П'ятниця, 22:12, 17.07.20

Рейтинг
26 0
Переглядів
1118

0
0
У цій статті згадуються

 

«Як страшний сон сучасної Росії та Путіна був реальністю сторічної давнини» або «Що робили американські експедиційні війська в Сибірі»

У даній статті про те, як 100 років тому, американські війська покинули Росію і вступили у перший безпосередній бій з «червоними» русскими!

Майже всю другу половину 20 століття, СРСР та США готувалися до збройної війни між собою, яку так і не почали. Хоча було поняття «Холодної війни», але це була війна, яка проявлялася у відстоюванні власних інтересів, поглядів, у боротьбі за ядерне і космічне домінування, та за зони впливу на планеті. А якщо було збройне зіткнення, десь на планеті, за участі інтересів США І СРСР, то війна велася на нейтральній території, та за участі третіх осіб. Самого протистояння «в лоб у лоб», між американськими і радянськими солдатами не було. Нині естафету у протистоянні інтересів зі США від СРСР, перейняла Російська Федерація у 90-х роках минулого століття. І поки що ці дві країни, також уникають прямого збройного зіткнення, і доволі часто вирішують питання «чужими руками». Проте є забуті сторінки минулого, які доводять, протилежне. Але перед тим, як почати розповідь про одну із цікавих сторінок історії, читачу на роздум було б правильно задати питання (хоча виходячи з назви заголовку, можна здогадатися), а саме: Чи коли небудь в історії, війська Росії висаджувалися на території США? (військові навчання та паради не рахуються) І чи війська США, висаджувалися на території Росії? Зупинившись на мить, задайте собі це питання! А відповідь є такою, що російські війська ніколи не висаджувалися на території США, а війська США таки висаджувалися на території Росії, і це були не військові навчання чи парад! У серпні 1918 року, коли у Європі Перша світова війна або «Велика війна» (так як її тоді називали) закінчувалася, у Росії розгорталася Громадянська війна, і саме тоді у російському місті Владивосток, висалилися американські солдати, які були у складі Антанти, та які мали допомагати Білогвардійцям у протистоянні з більшовиками. Це була перша в історії Сполучених Штатів та їхніх відносин з Росією/СРСР – військова висадка на території Росії, під час війни, у якій вони були залучені.

На перший погляд здавалося, що Росія у свій час, воювала майже зі всіма великими державами, крім США. Але це виявилося не так! Росія воювала зі США, але вона була радянською і тільки но зароджувалася, як держава. В розпал Громадянської війни (1917-1922) на просторах колишньої Російської імперії, відбувалося протистояння між більшовиками та Білогвардійцями (прихильниками законної царської або монархічної влади). Так як Російська імперія, під час Першої Світової була у складі Антанти, то її союзники: Британія, Франція, США, Японія, зобов’язалися допомогти імперській владі, тобто Білогвардійцям у боротьбі з Леніним, і його Красною Армією. Натомість Білогвардійці за надану їм зброю, боєприпаси, ліки, амуніцію, і військову допомогу у вигляді інтервенції союзників, мали відплачувати натуральним золотом. Хоча союзники, із самого початку не були зацікавлені у відновленні законної влади у Росії, а хотіли, чим побільше з неї вивезти золота, а при можливості знищити її як імперію. В задумах Антанти, було надання всім народам Російської імперії – власної держави, що означало повне роздроблення імперії. У самій Росії, Білогвардійці мали б легко перемогти більшовиків (тоді більшовиків всерйоз ніхто не сприймав), та створити ліберальну форму правління. Тому їхнє гасло – «Единая Россия» (яке нині використовує Путін), не подобалося їхнім союзникам. Далекий Схід з центром у Владивостоці, мав би відійти Японській імперії, на певну частину Сибіру претендували американці, Північ Росії (Мурманськ, Архангельськ) мала б відійти британцям, Південь України (Одеса, Миколаїв, Херсон, Крим) мав би відійти французам і британцям, Кавказ з його нафтою і газом, мав би перейти під контроль Британії. Україна, Польща, Білорусь, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан та народи Середньої Азії, мали б стати незалежними, але під контролем Антанти. У самій Росії, мало б постати «надцять» республік і автономій. Проте недооцінивши більшовиків та їхню смертельну загрозу, цим планам Антанти не судилося статися. Тому військова інтервенція союзників, обмежилися тільки висадкою французьких військ у Одесі (до речі звідти кораблями через море, переправили найбільше царського золота), висадкою британців у Мурманську (порт в пн-зх європейській частині Росії), та висадкою японських і американських військ у Владивостоці (Далекий Схід Росії, поблизу Японії). Єдиний «Чехословацький корпус», який був сформований з числа австрійських полонених, часів Першої Світової, а саме чехів і словаків (вони на момент Першої Світової були під Австрією), пересувався по всій території Росії з Білогвардійцями.

Але в будь-якому випадку, США також зобовязувалися надати військову допомогу Білогвардійцям у боротьбі з більшовиками, тому вони також висадилися на території Росії. До речі нині в США, на кладовищі в місті Троя (штат Мічиган), з 1930 року стоїть пам'ятник загиблим в Росії американським солдатам і офіцерам, у вигляді білого ведмедя. Американці з 339-го піхотного полка, були відправлені на Північ Росії у вересні 1918 року, а саме в Архангельськ (пн-зх частина європейської Росії), хоча більшість їхніх співвітчизників, перебували у місті Владивосток. А відправив їх туди, їхній чинний президент США – Вудро Вільсон (1913-1921 рр.), якого прозвали після того, «президентом архангельського набігу». Бійці 339-го полку, через географічне місце розташування, називали себе «полярними ведмедями». Головною проблемою «полярних ведмедів» був холод. Тому їхнє керівництво запросило дослідника Ернеста Шеклтона, який їм інтервентам, прочитав лекцію про виживання в умовах прямої холодної війни. Хоча все одно, близько сотні американців, все таки загинули на морозі, а не в бою з більшовиками. Згідно статистики від обморожень загинуло більше американців, аніж від сутичок з більшовиками.

Взагалі ціллю «Полярних ведмедів», які були у складі американського корпусу (більше 5 тисяч людей, під командуванням Дж. Стюарта), була допомога англійцям та французам у захисті військових складів, які могли дістатися більшовикам, а згодом німцям (тоді більшість вважали, що більшовики, були агентами німців). Самі інтервенти (британці, французи, американці), також ще хотіли, щоб Білогвардійці продовжували вести війну проти Німецької імперії. Проте це питання відпало у листопаді, того же 1918 року. Як багато більшовиків, полягло від рук американських інтервентів невідомо. Проте після поразки Німецької імперії у «Великій війні» (Перша Світова), американські солдати не розуміли, для чого їм ця Громадянська війна у Росії, тому почали набридати головнокомандувачам, проханнями відправити їх додому. В результаті на Півночі, інтервенти нічого не досягли, тому покинули цю територію, яку після їхнього відступу, Білогвардійці втратили в боях з більшовиками. Мурманськ та Архангельськ остаточно перейшли під контроль більшовиків.

Так само великого успіху не зміг досягнути американський експедиційний корпус «Сибір», або «Siberia», який нараховував 9 тисяч чоловік. Цей корпус відправили у серпні 1918 року, із Сан-Франциско на Далекий Схід Росії. У його складі були: 27-й та 31-й піхотні полки, військовий госпіталь, санітари, зв’язківці, інженери та багато інших. США в першу чергу, хотіли «допомогти» російському народу у підтримці порядку. Проте були конкретніші цілі. А саме, допомога вище згаданому «Чехословацькому корпусу», щоб вони добралися із Росії в Західну Європу, через США, щоб вони також там, воювали на стороні Антанти. Тодішній президент США – Вудро Вільсон, вважав, що цій меті можуть перешкоджати німецькі та австрійські полонені, які переходили на бік більшовиків в Сибірі (уже тоді більшість людей вважали більшовиків союзниками німців, так як Ленін був повністю профінансований Німеччиною). Також причиною американської інтервенції, була протидія посиленню японського впливу на Далекому Сході Росії. Японська імперія, яка також була в Антанті та одним із числа інтервентів, відправила туди більше 70 тисяч чоловік, які мали захищати її інтереси. Тому американці активно охороняли Транссибірську магістраль та підтримували вигідну для їх компаній, торгівлю з Росією, через Владивосток.

В самих Сполучених Штатах, свою військову інтервенцію розглядали, як перетворення Сибіру у квазі-колонію США. Проте ні одне документальне джерело, не підтверджує цих планів. А паралельно в США у 1919 році, активно почали обговорювати питання про повернення своїх військових додому. А саму інтервенцію починали вважати – злочинною. Тому президент США – Вудро Вільсон, літом 1919 року, прийняв рішення про виведення американських військ з території Росії. Головнокомандуючий американських експедиційних військ у Росії – Вільям Грейвс, не розумів, чому США взагалі втягнулися у цю інтервенцію. А їхня інтервенція, затягнулася, аж до 1 квітня 1920 року, коли настала необхідна евакуація, через поразки адмірала Олександра Колчака (головний очільник Білогвардійців) на фронті, які призвели до краху його армії.

А от стосунки в американців з більшовиками, були доволі погані. Хоча американський корпус «Сибір» і його очільник Грейвс, демонстрували свій нейтралітет та заявляли, що вони не вмішуються у російські справи. Але американці були лояльні до Колчака, і тільки з його урядом вони спілкувалися. Тому вони оберігали залізну дорогу, по яким Білогвардійцям надходила союзницька допомога (зброя, боєприпаси). А «червоні», тобто більшовики, через допомогу військам Колчака, американців вважали ворогами, і час від часу на них нападали. Це були перші невеликі збройні сутички більшовиків (радянських) з американцями, на території Росії і головне, що без третіх осіб!

Враховуючи, той факт, що американці на Півночі Росії (Архангельськ, Мурманськ), крім охорони військових складів та залізниці нічого не робили, тому вони обмежувалися тільки сутичками з «красними партизанами», які на них часто нападали. В прямі битви з військами більшовиків, американці не вступали. Проте одна і то по суті ПЕРША БИТВА АМЕРИКАНЦІВ І РАДЯНСЬКИХ (РУССКИХ) МІЖ СОБОЮ, була поблизу села Романовка (поблизу Владивостока), яка відбулася 25 червня 1919 року. Партизанський більшовицький загін Якова Тряпицина, напав на американських інтервентів. Під час безпосереднього бою між американцями і радянськими (русскими), американці втратили 24 людини, але змогли дати відсіч нападникам і перейти в наступ, що призвело до відступу більшовиків! Скільки полягло з боку «червоних», точної цифри невідомо. Так перший бій, завершився перемогою американців! Проте не зі всіма американцями, більшовики воювали. З тими, які просто охороняли склади і залізницю, то з ними ІНОДІ, велася торгівля. Так у «червоних» у руках опинилися американські бомби, револьвери Кольта та патрони.

Результатом американської інтервенції у Росії (1918-1920), став відступ та повернення у США своїх військових, і ясне діло їхні втрати. В Сибірі загинуло 200 офіцерів та солдат США, а всього по всій Росії – 299. Більшість з яких померли від хвороб та морозів. У США і сьогодні не розуміють сенс тієї своєї інтервенції в Росії. Але й тоді ніхто не дав відповіді, для чого це все робилося. Проте відповідь можна дати, і це золото. Інтервенти (союзники Білогвардійців) не були зацікавлені у відновленні «старого режиму» у Росії, але хотіли типу «допомогти» Колчаку, а за це з нього зідрати золото, або самим з найбільших портів, колишньої Російської імперії (Одеса, Мурманськ, Владивосток) кораблями забрати золотий запас родини Романових, які станом на 17 липня 1919 року, були уже розстріляні більшовиками. Також перешкодити Японії, окупувати Далекий Схід Росії, це ще одна причина. Бо окупація Сибіру американцями, навіть для них виглядала, дещо фантастичною, враховуючи чисельність військ, їхню підготовку, кількість зброї та боєприпасів. Більше ніяких явних причин інтервенції американців в Росії, знайти не можна! А так американці у Росії, ніяких великих поразок не зазнавали, так у свою чергу і великих перемог не здобували. Проте нині, теперішнє американське суспільство, як і раніше не прославляє своє військове вторгнення у Росію! Так само, не хоче згадувати про можливе звірство їхніх солдат у Росії. За всю Громадянську війну, в основному з 1918 по 1920 роки, інтервентами у Росії було вбито 111 тисяч людей. Поділити кількість вбитих, між інтервентами не можливо, і сказати конкретно хто більше вбив, а хто менше, практично неможливо. А з другого боку, цифру могли примножити радянські історики, які до речі це дуже любили робити. Але паралельно, не можна прямо відкинути звірства інтервентів, бо вони були присутні, але можливо не в такій кількості. А стосовно американців, вони не брали участь в прямих битвах з більшовиками, а здебільшого охороняли обєкти, тому своєю жорстокістю, вони не запамяталися. Але були випадки, коли через алкогольне спяніння, американці хуліганили, грабували, дебоширили, вбивали людей у пяних бійках в нічних закладах Владивостока.

Але як не крути, а русские все одно проклинали всіх інтервентів, без різниці хто то був, британці, французи, чехословаки, чи японці з американцями. Для них інтервенти поставали нахабними «гостями», які викликали своїми діями роздратування та ненависть. Навіть Білогвардійці усвідомлювали, що їхні союзники (інтервенти) не допомагають їм у боротьбі з більшовиками, а навпаки підривають їхній авторитет своїми егоїстичними діями, серед мирного населення. Тому «допомога» інтервентів, стала «ведмежою послугою» для Колчака. Проте більшовицька пропаганда, ясне діло, що скористалася цим. Вона зображувала своїх ворогів (Білогвардійців) «маріонетками Антанти». На фоні поведінки інтервентів та після укладеного Брестського миру (березень 1918) з німцями, більшовики у більшості мирного населення виглядали, як захисники Батьківщини від іноземців. Тому у 1920 році, після переломних битв на фронті Громадянської війни, звичайно не в користь «Білих», інтервентам довелося покинути Росію.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі