Блоги → Перегляд

Як ти чистокровний українець то чому брешеш ?

Вівторок, 09:38, 11/06

Рейтинг
0 0
Переглядів
248

0
0
У цій статті згадуються

https://www.academia.edu/35045400/%D0%86%

D0%BD%D0%BE%D0%B5%D1%82%D0%BD%D

1%96%D1%87%D0%BD%D1%96_%D0%BE%D0

%B1%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8_%D1%

82%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D

0%B5%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BF%D0%B8_

%D1%97%D1%85_%D1%81%D0%BF%D1%80%D0

%B8%D0%B9%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%]

D1%8F_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%

B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D

0%BE%D0%BC%D1%83_%D1%84%D0%BE%D0%B

B%D1%8C%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1

%96

 

   Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 235 Сергій П’ЯТАЧЕНКО (Суми) ІНОЕТНІЧНІ ОБРАЗИТА СТЕРЕОТИПИ ЇХ СПРИЙНЯТТЯВ УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ С пецифіка міжетнічних стосунків є скла-довою філософської проблеми «людина і світ».Пов’язаність людини з тією чи іншою етноспіль-нотою впливає на її поведінку, на сприйняттянею дійсності, дотримання етичних, моральнихнорм та догм віри тощо, отже, визначає менталі-тет особистості. Примітивний матеріалізм, якийпанував у вітчизняній науці майже століття, вва-жав, що відмінності, закладені в глибинних ша-рах підсвідомості та викликані різницею етноп-сихологічних установок та парадигм у тих чиінших народів, не мають значення; важливим єкласове походження, і воно, врешті, поєднає ро- 1-4b369c7701.jpg1-4b369c7701.jpg     236 сіянина, українця, цигана, татарина, єврея в єди-не щасливе ціле. Проте історичні реалії виявили-ся набагато складнішими. І їх осмислення потре-бує нині нових методологій, понять та категорій.Сьогодні під впливом західної філософії відбува-ється реальна зміна парадигм соціального зна-ння. Найбільш важливим у цьому зв’язку вияв-ляється використання такої категорії, як мента-літет. У нашому розумінні менталітет граничнозближений із національною самосвідомістю йповедінкою.Національна ментальність передбачає норма-тивно-оціночний бік свідомості, яка виробляєнаціональні духовно-ціннісні орієнтири в жит-тєдіяльності етносу. Деякі з цих орієнтирів набу-вають вигляду стійких формул – стереотипів. Цістереотипи конденсують не лише досвід минуло-го, а й закладають норму (стереотип) поведінкина майбутнє. Так, український фольклор у сукуп-ності різножанрових творів формує певні стере-отипи сприйняття представників інших етносів,що має значну цінність для самоусвідомленняукраїнцями власної національної самобутності.Від давнини протиставлення по лінії «свій-чу-жий» формувало переважно негативний образ«чужого», який уявлявся небезпечним, ворожим,наділеним «шкідливими» магічними здібнос-тями, а також до певної міри дегуманізованим.«Чужий» часто змальовувався дивним, нерозум-ним, аморальним, що, у свою чергу, формувалопевний комплекс переваг «своїх» над «чужими»,який виконував функції своєрідного магічно-ментального оберегу. Протообраз «чужого» фор-мує в пізніші часи типологічно споріднене віялоінонаціональних образів, яке має власну специ-фіку та наповнення.Г. Булашев зазначав: «Характеристики різнихнаціональностей свідчать про глибоку народнуспостережливість і, попри всю свою стислість,виблискують мальовничою яскравістю барв, іс-кристим гумором… Характеристики різних на-родностей позбавлені будь-якої упередженості-» [2, 146].Побіжно також варто зупинитися на специфіцівикористання у фольклорі етнонімів, серед яких«досить чітко розрізняються самоназви (автоет-ноніми) та назви, дані іншими народами (ксено-етноніми)» [18, 164]. Українці традиційно послу-говувались власними назвами щодо росіян, єв-реїв та ромів, уживаючи відповідно ксеноетно-німи  москаль (кацап), жид, циган . У кожного ізцих етнонімів власна історія походження, яка неє предметом нашого розгляду. Принагідно лишезазначимо, що певне емоційне ставлення до тогочи іншого етноніма стало результатом пізнішихміжетнічних стосунків, а не закладене в самій се-мантиці терміна.Образ росіянина та, ширше, комплекс україн-сько-російських стосунків займає значне міс-це в нашому фольклорі. Характерно, що в запи-сах українського фольклору ХІХ та поч. ХХ ст.ми не зустрічаємо  руських, росіян чи  великоро-сів.  Українці послідовно вживають етнонім  мос-каль . Наскільки він семантично розбудований   вукраїнській мові, можна судити з того, що слов-ник Б. Грінченка подає п’ятдесят шість його зна-чень, форм та відтінків:  москаленя, москалик, москаль, москальня, москальство, москаль-чук, москалюга, московець, московщеня, мос-ковство тощо [ 16 , 544]. У словнику додано щедва фразеологічні звороти: «підпускати, підво-зити москаля», що означає брехати, обманю-вати, і «пеня московська»  у розумінні «безпри-чинно чіплятися». В. Даль у своєму словниковівказує, що термін  москаль малоросійського по-ходження й означає: «москвич, русский, солдат,военнослужащий». Також вчений наводить зраз-ки народних прислів’їв: От москаля, хоть полыотрежь, да уйди! Кто идет? Чорт! Ладно, абыне москаль; С москалем дружись, а камень запазухой держи (а за кол держись); Мутит, как москаль, а чтобы концы хоронил; Знает мос-каль дорогу, а спрашивает! Москалить – млрс. мошенничать, обманывать в торговле [ 7 ].Коротко слід також зупинитися на тенденцій-ному звуженні семантики слова  москаль, якечасто намагалися звести лише до означення сол-дат царської армії: «Під словом «москалі» у на-роді розумілися військові постої на Україні, якімісцеве населення змушене було утримувати.«Москалі» кривдили селян, знеславлювали ді-вчат, звідси й склалося в народі до них негатив-не ставлення, що відбилося і в прислів’ях» [19,727]. Проте в багатьох текстах ідеться не лишепро москалів-солдат, а й про селян, купців, реміс-ників. Наприклад: Чортзнащо в лаптях, та йто москаль; Москаль ликом в’язаний, у ликахходе, та й всіx у ликах воде.  На те, що москаль єетнонімом, а не назвою соціальної верстви прямовказує прислів’я:  Лях славний!.. та й Москальхороший . Тому слід уважати, що в українськихнародних приказках значення терміна  москаль  є ширшим за поняття «солдат царської армії» іє ксеноетнонімом сусіднього народу, ставленнядо якого й відповідне забарвлення самого тер-міна формувалось, безперечно, у найтіснішомузв’язку з поведінкою щодо мирного населеннярозквартированих в українських містах і селах ізкінця XVII ст. російських військ.Характеризуючи етнічні особливості та їх від-дзеркалення у фольклорі ГБулашев зазначав:«Українці, за звичаєм, називають великоросів«москалями», «лапотниками» і ставляться до нихнедовірливо, навіть з якимось острахом, уважа-ючи їх жадібними, брутальними, нещирими, хи-трими, ледачими і мстивими. Народ уникає матибудь-яку справу з «москалем», не кажучи вжепро те, щоб наймати його на службу… А взагалі 2-4ec43dc008.jpg    Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 237 москалів вважають за знахарів і кажуть про них:«У москаля щось у носі є. Він і ходить не так, якми ходимо – гуртом, а один за одним, щоб легшебуло: передньому йти найважче, і ось, коли вінвтомиться, тоді інший виходить наперед» [2, 147].Тривалий і не завжди позитивний досвід поді-бного спілкування призвів до широкого уведен-ня образу  москаля   у твори різних жанрів україн-ського фольклору: побутові казки, анекдоти, лі-ричні та жартівливі пісні, вертепну драму тощо.З XVII ст.  москаль  стає активним персонажемшкільної драми, де поряд з українцями (селяни,козаки, студенти-пиворізи) діють представникиінших етносів: литвини (білоруси), цигани, по-ляки (шляхтичі, ксьондзи), євреї (орендарі, шин-карі), а також москалі. Москаль та московськіяриги змальовані тут злодійкуватими крутіями.Вертепна драма частково успадкувала інтерме-дійну специфіку образу москаля, який у волин-ській редакції змагається із циганом за кобилу,а в східноукраїнських варіантах своєю хитрістюдопомагає Запорожцю.Поширеним є образ  москаля   й у народній побу-товій казці, де він заступає традиційні образи каз-кового злодія чи хитрого й кмітливого фігляра-блазня, які одурюють недолугого селянина. Зраз-ком може слугувати варіант казки з Полтавщинипро  москаля  який взявся за дідові гроші навчитийого бичків говорити [4, 84]. Певною мірою ці сю-жети з  москалями  зближуються із традиційнимиказками про т. зв. «пошехонців». Казки з подібни-ми сюжетами віднаходимо в збірниках І. Рудчен-ка, М. Драгоманова, П. Чубинського, І. Манжури,Б. Грінченка та ін. У народних казках зберігаєтьсястереотип росіянина як нахабного зайди, ледачо-го та злодійкуватого, який прагне усіх повчати, немаючи на те поважних причин (казка «Як моска-лі хахлов образовували» [14, 512].Можна погодитися з думкою сучасного дослід-ника, що «в українських казках «москаль» має двіголовні іпостасі: 1) хитруна, який намагаєтьсябудь-якою ціною неодмінно обдурити «просто-го» «хахла» і взагалі «поїхати на хахлові»; 2) по-вного дурня (клінічний випадок), «абсурдної лю-дини», яка взагалі нічого не тямить у житті й незнає найелементарніших речей» [13, 14].Цей же образ перейшов і до народних анекдо-тів, сутність яких яскраво відбивають їх афорис-тичні фінали, що стали народними прислів’я-ми: «Ти, москалю, і добрий чоловік, та шене- лія твоя злодій» ; «Тату, тату, лізе чорт ухату!» –«Дарма, аби не москаль» [19].   У запи-сах ХІХ – початку ХХ століття зустрічаємо зна-чну кількість анекдотів, де діють представникиінших національностей. На них як на представ-ників «чужого», а отже, ворожого світу спрямо-вана захисна функція сміху, яка генетично пов’я-зана з магією слова. В анекдотах спостерігаємотрадиційну ситуацію розмежування своїх і чу-жих: «А багато було людей в церкві?» – «Людей, мамо, не було нікогісінько, тілько caмі за себе москалі – так що й голки не було б де встроми-ти...» [19].Нечесність, крутійство, брутальність – такимирисами наділений  москаль  в апокрифічних ле-гендах про мандри Христа та апостолів по землі.Певний огляд легенд цього циклу робить Г. Була-шев [2, 148–151]. Москаль у них намагається об-дурити Христа або ж повторити його чудеса, защо отримує заслужену кару.Своєрідною є специфіка забарвлення образу  москаля   в ліричних піснях та баладах, які скла-далися та виконувалися переважно у жіночому(дівочому) середовищі й зображеними реалія-ми торкалися найчастіше жіночого світу, загрозуякому становили різного роду мандрівні звідни-ки – бурлаки, козаки, моряки, чумаки тощо. «Ди-дактична тенденція балад особливо чітко висту-пає в циклах про втечу легковірних з мандрівни-ми спокусниками, про зрадливе зведення дівчи-ни і про дітозгубництво», – зазначає О. Дей [8,19]. Для балад цього циклу характерне нагнітан-ня особливого драматизму, опис страшних кар-тин розправи з підмовленими дівчатами й дітоз-губницями. Творці балад вдавалися до подібнихзасобів із метою перестороги легковірним дівча-там, які, наслухавшись подібних жахів, мали бостерігатись нерозважних кроків. Перша фікса-ція балади із сюжетом про втечу зі спокусникомприпадає на 1625 рік. Це відома пісня про козакаі Кулину, якій присвятили свої розвідки І. Фран-ко, О. Брюкнер, Ю. Яворський, К. Квітка. До цьо-го ж сюжетного гнізда належать і балади про зве-дення належить до відомого сюжетного гніздапро підмову й зведення дівчини москалями:Та не гуляй, молода дівчина, з москалями:Москальщики-обманщики, вони тебе ‘бманят,Вони з тебе срібні персні познімають,Вони тобі ранюю мняту потолочать,Вони тебе, молодую дівчину, опорочать[3, 544].Широкий діапазон етнічних стереотипів і вод-ночас глибокий аналіз стосунків українців ізросіянами зустрічаємо у народних приказкахта прислів’ях. Уперше у ХІХ столітті прислів’я, уяких відбились українсько-російські міжетнічністереотипи, навів у своєму «Москалеві-чарівни-ку» Іван Котляревський:« Солдат.  ...У нас пословица есть: хохлы нику-да не годятся, да голос у них хорош...  Михайло.  Пословиця?.. Коли на те пішло, так іу нас єсть їх против москалів не трохи. Така, на-примір: з москалем знайся, а камень за пазухоюдержи; од чого ж вона вийшла, сам розумний чо-ловік, догадаєшся» [12, 265].Також слід згадати, що чотири прислів’я промоскалів були Котляревським використані в«Енеїді»: «Мутив, як на селі москаль!»; «Під- 238 пустять москаля якраз»; «Хто москаля об’ї-хав зроду?», «Москаль – бодай би не козою за- мекекекав з бородою» .Паремії означеної тематики потрапляли підперо тогочасних записувачів – О. Павловського,В. Смирницького, ГІлькевича, М. Закревсько-го, О. Марковича та інших. Проте найбільшоює збірка М. Номиса «Українські приказки, при-слів’я і таке інше» (1864), яка зайняла почеснемісце серед фундаментальних праць у світовійпареміографії. В опублікованому Матвієм Номи-сом корпусі прислів’їв та приказок, а також середвилучених цензурою зустрічаємо близько сотніпаремій, які стосуються рецепції українсько-ро-сійських стосунків: « Що Бог в нас народе, а люднаробе – москаль же теє у нівеч зводе» ; «А щоб я москалем тричі зробивсь»; «У йому тількивіри, як у москалеві правди» , – та багато інших.В означених творах відбився широкий оціноч-ний спектр міжетнічних стосунків. Серед нихможна виокремити кілька тематичних груп:– історичні аспекти стосунків ( Іде москалятак, як трави;   Служив Москві, Іване, а вона жйого гане; Московське панування, то... жарту-вання  );– ставлення до постоїв російської армії (  Мос-калики, соколики, позаїдали ви наші волики;а як вернетесь здорови, то noїcтe й корови;3 салдатом – не з своїм братом, не стягайся; Для того й вуланчики, щоб запирали чуланчи-ки; Ти, москалю, і добрий чоловік, та шенеліятвоя злодій );– оцінка характеру, звичаїв та норм поведінкимоскалів (  Москва люта; Москаль на сльози невдаря; Москва сльозам не вірить; Москаль якворона, та хитріший чорта; Не великий мос-каль, та страшний; Москаль з 6icoм поради- лись, та й на лихо понадились; Мабуть мос-каль тоді красти перестане, як чорт молиц-ця Богу стане; Так і нам було казано: «Москалябійтесь, бо він заріже »);– оцінка ставлення москалів до українців(  Москаль не свій брат, не помилує; Од чортаодхристисся, а від москаля не одмолисся; Мос-калеві годи як трясці, а все бісом дивицця  );– поради щодо стосунків з москалями ( Від москаля поли вріж та тікай; З москалем дру-жи, а камінь за пазухою держи; Кохайтеся чор-нобриві , та не з москалями ).Згадку про репресії проти українців зберіг на-ступний паремійний текст, сповнений гіркої іро-нії: «  Я б тому бісовому тарабану хліба б не давза те, що каже: «порубать хохлов, порубатьхохлов!»; а ту маленьку сопілочку все б паля-ницями годував за те, що каже: «а за віщо їx,а за віщо їx».  Дав наш народ й оцінку, яку можнавважати історико-політичною: «  Москва на злид-нях збудована, та й злиднями годована». Серед особистих якостей  москалів , україн-цеві впадала в око їх настирливість та намаган-ня нав’язати свій спосіб мислення й поведінки:«  Москаль ликом чваницця й кожному під ніс зним пхаєцця» . Подекуди висловлювання з цьогоприводу носили граничний характер: «  Хоч убий москаля, то він зуби вискаля» . З цього типу по-ведінки, до того ж приправленого облуднимиречами, постав паремійний вираз « підпускати москаля  », який Номис трактує наступним чи-ном: «до жіноти примощується або так бре-ше» [19, 391].Брехливість москаля займає значну тематич-ну ланку представлених паремій: Казав москальправо, та й збрехав браво; Собака брехне – москаль віри пойме; Москаль тоді правду ска-же, як чорт молицьця стане; Бов, бов по мос-ковські брехні; У йому стільки віри, як у моска- леві правди ). Постав навіть вираз оксюморонно-го змісту «  Московська правда », який поєднує надумку творців тексту несумісні, взаємовиключніпоняття.Окрема увага приділена лайці  москаля  , якабула неприйнятна для українського народу, ви-хованого на інших морально-етичних прин-ципах: «  Москаль викрутнями перебуваєцця,тім же він скрізь погано лаєцця» . Звідси й ви-слів « по-московському лаять », тобто «лаять вбатька і матір – погано » [19, 391].Така гранична маса негативних («нелюдських»)рис  москаля   призводить до зближення його із не-чистою силою (чортом), що, безперечно, було длянабожного українця висловленням крайньогоосуду моральних якостей, дій та вчинків (Вижу,що чорт москаля несе у хижу; Коли чорт та москаль що вкралито поминай, як звали ).Отже, можемо стверджувати, що образ моска-ля в українському фольклорі є одним із осучас-нених варіантів образу «шкідливого чужинця»,навколо якого формується стійкий комплекс ет-нічних стереотипів, основаних на прагненні довідмежування та психологічного захисту. Мос-каль зображується як виключно негативнийперсонаж, що має історичне та ментально-пси-хологічне підґрунтя. В основі негативного досві-ду взаємин українців із росіянами лежать не ре-лігійні чи національні протиріччя, а стосунки по-неволеного народу й окупанта.«Москалі» (як, до речі, й німці, і татари, і, яко-юсь мірою, цигани) виявилися дуже кориснимиі вкрай необхідними персонажами, приглядаю-чись до яких, український селянин (за контрас-том) зміг збагнути власну (справжню чи уявну –вже інше питання) ідентичність, виявити дифе-ренційні ознаки і скласти свою систему базовихцінностей і життєвих пріоритетів» [13, 15].Ще одним поширеним іноетнічним образом вукраїнському фольклорі є образ жида , за якимтягнеться також досить поважний шлейф етніч-них стереотипів. Єврейська меншина в Україні – 239 однак із найдавніших. Внаслідок того, що росій-ська імперія ввела «смугу осілості», обмежуючитериторію проживання євреїв, в середині ХІХ ст.в Україні проживало 3/ 4 євреїв усієї Східної Єв-ропи, а за переписом 1897 р. їх нараховувало-ся 2, 3 млн. Тому стосунки українців з євреями(ксеноетнонім «жиди») були тісними, тривали-ми і подеколи складними. Це знайшло відбиток вукраїнському фольклорі, де образ жида  (жидів)зайняв специфічне й значне місце в різних жан-рах: колядках, легендах християнського змісту,вертепній драмі, думах, історичних піснях, со-ціально-побутових і жартівливих піснях, казкахі анекдотах, прислів’ях і приказках. Безперечно,охопити в межах даної статті увесь тематичнийобшир, пов’язаний з образом жида , неможливо.Проте, на прикладі характерних жанрово-тема-тичних груп можна виокремити основні мотивий пов’язані з ними стереотипи сприйняття пред-ставників цієї етнічної меншини.Найдавніший мотив пов’язує образ жидів  зєвангельським сюжетом, творчо реалізованиму християнських колядках, легендах та вертепі.Тут жиди  виступають виключно негативнимиобразами, які переслідують Христа й прагнутьйого розіп’яти. Цей мотив накладається на мотивпереслідування жидами за наказом царя ІродаХриста-немовляти. «Сі образи зливаються доку-пи, – зазначає М. Грушевський. – Жиди шукаютьХриста – мати його ховає. Але заразом – жиди за-бирають і ведуть із собою Христа на муки, і матишукає й розпитує за ним» [6, 146–147].Грушевський наводить низку зразків і дає гли-бокий аналіз колядкових мотивів, пов’язаних ізпереслідуванням Христа жидами :Прийшли Жидове Христа шукати –Церков злупали, Христа узяли,Як його взяли, на муки брали... [6, 147].Ці мотиви переходять і в легендарну прозу тавертеп. Вертепна драма містить також інший,значно пізніший стереотип змалювання єврея.Це жид-корчмар, орендар, лихвар, визискувачбідного селянина. Від часів своєї появи на Русієвреї виявили такі специфічні риси національ-ного характеру, як практицизм і схильність дофінансово-економічних оборудок. У цьому від-ношенні варто процитувати слова К. Маркса:«Якою є світська основа єврейства? Практич-на потреба, своєкорисливість. Яким є світськийкульт єврея? Торгашество. Хто його світськийбог? Гроші… Гроші – це ревнивий бог Ізраїлю, пе-ред лицем якого не повинно бути ніякого іншогобога» [Цит. за: 22, 54]. На цю обставину звернувувагу свого часу В. Антонович: «Евреи… изучаютвсе слабые стороны развития и общественногостроя туземцев, эксплуатируют их в свою поль-зу и таким образом подавляют на его собствен-ной территории гораздо более многочисленное иболее полноправное туземное население» [1, 88].М. Костомаров писав: «Народ сметливый, иудеиотлично видели все общественные щели, кудаможно будет им заползти и заложить гнездо сво-их выгод; русско-польский шляхтич-рабовладе-лец был по преимуществу сельский хозяин-про-изводитель; иудей оставался посредником меж-ду производителем и потребителем и стал имисключительно» [11, 149–150].Наймасовішим заняттям євреїв по обидвабоки російсько-австрійського кордону сталокорчмарство. Споювання населення було над-звичайно вигідною, прибутковою справою і – щонадзвичайно важливо – безперешкодною з бокувластей. У Франка знаходимо такі рядки: «Євреївміли обходити деякі з тих законів, жили по се-лах, держали коршми, хоч се було їм виразно за-боронено; але робили се тільки з відома і з воліпанів-шляхтичів, котрі з давен-давна, ще в ста-рій Польщі, привикли були не рушитися ані кро-ку без єврея і котрих не відучили від того кривавілекції хмельниччини та гайдамаччини, де народ-ний гнів у однаковій мірі обертався проти пан-ської самоволі, як і проти єврейського визиску тазбиткування [20, 561–562].Народним осудом подібної діяльності перепо-внені думи та історичні пісні. П. Куліш записав ізкобзарських вуст і подав у першому томі «Запи-сок о Южной Руси» дві думи про українсько-єв-рейські стосунки: «Дума про жидівські відкупита про війну через них» та «Дума про перемогупід Корсунем». В останній поляки називають ви-нуватцями Хмельниччини саме євреїв, які «…великий бунт, тривоги зривали, // На милю потри корчми становили, // Великії мита брали: //Від возового – по півзолотого, // Від пішого – подва гроші, // А ще не минали й сердешного стар-ця – // Відбирали пшоно та яйця!» [9, 225].Квінтесенцією українських народних стерео-типів сприйняття євреїв стали прислів’я та при-казки, у яких зосередилися спостереження заментальністю, способами заробітку, особливос-тями єврейської віри тощо. У збірнику прислів’ївта приказок М. Номиса зустрічаємо близько со-тні паремійних текстів, які переважно негативнооцінюють сусідство з цим етносом:  Жид брехнеюживе, все з нас тягне; Жид ні сіє, ні оре, а обма-ном жиє; Труситься, як жид над грішми; Жид як не обшукає, то навіть і не пообідає; Жид якне збреше, то удавицця; Жид і молячи, вчить-ся обманювати; Жид був з неба, вірити му нетреба та інші.  Відголоски народного гніву зву-чать у наступних зразках: Кукіль з пшениці вибі- рати, жидів і ляхів різати; Жида вбий – сорокгріхів з душі; Жида вбий – сорок гріхів з душі. Інші тексти, не пом’якшуючи свого ставлення,все ж засуджують криваву різанину: Не займайжида, не каляй вида.  Критично ставиться українець і до переходуіудеїв у християнство, вважаючи це нещирим 5-b25e87b383.jpg5-b25e87b383.jpg    Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 240 вчинком:  Жид жидом завсегда смердить; Ні од-ного перехриста могилки не видно. Проте українець прагне до об’єктивності й під-мічає позитивні риси євреїв – згуртованість тавідданість своїй вірі: Горобці в очерет, а жиди вкучки; Над жида нема кріпшого в вірі .Таким чином можна стверджувати, що фоль-клорні твори різних жанрів XVII–ХІХ ст. консер-вують історико-психологічні стереотипи нега-тивного сприйняття євреїв, в основі якого лежа-ли не національні чи релігійні протиріччя, а со-ціальні, пов’язані з жорстоким визискуваннямукраїнського селянина.Важко знайти якийсь жанр українського фоль-клору, де б обійшлося без образу цигана. Українцінастільки звикли до присутності цього непоси-дючого народу, що здавна вважають його невід-дільним від своєї історії, хоча на території Украї-ни циганський народ з’явився лише у ХV–ХVІ ст.Упродовж віків цигани, або ж, як вони самі себеназивають, роми, завжди залишалися своєрід-ним загадковим етносом із характерним типомповедінки, власними правилами, мовою, знання-ми, ремеслами та мистецтвом. Водночас їхній ко-човий та відокремлений спосіб життя витворивдещо негативний стереотип цигана, за який їм нераз доводилося потерпати. Г. Булашев зазначав:«Тоді як «жиди» експлуатували українське по-спільство головним чином через посередництво,так би мовити, панів в операціях більш чи меншвеликих і прибуткових (гуртові скупки, різнома-нітні оренди), цигани промишляли в народі без-посередньо, виключно по дрібницях… Цигананарод вважає незрівнянно нижчим за розумом іхитрістю, аніж «жида», і певен, що його завждиможна обманути й провести, якщо тільки бутиз ним обережним, тоді як «жида» й сам чорт непроведе» [2, 156–157].Деякі паралелі вічних мандрівок циган із по-збавленим батьківщини єврейським народомдали підстави для створення в народі легенд про«прокляття» циган. Про одну з них, що спричи-нила вороже ставлення буковинців до циган-ського табору, пише Ольга Кобилянська в пові-сті «В неділю рано зілля копала…»: «Вже самалегенда, що в’язалася з ними, хоч і не всім знана,буцім-то їх предки не прийняли на відпочинокМарії, що втікала з божим дитятком і Йосифом,чинила з них якихось ворогів» [10, 279].Серед традиційних занять циган головним, по-ряд з обміном коней та коновальським промис-лом, було ковальство зі спеціалізацією виготов-лення тонких підків, пряжок, «циганських» го-лок, ножів тощо. Похідними від ковальства булиінші численні ремесла, пов’язані з обробкою ме-талів і лагодженням металевих речей (котляр-ство, лудження, виготовлення прикрас зі сріблай золота). Ковальство та коновальство в Українівважали настільки спеціальними промислами,що в документах просто значились як «звичай-ний циганський промисел». Кузня й таємницявогню та заліза завжди були оповиті для україн-ського селянина містичним ореолом і вважалисяпов’язаними з нечистою силою. До того ж тради-ційним і поширеним стереотипом було сприй-няття циган (переважно жінок) як носіїв езоте-ричного знання – ворожок, гадалок.Циганському світові притаманна замкненість,хоч він і перетинається подекуди зі світом іншихнародів. Це захищає циган від асиміляції з тієюнацією, в оточенні якої вони певний час живуть.Тому расова чистота мала для них велике значен-ня [5, 83].Існування власних, внутрішніх етичних за-конів давало можливість циганам порушува-ти зовнішнє (українське) звичаєве право. Томуформується ще один стереотип цигана-злодія,конокрада, розбійника. Низка апокрифічних ле-генд, заснованих на євангельському сюжеті пророзп’яття Христа, у яких бере участь циган-ко-валь, говорить про те, «що циганам не гріх бре-хати й божитися, тому що це дозволив їм самБог» [2, 157].Традиційним є образ цигана у вертепній драмі,а також у різдвяній грі «Коза». З добрим, співчут-ливим гумором згадується бідний циган у побу-тових казках та анекдотах: «Цигане, твого сина вкоморі піймали!» – «Е, в коморі!.. Як би то в полі,та на добрім коні – то б йому було стидно!» [19,218] Найчастіше циган виступає в образі хитру-на-трікстера, який обдурює пана («Про циган-ське мантило») або ж попа («Як циган сповіда-вся»). Обдурити ж кмітливого ґазду циганові незавжди вдається («Циган на заробітках», «Як ци-ган молотив») [17].Образ циганки-ворожки зустрічаємо в бала-дах та ліричних піснях, звідки він перейшов доранньої романтичної поезії. Характерні риси по-буту, характеру та способу життя циган відбилиукраїнські прислів’я та приказки: Не робив жидна хліб, та й циган не буде; казав циган – немані в кому правди, тільки в мені трошки. Кру-тить як циган сонцем. Цигане, а якої ти віри. А якої треба? Циганський піт пройма; Обі-йдеться циганське весілля без марципанів; Ці-кавий, як циган до бджіл; Як циганська кобила:день біжить, а три дні лежить. Проте ні хитрування, ні крутійство чи коно-крадство не приносять тривалого добробуту ци-ганській родині, яка зазвичай була дуже бідною.Якщо додати до цього ще й тонке мистецьке чут-тя циган, їх музичність та співучість, то виявить-ся складний, багатогранний образ, який широкопредставлений в українському фольклорі. Загальне ставлення творців фольклору до ци-ганського народу, з огляду на його нужденністьта простоту, більш позитивне, ніж до представни-ків російського та єврейського народів. В основі 6-d01166ce18.jpg    Матеріали до української етнології / етнологія / випуск 6(Х) 2007 241 цього теж можна побачити соціальне підґрунтя –бідний український селянин співчував бідномуциганові, хоча й іноді міг засуджувати, висміюва-ти або по-доброму кепкувати із цього улюблено-го в українському фольклорі персонажа.«Не рахуватися з панівним у народі світогля-дом, з усталеним укладом життя і з його прями-ми і природними запитами в жодному разі неможна – писав у передмові до своєї синтетичноїпраці Г. Булашев [2, 22]. Серед світоглядних основукраїнського народу значне місце займають сте-реотипи сприйняття представників інших етно-сів, для фольклорного втілення яких українці нешкодували ні художніх засобів, ні доброзичли-вого сміху чи гнівного осуду.Краще зрозуміти себе завжди можна черезусвідомлення власної індивідуальності, окре-мішності. Саме це й демонструють нам аналізо-вані фольклорні зразки, своєрідно, від проти-лежного, окреслюючи новий, більш плідний век-тор міжетнічних стосунків. В. Шевчук у передмо-ві до перевидання вищезгаданої праці зазначав:«Коли хочемо бути розумними, ми повинні зна-ти, як думали до нас. Коли хочемо зрозуміти світ ісебе у ньому, ми повинні знати, як його розумілидо нас… Розум нам треба культивувати, поєдну-вати до розуму предків, а недомисля їхнє бачитиі пробачати. Це і буде запорукою нашого просу-вання у часі» [21, 15]. 1.  Антонович В.  Исследование о городах в Юго-Запад-ной России по актам 1432–1798. – К., 1870.2. Булашев Г.  Український народ у своїх легендах, релі-гійних поглядах та віруваннях. Космогонічні україн-ські народні погляди та вірування. – К., 1992.3. Гнедич П.  Материалы по народной словесности Пол-тавской губернии. Роменский уезд. – Вып. 2. – Ч. 1. –Песни необрядовые. – Полтава, 1915.4. Гнедич П.  Материалы по народной словесности Пол-тавской губернии. Роменский уезд. – Вып. 4. – Сказ-ки, легенды, рассказы. – Полтава, 1916.5. Гомон Д.  Потрактування циганської ментальності(повість О. Кобилянської «В неділю рано зілля копа-ла…») // Слово і час. – 2000. – №1. – С. 83.6. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т.9 кн. – К., 1993. – Т. 4. – Кн. 2.7.  Даль В.  Пословицы русского народа: Сборник. В 2-х т. – М., 1984. – Т. 1.8.  Дей О . Драми кохання й молодості в народних бала-дах // Балади. Кохання та дошлюбні взаємини. АНУРСР Інститут мистецтвознавства, фольклору та ет-нографії ім. М. Рильського. Упор та прим.: О. Дей таін. – К., 1987.9. Записки о Южной Руси / Изд. П. Кулиш. – С.Пб.,1856. – Т. 1; 1856. – Т. 2 / Перевидання 1994 р. – К.10. Кобилянська О.  Повісті. Оповідання. Новели. – К.,1988.11. Костомаров Н.  Жидотрепание в начале XVIII века //Жидотрєпаніє… / П. Куліш, М. Костомаров, І. Фран-ко. – К., 2005. – С. 147–226.12. Котляревський І.  Поетичні твори. Драматичні твори.Листи. – К., 1982.

Коментарі

mart mart 09:39
0
ти метикайле ти
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.