Блоги → Перегляд
Мітки Ідеальне суспільствосуспільствоутопіяЄвгенікалюдство АнтичністьГреціяЕлладаРимАфіниРимська імперіядемократіяфілософіяСократправозаконLexвійнаСпартарабствоцивілізаціяЄвропаВізантіяСередньовіччяхристиянствомусульманствоБібліяКатолицизмПротестантизмМартін ЛютерПапа РимськийВелика Французька революціяФранціяНаполеон БонапартНаполеонНаполеонівські війниВесна народівіндивідлюдинасоціалізмкомунізммонархізмісламізмкапіталізмнаціоналізмнацизмфашизмрасизмСРСРСССРКарл МарксВолодимир ЛенінЛенінСШААнгліяАвраам ЛінкольністоріяЗакон Джима КроуКу-Клукс-КланБіліМартін Лютер КінгАфрикаАзіяФренсіс ГальтонГальтонЧарльз ДарвінДарвінПерша Світова війнаДруга Світова війнаТретій РейхНімеччинаАвстріяАдольф ГітлерГітлермасонствомасониПлутархПлатонАрістотельФеогнідродина ДжукДжукЛотроп СтоддардСтоддардкастраціястерилізаціяєвреїєврействоКонвенція прав людинисексуальна революціяАлєксандра КоллонтайКоллонтайфемінізмкомпартіяІсламська революціяІсламІранПерсіяісламська державаХомейніімперіалізмБританіяТегераннафтаКарл БенцідеалізмідеальністьгромадаТомас Мор"Утопія""Ідеальне суспільство"

«Ідеальне суспільство – утопія, але утопія яку на протязі всього свого існування намагається досягнути людина, соціум та держава» або «Євгеніка має врятувати людство»

Вівторок, 03:14, 29.09.20

Рейтинг
22 1
Переглядів
1749

0
0

 

«Ідеальне суспільство – утопія, але утопія яку на протязі всього свого існування намагається досягнути людина, соціум та держава» або «Євгеніка має врятувати людство»

Під поняттям суспільство ми розуміємо організовану сукупність індивідів, які знаходяться на певному етапі історичного розвитку та які об’єднанні відносинами. Основою суспільства є взаємні стосунки індивідів, які виникають в процесі реалізації особистих потреб кожного. До складових суспільства відносять поняття особи, родини, класу, нації, держави, товариства, спільноти, громади. Відходячи від термінології, яка є більш чіткою на відмінну від гармонії та злагоди у суспільстві, переходимо до так званої утопії, а саме поняття ідеального суспільства. З моменту зародження людства, суспільство мало первіснообщинний лад, який мав примітивну ієрархію у вигляді вождя або старійшин, жерців, та інших (простих) членів племені. В перших великих цивілізацій планети як Єгипет, Вавилон, Ассирія племінна ієрархія автоматично перетворювалася у державну, яка у привілейований стан ставила колишніх вождів, які ставали намісниками богів на землі, жерців, які молилися богам за врожай та мир, приносячи їм в жертви людей, і простолюдин, які ставали робочою та військовою масою. І здавалося, що всіх все влаштовувало та всі погоджувалися, або мирилися з чіткою класовою ієрархію у суспільстві, проте в Середземному морі, а саме на Пелопеннесі (нині Греція) зароджується Антична цивілізація, де її обличчям стали елліни, тобто греки. Саме елліни по суті стали першими, хто задумався про удосконалення системи ієрархії в суспільстві та над поняттям «ідеального суспільства». Саме вони стали першими, які заклали основи для виборчого права, коли повноправні члени громад міст-держав, могли брати участь в голосуванні, щодо певних питань, які виникали у соціумі. Саме елліни заклали основи сучасної демократії, які насправді мали ознаки народовладдя, яке давало право голосу та думки громаді, а не лише правителям та воєначальникам. Хоч поняття та ідеї сучасної демократії повністю суперечать античній, яка нині втілюється більш в праві місцевого самоврядування, яке й регулює право громад, антична демократія все одно вважається «фундаментом» сучасної. Також греки заклали основи сучасної науки, яка включає фізику, хімію, математику, інженерію, архітектуру, будівельну справу, медицину, астрономію, літературу, мистецтво, культуру, філософію, лінгвістику, спорт і взагалі зародили Західну (європейську) цивілізацію. Тому й не дивно, чому грецькі філософи приділяли значну увагу питанням сенсу нашого буття, співвідношенню природи і людини, питанням існування вищих сил, справедливості, моралі, честі, почуттів та багато чого іншого. Питання «ідеального суспільства» також активно розглядалося, де кожен шанований філософ бачив по-своєму це суспільство. Я не буду детально заглиблюватися в різні погляди античних філософів з приводу цього питання, але охарактеризую ідеали так званого античного «ідеального суспільства», більш вдалою для цього фразою одного відомого філософа на імя Сократ! Сократ в свій час зазначав: «що є три щасливі речі в житті, перша – це те що ти людина, а не тварина, друга – це те що ти грек, а не варвар, третя – це те що ти чоловік, а не жінка. Саме ці три складові щастя, вдало описують ідеали античного суспільства. В античному суспільстві людина панувала над тваринами, які вважалися нищими та у часи Римської імперії доволі часто знищувалися на аренах колізеїв по всій імперії, під час виступів гладіаторів. Бути греком вважалося великою честю, бо кожен еллін мав освіту, права та був носієм величної культури та цивілізації серед інших варварських племен. А бути чоловіком означало не тільки мати права, освіту, якщо звісно ти був грек, а й фізіологічну перевагу над жінкою, якій природою було передбачено народжувати та виховувати дітей. Саме такі порядки, здебільшого вважалися «ідеальним суспільством».

В Античності філософи «ідеальним суспільством» бачили Елладу (Греція), де проживали тільки греки, які мали права, були освіченими, культурно розвиненими, а дорослі представники мали право голосу на народних зборах, де вирішувалися питання, щодо діяльності міста-держави або полісу, а кожен житель міста мав дотримуватися законів та традицій. Також поширювався масово культ тіла, де кожен юнак та чоловік мав бути фізично розвиненим, тобто накаченим і демонструвати красу свого тіла іншим. Жінки мали народжувати та перші роки життя своїх дітей, мали їх виховувати, поки їх не забирали на навчання. Ну й звичайно постійно дбати про свою красу та бути вірною своєму чоловіку. А от на території Спарти, ідеальним суспільством бачили постійно воююче суспільство, яке весь час готувалося до війни і тільки в ній бачило свій сенс буття. Товарно-грошовими відносинами (торгівлею) та господарською діяльністю займалися раби, тобто підкоренні сусідні племена. Дітей спартанців з 7 років забирали у батьків та направляли на навчання. Для спартанця вважалося ганебним займатися торгівлею, садівництвом, збором врожаю, скотарством та багато іншим, але без цього прожити було неможливо, тому цим займалися тільки раби. Сенс буття спартанців була війна, і саме з нею повязували побудову так званого спартанського «ідеального суспільства». Проте, все ж таки ті же товарно-грошові відносини, від заняття якими відмовлялися спартанці, все одно поглинули їхнє «ідеальне воююче суспільство». А в 2 столітті (146 р. до н.е.) до нашої ери відбулася окупація Еллади Римом. Проте римляни не знищили та не асимілювали греків. Римляни повністю запозичили основи будівництва грецького суспільства, починаючи від державного апарату та закінчуючи побутом. Також не забули про спартанську філософію, щодо війни, бо сам Рим по суті «вічно» воював, тому розширив свої межі до статусу імперії. По суті греки стали «вчителями» для своїх «учнів», тобто римлян, які вивчили набуте своїх наставників (греків) та продовжили розвивати античну цивілізацію.

Проте в римському суспільстві перемогли ідеали демократичного афінського суспільства, а не вічно воюючого спартанського. Відбулася так звана лібералізація всередині суспільства, повноправні громадяни Риму (а вони були не тільки в столиці, а й по всій імперії) мали право голосу на народних зборах, які з часом затьмарив сенат, де сиділи представники еліти (знатних родів), тобто багатії, які по суті і керували імперією, а якщо з’являлися такі деспоти, як Юлій Цезар чи Нерон, їх шляхом змови намагалися довести до самогубства або просто їх «мочили». Але в суспільстві формувалася правова ідеологія, яка регулювала відносини між громадянами. Та яка певним прошаркам населення дозволяла щось більше, а комусь щось менше, тобто «класове право». І в той час зявилися зародки сучасного цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного права. Саме «правове суспільство» вважалося ідеальним, бо кожен свідомий громадянин Риму, як носій головної цивілізації на землі, мав поважати його величність «Lex», тобто Закон! Хоч і в римському суспільстві були закони, проте лібералізація суспільства, як в демократичних Афінах призводила до деморалізації соціуму. У римському суспільстві частим явищем було розлучення подружніх пар, алкоголізм, не заборонялася проституція та гомосексуалізм, процвітала контрабанда та хабарництво. Виокремилася фінансова еліта, так звані масони, які повністю керували сенатом та через нього вели свою боротьбу між собою, що призвело до частих змін сенаторів у столиці та воєначальників, що в свою чергу відзначилося на обороноздатності армії. Доволі часто на військові керівні посади, ставили некомпетентних людей, але які лобіювали інтереси впливових людей в столиці. Саме моральне «загнивання» суспільства, всередині та в серці (Римі) імперії, першочергово призвело до її падіння, а зміни клімату, перенаселення та рух варварських племен на північно-східні кордони імперії стали додатковими і по суті завершальними компонентами. Проте все одно правове суспільство, вважалося з початку у Римі ідеальним, де еліта мала владу, а нищі, але чисельні маси рядових громадян, мали освіту та культуру, які їм дозволяли пізнати надані їм закони, права та обов’язки. Якщо греки тільки задумувалися про будівництво «ідеального суспільства» та зробили величезну теоретичну базу, то римляни прийнявши естафету, намагалися за допомогою багаточисельних законів та прав вибудувати правове суспільство, де кожен клас людей, чітко займав своє місце в ієрархії. Тому й не дивно, що основи Римського права стали фундаментом для правових систем майбутніх народів Європи, які згодом їх поширили на всю планету.

Завершуючи з античним періодом, який сам завершився в 5 ст. н.е., після падіння Західної Римської імперії та який частково продовжив свій «епілог», ще в Східній Римській імперії (Візантії), яка впала у середині 15 століття, переходимо до Середньовіччя. У Середньовіччі погляди про «ідеальне суспільство» формувалися на основі релігій, як християнство, мусульманство, іудаїзм, буддизм. Християнство і його Святе Письмо (Біблія) диктувало жити людям за Божими Заповідями, і весь час дотримуватися їх. Католицька церква намагалася зробити «ідеальне суспільство» у вигляді глибоко віруючих людей у Бога та Христа, які весь час мали думати про свої добрі вчинки і боятися пекла, яке могло настати після їхньої смерті за їхні грішні справи. Перший час, десь так з століть дванадцять, а саме з 4 століття, коли Християнство було прийняте Костянтином Великим, як державна релігія в Римській імперії, і так до початку 16 століття, а саме 1517 року, коли Мартін Лютер виступив проти Папи Римського, римським, а згодом католицьким (з 1054 року, коли був поділ Християнства на Католицизм і Православя) священникам вдавалося успішно тримати в страху більшу половину населення Західної, Північної, частково Південної та Центральної Європи. А все закінчилося тим, що духовенство настільки знахабніло, що почало продавати «перепустки в рай», тобто індульгенції вірянам, які взагалі не були передбачені Біблією, тобто, що в рай можна попасти не лише за добрі справи, а й за гроші. Хоча ці індульгенції, це ж були по суті грошові внески на благо церкви і духовенства, то виходить по логіці, це також була добра справа. Але Мартін Лютер впевнено був переконаний, що за гроші, хоч на благо церкви, «місце в раю» ти не купиш, і що ці індульгенції – це розводняк! Дякуючи Мартіну Лютеру (який також був священнослужителем) та його протесту в адресу папської церкви, все таки завершилися «темні віки» Середньовіччя, коли церква всіх переконувала у своїй та біблійній правоті, та яка всіх інакодумців, зазвичай це були науковці – фізично знищувала! Поширеним варіантом знищення церквою інакодумця, було його привселюдне спалення на площі міста, як наприклад це було з Джордано Бруно. Саме постать німецького богослова Мартіна Лютера, дала поштовх не тільки до створення нового напряму у Християнстві, під назвою Протестантизм, а й до розвитку науки, яка була у тіні всі ці довгі століття.

В 1789 році (14 липня) з початком Великої Французької революції, населення французького суспільства почало вертатися до античних ідей свободи, справедливості, честі та прав. Суспільство втомилося від довгих століть панування абсолютної монархії та класової ієрархії у Франції. Саме тоді у головах французів, почали зароджуватися нові погляди стосовно «ідеального суспільства», де вже не було класової нерівності, абсолютної монархії та всевладдя церкви. По всій країні масово виникали політичні клуби, як для прикладу «термідоріанців», «жирондистів» та «якобінців», але які в свою чергу по різному розуміли сенс і суть політичної влади, свободи, прав та справедливості у «новому» суспільстві. Але цей «ентузіазм» французів довго не існував, бо з середини 90-х років, ще 18 століття, людина на ім’я Наполеон Бонапарт (до речі мав корсиканське (типу італійське) походження, місце народження - місто Аяччо острів Корсика) швидко та впевнено почала просуватися по своїй військовій кар’єрі, що змогла очолити армію та в 1804 році проголосити себе імператором та почати війну в Європі, яка отримала назву – «Наполеонівські війни». Там уже не було мови про існування якоїсь «свободи, рівності та братерства» (одне із головних гасел Великої Французької революції 1789-1799 рр.) у суспільстві, там просто були особисті амбіції одного узурпатора. «Наполеонівські війни» завершилися розгромом військ Бонапарта в Парижі 1814 року, але після відправки в заслання та втечі з острова Ельба (Середземне море), Наполеон зміг зібрати вірні собі війська у Франції та дати реванш коаліції (Австрійській, Російській, Британській, Іспанській, Португальській, Священно-Римській, Шведській, Голландській, Прусській імперіям) під Ватерлоо (нині Бельгія) у 1815 році. Але й там Наполеон зазнав фіаско, і був відправлений знову в заслання, але вже на острів Святої Єлени в Атлантичному океані (біля узбережжя південно-західної Африки), де у 1821 році помер від раку шлунка. Хоч Наполеон Бонапарт помер, але ідеали свободи проголошені під час революційних подій у Франції, наприкінці 18 століття, були все одно повязані з його іменем та продовжували жити. У 1848 році, під час чергових революційних подій у Західній Європі, під назвою «Весна народів», європейське суспільство повернеться до ідей свободи, класової рівності та справедливості і виступить в черговий раз проти правління абсолютної монархії. А у Франції племінник Наполеона Бонапарта – Шарль Луї Наполеон Бонапарт стане першим президентом Другої Французької республіки (1848-1852 рр.).

Впродовж усього 19 та 20 століття, ідеї панування класової рівності, справедливості, де кожен індивід матиме однакові права на рівні з іншими та буде захищеним з боку влади, ставали головними засадами нового «ідеального суспільства», яке мало існувати під покровительством її величності – демократії. Проте, на ряду з «ідеальним демократичним суспільством», виникали розуміння того ж «ідеального суспільства», але вже з боку соціалізму, комунізму, монархізму, ісламізму, націоналізму, расизму та капіталізму. На основі цих ідеологій навіть виникали держави, які будували «ідеальне суспільство» за своєю панівною ідеологією, а саме СРСР, фашистська Італія, Третій Рейх, Японська імперія, США, КНР (Китай), В’єтнам, Камбоджа, КНДР (Північна Корея), ПАР, країни Соц Табору, Іран, Європейський Союз. Але передовою країною на планеті у спробах створення «ідеального суспільства» були Сполучені Штати Америки.

Громадянську війну в США (1861-1865) перемогли північні штати, які виступали за відмінну рабства, але насправді хотіли заволодіти сировиною Півдня, а програвші «аграрні» південні штати, виступали за продовження інституту рабства, але також хотіли заволодіти промисловістю «індустріальної» Півночі. Хоч Північ типу була демократична, але її лідер Авраам Лінкольн виступав за повернення всіх чорних рабів в Африку, і розумів, що Білі люди вищі за них інтелектом і своїм розвитком, тому рабам було не місце в американському (з англо-саксонським та німецьким походженням) суспільстві. Проте раптове вбивство Лінкольна наприкінці війни у 1865 році та проблеми з відправкою та небажанням чорних повертатися у первісну та відсталу Африку, зіграло злий жарт, за який Біле населення США і досі страждає. Проте вся кумедність результату Громадянської війни полягає у тому, що в США у 1890 році прийняли «Закон Джима Кроу», який чітко ділив населення на Білих та кольорових. Згідно даного «Закону» для Білих і кольорових створювалися окремі квартали проживання, магазини, перукарні, лікарні, школи, громадські вбиральні, транспорт. Робилося все, щоб чорні та в загальному кольорові не вдиралися у світ Білих. Тому згідно свого розвитку, вони виконували саму «чорну» роботу, яка й відповідала їхньому рівню інтелекту. Проте у них була зарплата на яку вони могли жити. Але нажаль цей «Закон Кроу» відмінили у 1964 році, коли лідер чорних Мартін Лютер Кінг досягнув відміни цього Закону. Після того чорні, здебільшого почали жили на державні виплати по безробіттю, бо інтелект низький та й в них у головах панує африканська філософія - «акуна матата», тобто «життя без турбот», де не має місця роботі, а тільки девіантному способу життя. Згодом демократи почали пропагувати міжрасові шлюби, фемінізм у Білих жінок, щоб вони виступали проти всевладдя своїх Білих чоловіків та почали себе присвячувати карєрі, а не родині. В результаті народжуваність Білих почало різко падати і падає донині. Також в знак протесту Білим чоловікам, демократи-євреї почали навіювати Білим жінкам новий ідеал їхнього чоловіка, де обов’язково має бути чорний або араб. А чорні та емігранти з Близького Сходу і Азії вважають, що Білі винні перед ними за свій Білий імперіалізм. А те що всі користуються надбаннями (телекомунікаціями, транспортом, наукою) Білих чоловіків, нікого це не засмучує. Та й ніхто не думає, що з вимиранням Білих майже всі блага цивілізації зникнуть, бо в чорних та арабів немає інтелектуальних ресурсів для прогресу. Бо в одних розвиток зупинився за доби Неоліту (чорні), а в інших десь в Середньовіччі (араби).

«Євгеніка та її розуміння ідеального суспільства»

Проте слід згадати, що в США «ідеальне суспільство» будувалося не тільки за принципом демократії і расизму (до відміни «Закону Джима Кроу»), а й за принципом Євгеніки. Євгеніка (від грец. εὐγενής — хорошого роду, знатний) – це практика покращення фізичного здоров'я людини, шляхом подолання вроджених негативних властивостей (фізичних/психічних захворювань). Термін «євгеніка», вперше запропонував у 1883 році видатний англійський вчений Френсіс Гальтон. Для визначення поняття терміну євгеніка він тоді дав таке пояснення: «Вивчення впливів, що підлягають суспільному контролю і можуть поліпшити чи погіршити як фізичні, так і розумові якості прийдешніх поколінь». І при цьому він додав, що на першій стадії пов'язані з цим питання будуть піддаватися чисто науковій розробці, причому справа не піде далі пропаганди євгенічних ідей. На другій стадії вже можна буде вжити ряд заходів практичного характеру і видати відповідні закони. Нарешті, на третій стадії такі закони стануть непотрібними, тому що всі люди усвідомлять необхідність правил євгеніки.

Сам Френсіс Гальтон був двоюрідним братом Чарльза Дарвіна, який прославився опублікованою книгою у 1859 році, під назвою «Походження видів». Гальтон також далеко не пішов від свого родича, і став засновником науки щодо людської селекції для «вирощування» ідеальної раси. Вчення мало боротися з ознаками виродження у людському генофонді. Гальтон хотів зробити євгеніку «частиною національної свідомості», як «нову релігію». З початку євгеніка була поширена в Англії, так як її автор там проживав і був англійцем. Згодом, ще до початку Першої Світової війни вона перекинулася в США, де її пробували уже практично реалізовувати. Проте головним практиком євгеніки став Третій Рейх, де вона в академічних колах розглядалася, ще як теоретична основа, але для СС та головних ідеологів нацизму, вона стала практикою. При Гітлері почали втілювати у життя «расову гігієну» (знищення расово неповноцінних), проводили експерименти над людьми та знищували «небажані» соціальні групи (алкоголіки, наркомани, повії ітд.). Хоча кастрацію «небажаних» соціальних груп, таких як алкоголіки, наркомани, повії, збоченці, психічно хворі, почали реалізовувати, ще в США до 1914 року. Цю ідею затіяли на основі теорії Євгеніки Гальтона, американська еліта та масони. Але в них починалося все з кастрації, а от в Німеччині переважно починали уже з фізичного знищення. І цю німецьку «практичну євгеніку» засудили на Нюрнбергському процесі. Хоча в кінці 20 століття у медицині, знову почали повертатися до практичної євгеніки. Нині сучасна наука використовує теорію євгеніки в боротьбі з спадковими захворюваннями у рамках генетики людини. Елементи євгеніки також присутні в практиці планування сім'ї.

Хоча коріння теоретичної і практичної євгеніки тягнуться, ще з стародавніх часів і вони постали на основі селекції скотарства. Ще в 6 столітті до нашої ери, поет Феогнід писав, що ми завжди шукаємо здорових биків, ослів та жеребців для здорових самок, і віримо, що з доброго вийде добре. Так само він проводив паралель з людьми, що якщо добрий, розумний і справедливий чоловік одружиться з розбещеною, аморальною дочкою, розбещеного батька, то буде погіршення якості народу, бо добрі будуть змішуватися з поганими та незмінними. А Плутарх стверджував, що в Спарті за рішенням старійшин, дітей визнаних неповноцінними, живцем скидали зі скелі. Хоча ніяких інших підтверджень сказаного Плутархом не було знайдено, тому історична наука на «чесне слово» вірила цьому факту. Але в 2007 році, грецькі археологи типу зруйнували цей міф і доводили, що Плутарх типу «брехло». Проте все одно цей міф Плутарха живе донині! Платон в свою чергу у своїй праці «Держава» писав, що не варто виховувати дітей з дефектами та народжених від неповноцінних батьків. Згідно «ідеального суспільства» Платона, фізично та психічно неповноцінним потрібно відмовити в медичній допомозі, а «моральних виродків» взагалі стратити. А суспільство має підтримувати тимчасові союзи обраних здорових, розумних та красивих чоловіків і жінок, щоб вони давали високоякісних нащадків. Схожі ідеї висував також Арістотель, який вважав, що держава має сприяти збільшенню кількості індивідів, які відносилися до вищих типів.

Євгенічна теорія Гальтона отримала широку популярність в США, після того як були оприлюднені публікації досліджень багатьох поколінь американських родин, які походили від асоціальних предків, де було доведено, що асоціальність передається від покоління до покоління. Тому більшість людей в США почали виступати за проведення державою цільової політики, щодо «покращення раси». Найбільш відомим прикладом досліджень стала «сім’я Джук» («The Jukes family»). Рід Джуків походив від бродяги з прізвиськом «Джук», вперше рід був досліджений у 1877 році та нараховував сім поколінь з загальною чисельністю близько 1 200 людей, із яких 300 померло немовлятами, 310 нащадків були професійними бродягами, які провели в притулках разом 2 300 років, 440 нащадків стали інвалідами по своїй винні, більша половина жінок в роду, стали займатися проституцією, 130 нащадків були засуджені за різні злочини, і тільки 20 нащадків в роду займалися будь-якою іншою професією, і то 10 з них це зробили, знаходячись ще у в’язниці. Витрати держави на цей рід становили більше 1 250 000 доларів! Прихильник євгеніки Лотроп Стоддард (історик, журналіст, євгенік, політолог, расовий теоретик, член «Ку-Клукс-Клан», автор терміну «under-man» або «untermensch», тобто «недолюдина») писав, що при проведенні в 1915 році другого дослідження цього роду, який вже мав 9 поколінь з загальною кількістю 2 820 людей, члени цієї родини все одно мали властиві генетично їм: розумову відсталість, розбещеність, відсутність честі, і це незважаючи навіть на відсутність впливу суспільства на них, через їхню «дурну сімейну репутацію», та їхнє існування уже в кращих соціальних умовах. А витрати держави на цей рід вже становили близько 2 500 000 доларів.

Саме дослідження Стоддарда, які були зазначені в його книзі «Бунт проти цивілізації» («The Revolt Against Civilization») виданої в 1922 році, ставали аргументами для його послідовників, щодо стерилізації «шкідливих» в суспільстві як Джук з боку влади, а саме бродяг, алкоголіків, збоченців, наркоманів, повій ітд. Також вони попереджали, що державі та суспільству дорого будуть обходитися такі люди як Джук і їхні нащадки, якщо вони «промисловими» масштабами будуть розмножуватися і можливо цим призведуть навіть до банкрутства країни. Тому подібні програми реалізовувалися в ряді штатів США з 1920-х років по 1950-ті. На міжнародному конгресі з питань євгеніки, який проходив у Нью-Йорку в 1932 році, один із спеціалістів заявив: «Нема ніякого сумніву, що якби в Сполучених Штатах прийняли в більшій мірі закон «про стерилізацію», то в результаті менше чим через сто років, ми ліквідували б по меншій мірі 90% злочинів, безумства, недоумства, ідіотизму та статевих збочень, не говорячи уже про багато інших форм дефективності та дегенерації. Таким чином, на протязі століття наші дурдоми, в’язниці та психіатричні будинки були б майже очищені від своїх жертв людської біди та страждань». Тому в деяких штатах США для осіб, які зробили злочини на сексуальному грунті, є можливість заміни пожиттєвого увязнення на добровільну кастрацію – донині! А першим штатом, який прийняв євгенічні закони була – Індіана (1907 рік). А одні із самих жорстоких євгенічних законів існували в Північній Кароліні. Для прикладу, там стерилізація автоматично робилася всім людям, чий IQ (айкю) був нище 70. Також заохочувалася стерилізація серед бідних, за цю операцію їм навіть виплачували премію у розмірі 200 доларів.

В Європі кастрація «неблагонадійних» проводилася, крім Третього Рейху в Данії з 1925 року, згідно рішення суду. З 1934 по 1976 рік у Швеції була обов’язкова стерилізація «неповноцінних». Дякуючи тривалій стерилізації, шведське корінне населення довго зберігало і ще зберігає красу своїх світловолосих та білолицих красунь, які по красі не поступаються слов’янкам. Так само і з їхніми чоловіками - блондинами. Але єврейська демократія добралася і до них, і нині Швецію фарширують емігрантами з Близькому Сходу та Африки, які мають по ідеї знищити або асимілювати місцеве населення. А легенди про красу скандинавських корінних красунь (Норвегія, Данія, Швеція), які є з ніжним Білим обличчям та тілом, і красивим світлим волоссям, активно почали ширитися під час Другої Світової, коли Вермахт окупував Норвегію та Данію, а Швеція типу зайняла нейтральну позицію у війні, але продовжувала співпрацювати з Берліном. Схожі закони та заходи, як у Швеції діяли у Норвегії, Фінляндії, Естонії, Швейцарії. У Латвії в 1937 році був прийнятий закон про примусову стерилізацію, який ініціювали латвійські нацисти з організації «Перконкрустс», для того аби врятувати нашу расу і не дати на європейській землі розмножуватися не тільки фізично обмеженим та інтелектуально відсталим людям, а й злочинцям і разом з ними євреям, чорним та жовтим. Лідером євгенічної теорії у Латвії був Херманіс Салтупс. А в Третьому Рейху (1933-1945) примусово стерилізували «неповноцінних»: євреїв, циган, чорних, розумово відсталих (чорних також можна сюди віднести), душевнохворих, комуністів. А згодом було прийняте рішення про їхнє абсолютне фізичне знищення. Нацистські євгенічні програми спочатку проводилися у рамках державної програми по «запобіганню виродженню Німецького народу, як представника Арійської раси». Згодом ці програми реалізовували і на окупованих територіях, але уже в рамках «расової політики», а саме знищення психічно хворих, фізично обмежених, переслідувалися гомосексуалісти, реалізовувалася програма «Лебенсборн» (особливо в Норвегії та Данії) по зачаттю дітей від офіцерів СС, які пройшли расовий відбір, тобто не мали єврейської крові і взагалі неарійської. Також реалізовували програму «Остаточного вирішення єврейського питання», тобто остаточне винищення євреїв у Європі, і також план «Ост» - захоплення «східних територій» для розширення життєвого простору, бо серед слов’ян (які частково і не всі, але також визнавалися арійцями) особливо багато мешкало євреїв у Польщі, Білорусі, Україні та Росії. І відповідно життєвий простір потрібно було очистити від євреїв.

Після Другої Світової війни у Європі, репутація євгеніки була несправедливо заплямована, а злочини айнзатцгруп проти мирного населення використовували, як аргументи про злочинність та небезпеку цієї науки. Здебільшого активно це доводили єврейські вчені. Нині євгеніка на державному рівні приймається лише в Сінгапурі та Китайській Народній Республіці (КНР). В теперішній час противники євгеніки, вважають, що серед людей, які мають фізичні вади є велика кількість інтелектуально розвинених. Якщо фізичні вади, ще можна якось виправдати, то спадковий алкоголізм, злочинність, девіантність, інтелектуальну відсталість – ні! Також сучасна медицина намагається пропонувати батькам при зачатті дитини, методи лікування більшості спадкових хвороб, які можуть передатися все ж таки немовляті. Однак в більшості країн діє заборона на внесення генетичних змін в клітини зародкової лінії (статеві клітини). Якщо у майбутньому скасують заборону, тоді зникне актуальність відсіву «дефективних» членів суспільства. Проте країни, які є членами Ради Європи (Україна у тому числі), та які підтримують «Декларацію прав людини» (1948) і «Конвенцію про захист прав людини і основних свобод» (1950) підписали «Конвенцію про біомедецину і права людини» в 2005 році. Згідно неї, а саме статті 11: «забороняється будь-яка форма дискримінації по ознаках генетичної спадковості». Стаття 13: «втручання в геном людини, направлене на його модифікацію, може бути реалізовано тільки у профілактичних, терапевтичних або діагностичних цілях і тільки при умовах, що подібне втручання не направлено на зміну генома нащадків певної людини». Стаття 18 (дослідження на ембріонах, проведені «in vitro»): «у випадках, якщо закон дозволяє проведення досліджень на ембріонах «in vitro», законом повинно бути передбачено адекватний захист ембріонів» та «забороняється створення ембріонів людини в дослідницьких цілях». Із вище зазначеного розуміється, що міжнародним правом забороняється втручання у геном людини!

Відходячи плавно від євгенічного розуміння «ідеального суспільства», переходимо до комуністичного та іншого розуміння. Хоча слід згадати, що в СРСР з 1920 по 1929 роки, існувала «Російська євгенічна організація», яка займалася тим же, що й їхні західні колеги. Якщо у Західній Європі та в США активно освоювали євгеніку, і на основі неї будували своє «ідеальне суспільство», то в СРСР це робили на основі праць головних ідеологів комунізма, а саме «талмудиста» Карла Маркса і «засланого козачка» німцями Володимира Леніна (Ульянова). Комунізм та Компартія бачили «ідеальне суспільство» по-своєму, а саме, де панував тільки клас робочих і більше ніякий. Капіталізм, як ідеологія та буржуазія, як клас мали бути знищенні! В перші роки були ідеї у так званих «перших комуністів», взагалі позбутися товарно-грошових відносин, і грошей як способу оплати праці. Пропонувалося увести карткову систему, де кожен «рабочий» міг зайти у продуктовий магазин та отримати лімітовану кількість продуктів та іншого продовольства на себе та інших членів родини, які на законних підставах не могли працювати (якщо були такі). Також слід згадати про «сексуальну революцію» (я вже згадував цю тему в одній із своїх попередніх статей – «Секс і політика: кохання і влада та нічого зайвого» https://politiko.ua/blogpost155381), де жінки стали «надбанням радянського народу» і на них була скасована приватна власність, тобто повністю ліквідовувався інститут шлюбу, а кожна комсомолка мала «дати» кожному комсомольцю при першому його бажанні, а якщо ні, то її рахували «буржуазною дочкою» і могли згвалтувати. Що тут скажеш? Дикі люди ці комуністи з феміністками, бо сексуальну революцію в СРСР організовувала та поширювала таки феміністка Алєксандра Коллонтай (ще та хво.да була!). Звичайно СРСР всіх забезпечував роботою (навіть інакодумців та ворогів народу), якщо не оплачуваною, то безплатною за Уралом (ліс валити або на рудниках кіркою махати та вагонетки тягати). А Компартія для підтримки рівності у «рабочих» масах, реалізовувала шляхом командно-адміністративної економіки «тотальну бідність», того же робочого суспільства. А для підтримання бідності, тобто «рівності» робочих («зажерлива» номенклатура, яка паразитувала на спинах «рабочих» туди не враховується) влада скасувала приватну власність та будь-які види підприємницької діяльності. Саме таке «ідеальне суспільство» бачили радянські комуністи.

«Ісламська революція та її погляди щодо ідеального суспільства»

В кінці 70-х років минулого століття на Близькому Сході в Ірані (до 1935 року – Персії) розгорнулися події, які мали вплив не тільки на цю країну, а й всю планету. І назва тих подій була – «Ісламська революція». Ісламська революція це події, які відбулися в Ірані у період із січня 1978 до лютого 1979 року, унаслідок чого було вигнано шаха Мохаммеда, повалено монархію та встановлено нову адміністрацію, яку очолив аятола Хомейні. Датою початку революції в Ірані прийнято вважати 8 січня 1978 року, коли першу велику антиурядову демонстрацію в Кумі було розігнано з необґрунтованою жорстокістю. Протягом усього 1978 року в різних містах Ірану представники ісламського духовенства організовували демонстрації, що їх шахська гвардія рішуче розганяла. До кінця року революціонери перейшли до тактики економічних страйків, що повністю паралізувало економіку. Не маючи сил більше утримувати владу в своїх руках, шах передав владу прем'єр-міністрові з числа помірних опозиціонерів і втік з країни. А 1 лютого 1979 року в Іран повернувся опальний аятола Хомейні, який узяв владу у свої руки. Було призначено новий перехідний уряд. У березні було проведено референдум про новий політичний устрій, і 1 квітня 1979 року Іран було оголошено першою Ісламською республікою.

Останній іранський монарх — шах Мохаммед Реза Пехлеві, прийшов до влади 1941 року одночасно з уведенням у країну радянських і британських військ. Його 38-літнє необмежене правління Іраном було перервано лише одного разу, 1953 року коли шах був змушений на короткий термін покинути країну через суперечності з прем'єр-міністром. Мохаммед Мосаддик націоналізував нафтовидобувні компанії, що знаходилися в основному в приватних (здебільшого британських) руках. США і Велика Британія у відповідь на це оголосили бойкот іранській нафті, а 19 серпня 1953 року внаслідок перевороту, підготовленого ЦРУ, Мосаддика було зміщено й кинуто до в'язниці. Шах повернувся до Ірану і знову приватизував нафтову промисловість.

Шах проводив радикальну «вестернізацію» Ірану. У зовнішній політиці він безумовно орієнтувався на США. Так, шахський Іран був єдиною ісламською державою, що підтримувала дружні відносини з Ізраїлем. Шах підтримував проамериканські режими в Чаді, Сомалі та Омані. Будь-яку опозицію монархії забороняла й суворо придушувала спецслужба «САВАК». У її катівнях сиділи сотні тисяч (цю цифру називає теперішня влада Ірану) іранців. Особливу загрозу шахові являло ісламське духовенство, оскільки «Біла революція» Паглаві не була популярною серед релігійного населення Ірану. Одним із найнепримиренніших критиків шаха був священик із Кума Рухолла Хомейні. Хомейні засуджував прозахідну зовнішню й внутрішню шахову політику. По його арешті 5 червня 1963 року Іраном пройшла серія демонстрацій і акцій протесту, унаслідок силового розгону якої загинуло від 86 (за офіційною інформацією) до 15 тисяч (за інформацією протестантів) осіб. Хомейні ув'язнили, але через 8 місяців він знову вийшов на волю і провадив далі антишахську діяльність. У листопаді 1964 року Хомейні заарештували і вислали з країни. В еміграції Хомейні продовжив революційну діяльність. У своїй головній праці «Ісламська держава» (перс. ولایت فقیه -Велайят-е факіха) він виклав основні принципи державного устрою, який потім було названо ісламською республікою. Книги та аудіокасети з виступами імама контрабандою переправляли в Іран і поширювали серед населення, яке читало та слухало їх у мечетях.

Основну масу активних опозиціонерів складало духовенство та інтелігенція, які користувалися довірою широких верств населення, особливо в регіонах, населених національними меншинами (Курдистані, Лурестані та Азербайджані). У цілому опозиція групувалася навколо ідей наднаціонального «ісламського соціалізму», які залежно від конкретної політичної партії перетворились у ту чи ту сторону з різним ступенем радикалізму. Послідовники Хомейні організували «Товариство духівництва, що бореться», куди увійшли Мортеза Мотахарі, Мохаммад Бехешті і Алі Акбар Хашемі Рафсанджані, які після перемоги революції зайняли високі державні пости. Безпосереднім початком Ісламської революції прийнято вважати події січня 1978 року в Кумі (традиційно релігійному місті), коли демонстрацію студентів проти наклепницької статті про Хомейні в державній газеті, розстріляла поліція. За офіційними даними, у ході втихомирення безладу загинуло два студенти. За даними демонстрантів — 70 осіб. За шиїтською традицією, поминальні служби за загиблим тривають 40 днів, і через 40 днів після розгону демонстрації в Кумі, 18 лютого бунт спалахнув в Тебризі (його придушення також призвело до людських жертв), потім усе повторювалося: 29 березня і 10 травня та далі заворушення виникали в усіх великих містах. Шах, щоб заспокоїти населення, обіцяв провести вільні вибори в червні 1978 року. Крім того, Мохаммед Реза Пехлеві спробував ужити термінових антиінфляційних заходів, які призвели лише до масових звільнень робітників, більшість яких долучились до демонстрантів, а заводи почали простоювати. До листопада 1978 року економіка Ірану була остаточно підірвана масовими страйками.

Події в Тегеранi послужили початком загального страйку працівників нафтової промисловості. У жовтні практично всі нафтовидобувні підприємства, НПЗ, нафтоналивні порти зупинилися. Слідом за цим до кінця року припинили роботу всі підприємства важкої промисловості, машинобудування, металургії. 2 грудня в Тегерані пройшла двомільйонна демонстрація з вимогою змістити шаха. 16 січня 1979 року Мохаммед Реза Пехлеві разом із шахбану втекли з Ірану за вимогою прем'єр-міністра Шапура Бахтіяра. Ця подія викликала радість у колах протестантів. Юрби тегеранців зривали з будинків барельєфи, портрети та інші символи останньої іранської династії. Бахтіяр розпустив «САВАК», звільнив політичних ув'язнених, а також велів армійському начальству не перешкоджати демонстрантам і пообіцяв найближчим часом провести в Ірані вільні вибори. За деякий час він зв'язався з Хомейні і попросив його повернутися до Ірану, щоб допомоги скласти нову конституцію.

1 лютого 1979 року аятола Хомейні повернувся до Ірану після 15-річного заслання. У столичному аеропорті Мехрабад його зустрічали прихильні тегеранці. На вулиці міста з портретами аятоли вийшли мільйони людей, які кричали «Шах пішов, Імам прийшов!». У той самий день Хомейні відхилив Бахтіярову пропозицію створити уряд «національної єдності». Відразу по приземленні, Хомейні попрямував на кладовище Бехешті-Захра у південному передмісті Тегерана. Там він виголосив свою 20-хвилинну промову, у якій назвав «самого Бахтіяра, його уряд, його парламент і всіх його поплічників незаконними» і обіцяв «вибити зуби цьому режимові». 4 лютого він сам призначив прем'єр-міністра, яким став Мехді Базарган. Бійці сил правопорядку переходили на бік послідовників Хомейні. 9 лютого в аеропорту Мехрабад відбувся бій між «хомейністами» і лояльними Бахтіяру гвардійцями, що почався з дрібної сутички. Бій перекинувся на все місто і мав вуличний характер. Прихильники Хомейні взяли під контроль поліцейські дільниці, військові частини, і потім почали роздавати зброю населенню. У цих умовах Вища військова рада (Генштаб) 11 лютого оголосила про свій нейтралітет. Бахтіяр Шапур втік до Франції, де заснував Національний рух опору, опозиційний до Хомейні. Його було вбито в 1991 році.

В країні провели референдум, унаслідок якого 1 квітня 1979 року проголосили Ісламську Республіку Іран. У грудні того самого року було ухвалено нову конституцію країни, де було спеціально обумовлено, що вища влада в країні належить духовенству в особі імама Хомейні (по його смерті — його наступникові), а цивільну політичну владу здійснюють президент, меджліс і прем'єр. Результатом цієї революції також стало створенням трьох видів власності: державної, кооперативної і приватної, тобто три сектори економіки нової республіки. Утручання і вплив західних держав скасовано. Країна принципово відкидає капіталізм і комунізм, і протиставляє їм власний, «ісламський» шлях розвитку. Що це означає практично — не цілком ясно. Відомо лише, що розвиток країни тим шляхом, що його обрав шах, призупинився. Капіталістичний вільний ринок і надалі існує, як існує й найпотужніший, створений зусиллями шаха державний сектор в економіці. Але за таких умов різко загострилося протистояння Ірану спочатку мало не всьому світові, а потім, в основному, країнам Заходу (у першу чергу — США). Говорити про розвиток капіталістичних зв'язків доводилося з обережністю й застереженнями. Якщо вони й далі існували і більш-менш активно розвивалося, то тільки в тих галузях, які були життєво необхідні для країни, — у реалізації іранської нафти і в закупівлях зброї, яка була потрібна для війни. Безпосередньо по поваленні шаха іранське суспільство знаходилось у стані ейфорії, багатьом здавалося, що з усуненням абсолютизму буде розв'язано всі проблеми, саме собою зникне хабарництво, настане свобода, люди почнуть жити великою родиною, дотримуючись при цьому добрих законів шаріату; доходів від нафти вистачить на те, щоб в умовах справедливого розподілу гарантувати населенню високий рівень життя, забезпечити хорошу інфраструктуру, зробити безкоштовними основні соціальні послуги. Ейфорія від революції спричинила те, що Іран організував активну пропаганду ісламської революції, ідей аятоли Хомейні з приводу ісламського способу життя та критику капіталізму і комунізму за кордоном. Пропаганда принесла зворотній результат — багато країн почали ставитися до Ірану з підозрою, а пізніше, під час ірано-іракської війни, були схильні підтримувати Ірак.

Ісламська революція стала однією із поворотних моментів в сучасній історії людства, бо саме ідеологія ісламізму перейшла на державний рівень і стала прикладом для інших ісламістів, як потрібно протистояти Заходу і його цивілізації. Іран до 1979 року був монархічною державою, яка тримала курс на Захід, а після вона обрала «свій шлях». Сама ідеологія ісламізму змінила докорінно іранське суспільство, і влада почала будувати власне «ідеальне суспільство», де всі були вірні Ісламу, тобто як релігійні фанатики. Тепер державний апарат, законодавство, устрій, правопорядок, мораль та практично все у суспільстві почало формуватися на основі Ісламу. Всі сфери життя зазнали впливу так званої «Ісламської культурної революції», завданням якої було підчинити свідомість суспільства волі духовенства. «Культурна революція» передбачала повну зміну державного апарату «в імя очищення країни від розбещеного західного і атеїстичного впливу». Хомейністи (від імені лідера – Хомейні) закликали покінчити з «ворогами Бога», під якими розуміли буржуазних лібералів та ліві сили. З особливою ненавистю ставилися до професорсько-викладацького складу і студентів університетів, а також до інтелігенції, яка отримала освіту на Заході. Хомейні називав університети «центрами розпусти», які плодили лівих екстремістів та комуністів, і були на службі у імперіалістів. Станом на червень 1980 року було вигнано 20 тисяч студентів та 2 тисячі викладачів по всій країні, що призвело до вуличних зіткнень між прихильниками закриття університетів і студентами та викладачами.

Культурна революція також мала вплив на засоби масової інформації, а саме: пресу, радіо, телебачення і кіно. Хомейні сказав, що у цій сфері потрібно боротися зі всіма хто «поклонявся перед Заходом» і замінити їх «стовідсотковими мусульманами». Що і в результаті згодом відбулося. На радіо і телебаченні мали постійно проводити популяризацію ісламу. Були заборонені покази іноземних фільмів та зберігання їх відеокасет. Могли бути записи тільки релігійного характеру. В школах головним предметом навчання стало вчення ісламу. Вся європейська і світова історія, була замінена історією країн мусульманського регіону та їхньою боротьбою з британським і американським імперіалізмом та російським царизмом. Також поширювався в навчальних посібниках культ Хомейні, де часто зустрічалася фраза: «О Хомейні! Ти відображення Бога!» Зустрічалися навіть вірші у його честь, де він оспівувався як «рятівник пригноблених народів», а «шаха-зрадника» та Америку чекають покарання.

Також змінилося становище жінок. Згідно шаріату вони мали носити чадру або платок-хіджаб, мали обмеження у виборі професій, окремо від чоловіків навчалися, заборонялося розлучення з ініціативи жінки, впроваджувалася наявність кількох законних жінок. Тілесні покарання по шаріату за крадіжку, вживання спиртного і смертна кара за зраду батьківщині, шпіонаж, подружню невірність та наркоманію поширювалися на жінок. Часто жінок, які виходили на вулицю без чадри закидували каменями. Хоча сама конституція Ірану передбачала і передбачає гарантування прав жінок та умов для їхнього розвитку. Самим яскравим прикладом є те, що їхні жінки до революції носили більш європейський одяг, а тепер мали носити одяг, який повністю закривав тіло і обличчя. Жінки тепер мали вірою і правдою служити чоловікам та не суперечити їм.

Якщо говорити за вплив революції на економіку країни та добробут населення, то в першу чергу іранське нафтовидобування різко впало, місцями майже до нуля. Якщо в 1977 році Іран видобував 7 млн барелей нафти в день, то в перші місяці після революції денний видобуток становив 0,5 млн барелей. В результаті ціни на нафту у світі, після ісламської революції зросли. Якщо з 1974 по 1978 роки ціна за барель нафти коливалася від 10 до 13 доларів, то після революції, ціна за барель досягала 28 доларів. Звичайно це також негативно вплинуло на рівень економіки Ірану та добробут населення. Проте саме таким «ідеальним суспільством» бачив Хомейні в Ірані тодішнє суспільство, де іслам панував у всіх сферах життя, починаючи від державного апарату закінчуючи побутом. Суспільство, яке відкрито виступило проти Заходу та обрало «свій шлях». Де чоловіки отримали абсолютну владу над жінками, які мали їм коритися. І так задумуєшся, що для профілактики не завадило б провести подібну революцію і у Європі, але серед Білого населення, бо Білі жінки нині доволі розпустилися і своєю поведінкою (міфічним кар’єризмом, пізнім народженням дітей, та найстрашніше стосунками з не Білими чоловіками) доводять до вимирання та виродження Білої раси. А саме кумедне, що нині Білі жінки (особливо слов’янки) полюбляють виходити заміж за арабів-ісламістів, які визнають наявність кількох жінок, а не однієї. А жінкам мусульманкам категорично заборонено виходити заміж за іноземця, бо зазнають осуду та переслідувань. І ніхто не кричить там і поза, що це порушення демократичних прав і свобод. А в Європі скажи, що ти проти фемінізму, емігрантів і змішування рас, так тебе звинуватять у всіх «смертних гріхах». Проте вони (Білі жінки) завжди забувають, що майже всі блага сучасної цивілізації це справа рук Білих чоловіків, і що без них ця цивілізація піде у небуття! Правду кажуть! Послухай жінку і зроби все навпаки, так само і з Білими жінками, а саме просять широких прав, так їх треба навпаки – обмежити, поки наша цивілізація остаточно «не скопитилася». І Білі чоловіки не гірші за якихось там ісламістів, і вони також можуть зробити власну революцію і поставити своїх жінок на місце. Але євреї проти цього, які напевно панічно бояться реваншу нацистів, націоналістів, расистів і повернення панування Білого імперіалізму на планеті.

Пройшовши майже всю історію людства, починаючи від стародавніх часів і до сьогоднішнього дня, а саме коли в головах людей зароджувалося своє бачення «ідеального суспільства», яке намагалися досягнути різні правителі різних епох, розумієш, що комусь це частково вдавалося, а комусь взагалі ніяк. І також розумієш, що «ідеальне суспільство» - це утопія, бо як кажуть, що нічого і ніде ідеального нема. Хоча головна суть ідеальності або ідеалізму полягає не у тому, щоб бути ідеальним, бо це неможливо, а в тому, щоб весь час прагнути кращого, тобто постійно розвиватися та удосконалюватися. Я думаю більшість зі мною погодяться, що краще постійно прагнути кращого і робити все для того, аніж просто змиритися з тим, що є. Можна навіть дати такий приклад, що Білі чоловіки, постійно думали про те, щоб полегшити своє пересування у просторі, і постійно мріяли про те, щоб ще швидше прибувати до пункту призначення. З часом європейські вчені зрозуміли, що у коней обмежена швидкість і вони їх швидшими не зроблять, і що потрібно шукати альтернативу, щоб швидше пересуватися. Тому теоретично відкинувши коней, додумалися до парової машини, тоді це був примітив, але який з часом еволюціонував в автомобіль, який створив Німець Карл Бенц у 1886 році. Так перші автомобілі повільно рухалися, але вони рухалися без живої сили (коней та волів), що тоді було небаченим і нереальним. Але Німці це зробили реальністю! Тепер ми їздимо на автомобілях, які долають велику дистанцію та й швидше, аніж коні. Саме в цьому полягає головна суть ідеальності, і так само на протязі всієї історії людства, розуміння «ідеального суспільства» удосконалювалося. Спочатку людство теоретично розроблювало поняття «ідеального суспільства», згодом і поступово переходило до практики. Якщо до другої половини 20 століття «ідеальне суспільство» намагалися створити переважно шляхом генетики, то після перейшли до ідеології (комунізм, ісламізм, демократія). Нині у Європі та в США з Канадою, «ідеальне суспільство» намагаються побудувати шляхом демократичного права і в цілому демократією. В 1948 році прийняли демократичну «Конвенцію прав людини», яка гарантує кожному індивіду (незважаючи на національність та віросповідання) права та обовязки. Від самого індивіда вимагається дотримання та повага до прав і свобод інших. Демократи хочуть, як і греки з римлянами у свій час, вибудувати своє «ідеальне суспільство» шляхом права, де кожен поважаючий себе індивід буде дотримуватися демократичні приписи. Проте сучасна демократія по суті немає нічого спільного з античною демократією. Антична (грецька) демократія гарантувала першочергово право громадян, тобто громади брати участь у вирішенні питань, які стосувалися їхнього полісу. Тобто це сьогоднішній принцип народовладдя та по суті право місцевого самоврядування. А сучасна демократія є більш ідеологічною, бо вона спрямована політикою толерантності на рівність у правах всіх індивідів, незважаючи на їх національне походження та віросповідання. Також вона (сучасна демократія) спрямована ідеями фемінізму на рівність в правах чоловіків та жінок. Але саме кумедне те, що демократію застосовують для захисту кольорових на території Європи, при тому, що в їхніх країнах третього світу, звідки вони емігрували, демократія не реалізовується взагалі. А на території деяких кольорових (чорних та арабів) Білих взагалі можуть фізично знищити, тільки через те, що вони Білі та винні в імперіалізмі. З цього висновок такий, що сучасна демократія спрямована на систематичне та поетапне знищення Білих, яке спровоковане зацікавленою у цьому питанні стороною, а саме євреями, яким без Білих легше буде керувати кольоровими. Саме таке «ідеальне суспільство» хоче зробити демократія, де Білим нема місця! Але якщо говорити в загальному про поняття «ідеальне суспільство» і його історію, то кожна група людей (за ознаками нації, релігії чи ідеології) бачила по-своєму це «суспільство». Тобто як кажуть «скільки людей, стільки думок». От комуністи бачать «ідеальним суспільством», де панує комунізм та робочий клас, демократи бачать, як всі рівні у правах, ісламісти бачать, як всі сповідують Іслам, християни бачать, як всі живуть за Заповідями Божими та дотримуються християнську мораль (наявність моралі – єдине, що мені подобається у Християнстві, але мораль може жити і без релігії), расисти бачать, як тільки їхня раса панує і проживає на своїй землі, євгеністи бачать, як ніде немає фізично та психічно неповноцінних. Кожен марить по-своєму цим «ідеальним суспільством», тобто утопією, а саме «місцем якого ніде немає», і варто мій шановний читач ознайомитись з твором англійського письменника Томаса Мора, під назвою «Утопія» (1516), де описується острів («місця якого ніде немає») на якому існувало якраз, те бажане для всіх - ідеальне суспільство. У видуманому світі Томаса Мора, все ж таки панувало те «Ідеальне суспільство», але яке в нашій реальності постійно прагнули і прагнуть досягнути!

Коментарі

Дурнику, ідеальне суспільство та шляхи його свідомої побудови давно вже пояснили діамат, політекономія та ми із сестрою.
Тому тільки заздрісники та свідомі вороги науки проти цього.
Тому, вово, чим активніше ти зі своїми однодумцями протидієш укрновизні, тим глибше сіоністи заводитимуть укрів у прірву.
То невже це тебе так тішить?
vova stasyuk   19:24
+2

Пане Клецман! Так ви ж самі є сіоністом! І як ви не розумієте, що ідеальне суспільство кожен бачить по-своєму, демократи чи ісламісти в сраці мали вашу політекономіку і діамат, вони бачать свій шлях розвитку та будівництва ідеального суспільства. Скільки людей, стільки думок. Ви от по-своєму бачите те ідеальне суспільство, де царюють лише новатори. Почитайте на ніч Томаса Мора і його "Утопію", пізнавальне для вас буде його творіння. І знаєте пане Клецман, якщо вірити всім вашим словам, то можна повірити не тільки в те як ви довели та написали як можна створити ідеальне суспільство, а те що ви свідок того, як ваш сіоністський бог Мамон створював цей світ та з вашої тазової кістки породив людський вид під назвою - новатори! Просто з боку це смішно, коли виявляється, що ви розробили не тільки новизну, яка типу без розуміння ресурсів і технічного прогресу може покращити економічний добробут людей, а виявляється, що вона ще й дає відповідь на філософські питання щодо ідеального суспільства. І взагалі вона вирішує всі насущні проблеми людства від економічних криз, продовжуючи вашою методикою по боротьбі раком і закінчуючи лікуванням від безсоння, маразму і гемороя! От це мене пане Клецман, не те що тішить, а веселить!
+1

Капіталістичний вільний ринок - це ринок юдеїв, придуманий юдеми для себе у формі міфу про вільний ринок... тому не потрібні білім людям ці дурні ілюзії
+1

християни бачать, як всі живуть за Заповідями Божими та дотримуються християнську мораль (наявність моралі – єдине, що мені подобається у Християнстві, але мораль може жити і без релігії)...
________________
"Заповідями Божими" - великими літерами??? юначе, християнська етика вигадана юдеями для себе як і той "бог", якому поклоняються тупі раби християни... поки білі люди цього не усвідомлять, діла не буде...
vova stasyuk   09:15
+1

Воно то так і є! Але вся проблема у тому, що ще не придумали альтернативу християнській моралі. Для прикладу можна порівняти суспільство теперішнє і сто років тому. Якщо, ще століття тому у Білих, дошлюбні стосунки вважалися повністю аморальними і засуджувалися, то тепер це не є великою трагедією. Білі жінки уже не немагаються чим пошвидше вийти заміж і головне родити Білих дітей, тепер вони марять кар'єрою, а це призводить до падіння народжуваності Білих. Результатом падіння християнської моралі, стало те, що Біле суспільство стало ще аморальнішим, уже жінки масово почали перетворюватися на хво.д і контактувати з ким попало, а це у свою чергу призводить до частих абортів, або дітей залишених у пологових будинках. Тобто, як зазначали євгеністи, йде погіршення якості породи, тобто Білої раси.Саме розвиток демократії і фемінізму у 20 столітті призвів до падіння моралі і рівня народжуваності. Те що християнство, біблія і його заповіді божі - це творча діяльність єврейського народу, ніхто не спорить. Постає питання у моралі, яка формувалася у головах людей християнством. І старі і нові атеїсти визнавали цю мораль і зазначали, що мораль може існувати окремо від релігії і сформуватися на загальносуспільних засадах та принципах поведінки. І я також з цим погоджуюся, але так ця альтернативна мораль і опозиційна християнській не сформувалася. При Гітлері намагалися створити нову мораль без християнства, але результат того, Ви самі добре знаєте! А без моралі, уже будь-якої, йде погіршення Білої породи: падає народжуваність, жінки стають ще більш аморальними, аніж чоловіки, часто бездумно роблять дітей від асоціальних типів, що призводить до абортів або дітей-сиріт, а самі паралельно погіршують власне здоров'я, коли треба родити здорових і розумних дітей від кращих Білих індивідів, а так вироджують нашу расу як не нашою поганю, то кольоровою. Про це застерігали євгеністи, як американські, британські так і німецькі!!!
0

то не "християнська мораль", а юдейська мораль... треба називати речі своїми іменами
що заважає білім народжувати по 10 дітей, відсутність бажання чи може просто умов для цього? чи може певної моралі для цього?
білі живуть у страху, що 10 дітей вони не потянуть... бо немає грошей...
але у хасидів по 10-15 дітей і жоден з них не працює ніде...
тобто справа не у моралі, а у відсутності усвідомлення (розуміння) процессів, які навколо відбувається.
У моєї православної бабусі було 13 дітей, але у її доньки (моєї білої мами) - лише 2 сина и все, хоча моя православна мама молиться як і її мати по 10 раз на день...
тобто справа народжуваності ніяк не зв'язана з наявністю "моралі"
або араби-мусульмани це в своїй більшості бідняки, але плодяться як кролі по 10 шт. і лише тому, що вони бідні...
тобто не факт, що грощі або релігійна мораль - це визначальний фактор.
Я вважаю, що визначальним є лише правила, які встановлюються та контролюються в державі її лідером і це не повинне бути якісь там монарх, султан або імператор... Гітлер на практиці показав, що лідери нації можуть встановлювати які завгодно нові правила і населення буде за ними жити... бо більшість (стадо) завжди помиляється у 100% випадків, а тому не має права на прийняття рішення на виборах чи референдумах. Тому там, де ж вибори та референдуми - там завжди влада юдеїв, які знають як стадо обдурити.
0

проблема білих у тому, що вони не вивчають закони логіки і не використовують їх на практиці в повсякденному житті, а юдейські вожді навпаки - знають їх досконало... тому дурити гоїв вдається дуже просто!
вся юдейська хитрість - це софістика і вона скрізь - у політиків, депутатів, громадських діячів...
0

vova
у питанні розуміння суті демократії ти ще слабенький... )))
0

демократія - це юдейська хитрість... софістика, що виникла одночасно з виникненням юдаїзму як інструмент управління гоями... це дуже просто доказати, якщо знаєш і розумієш головні закони Логіки!
ідеальне суспільство - це суспільство без юдеїв та юдаїзму - це дуже локонічна відповідь

тому питання: що тоді робити християнам, бо підґрунтя християнства - юдаїзм?
думай Клець... думай
В Америке если ты НЕеврей, то ты хуже чем РАБ! Раб на галерах - ненавидит своего рабовладельца; раб знает, что рабовладелец - это его враг, идентифицирует рабовладельца как своего врага и готов воткнуть тому нож в спину когда тот отвернётся! НЕевреи - хуже чем рабы, потому что они не идентифицируют своих рабовладельцев как врагов; приписывают своё бедственное положение "ну просто такой жизнью"; и мечтают только "заработать денег", наивно полагая что это сделает НЕевреев свободными; и не имеют никаких понятий о жизни которые не были бы ими привиты Еврейским Биовидом людей.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі