Субота, 12:49, 01.08.20

Рейтинг
45 0
Переглядів
1733

0
0
У цій статті згадуються

«Хватит кормить Москву» або «Дальневосточной республике – ДА!»

Останніми тижнями в Україні лунають відголоски подій, які відбуваються на Далекому Сході Росії, а саме в місті Хабаровськ, де люди вийшли на протест (більше 35 тисяч) у підтримку місцевого губернатора Сергія Фургала, якого Путін звільнив з посади губернатора Хабаровського краю (20 липня), через втрату довіри президента. Але для місцевих, Фургал став символом протистояння регіону федеральній (путінській) владі, яка створила корупційну систему лояльності регіональних чиновників. Тому знову почали лунати фрази «хватит кормить Москву» та ідеї про незалежність Далекого Сходу від Москви. Рівно сто років тому, уже існувала «Дальневосточная республика» (1920-1922), яку сворили більшовики, через присутність в регіоні японців. В склад цієї республіки входили землі Забайкалля, Камчатки, Приамуря, а великими містами були Владивосток та Хабаровськ. Ленін, тоді не хотів вести повномасштабну війну з Японською імперією (так як, ще тривала Громадянська та Радянсько-Польська війна), тому погодився на так звану автономію, яка могла стати окремою державою. Тільки в 1922 році, під тиском з боку США, Японія вивела свої війська з регіону, що дозволило даній республіці увійти в склад СРСР. З моментом розвалу СРСР, на Далекому Сході (від Сибірі до Камчатки) знову активно почали обговорювати питання про незалежність або розширену автономію. Довгі століття, цей регіон був сировинною базою для Російської імперії та СРСР, а нині для Росії. Та який давав нафту, газ, вугілля, алмази, золото, деревину, хутро та багато іншого. Саме дякуючи надрам землі від Уралу до Камчатки, Петербург та Москва стали великими та впливовими містами, які нині не представляють свого існування, без далекосхідних ресурсів. Але Урал, Сибір, Магадан, Забайкалля, Камчатка, Приамуря, отримують лише «копійки» від власних надр, якими скористалася Москва. Всі прибутки від місцевої сировини, йдуть в столицю, яка постійно збагачується, а місцеві мають нічого і не можуть суттєво розвивати власну інфраструктуру, як результат залишаються провінцією. Тому нині і раніше, існували та існують ідеї про незалежність від Москви, яких боїться керівництво країни. Незалежність далекосхідних «росіян» (в лапочках, бо там уже сформувався новий народ) є одним із страшних снів для Путіна, який всіма силами намагається цього не допустити.

Для того, щоб зрозуміти цю проблему, треба згадати про місцевий народ, який формувався сотнями років з перших російських переселенців, які йшли туди, під час завоювання Сибіру в 17 столітті та закінчуючи в’язнями системи ГУЛАГ. На протязі кількох сотень років, «місцевий народ» формували «мирні» переселенці з європейської частини Росії, які стикнулися там з місцевими племенами тюркського та монгольського (буряти – один із найбільших етносів) походження. Згодом туди почали відсилати російських, білоруських, українських каторжників. З кінця 18 століття, а особливо після 1830-1831 років, засилали поляків, після «Варшавського повстання» (Східна Польща з кінця 18 століття до 1914 року належала Російській імперії). Під час «Наполеонівських війн», особливо в 1812 році (після відбиття Москви), було в Сибір відправлено тисячі французьких військовополонених. У 1825 році, ряди тамтешнього населення поповнювали «декабристи», після невдалого повстання проти імператора, а також їхні родини, які йшли вслід за ними (декабристи були навіть в Наддніпрянській Україні). До і після падіння Січі (1775), туди відправляли масово на каторгу козаків. Також поповнювали каторжниками з Прибалтики (Литва, Латвія, Естонія), Фінляндії. В 19 столітті, там з’явилися німецькі переселенці. В часи Першої Світової, на Далекий Схід, відсилали військовополонених німецької та австро-угорської армій (німці, австрійці, поляки, чехи, словаки, хорвати, словенці, боснійці, угорці, румуни). Після Громадянської війни там з’явилася система ГУЛАГ. Під час Другої Світової війни, туди направлялися військовополонені з Вермахту та їх союзників (німці, австрійці, угорці, румуни, італійці, іспанці, фіни, литовці, латвійці, естонці), також з окупованих територій Рейхом, національні дивізії «СС» (французи, бельгійці, голландці, поляки, чехи, словаки, греки, югослави, данці, норвежці). З 1939, а згодом з 1944 року, коли окупували вперше (1939) і вдруге (1944) Прибалтику, Західну Білорусь, Західну України, десятки тисяч мирних людей, переселяли в Сибір і далі на схід. Згодом поповнювали ряди своїх земляків, бійці «Лісових братів» (литовці, латвійці, естонці), «БВА» (Білоруська Визвольна Армія), УПА (Українська Повстанська Армія). Після війни туди етапами йшли дисиденти зі всієї радянської європейської частини «імперії». Проте з закриттям системи ГУЛАГ в 60-ті роки минулого століття, процес недобровільної еміграції, почав припинятися. Тому зрозумівши, хто формував населення Далекого Сходу Росії, починаєш добре розуміти, чого вони повстають проти Москви, бо кожен другий там, має рідню, яку колись туди насильно заслали, як не царі, то совєти. До речі в регіонах поблизу Владивостока, Хабаровська та Уссурійська, часто зустрічаються люди з українськими наддніпрянськими прізвищами (традиційно закінчення –ко), та західноукраїнськими (закінчення –ук, -юк). До речі цей регіон, місцеві українці назвали – Зелений Клин або Закитайщина. В Зеленому Клині, станом на 1926 рік проживало 303 тисячі українців (із 315 тисяч всіх українців Далекого Сходу). У Владивостоці, Хабаровську, Уссурійську, можна було більше чути української мови, аніж будь-якої іншої. Коли УНР боролася за свою Незалежність, то Зелений Клин, був готовий також стати вільним від Росії, і стати по суті українською «колонією» на Далекому Сході. Проте УНР захопили більшовики, як і Зелений Клин, які зразу там розпочали процес «русифікації» українського населення.

Тому Далекий Схід Росії став, як у Британії – Австралія. В Австралію з Британії виселяли всіх злочинців, тому там більшість «корінних» британців, мають каторжне походження. Тому й не дивно, чому з моменту розвалу Союзу, поставала ідея про незалежність від Москви, земель від Уралу до Камчатки. Головною причиною, був відтік основних доходів від продажу сировини в столицю, а місцева влада отримувала копійки. Це зумовило занепад, ще радянської інфраструктури, а про створення нової, і мови не може бути (хоча там і при СРСР, не все солодко було). Тому більшість тамтешніх сіл не мають сучасних комунікацій, а великі міста як районні центри. Населення не велике, і як результат тільки чотири міста Далекого Сходу (від Сибіру до Камчатки), мають населення понад мільйон: Єкатеринбург, Новосибірськ, Омськ, Красноярськ. Самі східні міста, як Владивосток, Хабаровськ, мають населення понад 600 тисяч людей. Для такої величезної території, це дуже мало. Тому з 1992 року на Далекий Схід відбувається масове переселення китайців (після дозволу безвізового вїзду в прикордонні міста), яким якраз не вистачає життєвого простору. Доволі часто в російському інтернеті обговорюють питання «китайської проблеми» на територіях Росії за Уралом. І тільки ті, хто там живуть, справді розуміють цю проблему, але Путін її не бачить, і навіть не думає, про можливе захоплення китайцями далекосхідних земель, яке починається, ще поки з мирного та масового переселення китайців, яке стає формально початком анексії «русских» земель Китаєм. Але Путін вперто бачить ворогів в Україні і в Прибалтиці, і йому треба саме ці землі, які не мають ні нафти, ні газу, ні величезного життєвого простору, як Далекий Схід. Доволі дивна стратегія! Але з такими діями, розвал Росії, це питання часу!

17 серпня 2014 року в Єкатеринбурзі, пройшла акція «Хватит кормить Москву». Демонстранти виступали за ФЕДЕРАЛІЗАЦІЮ СИБІРУ і всього ДАЛЕКОГО СХОДУ. Хоча правоохоронні органи і місцева влада, активно тому перешкоджали, чим порушували конституційні права громадян, які проводили мирну акцію! До прихильників федералізації, підіслали «пропутінських організмів», які провокували перших. Поліція спочатку в це не вмішувалася, але потім з «пропутінськими», заштовхували у «бобікі» прихильників законної федералізації Росії. Але цю подію не оминула увага громадськості в Росії, і за її межами. Питання незалежності Далекого Сходу знову стало актуальним. Проте ініціатору тих подій – Михайлу Пуліну, поліція «шила» крадіжку телефона, а іншим особливим активістам, також щось подібне «шили». Тому після тих подій, правоохоронні органи Росії, посилили свій контроль в соціальних мережах, на сайтах, порталах, блогах. Так як «Марш за Федералізацію», агітувався в соціальних мережах «ВКОНТАКТЕ» та «FACEBOOK».

А тепер, через шість років, дух боротьби за федералізацію перемістився з Сибірі у Хабаровськ. І я думаю, щоб найкраще передати суть тих подій, які відбуваються нині на Далекому Сході Росії, правильніше буде послатися на російські опозиційні джерела, а саме «Радио Ехо Москвы»:

«Стихийный выход 35 тысяч (или больше?) людей на улицы Хабаровска — последнее «китайское» предупреждение Путину и всем его кремлевским сотоварищам. Просто если в Кремле или путинском бункере снова ничего не поймут — скорой беды уже не избежать. Итак, что должны понять из урока хабаровского «бунта» властьпредержащие и российское общество?

Путинский режим уже довел страну до точки кипения. Народ зол, раздражен, обнищал и не видит никакой перспективы для себя в ближайшем будущем. Достало всё: ложь с телеэкранов, произвол чинуш и силовиков, борьба за ВЫЖИВАНИЕ, бесконечная череда коррупционных скандалов, несбывшиеся надежды. До смерти надоел (есть и более точное, но непечатное слово) сам Путин, «герой» ежедневных передач по всем каналам, говорящий одно и то же многие годы. Однако от его слов ничего в стране не меняется, а лишь становится хуже! Позорное «обнуление» и постыдное цепляние за власть в сочетании с корона-нефте-прочим-кризисом окончательно уничтожили веру в президента и последние остатки его имиджа. А нарастающая политическая неадекватность «нацлидера» (даже постановочные интервью, и те перестали показывать из-за негативного эффекта), отрыв от реальности (чего только стоят его встречи с одними и теми же ФСО-шниками, переодевающимися то в рыбаков, то врачей, то геологов!) превратила его из крутого «мачо» в мрачного и отставшего от поезда прогресса «дедушку», говорящего все более странные и чудные вещи.

Вконец ох...шие (вот нет никакого другого синонима этому слову в русском языке!) от вседозволенности и безнаказанности силовики уже настолько настроили против себя народ, что он с трудом удерживается от «ответки» на их неслыханную жестокость и действия за гранью не только закона и справедливости, но и здравого смысла.

События, а по большому счету — НАРОДНЫЙ БУНТ в Хабаровске — четко показал всем нам, как будет развиваться кризис власти в России. Сперва начнется «буза» в регионах, где народ более обездоленный, обозленный на «сытую» Москву, на жирующих столичных чинуш. Силовики в регионах тоже не могут действовать так жестко и без оглядки, как в 12 миллионной Москве. Потому что эти силовики там живут со своими семьями, и просто безнаказанно размозжить голову соседа дубинкой или сломать ему, лежащему на тротуаре, ногу, как это происходит в Москве, не получится. Вот почему в регионах на улицах свободы даже больше, чем в Москве, куда накануне любого массового митинга стягивают для подкрепления ДЕСЯТКИ ТЫСЯЧ полицаев и «гвардейцев» из соседних областей.

Хабаровск продемонстрировал, что по накопившимся предпосылкам страна, в целом, к стихийным бунтам готова. Власть ненавидят все сильнее, рейтинги Путина, на которых годами держалась вся его коррумпированная и ни на что иное не годная «вертикаль», неумолимо катятся вниз. Но надо понимать, что наш народ живет не умом, а...сердцем! Даже когда он объективно готов выйти на улицу, ему нужна сильная эмоция. Вспомните 2011 год. Почему люди вышли? Просто они сильно обиделись на Путина за «рокировку», а потом еще впервые увидели воочию, как шельмуют результаты их голосования.

Вы думаете, люди в Хабаровске вышли за арестованного Фургала?! Ничего подобного! Народ давно не верит губернаторам, министрам, мэрам. Даже злорадствует, когда на них надевают наручники и отнимают награбленное. Но в Хабаровске «по беспределу» арестовали того губернатора, которого они сами выбрали вместо кандидата от опостылевшей «Единой России» и Москвы; именно это обстоятельство задело людей за живое. Десятки тысяч «разгневанных горожан» вышли от злости и обиды на Путина, на московских обнаглевших силовиков, на продажных едроссовских чинуш. И самое главное: в Хабаровске политический протест был направлен против Путина лично, против его вечного сидения в Кремле. Против президента, виновного в нищете, безработице, росте цен и сложившейся безнадеге! Надеюсь, все обратили внимание на главный лозунг народного схода «Путина — в отставку!»? И это еще пока очень цивилизованно и мягко сказано. Но в умах миллионов уже произошел тектонический сдвиг общественного сознания: во всем виноват Путин. Не Чубайс, не 90-ые, не Правительство или даже голимая ЕР. Виноват Путин, и он ДОЛЖЕН УЙТИ! Вот основной урок Хабаровского мирного «бунта». И, поверьте, теперь это теперь станет ГЛАВНЫМ ТРЕНДОМ всего политического и нарастающего СОЦИАЛЬНОГО протеста. Власть Путина и его ставленников в народе начинают все больше презирать и даже ненавидеть; ее ставленников уже освистывают на стадионах и концертах, и скоро это станет регулярным и массовым явлением.

Чем может ответить народу «обнуленный» президент? «Пряники» для народа у него уже кончились, но еще остался «кнут»: вооружённые до зубов силовики и репрессивный механизм. Рискнет ли Путин применить свои вооруженные отряды против накапливающего злость народа? Я бы на его месте не рисковал: так можно повторить судьбу ряда диктаторов современного мира, уже совершавших подобную ошибку.

Хабаровский «бунт» показал: народ действительно устал от Путина, его власти, устал ждать «смены караула», устал терпеть творимый в стране бардак и беспредел и надеяться на лучшее. Он на взводе, и любая сильная эмоция способна вызвать массовый народный взрыв. Вот почему требование «Путин должен уйти!» (Путина в отставку!) становится самым актуальным и объединяющим лозунгом всех сил, выступающих за новую Россию ПОСЛЕ ПУТИНА. Ну, а Путин… действительно должен уйти, ведь, похоже, для него это единственный разумный выход отвратить страну от распада, а народ от братоубийственного конфликта. В Кремле стоит серьезно задуматься над таким сценарием, а не жить «под собой не чуя страны!» Пока не пролилась народная кровь!»

Даний текст відображає стан «російської опозиційної душі», яка втомилася від бідного царства великого «ПУ». І ця «душа» нині перебуває в Хабаровську. Далекий Схід, який весь час кормить Москву з Пітєром, а сам має нічого, заслуговує на абсолютну НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, або хоча б фінансову і адміністративну. Якби всі доходи від нафти і газу, залишалися на місцях, то нині Єкатеринбург, Красноярськ, Владивосток, Хабаровськ, по інфраструктурі та розвитку, не поступалися б столиці. А так вони досі залишаються у статусі провінції, маючи гроші під ногами. Проте Москву це не цікавить, і не цікавить, чи будуть потрачені ті активи Далекого Сходу з розумом. Москва живе лише одним днем! Але зате, Путін бачить децентралізацію і федералізацію у своїх сусідів, і вважає це правильним, коли у себе цього не бачить. Україна та українці, мають бути солідарними з Далеким Сходом, який також виступає проти Путіна, і багато його місцевих жителів, мають українське коріння, про яке досі пам’ятають. Тому символічно, нині колишній «зелено-клиновський» Хабаровськ став центром боротьби Далекого Сходу за справжню автономію. Проте я вважаю (і не тільки я), що вже пора відроджувати «Дальневосточну Республику», яка має постати в межах від східного Уралу до Камчатки. Звичайно це має бути без кровопролиття і конституційним шляхом, але Москва цим нехтує. Тому тільки залишається слідкувати за подіями у Хабаровську, та вірити, що скоро головна вимога Далекого Сходу – «Хватит кормить Москву», стане реальністю!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі