Неділя, 04:04, 19.04.20

Рейтинг
29 0
Переглядів
1135

0
0
У цій статті згадуються

«Німецька Росія» або «мирне німецьке завоювання Росії при Іванові Грозному та Петрі I»

Уже понад тисячу років німецький етнос дивиться в бік сходу, де бачить безмежний «життєвий простір», який не один раз пробували завоювати. Я як нащадок «Волинських німців», які колись покинули рідну німецьку землю та подалися в середині 19 століття, на схід в Російську імперію шукати щастя, написав про «німецький слід» в історії Росії. Для мене тема історії німців Східної Європи є не чужою, а по суті рідною, так як маю корені цього етносу і будучи українським німцем, чию сім’ю, як і багато інших німецьких в Союзі, юридично асимілювали. Тому я вирішив написати статтю про німців, які селилися в Росії, Білорусі, Прибалтиці та звичайно Україні, та які вклали значний внесок у розвиток Російської імперії, по суті якою вони же керували!

На протязі 8-13 століття на німецьких землях сформувалося гасло, яке переросло в ідеологію, а саме: «Drang nach Osten» (Дранг нах Остен), що означає «Натиск на Схід»! В той час німці вели наступ на землі західних словян, особливо в басейні річки Лаба та вздовж всього південного побережжя Балтійського моря від Шлезвіга до Прибалтики, де конкурували з балтійськими та фінно-угорськими племенами (предками литовців, латвійців, естонців). Автором концепції експансії на схід є імператор Фрідріх I Барбаросса (1152-1190 рр.). Для боротьби зі східними язичницькими племенами, були організовані німецькі «Північні христові походи». В 13 столітті німці витіснили російських купців з теперішньої території Латвії. Під німецьке асимілювання (мова, релігія, устрій суспільства, імена, культура) попадали багато західних словянських та балтійських (особливо пруси) племен. Подібна політика проводилася і на Балканах, де південні слов’янські племена, попадали під владу Австрійської імперії (Австрійці – частина Великого Німецького народу, вихідці з баварських племен, розмовляють німецькою мовою). Але там здебільшого німецькі колоністи селилися за межами міст. Вперше офіційно це поняття («Натиск на Схід») було зафіксовано польським журналістом Юліаном Клячко у 1849 році. Але поширення набуло в Російській імперії у 1865 році. Це було пов’язано з погіршенням відносин керівництва імперії з балтійськими німцями. Найбільше про гасло «Drang nach Osten» («Натиск на Схід») згадували польські та чеські «панславісти», а далі до них приєдналися французькі та американські публіцисти. Також на це гасло, особливо звертали увагу під час Першої та Другої світової війни. «Drang nach Osten» використовували, як радянська так і нацистська пропаганда, тільки в різних цілях. Після Другої світової це гасло та ідею, все менше і менше починають згадувати.

Якщо говорити хронологічно, то було 4 основних хвилі «німецької експансії»:

-          1 – перша – 9 століття – боротьба феодалів Східно-Франкського королівства з Великою Моравією (чехи). Натиск на хорватські землі, включаючи Далмацію.

-          2 – друга – 10 – початок 11 століття – наступ Священної Римської імперії (німецькі землі входили в її склад) на полабських і прибалтійських слов’ян, на землі Польщі та Чехії.

-          3 – третя – друга половина 12 – початок 15 століття – завоювання саксонськими та бранденбургськими феодалами полабських і прибалтійських словян. Тевтонський орден підкорює – прусів. Наступ німецьких феодалів, купців, церкви, Лівонського ордена, Ордена меченосців на Прибалтику. Завоювання австрійськими Габсбургами словенських земель.

-          4 – четверта – 16 – 18 століття -  остаточне підкорення Чехії, Угорщини, Хорватії – Австрією. Експансія Бранденбурга-Прусії на схід, після трьох розділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) та підкорення північно-західних земель поляків.

Якщо звернутися до німецької та західної з південною слов’янською історіографією, то німецькі історики 19 століття у завоюванні полабських та балтійських слов’ян, бачили проникнення культури, Християнства та цивілізації в землі варварів, і з цим можна погодитися, але також можна погодитися з думкою польських, чеських, словацьких, югославських істориків, які зазначали, що полабські та балтійські слов’яни, були знищені та остаточно асимільовані. Також вони засуджували середньовічні злочини німців в Центральній Європі, проти словян. Після Другої світової у 1945 році, Зігмунт Войцеховскі зазначав, що історія польсько-німецьких відносини – це 10 століть боротьби. В 1946 році інший польський історик Юзеф Фельдман зазначав, що Гітлеру вдалося нав’язати німецькому народу - націоналізм та расизм, тому що ці елементи в «німецькому характері» з давніх-давен. І те, що він не вірить в існування добрих німців, навіть, яких подавив Гітлер. І що «добру Німеччину», потрібно ще створити, і головною умовою цього є «перебудова психіки німецького народа». Але тут можна таки посперечатися! Росіяни, які є частиною словян, самі же знищували племена Сибіру, Тайги, коли же самі робили експансію на Далекий Схід. А їхні спроби асимілювати балтійські народи: литовців, латвійців, естонців, особливо під час і після Другої світової, коли масово корінне населення вивозили в Сибір, а з Уралу присилали нових поселенців Прибалтики. А як на протязі довгих століть асимільовували білорусів з українцями. То це що було? Хіба не націоналізм, расизм, нацизм? Який Юзеф Фельдман, історик напевно з польсько-єврейським походженням, приписував, як невід’ємні риси «німецького характеру». Забувши про спроби, тих же поляків асимілювати у тому Середньовіччі українські етноси, такі як волиняни з галичанами. І ще треба згадати Старий Заповіт, де описується рання історія єврейського народу, коли Ісус Навін, вів євреїв на Богом дану їм землю, знищуючи на шляху всі язичницькі народи, які не вірили у Живого Бога! От і це дозволило німцям в Середньовіччі, знищити язичницькі полабські та балтійські племена слов’ян. Біблія дозволила, яку же і євреї написали!

Але головним напрямком німецьких колоністів була Східна Європа! Вперше на території Київської Русі, було згадано про німців, ще у 9 столітті. До кінця 12 століття в багатьох містах Київської Русі осідали німецькі купці, ремісники, воїни, лікарі, вчені. Значна кількість німців зявилася у часи Московського царства, та в період правління Івана Грозного (1547 – 1584 рр.). При Грозному в багатьох містах, зявляються квартали компактного проживання німецької діаспори – «німецькі слободи». Сама найбільша та відома була в Москві. В першу чергу від німців, хотіли отримати їх спеціалістів по створенню гармат, вогнепальної зброї, фортифікаційних споруд. Німецькі офіцери служили інструкторами в царській армії, передаючи досвід володіння зброєю та тактикою росіянам. Також залучалися німецькі інженери, лікарі, аптекарі. Тому першими лікарями Івана Грозного були: Ніколаус Бюлов (Nicolaus Bülow) та Феофіл (Теофіл) Маркварт (Theophil Marquart) із Любека. Вони же переклали на російську один із перших книг по медицині: «Благопрохладный вертоград, здравию сотворение». Близько 90% німців Російської імперії в 18-19 століттях, були так званими «переселенцями» або «колоністами». У 18 столітті по указу Катерини II (маніфест від 4 (15) грудня 1762 року), почалося переселення німецьких християн на вільні землі Поволжя, а пізніше Степового краю. Багато хто з німецьких переселенців, залишалися на протязі півтора століття в межах компактного проживання колоністів, зберігаючи німецьку мову, релігію (лютеранство або католицизм) та інші національні елементи культури. Хоча сама Катерина II була за національністю німкенею! Її ім'я при народженні: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, (Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg). Принцеса Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбург, народилася 2 травня 1729 року в місті Штетін (Stettin), у Пруссії (нині Щецін під владою Польщі). Її батько був князь Кристіан Авґуст Ангальт-Цербстський з шляхетського роду Асканіїв. Був губернатором тодішньої прусської провінції Штетін. Мати була принцеса Йоганна Елізабет з роду Гольштайн-Готторп. 9 липня 1744 року Катерина II прийняла православ'я та отримала ім'я Катерина Олексіївна, на честь Катерини I. А в 1745 році вийшла заміж за великого князя Петра (Карл Петер Ульріх, також німець за походженням), наступника російського престолу. Пара оселилася у резиденції Оранієнбаум, поблизу Петербурга. В результаті стала дружиною імператора Петра III, і матірю майбутнього імператора Павла І. В 1762 році Петро III став імператором. Через 6 місяців був убитий офіцерами гвардії (були на боці імператриці), внаслідок змови, у якій брала участь сама його дружина - Катерина II. Ставши самопроголошеною імператрицею, провела реорганізацію Сенату (1763 рік), церковну реформу (секуляризацію земель) (1763—1764 рр.), скасувала гетьманство в Україні (1764 р.). Очолювала «Комісію з Уложення» («Комиссия об Уложении», 1767—1769 рр.). Видала «Установу для управління губерній…» («Учреждение для управления губерний…», 1775 р.), «Жалувану грамоту дворянству» (1785 р.) та «Жалувану грамоту містам» (1785 р.). Також за її правління відбулася Селянська війна 1773-1775 рр., під проводом Омеляна Пугачова. Провела масове закріпачення селян по імперії, паралельно розширюючи привілеї дворянства, більшість вихідців якого, мали німецьке походження, які в свою чергу, згодом зайняли провідні позиції (державний апарат, армія, наука, промисловість, культура) в суспільстві імперської Росії. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-1774 та 1787-91 рр. Російська імперія розширила свої кордони та закріпилася на Чорному морі, захопила Кримське ханство. Після зникнення Кримського ханства, створилися умови і почався стрімкий розвиток господарства на півдні теперішньої України. Були засновані нові міста як: Катеринослав, Херсон, Павловськ, Севастополь, Сімферополь, Миколаїв, Одеса, Луганськ та інші. Почали розвиватись заводи (мануфактури) і торгівля — за одночасного погіршення життя селян північніших українських і російських земель. Південь України, швидко заселяли люди з різних куточків Європи, серед них: українці та росіяни (переселенці з закріпаченої частини Російської імперії), болгари, серби, греки (переселенці з Османської імперії), німці (переселенці з різних німецьких князівств, які перебували у стані занепаду), євреї (переселенці з земель Речі Посполитої). Саме в той час зявляються «причорноморські», «азовські» та «кримські» німці, які разом стали – українськими німцями. Знищивши надокучливе українцям Кримське ханство, яке століттями, приносило своїми набігами смерть і рабство українцям, в теперішньої України є її історичне Причорномор’я та був, і який нажаль є окупованим - Крим. Так Катерина ІІ знищила Січ, закріпачувала українських селян, робила русифікацію, але паралельно розширила життєвий простір для українців, через війну з Ханством, бо так не було б українських міст: Одеси, Херсона, Миколаєва, Сімферополя, Севастополя. Також за її правління, було прийнято під свій протекторат Картвело-Кахетинське царство (Східну Грузію, 1783 р.). За її активної участі, відбулися три розділи Речі Посполитої (у 1772 році, 1793 році, 1795 році). Тому в російській історіографії, період правління Катерини ІІ вважався «золотою добою» російського абсолютизму. Її правління отримало назву «освіченого абсолютизму». Бо вона сприяла розвитку науки та культури в Російській імперії, звичайно під впливом Західної Європи (особливо німців, бо хто в тій «немитій» «Расєї» міг щось розвивати, крім них!). Також активно листувалася з Вольтером, Дені Дідро та іншими діячами Просвітництва. 6 (17) листопада 1796 року, померла в Царському Селі (Санкт-Петербург).

Взагалі останнім, хто був справді з «русских» при владі, то це Петро І. Він був останнім царем з династії Романових та першим імператором. Після смерті Петра І, імператрицею стала його дружина Катерина І, а за нею був його внук - Петро ІІ, від старшого сина (царевич Олексій Петрович) та від першої його (Петра І) дружини Євдокії Лопухіної, яка стала останньою не іноземною дружиною російського монарха, після неї всі монархині матимуть іноземне, в основному німецьке походження! Дружиною старшого сина Петра І, була Шарлотта Крістіна Брауншвейг-Вольфенбюттельська. Саме з цього моменту, починається вливання німецької крові в династію Романових. А далі регулярно наступні (а їх багато зміниться) імператори та імператриці обиратимуть собі чоловіків та дружин з провідних німецьких династій (Курляндські, Макленбург-Брауншвейгські, Гольштейн-Готторпські, Гессен-Дармштадські, Вюртембергські, Прусські, Дагмари – кількома словами – пів Німеччини лишили слід в родині Романових!). Але найбільше мали вплив Гольштейн-Готторпські та Гессен-Дармштадські. Як результат Російською імперією, впритул до кінця правління Миколи ІІ (1917 рік), керували дві німецькі династії - Гольштейн-Готторпські та Гессен-Дармштадські, які прикривалися прізвищем династії Романових, яких вони зробили з «русских» - німцями!

Якщо перша хвиля німецьких поселенців селилася на Волзі, та прибувала із таких німецьких земель як: Рейнланд, Гессен, Пфальц. То наступна хвиля, була спричинена маніфестом імператора Олександра І у 1804 році. Нові німецькі колоністи, були направлені в райони Причорноморя та Кавказа. Більшість вихідців були з: Швабії, Східної та Західної Пруссії, Мекленбурга, Саксонії, Ельзаса, Бадена, Баварії, Швейцарії, та з німецьких поселень у Польщі. В 60-х роках 19 століття, 200 тисяч німецьких колоністів переселилися з Польщі на Волинь (Волинська губернія). Так зявилися – «Волинські німці», до речі з яких я походжу! Також на Волинь переселялися німці з Пруссії, Австрії та Баварії. Мої предки переселилися з Баварії у 60-х роках 19 століття у Луцький повіт. Так в Російській імперії сформувалися такі чисельні та компактно проживаючі етноси як: «волжзькі німці», «кавказькі німці», «сибірські німці», «бессарабські німці», «причорноморські німці», «кримські німці», «прибалтійські німці», «німці Петербурга» (тоді це місто було столицею імперії і там проживала вся німецька еліта Росії), і мої рідні «волинські німці». Проживаючи колоніями, німці зберігали свої діалекти, традиції, культуру, релігію, яка була характерна їхньому історичному регіону з якого походили. Німецькі колоністи майже не контактували з місцевим населенням. Вони створювали так звану «державу в державі» з власним самоуправлінням, школами, храмами. Для вирішенням спірних питань з місцевим населенням, залучалися дипломатичні агентства своїх країн походження (Пруссії та дрібних німецьких держав). Більшість німців не бажали отримувати російське підданство та продовжували проживали, як іноземці. Тільки починаючи з 1870-х, після припинення «політики заохочення німецької міграції» та згортання пільг для колоністів, вони змушенні були отримувати російське підданство, яке у 90-х роках 19 століття, вже мала абсолютна більшість німців Російської імперії. Саме у 70-х роках 19 століття, по суті припиняється еміграція німців у Росію. Тоді більшість вже «осівших» німців, починають емігрувати із імперії в США. До 1914 року з Російської імперії в США, переселилися до 200 тисяч етнічних німців. А станом на 1913 рік в імперії проживало близько 2,4 мільйони німців!

Проте німці в Російській імперії залишили помітний та значний слід, саме вони керували імперією, коли після Петра І, всі імператриці були родом з німецьких земель, таким чином зробивши «начинку» Романових німецькою, а обгортка залишилася російською. Петербург став не тільки столицею імперії, а й столицею «східноєвропейських німців». Німці починаючи від державного апарату, захопили керівництво армією. Багато головнокомандуючих та офіцерів були німецького походження, а саме: Михайло Барклай де Толлі, Олександр Бенкендорф, Петро Вітгенштейн (отримав першу перемогу над армією Наполеона Бонапарта у липні 1812 року), Леонтій Беннінгсен (був начальником штаба Кутузова), барон Карл Клодт фон Юргенсбург, барон Фабіан Остен-Сакен (призначений в 1814 році військовим губернатором Парижа – «Наполеонівські війни»), Тотлебен Едуард Іванович (військовий інженер, один із організаторів оборони Севастополя під час «Кримської війни» 1853-1856 років та засновник фортеці Кронштадт), Каппель Володимир Оскарович (учасник «Белого Движения» під час Громадянської війни 1917-1922 років) Унгерн-Штернберг Роман Федорович, Дітріх фон Нетт, Врангель Петро Миколайович (останній керівник «Белого движения»), барон Маннергейм Карл Густав Эміль (бойовий генерал, маршал Фінляндії) та багато інших. Фабіан Готліб Тадеус (Бенджамін) фон Беллінсгаузен став відомий передусім, як один з першовідкривачів Антарктиди. Іван Федорович Крузенштерн мореплавець та дослідник, адмірал та керівник першої російської навколосвітньої подорожі.

У науці першим президентом Петербургської Академії наук, був німець Роберт Лоуренс Блюментрост (1692—1755 рр.). Із 111 членів 67 було німців, а всі інші, також вихідці з Західної Європи. За весь дореволюційний період існування Академії, із дванадцяти її президентів, шестеро були німцями: Л, Л. Блюментрост, Г. К. Кайзерлінг, Й. А. Корф, К. фон Бреверн, А. Л. Ніколаі, Ф. П. Літке. Відомими науковцями всіх часів Російської імперії були: М. І. Фусс (математик), А. І. Лексель (астроном, фізик, математик), А.І Ейлер (математик), П. С. Паллас (прославився науковими експедиціями по Сибірі і Південній Росії, зробив суттєвий внесок у становлення та розвиток біології, географію, етнографію, геологію, філологію, є одним із засновників біогеографії та екології), Й. Георгі (медик, хімік, натураліст, етнограф), Й. Крафт, Л. Ейлер, Г. Ф. Міллер (історик та географ). Першими академіками Петербурга в більшості, були німці із Німеччини та Швейцарії: математики Л. Ейлер і Я. Герман, фізики Г. Б. Бюльфінгер та Г. В. Крафт, натураліст Й. X. Буксбаум, X. Вольф (математик), експедиції в яких брали участь такі вчені: Д. Г. Мессершмідт, Й. Г. Гмелін, П. С. Паллас, Й. Г. Георгі. Геодезист та картограф Ф. Ф. Шуберт склав детальний план Петербурга 1828 року, цей безцінний для істориків документ, відомий як: «План Шуберта». Астроном В.Я. Струве створив «Пулковську обсерваторію». Е.Х. Ленц відкрив закон електромагнітної індукції. М.Г. Якобі створив гальванопластику, К.Е. Баер став одним із основоположників ембріології. Філологічні дослідження Я.К. Грота, встановили норми російського правопису, які зберігалися більше 30 років (до реформи 1918 року). Німцями також була відкрита перша школа в столиці, і одна з старіших в імперії – «Петришуле» у 1709 році та Училище Святої Анни в 1736 році. І то це ще не всі вчені німці, які зробили великий внесок у розвиток науки в Росії, а по суті зробивши її!

Навіть вся «виконавча влада» в імперії була німецькою. На протязі 19 та початку 20 століття, німці тричі займали пост прем’єр-міністрів, чотири рази пост міністра фінансів, сім раз пост міністра шляхів сполучення (водного, сухопутного, залізно-дорожнього транспорту). У 1816 році міністром закордонних справ, став Карл-Роберт Нессельроде. При Олександрі ІІ зовнішньою політикою імперії керував Микола Гірс, а при Миколі ІІ – Володимир Ламсдорф (1900-1906). Міністром внутрішніх справ був В’ячеслав фон Плеве, який прославився в імперії придушенням селянських виступів в Полтавській та Харківській губернії (1902 року), єврейськими погромами, особливо в Кишеневі (Молдова) у 1903 році, та славнозвісною боротьбою з терористичними організаціями соціалістів та комуністів, які тільки в тероризмі бачили сенс боротьби (тоді вбивали міністрів імперії, а з приходом до влади – всіх). І тими же терористами-комуністами 15 (28) липня 1904 року в Петербурзі на Ізмайловському проспекті, поблизу Варшавського вокзалу, був вбитий есером Єгором Сазоновим – фон Плеве, який кинув у всередину карети (фон Плеве) бомбу. Сазонов був засуджений до каторги, як і інші учасники вбивства («Бойова організація партії соціалістів-революціонерів» 1902-1911 рр.), у 1910 році сам себе отравив, не витримуючи каторги. Дана організація, яку я вказав вище, на протязі свого існування зробила ряд успішних замахів на представників керівництва імперії, у тому числі серед жертв є Великий князь Сергій Олександрович (п’ятий син Олександра ІІ), також убитий закинутою бомбою в карету терористом Іваном Каляєвим – 4 лютого 1905 року в Москві. 23 травня 1905 року повішений був Каляєв.

Із 12 міністрів фінансів імперії до кінця 19 століття, п’ятеро були німцями, серед них: Є.Ф. Канкрін (1774-1845), який увів в обіг срібний рубль. Михайло Рейтерн, який провів ряд реформ, які сприяли появі приватних комерційних банків, мережі залізничних шляхів. Микола Бунге (1882-1887), Сергій Вітте (1893-1904), який був «Батьком російської промисловості», також вивів економіку з дефіцита. Морським міністром був Фердинанд Врангель. Одним із відомих міністрів шляхів сполучення (морський, сухопутний, залізничний транспорт) серед німців, був Петро Кляйнміхель. Військовим губернатором Петербурга був Петро Пален, який очолював змову проти Павла І. Шеф жандармів при Миколі І був Олександр Бенкендорф. Відомство по податкам очолювали: К. Грот, А. Ріхтер, М. Кутлер. Відомим міністром освіти був Фрідріх фон Унгерн-Штернберг. Монетний двір очолювали Ейлерс (1803-1843) та Воллендорф (1892-1902). Відомство по гірським справам очолювали: Ф. Бергер (1843-1849) та А. Гернгром (1855-1862). Раду по лісовому господарству очолював Карл Габліц. В комісії по викупу «крестьян» працювали М. Гоймерн та М. Даудель. Модест Корф з 1855 року очолював «Цензурний комітет». Губернатором Санкт-Петербурга з 1882 року був генерал Ф. Трегоф. Такі німецькі династії як: графи фон Сіверси, барони фон Бреверни, фон Остен-Дрізени, фон Будбергі та інші, були російською імперською військовою елітою!

Медицину також розвивали німці. Ще з часів Івана Грозного, особистими лікарями царів та імператорів, були вихідці із німецьких земель. Лаврентій Блюментрост був лікарем царя Олексія Михайловича. Саме Блюментрост зробив вагомий внесок у розвиток медицини у царській Росії. Його син Іван Блюментрост був лікарем Петра І. А його другий син, також Лаврентій, став першим президентом Академії наук (1724). Аптекарську справу, також розвивали німці, ще з часів Грозного. Взагалі тоді в Росії слова: «німець», «лікар», «аптекар», були синонімами! Відомими аптекарями були: Елізеус Бомеліус, Гедике, Ерке, Штоль, Вільгельм Пель, Олександр Пель, Ріхард Пель, Альфред Пель. Лікарні відкривали німці і відповідно більшість лікарів були їхніми співвітчизниками. Великий внесок у російську медицину зробили: Карл Раухфус (1835-1915), Дмитро Отт (1855-1929) Едуард Шперк (1837-1894), який став першим директором Інститута Експериментальної медицини.

В сфері архітектури німців було ще більше, тільки у самому Петербурзі, можна знайти 300 архітекторів з німецькими прізвищами. Відомими з них були: Фельтен, Тон, Клодт, Залеман, Штакеншнейдер, Месмахер, фон Гоген, Шретер, Грімм, у стилі Барокко творили - А. Шлютер, Г. Маттарнові, О. Ф. Віст; Классицизм - Ю. М. Фельтен; Рання еклектика - Шинкель, Л. Кленце, К. А. Тон, О. Брюллов, А. І. Штакеншнейдер, Г. Боссе, О. І. Кракау, Л. Л. Бонштедт; Пізня еклектика - Е. Л. Ган, Д. І. Грімм, К. К. Рахау, Р. А. Гьодике, К. К. Бульмерінг, В. О. Шретер, М. Є. Месмахер; а також в стилях Модерн (Югендстиль, Ар Нуво) - Вільгельм Шьоне, Карл Шмідт; Неоклассицизм та Функціоналізм — О. І. фон Гоген, Е. Ф. Мельцер, П. Беренс.

Книгодрукування та видавничу діяльність розвивали знову, ті же німці. Перша топографія була відкрита в Петербурзі, при Катерині ІІ і була німецькою! Її власником був Гартунг, який був уродженцем Майнца. Найбільша та приватна топографія належала німцю Шнору, яка була на Невському проспекті в одному із домів Лютеранської церкви у Петербурзі. А.Ф. Маркс з 1867 року випускав журнали: «Для сімейного читання» та «Нива». Тираж «Ниви» був до 250 тисяч. Брокгауз та Ефрон, видали 86 томів «Енциклопедичного словника». Німці також першими почали створювати спеціальні музичні магазини, де продавали: ноти та книги, і відповідно інструменти для музикантів.

Перші банки та підприємства відкривали німці. Відомими банками були: «Дойче», «Дрезднер», «Юнкер». Барон Олександр фон Штігліц був одним із найбагатших банкірів Російської імперії. Керував державним банком та був визнаний «королем петербуржської біржі». Підприємства та перші мануфактури по імперії, масово відкривали місцеві німці. Так для прикладу Вестгоф у 1721 році, заснував перший у столиці цукровий завод. Відомими підприємцями (ткацькі, цукрові, машинобудівні, пивні, тютюнові та інші підприємства) були: Меллер, Міллер, Ріхтер, Цинзерлінг, Генріх Кебке, Шредер, родина Кенегів, Лесснер, Керстен, Карл Вінклер, Вернер Сіменс. Торгову фірму у столиці очолював відомий археолог, який відкрив мікенську цивілізацію - Генріх Шліман (прийняв підданство Російської імперії у 1847 році).

У мистецтві та культурі німці також зробили вагомий внесок. Більшість картин належать авторам німецького походження, а саме: брати Грооти, Г.Ф. Шмідт, Клаубер, Я. Хаккерт, Ф. Антінг, Я. Штелін, Л.К. Пфандцельт, Ф. Крюгер, К. Гампельн та інші. Скульптури: барон Петро фон Юргенсбург, Х.Д. Раух та інші. Музиканти: А. Раль, Рудольф Кюндінгер (вчитель П. Чайковського), Ханс фон Бюлов, Йоган Пікель, Єронімус Вайкман, Гонрієтта Зонтаг, А. Гензельт, К. Майєр, Рейнгард, Й. Ф. Мюллер, Р. Шуман, Ю. Арнольд та інші. Одна із перших компаній, яка знімала кіно у імперії, була компанія Пауля Тімана (1909-1916). Він зняв такі шедеври: «Смерть Івана Грозного» (1909), «Бахчисарайський фонтан» (1910), «Анна Кареніна» (1914). Навіть в спорті першим олімпійцем із Російської імперії, який прийняв участь на першій Олімпіаді сучасності, а саме у 1896 році у Греції в Афінах був – Микола фон Ріттер, який був німецьким дворянином та й з Києва! Також став першим «російським» спортивним репортером (в історії Олімпіад), бо напередодні відправки у Грецію, влаштувався у газету «Київлянин» та журнал «Цикліст». Засновником бодібілдингу або іншими словами культуризму, був Євген Сандов, а справжнє його імя: Фрідріх Вільгельм Мюлер! Який був родом з Кенінсберга, Пруссія (нині Калінінград і належить Росії, а не Німеччині). Відомими тоді культуристами також були німці: Георг Гаккеншмідт або «русский лев» (перший чемпіон світу по вільній боротьбі – 1898 року), Георг Луріх (дворазовий чемпіон світу по французькій боротьбі), Олександр Засс та багато інших. На олімпіадах до 1914 року, більшість спортсменів в збірній Російської імперії були німцями, прибалтами та фінами. Через те, що саме у німців було безліч спортивних клубів, і були набагато розвиненіші в загальних тенденціях спорту. Доволі часто німці створювали власні організації, клуби, союзи, асоціації, які водночас були одними з перших в імперії.

Підсумовуючи вище викладене, можна дійти висновку, що куди не глянь, а у Російській імперії всюди був «німецький слід»! Всі сфери життя, починаючи від політики до культури, мали «німецький відбиток». Німці, як кажуть «вклали душу і тіло» в розвиток науки, медицини, архітектури, будівельної справи, інженерії, підприємництва, промисловості, армії, культури, релігії і багато чого іншого. Ясне діло з часом, всі їхні досягнення собі привласнив Союз, який впритул до 1941 року, ще використовував інтелектуальний потенціал місцевих німців, які ще залишилися після Першої світової та Громадянської війни. А теперішні росіяни просто пишуть, кажуть і називають колишніх місцевих німців – «русскими»! І які забули про колосальний внесок «імперських німців» на благо Росії, які принесли з собою цивілізацію, науку, відкриття, інженерію ітд. Так само забувши і про внесок інших європейців, яких активно запрошували у свій час Іван Грозний, Петро І, Катерина ІІ, а саме: французів, поляків, голландців, британців, шведів, українців (особливо після 1654 року, коли українські священники, науковці, літератори вчили російських попів писати), данців, фінів, австрійців, швейцарців, греків. Росія і росіяни кажуть, що вони «великороси», що вони «велика» нація, а насправді є банальними племенами мордви!

А що ж сталося з «імперськими німцями», яких було 2,4 млн, а то й більше - після 1914 року? З початком Першої світової - 1 серпня 1914 року, коли Німецька імперія та Російська імперія оголосили одне одному війну, то в Росії осіб німецької національності, із західних губерній вивозили за Урал в Сибір. Хоча їх ніхто не розстрілював, не катував з боку влади, а от російське населення, робили погроми місцевим німцям по всій імперії, в той час, коли у російській імперській армії була велика кількість солдатів, офіцерів, головнокомандуючих німецького походження! Та й сам імператор Микола ІІ мав німецьке походження. Проте у 1917 році, коли відбувся славнозвісний «Лютневий переворот» та «Жовтнева революція», багато етнічних німців покинули імперію, так як більшість з них були дворяни, підприємці, банкіри, політики, діячі культури, священники, науковці, викладачі, одним словом еліта! А під час Громадянської війни, точніше з 1920 по 1922 рік, масово покидали колишню імперію німецькі «Білогвардійці», так як командування і офіцерський склад, переважно мали німецьке походження. Як результат, на просторах колишньої імперії, залишилися тільки німецькі колоністи, які компактно жили у власних поселеннях. Хоча із них багато хто, покинув колишню імперію. Проте більшовики в 1918 році із німецьких колоністів Поволжя зробили «Трудову комуну Автономної області Німців Поволжя», а в 1924 році, були переоформлені в «Автономну Радянську Соціалістичну республіку німців Поволжя», зі столицею в місті Покровськ (згодом Енгельс).

Веймарська республіка, яка постала в 1919 році на просторах колишньої Німецької імперії, одна з перших держав Заходу, яка визнала СРСР у 1923 році. Так як Німеччина після Першої світової виплачувала контрибуції, її армія була зведена до 100 тисяч чоловік, військовий флот, авіація, танкові війська, були ліквідовані рішенням Версальсько-Вашингтонської системи мирних договорів 1919 року. А так як СРСР не визнавав весь світ Заходу, то німці пішли першими на співпрацю з більшовиками. Там в СРСР науковці, інженери з Веймарської республіки, здійснювали свою діяльність. І перші післявоєнні німецькі танки, почали розроблювати на просторах Союзу. Тому в СРСР з місцевими німцями, які лишилися після Громадянської війни обходилися ще мирно! Але в кінці 30-х років відчуваючи загрозу з боку Гітлера, який в 1933 році по суті з Веймарської республіки робить Третій Рейх і активно відроджує у Німеччині армію, порушуючи всі заборони «1919 року», то Сталін починає з України (1935-1936 рр.) висилати німців у Казахстан. Згідно наказу народного комісаріату внутрішніх справ СРСР від 25 липня 1937 року, почалася «німецька операція». Згідно якої всі німці, які працювали в оборонній промисловості повинні були бути арештовані! Було арештовано 65-68 тисяч німців! Практично всі були вислані в Сибір або Казахстан. Всі уродженці «Автономної Радянської Соціалістичної республіки німців Поволжя» – були звільнені з армії! Всі німецькі сільради, школи Автономії були закриті. Згідно перепису 1939 року в СРСР проживало 1 427,3 тисяч німців, що на один мільйон менше від показника 1913 року.

22 червня 1941 року Третій Рейх напав на СРСР, і як результат це був на даний момент останній «Похід на Схід»! Це була спроба підкорити Росію і зробити її таки «Німецькою», тобто, щоб вона підкорилася великому Рейху! А передостання спроба була під час Першої Світової. 28 серпня 1941 року було ліквідовано «Автономну Радянську Соціалістичну республіку німців Поволжя». Всіх німців з областей європейської Росії, які ще не були захоплені Вермахтом, були депортовані в Сибір або Казахстан, яких під час війни, особливо після «Сталінградської битви», поповнювали німецькими військовополоненими. А коли після тої же «Сталінградської битви» у 1943 році, під час наступу уже «совєтів», «Вермахт» разом із собою евакуйовували у Німеччину місцевих німців. Особисто Гітлер дав наказ не лишати цивільне німецьке населення в Росії, Білорусі, Україні, Прибалтиці, під час відступу Вермахту. Саме тоді по суті почав зникати мій рідний етнос -«Волинські німці». До Першої Світової на Волині, проживало близько 200 тисяч німців. До 1939 року (при Польщі) більше 100 тисяч. А після 1944 року, більшість були перевезені у Німеччину, інших кого не встигли евакуювати солдати «Вермахту», «совєти» вислали в Сибір та Казахстан, інших асимілювали або знищували. А нині з нащадків «Волинських німців» в Україні, лишилися одиниці!

26 листопада 1948 року Президіум Верховної Ради СРСР прийняв указ, який забороняв висланим німцям під час війни на Далекий Схід, повертатися в рідні місця. Вони мали продовжувати жити в спеціальних поселеннях. До 1953 року в СРСР було 1 224 931 німецьких спецпоселенців, із яких 855 674 висланих в період 1941-1942 рр., із європейської частини Росії. А 13 грудня 1955 року виходить Указ Президіума Верховної Ради «Про припинення обмежень в правах німців та членів їх сімей, які знаходяться на спецпоселеннях» (без повернення конфіскованого майна). І також заборона на повернення в рідні населенні пункти. Почався процес переселення німців в ФРН (Федеративна Республіка Німеччина), НДР (Німецька Демократична Республіка) та Австрію. З травня 1957 року в Москві дозволили видавати німецькомовні газети та в Казахстані. 3 листопада 1972 року, мали б підписати Указ «про вільний вибір постійного місця проживання для німців, на території СРСР. Але Указ був не виданий! Через прохання керівників азіатських республік СРСР, які боялися масового виїзду німців з їхніх регіонів! Особливо це боявся Казахстан, який по суті будували та розвивали німці, як колись царську та імперську Росію. В 1979 році була спроба створити в тому же Казахстані – «Німецьку автономію». Столицею мало бути місто – Ерментау, площа мала бути 46 тисяч кв. км., а чисельність населення 202 тисячі. Керівником мав бути Андрій Браун. На той момент в Казахстані проживало 940 тисяч німців, половина з них вважала німецьку мову рідною. Хоча згодом Казахстан пожаліє, що не дали німцям автономії, особливо після розвалу Союзу, коли цю країну сотні тисяч німців покинуть і поїдуть в Німеччину. Станом на початок 2014 року в Казахстані проживає – 181 тисяча. В 1989 році їх було – 957 тисяч, а рівно через 10 років, в 1999 році – 353 тисячі. Тобто за 10 років з Казахстану виїхало 600 тисяч німців! Хоча масова еміграція німців в СРСР почалася, ще в 1987 році, а пік припав на середину 90-х років.

З початком 90-х років в Санкт Петербурзі було створено «Німецьке товариство Санкт-Петербурга». Знову відновили видавництво німецьких газет. Лідером руху російських німців за національне відродження, був академік Борис Раушенбах. З розвалом Союзу в багатьох містах колишнього Союзу, типу СНД, створювалися «Центри німецької культури». На даний момент «Російські німці», як і «Українські», «Білоруські», «Казахські», «Прибалтійські» залишаються не реабілітованою Росією національною групою! Згідно даних німецьких федеральних закладів, станом на 2010 рік в СНД проживало 800-820 тисяч етнічних німців. В Росії – 394 тисячі, Казахстан – більше 100 тисяч, Україна – більше 30 тисяч.

Як показує історія німці підкорили Росію без зброї, без битв та війни, коли їх самі російські царі запросили до себе, даючи «халявну» землю, пільги, дворянське звання, кріпаків та широкі права. Водночас німці вклали «душу і тіло» в розвиток науки та господарства Росії. Російська імперія (маються на увазі великі міста) не була б такою європейською, де всі загальні тенденції Європи перепліталися з російськими. Саме німці та інші нації Західної Європи, які проживали в імперії «відкрили вікно» в Європу - Росії. Німці розвивали науку, культуру, промисловість, армію, освіту та багато чого іншого, але так і не отримавши за це визнання, і хоч якусь повагу від росіян, які привласнили все німецьке собі і називаючи нині імперських німців – «русскими»! Паралельно за дві Світові війни, звинувачують німців у всіх смертних гріхах. Але чому тут дивуватися, якщо одна із головних властивостей характеру росіян це – привласнення собі чужого! Бо напевно мізків не вистачає на своє!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі