Блоги → Перегляд
Мітки Олімпійські ігриОлімпіадаОлімпійський рухОлімпіада 2020ЯпоніяТокіоCOVID-19КоронавірусКитайУханьМОКАнтичні Олімпійські ігриГреціяАфіниОлімпіяатлетолімпіонікСпартаСШАСРСРСССРП'єр де КубертенКубертенаматорипрофесіоналиаматорський спортпрофесійний спортСпортБукмекерські конториЄвропаФранціяБританська імперіяАвстро-Угорська імперіяРосійська імперіяОсманська імперіяІталіяШвеціяКанадаПАРАвстраліяІндіяНова ЗеландіяФінляндія"Велика війна"Перша Світова війнаМикола фон РіттерРіттерВладислав ПонурськийПонурськийУкраїнаКиївЛьвівГаличинадемократіяфемінізмКарл ШуманПерша Всеросійська ОлімпіадаПетербургспортсменВеймарська республікаТретій РейхНімеччинаАдольф ГітлерГітлерБерлінАрійська расаарійцієвреїЕвері Брендеджнаціонал-соціалізмНацизмРасизмНаціоналізмкомунізмсоціалізмДжессі ОуенсФранклін РузвельтРузвельт"Люцернський спортивний інтернаціонал"ЛСІРобочий спортивний рухБуржуазіяелітаЛюцернШвейцаріяНОКфізкультура"Міжнародний робочий спортивний рух"СпартакіадаАнрі де Байє-Латур"Робоча Олімпіада"МоскваРосія"Міжнародна Робоча Олімпіада""Соціалістичний робочий спортивний інтернаціонал"Друга Світова війнакапіталізмХолодна війнаСНДПекінЄвропейський СоюзЄСмасонимасонствосуспільствоМайкл ФелпсФелпсЛеонід РодоськийЛеонідас з РодосуАнтичністьВолодимир ПутінПутіндопінгмельдонійспортполітика"Політична Олімпіада"

«Політична Олімпіада»

Неділя, 21:56, 26.07.20

Рейтинг
75 0
Переглядів
1292

0
0
У цій статті згадуються

«Політична Олімпіада»

24 липня 2020 року, мали б стартувати тридцять другі літні Олімпійські ігри у столиці Японії в Токіо. Ці ігри мали проводитися з 24 липня по 9 серпня 2020 року та стати святом спорту. Проте, через поширення по всій планеті пандемії COVID-19, яка зародилася у грудні 2019 року в китайському Ухані, 24 березня 2020 року Міжнародний олімпійський комітет, оголосив про перенесення тридцять других літніх Олімпійських ігор на 2021 рік. Якщо епідемія за рік піде на стрімкий спад, то ці ігри будуть проведені з 23 липня по 8 серпня 2021 року. В історії сучасних Олімпійських ігор (з 1896 року) це перший випадок, коли змагання переносять на наступний рік, а не відміняють. А відміняли тричі літні Олімпійські ігри сучасності: в 1916 році у Берліні (Німецька імперія), через початок Першої Світової війни; в 1940 році у Хельсінкі (Фінляндія), через початок Другої Світової війни, хоча первинно ці ігри, мала приймати Японська імперія, але у 1938 році вона відмовилася від проведення цих змагань; в 1944 році у Лондоні (Велика Британія), через початок Другої Світової війни, хоча місце та дату проведення даних ігор, було затверджено у червні 1939 року, тобто майже за три місяці до початку нової світової війни. Перенесення теперішніх ігор, завдало значних економічних збитків Японії, більшість оцінюють шкоду від кількох мільярдів до кількох десятків мільярдів доларів. Проте, як мінімум є одна сторона, яка виграла у перенесені ігор, на відмінну від організаторів, вболівальників, спортсменів, а саме спортсмени-допінгісти у яких дискваліфікація мала б завершуватися цього року, включно зі змаганнями у Токіо. А так через пандемію, вони отримали можливість, таки потрапити на ці тридцять другі літні Олімпійські ігри, але, які мають відбутися наступного літа. Проте Олімпійські ігри, якщо відбудуться в 2021 році, для нас будуть не тільки спортивною боротьбою, а й політичною! Знову буде спортивне протистояння з політичним присмаком, між США, Китаєм та росіянами (які не матимуть проблем з допінгом), які будуть під олімпійським прапором. Але як не крути, політика завжди мала і має провідне місце в історії сучасних Олімпіад, як літніх так і зимових, і так само в античних Олімпійських іграх. Тому у цій статті, буде розглянуто політичний зміст спортивного дійства, під назвою Олімпіада!

Античні Олімпійські ігри (776 рік до н.е. – 393 рік н.е.), які вважають нині «ідеальними» змаганнями, бо типу тоді не було допінгу, підкупу суддів, все таки підпадали під вплив політики. На час ігор, між грецькими містами-державами, припинялися війни (хоча це не завжди було), а політична боротьба переходила на спортивні арени. Для кожного міста, було честю, коли їхній атлет вигравав змагання. А самих дисциплін було не багато, та й, крім переможця нікого не нагороджували оливковим вінком (золотих медалей, тоді ще не було), тобто славу і призи отримувала тільки одна людина, і її ім’я назавжди зберігалося в історії античних олімпіад, переможених чекало забуття. Тому античних зірок спорту, тобто олімпійських чемпіонів було не багато, але вони через свої перемоги, від власного міста отримували довічне фінансове утримання, що дозволяло їм жити без фінансових проблем до кінця власного життя. Перемога на іграх, давала «щасливий білет» у подальше життя, тому спортсмени, були дуже вмотивовані, щоб перемагати. А тих, хто таки програв, без різниці друге чи останнє місце здобували, чекало забуття і велика ганьба у рідному місці, що часто призводило до того, що атлетам доводилося вертатися додому під покровом ночі, і як кажуть йти «задніми дворами». Проте найбільший тиск зазнавали ті атлети, на яких влада їхнього рідного міста покладала великі надії, та вірила, що вони переможуть принципових ворогів. Для прикладу, було доволі принципове протистояння, між атлетами демократичних Афін і мілітарної Спарти, як у 20 столітті, між США і СРСР. Атлетам цих міст-держав, як кажуть не позаздриш, бо за перемогу вони отримували все (гроші, славу), а за поразку, ще й від головних суперників – ганьбу, від якої до кінця життя «не відмивалися». Але якби не «ідеалізували» античні ігри, проте таке явище, як підкуп суддів та суперників, було явищем поширеним. Те що, перед змаганнями, всі атлети та судді, перед статуєю Зевса клялися, що чесно будуть змагатися та судити, корупцію у їхніх головах це не зупиняло. Якщо знаходили таких хабарників, між атлетами, які здобували перемогу, то їх оливкового вінка та перемоги не позбавляли, їх просто могли висікти на стадіоні та змусити заплатити штраф. Тому такі обставини багатьох атлетів спокушали, щоб шляхом підкупу суддів та суперників – перемагати! А за рахунок «штрафів», зводили «штрафні статуї» в Олімпії, де проходили змагання, які були нагадуванням для майбутніх атлетів, щоб вони чесно змагалися. Другий міф античних ігор про відсутність допінгу, також можна спростувати, бо в багатьох античних та сучасних джерелах зазначається і згадується про вживання атлетами для перемоги, так званих античних «стероїдів і мельдонію», а саме починаючи від різних трав, варива зілля, закінчуючи бичачими яйцями. Також вважають, що античні атлети, були аматорами, спорт не був для них професією, а був способом здобуття слави і грошей. Але останнє (оливковий вінок, визнання, довічне фінансове утримання від рідного міста) могло бути тільки, після перемоги на Олімпіаді, за поразки вони нічого не отримували і ніхто їм нічого не платив. В першу чергу, атлети, які були чесні (обходилися без підкупів), завжди цілеспрямовано готувалися до змагань (особливо останній місяць перед змаганнями, який присвячували підготовці до них), щоб перемогти, то вони розуміли, що від їхньої праці, залежить все! Тому барон П’єр де Кубертен, який наприкінці 19 століття відродив Олімпійські Ігри, і став батьком їх сучасної версії, вважав, що спорт має бути аматорським (любительським)! Бо на його думку професійний спорт, підривав мораль конкуренції. Сам Кубертен намагався зробити спорт доступним для робочого класу, тому в такому випадку, він міг бути тільки аматорським. Бо еліта зі спорту зробила б комерцію, і він був би доступним не для всіх охочих атлетів та глядачів. Була б така ситуація, як в Римській імперії з гладіаторськими боями, які організовувала еліта та утримувала своїх бійців, які здебільшого були полонені або з бідних верств населення, які через шалені гроші, були готові вбивати інших і бути самими вбитими (дерев’яний меч «рудис», який давали по суті заслуженому ветерану гладіатору, та який дозволяв розпрощатися з гладіаторством, потрапляв рідко комусь в руки, бо не всі доживали до цього моменту). Також професійний спорт дозволяв еліті контролювати б спортивну конкуренцію та боротьбу (тобто через теперішні букмекерські контори). В результаті те що боявся Кубертен, те й сталося. Спорт став професійний, і його результати та конкуренція стали підвладні еліті. Нині більшість спортивних подій мають договірний характер, де ситі, як спортсмени так і букмекерки. І нині спортсмени (здебільшого футболісти, якщо говорити за Європу) отримують заробітні зарплати, де контрактом передбачено колосальні суми в місяць/тиждень/день. І головне, що їхній результат (поразка/нічия) може не впливати на розмір зарплати. Тому це призводить не до рівномірного розподілу активів у суспільстві, стосовно принесеної користі, тобто хтось може працювати інженером на будівництві, зводити об’єкти, які будуть десятки років функціонувати, а за це отримувати якісь нещасні тисячі доларів/євриків/«тугриків», а хтось бігати по полю, або сидіти на лаві запасних, але мати пару лямів (мільйонів) доларів в рік! Радість від перемог улюбленої команди чи спортсмена – короткочасна, і швидко забувається, та яка немає ніякої надто важливої суспільної користі, а от побудований завод, може півстоліття функціонувати та давати робочі місця. Тому складно не погодитися з покійним Кубертеном, який виступав саме за аматорський спорт, де атлети отримували фінансову винагороду за перемоги, а не за участь чи за юридичну присутність в складі певного колективу. Нині є не багато видів спорту, де щоб заробити свої мільйони, то потрібно регулярно перемагати, або бути в призах (для прикладу теніс чи біатлон). Але в таких видах спорту, набагато менший призовий фонд, аніж у футболі (Європа), баскетболі (США, Канада), хокеї (США, Канада), боксі (Європа, США, Канада). Якщо увімкнути здоровий глузд, то можна дійти висновку, що спорт має бути таки аматорським, або хоча б переглянути політику зарплат у деяких видах спорту, щоб вона залежала від позитивного результату, який змушував постійно боротися за перемоги або призи (як в часи античних олімпіад). Проте теперішній спорт і його результати, часто зазнають впливу всяких зовнішніх чинників. Хоча більшість вболівальників про це не задумаються!

Відійшовши від вступу та понять про комерціалізацію і професійність спорту, переходимо до політичних моментів Олімпіад. Кубертен першочергово намагався відродити античні Олімпійські ігри, проте вони мали бути осучаснені та демократичні. На іграх мали виступати атлети різних верств населення та різних національностей і віросповідань. Кубертен намагався боротися з расизмом, тому у лавах збірних Франції, Британської імперії та США можна було побачити атлетів з Індії, африканських народностей, жителів індіанських поселень Північної Америки. Проте їх було мало, і їхні уміння були на дуже низькому рівні. Але цими діями, Кубертен намагався боротися з всевладдям і вседозволеністю Білих. Він хотів, хоч десь зрівняти у правах Білих європейських імперіалістів з «жертвами» їхнього імперіалізму, який приносив прогрес у межі відсталих кольорових осіб. Але батько сучасної Олімпіади, не підозрював, що через цю демократію, через півтора століття Білі французи, як він, під навалою емігрантських хвиль з Африки, Близького Сходу, пд-сх Азії стануть меншістю у Франції, яка впевненими кроками буде йти до власного національного, а згодом і державного знищення! А тоді ніхто цього не підозрював, і ніхто не думав, що ця велика, багата, розвинена Європа попаде в 1914 році у прірву, під назвою – «Велика війна», тобто Перша Світова війна (1914-1918). Яка почне відлік вимирання Білого населення на нашій планеті. Також Кубертен звертав увагу на національне питання поневолених народів Європи. Тому деяким із них було дозволено виступати окремо від власних імперій, зокрема це були: Угорщина, окремо від Австрії (Австро-Угорська імперія), Кіпр (греки, Британська імперія), Богемія (це були чехи, Австро-Угорська імперія), Фінляндія (Російська імперія), Ісландія (Данія), окремо від Британської імперії виступали: Австралія, Індія, Канада, ПАР, та спортсмени неіснуючої країни та навіть регіону, під назвою - Австралазія (спортсмени Австралії та Нової Зеландії), окремо від Османської імперії виступав Єгипет (тільки в 1922 році, арабський Єгипет здобуде незалежність), місто Смірна (нині Ізмір), яке було переважно грецьким, також окремо виступало від османів. Українці виступали у складі Російської імперії (Наддніпрянська Україна), та Австро-Угорської імперії (Галичина, Буковина, Закарпаття). Першим олімпійцем із Російської імперії та Києва, який прийняв участь на першій Олімпіаді сучасності, а саме у 1896 році у Греції в Афінах був – Микола фон Ріттер, який у свою чергу був німецьким дворянином! Також Ріттер став першим «російським» спортивним репортером (в історії Олімпіад), бо напередодні відправки у Грецію, влаштувався у газету «Київлянин» та журнал «Цикліст».  Першим олімпійцем з Галичини та Львова (Олімпіада 1912 року у Стокгольмі, Швеція) став спринтер Владислав Понурскі (Понурський), який змагався у бігу на 200 та 400 метрів. До речі він був етнічним поляком та членом славнозвісної «Погонь Львів». Також Кубертен, підтримував фемінізм, і жінкам було дозволено змагатися, як і чоловікам. Так на Олімпіаді 1900 року, взяли участь в змаганнях перші жінки.

Хоч як не старався Кубертен зробити Олімпійські ігри демократичними, мирними, все одно вони стали черговим «полем» протистояння імперій, на ряду з гонкою озброєнь, наукою, економікою. Хоч організатори ігор особливу увагу національності, а особливо юридичній приналежності атлетів до певної держави, не наділяли, але більшість учасників виступали під прапором своїх імперій. Так сформувався загальний медальний залік між державами. Перші сучасні Олімпійські ігри у 1896 році в Афінах, виграла збірна США, яка здобула 11 золотих медалей, серед 9 дисциплін. США залишили позаду себе Грецію (10 золотих), Німецьку імперію (6 золотих), Францію (5 золотих), Британську імперію (2 золотих), Угорщину (2 золотих), Австрію (2 золотих). Найбільше особистих «золотих нагород» (на перших іграх у Греції, ще не вручали золотих медалей, а переможцям давали срібло, друге місце – бронзу, третє – нічого, але згодом, їм заочно присвоїли бронзи) здобув представник Німецької імперії – Карл Шуман (4 «золотих»: 3 перемоги у гімнастиці, одна у боротьбі). До речі на перших олімпіадах (до Першої Світової війни), часто спортсмени виступали у кількох видах спорту. Наступні ігри у Франції в Парижі (1900), які будуть проведені разом зі світовою виставкою досягнень сучасної цивілізації (від промисловості до кінематографа), виграє збірна Франції (26 золотих). Ігри у Сент-Луїсі в США (1904), які також будуть проведені з виставкою досягнень цивілізації, виграє збірна США (78 золотих), через віддаленість місця змагань від Європи та дорогу подорож, багато спортсменів з нашого континенту не приїхало на ці ігри, тому в американців по суті не було конкурентів. Тільки 52 спортсмени, були не зі США. Проте це стали перші ігри, де була золота, срібна, бронзова медаль. На Олімпійських іграх 1908 року в Лондоні, перемогу здобуде збірна Британії (56 золотих). А на останніх іграх (1912 року) перед Першою Світовою війною, а саме у Стокгольмі в Швеції, перемогу здобуде збірна США (25 золотих). Проте на цих іграх провалиться збірна Російської імперії, яка візьме 5 медалей: 2 срібні, 3 бронзові. При тому вона відправила 178 атлетів! Це була одна з найбільших збірних на цих іграх. Звичайно атлети Російської імперії програвали лідерам: США, Франції, Британській імперії, Німецькій імперії, Австро-Угорській імперії, Італії, Швеції, Фінляндії (яка окремо від них виступала), Греції, Норвегії, Бельгії, Швейцарії, Нідерландам, Данії, та домініонам Британії: Канаді, ПАР, Австралії. Тому Микола Ⅱ вирішить проводити внутрішні «всеросійські олімпіади», щоб підвищити рівень власних атлетів. Перша всеросійська олімпіада пройде у 1913 році в Києві, а друга в 1914 у місті Рига. Місто Київ вважалося самим спортивним містом царської Росії (саме найбільше спортивних клубів було там), тому там і провели перші ігри. На ряду з Києвом, по спортивному розвитку, були міста як Петербург (столиця), Москва, Рига, Ревель (Таллінн). Третім іграм у Петербурзі в 1915 році, не судилося статися, як Олімпійським іграм у Берліні в 1916 році, через початок Першої Світової війни. Під час «Великої війни», загине 143 атлети, які були учасниками, призерами, переможцями олімпійських ігор з 1896 по 1912 рік. Так із цих 143 загиблих атлетів (по офіційним даним): Британська імперія втратила – 52 атлети, Франція – 28 атлетів, Німецька імперія – 27 атлетів, Угорщина – 9 атлетів, Австрія – 5 атлетів, Канада – 5 атлетів, Російська імперія – 4 атлети, Бельгія – 2 атлети, Австралія – 2 атлети, Нова Зеландія – 2 атлети, США – 2 атлети, Фінляндія – 1 атлет, Сербія – 1 атлет, Богемія (Чехія) – 1 атлет,  Гаїті – 1 атлет, ПАР – 1 атлет. З числа цих загиблих – 21 олімпійський чемпіон, та 39 призерів (срібло/бронза). Число учасників Першої Світової серед олімпійських атлетів, яким вдалося вижити у тій «м’ясорубці», в рази більше, аніж офіційна кількість загиблих. В ті часи спортсмени для політики були ніким, тому їх активно використовували для пропаганди, яка їх відправляла на фронт. Тільки комусь із них судилося загинути, комусь отримати поранення та вижити, а дехто навіть, ще зміг взяти участь на іграх 1920 року. Сучасні «спортсмєни» не позаздрили, своїм колегам сторічної давності, які мали набагато менші зарплати, призи та менш випендрювалися. Проте їм ніхто у їхній час не дорікнув, що вони боягузи чи вони «священні корови», яких не можна відправляти на фронт. Якщо помирати, то всім, але ясне діло, що без еліти.

Після Першої Світової війни у 1920 році в Антверпені (Бельгія), відбудуться чергові Олімпійські ігри, проте світ та Європа, після тієї війни були зовсім іншими. Веймарська республіка, яка в 1919 році постане на руїнах Німецької імперії, буде допущена до ігор, тільки в 1928 році! Все через те, що типу Німеччина спричинила «Велику війну», коли її прагнули всі європейські імперії та США. До 1936 року, всі олімпіади (1920, 1924, 1928, 1932) виграє збірна США. Тільки у 1936 році, в Німеччині у Берліні на «Олімпіаштадіон», гегемонія США припиниться. Збірна Третього Рейху здобуде перемогу! Це були перші та останні ігри Третього Рейху, але переможні. Гітлер перемогою своїх атлетів, всьому світу покаже, що Арійська раса вище всіх! Це були самі заполітизовані Олімпійські ігри сучасності. Хоч через прихід до влади Гітлера, і його політику антисемітизму, багато хто закликав бойкотувати ці ігри, але нічого не вдалося. А свято спорту вдалося! Рейх провів одні із самих успішних ігор, ще й до того продемонструвавши свій економічний і науковий потенціал. Це були перші ігри, які транслювали по телебаченню, ще й в прямому ефірі, а не тільки по радіо, як ті недолугі «лайнократи» і «гомосовєтікуси». Рейх на час ігор забув про свою антисемітську політику, та провів змагання на високому рівні. І це визнав багато хто. Самих євреїв почали звинувачувати у наклепах, які до змагань активно агітували за бойкот. Хоча до того, також Німеччину звинувачували у расизмі і говорили про перенесення ігор в Барселону. Але коли Берлін відвідав, уже колишній президент МОК (Міжнародного Олімпійського Комітету) Пєр де Кубертен, який був дуже позитивно вражений організацією. Після того він хотів заповісти Третьому Рейху права на свої книги (більше 12 тисяч сторінок текста). Також виступив на державному радіо Рейху, де назвав Гітлера одним із кращих творчих душ нашої епохи. Звичайно в столицю Рейху, ще посилали комісію від МОК, яка не знайшла нічого, що могло загрожувати олімпійському руху. А голова цієї комісії, президент НОК (Національного Олімпійського Комітету) США - Евері Брендедж, зробив публічну заяву, що бойкот ігор в Берліні, це погана ідея, і це змова в цілях політизувати Олімпійські ігри, а євреї повинні розуміти, що не можуть використовувати Ігри, як зброю в їх боротьбі проти націонал-соціалістів. Навіть більшість чорних атлетів США, виступали за участь в берлінських іграх. Вони вважали, що краще на стадіоні комусь щось доводити, аніж говорити. А в реальності, керівництво США вирішило дати бій атлетам Гітлера, і було впевнене у своїй перемозі, але програли. Проте афроамериканець Джессі Оуенс, завоює чотири золоті медалі (забіги на 100 і 200 метрів, стрибки у довжину, та естафета четверо по 100 метрів), і головне, що на очах Гітлера, який згодом відмовиться брати участь в його нагородженні. Але сам Оуенс, згодом згадає, що його образив не Гітлер, якого він називав людиною гідності (і який по його словах, навіть йому помахав рукою), а його президент Франклін Рузвельт, який навіть йому не відіслав привітальної телеграми. Але як не крути Третій Рейх виграв Олімпіаду з 33 золотими медалями, проти 24 золотих США. А через три роки світ сколихне Друга Світова війна.

Але перед тим, як почати розповідати про політичні баталії Олімпійських ігор, після Другої Світової війни, потрібно згадати, чому СРСР не виступали на олімпіадах і чому вони робили свої, бо це також частина політики. Так як СРСР сформувався, лише в 1922 році, атлети з радянської Росії, не виступали на Олімпіаді 1920 року в Антверпені. Враховуючи ще радянську пропаганду, яка боролася зі всім капіталістичним, ні якої мови про капіталістичні Олімпіади Кубертена, не могло бути в принципі. Тому говорили про створення власних робітничих олімпіад. Ще в 1920 році у швейцарському місті Люцерн, з ініціативи бельгійських, німецьких, французьких соціал-демократів, та за участі делегатів від робочих спортивних організацій Англії, Бельгії, Веймарської республіки, Чехословаччини, Швейцарії, Фінляндії, Франції, був створений «Люцернський спортивний інтернаціонал» (ЛСІ). В декларації даної організації зазначалося, що «Робочий спортивний рух» в сфері фізкультури у всіх країнах планети, буде вести боротьбу проти капіталізма, націоналізма та мілітаризма. Також ЛСІ вважали, що на капіталістичних олімпіадах виступають діти багатих та привілейованих, а буржуазія очолювала Національні Олімпійські Комітети (НОК). Проте відношення ЛСІ, було вороже до фізкультурного руху в Радянській Росії. І це стало головною причиною розколу «міжнародного робочого спортивного руху». Хоча в самих організаціях, які були під патронатом ЛСІ, виступали проти ворожої політики до Радянської Росії. Але в 1928 році була проведена перша всесоюзна спартакіада в СРСР. Спартакіади стануть внутрішніми змаганнями в Союзі, на противагу змаганням ЛСІ. На міжнародних професійних змаганнях, ні один радянський атлет, впритул до 1952 року не виступить!

Люцернський спортивний інтернаціонал (ЛСІ), критикував Міжнародний олімпійський комітет (МОК) за те, що в Олімпійських іграх, фактично приймали участь, тільки представники буржуазії (еліти). Також ЛСІ звинувачував Кубертена, що він завжди виступав проти участі жінок в іграх, і вважав, що Білі європейці культурно переважають інші раси (в реальності воно так і є, Білі інтелектуально переважають інших, бо всі блага сучасної цивілізації, це справа їх рук). Наступника Кубертена на посту президента МОК, графа Анрі де Байє-Латур (1925-1942 – термін на посту) та Ейвері Брендедж (президента НОК США в 1928-1953, і в майбутньому президента МОК в 1952-1972) звинувачували в антисемітизмі та співпраці з нацистами.

Перша неофіційна «Робоча Олімпіада», у якій прийняло участь 13 країн, пройшла в 1921 році у Празі (Чехословаччина). Але збірну з Радянської Росії, було не допущено, як і на «Робочу Олімпіаду» ЛСІ. Однак Перша офіційна літня «Робоча Олімпіада», відбулася в 1925 році у Франкфурті-на-Майні (Веймарська республіка). Участь в цій олімпіаді приймали «спортсмени-робочі» із країн, де робочий спортивний рух, був організований під керівництвом союзів та клубів, які входили в склад ЛСІ. Так і на цю Олімпіаду не були допущені представники «Красного спортивного интернационала», який створили в 1921 році у Москві. На пропозицію з боку СРСР, щоб провести «Робочу Олімпіаду» разом, ЛСІ відповів відмовою. Однак в 1928 році, під час першої Спартакіади в Союзі, взяло участь більше 600 іноземних спортсменів-робочих, із 12 країн. Хоча Люцернський Спортивний Інтернаціонал (ЛСІ) забороняв брати участь своїм спортсменам. В результаті, за участь в Спартакіаді, та за активну боротьбу за єдність «міжнародного робочого спортивного руху», керівники ЛСІ зі своєї структури вигнали всіх тих, хто в оце «вляпався».

В 1931 році «Червоний спортінтерн» (СРСР), у честь свого 10-ліття, планував провести в Берліні «Міжнародну робочу спартакіаду». На участь в цій спартакіаді, зголосилося близько 100 тисяч спортсменів-робочих (усе як в гомосовєтікусів, плювати на якість, головне кількість!). Але соціал-демократичне керівництво Веймарської республіки, заборонило проводити цю подію у Берліні. А от на «Ⅲ Міжнародну Робочу Олімпіаду» в 1937 році у Антверпені, була допущена спортивна делегація з СРСР, яка включала більше 100 робочих атлетів. На цих іграх взяли участь 14 тисяч спортсменів-робочих, із 15 країн. На диво радянські атлети виступили успішно, і показали багато результатів світового рівня. Тому авторитет радянського спорту значно виріс. Яскраві перемоги здобували: боксери Михайлов, Корольов, Темурян; легкоатлети Озолін, Знаменський, Шаманова; штангісти Назаров, Куценко, Шатов, Божко, Касьяник, Попов; гімнаст Сірий; плавець Бойченко; футболіст Старостін.

З 1917 по 1952 рік спортсмени Радянської Росії, по суті, крім міжнародних Робочих Олімпіад і власних Спартакіад, більше ніде не брали участі. Тільки після Другої Світової війни, у 1946 році СРСР приймуть в МОК, а в 1951 році буде створено НОК СРСР. А з 1952 року, збірна СРСР почне брати участь в класичних Олімпійських іграх. «Соціалістичний робочий спортивний інтернаціонал», паралельно з цими подіями припинить своє існування, як в майбутньому СРСР, бо все комуністичне, як показує історія – приречене! Товарно-ринкові відносини знищать все на своєму шляху, навіть тих, хто їх намагається ліквідувати, як колись СРСР зі своєю боротьбою з капіталізмом. Але слід згадати, що радянське керівництво критикували ідейні комуністи, через «низькопоклонство перед Заходом». Бо ліквідування «Соціалістичного робочого спортивного інтернаціоналу» та участь в капіталістичних Олімпіадах, вважалося ідеологічною поразкою та капітуляцією перед Заходом, що в свою чергу охрестили як «низькопоклонство».

Під час Другої Світової, як і під час Першої, спортсменів будуть використовувати в якості пропаганди. Тоді ще також спортсмени для політики були «гарматним мясом», і їх без різниці, олімпійський чемпіон ти, чи ні – кидали на фронт. Найбільше спортсменів, ще й олімпійських чемпіонів, на фронт відправив Третій Рейх! Хоч як там хто, не згадував про їх досягнення, але вони були не кращі за простих людей, і логічно йшли на чергову «скотобійню». За час цієї війни, загинуло 415 спортсменів (143 атлети загинуло в часи Першої Світової), які були учасниками, призерами, переможцями Олімпійських ігор.

Після війни у 1952 році на Олімпіаді в Гельсінкі (Фінляндія), вперше виступить збірна СРСР. А для росіян, це буде Олімпіада, вперше з 1912 року. СРСР займе друге місце в загальному заліку, а перше посядуть США. Проте саме з цього моменту, припиниться на 40 років абсолютна гегемонія збірної США. На протязі 1952-1992 років, буде боротьба тільки двох збірних – США і СРСР. Це буде ідеологічне протистояння двох систем – комуністичної та капіталістичної, де кожна з них, намагатиметься довести свою першість над принциповим противником. За 11 Олімпійських ігор (з 1952 по 1992), де буде так звана дуель, між двома системами, збірна США виграє 4 олімпіади (1952, 1964, 1968, 1984), а збірна СРСР виграє 7 олімпіад (1956, 1960, 1972, 1976, 1980, 1988, та 1992, як Об’єднана команда (типу СНД), по факту, це були останні ігри для атлетів колишнього СРСР).

За ці 40 років, буде багато політичних моментів, повязаних з СРСР та США. Так в 1956 році Швейцарія, Нідерланди, Іспанія, бойкотуватимуть ігри, через радянське військове вторгнення в Угорщину. У 1960 році ПАР відсторонили від Олімпіади, через політику Апартеїду на 30 років. В 1968 році були дискусії за бойкот, коли СРСР увів свої війська в Чехословаччину, а США втягнулося у «Вєтнамську війну». В 1980 році, коли проходила Олімпіада в Москві (деякі змагання приймав Київ!), 60 країн на чолі зі США бойкотували ці ігри, через радянське вторгнення в Афганістан (1979). Через чотири роки, у 1984 році, ігри приймав Лос-Анджелес, і СРСР з 14 соціалістичними країнами у відповідь за московську Олімпіаду, бойкотували американську. Олімпійські ігри 1992 року в Барселоні, стали першими іграми, після закінчення «Холодної війни», між США та СРСР. ФРН (Західна Німеччина) та НДР (Східна Німеччина, яка увійшла в склад ФРН) виступили разом, ПАР вперше з 1960 року взяло участь. Литва, Латвія, Естонія, які вийшли зі складу СРСР, виступили окремо, інші колишні 12 республік Союзу (в тому числі Україна), виступили спільною командою, типу збірна СНД.

Після розвалу СРСР, Сполучені Штати відновили свою гегемонію. Збірна Росії, без своїх колишніх поневолених народів, не змогла і не може скласти конкуренцію США, і хоч раз виграти медальний залік. А збірна США впевнено виграла Олімпіади в 1996 (Атланта, США), 2000 (Сідней, Австралія), 2004 (Афіни, Греція) році. Тільки в 2008 році у Пекіні, на домашній Олімпіаді, збірна Китаю виграє медальний залік, чим зупинить на мить гегемонію США, яка відновиться перемогами американців на олімпіадах в Лондоні (2012) та Ріо-де-Жанейро (2016). Перемога Китаю на Олімпіаді 2008 року є невипадковою, бо саме ця країна, нині є одним із головних суперників США на планеті. Тому ці ігри мали певний політичний характер. Доволі часто до, під час і після ігор, західні демократи звертали увагу світової спільноти на порушення прав людини в Китаї. Чим хотіли заплямувати репутацію Пекіна. Хоча деякі правозахисні групи, вважали рішення МОК провести ігри в Китаї, як підтримку легітимізації репресій уряду. Та й не дивно, бо США та Європейському Союзу, вигідно, щоб прості китайці, були надалі «рабами» і виконували функцію головної сировинної бази планети. І будь-яка демократизація китайського суспільства не вигідна для більшості масонів, бо це призведе до колосальних економічних збитків. Бо легше «рабам» платити «копійки», і давати, як мінімум 12-годинний робочий день. Чого масони не можуть зробити з простим Білим населенням Європи та Америки, а чорні та араби взагалі не хочуть працювати, а інтелект в них від природи низький або взагалі відсутній, але краще розмножуються. А китайці ідеальний варіант, покірні, стримані, працелюбні, ще мають певний інтелект, багато не просять, тому демократизація такого суспільства, просто не вигідна. Але навіть маючи такі умови, керівництво в Пекіні, намагається складати конкуренцію на планеті США, Росії та Європейському Союзу.

Навіть на останніх поки Олімпійських іграх 2016 року у Ріо-де-Жанейро, американці, щоб підтвердити свою абсолютну спортивну першість на планеті і взагалі в історії людства, доклали зусиль, щоб один «організм», який страждав алкоголізмом і наркозалежністю, але був плавцем, став найкращим атлетом всіх часів і народів! І ім’я цієї людини – Майкл Фелпс! Справа у тому, що після Олімпіади у Лондоні в 2012 році, Фелпс закінчив спортивну кар’єру. На той момент він мав в активі 18 золотих медалей, з яких 11 особистих. До рекорду античного грецького атлета Леоніда Родоського (або Леонідаса з Родосу), залишалася одна особиста перемога. Леонідас мав 12 особистих (тоді збірними ніхто не виступав) олімпійських вінків, тобто 12 перемог (один вінок прирівнюється – одній особистій золотій медалі). Тому у 2014 році Фелпс відновлює карєру, і відбирається на чергові ігри для себе. В Ріо-де-Жанейро, Фелпс здобуде, ще 5 золотих медалей, з яких 2 золоті будуть особистими. В результаті він отримав свою 23 золоту олімпійську медаль, з яких 13 золотих будуть особистими. Фелпс повторив і перевершив досягнення Леонідаса. Та побив його рекорд, який тримався 2 тисячі 168 років (з 152 року до нашої ери). Але в будь-якому випадку Леонідас Родоський, залишиться найуспішнішим атлетом та спринтером (легкоатлетом/бігуном) Античності! Але є один виняток, 12 перемог Леонідас здобув за 4 Олімпіади (164-152 рр., до н.е.), а Фелпс за 5 Олімпіад (2000, 2004, 2008, 2012, 2016). Тому цей рекорд можна трішки поставити під сумнів. Та й Фелпс має заплямовану репутацію, ще в 2009 році його засікли на вживанні маріхуани, за що згодом «спортсмен» вибачався перед вболівальниками. А в 2014 році, його засудили на один рік умовно, за водіння авто у нетверезому стані. Ще в 2004 році, його за подібний злочин карали на 18 місяців умовно, тоді йому було 19 років. І суд йому призначав проходження курсу групової терапії в «Організації анонімних алкоголіків». Просто після закінчення виступів у 2012 році, Фелпс впав у депресію (як зазначали деякі ЗМІ), почав вживати алкоголь та наркотики (хоча раніше він не припиняв). Ще й на кінець почав зустрічатися з гермафродитом (людина, яка має як жіночі так чоловічі статеві органи). А ця жінка-чоловік (Тейлор Ліана Чендлер), яка колись мала чоловічі геніталії, але в підлітковому віці позбулася від них, заявляла, що в неї був секс з Фелпсом. А сам Фелпс особливо не заперечував дані факти. Проте особисте життя Фелпса, є його особистою справою, і він сам вирішував та вирішує, що йому пити, курити, і з ким спати. Але він не зміг це приховати, через свій алкоголізм і уникнути суспільного осуду. Тому теперішній найкращий атлет всіх часів і народів страждав алкоголізмом, мав можливу наркозалежність, та іноді вів девіантний спосіб життя. А так все одно він залишиться легендою спорту!

Підбиваючи підсумки викладеної інформації в статті, яка присвячена Олімпійським іграм 2020 року, які так і не відбудуться, можна переконатися, що це спортивне свято Олімпіада, ще з перших своїх етапів ставало частиною політики. Нині важко якось представили Олімпіаду, без політичних інтриг, і здавалося, що спорт це та сфера життя, з якої політика не має важливого зиску, але вона завжди у центрі уваги. Звичайно багатьом людям шкода, що 24 липня 2020 року не стартували Олімпійські ігри в Токіо, і не принесли великої радості та інтересу. Але важче спортсменам, які після літа 2016 року, вступили у новий олімпійський цикл, який тривав довгі чотири роки на протязі яких, вони активно готувалися. І коли настав 2020 рік, під час якого потрібно показати самий кращий свій результат за останні чотири роки - ігри перенесли, через коронавірус на наступне літо 2021 року. Але немає гарантії, що вони справді через рік відбудуться. А так ми нині, могли б знову чути про політичні баталії Путіна з МОК, через недопуск збірної Росії на ігри, через їхнє масове порушення антидопінгових правил. І те як «русские спортсмєни», під прапором МОК, які довели, що вони не вживали допінг, словесно відстоювали позицію Путіна. І знову було б більше мови про допінг, політичні інтриги навколо російських атлетів, засудження МОК владою Росії, а не про спортивні перемоги. Але тим нам і цікава Олімпіада, коли вона стає черговим полем протистояння для політики!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі