Блоги → Перегляд

Місто, яке пахне свободою

Неділя, 16:33, 31.05.20

Рейтинг
0 0
Переглядів
346

0
0
У цій статті згадуються
Олег Ляшко
Політик

Я дуже люблю це місто. Наче живу людину. Вперше приїхав сюди ще школяриком, десь у 1998 році. Мама (вона - лікар) збиралась на курси і сказала, що може взяти мене з собою. Я обманув (досі соромно), точніше просто не сказав Мамі, що у мене в цей день іспит у музичній школі. Іспит я відповідно прогуляв, з музичної школи мене вигнали, потім - поступив у художню, тому контрабасистом я так і не став. 

У Києві (ще тоді не так зіпсованому новобудовами) була весна, цвіли каштани, я був у театрі Франка і - що тоді запам'яталося особливо - в МакДональдзі, який видавався шикарним рестораном, і всі провінційні діти мріяли тут побувати.

Потім я ще 2 чи 3 рази був в Києві, а 14 років тому переїхав сюди. Мабуть, вже назавжди. Обожнюю його. Це місто, над яким літають ангели. Місто тисячі нічних вогнів. Місто, яке пахне свободою. Місто, де і поразки, і перемоги переживаєш якось зовсім інакше. Місто, вулицями якого можна ходити нескінченно. Особливо - вночі. Велич історії і хайтек. Цвіт магнолій і мрія про метро на Троєщину. Бомжі і олігархи, яких можна зустріти просто на вулиці. Тисячі маршруток "Богдан" і сотні Bentley. Божевільний трафік на дорогах і безлюдні стежки між дерев просто серед міста. Сталінський ампір адмінбудівель і химерна витонченість маестро Городецького. Похмурі однотонні квартали епохи "унилий соціалізм" і різнокольорові голландські будиночки відбудованої Воздвиженки. 

Одні вулички нагадують село чи хоча б райцентр, інші - Нью-Йорк або Париж. Вечір в центрі - така кількість фантастичних вуличних музикантів, що сумувати просто неможливо. Музика цього міста - божевільний ритм життя, романтичний вальс на Подолі і пристрасне танго політичних і бізнесових переговорів. 

Коли тільки-но переїхав сюди - міг на маршрутці поїхати не в ту сторону. Водії київських маршруток - це взагалі особлива порода людей. Вони вміють одночасно водити машину під час дуже напруженого трафіку, брати з пасажирів гроші і слідкувати, чи всі заплатили, розмовляти по телефону, курити, лузгати насіння, переключати з радіо шансон на радіо kiss fm і вести політичну дискусію з пасажирами-пенсіонерами. Куди там Юлію Цезарю до водія київської маршрутки!..

А ще, наче окремий народ - бабусі, котрі продають квіти в центрі міста. Асортимент зазвичай - букетики з кладовища. Але навіть, якщо нічого не купиш, все одно, жіночки переконають тебе дати їм гроші. Рекет найвищої майстерності.

Моє улюблене місце в Києві - це... увесь Київ. Ну, майже увесь. З першого знайомства люблю Андріївський узвіз. Понад усе - пізно ввечері, вночі і рано-вранці, коли він не перевантажений людьми. Люблю Софіївську площу, Михайлівську, Воздвиженку, Маріїнський парк, Шовковичну, Сагайдачного, Оболонську набережну, Байкове кладовище, Площу Льва Толстого, Рейтарську, Стрітенську, Прорізну, Десятинну, та все і не перелічити, що люблю в Києві. А кручі Дніпра - Господи, відвести від них очей просто не можливо, особливо - коли дивишся з води на човні, і сам Дніпро - наче артерія, без якої Київ не житиме...

Люблю страхітний Майдан, спотворений теплицями торгових центрів, і повсякчас забитий людьми Хрещатик. Раніше не любив. Полюбив за ТЕ, що тут відбулось...

Коли іду чи їду по Інститутській - раз у раз тремтить серце. Це теж, мабуть, вже назавжди...

Храми Києва - це взагалі щось неймовірне. Правду ж кажуть, Новий Єрусалим. Видубичі, Володимирський собор, Михайлівський Золотоверхий. Хоча вірний Православної церкви України, але люблю і Лавру, і Іллінську церкву, і Кирилівську, і кірху на Лютеранській, і Олександрівський костел з шедевральним Миколаївським, і караїмську кенасу на Ярославовому валу, і синагогу Бродського, і щиро зрадів новині про Соборну мечеть... До речі, згадані Олександрівський та Миколаївський - теж проектував Владислав Городецький. 

Люблю величне українське бароко дзвіниці Софії Київської, збудованої гетьманом Мазепою, і мрію колись відбудувати інший шедевр, зроблений його коштом і знищений комуняками - Микільський військовий собор. Люблю надзвичайно Андріївську церкву, яку проектував Бартоломео Растреллі. 

Завжди мокрі очі, коли приходжу на Аскольдову могилу, де поховані Герої Крут, Небесної Сотні і війни на Донбасі.

У Києві я бачив ще живого Богдана Ступку на сцені. У Києві мене вперше затримували так звані правоохоронні органи. У Києві я вперше відчув по-справжньому, що ми сильна і нескорена нація, яка не дасть загнати себе в рабство. У Києві я познайомився з більшістю цікавих людей у моєму житті. З деякими - випадково: зі Славою Вакарчуком - в кав'ярні, з моїм головним учителем Олегом Ляшком - просто неба на вулиці, в Пассажі на Хрещатику. 

Я люблю рідне Рівне, дивовижне Закарпаття, драйвовий Дніпропетровськ, магічний Львів. Люблю Прагу, Стамбул, Відень, Єрусалим і, звичайно, Париж. Але Київ, все-таки, люблю найбільше. Вибачте, інші. І завжди, коли далеко, хочу сюди повернутись...

Побачити світанок над Дніпром - заради цього варто не доспати. Правда. Спробуйте... 

 

 

Андрій Лозовий,

Заступник лідера Радикальної партії Олега Ляшка

Коментарі

Андрію, яка практична користь від твоєї псевдолюбові українцям?
Адже ти мав для суспільнокорисних дій достатньо часу та можливостей.
А завершив все лише власною кишенею...
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі