх рядами один на один. Зсередини я укріпив огорожу рядом під-порок із кілків на два з половиною фута завдовжки. Огорожа вийшла така міцна, що ні людина, ні звір не могли б ні пролізти крізь неї, ні перелізти її. Ця робота відібрала в мене багато часу і сил; найважче було рубати в лісі кілки, переносити їх на площадку та забивати в землю.

Дверей у загорожі я не зробив, а перелізав через частокіл за допомогою короткої драбини. Ввійшовши до себе, я забирав драбину і, почуваючи себе надійно відгородженим від усього світу, міг спокійно спати вночі, що за інших умов, як мені здавалось, було б. неможливо. А проте, як виявилось пізніше, всі ці запобіжні заходи проти уявних ворогів були непотрібні.
mart mart   01:58
0

На превелику силу я перетягав до себе в цю загороду, чи фортецю, всі свої багатства: харчі, зброю та запаси, про які розповів уже вище. Потім я поставив великий намет, щоб захистити себе від дощів, які там певної пори року бувають дуже сильні. Намет я зробив подвійний, тобто нап’яв спочатку менший, а над ним більший, який накрив брезентом, взятим на кораблі разом з вітрилами.

Тепер я спав уже не на підстілці, кинутій просто на землю, а в дуже зручному гамаку, що належав колись помічникові капітана.

До намету я переніс харчові припаси і все, що могло попсуватися від дощу, і коли тільки моє добро було сховано всередині огорожі, я щільно забив отвір, через який заходив і виходив, і став користуватися приставною драбиною.

Заклавши огорожу, я заходився копати в горі печеру. Каміння й землю я виносив крізь намет у двір і зробив таким чином усередині огорожі насип на півтора фута заввишки. Печера була якраз за наметом і правила мені за льох.

Потрібно було чимало зусиль і днів, щоб закінчити всю цю роботу. За цей час багато іншого відвертало мої думки і трапилося кілька пригод, про які я хочу розповісти. Якось, коли я тільки збирався ставити намет і копати печеру, несподівано набігла темна хмара, ринула злива, блиснула блискавка і вдарив страшний грім. У цьому, звичайно, не було нічого особливого, і мене не так злякала сама блискавка, як думка, що промайнула в моїй голові швидше за блискавку: "Мій порох!" У мене завмерло серце, коли я подумав, що один удар блискавки може знищити весь мій порох, від якого залежить не тільки моя безпека, а й можливість добувати собі їжу. Мені навіть у голову не прийшло, що в разі вибуху я вже, напевне, ніколи б про це не дізнався.

Цей випадок справив па мене таке велике враження, що, як тільки минула гроза, я відклав на якийсь час усі роботи по влаштуванню й зміцненню житла, а взявся робити торбинки та ящики. Я вирішив розподілити порох на невеликі частини й зберігати потроху в різних місцях, щоб він не вибухнув весь відразу і самі ці частини не могли зайнятись одна від одної. На цю роботу я витратив майже два тижні. Всього пороху в мене було фунтів двісті сорок, і поділив я його щонаймеше на сто частин. За бочку з намоклим порохом я не турбувався і тому поставив її в свою печеру, чи "кухню", як я її подумки називав. Торбинки і ящики я сховав у розколинах скель, куди не проходила вогкість, і дуже ретельно позначив кожне місце.
mart mart   01:59
0

У перервах між цими заняттями я принаймні раз на день виходив з рушницею, щоб розважитись, підстрелити яку дичину і познайомитися з природними багатствами острова. Першого ж разу я зробив відкриття, що на острові водяться кози, і дуже зрадів, та, на великий жаль, кози були страшенно боязкі, чуйні й такі прудконогі, що підійти до них було найважчою річчю в світі. Однак це не турбувало мене, бо я був певний, що рано чи пізно підстрелю одну з них, що й сталося згодом. Вистеживши місця, де вони збираються, я помітив таке: якщо кози були на горі, а я — в долині, все стадо злякано тікало геть; якщо ж я був на горі, а кози паслись у долині, вони не звертали па мене ніякої уваги. З цього я зробив висновок, що очі цих тварин мають особливу будову: їхній зір спрямований вниз, отож вони не можуть бачити того, що відбувається над ними. Відтоді я додержувався такого способу: спочатку злазив на будь-яку скелю, щоб бути над ними, і тоді часто влучав у них.

Першим же пострілом я вбив козу, біля якої був сосунець. Мені було дуже школа козеняти: коли мати впала, воно так і залишилося сумирно стояти коло неї. Більше того, коли я підійшов до вбитої кози, завдав її на плечі й поніс додому, козеня побігло за мною, і так ми дійшли до самого намету. Я поклав козу на землю перед огорожею, взяв на руки козеня й пересадив його через частокіл, сподіваючись вигодувати його й приручити; але воно ще не вміло їсти само, і мені довелося забити й з’їсти його. М’яса з цих двох тварин мені стало на довгий час, бо їв я мало, якомога заощаджуючи свої запаси, особливо хліб:

Влаштувавши остаточно своє житло, я вважав за необхідне насамперед відвести місце для вогнища й запасти палива. Як я впорався з цим, як поширив свій льох і помалу оточив себе всякими вигодами, я докладно розповім далі, а тепер мені хотілося б поговорити про себе й поділитись думками, яких, звичайно, було в мене чимало.

Моє становище видавалося мені дуже сумним. Мене закинуло жахливим штормом на острів, що лежав далеко від місця призначення нашого корабля і за кількасот миль від торгових шляхів, і я мав усі підстави гадати, що так судило небо і що тут, у цьому відлюдді й самотині, мені доведеться скінчити свої дні. Рясні сльози текли по моєму обличчю, коли я думав про це. Я часто запитував себе, чому провидіння занапащає свої ж створіння, кидає їх напризволяще, залишає без будь-якої підтримки і робить такими безнадійно нещасними, безпорадними й охопленими таким відчаєм, що навряд чи розумно було б дякувати за таке життя.
mart mart   02:00
0

Але завжди щось швидко припиняло такі думки й докоряло за них. А якось, коли я, глибоко замислившись про свою гірку долю, блукав з рушницею над берегом, у мені заговорив голос розуму: "Ти в скруті, це правда, але згадай, де ті, хто був з тобою? У шлюпці були одинадцятеро, де ж решта? Чому вони не врятувались, а ти лишився живий? Чому тебе відзначено? І де краще бути — тут чи там?" І я показав на море. В усякому злі треба вбачати якесь добро й не забувати про гірше, що могло б статися.

Тут я знову згадав, як добре я забезпечений всім потрібним для життя і що було б зі мною, коли б сталося так (а з ста разів це трапляється дев’яносто дев’ять), що наш корабель залишився б на мілині, де він став спершу, якби його потім не пригнало ближче до берега і я не встиг забрати всі потрібні мені речі. Що було б зі мною, коли б мені довелося жити на цьому острові так, як перебув я першу ніч, без притулку, без їжі, не маючи засобів добути одне і друге?

— Зокрема, — сказав я сам до себе вголос, — що робив би я без рушниці, без набоїв, без інструментів, без одягу та постелі, без намету чи притулку?

А тепер усього цього було в мене досить, і я не боявся заглядати в майбутнє: я знав, що знайду спосіб добувати їжу, навіть коли в мене закінчаться набої. Я спокійно проживу без рушниці до самої смерті, бо з перших же днів я став клопотатись, як забезпечити себе усім потрібним і не лише на той час, коли в мене вичерпається весь мій запас набоїв та пороху, а й на тоді, коли моє здоров’я та сили почнуть підупадати.

Признаюсь: я зовсім забув про те, що весь мій вогневий припас може загинути за одним разом, що блискавка може підпалити й підірвати мій порох. Ось чому, коли блиснула блискавка й загуркотів грім, думка про це так вразила мене.

І тепер, беручись докладно описувати тихе й сумне життя, яке, певне, ще не випадало нікому в світі, я почну з перших днів і розповідатиму все підряд.
mart mart   02:01
0

Слід ще зазначити, що серед багатьох речей, перевезених з корабля, як було сказано вище, за кілька разів, я не згадав багатьох дрібних речей, хоч і не дуже цінних, але таких, що стали мені в пригоді. Наприклад, у каютах капітана, його помічника, каноніра й теслі я знайшов пера, чорнило, папір, три чи чотири компаси, деяке астрономічне приладдя, підзорні труби, хронометри, географічпі карти та книжки з мореплавства. Все це я поскладав в одну з скриньок, не знаючи навіть, чи придасться мені що-не-будь з цих речей. Крім того, я знайшов у моєму власному багажі три Біблії, дуже, гарно видані, які я одержав з Англії разом із замовленими товарами і, вирушаючи в плавання, упакував з своїми речами. Знайшов я й кілька книжок португальською мовою, серед них три католицьких молитовники, і ще якісь книжки. їх я теж забрав.


Мушу згадати також, що у нас на кораблі були дві кішки й собака — я розповім свого часу цікаву історію життя цих тварин на острові. Обох кішок я перевіз на берег з собою; що ж до собаки, то він сплигнув з корабля сам і приплив до мене на другий день після того, як я перевіз мій перший вантаж. Він був мені відданим слугою багато років.

Він робив для мене все, що міг, і майже заміняв мені людське товариство. Мені хотілося б тільки, щоб він міг говорити, але це йому не було дано. Як уже сказано, я взяв з корабля пера, чорнило та папір. Я заощаджував їх як тільки міг і, поки в мене було чорнило, дбайливо записував усе, що траплялось; коли ж його не стало, довелося кинути записи, бо я не вмів зробити собі чорнила й не міг вигадали, чим його замінити.

І тоді мені спало на думку, що, незважаючи на чималий запас різних речей, мені, крім чорнила, бракувало ще багато чого; не мав я ні заступа, ні мотики, ні лопати, мені не було чим копати й викидати землю; не було ні голки, ні шпильки, ні ниток. Що ж до білизни, то обходитись без неї я навчився дуже швидко.

Через недостачу інструментів усяка робота йшла у мене дуже повільно й з великими труднощами. Мало не цілий рік пішов на те, щоб закінчити огорожу, якою я надумав обнести свою оселю. Нарубати в лісі грубих жердин, витесати з них кілки й перенести до намету — все це потребувало багато часу. Кілки були дуже важкі, і я міг підняти за раз не більше як одного, а іноді в мене йшло два дні лише на те, щоб обтесати кілок і принести його додому, а третій — на те, щоб забити його в землю. Для цієї роботи я спочатку користувався важким дерев’яним дрючком, а потім згадав про залізні ломи, що привіз з корабля, і замінив дрючка ломом, проте забивати кілки все одно було для мене дуже втомливою й марудною працею.

Але що з того, коли мені однаково не було на що гаяти часу? Закінчивши будування, я не мав би ніяких справ, крім як блукати островом у пошуках їжі, і в такі мандри я вирушав щодня.
mart mart   02:02
0

Настав час, коли я почав серйозно міркувати над своїм становищем та обставинами, в які я потрапив, і взявся записувати свої думки — не для того, щоб залишити їх людям, яким доведеться зазнати те саме, що й мені (бо навряд чи знайдеться багато таких людей), а щоб висловити все, що мене мучило й гризло, і цим хоч трохи полегшити свою душу. І хоч як мені було тяжко, розум мій поволі переборював розпач. Я в міру сил намагався, втішити себе думкою, що могло б статися ще гірше, і протиставляв злу добро. Цілком безсторонньо, ніби прибутки й витрати, записував я всі лиха, які довелося мені зазнати, а поруч усі радощі, що випали на мою долю.

ЗЛО ДОБРО

Мене закинуло на жахливий, безлюдний острів, і я не маю ніякої надії на порятунок. Але я живий, я не потонув, як усі мої товариші.

Я немовби виділений і відокремлений від усього світу й приречений на горе. Зате я відзначений з усього нашого екіпажу тим, що смерть помилувала лише мене, і той, хто так дивно врятував мене від смерті, визволить мене і з цього безрадісного становища.

Я осторонь від усього людства; я самітник, вигнанець із людського суспільства. Але я не вмер з голоду й не загинув у цьому пустельному місці, де людині немає з чого жити.

У мене мало одягу, і скоро мені не буде чим прикрити своє тіло. Але я живу в жаркому кліматі, де я навряд чи носив би одяг, коли б і мав його.

Я беззахисний проти нападу людей і звірів. Але я потрапив на острів, де не видно таких хижих звірів, як на берегах Африки. Що було б зі мною, і якби мене викинуло туди?

Мені немає з ким поговорити й розрадити себе. Але бог сотворив чудо, пригнавши наш корабель так близько до берега, що я не тільки встиг запастись усім необхідним для задоволення моїх повсякденних потреб, а й маю змогу забезпечити собі прожиток до кінця моїх днів.

Все це незаперечно свідчить, що навряд чи на світі було коли-небудь таке лихе становище, де поруч поганого не знайшлося б чогось гарного, за що треба було б дякувати: гіркий досвід людини, котра зазнала найбільшого нещастя на землі, показує, що у нас завжди знайдеться якась утіха, яку в рахунку добра та зла треба записати на прибуток.

Отже, послухавши тепер голос розуму, я почав миритися з своїм становищем. Досі я раз по раз поглядав на море, сподіваючись побачити там корабель, а тепер я покинув марні надії і всі думки спрямував на те, щоб по змозі полегшити своє існування.

Я вже описував своє житло. То був намет, нап’ятий на схилі гори й оточений міцним частоколом із паль та шматків каната. Але тепер мою огорожу можна було назвати скоріше стіною, бо впритул до неї, ззовні, я звів земляний насип щось із два фути завгрубшки, а ще через деякий час (здається, років через півтора) я поставив на насип жердини, прихилив їх до косогору а зверху вкрив гілками, щоб захистити мій дворик від дощів, що, як уже я казав, певної пори року лили тут безнастанно.

Я вже згадував, що все своє добро переніс в огорожу та в печеру, яку викопав за наметом. Мушу, однак, зауважити, що спочатку речі лежали безладною купою і захаращували весь простір так, що мені не було де повернутись. Тому я вирішив поглибити свою печеру. Зробити це було неважко, бо гора була пухка та піскувата і легко піддавалась моїм зусиллям. Отже, коли я побачив, що мені не загрожує небезпека від хижих звірів, я почав поширювати печеру; прокопавши вбік праворуч, скільки треба було за моїм розрахунком, я знову взяв праворуч і вивів хід назовні, за межі моєї фортеці.

Цей тунель правив мені не лише за чорний хід до мого намету, даючи мені змогу вільно йти і повертатись, а й значно збільшував мою комору.

Тепер я взявся майструвати найпотрібніші меблі, передусім стіл і стілець; без них я не міг цілком насолоджуватись навіть тими скромними втіхами, які ще мені лишалися на землі: не міг як слід їсти, ні писати, ні робити будь-що.

І я заходився столярувати. Тут маю зауважити, що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи собі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого-ліпшого ремесла. Доти я зроду не брав у ...
mart mart   02:04
0

Доти я зроду не брав у руки ніякого інструмента, а проте завдяки працьовитості, ретельності та винахідливості, поволі так набив руку, що, безперечно, міг би зробити що завгодно, особливо маючи відповідне знаряддя. Але навіть і без інструментів чи майже без інструментів, з самим стругом та сокирою, я змайстрував безліч речей, хоч, мабуть, ніхто ще не робив їх таким способом і не витрачав на них стільки праці. Наприклад, коли мені була потрібна дошка, я мусив зрубати дерево, обчистити стовбур від гілок і, поставивши його перед собою, обтісувати з обох боків, поки він не набирав належної форми; а потім дошку треба було ще вирівняти стругом. Щоправда, за таким методом з цілого дерева виходила лише одна дошка, і обробка цієї дошки забирала в мене силу часу та праці. Але проти цього у мене був лише єдиний засіб — терпіння. До того ж мій час і моя праця коштували недорого, то чи не однаково, на що вони витрачалися.


Насамперед, як я сказав, я зробив собі стіл і стілець, використавши для них короткі дошки, які перевіз плотом з корабля. Натесавши зазначеним вище способом довгих дощок, я приладнав до стіни мого льоху, одну над однією, кілька полиць футів на півтора завширшки і поклав на них свої інструменти, цвяхи, залізо та інший дріб’язок — словом, розподілив усе по місцях, щоб кожну річ легко було знайти. Я понабивав також кілочків у стіни льоху, порозвішував на них рушниці і все, що можна було повісити.

Коли б після цього хтось побачив мою печеру, то, напевно, прийняв би її за склад речей першої потреби. Я мав усе напохваті, і мені було дуже приємно бачити своє добро в такому порядку, а особливо знати, що запаси мої такі великі.

Аж тоді почав я вести свій щоденник, записуючи туди все, що робив протягом дня. Спочатку, звичайно, я був надто пригнічений і заклопотаний працею, і мій похмурий настрій неминуче позначився б на моєму щоденнику. Мені, наприклад, довелося б зробити такий запис:

"30 вересня. Коли я вибрався на берег і врятувався від смерті, то мене занудило від солоної води, якої я наковтався. Трохи оговтавшись, я, замість подякувати богові за порятунок, почав бігати по березі, і, ламаючи руки, бити себе по голові та по обличчю, вигукуючи: "Я пропав, пропав!" — аж поки, знеможений, не впав на землю, щоб відпочити. Але заснути я не наважився, боячись, щоб мене не з’їли хижі звірі".

Протягом ще багатьох днів після того, як я побував на кораблі й забрав звідти все, що можна було взяти, я щодня вибігав на горбок і дивився на море, сподіваючись побачити на горизонти судно. Не один раз мені здавалося, ніби вдалині біліє вітрило. Тоді я віддавався радісним надіям, дивився, поки мені не темніло в очах, а потім у розпачі кидався на землю й плакав, як дитина, тільки збільшуючи своє нещастя власного дурістю.

Але коли нарешті я певного мірою опанував себе, коли я влаштував своє житло і дав лад своєму добру, зробив собі стіл та стілець і подбав по змозі про якісь зручності для себе, я взявся до щоденника. Наводжу його тут весь до кінця, хоч описані в ньому події вже відомі читачеві. Я вів його, поки в мене було чорнило; коли ж його не стало, щоденник мимоволі довелося припинити.

ЩОДЕННИК

30 вересня 1659 року. Я, нещасливий, бідолашний Робінзон Крузо, зазнавши далеко від берега аварії під час страшенної бурі, був викинутий на берег цього непривітного, похмурого острова, який я назвав островом Розпуки. Всі мої супутники з нашого корабля потонули, а сам я був напівмертвий.

Усю решту того дня я плакав та нарікав на свою лиху долю. У мене не було ні їжі, ні притулку, ні одягу, ні зброї; я не мав куди сховатися від ворогів; утративши надію на допомогу, я бачив перед собою лише смерть. Мені здавалося, що мене з’їдять хижі звірі, або заб’ють дикуни, або ж я вмру з голоду без їжі. Коли наблизилась ніч, я заліз на дерево, бо боявся нападу хижих звірів, але спав добре, незважаючи на те, що всю ніч ішов дощ.

1 жовтня. Прокинувшись уранці, я, на велике диво собі, побачив, що приплив зняв наш корабель з мілини й пригнав його дуже близько до острова. З одного боку, було приємно, що корабель непошкоджений ...
mart mart   02:05
0

З одного боку, було приємно, що корабель непошкоджений і не перекинувся; в мене народилась надія добратись до нього, коли вітер стихне, щоб запасти собі їжі та інших потрібних речей; але, з другого боку, ще дужчою стала моя туга за товаришами.

Від 1 до 24 жовтня. Всі ці дні я перевозив з корабля все, що можна було взяти. Коли почався приплив, я на плотах переправляв свій вантаж на берег. Знову всі ці дні йшов дощ з невеликими проміжками ясної погоди: певне, тут зараз дощова пора року.

24 жовтня. Пліт перекинувся, і весь вантаж потонув; але оскільки сталося це на мілкому, а речі були важкі, то мені пощастило, коли настав приплив, врятувати більшу їх частину.

25 жовтня. Всю ніч і весь день ішов дощ і дув поривчастий вітер. Корабель за ніч розбило вщент; на тому місці, де він стояв, стирчать якісь жалюгідні уламки, та й ті видно тільки під час відпливу. Весь цей день я вкривав і захищав врятоване мною добро, щоб дощ не пошкодив його.

26 жовтня. Майже весь день блукав берегом, шукаючи зручного місця для житла. Найбільше я дбав про те, щоб забезпечити себе вночі від нападу диких звірів та людей. Надвечір знайшов придатне місце на крутому схилі горба. Обвівши півколом потрібну для себе площу, я вирішив укріпити її огорожею з двох рядів кілків, обкладених зокола дерном; проміжок між рядами кілків я збирався заповнити корабельними канатами.

Від 26 до 30 жовтня. Напружено працював, перетягаючи своє добро до нового житла, дарма що майже весь час лив дощ.

31 жовтня. Вранці ходив по острову з рушницею, сподіваючись натрапити на дичину та роздивитись на місцевість. Забив козу, а її козеня бігло за мною аж до дому; довелося забити і його, бо воно ще не вміло їсти.

1 листопада. Нап’яв під самою скелею намет, стараючись зробити його якомога просторішим, і вперше переночував тут, повісивши на кілках гамак.

2 листопада. Зібрав усі ящики, дошки та шматки дерева від плотів і зробив із них огорожу навколо намету на площадці, яку відвів для своєї фортеці.

3 листопада. Ходив з рушницею і забив двох птиць, схожих на качок. Їхнє м’ясо, як виявилося, дуже смачне. Після обіду почав робити стіл.

4 листопада. Розподілив свій час, призначивши певні години на фізичну працю, на полювання, на сон та розваги. Ось мій розпорядок: зранку, якщо немає дощу, години дві або три ходжу по острову з рушницею; потім до одинадцятої працюю, а об одинадцятій снідаю чим доведеться; з дванадцяти до двох сплю, бо в цю пору найбільша спека, надвечір знову берусь до роботи. Останні два дні весь мій робочий час пішов на виготовлення стола.

Тоді я був ще дуже невправний столяр, але час та нужда скоро зробили з мене майстра на всі руки. Так було б і з кожним на моєму місці.

5 листопада. Сьогодні ходив з рушницею і собакою. Забив дику кішку; шкура досить м’яка, але м’ясо ні до чого не придатне. Я білував кожну забиту тварину й зберігав усі шкури. Вертаючись берегом додому, бачив безліч морських птахів невідомих мені порід. Бачив також двох чи трьох тюленів. Спочатку я перелякався, не розпізнавши, що то за тварини; а коли почав придивлятись, вони пірнули у воду і цього разу втекли від мене.

6 листопада. Після ранкової прогулянки закінчив майструвати стіл, хоч і незадоволений своєю працею. А втім, незабаром я так набив руку, що зміг його поправити.

7 листопада. Стає гарна погода. 7, 8, 9, 10 і частково 12 листопада (11-го була неділя) я весь час працював над стільцем і з великими труднощами надав йому стерпного вигляду. Кілька разів переробляв його, і все ж таки він мені не подобається.

Примітка. Я скоро перестав святкувати неділі, бо, переставши позначати їх на своєму стовпі, я збився з рахунку.

13 листопада. Сьогодні йшов дощ. Він дуже відсвіжив мене й охолодив землю, але весь час гуркотів страшний грім та спалахували блискавки, і я злякався за свій порох. Коли гроза минула, я вирішив розподілити мій запас пороху на дрібні частки, щоб він не вибухнув весь ураз.

14, 15 та 16 листопада. Всі ці дні виготовляв ящички для пороху, щоб у кожний ввійшло від одного до двох фунтів. Понасипав порох у ящички і заховав їх у найбезпечніші, ...
mart mart   02:07
0

14, 15 та 16 листопада. Всі ці дні виготовляв ящички для пороху, щоб у кожний ввійшло від одного до двох фунтів. Понасипав порох у ящички і заховав їх у найбезпечніші, далекі одне від одного місця. Вчора-підстрелив велику птицю. М’ясо її дуже смачне. Як вона зветься — не знаю.

17 листопада. Сьогодні почав довбати гору за наметом, щоб поширити свою оселю й зробити її ще зручнішою.

Примітка. Для цієї роботи мені конче потрібні три речі: кайло, лопата й тачка або кошик, а їх у мене немає. Довелося припинити роботу. Я довго міркував, чим замінити ці знаряддя або як їх зробити. Замість кайла спробував працювати залізним ломом; він годиться, тільки надто важкий. Залишається лопата або заступ; без них мені не обійтись, не доберу розуму, як їх зробити самому.

18 листопада. Шукаючи в лісі будівельний матеріал, знайшов те дерево (чи схоже на нього), яке в Бразілії називають залізним за його надзвичайну твердість. З великими труднощами і дуже попсувавши свою сокиру, я відрубав від нього шматок і насилу приволік додому, бо він був страшенно важкий. Я вирішив зробити з нього лопату.

Дерево було таке тверде, що ця робота забрала в мене; багато часу, але іншого виходу я не мав. Потроху надав обрубкові форми лопати, причому держак вийшов не гіршим за ті, що роблять у нас в Англії, проте широка частина служила мені недовго, бо не була оббита залізом. А втім, достатньо Використав її на земляних роботах, де вона мені дуже придалась, хоч, мабуть, жодної лопати в світі не виготовляли таким способом і так довго.

Мені бракувало ще коша або тачки; але коша я ніяк не міг вробити, бо не мав лози; принаймні мені досі не пощастило знайти її. Мені здавалось, що тачку я міг би зробити, тільки крім хіба колеса, бо як його робити, я не мав ніякого уявлення. До того ж для осі потрібен залізний шворінь, якого в мене не було, отож від цього довелося відмовитися. Щоб виносити викопану землю, я зробив щось ніби коритце, в яких мулярам підносять розчин.

Зробити коритце було не так важко, як лопату, однак усе разом — лопата, марні спроби зробити тачку й праця над коритцем — відібрало в мене щонайменше чотири дні, не рахуючи ранкових прогулянок з рушницею. Рідко коли я не виходив на полювання, і майже не було випадку, щоб я не HE nриніс собі чогось на обід.
mart mart   02:22
0

Лучшее место на земле - Сан-Марино

https://www.youtube.com/watch?v=qb7rEVKGu84

6:40 пиздец чувиха
8:53--вона

https://www.youtube.com/watch?v=7TXN2Vyk_HY
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.