Неділя, 23:17, 22.03.20

Рейтинг
0 0
Переглядів
269

0
0

«Словянська імперія»

Слов’яни це один з найбільших етносів Європи та Європеїдної раси, який нині мешкає на просторах даного континенту. Слов’яни поділяються на три гілки: східну (українці, білоруси, росіяни), західну (поляки, чехи, словаки), південну (словенці, хорвати, серби, боснійці, чорногорці, македонці, болгари). Перші згадки про слов’ян датуються 1 століттям нашої ери, які склали римські та грецькі історики, які ж дали назву новим племенам зі Сходу – «Венеди». Згодом ці племена розселилися від Балтійського моря до Чорного, та на території сучасної центральної Європи і просторах Балкан. Однією із перших слов’янських держав стала – Київська Русь (Україна), яка виникла наприкінці 9 століття на території сучасної України, і яка проіснувала до 1241 року. На протязі 10 століття, а саме в 907 році, виникає Чеське князівство, 925 рік – Хорватське королівство, 960 рік – виникає Польське королівство. І в тому же столітті, західні і східні словяни поділилися релігійно. В 966 році, західна гілка приймає західний обряд Християнства, а в 988 році Київська Русь приймає східний обряд (Візантійський або грецький) Християнства. Після розколу Християнства у 1054 році на Католицизм та Православя, словяни також знову поділилися. До Католицизму відійшли: поляки, чехи, словаки, словенці, хорвати, а до Православ’я: українці, білоруси, росіяни (разом Київські русини), серби, чорногорці, болгари, і теперішні македонці. На протязі наступних століть, після падіння Київської Русі під натиском монголів в 1240-1241 роках, формується Московське царство, а території південних русинів (теперішні білоруси та українці) відходять литовцям, після звільнення земель від тих же монголів. Королівство Польське та Чеське, ставали могутнішими та самостійними. Проте в 1620 році Чехія стає провінцією Австрії на 300 подальших років (впритул до закінчення Першої Світової війни). В 1569 році Польське Королівство, вступає в союз з Великим Литовським князівством та створюють одну з найбільших середньовічних імперій в Європі – Річ Посполиту. Після Національно-визвольної війни на Україні під проводом Хмельницького (1648-1657 рр.) та «Андрусівського перемир’я» 1667 року, Правобережна Україна відходить Польщі, а Лівобережна Московському царству, яке після «Північної війни» зі Шведським королівством (1700-1721 рр.) під проводом Петра Першого, утворює в 1721 році – Російську імперію, одну з найбільших імперій Європи та всієї планети в історії. А Річ Посполита після трьох її розподілів в кінці 18 століття, також за участю Російської імперії – припиняє своє існування. Південні слов’яни після падіння Константинополя в 1453 році, як і вся колишня Візантійська (грецька) імперія, потрапляють під окупацію Османської імперії, де зазнають насильницького переходу в мусульманство.

Саме в Російській імперії, особливо в 19 столітті, піднімається питання про звільнення всіх слов’янських народів на Балканах, які були під владою Османів. І взагалі постає ідея про те, щоб об’єднати всі слов’янські народи в одній імперії, якою б мала стати – Російська з центром у Петрограді (Санкт-Петербург). Це призводить до військових конфліктів з Османською імперією, наприкінці 19 століття, що в свою чергу, призводить до звільнення Болгарії, Чорногорії, Сербії від турків. На протязі 1840-1870 років в Росії сформувалася політична течія – «Словянофільство», яка і передбачала вищевказану ідею. Але попередником цієї течії був – «Панславізм», який вперше у 1826 році, використав чех – Ян Геркель. Взагалі «Панславізм», виник на просторах Чехії на противагу «австрославізму» («австрофільству») та «пангерманізму». Чехія в 19 столітті перебувала у складі Австрійської імперії, згодом Австро-Угорської (з 1867 року), та й під боком була Німецька імперія, яка виникла на протязі 1870-1871 років (після Франко-Прусської війни). Тому саме там, зародилася ідеологія «панславізму», яка також мала на меті обєднання всіх словян. Ця ідеологія згодом поділилася на два напрями: «проросійську» («об’єднання» в складі Російської імперії і під владою Петрограда) та «антиросійська» («об’єднання» не під владою Росії).  Францішек Палацький (чех) виступав за збереження Австрійської імперії, але перетворення її у «Федерацію слов’ян, австрійців та угорців». Видатний польський поет Адам Міцкевич та Казімеж Бродзінскі, які також були прихильниками «антиросійської» течії «панславізму», вважали, що Польща має стати «ядром» об’єднання. А російські слов’янофіли 1840-1850 років – Костянтин Аксаков, Олексій Хом’яков, Іван Киреєвський, Микола Данилевський, Михайло Погодін, Володимир Ламанський та інші, виступили з ідеєю, протиставити православний слов’янський світ на чолі з Росією до «хворої», безвірної Європи. Але «Польське визвольне повстання» 1863-1864 років, проти Росії (східна Польща з Варшавою, у той момент належали Російській імперії), стало причиною посилення «антиросійських ідей панславізму», у тому числі і на Україні.

Наприкінці 1845 року в Києві, виникає славнозвісне «Кирило-Мефодіївське товариство», яке було таємною українською політичною організацією. Провідну роль в цьому товаристві відігравали: Микола Костомаров, Георгій Андрузький, Василь Білозерський, Микола Гулак, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркович (Маркевич), Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб та відомий український «Кобзар» – Тарас Григорович Шевченко (загальна кількість членів – 12). Навіть «Кобзар» був свідомим та політичним  діячем з певною ідеологією. Головним завданням цієї організації стало – відродження України та об’єднання всіх слов’ян на чолі з Україною. Схожа ідея з російськими «слов’янофілами» та чеськими «панславістами», тільки з іншою формою – формою «українського панславізму».

Братство ставило головним завданням - побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ. Створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності. Знищення царизму, скасування кріпосного права та станів, також встановлення демократичних прав і свобод для громадян. І головне - зрівняння у правах усіх слов'янських народів, щодо їхньої національної мови, культури та освіти. Члени Братства розглядали слов'ян, як єдиний народ, відводячи українському суспільству ключову роль у створенні слов'янської конфедерації (зв'язки з братством підтримували особи з Польщі, Чехії, Білорусі, Росії). При цьому були переконані, що таке право дає українцям їхня глибока релігійність та корені козацького республіканізму. Микола Костомаров вважав цілком можливим формування монархічної федерації з елементами республіканського ладу.

Діяльність братства відбувалася у вигляді зустрічей на квартирах Миколи Гулака або Миколи Костомарова, де велися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також приватні спілкування із молоддю, інтелігенцією, дрібним чиновництвом. Також вели активну громадсько-політичну діяльність, а саме поширювали свої ідеї, через розповсюдження програмних документів, творів Тараса Шевченка, займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, де проповідували свої погляди. А сам Тарас Шевченко, був прихильником революційного напряму боротьби, який не мав сумніву в тому, що скасувати кріпацтво, повалити самодержавство Росії, зможе тільки народне повстання.

У березні 1847 року за доносом студента юридичного факультету Київського університету св. Володимира - дев'ятнадцятирічного Олексія Петрова, діяльність братства була викрита, а всі члени заарештовані (хоча згодом в своїх спогадах О. Петров, намагався заперечити свою роль «донощика» на членів Кирило-Мефодіївського товариства). Усією операцією зі знешкодження Братства, керував особисто шеф жандармів граф О. Орлов. Перші кілька днів Миколі І про справу не доповідали, оскільки він саме пережив серцевий напад. А потім усі дії таємної поліції узгоджувалися з ним, і він контролював хід слідства. Слідство у справі тривало з 18 березня до 30 травня 1847 року в Петербурзі. Тоді Орлов представив Миколі I доповідь, яку нарекли справою «Україно-слов'янського товариства». Всіх членів «Братства» було арештовано і засуджено, а Тараса Шевченка, якого за особистим розпорядженням Миколи I, віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років, без права писати і малювати. Після розгрому «Товариства», через кілька років у Києві, не залишилося пам'яті про нього. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягало у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби.

В кінці 19 століття ідеї «слов’янофільства» та «проросійського панславізму» ідуть на спад, але переживають відродження, напередодні та під час Першої світової війни. Саме тоді постав «неославізм» або «неопанславізм». Російські «неославісти», разом зі своїм лідером графом Володимиром Бобринським та з «проросійськими неославістами» (чехом Крамаржом та словенцем Грабаром), провели слов’янські конгреси у Празі (1908р.), Софії (1910р.), прагнучи досягнути «слов’янської єдності» перед «німецькою загрозою». Проте «антиросійські панславісти» продовжували без перерв ідеологічну боротьбу.

У 1862 році в Празі, Мирославом Тиршем було засновано молодіжний спортивний рух – «Сокіл». Дана організація пропагувала здоровий спосіб життя, фізичне виховання та певні спортивні дисципліни, а саме: марширування, фехтування та важка атлетика, згодом додалися: футбол, легка атлетика, теніс, гімнастика та інші види спорту. Даний спортивний клуб Мирослава Тирша, мав на меті поєднати спортивні тренування та ідеологія чеського націоналізму. Була також створена форма, яка складалася з: коричневих русинських штанів, польської революційної куртки, чорногорської шапки, і червоної гарібальдійської сорочки. Перші лідери «Сокола», вийшли з ряду політиків, а учасники із дрібної буржуазії та робочих. Більшість з числа засновників, були членами партії «Младочехів». Влада Австро-Угорщини, так як цей рух зародився на її підконтрольній території у Чехії, слідкувала за ним. Ця організація мала спортивно-воєнізовано-політичний характер. Спорт тут був прикриттям для політики, ідеології та ідейних цілей, і для фізичної підготовки майбутніх солдатів. Зразу після створення «Сокола» у Празі, був взятий курс на поширення «Сокільського руху», серед слов’янських народів Австро-Угорської, Російської імперії та Балкан: Словенія (1863р.), Польща (1867р.), Хорватія, Сербія, Україна (1894р.), Росія (поширився з Волині в 1870-х рр.), Словаччина (1905р.). До речі на Україні «Сокіл» був заснований у Львові, який був під владою Австро-Угорщини, як і вся Галичина, Буковина, Закарпаття. А польський «Сокіл», також був заснований, саме у Львові, як і український, тільки раніше у 1867 році.

В 1882 році було проведено перший «Сокільський зліт», який собою представляв: церемонія відкриття та закриття, масові демонстрації, спортивні змагання, виступи, театралізовані представлення. І в подальшому на наступних «злетах», виступали представники національних «клубів Сокіл»: чеського, словенського, сербського, хорватського, чорногорського, болгарського, російського, польського з Галичини, українського з Галичини. Через 2 роки у 1884 році, відпочиваючи в Східних Альпах, а саме 8 серпня, засновник та головний лідер «Сокола» - Мирослав Тирш зникає безвісті. Його тіло було знайдено через 13 днів в річці Ецталер-Ахе, що в Тіролі. Версій його смерті безліч, починаючи від нещасного випадку до замовлення. В будь-якому випадку, Мирослав Тирш був відомою та впливовою політичною особою в Австро-Угорщині, тому охочих позбутися його, було багато. А «Сокільський рух» навіть і після смерті засновника, продовжував набирати оберти впритул до Першої світової війни.

З початком Першої світової війни, представники російського «Соколу» поповнювали ряди російської царської армії. Члени польського «Соколу» поповнювали ряди «Польських легіонів», які були у складі австрійської армії, на протязі 1914-1918 років та очолювані Юзефом Пілсудскі, майбутнім першим президентом Польщі (1918-1922рр.). А учасники українського «Сокола», поповнювали ряди «Українських Січових Стрільців», які також були в складі австрійської армії. В 1915 році загальний рух «Сокола», був розпущений, через війну. Багато учасників колишнього руху, агітували за здачу в полон слов’ян, які служили в австрійській армії, і перехід на бік Російської імперії. Деякі із них, згодом брали участь у формуванні «Чехословацьких легіонів» з числа чеських та словацьких полонених, царською російською армією. Славнозвісні «Чехословацькі легіони» взяли участь, також в Громадянській війні в Росії на стороні «Білогвардійців». Під час тієї ж Першої Світової, російська царська армія намагалася, втілити план «звільнення слов’ян» з під влади Австро-Угорщини. І в першу чергу, хотіли заволодіти українською Галичиною, яка належала Австрії. Хоча вони першочергово, хотіли знищити, так званий ідейний центр - «Відродження української державності». Також мали на меті розбити австрійську армію в Галичині, перейти Карпати та увірватися в Угорщини з Австрією, а далі на Балкани звільняти словенців, хорватів, сербів, боснійців, чорногорців, болгар. А розбивши німецьку армію, яка в 1915 році захопила Польщу, звільнити її, Чехію та Словаччину, і нарешті втілити ідею царя, про об’єднання всіх слов’ян під владою Російської імперії. Але цьому не судилося статися, Польщу так не відбили, австрійці перейшли в контрнаступ і відбили Галичину з рук росіян, та перейшли на їхню територію – Волинь. Навіть «Брусиловський» або «Луцький» прорив в 1916 році, особливо не допоміг, який увійшов, як найбільший та повномасштабний наступ часів Першої світової війни. А в 1917 році в лютому, у Петрограді, відбувся «Лютневий переворот», а в жовтні (за новим стилем у листопаді) «Жовтнева революція», яка і поховала всі мрії та надії російського імперіалізму!

А «Сокільський рух» з його «панславізмом», чекало відродження після війни, після якої постала Чехословацька республіка, республіка Польща (або «Друга Річ Посполита»), Королівство сербів, хорватів та словенців, яке в 1929 році, було перейменоване в Королівство Югославія. В Королівство Югославія, також увійшла Боснія та Чорногорія. І Болгарія мала своє королівство. А на території Росії виник СРСР, який поглинув Білорусь та Україну, тільки, крім їхніх західних регіонів, як одних так і других, які відійшли Польщі (В СРСР у 1923 році був заборонений «Сокіл»!). Львів, який був центром українського «Соколу» до війни, також відійшов Польщі. Саме на міжвоєнний період, і припадає найбільший розквіт «Сокола». До 1930 року, рух налічував 630 тисяч членів. Під час Другої світової війни, а саме окупації Чехії Третім Рейхом, рух був заборонений. В 1939 році припиняє свою діяльність, як польський так і український «Сокіл», після окупації Рейхом та СРСР.

Після війни, коли СРСР по суті здійснив мрію Російської імперії, взявши під контроль західних слов’ян (Польщу, Чехію, Словаччину), південних (Югославію – сербів, хорватів, словенців, чорногорців, боснійців, а також Болгарію), встановили комуністичний режим, але який не мав відношення до «слов’янофільства» та «панславізму». І Польща, Чехословаччина, Югославія, Болгарія, які були окуповані СРСР, так і не увійшли в його склад. Діяльність «Соколу» хотіли відновити в перші післявоєнні роки, самі же колишні учасники, але комуністичний режим, їх швидко заборонив, чим змусив до еміграції за океан в США та Канаду. Там «Сокільський рух», чекав занепад серед словян-емігрантів. Після падіння комуністичного режиму в Польщі та Чехословаччині, були спроби відродити «Сокіл», але вже не повернули його на попередні позиції. Хоча «Сокільські злети» проводили, аж до середини 2000-х років. В 2006 році в «злеті», взяло участь 25 тисяч «соколів», для порівняння, у 1930 році їх було 630 тисяч!

Організація «Сокіл», як і «панславізм», нині втратили свою актуальність і не є затребуваними в політиці. Проте в теперішні часи, коли емігранти з Африки, Азії, Близького Сходу «окуповують» Європу та ставлять під загрозу існування не тільки слов’ян, а всіх європейських народів, не хотілося, щоб цей один із прекрасних етносів Європи та світу – зник! Слов’янські дівчата та жінки є найкрасивішими на нашій планеті, і їхню красу, потрібно зберегти від брудних посягань «не слов’ян та не європейців», які своїми генами нищать цю красу! Не дарма, ще римський історик Корнелій Тацит зазначав, що внаслідок змішаних шлюбів з сарматами та іншими (не слов’янськими племенами), їхня (слов’ян або венедів) зовнішність псується. А слов’янські жінки та дівчата, мають пам’ятати, що їхня краса передалася не тільки від матері, а й від батька-слов’янина, і щоб їхні дочки, були такими красивими, як і вони, потрібно, щоб і їхній батько був слов’янином! Так як слов’яни, ще нині існують та які, так і не утворили єдиної імперії, ідея про утворення «Великої Слов’янської Федерації», яка має об’єднати в собі українців, поляків, чехів, сербів, словаків, хорватів, словенців, росіян, чорногорців, боснійців, болгар, білорусів, македонців – має жити! Так як колись, бажало «Кирило-Мефодіївське товариство» та «Сокіл», де всі народи будуть рівні у правах, та ніхто не буде посягати на суверенітет кожного. Та головне, що ця «Федерація», має бути не під протекторатом Москви та Росії, бо тоді це буде - «Расєя і компанія»!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі