Блоги → Перегляд

про недоінформованість інших народів про УПА і укр націоналістів

Неділя, 19:03, 07.03.21

Рейтинг
0 0
Переглядів
229

0
0

13119652a0dab1.jpg Олексій Левченко 15:40 up.gif down.gif 0 Цікаве спостереження.
Коли українофоб посол Ізраїлю в Україні Джоель Ліон, що страждає ідіотизмом, засудив марш з нагоди 112-ї річниці від дня народження Степана Бандери, який пройшов у Києві 1 січня 2021 року, і зробив у себе в твіттері хамський запис:

«Ми [жиди] рішуче засуджуємо будь-яке прославляння пособників нацистського режиму. Час для України примиритися зі своїм минулим»,

жоден (жожен!!) соросьонок не засудив жида-провокатора.
Зрозуміло на кого працює соросятня...
Принаймні, не на користь України.
https://politiko.ua/blogpost156200

 

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

просто у них там інфа не є повна і є часом спрощена ---------------------------------------------------------------------------

 

 

я знайшов як то воно там було між нім нацистами і укр націоналістами --------------------------------------------------------------------------

 

 

https://clio.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/01/Mandriv_2012_3_9.pdf

 

Ігор Гаврилів, Тарас Марискевич

 

ОУН І НІМЕЧЧИНА: ВІД СПІВПРАЦІ ДО КОНФРОНТАЦІЇ

 

 

У статті проаналізовано характер відносин між ОУН і Німеччиною в роки Другої світової війни. Проаналізовано причини, які привели до кардинальних змін у політиці ОУН і Німеччини.

Ключові слова: ОУН, Німеччина, фашизм, незалежність, Україна, держава

 

Вкотре представники реакційно-реваншистських сил, яким вдалося зміцнити свої позиції в Україні, бажають реанімувати колишні совєтські фальшиві стереотипи щодо співпраці українських націоналістів з військово-політичними колами Німеччини напередодні та в роки Другої світової війни. Знову намагаються очорнити справедливий характер визвольної боротьби Організації Українських Націоналістів (ОУН) за право українського народу вільно жити у незалежній державі.

 

В сучасній українській історіографії достатньо розроблена тема діяльності ОУН, опубліковані збірники документів українських, польських, німецьких та російських архівів, які беззаперечно доводять, що в час, коли українська нація була поставлена на межу етнокатастрофи, форми і методи боротьби оунівців були справедливі, бо змушували супротивників рахуватися із силою національного спротиву.

 

Однак видаючи бажане за дійсне, українофоби продовжують твердити: “Ідеї націократії, вождизму, антисемітизму, полоно- и русофобія створювали деяку спільність між програмами ОУН і нацистською партією” [1].

 

 

(даю вибірково бо довге) .!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

 

Українці були поневоленим народом, тому першочерговим завданням було визволитися й об’єднати всі етнічноісторичні землі у незалежній державі, а згодом вирішувати питання її розбудови. Власними силами це вирішити було вельми проблематично, тому сподівалися на допомогу країн, які мали претензії до наших окупантів.

 

 

Так, ще на початку 20-х років XX ст. керівництво Української Військової Організації (УВО) шукало зв’язків з німецькими чинниками. Адже німецький народ, як і український, зазнав поразки, хоча не втратив державності. Німці були не задоволені Версальською системою кордонів, позбавившись частини земель, вони ніяк не могли вийти з тотальної кризи, що охопила всі сторони життя суспільства.

 

 

Також збереглися особисті зв’язки, які були зав’язані в роки Першої світової війни. Начальна команда УВО на чолі з полковником Євгеном Коновальцем перебувала у Берліні, тому шукала контактів із військово-політичними колами Німеччини.

 

Керівництво УВО розраховувало на матеріальну підтримку міністерства оборони, співпрацюючи з молодшими офіцерами з відділу військової розвідки [5]. Є. Коновалець поручив Ріко Ярому організувати постійний контакт з головним командуванням німецької армії (рейхсвером) [6].

 

Як твердить львівський історик Ярослав Грицак, леґальним приводом для перебування українських політиків у Берліні був великий (бл. 475 млн марок) грошовий борг Німеччини перед колишньою Українською Державою, що складався з вартості вивезених за час німецької окупації українського зерна та матеріалів, а також українських державних депозитів у німецьких банках [7]. У такий спосіб керівництво УВО розраховувало отримати певну матеріальну допомогу від Німеччини.

 

Вже наприкінці 1922 р. у Мюнхені за участі фахівців Рейхсверу проведено перший вишкіл: тримісячні курси (20 осіб), які вивчали радіотехнічну справу та диверсійну роботу [8].

 

 

Також для ведення розвідки у Польщі на користь Німеччини УВО отримувала місячно 9 тис. марок та матеріальну допомогу: зброю, набої, вибухівку тощо [9]. В результаті у середині 20-х років УВО мала розгалужену й добре надагоджену сітку військової розвідки на терені всієї Польщі.

 

Так, у 1926 р. Історія України наукові виклади 3 / 2012 44 “увісти” розкрили плани поляків нападу на Литву; ці дані були передані Литві, Англії та Німеччині. У Кракові польською службою безпеки було викрито архів матеріалів УВО: мобілізаційні плани польської армії, плани організації армії в часи миру й війни, плани стратегічно важливих пунктів у Польщі, рисунки, кліші, фотографії військових об’єктів, спеціальні радіонадавальні і приймальні апарати, зброя, вибухові матеріали і навіть бактерії заразливих недуг.

 

 

Внаслідок цього в 1927 р. у Кракові судили 36 членів УВО за шпигунство і викрадання планів військових таємниць [10]. Використовуючи наявність конкретних фактів шпигунської роботи УВО, скерованої супроти польської держави, поляки поширювали тезу, що українська підпільна організація існує і направляється з-за кордону: Росії, Німеччини, Литви та інших держав.

 

 

УВО, своєю чергою, спростовувала закиди поляків, стверджуючи, що має на меті у відповідний час повалити Польщу, яка не має рації існувати у своїх теперішніх кордонах [11].

 

З появою ОУН зв’язки з німецькими військово-політичними колами дещо послабли. Однак у своїх геополітичних прогнозах оунівці розраховували на Німеччину, як потугу, що допоможе українцям у боротьбі з поляками та росіянами.

 

 

Так, у 1929 р. під час перебування у США голова ОУН Є. Коновалець говорив “...про неминучість Другої світової війни, до якої наш народ мусить бути відповідно приготований” [12]. Згодом у серпні 1931 р. у листі до полковника Романа Дашкевича він стверджував, що на Польщу нападуть Росія і Німеччина, тоді українцям в еміґрації необхідно буде творити офіцерські кадри, а в краю розпочати терористично-диверсійну акцію проти поляків [13].

 

У 1932 р., коли канцлером Німеччини став фон Шляйхер, німці вирішили відновити зв’язки з ОУН. Наприкінці 1932 р Є. Коновалець, Р. Ярий та представник німецької контррозвідки капітан Патціґ зустрілися на спеціальній нараді, де було укладено усну угоду про співпрацю [14].

 

З приходом до влади націонал-соціалістів на чолі з А. Гітлером відносини між оунівцями та військо-політичними колами Німеччини знову охололи. Є. Коновалець та його соратники, ознайомившись з “Майн Кампф”, були невисокої думки про Гітлера як політика і керівника Німеччини. Чільний діяч ОУН, майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич висловився про керівника нацистів так: “Гітлер напівінтелігентний, зарозумілий «юберменш» і дуже короткозорий” [15].

 

 

Передбачаючи дальший хід подій у Європі та світі, у 1937 р. голова ОУН Є. Коновалець твердив: “Війна неминуча за яких два-три роки. Німецько-італійська вісь намітила розібрати Совєтський Союз і якщо Гітлер не збожеволіє з його імперіалізмом Великої Німеччини, то Україна матиме автономію і своє військо” [18].

 

 

Ці думки поділяв відомий військовий стратег, член Проводу ОУН, генерал Микола Капустянський. Він арґументовано доводив імовірні плани Москви та Берліна в майбутній війні. Вважав, що в першу чергу буде зруйнована Польща, а українська проблема розв’яжеться завдяки організованій революційно-визвольній акції [19].

 

 

У міжвоєнний період Німеччина вважалася в українських політичних колах природним союзником проти Польщі та Росії.

 

З приходом до влади націонал-соціалістів зовнішня політика ІІІ Райху справляла враження, що метою їхнього походу на Схід є звільнення народів СССР від большевизму. Гітлерівський уряд, чи не єдиний, відкрито засудив спланований Москвою Голодомор в Україні 1932-1933 рр.

 

 

Німецька преса у 1938 р. широко висвітлювала становище українців в СССР. Було відзначено шахрайство большевиків щодо перепису населення 6 січня 1937 р. стосовно українців. Також у низці публікацій показано вищість українців над росіянами: у перших активістичне наставлення, в других – фаталістичне. Українець – працьовитий, свідомий своєї мети, думаючий наперід; росіянин – покладається на свою долю. Українець має домішок динарської крові з Балкану, росіянин – монгольської з північного Сходу [24].

 

 

Українська преса стверджувала: “Відсування чи пак недопускання до утворення на території сьогоднішого Совітського Союзу якого небудь одноцілого і тривкого державного організму є в інтересі Німеччини. Крім того розпад Совітського Союзу на окремішні національні держави (російську, українську, білоруську, грузинську, вірменську, тюркменську тощо), а також опанування східносибірських пустарів Японією Німеччина радо привітала б” [25].

 

Насправді ж, коли А. Гітлер твердив, що бажав би мати контроль над Україною, то не для підтримки її права на самовизначення, а для використання природних багатств і людських ресурсів [26].

 

У тогочасній німецькій політиці щодо майбутнього України існували дві позиції: одні бачили місце України після розвалу СССР у т. зв. “новій Європі” (Розенберґ, Канаріс, Браухіч, Райхенау), інші (Гітлер, Борман, Гіммлер, Герінґ) бажали повністю колонізувати її територію.

 

 

Військово-політичні кола Німеччини передбачали у майбутній війні використати український чинник. Так, 2 травня 1939 р. радник німецького МЗС П. Кляйст зазначав: “Ідеальним було би, якщо б конфлікт із Польщею був виконаний не з боку Німеччини, на теперішній час ми у Берліні обговорюємо питання включення у цю справу України [29].

 

В результаті шеф абверу (військова розвідка й контррозвідка) В. Канаріс активізує контакти з українськими політичними колами.

Внаслідок цього відбувся таємний вишкіл декількох сотень українців (т. зв. “борців за волю”), які з початком війни у складі загону ВВН (Берґ бауерн ґільфе – допомога верховинцям) під командою члена ПУН полковника Романа Сушка, як допоміжна формація, діяла проти поляків.

 

*******************

Було очевидним, що в обстоюванні національної ідеї потрібно сподіватися лише на власні сили. Разом з тим залишалася актуальною концепція використання німецької військової потуги для досягнення національнодержавницької мети.

 

Розкол в ОУН викристалізував дві позиції щодо розвитку подальших дій. ПУН на чолі з А. Мельником вважав, що прогнозований конфлікт між Райхом та СССР об’єктивно приведе до відновлення незалежності України.

 

Логічним видавалося те, що німці запропонують лідерові ОУН бути керівником України на кшталт Тіссо у Словаччині чи Павеліча в Хорватії. Цю позицію підтримали Український центральний комітет на чолі з В. Кубійовичем, Українське національне об’єднання в Берліні, очолюване Т. Омельченком. Вони працювали над створенням Української Держави під німецьким протекторатом [31].

 

 

У березні 1941 р. генерал М. Капустянський надіслав до німецького Генерального штабу спеціальний реферат, у якому висловив низку аналітичних міркувань з приводу можливої війни із СССР. У ньому він закцентував на тому, що перемогти червону армію доволі складно: “Проте ахіллесова п’ята СССР – це національне питання, зокрема українське питання, і хибна їх хижацька й виснажуюча державно-політична система, і сюди треба скерувати удар і йти з визвольними гаслами. Бо ж лише стратегічно перемогти СССР буде дуже важко” [32].

 

Треба зазначити, що шеф абверу В. Канаріс закликав до примирення мельниківців та бандерівців.

 

Також навесні 1941 р. було дозволено вишкіл близько 700 оунівців, які з початком німецько-совєтської війни у складі батальонів “Нахтіґаль” та “Роланд”, в аванґарді німецьких військ ішли визволяти Україну і мали стати основою для зародження національних збройних сил.

 

У результаті у вкрай несприятливих воєнних умовах оунівці зуміли мобілізувати свої сили для проголошення 30 червня 1941 р. у Львові Акту відновлення Української Держави. Відразу ж був сформований коаліційний уряд – Українське державне правління, що його очолив Ярослав Стецько, перед парламентом стала Рада Сеньйорів на чолі з патріархом галицького політикуму Костем Левицьким. Пізніше вона була перейменована на Українську Національну Раду у Львові, проіснувала до 27 липня 1942 р. Тобто позиція ОУН(Б) була спрямована на об’єднання всіх національно-політичних структур на демократичній парламентарній основі. Вони вважали, що війну потрібно використати для здобуття державної незалежності України, а далі вести переговори з воюючими сторонами з позиції суверенної держави.

 

Варто зазначити, що, на відміну від росіян, німецькі військовики доволі толерантно віднеслися до державних заходів українців. Вони не перешкоджали вивішуванню національних символів – синьо-жовтого стягу та тризубу. Можна було вільно виконувати під час імпрез національний гімн “Ще не вмерла України...”, а під час богослужінь церковний гімн “Боже великий, єдиний, нам Україну храни...”

 

Проте нацистська окупаційна адміністрація негативно сприйняла налагодження національного державницького життя. Були затримані та допитані німецькою поліцією С. Бандера, Я. Стецько та їхні соратники. Їх схиляли до того, щоб відкликати Акт проголошення Української Держави до закінчення воєнних дій.

 

Проте очільники ОУН (СД) стояли на тому, що проголошення у Львові незалежності є історичним фактом, як 22 січня 1918 р. у Києві та 1 листопада 1918 р. у Львові.

 

У кінцевому результаті німецьке керівництво вирішило знищити українські державницькі інституції, територію України поділити, а українські націоналісти зазнали репресій.

 

Таким чином, німецька окупаційна влада відкрито почала провадити шовіністично-колонізаційну Історія України ОУН і Німеччина: від співпраці до конфронтації 47 політику щодо України та українців, чим спричинила масовий рух Опору, що його очолила ОУН, створивши Українську Повстанську Армію. ----------------------------------------------------------------------------------------------------

 

тобто співпраця з німцями була. а потім зникла.

 

але хто з інших народів шукає деталі?

 

вони дивляться спрощено.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.