Блоги → Перегляд

29 років укрнезалежності - річниця чи роковини?

П'ятниця, 17:04, 16.10.20

Рейтинг
0 0
Переглядів
633

0
0

 

29 років укрнезалежності – річниця чи роковини?

 

Вступ

Спочатку ми спробуємо пояснити деякі терміни та моменти, які зараз не  зрозумілі громадянам України. Бо від самого початку нинішньої незалежності наші керівники свідомо чи, вірніше, в силу своєї принципової безграмотності, незмірного нахабства та меншовартості свідомо і категорично відмінили те, що вони від лінощів не вивчили (а тому й принципово не розуміють зараз), будучи ще студентами. Це, насамперед діалектичний матеріалізм та політична економія. А вже без цих наук неможливо сформувати абстрактно-логічне мислення. Яке, у свою чергу, єдине спроможне пояснити суть всього сущого, тобто, його внутрішні властивості та закономірності.

Питаєте, як можуть бути наші керівники нахабними та меншовартісними одночасно?

Та дуже просто, тільки ситуативно.

Бо при спілкуванні з підлеглими-одноплемінниками вони зазвичай зверхньо зневажливі. А коли це ще й простолюдин, то наш керівник просто мусить демонструвати відверте самодурство. Пам’ятаєте ж ще радянську справді корисну пораду: «Я начальник – ти дурень, а коли ти начальник – то я дурень».

А от відносно всіх чужинців, то з ними наше начальство завжди і всюди тільки запопадливо меншовартісне, аж по, як кажуть, «з розгону і без мила…».

Тож українців називатимемо украми. Адже в більшості країн мова стихійно(тобто, за ще не вивченими закономірностями) розвивається саме у бік скорочення слів. Та й самі укри успішно довели, що вони просто не варті довшої назви. Тому односкладове слово найповніше їм і пасує.

Звісно ж, пишемо лише про меншість нашого населення. Адже більшість про власне життя за межами власної шкури взагалі не думає.

Та ще лунають голоси, що серед даної активної меншості далеко не всі є украми, дехто і справді українець.

Що ж, раді це чути. От тільки якраз таких шукаємо вже років 40. Звісно ж, за їхніми суспільнокорисними справами,  які реально і доказово покращують життя населення. Чи хоч доказово описують причини наших проблем та подають реалістичні пропозиції, незабаром підтверджені успішною практикою. Однак навіть за такими скромними критеріями щось нікого. Чи це нам просто не таланить?...

Щодо євреїв ми вам нагадаємо вітчизняну історичну (українську!) назву жиди. Зрештою, як і в більшості поширених мов.  Бо ще для наших батьків (ми живемо у Рівненській обл.), у дорадянські часи, слово «жид» було цілком нормальною назвою, без жодного негативу. Це вже після фактичного захоплення влади в СРСР верховним жидам заманулося якось облагородити(бо за часів Росімперії до жидів влада ставилася офіційно негативно) свою етнічну назву. Тому репресіями й узаконили термін «єврей».

Росіян же, як трапиться, зватимем москалями. Оскільки саме з них почалася злодійська і бандитська експансія  московського князівства. І якраз москалі історично є світоглядно найгіршою,  найшкідливішою та найогиднішою частиною населення РФ. До того ж, на жаль, ще й непропорційно багато там правлячою.

Складних і професійних термінів на суспільну тематику зазвичай будемо уникати. Тим більше, що сучукрпедагогіка свідомо та спеціально від початку вилучила науку про суспільство  з укрмізків. Зокрема, нагадуємо, діамат та політекономію.

Ще нагадаємо, що етнічне та його суспільні прояви настільки різноманітно й широко (хоч і поверхово) описані в безлічі всіляких джерел, що ми тут обійдемося без конкретики. Хоч і знаємо, що всяке пізнання будь чого з конкретики якраз і починається, фактично – із конкретно-емоційного, феноменологічного, поверхового осмислення. То якраз такого осмислення, кількісного(!) людство про це нагромадило вже з очевидним надлишком(який вже навіть кількісно заважає цілісному баченню).

Проте світова практика однозначно свідчить, що навіть такого масованого пояснення принципово недостатньо для хоч задовільного вирішення хоча б задавнених та вкрай наболілих проблем.

Навіть так звана прогресивна інтелігенція, яка здавна і вроджено прагне якогось суспільного покращення, то й та зневірилася  у спокійному покращенні життя, погодженому всіма його громадянами. А тому й всі гласно чи мовчки давно погодилися, що покращення життя для більшості населення можливе тільки за рахунок його примусового погіршення для меншості. Звідси і безперервні перевороти, заколоти, революції тощо. Хоч практично всі спроби примусового покращення життя для більшості завжди його погіршували, та ще й надовго.

Звідси, до речі, пішла й світова брехня, що для масового покращення життя  бідної більшості треба просто винищити(хоч якраз цей момент намагаються замовчувати) його  багатшу меншість. Що й невтомно та посильно робиться вже тисячі(!?) років так званою прогресивною (а фактично – буйнішою) частиною людства. І все це базується на їхніх  конкретних доказах, єдино доступних та зрозумілих носіям тваринного мислення.

Однак наукове розуміння всього базується тільки на двоетапному осмисленні.

Спочатку зазвичай стихійно та невпорядковано відбувається феноменологічний опис тих чи інших аспектів  чийогось конкретного, нерідко ситуативного, предмету уваги, його фактаж і зовнішні прояви. І описують це дуже різні люди, зазвичай віддалені один від одного часом, простором, майновим, освітнім, професійним, релігійним та іншим статусом. І роблять вони це зазвичай як хобі, щось побічне  до свого основного фаху. Тут нагадаємо вам ще  шкільний факт, як генетику, науку про небожественне творення живого, колись започаткував монах Мендель). І записи про ці стихійні і майже випадкові новації поміщували в найрізноманітніші видання та особисті листи і архіви, зазвичай ще й різними мовами. Тож нерідко частину таких,  свого часу новаторських, записів знаходили, теж досить випадково і аж вже згодом,  історики науки, для встановлення персональних пріоритетів у пізнанні даного предмету.

А вже потім, на основі цього фактажу, відбувається і вияснення внутрішніх властивостей та закономірностей цього предмету дослідження. Та й це теж роблять багато різних людей. Проте вони вже більш чи менш вузько спеціалізовані в даному напрямку діяльності. І їм нерідко зайві завали  первинної конкретики тільки заважають. Бо фактами мислення абстрактно-логічного виступають вже узагальнення і висновки його попереднього, конкретно-емоційного етапу пізнання даного предмету. І ці, вже преважною професійні дослідники, зазвичай фахово спілкуються, як усно, на різних зібраннях, так і письмово, у спеціалізованій періодиці, книгах, листуванні тощо.

Тому ми й пишемо цей текст відразу як адресну спробу абстрактно-логічного пояснення. Принципово без фактів, так би мовити, першого рівня – дат, сум, прізвищ, географічної та адміністративної конкретики тощо. Бо це вже описане тисячами й тисячами інших авторів на першому, конкретно-емоційному етапі вивчення. Ще й зроблені первинні висновки та узагальнення.

На жаль, детальне пояснення такого, внутрішнього змісту, процесу пізнання недостатньо пояснювали навіть в СРСР. Не кажучи вже зараз, в офіційний розгул антинауки.

 

 

 

Трохи про ваше мислення, укри

Тож без суспільних наук радянські люди автоматично виявилися тільки щасливими (бо бездумними, як у божевільні) носіями мислення тваринного, конкретно-емоційного. Яке перейшло нам від тварин і є вродженим для кожної людини. Хоч ще від 1917-го року більшовики категорично проголосили якраз остаточне і повсюдне верховенство нібито діамату та політекономії.

Де кожному – за його працею. Бо це й справді основа та гарантія соціальної справедливості. Проте утвердилося при цьому в СРСР «кожному» – тільки крім апарату управління. Чому так вийшло у більшовиків, мимоволі та навіть несамохіть, – ми детально свого часу пояснили. Зараз зазначимо лишень, що так сталося від їхнього механістичного мислення, навіть у самого Лєніна.

А це вмить і автоматично помножило на «0» навіть саму ідею соціальної справедливості. Тож з цього моменту правління, вірніше – самоуправство більшовиків повсюдно і повсякчасно стало тільки джерелом, носієм та апофеозом якраз соціальної несправедливості. Хоч при цьому (наголошуємо!) більшовики найжорстокішим терором змушували всіх і кожного бездумно вірити в те, що всякі трудозатрати в СРСР є справді втіленням якраз соціальної справедливості. Як у процесі своєї реалізації, так і за своїм суспільним та індивідуальним споживанням.

А хто хоч трішечки у цьому хоч на мить сумнівався, того негайно вилучали із суспільства. Чи на каторжні роботи, чи й взагалі на той світ.  Та ще й цих нещасних більшовики добросовісно(!?) й люто катували. Бо самі щиро вірили (від власної безграмотності, звісно), що якраз ось цей тип та свідомо заважає будівництву світлого майбутнього для всіх. Тому таких і потрібно винищувати з усім «кодлом», і ще й якомога найжорстостокіше.

 Тож така повсюдна і постійна «аргументація» дуже швидко прищепила радянським людям(хто вцілів) потрійну мораль: кажу одне, роблю друге, а думаю взагалі третє. І якраз ця мораль, хоч і під різними назвами, цілком успішно процвітає в укрів і зараз. Ну, а коли абсолютна більшість населення щиро сповідує антисуспільну мораль, то і їхній сукупний практичний результат теж неминуче буде тільки антисуспільний та відверто ворожий для життя людини. Що й маємо в асортименті.

 

Прямий, швидкий та неминучий наслідок світоглядної безграмотності

При цьому вітчизняне поголів’я самозваних патррріотів, ррреформаторів, борррців за народ і подібної гидоти постійно та невпинно зростає. І всі вони припадочно галасують, скандалять, метушаться, б’ються  та щосили створюють вигляд своєї необхідності і користі для українства. Хоч і самі при цьому прекрасно усвідомлюють, що є тільки базіками, дармоїдами, паразитами і кровопивцями власного ж народу. Але при цьому вся ця продажна погань дружно й люто бореться з тими одноплемінниками, хто без зайвого галасу робить справді щось реально корисне для суспільства.

Бо справжній патріотизм – це створення конкретної користі суспільству, та ще й у позаробочий час.  Звідси й патріот – це людина, яка у свій позаробочий час безкорисливо створює якесь конкретне покращення для життя ближнього.

І ця діяльність та конкретна від неї користь, зазвичай зараз організована, та підтверджується незалежною статистикою.

Проте у нас відверто безглузде вже в задумі, масове і тривале байдикування, із величезними збитками для суспільства, чомусь вперто та нескінченно героїзується?!

 Хоч всім тут зрозуміло і без статистики, що таке багатомільйонне(!?) розтринькування робочої сили тільки сильно знижує ВВП та автоматично погіршує добробут всіх, по наших олігархів включно. І так триває вже 30-й рік.

То у чому тут мудрість?

Де ж обіцяна людям користь?

То для чого ж ці самопатріоти так брешуть населенню, якщо й самі прекрасно розуміють цей свій відвертий паразитизм?

А відбувається саме це і саме так виключно закономірно. Справа в тому, що саме явище протидії несправедливості перейшло до людей, знову ж таки, від наших тваринних предків. Бо завжди та у всякій популяції народжується частина особин, яка вроджено проти несправедливості щодо окремої особини чи щодо всього колективу в цілому. Тому вони посильно і негайно намагаються цій несправедливості протидіяти. Однак, лише таким чином, як вони її розуміють та можуть на неї впливати наявними можливостями. Але…

У тварин біологічну несправедливість легко зрозуміти їхнім конкретно-емоційним мисленням. Вона в них у всіх на виду. А от у людей ця несправедливість соціальна, її тваринне мислення просто не може збагнути. Тому й  людина, яка є носієм лише тваринного мислення, бачить тільки поверхню життя. Проте соціальна несправедливість у суспільстві виступає виключно як наслідок прояву взаємодії певних внутрішніх властивостей та закономірностей. Про саме існування яких конкретно-емоційне мислення навіть не може здогадуватися.

Але сам зовнішній прояв  соціальної несправедливості ця людина лише бачить, не розуміючи її внутрішніх причин. Тому в силу її вродженого несприйняття соціального негативу вона і пнеться, переважно інстинктивно,  якось цій несправедливості (а насправді – більш чи менш віддаленому наслідку дії її причин) чимось конкретно (в силу конкретно-емоційного мислення) протидіяти.

Зауважимо, що ми змушені вживати навіть лайливу лексику, але не всю, без образ та матюків. Адже кожен етнос сам постійно формує свою мову якраз для опису реалій власного життя. А таких капосних реалій у нас – гать гати. Тож за тисячі років укри нагромадили величезні синонімічні ряди конкретних означень для хоч зовнішнього їхнього опису. Що посильно і враховуємо.

 

Закономірне становлення і крах укрсамодура

Зокрема, цей наш  вроджений, стихійний доброчинець від початку щиро і бездоказово переконаний виключно та однозначно у своїй особистій, персональній правоті. Причому, правоті якраз бездоказовій, бо чийогось іншого, відмінного від його власного, пояснення (з відповідними доказами) просто не може бути. На його куцу думку.

Однак і тут є але...

Справа в тому, що знання про життя в цілому пересічна людина десь на 99% одержує у вже готовому вигляді від інших авторів та джерел. Тобто, це знання за походженням чиїсь, чужі, а не його власні та саморобні. Тож при цьому і для людини діє біологічне правило  імпринтингу - вдруковування намертво першого-ліпшого пояснення (яке вже під руку трапилося на цю тему першим) як непорушної та остаточної істини. Яка і автоматично вбудовується у картину світу даної людини. Котра відтоді вважає цю чиюсь суб’єктивну істину невід’ємною частиною вже свого життя, а тому і всіляко та щосили захищає її, як своє «Я».

Як бачите, панове радлюди, ваше «Я» простеньке, але тим і міцне. У тварин воно майже довічне. Але, на щастя, у людей ці справді для них істинні життєві цінності легко піддаються впливу та цілеспрямованій модифікації життєвою ж практикою. Тобто, умовами її праці та розміру оплати за результатами. І коли цю оплату дана людина вважає справедливою (знову ж таки – суб’єктивно), то тільки тоді її життєві цінності можна змінювати за напрямком та градієнтом. Тож можна сказати, що людські цінності є векторними і їх можна спрямовано змінювати у масштабах всього суспільства. Що не раз і успішно робили більшовики, забезпечуючи ілюзію справедливості оплати за працею «залізною завісою» від решти світу.

Тут варто нагадати, як саме  у людей ще й досі формується світобачення, як сукупне розуміння природи, суспільства та свого життя в ньому. Зразу ж стверджуємо, що процес цей все ще хаотичний за формою та кричуще антинауковий за змістом навіть у найпередовіших економічно країнах. Хоч він і має певні ознаки формальної узгодженості.

Зокрема, у більшості значущих країн, крім КНР, повністю чи з варіантами панує плюрало-ліберальне пояснення. З ним у значній мірі узгоджені і картини світу основних світових релігій. Також все більшу роль відіграє і маскультура, активістам і творцям якої тут і зараз (але не на перспективу) вигідно мати некритичного споживача своєї продукції, як звукової так і візуальної мішанини ще тваринного рівня. І, нарешті, так звана вулиця. Котра теж впливає відверто задурманююче. До того ж, аргументи вуличної освіти та виховання стають все більше буквально руйнівними для все більшої частини молоді, а згодом - і дорослих.

Ще й всілякому найшкідливішому впливу на людину відверто сприяє і плюрало-ліберальна ідеологія вседозволення та всепрощення.

Таку світоглядну дикість підігріває і теж плюрало-ліберальна нісенітниця про неможливість однозначного та об’єктивно доказового для всіх пояснення суспільної проблематики. Тому ці свідомі брехуни й махінатори нахабно проголосили про відсутність у суспільних процесах істини взагалі. Мовляв, суспільство настільки складне, що його просто неможливо описати якоюсь однією, цілісною та  доказовою теорією. А відтак кожен тут правий по-своєму, кожен творець і носій особистої та абсолютної істини на суспільну тематику.

Звідси неявно, але однозначно виходить, що кожен цей творець персональної істини має повне право і навіть зобов’язаний поширювати свою особисту істину  на всіх решту, кому тільки вдасться її прищепити. Тож на практиці при цьому суто статистично перемагає та персональна істина, власник якої поширює її найбільш агресивно та  маніакально, по грубе психологічне, а згодом і матеріальне насильство включно.

І тут, шановні, ми делікатно й ніжно тицяємо вашими дихальними виступами в асортименті, від носика по шнобеляку включно, у вашу постійну та невід’ємну частину - тисячолітнє і люте несприйняття критики. Причому, про цю свою дуже важливу світоглядну складову ви навіть нічого категорично не хочете чути й бачити.

Хоч самі достатньо знаєте, що після перемоги всяких примусових та позаекономічних соціальних новацій серед самих їхніх ініціаторів та переможців постійно, завжди та всюди неминуче і обов’язково виникають міжусобиці, по найлютіше мордування та винищення один одного включно.

Виходить, що при цьому герої завзято винищують героїв?! Так було всюди і завжди, так і радісно(!?) триває. Справді радісно, бо ці переможці переможців завжди проголошують це взаємне винищення тільки як славетне торжество справедливості справжніх героїв (патріотів, реформаторів, борців за народ тощо). І чим кривавішою була ця позаекономічна їхня  спільна перемога, тим буквально кривавішими настають ці міжусобиці між переможцями (чи й навіть нащадками цих переможців). А все тому, що ейфорійно очікувані реальні життєві успіхи все ніяк не настають. А навіть навпаки – все і всюди тільки гіршає!

І якраз тому, що антиринкове мислення даного примусового переможця завжди, всюди та у всьому одноваріантне. І за відсутності жодних доказів його правоти воно автоматично стає для всіх офіційною істиною, взірцем чи догмою вільнодумців. І найменше практичне відхилення від цього  маніакального варіанту, зазвичай дуже скоро карається апаратом примусу, та ще й  за «всенародної підтримки». І цієї підтримки серед задурманеного плебсу і справді більшість.

Візьміть хоч би самі себе, укри, наскільки вороже ви ставитеся навіть до найменшої пропозиції думати хоч якось інакше – це ви справді сприймаєте як руйнування свого «Я» та крах всіх цінностей.   А додайте ще принципову відсутність самокритики в антиринкової людини, яку радпедагогіка успішно замінила утвердженням персональної та особистої правоти у всьому. Недаремно ж чи не кожен з вас, принаймні подумки, вважає себе не інакше як самодостатнім, незалежним і навіть вищим від решти суспільства. То на такій людині навіть нема жодної місцини для критики, як зовнішньої, так навіть і внутрішньої.

А коли вже держапарат складається поспіль із самодостатніх, то як же і за що їх можна взагалі критикувати?! Це навіть проти природи речей, все одно, як критикувати дерево за його зелене листя?!

А тому й керівництво України критикувати не можна, бо воно безгрішне вже за визначенням. Бо винуваті завжди та у всьому тільки низи. Хто тупо, ліниво, а, може, й вороже псевдовиконує верховну мудрість.

Тож, панове плебси, готуйтеся до репресій типу сталінських. Вдосконалюйте свою пильність до антисуспільних елементів і складайте відповідні їхні списки. До речі, про ці списки. Вони у вас мають бути готові вже. Бо як тільки верхи вам люб’язно дозволять і навіть попросять щиро допомогти, то у вас може враз виявитися багато конкурентів. І ці ваші щирі сигнали можуть виявитися далеко не першими. Та й ви самі можете опинитися у відповідних списках тих свідомих громадян, хто вас випередив у цьому сприянні неминуче всенародному вождю.

І наші верхи таке щире всенародство радісно підтримають. То вже згодом, після масових оздоровчих кровопускань, можуть ласкаво докоряти вам за очманіння від перемог. І найактивніших борців з ворогами вождя пустять «в розпил».  А згодом ще кілька разів так по колу, відповідний досвід та інструкції ніде ж не ділися…

Звідси і неминучі суто психіатричні манії самодурства у всіх без винятку цих стихійних вождів та вождиків. Зовнішні прояви цього закономірного процесу безпорадно і хаотично описані безліччю авторів у купах паперів, так званій науковій л-рі. Хоч насправді пояснення тут просте і  очевидне: це неминучий та обов’язковий наслідок грубого і безпардонного нав’язування власної суб’єктивної істини (а насправді – гарантованої дурниці) всім решті. Тим більше, що її хибність зазвичай швидко проявляється і в суспільній практиці, частенько по повний провал та масову трагедію включно.

Такий результат прискорений ще й тим, що свідомі вороги науки на сьогодні вже переконали весь світ у тому, що людиною успішно та ефективно може командувати тільки конкретна людина інша(як певна більш чи менш хаотична сукупність суб’єктивних істин). Але щоб процес цей не так швидко знову заходив у одвічне самодурство, то всі ці брехуни й махінатори невтомно і невпинно придумують всілякі так звані системи противаг неминучому самодурству конкретного керівника – бюрократичні, звичаєві, юридичні, релігійні, етнічні тощо.

І таким ось підленьким чином сучполітики намагаються якомога довше зберегти своє тупе й нахабне командування людини людиною.

 

Крах манії універсального командира

Насправді ж вже сотні  років, як господарська практика, а років 200 тому - ще і становлення науки політичної економії, однозначно, беззаперечно і остаточно довели, що найефективніше управління людиною – це адресно впливати на її матеріальні інтереси. Адже якраз економічний фактор не лише оптимізує всю господарську практику людства, а й гарантує справжню та однозначну соціальну справедливість. Шляхом, зрозуміло, поширення принципу «Кожному - за його працею» на якомога більшу кількість результатів праці всіх і кожного.  Зрозуміло ж, за умови вільної конкуренції на ринку як для всіх виробників, так і для всіх споживачів.

Проте, на жаль, ще й досі маємо масове, грубе і вкрай безграмотне  втручання політиків та ідеологів у процес вільного та найефективнішого становлення і розвитку ринкового суспільства у всьому світі. Бо ще й досі панує усвідомлена дикість про єдину правильність управління всім людством тільки політиками та ідеологами. На основі, звісно, якоїсь міфічної наймудрішої ідеології та політики. Якими на сьогодні тупо й нахабно призначили плюрало-лібералізм та вседозволення і всепрощення.

А все тому, що колишні світові господарські, фінансові та правлячі еліти давно вже кадрово перетворилися із досить освічених та підприємливих жидів у безграмотних і вкрай нахабних сіоністів. Хоч і проходив цей процес досить стихійно.

 

Закономірно про жидів

Загальновідомо, що саме жиди якраз стихійно, в силу особливостей свого способу життя, справді спочатку неусвідомлено започаткували, а потім і створили  світову фінансову систему. А фінанси – це якраз сутнісна вершина ринкового суспільства. Тож жиди зі своєю, фактично власною, фінансовою системою при цьому автоматично опинилися на верхівці всього і вся.

Нагадаю, що цього становища вони досягали століттями(!) кропіткої і  справді виснажливої праці. Бо успіх тут вимагав пріоритетного розвитку цілком конкретних людських рис, на шкоду рисам іншим. Тобто, тисячолітня зосередженість жидів виключно на грошових прибутках у значній мірі унеможливила всебічний та гармонійний розвиток, підпорядкувала всі їхні риси тільки грошам.

Тож процес первісного накопичення капіталу жидами відбувався із великими моральними, матеріальними  і навіть людськими (внаслідок численних погромів) втратами і для них самих. І тут потрібна була навіть велика самопожертва жидів багатьма корисними моральними рисами заради єдино грошей. Разом з тим ця їхня пріоритетна спеціалізація автоматично формувала та зміцнювала і всебічну етнічну солідарність самих жидів. Яка, у свою чергу формувалася на тлі становлення чіткої етнічної самоідентифікації жидів. Тобто, вони якось навчилися швидко і мабуть безпомильно визначати своїх.

До слова, ми ще колись пробували ознайомитися з цією їхньою самоідентифікацією детальніше. З тим, щоб спробувати зацікавити цим їхнім досвідом укрів. Проте наших одноплемінників здавна і міцно зациклило якраз на меншовартості та неприязні до ближнього. Але виявилося, що й це надійні  та цілком достатні маркери нашої етнічної приналежності, ніяких інакших і не треба. До того ж, ми вчасно зрозуміли, що не всякі знання (а особливо – таємниці чужі) сприяють покращенню власного життя. Тож ми дуже вчасно до цієї теми і охололи.

Зауважимо тільки, що наявність у жидів якоїсь чіткої системи етнічної самоідентифікації привела до того, що у більшості життєвих ситуацій жиди швидко та майже безпомильно пізнають «своїх» і негайно ж поширюють на них адекватні заходи та засоби своєї етнічної солідарності. І така їхня згуртованість в суспільствах із меншою етнічною солідарністю (чи й зовсім без неї, як от в укрів) автоматично гарантує даній общині чи громаді жидів кращу якість життя.

Яку, повторюємо, навколишні аборигени лише бачать.  Однак вони тупо й заздрісно тлумачать цю частину жидівського добробуту як нетрудову, а отже – і несправедливу. Яку варто й треба вирівнювати з етносом навколишнім всіма доступними методами. А у світоглядних придурків вирівнювання добробуту ще здавна якраз і означає примусове збіднення багатших до рівня навколишніх злиднів.  Щодо жидів така стихійна та примусова зрівнялівка якості життя давно вже названа погромами, як усталений соціальний інститут, реакцію на дану соціальну новизну (неминуче створення ринкових фінансів), започатковану жидами.

Щоправда, із поступовим прискоренням організаційного становлення регіональних та галузевих, а з часом – і світової -фінансових систем зменшилися  моральні та нервові навантаження і на самих жидів. Бо ці процеси концентрації капіталів приносили їм все більше вільних грошей для власного споживання. А відтак вони змогли трохи передихнути від безперервної та виснажливої погоні за прибутками. Тож вони почали все більше формувати в собі інші, раніше нечувані в жидів риси та потреби. І їхня мораль з кожним поколінням ставала все мякшою та гуманнішою. Насамперед до рідних та близьких і до решти одноплемінників.

Тож ця  векторна зміна  моралі стихійно та негайно позначилася на їхніх наступних поколіннях. Бо ж практично всі вони пам’ятали століття фактично самозречення від багатьох життєвих благ і насолод заради буквально якихось додаткових шекелів прибутку. Та ще й зазвичай в умовах недоброзичливого соціального оточення.

А з розвитком суспільства ринкового багаті жиди все більше ставали людьми шанованими. Це,  у свою чергу, стихійно вимагало від заможних жидів і свідомого формування власного шанованого способу життя. Тобто, набуття ними і багатьох відповідних рис, які свідчили б і про кращий спосіб життя у даному суспільстві. А це і житло, і одяг, і харчування, і стиль життя і т. д., і т.п. Тож вже один лише статус поняття «жид» вимагав від його носія не тільки високих стандартів майнових, а ще й низки передових, прогресивних(згідно із стандартами даного суспільства) рис соціальних – етичних, освітніх, моральних, звичаєвих тощо. Не забуваймо, що ця зміна раніше одноманітного і зацикленого єдино на грошах та релігії жидівського способу життя відбувалася  у багатьох розвинених країнах Європи та Америки, які, у свою чергу, мали свої, місцеві етнічні особливості та життєві стандарти. Тому місцевим жидам прийшлося адаптуватися ще й до цього. І всюди при цьому ставати кращими. Чи, принаймні, створювати такий свій колективний образ у місцях проживання. І це їм у значній мірі вдавалося.

Однак все масштабніша поява в суспільстві вільних грошей (вже капіталів, внаслідок повсюдного зростання продуктивності праці) зіграла із самими жидами злий жарт на перспективу. Насамперед через природну материнську любов до своїх чад.

Бо ж самі жиди зазвичай добре пам’ятали нелегке життя своїх предків. Тому і їхні матері бажали легшого життя хоч для своїх дітей. Тим більше, що така нагода випадала все частіше. І це вилилося у стихійне (з любові до власних дітей) прагнення жидів забезпечити своїм нащадкам щораз легше і щораз краще життя. Тому заможні жиди стихійно і навіть підсвідомо все активніше почали створювати полегшені робочі місця для своїх чад. Яких у жидів здавна було багато. Тому суто стихійно виникали цілі галузі суспільного виробництва  із меншими трудозатратами, які цілеспрямовано заповнювали якраз жиди. Де основними знаряддями праці були ручка й папір, а основні трудозатрати – це перенесення цих паперів з одного столу на інший. Зате оплата такої праці нерідко була взагалі без явних обмежень. Згодом заздрісники назвали цей процес бюрократизацією, хоч насправді первинно це був переважно  прояв жидівської солідарності та чадолюбства.

Зрештою, ніхто не заважав і не заважає зараз всім решті етносам так турбуватися про своїх рідних та близьких, як жиди. Тож, укри, замість етнічної заздрості та ненависті, беріть приклад. Щоб хоч ваші нащадки жили не гірше жидівських.

Не забуваймо, що при цьому самі жиди жодним чином не полишали своїх родинних, релігійних та етнічних зв’язків між одноплемінниками у всьому світі. Можна навіть сказати, що при цьому жидам вдалося у значній мірі інтернаціоналізувати свій  спосіб життя, зібравши кращі риси та елементи від корінного населення країн їхнього проживання.

 

Трохи про історичний досвід укрів

І тут з прикрістю мусимо згадати про своїх одноплемінників, укрів. Адже вони теж століттями тому та мільйонами почали тинятися по світах. Однак у жодному разі не як робоча сила, яка достатньо усвідомлює допустимі для себе межі собівартості та оплати трудозатрат на ринку праці. І аж ніяк не в пошуках хоч невиразної мрії хоч якогось збагачення матеріального чи хоч би духовного. А виключно задля пошуку непевних, але омріяних і бажаних шляхів якогось, невідомого заздалегідь, полегшення власної праці чи хоч збільшення її оплати.  Тобто, більшість наших трудових мігрантів навіть не мріяли  про зростання власної продуктивності праці та її гідну, аргументовану оплату.  Повторюємо, подібного не було навіть у їхніх найсміливіших мріях. Бо вони свідомо їхали на заробітки, як меншовартісні наймити, як безмовні та покірні виконавці чужої  (будь якого працедавця!) волі. Фактично абсолютна більшість наших заробітчан їхали з України із свідомим наміром вдосконалення власної одвічної продажності та меншовартості.

Недаремно ж навіть у передових країнах частина цих наших мігрантів і досі свято береже одвічні наші меншовартість, продажність та внутрішньоетнічний негатив. Зокрема, навіть перебуваючи в гущі тамтешнього науково-технічного прогресу, вони традиційно вороже ставляться до укрноваторів та їхньої новизни. Це вже ми перевірили десятки(!) разів навіть особисто.

 Тож і після повернення частини  з них в Україну вони тільки зміцнили ці огидні риси укрів. До того ж, ще й навчилися цілеспрямовано полювати на новаторів-одноплемінників. Бо ж і серед нас здавна таких народжується багато. Але укри, під впливом свого тупо й брехливо надуманого патріотизму (як боротьби задля міжусобиць), найпершими своїми ворогами обрали якраз укрноваторів. На яких практично і повністю зосередили свою самопроголошену «боротьбу за народ».

Хоч і вони прекрасно знають, що впровадження новизни у суспільну практику – це швидкий і гарантований шлях покращення народного добробуту. Більше того, вони навіть є свідками, коли приїжджі в Україну жиди відкрито переманюють в Ізраїль на роботу та проживання наших новаторів і талантів.

Однак якраз це наших самопатріотів найбільше й тішить. Бо цим самим жиди забирають з України людей, які справді приносять користь суспільству.

А залишаються тільки ті, котрі свою суспільну користь лише брехливо, зате  вправно проголошують. В підсумку тому й реальним укрноваторам в Україні все хороше так гарантовано заблоковане.

 

Сіоністи як сьогоднішні жидівські верховоди

Як ми вже згадували, у кожного етносу постійно народжуються люди з різними вродженими властивостями, в тому числі і з нетерпимістю до соціальної несправедливості. Зокрема, і до несправедливості етносів інших щодо одноплемінників своїх. При цьому практичні прояви таких активістів «за народ» у більшості етносів теж різні. Наприклад, ті ж стихійні борці за народ у Прибалтиці своєю теорією та практикою різко відрізняються від таких же  на Кавказі. І це незважаючи на кілька поколінь спільного проживання у складі СРСР, із законодавчо однаковою системою освіти та виховання.

Те ж саме справедливе і для жидів. Тільки тут є принципова відмінність – жиди розсіяні у багатьох країнах, серед десятків етносів. І майже всюди та завжди місцеве населення зазвичай ставилося до них негативно, аж по погроми включно. Нерідко навіть за заохочення місцевої влади до таких дій проти жидів.

Ми вже не раз пояснювали справжні причини такої масової неприязні місцевого населення до «не зрозуміло як і звідки?» швидкого збагачення місцевих жидів. Тому не будемо тут зайве повторюватися. Зазначимо лише, що це закономірний та неминучий наслідок стихійного зародження і становлення світової фінансової системи як основи ринкового суспільства.

Проте хіба не було в ті часи і в тих місцях вроджено патріотичних жидів - захисників свого етносу?  Які, зрештою, самі були свідками аж ніяк не злочинного збагачення своїх одноплемінників. До того ж, характер праці жидів був аж ніяк не героїчний та не формував їх масово здоровилами і бійцями. То такі ж були і їхні інстинктивні захисники.  Словом, люди праці розумової, а не тупої фізичної.

Ми не цікавилися в деталях, як саме це відбувалося. Про це є багато л-ри, бо кожен етнос, крім укрів, належно шанує своїх справжніх захисників.  Оскільки ж утиски жидів навіть у Європі були частими і повсюдними, то неминуче мала б розвиватися і якась конкретна система їхнього етнічного захисту. І саме система, тобто, ціла низка конкретних та взаємопов’язаних заходів  - компактне поселення жидів з огородженням та охороною, певні заходи поточної та екстреної безпеки, системи зв’язку та координації дій, конкретні угоди з місцевою владою та правоохоронцями, спрямована дифузія самих жидів у владу та у правоохоронці тощо.

Тобто, жиди були змушені заздалегідь і майже всюди готуватися до несподіваних і масових протестів чи й погромів від місцевого населення. Оскільки ж вроджених жидівських патріотів суто фізично не вистачало для надійного їхнього захисту на територіях потенційної небезпеки, то вони вирішували ці питання з меншою кількістю підготовлених патріотів-захисників. Коротше, система етнічного захисту жидів координовано і постійно розвивалася сотні років. Тому і не дивно, що вже зараз Ізраїль успішно протистоїть більше сотні мільйонів вороже налаштованих мусульман.

При цьому функція постійного та безперервного етнічного захисту єврейства несподівано і для них самих стала просто керівною у їхньому суспільстві, перерісши за впливовістю навіть давні їхні всесвітні фінансові імперії. І мимоволі жиди від етносу спокійного і навіть фізично боязкого стали однозначно агресивними та наступальними у багатьох напрямках:  в оборонній сфері, у промисловості та сільському господарстві та інших, не кажучи вже про сферу фінансову. Зауважимо, що цих наступальних амбіцій їм додає ще й такий могутній жидівський форпост, як США, де вони безроздільно панують над  всім і вся. І якраз завдяки сіоністам, особливо у тих же США та в міжнародній політиці і фінансах. Тим більше зараз, коли основна частина світових плюрало-ліберальних еліт складається із жидів етнічних, та все більше плюрало-лібералів політично.

До речі, ось він – злий жарт від сліпої любові жидівських матусь. Бо прищеплення ними своїм нащадкам сліпого прагнення до безмежної мінімізації власних трудозатрат, десь вже у -надцятому поколінні закономірно привело все людство на грань самознищення у рукотворній планетарній кризі.

Адже ці їхні нащадки зараз вже так інтелектуально розлінилися, що навіть у їхніх фінансових  та майнових імперіях власне жиди вже не керують своїми статками особисто.(!?) Бо самим їм це робити вже ліньки. Бо для такої роботи треба змолоду, у кращі літа, багато років клято вчитися. А їх навпаки -  змалку привчали до життя щораз легшого.

Тож вони й почали наймати для управління власним багатством(а з часом – все більше навіть власним життям!) всілякого роду фахівців та менеджерів. А самі зосередилися на буцімто загальному управлінні розвитком вже всього людства. Наївно вважаючи, що якраз для цієї роботи ніяких особливих знань та вмінь і не треба. Достатньо лише особистого жидівського походження та добрих намірів.

Якраз тут і наспіла ідеологія сіонізму (див. л-ру за і проти). Яка нібито не лише дає їм моральне право і навіть обов’язок (авжеж, богоугодний народ!) командувати всією рештою людства, але й гарантує єдиноправильність такого командування.

Однак ця  їхня лише фінансова та майнова потужність майже у всьому світі підсвідомо створила у самих сіоністів міцну ілюзію власної всемогутності у всьому. У тому числі і в розвитку людства. Мовляв, командуймо людством, як заманеться, і все у нас вийде. Бо ж і правда життя на нашому боці! Здавна ж кажуть, що хто багатший, той і мудріший. Тож слухайтеся нас всі – і вам воздасться!

 

Нокаут від аутсайдера

Перший сучасний оглушливий, хоч і віртуальний ляпас, буцімто загальновизнана сіоністська премудрість одержала неждано-негадано. І з  дуже несподіваного боку – від найвірнішого свого раба і послушника – від укрів!?

Причому, ще несподіваніше навіть для самих укрів. Тим більше, що вони й зараз радісно продовжують славословити думками й ділами саме і тільки сіоністів. І слухаються їх у всьому. І навіть щосили пнуться передбачити їхні побажання заздалегідь. І щедро й радісно щосили перевиконують ще навіть  не побажання сіоністів, а одні лише невиразні натяки на них тощо. Причому не лише задля своєї суто шкурної чи кишенькової вигоди, а навіть на очевидну шкоду для себе.

Наприклад, перед початком першого скликання  президентської партії «Слуга народу», нагадаємо,  великої більшості у ВР,  сіоністи всіх їх зібрали у Трускавці на «науку» та інструктаж. За народні гроші, в підсумку. І там їм начитували «все наймудріше на сьогодні». Ми тоді спробували звертатися у дану Київську школу економіки, щоб включили у цю програму ще й наукове пояснення етнічних та світоглядних особливостей нашого населення. Проте нас швиденько і майже ввічливо відфутболили.

Спочатку ми навіть не зрозуміли причини такої принципової відмови. Але вже зараз, через рік перевірки цієї їхньої теорії на практиці, все стало ясним. Тобто, результати їхньої свідомої і спрямованої роботи однозначно вказали і на справжній задум цієї їхньої «мудрості».

Виявляється, сіоністи від початку мали намір навчити президентську фракцію чіткої стратегії і тактики, як обдурити укра першим. Звісно ж, попри безліч високопарних слів зовні.

Так ось, із справжнім змістом цієї програми Президент та його партія блискуче справляються.  Вже навіть за перший рік Україна провалила все, що можна. І якби не рятівна (вийшло, що справді нема лиха без добра) нагода із цим коронавірусом, то занепад України був би ще глибшим. Хоч би як хитромудро сіоністи цей свій глум над украми не  називали.

При цьому варто зазначити, що протягом цього року Президентові було надано багато конструктивних пропозицій від різних партій та організацій. Проте абсолютну їхню більшість влада навіть не розглядала. І тільки  тому,  що надходили вони не від сіоністів.

Зрештою, здавна і закономірно ще за СРСР всілякі «чистки» та «відходи від лінії партії» в Україні каралися, зауважте – виконавцями своїми(тобто, самими украми, громадянами УРСР, але за нашіптуванням сіоністів) -  швидше і набагато жорсткіше, ніж у РФ чи й навіть в інших республіках СРСР. Це ми навіть не раз  перевірили на собі.

Щодо такої огидної запопадливості укрів ще за  СРСР навіть гуляла така чиновницька іронія: якщо у Москві обрізають нігті, то у Києві обрубують пальці.

Прикметно, що перед голосуванням за незалежність України один із визнаних лідерів сучукрнацвідродження щиро та відверто запевнив неукрів на нашій території в тому, що у випадку укрнезалежності їм у нас буде жити краще, ніж  у їхніх країнах історичних. І решта схвалила це гарячими оплесками.

Тобто, здавна та у всі часи укри мали своїм усвідомленим пріоритетом верховенство над собою тільки неукрів. Чи, радше, всюди і завжди на своїх же землях, укри трепетно берегли своє обов’язкове і першочергове низькопоклонство перед неукрами. Добровільне і навіть свого роду несподіване та примусове для самих чужинців.

Тож ці якнайгірші етнічні особливості укрів найбуйніше розквітли якраз із фактично примусовим наданням нам нинішньої незалежності. І практично всюди та одразу укри почали фактично примусово призначати на керівні посади тільки неукрів, насамперед жидів. І тут же, як кажуть, з низького старту, щосили і наввипередки лізли їм у найтісніші отвори.

Те ж саме було і зі стихійним становленням хоч напівринкової інфраструктури в Україні, а фактично – відвертого розкрадання офіційно загальнонародної власності. Бо завдяки своїй етнічній солідарності керували цим процесом жиди. Вони ж і повсюдно ставали офіційними власниками всього, що залишалося внаслідок цього дерибану. Жиди також швиденько сформували недержавну структуру фінансів України  і заповнили в ній майже всі посади. Майже, бо почесну роль сторожів, охоронців та техпрацівників вони люб’язно надали украм. За що останні найщиріше їм вдячні.

Одним словом, жиди швидко заповнили всі управлінські посади. І навіть більше, вони відтоді постійно створюють для своїх нові й нові посади дармоїдів та паразитів. Був навіть момент, коли настав дефіцит власне жидів на керівні місця. Але його вони ж самі швидко й вирішили, запросивши своїх одноплемінників з-за кордонів України.

А щоб не було зайвих базікань на етнічну тему, то взагалі зруйнували  буцімто зайву статистику про це. Та й перепис населення все відкладають. Бо, мовляв, дорого, тому й не на часі.

Прикметно, що таке кадрове оновлення (а фактично – ожидовлення) всієї України робиться зазвичай вустами самих найпродажніших укрів. А коли вже це оновлення в певних трудових колективах та організаціях завершувалося, то знаходили безліч причин для остаточного витурювання звідси залишків і його нібито ініціаторів, дурнуватих укрів.

Зрозуміло, що навіть не всім жидам таке кадрове свавілля подобалося. Тим більше, що під цю, лише за етнічною ознакою, заміну підпадали й досвідчені фахівці-укри. Тому для прискорення цього кадрового оновлення жидами самі ж їхні керівники ініціювали якісне прискорення цього лицемірно титулованого соціального ліфтингу.

І швидко знайшли відповідні кадри для цього справді специфічного процесу. Адже якраз такими виявилися професійні сіоністи, вірніше, їхня ідеологія. Всілякої писанини про це безліч, але читайте самі. Бо нас ця антинаукова мазанина не цікавить. Зазначимо лише, що сіонізм спочатку виник стихійно, як захист жидів від ідеологій етносів інших. Тим більше, що жиди століттями жили у великій меншості серед десятків(!) етносів зі своїми власними ідеологіями, віруваннями, етнічними особливостями тощо.

Тож була реальна загроза зниження етнічної різноманітності позаекономічним чином – це справді небезпека для всього людства, чимало етносів так зникли назавжди. Та й жиди могли суто стихійно взагалі розчинитися серед цього світового етнічного розмаїття. Зрештою, із частиною жидів так і сталося. Але тільки з тими, хто не був тісно пов'язаний із грошима, фінансами і їхньою релігією та ідеологією.

Бо, крім іншого, робота з грошима і заради грошей сама вимагала від жидів ще й великої усвідомленої ізоляції від способу життя навколишніх етносів. Та ще й вони морально себе підтримували своєю релігією. Тому чи не більшість жидів досить стійко зберігали своє «Я» навіть в умовах погромів та етнічних утисків. Хоч століття такого життя мимоволі сформували у частини жидів певний комплекс власної жертовності та покірності долі. Але аж ніяк не меншовартості та покірності чужинцям, як у укрів.

А щоб вже взагалі замилити всім очі в так званому національному питанні, то сіоністи швиденько ініціювали якусь химерну політичну націю і в Україні. За готовим шаблоном європейських плюрало-лібералів. Які від кричущої світоглядної безграмотності взагалі роблять із людей – унікальних індивідуумів -  безликий табун однакових живих істот, відмінних лише кольором шкіри та одягу. Звідси, ж до речі, і їхній барвистий прапор.

Таким чином в Україні цілком офіційно та вмить зникла графа  «Національність» зі всіх посвідчень особи – всі офіційно стали «українцями», якоюсь міфічною політичною нацією(?!).

Проте етнічні особливості нашого населення, навіть від офіційного та всенародного замовчування, ніде не ділися. В тому числі й меншовартість самих укрів – вона в таких тепличних умовах тільки безмежно процвітає.

 

Усвідомлене торжество недонароду

Нагадаємо вам, що зародження та становлення етносів відбувається стихійно та проходить стадіями (етапами) в конкретних природно-історичних умовах. Оскільки ж ці умови всюди дуже різні, то і еволюція всіх етносів проходить у різних місцях  з різною швидкістю та формою. Хоч і загальна траєкторія цієї еволюції для всіх однакова.  Спочатку виникає рід, потім спілка родів, потім народність, потім народ, потім нація і аж потім – людство.

Зрозуміло, що кожна ця стадія тісно пов’язана і з етапами соціально-економічного розвитку. Та все ж вона має і низку своїх рис. Все це давно вивчається, але здебільше методологічно навмання. А з пришестям антинауки – то і взагалі лише формалізовано та навіть відверто брехливо. Хоч публікації та різні мудрі опуси і титули мудрості тут тільки бурхливо множаться. Зрозуміло, що така відверта брехня й махінації цих, проте, офіційних мудреців у кращому разі тільки заплутують загальну картину. Проте за низкою ознак ми досить впевнено констатуємо, що укри зараз перебувають на етапі недонароду. Якщо можна так сказати. Проте якраз цим ніхто з укрів і найменшим чином взагалі не переймається.

Однак описана нами низка негативних етнічних рис укрів насправді є дуже важливою для становлення даного етносу як свідомого суб’єкта свого всебічного розвитку. Як кажуть, без них – ніяк!

Через це теперішні укри за сприятливих умов, чи хоч під найжорстокішим примусом, і навіть за найбільшого свого бажання об’єктивно не можуть стати суб’єктом розвитку, тобто, свідомо і погоджено жити розумом власним. Зрештою, це дуже яскраво видно і протягом 29 років (майже два людських покоління!) чинної  незалежності. Бо крім бажання треба заздалегідь мати ще доказове розуміння світу та успішного життя в ньому. Однак укри якраз від цих, багатократно їм пропонованих, знань абсолютно усвідомлено і категорично відмовляються. Хоч кілка на голові теши!...

Тому ми й змушені зараз навіть з відчаєм відзначати цю дату лише як роковини усвідомленого практично всіма украми процесу власного ж  етнічного самознищення.

Що ж, одноплемінники, успішного вам ЛГТБування!!!

 

Післямова.

Спочатку ми ще в СРСР довго шукали доказові пояснення причин такого трагічного краху з будівництвом комунізму. Шукали науково, тобто, із прицілом на взаємну вигоду для всіх. Тож припадочні більшовики майже нас не притісняли. А якщо за сталінськими мірками - то й взагалі оточили нас компліментами і турботою.

Проте, на жаль, жодного сутнісного і доказового пояснення ми так і не знайшли. Навіть серед працівників апарату приймальні Політбюро ЦК КПРС, куди інколи добивалися. Тому прийшлося таке пояснення створювати самим. А в кінці ще й аргументували низку конкретних пропозицій по гарантованому покращенню для всіх. Звісно ж, науково, тобто, коректно й доказово. І все це ми в 1991 році зібрали у цілісний рукопис. І надрукували кілька примірників на машинці.

 І пропонували це пояснення всім нібито небайдужим тисячі(!) разів. Проте ніхто всерйоз не зацікавився. Ще й категорично були проти друку цієї книжки. Бо вона, мовляв, провокує борців «за все хороше і проти всього поганого» на якесь там думання. Тож відчепіться, поки по-доброму.  І так всі ці десятиліття.

Також ми пробували обходитися і без наукових термінів. Давали всіляким активістам лише нашу концепцію Закону «Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях». З тим, що якраз такий Закон автоматично гарантує ту ж бідолашну і здавна омріяну самими ж  украми соціальну справедливість.

Однак ні – всі без винятку укри категорично  проти. І насамперед тому, що це придумали їхні одноплемінники. Які вже за походженням просто зобов’язані бути тільки меншовартісними наймитами, слугами та запроданцями для всіх чужинців.

Безліч разів  ми пробували підходити й до тих, хто намагався заробляти хоч якось. І їм пропонували навіть спеціально розроблений проєкт вигідного продажу цього нашого пояснення. Але й тут – принципове «ні». З традиційними ж аргументами.

Не допомагали й посилання на світовий досвід, ту ж саму Кремнієву долину у США.

То придворний люд у відповідь нас швиденько відсилав до рекламованого якраз на той момент чергового вітчизняного проєкту під гордим та сяючим лейблом  «Укркремнійяма». Який саме перебував на етапі гучних презентацій та дерибані чужих грошей. І дуже швидко ці його ініціатори розбігалися для спокійного ЗАсвоєння чужого.

І так ці «ями» у нас повсюдно і завжди…

Хоч дехто з них і справді дивувався, чому ж це так?

А тому це тільки «так», що в антиринковому суспільстві впровадження всякої новизни якраз і завершується тільки її гучним та розрекламованим початком. І тільки та якраз тому, що всяка справа починається у нас із прибутку особистого, «тут і зараз».  Тому й сама новизна у нас успішно завершується лише її початком.

А от для носіїв мислення ринкового особистий прибуток ледь жевріє аж десь там, після практичного завершення цієї новизни.  Тому вони просто змушені всякий перспективний задум завершувати аж по прибутковий для всіх стан включно.

Але нас ніхто не слухав і не читав. Бо ми ж свої, укри, такі ж зовні, як і вони. То і наші хап-рефлекси мають бути такими ж.

Зрештою, подібно укри ставляться і до всіх інших наших новаторів (крім, правда, батька нинішнього президента). Тож ми більш чи менш терпляче і продовжили популяризувати це наукове досягнення ще й науково-популярними текстами різної складності та спрямування. І ще й додатково розмістили більше 200 з них у блозі Клеця Дмитра тут: https://politiko.ua/blog-126384   Там же можете побачити і конкретне та яскраве  ставлення наших самопатріотів до укрновизни та самих укрноваторів.

Зазначимо, що базова освіта у Клеця Дмитра нейрофізіолог. Тож він ще й розробив кілька прикладних методик безмедикаментозної психологічної та світоглядної підтримки. Конфіденційно, анонімно і через Скайп. А на час цього коронавіруса то й взагалі без грошей. І про це теж оголошував безліч разів. Але – нуль реакції. Хоч самі укри весь цей час собі й рідним масово і  невтомно  буквально вкорочують віку. Хоч навіть за офіційною статистикою маємо десь 8% (?!) успішних вихідців за межі психічної норми. Проте й цим – не треба!

Сотні разів ми теж зверталися, з конкретними пропозиціями фахово допомогти у вирішенні низки закордонних конфліктів, до їхніх представників та дослідників - теж нуль уваги.

Цілковиту байдужість до укрновизни маємо і від своїх родичів, товаришів, друзів, колег тощо.

Навіть наші колеги по нещастю – тисячі інших укрноваторів - панічно бояться навіть думочки про хоч якусь нашу ж  професійну солідарність. А лише мовчки сопуть та полохливо ховаються зі своїми розробками від «турботи» наших  самопатріотів та борців за народ…

І всі вони дружно й категорично проти навіть спроби доказового вивчення причин цього нашого ганебного стану?!

То все це однозначно свідчить, що ні самі укри, ні будь хто у світі взагалі не вважає українців окремим етносом, спроможним на власну розумову працю та траєкторію розвитку. А лише так, тимчасовим цивілізаційним сміттям. То, може, воно й так…

 

Клець Марія Василівна, к.е.н., доцент.

Клець Дмитро Васильович, українець без меншовартості, фахівець із  вашого антиринкового мислення.

15 жовтня 2020 року.  096 233 67 23.

29 років укрнезалежності – річниця чи роковини?

 

Вступ

Спочатку ми спробуємо пояснити деякі терміни та моменти, які зараз не  зрозумілі громадянам України. Бо від самого початку нинішньої незалежності наші керівники свідомо чи, вірніше, в силу своєї принципової безграмотності, незмірного нахабства та меншовартості свідомо і категорично відмінили те, що вони від лінощів не вивчили (а тому й принципово не розуміють зараз), будучи ще студентами. Це, насамперед діалектичний матеріалізм та політична економія. А вже без цих наук неможливо сформувати абстрактно-логічне мислення. Яке, у свою чергу, єдине спроможне пояснити суть всього сущого, тобто, його внутрішні властивості та закономірності.

Питаєте, як можуть бути наші керівники нахабними та меншовартісними одночасно?

Та дуже просто, тільки ситуативно.

Бо при спілкуванні з підлеглими-одноплемінниками вони зазвичай зверхньо зневажливі. А коли це ще й простолюдин, то наш керівник просто мусить демонструвати відверте самодурство. Пам’ятаєте ж ще радянську справді корисну пораду: «Я начальник – ти дурень, а коли ти начальник – то я дурень».

А от відносно всіх чужинців, то з ними наше начальство завжди і всюди тільки запопадливо меншовартісне, аж по, як кажуть, «з розгону і без мила…».

Тож українців називатимемо украми. Адже в більшості країн мова стихійно(тобто, за ще не вивченими закономірностями) розвивається саме у бік скорочення слів. Та й самі укри успішно довели, що вони просто не варті довшої назви. Тому односкладове слово найповніше їм і пасує.

Звісно ж, пишемо лише про меншість нашого населення. Адже більшість про власне життя за межами власної шкури взагалі не думає.

Та ще лунають голоси, що серед даної активної меншості далеко не всі є украми, дехто і справді українець.

Що ж, раді це чути. От тільки якраз таких шукаємо вже років 40. Звісно ж, за їхніми суспільнокорисними справами,  які реально і доказово покращують життя населення. Чи хоч доказово описують причини наших проблем та подають реалістичні пропозиції, незабаром підтверджені успішною практикою. Однак навіть за такими скромними критеріями щось нікого. Чи це нам просто не таланить?...

Щодо євреїв ми вам нагадаємо вітчизняну історичну (українську!) назву жиди. Зрештою, як і в більшості поширених мов.  Бо ще для наших батьків (ми живемо у Рівненській обл.), у дорадянські часи, слово «жид» було цілком нормальною назвою, без жодного негативу. Це вже після фактичного захоплення влади в СРСР верховним жидам заманулося якось облагородити(бо за часів Росімперії до жидів влада ставилася офіційно негативно) свою етнічну назву. Тому репресіями й узаконили термін «єврей».

Росіян же, як трапиться, зватимем москалями. Оскільки саме з них почалася злодійська і бандитська експансія  московського князівства. І якраз москалі історично є світоглядно найгіршою,  найшкідливішою та найогиднішою частиною населення РФ. До того ж, на жаль, ще й непропорційно багато там правлячою.

Складних і професійних термінів на суспільну тематику зазвичай будемо уникати. Тим більше, що сучукрпедагогіка свідомо та спеціально від початку вилучила науку про суспільство  з укрмізків. Зокрема, нагадуємо, діамат та політекономію.

Ще нагадаємо, що етнічне та його суспільні прояви настільки різноманітно й широко (хоч і поверхово) описані в безлічі всіляких джерел, що ми тут обійдемося без конкретики. Хоч і знаємо, що всяке пізнання будь чого з конкретики якраз і починається, фактично – із конкретно-емоційного, феноменологічного, поверхового осмислення. То якраз такого осмислення, кількісного(!) людство про це нагромадило вже з очевидним надлишком(який вже навіть кількісно заважає цілісному баченню).

Проте світова практика однозначно свідчить, що навіть такого масованого пояснення принципово недостатньо для хоч задовільного вирішення хоча б задавнених та вкрай наболілих проблем.

Навіть так звана прогресивна інтелігенція, яка здавна і вроджено прагне якогось суспільного покращення, то й та зневірилася  у спокійному покращенні життя, погодженому всіма його громадянами. А тому й всі гласно чи мовчки давно погодилися, що покращення життя для більшості населення можливе тільки за рахунок його примусового погіршення для меншості. Звідси і безперервні перевороти, заколоти, революції тощо. Хоч практично всі спроби примусового покращення життя для більшості завжди його погіршували, та ще й надовго.

Звідси, до речі, пішла й світова брехня, що для масового покращення життя  бідної більшості треба просто винищити(хоч якраз цей момент намагаються замовчувати) його  багатшу меншість. Що й невтомно та посильно робиться вже тисячі(!?) років так званою прогресивною (а фактично – буйнішою) частиною людства. І все це базується на їхніх  конкретних доказах, єдино доступних та зрозумілих носіям тваринного мислення.

Однак наукове розуміння всього базується тільки на двоетапному осмисленні.

Спочатку зазвичай стихійно та невпорядковано відбувається феноменологічний опис тих чи інших аспектів  чийогось конкретного, нерідко ситуативного, предмету уваги, його фактаж і зовнішні прояви. І описують це дуже різні люди, зазвичай віддалені один від одного часом, простором, майновим, освітнім, професійним, релігійним та іншим статусом. І роблять вони це зазвичай як хобі, щось побічне  до свого основного фаху. Тут нагадаємо вам ще  шкільний факт, як генетику, науку про небожественне творення живого, колись започаткував монах Мендель). І записи про ці стихійні і майже випадкові новації поміщували в найрізноманітніші видання та особисті листи і архіви, зазвичай ще й різними мовами. Тож нерідко частину таких,  свого часу новаторських, записів знаходили, теж досить випадково і аж вже згодом,  історики науки, для встановлення персональних пріоритетів у пізнанні даного предмету.

А вже потім, на основі цього фактажу, відбувається і вияснення внутрішніх властивостей та закономірностей цього предмету дослідження. Та й це теж роблять багато різних людей. Проте вони вже більш чи менш вузько спеціалізовані в даному напрямку діяльності. І їм нерідко зайві завали  первинної конкретики тільки заважають. Бо фактами мислення абстрактно-логічного виступають вже узагальнення і висновки його попереднього, конкретно-емоційного етапу пізнання даного предмету. І ці, вже преважною професійні дослідники, зазвичай фахово спілкуються, як усно, на різних зібраннях, так і письмово, у спеціалізованій періодиці, книгах, листуванні тощо.

Тому ми й пишемо цей текст відразу як адресну спробу абстрактно-логічного пояснення. Принципово без фактів, так би мовити, першого рівня – дат, сум, прізвищ, географічної та адміністративної конкретики тощо. Бо це вже описане тисячами й тисячами інших авторів на першому, конкретно-емоційному етапі вивчення. Ще й зроблені первинні висновки та узагальнення.

На жаль, детальне пояснення такого, внутрішнього змісту, процесу пізнання недостатньо пояснювали навіть в СРСР. Не кажучи вже зараз, в офіційний розгул антинауки.

 

 

 

Трохи про ваше мислення, укри

Тож без суспільних наук радянські люди автоматично виявилися тільки щасливими (бо бездумними, як у божевільні) носіями мислення тваринного, конкретно-емоційного. Яке перейшло нам від тварин і є вродженим для кожної людини. Хоч ще від 1917-го року більшовики категорично проголосили якраз остаточне і повсюдне верховенство нібито діамату та політекономії.

Де кожному – за його працею. Бо це й справді основа та гарантія соціальної справедливості. Проте утвердилося при цьому в СРСР «кожному» – тільки крім апарату управління. Чому так вийшло у більшовиків, мимоволі та навіть несамохіть, – ми детально свого часу пояснили. Зараз зазначимо лишень, що так сталося від їхнього механістичного мислення, навіть у самого Лєніна.

А це вмить і автоматично помножило на «0» навіть саму ідею соціальної справедливості. Тож з цього моменту правління, вірніше – самоуправство більшовиків повсюдно і повсякчасно стало тільки джерелом, носієм та апофеозом якраз соціальної несправедливості. Хоч при цьому (наголошуємо!) більшовики найжорстокішим терором змушували всіх і кожного бездумно вірити в те, що всякі трудозатрати в СРСР є справді втіленням якраз соціальної справедливості. Як у процесі своєї реалізації, так і за своїм суспільним та індивідуальним споживанням.

А хто хоч трішечки у цьому хоч на мить сумнівався, того негайно вилучали із суспільства. Чи на каторжні роботи, чи й взагалі на той світ.  Та ще й цих нещасних більшовики добросовісно(!?) й люто катували. Бо самі щиро вірили (від власної безграмотності, звісно), що якраз ось цей тип та свідомо заважає будівництву світлого майбутнього для всіх. Тому таких і потрібно винищувати з усім «кодлом», і ще й якомога найжорстостокіше.

 Тож така повсюдна і постійна «аргументація» дуже швидко прищепила радянським людям(хто вцілів) потрійну мораль: кажу одне, роблю друге, а думаю взагалі третє. І якраз ця мораль, хоч і під різними назвами, цілком успішно процвітає в укрів і зараз. Ну, а коли абсолютна більшість населення щиро сповідує антисуспільну мораль, то і їхній сукупний практичний результат теж неминуче буде тільки антисуспільний та відверто ворожий для життя людини. Що й маємо в асортименті.

 

Прямий, швидкий та неминучий наслідок світоглядної безграмотності

При цьому вітчизняне поголів’я самозваних патррріотів, ррреформаторів, борррців за народ і подібної гидоти постійно та невпинно зростає. І всі вони припадочно галасують, скандалять, метушаться, б’ються  та щосили створюють вигляд своєї необхідності і користі для українства. Хоч і самі при цьому прекрасно усвідомлюють, що є тільки базіками, дармоїдами, паразитами і кровопивцями власного ж народу. Але при цьому вся ця продажна погань дружно й люто бореться з тими одноплемінниками, хто без зайвого галасу робить справді щось реально корисне для суспільства.

Бо справжній патріотизм – це створення конкретної користі суспільству, та ще й у позаробочий час.  Звідси й патріот – це людина, яка у свій позаробочий час безкорисливо створює якесь конкретне покращення для життя ближнього.

І ця діяльність та конкретна від неї користь, зазвичай зараз організована, та підтверджується незалежною статистикою.

Проте у нас відверто безглузде вже в задумі, масове і тривале байдикування, із величезними збитками для суспільства, чомусь вперто та нескінченно героїзується?!

 Хоч всім тут зрозуміло і без статистики, що таке багатомільйонне(!?) розтринькування робочої сили тільки сильно знижує ВВП та автоматично погіршує добробут всіх, по наших олігархів включно. І так триває вже 30-й рік.

То у чому тут мудрість?

Де ж обіцяна людям користь?

То для чого ж ці самопатріоти так брешуть населенню, якщо й самі прекрасно розуміють цей свій відвертий паразитизм?

А відбувається саме це і саме так виключно закономірно. Справа в тому, що саме явище протидії несправедливості перейшло до людей, знову ж таки, від наших тваринних предків. Бо завжди та у всякій популяції народжується частина особин, яка вроджено проти несправедливості щодо окремої особини чи щодо всього колективу в цілому. Тому вони посильно і негайно намагаються цій несправедливості протидіяти. Однак, лише таким чином, як вони її розуміють та можуть на неї впливати наявними можливостями. Але…

У тварин біологічну несправедливість легко зрозуміти їхнім конкретно-емоційним мисленням. Вона в них у всіх на виду. А от у людей ця несправедливість соціальна, її тваринне мислення просто не може збагнути. Тому й  людина, яка є носієм лише тваринного мислення, бачить тільки поверхню життя. Проте соціальна несправедливість у суспільстві виступає виключно як наслідок прояву взаємодії певних внутрішніх властивостей та закономірностей. Про саме існування яких конкретно-емоційне мислення навіть не може здогадуватися.

Але сам зовнішній прояв  соціальної несправедливості ця людина лише бачить, не розуміючи її внутрішніх причин. Тому в силу її вродженого несприйняття соціального негативу вона і пнеться, переважно інстинктивно,  якось цій несправедливості (а насправді – більш чи менш віддаленому наслідку дії її причин) чимось конкретно (в силу конкретно-емоційного мислення) протидіяти.

Зауважимо, що ми змушені вживати навіть лайливу лексику, але не всю, без образ та матюків. Адже кожен етнос сам постійно формує свою мову якраз для опису реалій власного життя. А таких капосних реалій у нас – гать гати. Тож за тисячі років укри нагромадили величезні синонімічні ряди конкретних означень для хоч зовнішнього їхнього опису. Що посильно і враховуємо.

 

Закономірне становлення і крах укрсамодура

Зокрема, цей наш  вроджений, стихійний доброчинець від початку щиро і бездоказово переконаний виключно та однозначно у своїй особистій, персональній правоті. Причому, правоті якраз бездоказовій, бо чийогось іншого, відмінного від його власного, пояснення (з відповідними доказами) просто не може бути. На його куцу думку.

Однак і тут є але...

Справа в тому, що знання про життя в цілому пересічна людина десь на 99% одержує у вже готовому вигляді від інших авторів та джерел. Тобто, це знання за походженням чиїсь, чужі, а не його власні та саморобні. Тож при цьому і для людини діє біологічне правило  імпринтингу - вдруковування намертво першого-ліпшого пояснення (яке вже під руку трапилося на цю тему першим) як непорушної та остаточної істини. Яка і автоматично вбудовується у картину світу даної людини. Котра відтоді вважає цю чиюсь суб’єктивну істину невід’ємною частиною вже свого життя, а тому і всіляко та щосили захищає її, як своє «Я».

Як бачите, панове радлюди, ваше «Я» простеньке, але тим і міцне. У тварин воно майже довічне. Але, на щастя, у людей ці справді для них істинні життєві цінності легко піддаються впливу та цілеспрямованій модифікації життєвою ж практикою. Тобто, умовами її праці та розміру оплати за результатами. І коли цю оплату дана людина вважає справедливою (знову ж таки – суб’єктивно), то тільки тоді її життєві цінності можна змінювати за напрямком та градієнтом. Тож можна сказати, що людські цінності є векторними і їх можна спрямовано змінювати у масштабах всього суспільства. Що не раз і успішно робили більшовики, забезпечуючи ілюзію справедливості оплати за працею «залізною завісою» від решти світу.

Тут варто нагадати, як саме  у людей ще й досі формується світобачення, як сукупне розуміння природи, суспільства та свого життя в ньому. Зразу ж стверджуємо, що процес цей все ще хаотичний за формою та кричуще антинауковий за змістом навіть у найпередовіших економічно країнах. Хоч він і має певні ознаки формальної узгодженості.

Зокрема, у більшості значущих країн, крім КНР, повністю чи з варіантами панує плюрало-ліберальне пояснення. З ним у значній мірі узгоджені і картини світу основних світових релігій. Також все більшу роль відіграє і маскультура, активістам і творцям якої тут і зараз (але не на перспективу) вигідно мати некритичного споживача своєї продукції, як звукової так і візуальної мішанини ще тваринного рівня. І, нарешті, так звана вулиця. Котра теж впливає відверто задурманююче. До того ж, аргументи вуличної освіти та виховання стають все більше буквально руйнівними для все більшої частини молоді, а згодом - і дорослих.

Ще й всілякому найшкідливішому впливу на людину відверто сприяє і плюрало-ліберальна ідеологія вседозволення та всепрощення.

Таку світоглядну дикість підігріває і теж плюрало-ліберальна нісенітниця про неможливість однозначного та об’єктивно доказового для всіх пояснення суспільної проблематики. Тому ці свідомі брехуни й махінатори нахабно проголосили про відсутність у суспільних процесах істини взагалі. Мовляв, суспільство настільки складне, що його просто неможливо описати якоюсь однією, цілісною та  доказовою теорією. А відтак кожен тут правий по-своєму, кожен творець і носій особистої та абсолютної істини на суспільну тематику.

Звідси неявно, але однозначно виходить, що кожен цей творець персональної істини має повне право і навіть зобов’язаний поширювати свою особисту істину  на всіх решту, кому тільки вдасться її прищепити. Тож на практиці при цьому суто статистично перемагає та персональна істина, власник якої поширює її найбільш агресивно та  маніакально, по грубе психологічне, а згодом і матеріальне насильство включно.

І тут, шановні, ми делікатно й ніжно тицяємо вашими дихальними виступами в асортименті, від носика по шнобеляку включно, у вашу постійну та невід’ємну частину - тисячолітнє і люте несприйняття критики. Причому, про цю свою дуже важливу світоглядну складову ви навіть нічого категорично не хочете чути й бачити.

Хоч самі достатньо знаєте, що після перемоги всяких примусових та позаекономічних соціальних новацій серед самих їхніх ініціаторів та переможців постійно, завжди та всюди неминуче і обов’язково виникають міжусобиці, по найлютіше мордування та винищення один одного включно.

Виходить, що при цьому герої завзято винищують героїв?! Так було всюди і завжди, так і радісно(!?) триває. Справді радісно, бо ці переможці переможців завжди проголошують це взаємне винищення тільки як славетне торжество справедливості справжніх героїв (патріотів, реформаторів, борців за народ тощо). І чим кривавішою була ця позаекономічна їхня  спільна перемога, тим буквально кривавішими настають ці міжусобиці між переможцями (чи й навіть нащадками цих переможців). А все тому, що ейфорійно очікувані реальні життєві успіхи все ніяк не настають. А навіть навпаки – все і всюди тільки гіршає!

І якраз тому, що антиринкове мислення даного примусового переможця завжди, всюди та у всьому одноваріантне. І за відсутності жодних доказів його правоти воно автоматично стає для всіх офіційною істиною, взірцем чи догмою вільнодумців. І найменше практичне відхилення від цього  маніакального варіанту, зазвичай дуже скоро карається апаратом примусу, та ще й  за «всенародної підтримки». І цієї підтримки серед задурманеного плебсу і справді більшість.

Візьміть хоч би самі себе, укри, наскільки вороже ви ставитеся навіть до найменшої пропозиції думати хоч якось інакше – це ви справді сприймаєте як руйнування свого «Я» та крах всіх цінностей.   А додайте ще принципову відсутність самокритики в антиринкової людини, яку радпедагогіка успішно замінила утвердженням персональної та особистої правоти у всьому. Недаремно ж чи не кожен з вас, принаймні подумки, вважає себе не інакше як самодостатнім, незалежним і навіть вищим від решти суспільства. То на такій людині навіть нема жодної місцини для критики, як зовнішньої, так навіть і внутрішньої.

А коли вже держапарат складається поспіль із самодостатніх, то як же і за що їх можна взагалі критикувати?! Це навіть проти природи речей, все одно, як критикувати дерево за його зелене листя?!

А тому й керівництво України критикувати не можна, бо воно безгрішне вже за визначенням. Бо винуваті завжди та у всьому тільки низи. Хто тупо, ліниво, а, може, й вороже псевдовиконує верховну мудрість.

Тож, панове плебси, готуйтеся до репресій типу сталінських. Вдосконалюйте свою пильність до антисуспільних елементів і складайте відповідні їхні списки. До речі, про ці списки. Вони у вас мають бути готові вже. Бо як тільки верхи вам люб’язно дозволять і навіть попросять щиро допомогти, то у вас може враз виявитися багато конкурентів. І ці ваші щирі сигнали можуть виявитися далеко не першими. Та й ви самі можете опинитися у відповідних списках тих свідомих громадян, хто вас випередив у цьому сприянні неминуче всенародному вождю.

І наші верхи таке щире всенародство радісно підтримають. То вже згодом, після масових оздоровчих кровопускань, можуть ласкаво докоряти вам за очманіння від перемог. І найактивніших борців з ворогами вождя пустять «в розпил».  А згодом ще кілька разів так по колу, відповідний досвід та інструкції ніде ж не ділися…

Звідси і неминучі суто психіатричні манії самодурства у всіх без винятку цих стихійних вождів та вождиків. Зовнішні прояви цього закономірного процесу безпорадно і хаотично описані безліччю авторів у купах паперів, так званій науковій л-рі. Хоч насправді пояснення тут просте і  очевидне: це неминучий та обов’язковий наслідок грубого і безпардонного нав’язування власної суб’єктивної істини (а насправді – гарантованої дурниці) всім решті. Тим більше, що її хибність зазвичай швидко проявляється і в суспільній практиці, частенько по повний провал та масову трагедію включно.

Такий результат прискорений ще й тим, що свідомі вороги науки на сьогодні вже переконали весь світ у тому, що людиною успішно та ефективно може командувати тільки конкретна людина інша(як певна більш чи менш хаотична сукупність суб’єктивних істин). Але щоб процес цей не так швидко знову заходив у одвічне самодурство, то всі ці брехуни й махінатори невтомно і невпинно придумують всілякі так звані системи противаг неминучому самодурству конкретного керівника – бюрократичні, звичаєві, юридичні, релігійні, етнічні тощо.

І таким ось підленьким чином сучполітики намагаються якомога довше зберегти своє тупе й нахабне командування людини людиною.

 

Крах манії універсального командира

Насправді ж вже сотні  років, як господарська практика, а років 200 тому - ще і становлення науки політичної економії, однозначно, беззаперечно і остаточно довели, що найефективніше управління людиною – це адресно впливати на її матеріальні інтереси. Адже якраз економічний фактор не лише оптимізує всю господарську практику людства, а й гарантує справжню та однозначну соціальну справедливість. Шляхом, зрозуміло, поширення принципу «Кожному - за його працею» на якомога більшу кількість результатів праці всіх і кожного.  Зрозуміло ж, за умови вільної конкуренції на ринку як для всіх виробників, так і для всіх споживачів.

Проте, на жаль, ще й досі маємо масове, грубе і вкрай безграмотне  втручання політиків та ідеологів у процес вільного та найефективнішого становлення і розвитку ринкового суспільства у всьому світі. Бо ще й досі панує усвідомлена дикість про єдину правильність управління всім людством тільки політиками та ідеологами. На основі, звісно, якоїсь міфічної наймудрішої ідеології та політики. Якими на сьогодні тупо й нахабно призначили плюрало-лібералізм та вседозволення і всепрощення.

А все тому, що колишні світові господарські, фінансові та правлячі еліти давно вже кадрово перетворилися із досить освічених та підприємливих жидів у безграмотних і вкрай нахабних сіоністів. Хоч і проходив цей процес досить стихійно.

 

Закономірно про жидів

Загальновідомо, що саме жиди якраз стихійно, в силу особливостей свого способу життя, справді спочатку неусвідомлено започаткували, а потім і створили  світову фінансову систему. А фінанси – це якраз сутнісна вершина ринкового суспільства. Тож жиди зі своєю, фактично власною, фінансовою системою при цьому автоматично опинилися на верхівці всього і вся.

Нагадаю, що цього становища вони досягали століттями(!) кропіткої і  справді виснажливої праці. Бо успіх тут вимагав пріоритетного розвитку цілком конкретних людських рис, на шкоду рисам іншим. Тобто, тисячолітня зосередженість жидів виключно на грошових прибутках у значній мірі унеможливила всебічний та гармонійний розвиток, підпорядкувала всі їхні риси тільки грошам.

Тож процес первісного накопичення капіталу жидами відбувався із великими моральними, матеріальними  і навіть людськими (внаслідок численних погромів) втратами і для них самих. І тут потрібна була навіть велика самопожертва жидів багатьма корисними моральними рисами заради єдино грошей. Разом з тим ця їхня пріоритетна спеціалізація автоматично формувала та зміцнювала і всебічну етнічну солідарність самих жидів. Яка, у свою чергу формувалася на тлі становлення чіткої етнічної самоідентифікації жидів. Тобто, вони якось навчилися швидко і мабуть безпомильно визначати своїх.

До слова, ми ще колись пробували ознайомитися з цією їхньою самоідентифікацією детальніше. З тим, щоб спробувати зацікавити цим їхнім досвідом укрів. Проте наших одноплемінників здавна і міцно зациклило якраз на меншовартості та неприязні до ближнього. Але виявилося, що й це надійні  та цілком достатні маркери нашої етнічної приналежності, ніяких інакших і не треба. До того ж, ми вчасно зрозуміли, що не всякі знання (а особливо – таємниці чужі) сприяють покращенню власного життя. Тож ми дуже вчасно до цієї теми і охололи.

Зауважимо тільки, що наявність у жидів якоїсь чіткої системи етнічної самоідентифікації привела до того, що у більшості життєвих ситуацій жиди швидко та майже безпомильно пізнають «своїх» і негайно ж поширюють на них адекватні заходи та засоби своєї етнічної солідарності. І така їхня згуртованість в суспільствах із меншою етнічною солідарністю (чи й зовсім без неї, як от в укрів) автоматично гарантує даній общині чи громаді жидів кращу якість життя.

Яку, повторюємо, навколишні аборигени лише бачать.  Однак вони тупо й заздрісно тлумачать цю частину жидівського добробуту як нетрудову, а отже – і несправедливу. Яку варто й треба вирівнювати з етносом навколишнім всіма доступними методами. А у світоглядних придурків вирівнювання добробуту ще здавна якраз і означає примусове збіднення багатших до рівня навколишніх злиднів.  Щодо жидів така стихійна та примусова зрівнялівка якості життя давно вже названа погромами, як усталений соціальний інститут, реакцію на дану соціальну новизну (неминуче створення ринкових фінансів), започатковану жидами.

Щоправда, із поступовим прискоренням організаційного становлення регіональних та галузевих, а з часом – і світової -фінансових систем зменшилися  моральні та нервові навантаження і на самих жидів. Бо ці процеси концентрації капіталів приносили їм все більше вільних грошей для власного споживання. А відтак вони змогли трохи передихнути від безперервної та виснажливої погоні за прибутками. Тож вони почали все більше формувати в собі інші, раніше нечувані в жидів риси та потреби. І їхня мораль з кожним поколінням ставала все мякшою та гуманнішою. Насамперед до рідних та близьких і до решти одноплемінників.

Тож ця  векторна зміна  моралі стихійно та негайно позначилася на їхніх наступних поколіннях. Бо ж практично всі вони пам’ятали століття фактично самозречення від багатьох життєвих благ і насолод заради буквально якихось додаткових шекелів прибутку. Та ще й зазвичай в умовах недоброзичливого соціального оточення.

А з розвитком суспільства ринкового багаті жиди все більше ставали людьми шанованими. Це,  у свою чергу, стихійно вимагало від заможних жидів і свідомого формування власного шанованого способу життя. Тобто, набуття ними і багатьох відповідних рис, які свідчили б і про кращий спосіб життя у даному суспільстві. А це і житло, і одяг, і харчування, і стиль життя і т. д., і т.п. Тож вже один лише статус поняття «жид» вимагав від його носія не тільки високих стандартів майнових, а ще й низки передових, прогресивних(згідно із стандартами даного суспільства) рис соціальних – етичних, освітніх, моральних, звичаєвих тощо. Не забуваймо, що ця зміна раніше одноманітного і зацикленого єдино на грошах та релігії жидівського способу життя відбувалася  у багатьох розвинених країнах Європи та Америки, які, у свою чергу, мали свої, місцеві етнічні особливості та життєві стандарти. Тому місцевим жидам прийшлося адаптуватися ще й до цього. І всюди при цьому ставати кращими. Чи, принаймні, створювати такий свій колективний образ у місцях проживання. І це їм у значній мірі вдавалося.

Однак все масштабніша поява в суспільстві вільних грошей (вже капіталів, внаслідок повсюдного зростання продуктивності праці) зіграла із самими жидами злий жарт на перспективу. Насамперед через природну материнську любов до своїх чад.

Бо ж самі жиди зазвичай добре пам’ятали нелегке життя своїх предків. Тому і їхні матері бажали легшого життя хоч для своїх дітей. Тим більше, що така нагода випадала все частіше. І це вилилося у стихійне (з любові до власних дітей) прагнення жидів забезпечити своїм нащадкам щораз легше і щораз краще життя. Тому заможні жиди стихійно і навіть підсвідомо все активніше почали створювати полегшені робочі місця для своїх чад. Яких у жидів здавна було багато. Тому суто стихійно виникали цілі галузі суспільного виробництва  із меншими трудозатратами, які цілеспрямовано заповнювали якраз жиди. Де основними знаряддями праці були ручка й папір, а основні трудозатрати – це перенесення цих паперів з одного столу на інший. Зате оплата такої праці нерідко була взагалі без явних обмежень. Згодом заздрісники назвали цей процес бюрократизацією, хоч насправді первинно це був переважно  прояв жидівської солідарності та чадолюбства.

Зрештою, ніхто не заважав і не заважає зараз всім решті етносам так турбуватися про своїх рідних та близьких, як жиди. Тож, укри, замість етнічної заздрості та ненависті, беріть приклад. Щоб хоч ваші нащадки жили не гірше жидівських.

Не забуваймо, що при цьому самі жиди жодним чином не полишали своїх родинних, релігійних та етнічних зв’язків між одноплемінниками у всьому світі. Можна навіть сказати, що при цьому жидам вдалося у значній мірі інтернаціоналізувати свій  спосіб життя, зібравши кращі риси та елементи від корінного населення країн їхнього проживання.

 

Трохи про історичний досвід укрів

І тут з прикрістю мусимо згадати про своїх одноплемінників, укрів. Адже вони теж століттями тому та мільйонами почали тинятися по світах. Однак у жодному разі не як робоча сила, яка достатньо усвідомлює допустимі для себе межі собівартості та оплати трудозатрат на ринку праці. І аж ніяк не в пошуках хоч невиразної мрії хоч якогось збагачення матеріального чи хоч би духовного. А виключно задля пошуку непевних, але омріяних і бажаних шляхів якогось, невідомого заздалегідь, полегшення власної праці чи хоч збільшення її оплати.  Тобто, більшість наших трудових мігрантів навіть не мріяли  про зростання власної продуктивності праці та її гідну, аргументовану оплату.  Повторюємо, подібного не було навіть у їхніх найсміливіших мріях. Бо вони свідомо їхали на заробітки, як меншовартісні наймити, як безмовні та покірні виконавці чужої  (будь якого працедавця!) волі. Фактично абсолютна більшість наших заробітчан їхали з України із свідомим наміром вдосконалення власної одвічної продажності та меншовартості.

Недаремно ж навіть у передових країнах частина цих наших мігрантів і досі свято береже одвічні наші меншовартість, продажність та внутрішньоетнічний негатив. Зокрема, навіть перебуваючи в гущі тамтешнього науково-технічного прогресу, вони традиційно вороже ставляться до укрноваторів та їхньої новизни. Це вже ми перевірили десятки(!) разів навіть особисто.

 Тож і після повернення частини  з них в Україну вони тільки зміцнили ці огидні риси укрів. До того ж, ще й навчилися цілеспрямовано полювати на новаторів-одноплемінників. Бо ж і серед нас здавна таких народжується багато. Але укри, під впливом свого тупо й брехливо надуманого патріотизму (як боротьби задля міжусобиць), найпершими своїми ворогами обрали якраз укрноваторів. На яких практично і повністю зосередили свою самопроголошену «боротьбу за народ».

Хоч і вони прекрасно знають, що впровадження новизни у суспільну практику – це швидкий і гарантований шлях покращення народного добробуту. Більше того, вони навіть є свідками, коли приїжджі в Україну жиди відкрито переманюють в Ізраїль на роботу та проживання наших новаторів і талантів.

Однак якраз це наших самопатріотів найбільше й тішить. Бо цим самим жиди забирають з України людей, які справді приносять користь суспільству.

А залишаються тільки ті, котрі свою суспільну користь лише брехливо, зате  вправно проголошують. В підсумку тому й реальним укрноваторам в Україні все хороше так гарантовано заблоковане.

 

Сіоністи як сьогоднішні жидівські верховоди

Як ми вже згадували, у кожного етносу постійно народжуються люди з різними вродженими властивостями, в тому числі і з нетерпимістю до соціальної несправедливості. Зокрема, і до несправедливості етносів інших щодо одноплемінників своїх. При цьому практичні прояви таких активістів «за народ» у більшості етносів теж різні. Наприклад, ті ж стихійні борці за народ у Прибалтиці своєю теорією та практикою різко відрізняються від таких же  на Кавказі. І це незважаючи на кілька поколінь спільного проживання у складі СРСР, із законодавчо однаковою системою освіти та виховання.

Те ж саме справедливе і для жидів. Тільки тут є принципова відмінність – жиди розсіяні у багатьох країнах, серед десятків етносів. І майже всюди та завжди місцеве населення зазвичай ставилося до них негативно, аж по погроми включно. Нерідко навіть за заохочення місцевої влади до таких дій проти жидів.

Ми вже не раз пояснювали справжні причини такої масової неприязні місцевого населення до «не зрозуміло як і звідки?» швидкого збагачення місцевих жидів. Тому не будемо тут зайве повторюватися. Зазначимо лише, що це закономірний та неминучий наслідок стихійного зародження і становлення світової фінансової системи як основи ринкового суспільства.

Проте хіба не було в ті часи і в тих місцях вроджено патріотичних жидів - захисників свого етносу?  Які, зрештою, самі були свідками аж ніяк не злочинного збагачення своїх одноплемінників. До того ж, характер праці жидів був аж ніяк не героїчний та не формував їх масово здоровилами і бійцями. То такі ж були і їхні інстинктивні захисники.  Словом, люди праці розумової, а не тупої фізичної.

Ми не цікавилися в деталях, як саме це відбувалося. Про це є багато л-ри, бо кожен етнос, крім укрів, належно шанує своїх справжніх захисників.  Оскільки ж утиски жидів навіть у Європі були частими і повсюдними, то неминуче мала б розвиватися і якась конкретна система їхнього етнічного захисту. І саме система, тобто, ціла низка конкретних та взаємопов’язаних заходів  - компактне поселення жидів з огородженням та охороною, певні заходи поточної та екстреної безпеки, системи зв’язку та координації дій, конкретні угоди з місцевою владою та правоохоронцями, спрямована дифузія самих жидів у владу та у правоохоронці тощо.

Тобто, жиди були змушені заздалегідь і майже всюди готуватися до несподіваних і масових протестів чи й погромів від місцевого населення. Оскільки ж вроджених жидівських патріотів суто фізично не вистачало для надійного їхнього захисту на територіях потенційної небезпеки, то вони вирішували ці питання з меншою кількістю підготовлених патріотів-захисників. Коротше, система етнічного захисту жидів координовано і постійно розвивалася сотні років. Тому і не дивно, що вже зараз Ізраїль успішно протистоїть більше сотні мільйонів вороже налаштованих мусульман.

При цьому функція постійного та безперервного етнічного захисту єврейства несподівано і для них самих стала просто керівною у їхньому суспільстві, перерісши за впливовістю навіть давні їхні всесвітні фінансові імперії. І мимоволі жиди від етносу спокійного і навіть фізично боязкого стали однозначно агресивними та наступальними у багатьох напрямках:  в оборонній сфері, у промисловості та сільському господарстві та інших, не кажучи вже про сферу фінансову. Зауважимо, що цих наступальних амбіцій їм додає ще й такий могутній жидівський форпост, як США, де вони безроздільно панують над  всім і вся. І якраз завдяки сіоністам, особливо у тих же США та в міжнародній політиці і фінансах. Тим більше зараз, коли основна частина світових плюрало-ліберальних еліт складається із жидів етнічних, та все більше плюрало-лібералів політично.

До речі, ось він – злий жарт від сліпої любові жидівських матусь. Бо прищеплення ними своїм нащадкам сліпого прагнення до безмежної мінімізації власних трудозатрат, десь вже у -надцятому поколінні закономірно привело все людство на грань самознищення у рукотворній планетарній кризі.

Адже ці їхні нащадки зараз вже так інтелектуально розлінилися, що навіть у їхніх фінансових  та майнових імперіях власне жиди вже не керують своїми статками особисто.(!?) Бо самим їм це робити вже ліньки. Бо для такої роботи треба змолоду, у кращі літа, багато років клято вчитися. А їх навпаки -  змалку привчали до життя щораз легшого.

Тож вони й почали наймати для управління власним багатством(а з часом – все більше навіть власним життям!) всілякого роду фахівців та менеджерів. А самі зосередилися на буцімто загальному управлінні розвитком вже всього людства. Наївно вважаючи, що якраз для цієї роботи ніяких особливих знань та вмінь і не треба. Достатньо лише особистого жидівського походження та добрих намірів.

Якраз тут і наспіла ідеологія сіонізму (див. л-ру за і проти). Яка нібито не лише дає їм моральне право і навіть обов’язок (авжеж, богоугодний народ!) командувати всією рештою людства, але й гарантує єдиноправильність такого командування.

Однак ця  їхня лише фінансова та майнова потужність майже у всьому світі підсвідомо створила у самих сіоністів міцну ілюзію власної всемогутності у всьому. У тому числі і в розвитку людства. Мовляв, командуймо людством, як заманеться, і все у нас вийде. Бо ж і правда життя на нашому боці! Здавна ж кажуть, що хто багатший, той і мудріший. Тож слухайтеся нас всі – і вам воздасться!

 

Нокаут від аутсайдера

Перший сучасний оглушливий, хоч і віртуальний ляпас, буцімто загальновизнана сіоністська премудрість одержала неждано-негадано. І з  дуже несподіваного боку – від найвірнішого свого раба і послушника – від укрів!?

Причому, ще несподіваніше навіть для самих укрів. Тим більше, що вони й зараз радісно продовжують славословити думками й ділами саме і тільки сіоністів. І слухаються їх у всьому. І навіть щосили пнуться передбачити їхні побажання заздалегідь. І щедро й радісно щосили перевиконують ще навіть  не побажання сіоністів, а одні лише невиразні натяки на них тощо. Причому не лише задля своєї суто шкурної чи кишенькової вигоди, а навіть на очевидну шкоду для себе.

Наприклад, перед початком першого скликання  президентської партії «Слуга народу», нагадаємо,  великої більшості у ВР,  сіоністи всіх їх зібрали у Трускавці на «науку» та інструктаж. За народні гроші, в підсумку. І там їм начитували «все наймудріше на сьогодні». Ми тоді спробували звертатися у дану Київську школу економіки, щоб включили у цю програму ще й наукове пояснення етнічних та світоглядних особливостей нашого населення. Проте нас швиденько і майже ввічливо відфутболили.

Спочатку ми навіть не зрозуміли причини такої принципової відмови. Але вже зараз, через рік перевірки цієї їхньої теорії на практиці, все стало ясним. Тобто, результати їхньої свідомої і спрямованої роботи однозначно вказали і на справжній задум цієї їхньої «мудрості».

Виявляється, сіоністи від початку мали намір навчити президентську фракцію чіткої стратегії і тактики, як обдурити укра першим. Звісно ж, попри безліч високопарних слів зовні.

Так ось, із справжнім змістом цієї програми Президент та його партія блискуче справляються.  Вже навіть за перший рік Україна провалила все, що можна. І якби не рятівна (вийшло, що справді нема лиха без добра) нагода із цим коронавірусом, то занепад України був би ще глибшим. Хоч би як хитромудро сіоністи цей свій глум над украми не  називали.

При цьому варто зазначити, що протягом цього року Президентові було надано багато конструктивних пропозицій від різних партій та організацій. Проте абсолютну їхню більшість влада навіть не розглядала. І тільки  тому,  що надходили вони не від сіоністів.

Зрештою, здавна і закономірно ще за СРСР всілякі «чистки» та «відходи від лінії партії» в Україні каралися, зауважте – виконавцями своїми(тобто, самими украми, громадянами УРСР, але за нашіптуванням сіоністів) -  швидше і набагато жорсткіше, ніж у РФ чи й навіть в інших республіках СРСР. Це ми навіть не раз  перевірили на собі.

Щодо такої огидної запопадливості укрів ще за  СРСР навіть гуляла така чиновницька іронія: якщо у Москві обрізають нігті, то у Києві обрубують пальці.

Прикметно, що перед голосуванням за незалежність України один із визнаних лідерів сучукрнацвідродження щиро та відверто запевнив неукрів на нашій території в тому, що у випадку укрнезалежності їм у нас буде жити краще, ніж  у їхніх країнах історичних. І решта схвалила це гарячими оплесками.

Тобто, здавна та у всі часи укри мали своїм усвідомленим пріоритетом верховенство над собою тільки неукрів. Чи, радше, всюди і завжди на своїх же землях, укри трепетно берегли своє обов’язкове і першочергове низькопоклонство перед неукрами. Добровільне і навіть свого роду несподіване та примусове для самих чужинців.

Тож ці якнайгірші етнічні особливості укрів найбуйніше розквітли якраз із фактично примусовим наданням нам нинішньої незалежності. І практично всюди та одразу укри почали фактично примусово призначати на керівні посади тільки неукрів, насамперед жидів. І тут же, як кажуть, з низького старту, щосили і наввипередки лізли їм у найтісніші отвори.

Те ж саме було і зі стихійним становленням хоч напівринкової інфраструктури в Україні, а фактично – відвертого розкрадання офіційно загальнонародної власності. Бо завдяки своїй етнічній солідарності керували цим процесом жиди. Вони ж і повсюдно ставали офіційними власниками всього, що залишалося внаслідок цього дерибану. Жиди також швиденько сформували недержавну структуру фінансів України  і заповнили в ній майже всі посади. Майже, бо почесну роль сторожів, охоронців та техпрацівників вони люб’язно надали украм. За що останні найщиріше їм вдячні.

Одним словом, жиди швидко заповнили всі управлінські посади. І навіть більше, вони відтоді постійно створюють для своїх нові й нові посади дармоїдів та паразитів. Був навіть момент, коли настав дефіцит власне жидів на керівні місця. Але його вони ж самі швидко й вирішили, запросивши своїх одноплемінників з-за кордонів України.

А щоб не було зайвих базікань на етнічну тему, то взагалі зруйнували  буцімто зайву статистику про це. Та й перепис населення все відкладають. Бо, мовляв, дорого, тому й не на часі.

Прикметно, що таке кадрове оновлення (а фактично – ожидовлення) всієї України робиться зазвичай вустами самих найпродажніших укрів. А коли вже це оновлення в певних трудових колективах та організаціях завершувалося, то знаходили безліч причин для остаточного витурювання звідси залишків і його нібито ініціаторів, дурнуватих укрів.

Зрозуміло, що навіть не всім жидам таке кадрове свавілля подобалося. Тим більше, що під цю, лише за етнічною ознакою, заміну підпадали й досвідчені фахівці-укри. Тому для прискорення цього кадрового оновлення жидами самі ж їхні керівники ініціювали якісне прискорення цього лицемірно титулованого соціального ліфтингу.

І швидко знайшли відповідні кадри для цього справді специфічного процесу. Адже якраз такими виявилися професійні сіоністи, вірніше, їхня ідеологія. Всілякої писанини про це безліч, але читайте самі. Бо нас ця антинаукова мазанина не цікавить. Зазначимо лише, що сіонізм спочатку виник стихійно, як захист жидів від ідеологій етносів інших. Тим більше, що жиди століттями жили у великій меншості серед десятків(!) етносів зі своїми власними ідеологіями, віруваннями, етнічними особливостями тощо.

Тож була реальна загроза зниження етнічної різноманітності позаекономічним чином – це справді небезпека для всього людства, чимало етносів так зникли назавжди. Та й жиди могли суто стихійно взагалі розчинитися серед цього світового етнічного розмаїття. Зрештою, із частиною жидів так і сталося. Але тільки з тими, хто не був тісно пов'язаний із грошима, фінансами і їхньою релігією та ідеологією.

Бо, крім іншого, робота з грошима і заради грошей сама вимагала від жидів ще й великої усвідомленої ізоляції від способу життя навколишніх етносів. Та ще й вони морально себе підтримували своєю релігією. Тому чи не більшість жидів досить стійко зберігали своє «Я» навіть в умовах погромів та етнічних утисків. Хоч століття такого життя мимоволі сформували у частини жидів певний комплекс власної жертовності та покірності долі. Але аж ніяк не меншовартості та покірності чужинцям, як у укрів.

А щоб вже взагалі замилити всім очі в так званому національному питанні, то сіоністи швиденько ініціювали якусь химерну політичну націю і в Україні. За готовим шаблоном європейських плюрало-лібералів. Які від кричущої світоглядної безграмотності взагалі роблять із людей – унікальних індивідуумів -  безликий табун однакових живих істот, відмінних лише кольором шкіри та одягу. Звідси, ж до речі, і їхній барвистий прапор.

Таким чином в Україні цілком офіційно та вмить зникла графа  «Національність» зі всіх посвідчень особи – всі офіційно стали «українцями», якоюсь міфічною політичною нацією(?!).

Проте етнічні особливості нашого населення, навіть від офіційного та всенародного замовчування, ніде не ділися. В тому числі й меншовартість самих укрів – вона в таких тепличних умовах тільки безмежно процвітає.

 

Усвідомлене торжество недонароду

Нагадаємо вам, що зародження та становлення етносів відбувається стихійно та проходить стадіями (етапами) в конкретних природно-історичних умовах. Оскільки ж ці умови всюди дуже різні, то і еволюція всіх етносів проходить у різних місцях  з різною швидкістю та формою. Хоч і загальна траєкторія цієї еволюції для всіх однакова.  Спочатку виникає рід, потім спілка родів, потім народність, потім народ, потім нація і аж потім – людство.

Зрозуміло, що кожна ця стадія тісно пов’язана і з етапами соціально-економічного розвитку. Та все ж вона має і низку своїх рис. Все це давно вивчається, але здебільше методологічно навмання. А з пришестям антинауки – то і взагалі лише формалізовано та навіть відверто брехливо. Хоч публікації та різні мудрі опуси і титули мудрості тут тільки бурхливо множаться. Зрозуміло, що така відверта брехня й махінації цих, проте, офіційних мудреців у кращому разі тільки заплутують загальну картину. Проте за низкою ознак ми досить впевнено констатуємо, що укри зараз перебувають на етапі недонароду. Якщо можна так сказати. Проте якраз цим ніхто з укрів і найменшим чином взагалі не переймається.

Однак описана нами низка негативних етнічних рис укрів насправді є дуже важливою для становлення даного етносу як свідомого суб’єкта свого всебічного розвитку. Як кажуть, без них – ніяк!

Через це теперішні укри за сприятливих умов, чи хоч під найжорстокішим примусом, і навіть за найбільшого свого бажання об’єктивно не можуть стати суб’єктом розвитку, тобто, свідомо і погоджено жити розумом власним. Зрештою, це дуже яскраво видно і протягом 29 років (майже два людських покоління!) чинної  незалежності. Бо крім бажання треба заздалегідь мати ще доказове розуміння світу та успішного життя в ньому. Однак укри якраз від цих, багатократно їм пропонованих, знань абсолютно усвідомлено і категорично відмовляються. Хоч кілка на голові теши!...

Тому ми й змушені зараз навіть з відчаєм відзначати цю дату лише як роковини усвідомленого практично всіма украми процесу власного ж  етнічного самознищення.

Що ж, одноплемінники, успішного вам ЛГТБування!!!

 

Післямова.

Спочатку ми ще в СРСР довго шукали доказові пояснення причин такого трагічного краху з будівництвом комунізму. Шукали науково, тобто, із прицілом на взаємну вигоду для всіх. Тож припадочні більшовики майже нас не притісняли. А якщо за сталінськими мірками - то й взагалі оточили нас компліментами і турботою.

Проте, на жаль, жодного сутнісного і доказового пояснення ми так і не знайшли. Навіть серед працівників апарату приймальні Політбюро ЦК КПРС, куди інколи добивалися. Тому прийшлося таке пояснення створювати самим. А в кінці ще й аргументували низку конкретних пропозицій по гарантованому покращенню для всіх. Звісно ж, науково, тобто, коректно й доказово. І все це ми в 1991 році зібрали у цілісний рукопис. І надрукували кілька примірників на машинці.

 І пропонували це пояснення всім нібито небайдужим тисячі(!) разів. Проте ніхто всерйоз не зацікавився. Ще й категорично були проти друку цієї книжки. Бо вона, мовляв, провокує борців «за все хороше і проти всього поганого» на якесь там думання. Тож відчепіться, поки по-доброму.  І так всі ці десятиліття.

Також ми пробували обходитися і без наукових термінів. Давали всіляким активістам лише нашу концепцію Закону «Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях». З тим, що якраз такий Закон автоматично гарантує ту ж бідолашну і здавна омріяну самими ж  украми соціальну справедливість.

Однак ні – всі без винятку укри категорично  проти. І насамперед тому, що це придумали їхні одноплемінники. Які вже за походженням просто зобов’язані бути тільки меншовартісними наймитами, слугами та запроданцями для всіх чужинців.

Безліч разів  ми пробували підходити й до тих, хто намагався заробляти хоч якось. І їм пропонували навіть спеціально розроблений проєкт вигідного продажу цього нашого пояснення. Але й тут – принципове «ні». З традиційними ж аргументами.

Не допомагали й посилання на світовий досвід, ту ж саму Кремнієву долину у США.

То придворний люд у відповідь нас швиденько відсилав до рекламованого якраз на той момент чергового вітчизняного проєкту під гордим та сяючим лейблом  «Укркремнійяма». Який саме перебував на етапі гучних презентацій та дерибані чужих грошей. І дуже швидко ці його ініціатори розбігалися для спокійного ЗАсвоєння чужого.

І так ці «ями» у нас повсюдно і завжди…

Хоч дехто з них і справді дивувався, чому ж це так?

А тому це тільки «так», що в антиринковому суспільстві впровадження всякої новизни якраз і завершується тільки її гучним та розрекламованим початком. І тільки та якраз тому, що всяка справа починається у нас із прибутку особистого, «тут і зараз».  Тому й сама новизна у нас успішно завершується лише її початком.

А от для носіїв мислення ринкового особистий прибуток ледь жевріє аж десь там, після практичного завершення цієї новизни.  Тому вони просто змушені всякий перспективний задум завершувати аж по прибутковий для всіх стан включно.

Але нас ніхто не слухав і не читав. Бо ми ж свої, укри, такі ж зовні, як і вони. То і наші хап-рефлекси мають бути такими ж.

Зрештою, подібно укри ставляться і до всіх інших наших новаторів (крім, правда, батька нинішнього президента). Тож ми більш чи менш терпляче і продовжили популяризувати це наукове досягнення ще й науково-популярними текстами різної складності та спрямування. І ще й додатково розмістили більше 200 з них у блозі Клеця Дмитра тут: https://politiko.ua/blog-126384   Там же можете побачити і конкретне та яскраве  ставлення наших самопатріотів до укрновизни та самих укрноваторів.

Зазначимо, що базова освіта у Клеця Дмитра нейрофізіолог. Тож він ще й розробив кілька прикладних методик безмедикаментозної психологічної та світоглядної підтримки. Конфіденційно, анонімно і через Скайп. А на час цього коронавіруса то й взагалі без грошей. І про це теж оголошував безліч разів. Але – нуль реакції. Хоч самі укри весь цей час собі й рідним масово і  невтомно  буквально вкорочують віку. Хоч навіть за офіційною статистикою маємо десь 8% (?!) успішних вихідців за межі психічної норми. Проте й цим – не треба!

Сотні разів ми теж зверталися, з конкретними пропозиціями фахово допомогти у вирішенні низки закордонних конфліктів, до їхніх представників та дослідників - теж нуль уваги.

Цілковиту байдужість до укрновизни маємо і від своїх родичів, товаришів, друзів, колег тощо.

Навіть наші колеги по нещастю – тисячі інших укрноваторів - панічно бояться навіть думочки про хоч якусь нашу ж  професійну солідарність. А лише мовчки сопуть та полохливо ховаються зі своїми розробками від «турботи» наших  самопатріотів та борців за народ…

І всі вони дружно й категорично проти навіть спроби доказового вивчення причин цього нашого ганебного стану?!

То все це однозначно свідчить, що ні самі укри, ні будь хто у світі взагалі не вважає українців окремим етносом, спроможним на власну розумову працю та траєкторію розвитку. А лише так, тимчасовим цивілізаційним сміттям. То, може, воно й так…

 

Клець Марія Василівна, к.е.н., доцент.

Клець Дмитро Васильович, українець без меншовартості, фахівець із  вашого антиринкового мислення.

15 жовтня 2020 року.  096 233 67 23.

Коментарі

vova stasyuk 20:07
+1
Почну з того, що цей "талмуд", тобто статтю написав не пан Клецман! Бо знову відсутні його головні елементи комунікації з "укрпридурками". Проте хотілося спитати, чому пан Клецман бореться зі своїми, як він каже "одноплемінниками", тобто "сіоністами"?

По-друге, чим він кращий за інших, як він зазначав "укрів", якщо його праця не опублікована (бо бл..ь за 30 років можна було заробити, назбирати, видурити гроші на це,навіть у своїх "одноплемінників-сіоністів", вибачайте за мої емоції на другому слові у дужках).

По-третє, як зазначено у цій статті, що "українські заробітчани їдуть на заробітки, бо вони продажні та меншовартісні", то хочеться сказати, що вони на відмінну від пана Клецмана, справді роблять корисну роботу, хоч і чужим, але не пиздять на кожному кроці про свою міфічну працю!

По-четверте! Меншовартість в українців від того, що після падіння Київської Русі вони не мали власну державу і їм всі під ким вони були, казали, що їхня нація - це видумка! Я розумію, що пан Клецман вчив історію Ізраїля, тому йому цього, як він каже "не збагнути"!

По-п'яте! Як пан Клецман може бути "експертом у антиринковому мисленні укрів", як він зазначав, коли сам "толкає" ідею, типу новизну, яка має покращити економічний добробут українців без розуміння ресурсів та технологічного прогресу, хіба що з лайна буде робити біопаливо та біоенергію, тут я не спорю, і цілком визнаю, що пан Клецман - головний експерт по лайну! Нажаль тільки словесному!

По-шосте! А хто панові Клецману, "люто і ненависно" перешкоджає? Його що б'ють по чердаку, стріляють по-ньому з волини, кидають йому гранату, роблять кібер атаки на його блог, сайт, соц мережі? Як йому "люто" перешкоджають??? Та він напевно навіть дільничому не цікавий! А таке враження з його слів, що за ним там ганяються ЦРУ, ФСБ, Інтерпол, Талібан, СБУ та відділ поліції с.Рачин, Дубенського району!

По-сьоме! У цій статті, як і в попередніх пана Клецмана, крім звинувачень у "меншовартості, продажності, сраколизанні, службі сіоністам та лютому і ненависному перешкоджанні новаторам" - більше нічого нема! Невже пан Клецман не може написати програму виходу України з економічного ярма, якщо він так рветься "пакращити" всім життя, що он сам немає грошей, щоб опублікувати працю! Хай напише, який має бути тип економіки: ринковий, командно-адміністративний, змішаний. Яка має бути програма підтримки малого і великого бізнесу. Які сфери промисловості мають першочергово розвиватися. Має бути фінансова децентралізація регіонів, чи ні. Який має бути державний апарат. Але кому я це пишу? Якщо пан Клецман, такий продвинутий і знає як вийти з кризи, то хай, як самовисуванець балотується у мери міста Дубно. То хоч так може не буде мати часу в інтернеті строчити про свою новизну, а буде на практиці втілювати. А то всім говорить, що знає як подолати кризу, то хай йде і долає, але в регіональних межах!
-2

Рідкісний навіть для нашого нікудишнього суспільства вово, я навіть так одразу і не згадаю, чи коли зустрічав настільки досконало погану людину.
Тож втішайся вже зараз - ти справді повне зібрання всіх людських нечистот. Схоже, що за цим показником ти чесно заслуговуєш почесне місце у перших лавах найбільшої погані.
vova stasyuk   23:30
-1

Так ви нарешті дасте відповідь? Яка ваша програма виходу України з економічного ярма, а то у цій статті, крім "укрпридурків, ліберало-самодурів, продажних сраколизів" більше нічого нема! А стосовно "погані", то совєти казали, що "німці - не люди!"
0

вово, я ж тобі безліч разів казав, що без абстрактно-логічного мислення не варто й братися за вивчення АКТИВНИХ СИСТЕМ,у т.ч. і суспільства.
Але ти тупо пнешся їх збагнути тільки мисленням конкретно-емоційним, тваринним.
Нічим тобі не допоможе і люта заздрість та ненависть до грамотніших від себе. Тож вчися, я ж тобі підказав, з чого починати.
І ще, вово, спробуй хоч хвильку про це подумати. Для критики чогось іншого треба мати ДОКАЗОВО КРАЩЕ розуміння цього іншого. Тобто, ти просто і без причитань мав би навести приклад такого ДОКАЗОВОГО ТЕКСТУ та ще й підтвердженого успішною статистикою. А у тебе лише одні негативні емоції...
Сумно і неприємно.
І разом з цим ти зі своїми однодумцями надійно блокуєш науково-технічну новизну українців. Та ще й вдаєш, що якраз це й корисне всім.
vova stasyuk   18:30
0

Пан Клецман! Я розумію, що ваш "сіоністський" мозок заблокований! У вас немає "абстрактно-логічного мислення", бо пиздіти про економічне покращення країни, без ресурсів і технолонічного розвитку - це безумство!

Ви мені скажіть будь-ласка, як я вам "люто" перешкоджаю або хтось інший? А то тільки пиздите, що вам там хтось "перешкоджає"! Як??? По вас з волини паляють, гранату кидають, пиздять по "кабіні", кібератакують ваш блог, сайт, соціальну сторінку? Як вам бл..ь "люто і ненависно" перешкоджають? Що ви собі там видумуєте?

Пане Клецман! За вас є багато "грамотніших", як ви кажете, і які опублікували, довели та захистили свою гіпотезу, або хоча б оприлюднили її, а не пиздять, як деякі тут! І у вас пан Клецман, по суті немає доказів вашої теорії, бо як можна переконатися у вашій "ДОКАЗОВОСТІ", якщо вона бл..ь не опублікована! Бо дехто бл..ь за 30 років не видурив у своїх "одноплемінників-сіоністів" - гроші, money, Geld, як ще сказати, тугриків йо.ти?! ТОМУ ЦЕ У ВАС "ОДНІ НЕГАТИВНІ ЕМОЦІЇ" У ВАШІЙ ПСЕВДО ТЕОРІЇ, БО ВИ ТІЛЬКИ ПИШЕТЕ ПРО "УКРПРИДУРКІВ, ЛІБЕРАЛО-САМОДУРІВ, ПРОДАЖНИХ СРАКОЛИЗІВ" І НЕ БІЛЬШЕ! БО КОНКРЕТНОГО ВИХОДУ З ЕКОНОМІЧНОГО ЯРМА ВИ НЕ ЗАЗНАЧАЛИ - ВИБАЧТЕ, Я НЕ ЕКСТРАСЕНС, ТОМУ НЕ МОЖУ ДУМКАМИ І НА ВІДСТАНІ ПРОЧИТАТИ ВАШУ СРАНУ НОВИЗНУ! А ПРОПОНУВАТИ МЕНІ ЇЇ СКИНУТИ - НЕ ТРЕБА! ЯКЩО ТАК, ТО ОПРИЛЮДНЮЙТЕ ДЛЯ ВСІХ!!! ЦЕ БУДЕ СПРАВЕДЛИВО!

Як я із своїми однодумцями, яких у мене по суті немає - блокую новаторів? Я їх що відстрілюю? Якщо ви думаєте, що так, то ви напевно, уже "жмур", який став "зомбі-новатором"!
vova stasyuk 20:50
+1
Я ще хотів спитати, а до чого новизна пана Клецмана до футболу? Я випадково раніше натрапив на інтернет-ресурс, колишнього клубу фк "Дніпро", і на своє здивування там побачив повідомлення, деякого відомого нам - Дмитра Клеця. Постійно забувався спитати! Самому, аж цікаво стало, чого "укри-футболісти" програють "капіталістичним" футбольорам.

Його комент:"Добридень, панове. Я тут вперше.
Я 1950р.н., спеціаліст із людського світогляду. Серед іншого я розкрив світоглядні причини колективних невдач радянських людей. В тому числі пояснив, чому наші футболісти за решти рівних умов зазвичай програють капіталістичним. Для компенсації цього розробив кілька простих прикладних порад. Допоможіть зв'язатися із керівництвом "Дніпра" на хв 15 спілкування.

[email protected] моб.т. 096 233 67 23".

От посилання на ресурс: https://fcdnipro.com/blogs/p-dkazh-t-bud-laska-246.html
-2

Ну і які зараз успіхи "Дніпра", з усіма їхніми можливостями фінансовими та матеріальними, але без розробок моїх?
вово, ти б хоч якось впорядковував свої брехні і наклепи, бо твої люта заздрість та сліпа ненависть якісь хаотичні та взаємосуперечливі.
vova stasyuk   23:47
+1

фк Дніпро, уже нема, ваш "одноплемінник" перекрив фінансування і команди фактично не стало. Минулого року їх мали заявляти у аматорський чемпіонат Дніпропетровської області. Проте депутат Береза, ще в 2017 році створив у Дніпрі нову команду - "СК Дніпро-1", нині в прем'єр-лізі грають. Враховуючи той факт, що ви написали повідомлення на сайті у травні 2015 року, коли "Дніпро" програло фінал Ліги Європи, то ви це на емоціях робили! І що, ви поговорили з керівництвом команди? Так поясніть будь-ласка пане Клецман, як ваша новизна мала допомогти "футболістам-украм" виграти у "капіталістичних" (ну з назвами, ви як більшовик - "капіталістськи" футболісти, а ще всіх називаєте "радлюдьми", коли себе ведете самі, як "радлюдина", але для мене ви большевік)??? Чесно! Мене це, аж зацікавило, як ви будете свою новизну реалізовувати у футболі! А у боксі з шахматами також зможете? Хоча тут нічому дивуватися, ви готові напевно свою новизну реалізовувати і у сфері асенізаторів, щоб тільки хтось її нарешті купив, або звернув увагу на неї.
vova stasyuk 18:33
0
Так ви уже пояснете пане Клецман, як ваша новизна мала допомогти "футболістам-украм" виграти у "капіталістичних"?
вова, от коли ти втямиш, чому в Україні нема жодних масових результатів праці світової якості, тоді я тобі все це поясню на пальцях.Бо зараз ти розумієш суспільні проблеми десь на рівні нашого Президента.
Тож коли хочеш, то цим гордись, а коли ні - то вчись.
vova stasyuk   01:15
0

Пане Клецман! А кому ви там "на пальцях" пояснювали, хіба що собі ?! Як в Україні немає "жодних масових результатів праці світової якості"??? А праця ваших "одноплемінників-сіоністів" - теорія єврейської змови, яка робить їхнє життя щасливим?

Це ви пан Клецман повчіться! Бо тільки "дуралєй" або "Dumm und Dümmer" організм буде пиздіти про економічне покращення стану країни без власного "абстрактно-логічного мислення" та розуміння понять ресурсів та технологічного розвитку! І що це ви пан Клецман гоните на свого "одноплемінника" - "ЗЕ"?

Так ви уже пояснете пане Клецман, хоча б "на пальцях", як ваша новизна мала допомогти "футболістам-украм" виграти у "капіталістичних"?
0

вово, на межі психології та психіатрії є такий напрямок - АКЦЕНТУЙОВАНА ОСОБИСТІТЬ. То прочитай щось про це, може тобі допоможе.
І поцікався, чому це всі професійні футболісти мають СВОЮ КОНКРЕТНУ ЦІНУ?
Та з чого і як ця ціна складається.
vova stasyuk   12:02
0

А ви я думаю знаєте добре про поняття "параноїдна шизофренія", якою також страждають новатори у яких "комплекс невизнання"! Якщо ви пан Клецман сказали ультрасам колишнього Дніпра, що знаєте, як допомогти їхній команді і взагалі всім "украм-футбольорам" у боротьбі з "капіталістичними" футбольорами, то поясніть це "на пальцях", як про свою гіпотезу про "укрпридурків та ліберало-самодурів"!
0

вово, а для чого тобі чужі професійні таємниці?
Ти ж все одно хочеш бути тільки дармоїдом та паразитом.
А моя методика таким не підходить.
vova stasyuk   15:28
0

А ви пан Клецман, так arbeiten, що світу білого не бачите! Запрацювалися ви наш "новатор", он уже сидячи на сральнику отримуєте 25 Нобелівську премію! А як всім на планеті добре стало від вашого новаторства, що більше немає бідних та хворих людей! Парадокс це пан Клецман, бо тільки справжній "дармоїд та паразит" буде називати інших - дармоїдами та паразитами! Бо що ж то за науковець, який не захистив ні однієї своєї праці, та ще й не опублікував? Правильно! ДАРМОЇД-НАУКОВЕЦЬ!!!

Пан Клецман, що вам втрачати, ви ж поясните всього то як "украм-футбольорам" виграти у "капіталістичних футбольорів"! Я ж не допитуюся і не вимагаю тої вашої головної новизни!
0

вово, не підлизуйсятак явно - мені із сестрою нобелівських премій вистачить штук 6 - 7.
І ще, вово, мені вже 71-й рік іде, а ти же вимагаєш, щоб я на тебе працював. Неспортивно якось.
І щодо суті нашої новизни. Вона, в основному,ТЕОРЕТИЧНА. Зате стосується ВСІХ видів людської діяльності.
Тому теоретично існує стільки її прикладних методик, скільки й цих видів діяльності. Я ж описав лише кілька ПРИКЛАДНИХ з них.
А основну тобі можу надати тільки після того, коли ти хоч трохи опануєш діамат і політекономію. Так що вчись, не лінуйся. Все одно ж байдикуєш.
vova stasyuk   13:35
0

Пан Клецман! Це ви можете байдикувати, бо на пенсії, а я ні! Бо вже ні в школі, ні в університеті не вчуся, а тільки Arbeiten, та й пан Клецман, я мало вірю, що доживу до тієї пенсії!

Пан Клецман! Щоб мати 6-7 Нобелівських премій, треба написати не лише одну працю, як ви, а з добрий десяток (як мінімум). За 30 років, ви це цілком могли зробити! То що ви там робили у "позаробочий час", як ви зазначали, це тільки знаєте ви! Бо написати за 30 років одну працю, та ще й за цей весь час не заробити гроші на її публікацію, то... В Німеччині вас за таку б..ть активну роботу, назвали "недонауковцем", бо ліниві, як сіоніст, хоча ви ним є!

Ви типу "опанували" діамат та політекономіку, але несете таку ЄРЕСЬ, що без ресурсів і технологічного прогресу можна покращити економічний добробут країни! М-да!!!

Мені колода на голову не падала, щоб я хотів, щоб ви на мене працювали! Я не вимагаю, щоб ви мені особисто, щось скидали, я кажу, щоб ви у себе на блозі пояснили, як ваша "новизна", має допомогти "украм-футбольорам" у боротьбі з "капіталістичними футбольорами", як ви зазначали. Ви ж там мені раніше хотіли втюхати всю свою новизну, а тут не можете дати відповідь на локальне питання у себе на блозі!
0

То чому ж ти двічі відмовлявся від неї, коли я пропонував її надіслати?
Непевний ти чоловік, вово.
А з такими взагалі ризиковано мати справу.
vova stasyuk   15:02
0

А для чого вона мені? Пане Клецман, я працюю у сфері юриспруденції, і я добре розумію, що будь-яка наукова робота - це результат інлектуальної діяльності, конкретного автора/авторів! Які в першу чергу мають на це авторське право. А знаючи вас пан Клецман, і взявши у вас цю "новизну" почитати, то б ви з мене вимагали гроші, або робили б наклепи, що типу я погань у вас обманом видурив вашу безцінну, єдину, унікальну наукову роботу світового, та якого бл..ь там планетарного - галактичного значення! Тому, як кажуть в Одесі: "Оно мне надо!". Тому я вам неодноразово зазначав, щоб ви самі опублікували свою працю або хоча б на своєму блозі!

Це з вами пане Клецман ризиковано мати справу! Бо ви себе ведете, як шарлатан та пройдисвіт, який всім обіцяє, що своєю "новизною" допоможе всім, але тільки коли у нього куплять його "новизну", яка ще є неопублікованою!!!

Ви дасте відповіді, на мої питання в попередньому коменті? І нарешті дасте відповідь, як ваша "новизна" має допомогти "украм-футбольорам" у боротьбі з "капіталістичними футбольорами", як ви зазначали?!
0

вово, а яке право взагалі ти маєш хоч щось від мене вимагати?
Чи це у тебе така юриспруденція бандитська?
vova stasyuk   09:20
0

Пан Клецман! Я не вимагаю від вас нічого, ви маєте повне право відмовитися, як кажуть давати свідчення. Проте пан Клецман! Не забувайте, що ви зарвалися! Бо ви на кожному кроці розказуєте, як ваша новизна має всім допомогти, але вона не опублікована і в її "правді" неможливо переконатися. Але ви нею всіх громадян України охрещуєте "укрпридурками" та "ліберало-самодурами" (на це типу у вас є право, і ви вважаєте, що це правильно, а мене звинувачуєте у вимаганні, добре, що тої "новизни" вашої не читав, а то б гроші вимагали і брехали, що я обманом у вас заволодів вашою працею!), коли навіть не можете дати відповідь на просте локальне питання, про вашу "новизну" та футбольорів. Де ваша честь науковця??? Але, який "науковець" (одна праця за 30 років, і та не опублікована і не захищена!), така й честь! Ви пан Клецман маєте повне право відморозитися, як зазвичай від відповіді (хоча на сайті ультрасів колишнього фк "Дніпро", ви були готові викласти своє рішення цієї проблеми, то чого ви тут боєтеся це зробити?), але цим же ви підтвердите свій статус "пустомелі" і особи, яка типу страждає "комплексом невизнаного генія", і через який боїться дати конкретну відповідь! Рішення за вами пан Клецман!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі