Блоги → Перегляд
Мітки ЖидодемократіяДемократіяжидодемократіядемократіяВідкрите суспільствоКарл ПопперДжордж СоросСоросЖидобільшовизмбільшовизмжидобільшовизмкомунізмсоціалізмнаціоналізмрасизмЖовтнева революціяРосійська імперіяВолодимир ЛенінЛенінЛенинСРСРСССРКомпартіяПерша Світова війнаДруга Світова війнаГромадянська війнаНімецька імперіяАвстро-Угорська імперіяОсманська імперіяРосіяНімеччинаВеймарська республікаСоюз СпартакаЄвреїєвреїжидиПопперфілософіяЛех ВаленсаСолідарністьВаршавський договірПольщаРадянський СоюзЙосип СталінСталінСталинЛаврентій БеріяБеріяЛев ТроцькийТроцькийКамєнєвЗиновєвВолодимир ПутінПутінПутинОлександр ЛукашенкоЛукашенкоБілорусьМайданЄвромайданКримДонбасПетро ПорошенкоПорошенкоУгорщинасоросятаСШАКарл МарксМарксАнрі БергсонПлатонСократтоталітаризмафінська демократіялібералізмГегельАристотельМіжнародний фонд Відродженняфонд ВідродженняВідродженняЛеонід КравчукЄвромайдан-SOSВолодимир ЗеленськийЗеленськийАТОРеволюція ГідностіЄвропейський СоюзЄСУкраїнаОлександр СушкоСушкосоросизм

«Жидодемократія – головна чума 21 століття» та «Теорія відкритого суспільства – Карла Поппера і Джорджа Сороса»

П'ятниця, 23:46, 09.04.21

Рейтинг
140 0
Переглядів
1252

0
0
У цій статті згадуються

 

«Жидодемократія – головна чума 21 століття»

та

 «Теорія відкритого суспільства – Карла Поппера і Джорджа Сороса»

Для того аби зрозуміти суть та витоки «жидодемократії», потрібно дослідити її так звану «генетику». Точніше сторінку світової історії минулого століття, де розповідається про «жидобільшовизм». «Жидобільшовизм», який і породив в 21 столітті такий феномен, як «жидодемократія». Але для усвідомлення цього, повернімось таки в 20 століття, де так званою політичною «головною чумою» став – «жидобільшовизм». Саме «жидобільшовизм» провів в Петрограді 1917 року – «Жовтневу революцію», яка остаточно покінчила з Російською імперією та породила СРСР. Більшість членів Комуністичної партії Радянського Союзу за національністю були євреї. Саме вони – безпосередньо і не тільки (причетні до цих злочинів, також були люди інших національностей) довели населення до Голодомору 1921-1923 рр., по всій території колишньої імперії; проводили «червоний терор» - катуючи, знекровлюючи та грабуючи населення; проводили злочинну та насильницьку колективізацію на селі і не тільки; проводили Голодомор на Україні в 1932-1933 рр.; вчинили три хвилі репресій в 30-х роках та багато інших злочинів.

Саме підступний «удар ножом в спину» царській армії в 1917 році, змусив останню остаточно капітулювати (Брестський мирний договір, березень 1918 року, укладали представники уряду Леніна з боку Росії) та відмовитись від всіх своїх завоювань і здати Німецькій та Австрійській імперії частину своєї території. Станом на весну 1917 року, по плану кінця 1916 року, царська армія мала переходити Карпати та вступати в Угорщину, а далі до австрійського Відня. Тобто в царської армії був потенціал, щоб хоча би вивести з війни (Перша Світова війна) Австро-Угорську імперію та продовжити боротьбу з потужною і домінуючою Німецькою імперією, яка на той час відбила у царської армії – пн-сх Польщу (з центром у Варшаві), Західну Білорусь та увірвалася у Прибалтику. Проте в той час (кінець 1916 – початок 1917 – до революційних подій в Петрограді у лютому та жовтні 1917 року) успішно складалася ситуація на Кавказькому фронті, де царська армія прорвала фронт та увірвалася в пн-сх Османську імперію (нині пн-сх Туреччина). Тому можна сказати, що десь царська армія вигравала, десь програвала, а десь «ділила ковдру».

Але жидобільшовики мали інший намір, тому вони провели в 1917 році успішно дві революції та повалили Російську імперією разом з її армією, яка була на двох фронтах (Східний та Кавказький фронт Першої Світової війни). Згодом після Громадянської війни (1917-1921), яку виграли жидобільшовики у Білогвардійців, дякуючи своїм обіцянкам - скасувати всі соціальні класи та урівняти всіх, вони почали 70-річний «червоний терор» ряду народів (1921-1991). Подальшу історію цієї країни, а точніше «союзу», всі ми добре знаємо.

Проте Російська імперія стала не єдиною жертвою жидобільшовизму. Другою жертвою стала Німецька імперія, яка також брала участь у Першій Світовій війні (1914-1918). Євреї (тепер німецькі) знову завдали підступний «удар ножом в спину», але тепер німцям. Німецька імперія та її армія, станом на початок 1917 року, окупувала успішно російську пн-сх Польщу (Царство Польське в складі Російської імперії), Західну Білорусь та увірвалася в Прибалтику. В тому ж 1917 році вони посилають в Росію – Леніна, який на німецькі гроші проводить по всій імперії масові безлади, які призводять до двох революцій, та які прикінчують її імперію. Звісно цим скористалися також англо-саксонські масони та євреї, які також були зацікавлені у повалені Російської імперії, так як вона у війні з Османською імперією (Кавказький фронт), могла захопити протоку Босфор (вихід з Чорного моря в Середземне), Балкани та увірватися в Західну Європу, захопивши австрійський Відень та розбивши його армію, яка і так ледь «дихала». Проте така сама доля, як і Російську імперію спіткала - Німецьку.

Єврейський «Союз Спартака» (більшість членів були – євреями) в кінці 1918-го, а точніше 4 листопада – проводять бунт матросів у Кілі, який переростає у масовий бунт народу по всій імперії, який втомився від 4-річної війни, економічної кризи, продовольчої кризи та жертв на фронті. В результаті 11 листопада 1918 року – Німецька імперія – капітулює та втрачає завоювання на Східному фронті, а саме: пн-сх Польщу, Білорусь, Україну, Литву, Латвію, Естонію та Фінляндію. На Західному фронті більшу половину території Бельгії та незначну частину пн-сх Франції. Тобто Німецька імперія програла війну будучи не на власній території. А все це, завдяки єврейському «Союзу Спартака». Згодом на просторах колишньої Німецької імперії відбудеться так звана «Громадянська війна», єврейські «спартакісти» проголосять Баварську та Бременську радянську республіку (січень-травень 1919 – загальні проміжки існування), але сили нового демократичного уряду їх знищать та проголосять 11 серпня 1919 року - демократичну Веймарську республіку. Більшість єврейських «спартакістів» перебереться у Радянську Росію, де примкнуть до більшовиків («жидобільшовиків») та будуть з їхнім керівництвом творити «Рєволюцию і Красний тєрор».

Зрозумівши суть «жидобільшовизму» (також з ним можна ознайомитися в моїх статтях за посиланням - https://politiko.ua/blogpost155873 та https://politiko.ua/blogpost156987 ) переходимо до «жидодемократії». Нині «жидодемократію» представляє теорія «Відкритого суспільства», яку породив єврей Карл Поппер (1902-1994). А нині продовжує цю філософію його учень (або студент) – Джордж Сорос (навчався в Лондонській школі економіки у 1947-1950 рр., де викладав Поппер). Сорос нині є одним із світових та американсько-єврейських мільярдерів (про Сороса можете також ознайомитися у моїй статті за посиланням - https://politiko.ua/blogpost155602 ), якого часто називають впливовим масоном. Йому закидають версію того, що він доклав зусиль для розвалу Варшавського договору, а згодом СРСР. Що саме він фінансував демократів комуністичної Польщі (ПНР – Польська Народна Республіка), а саме Леха Валенсу і його політ силу «Солідарність» в напружений для країни - 1981 рік. Що він фінансово підтримував дисидентів всього Радянського Союзу. І саме через те, що СРСР було – «закритим суспільством», а не «відкритим» (згідно теорії Поппера), він мав за ціль повалити цю «імперію зла». Звичайно також він хотів встановити прозахідне єврейське всевладдя, особливо після того, як «кермо Союзу» почали брати в руки кавказці в обличчі – Сталіна і Берії, які в 30-х роках остаточно ліквідували євреїв - Троцького, Камєнєва і Зиновєва. Проте «взявши кермо у свої руки», Сталін і Берія таки не позбулися чисельних євреїв в Компартії.

З моменту розвалу СРСР, у пострадянські країни активно ринули представники Сороса, які поширювали там ідеї «Відкритого суспільства» та інститут демократичного суспільства. З приходом до влади в Росії Володимира Путіна у кінці 90-х років, організації Сороса почали активно звертати, а діяльність забороняти. А ще швидше з організаціями Сороса розібрався президент Білорусі – Олександр Лукашенко, який ще в 1997 році повністю заборонив їхню діяльність. На Україну в той час великий вплив мала Росія, тому Сорос особливо там також не розгулювався. Проте події Майдану кінця 2013-го та початку 2014-го року, а після нього окупації Криму Росією, а згодом війни на Донбасі, яку спровокував Путін, дали можливість Соросу знову повернутися в Україну після усунення проросійської влади в обличчі Віктора Януковича. В президентських виборах 2014-го, а саме у кінці травня, він підтримав українського єврея – Петра Порошенка, який в 2015-му йому (Соросу) присвоїть орден Свободи за підтримку України на міжнародній арені. Саме з цього моменту розпочалася «окупація» України Соросом, «соросятами» та «соросизмами». На своїй історичній Батьківщинні – Угорщині, Сорос визнається ворогом угорської нації, а діяльність його організацій забороняється, або здійснюється протидія з боку держави. Сам Сорос народився в Королівстві Угорщина у 1930 році у родині угорських євреїв, яка в 1936 році взяла угорське прізвище – Шорош. Його батьки після Другої Світової війни (1947 рік) вирішують емігрувати в Британію, де Джордж Сорос отримає освіту та познайомиться зі своїм «учителем» і також євреєм – Карлом Поппером. Згодом Сорос, а саме в 1956 році перебереться в США.

«Відкрите суспільство»

А тепер переходимо до розуміння самого терміну – «Відкрите суспільство». «Відкрите суспільство та його вороги» (англ. The Open Society and Its Enemies) — книга британсько-австрійського філософа Карла Поппера (викладача Джорджа Сороса), написана під час Другої Світової війни і видана у 1945 році в Лондоні у видавництві «Routledge». Книга перевидавалася два рази - у 1995 та 2013 роках. Український переклад вперше вийшов друком у 1994 році у видавництві "Основи". "Відкрите суспільство та його вороги" складається з двох томів: перший має назву "У полоні Платонових чарів" (англ. The Spell of Plato), другий - "Спалах пророцтва: Геґель, Маркс та послідовники" (англ. The High Tide of Prophecy: Hegel, Marx, and the Aftermath).

Робота над книгою відбувалася в умовах невизначеності у роки Другої світової війни у Новій Зеландії, куди Поппер емігрував у 1937 році з Австрії. Там (Нова Зеландія) він протягом 1937-1945 років працював викладачем філософії у Крайстерчському університеті у графстві Кентербері. Для видання книги було залучено кількох науковців із сфери філософії та соціальних наук, тому - Ернсту Ґомбріху було доручено основне завдання з пошуку видавництва, Фрідріх Гаєк був захоплений соціальною філософією Поппера і намагався його переманити до Лондонської школи економіки, а Ліонель Роббінс і Гарольд Ласкі мали вичитати рукопис, первісна назва якого була "Соціальна філософія для кожного" (англ. A Social Philosophy for Everyman). А відому сьогодні назву для книги запропонував Майкл Дж. Фіндлі, який відкинув не лише первісну, але також два інші варіанти назви - "Три псевдопророки: Платон-Геґель-Маркс" (англ. Three False Prophets: Plato-Hegel-Marx) та "Критика політичної філософії" (англ. A Critique of Political Philosophy).

Вперше термін "відкрите суспільство" запропонував Анрі Бергсон. Проте його концептуальне дослідження здійснив Карл Поппер (1902-1994). У теперішній час дослідження концепції відкритого суспільства продовжує Джордж Сорос (студент або учень Карла Поппера). Карл Поппер розробив концепцію відкритого суспільства та захищав ліберальну демократію, протиставляючи їх критиці теорії "релігійного" історизму, у відповідності до якої історія неухильно розгортається у відповідності до універсальних законів. Автор критикував Платона, Геґеля і Маркса за тоталітарність мислення, яка ґрунтується на ідеях історизму, називаючи їхню політичну філософію пророцтвом.

Перший том цієї книги, під назвою "У полоні Платонових чарів" відображає точку зору Поппера про те, що більшість перекладачів Платона протягом століть перебували у полоні величі класика античної філософії і його неповторного стилю. При цьому Поппер стверджує, що вони безкритично прийняли політичну філософію Платона як зразкову ідилію, не беручи до уваги її небезпечні тенденції до тоталітарної ідеології. На відміну від більшості послідовників Платона у його час, Поппер відрікся від Платонових ідей перейнятих у Сократа, стверджуючи, що перший у свої пізніші роки не підтримував жодних гуманітарних та демократичних ідей свого вчителя. Зокрема, Поппер звинувачує Платона у його зраді Сократу у праці "Держава", у якій Платон зображає Сократа прихильним до тоталітаризму.

Карл Поппер розглядає Платоновий аналіз соціальних змін і настроїв, визнаючи його хист як соціолога, проте відкидає запропоновані ним варіанти вирішення цих проблем. Це пов'язано з тим, що Поппер трактує гуманістичні ідеали Афінської демократії як передумови зародження його уявлення про "відкрите суспільство". Ненависть Платона до демократії призвела його до потреби "захищати обман, політичні фантазії, табуйовані забобони, придушення істини, і, зрештою, жорстоке насильство". Поппер вважав, що історичні ідеї Платона обумовлені страхом перед змінами, що зумовлені ліберальною демократією. Також, як аристократ і родич афінського диктатора Крітіаса, Платон, за словами Поппера, був прихильним до олігархії свого часу і зневажливо ставився до пересічних громадян. Поппер також підозрює, що Платон був жертвою власного марнославства і хотів сягнути найвищого статусу Філософа у відповідності до власного уявлення про найкращого правителя. Останній розділ першого тому має таку ж назву, як і уся книга, і розкриває власні філософські міркування Карла Поппера про необхідність ліберальної демократії як єдиної форми державного врядування, що дозволяє здійснювати інституціональні перетворення без застосування насильства та кровопролиття.

У другому томі цієї книги, під назвою "Спалах пророцтва: Геґель, Маркс та послідовники" Карл Поппер критикує Георга Вільгельма Фрідріха Геґеля та Карла Маркса, простежуючи розвиток їхніх ідей від Аристотеля, стверджуючи, що саме вони були передвісниками і основоположниками тоталітаризму XX столітті. Поппер визнає, що на відміну від Геґеля, Карл Маркс глибоко переймався тяжким становищем простих людей і несправедливістю, яка панувала у його час в капіталістичних суспільствах. Крім цього, праці Маркса пропонують цікаві економічні, соціологічні та історичні уявлення. Проте Поппер категорично відкидає історичний, анти-раціональний і тоталітарний світогляд Маркса.

Тому роблячи висновок з книги автора (Карла Поппера) про теорію «відкритого суспільства» маємо таку картину, що «Відкри́те суспі́льство» — це суспільство, яке базується на визнанні того факту, що ніхто не має монополії на істину (плюралізм), що різні люди мають різні погляди та інтереси, і що існує потреба в установах, які б захищали права усіх людей і давали б їм змогу жити разом в мирі і злагоді. Термін «відкрите суспільство» вжито філософом та й звісно ж автором цього «чуда» -  Карлом Поппером в його книзі «Відкрите суспільство та його вороги», що вийшла друком у 1945 році. Основними рисами, що характеризують відкрите суспільство, є верховенство права, демократично обрана влада, інститути громадянського суспільства, захист прав меншин. Сьогодні великим прихильником ідей Поппера про відкрите суспільство є Джордж Сорос (який є учнем та студентом Карла Поппера), та який заснував у Нью-Йорку 1979 року Інститут відкритого суспільства, а першу Східно-Європейську фундацію — в Угорщині у 1984 році. Сьогодні Джордж Сорос фінансує мережу фундацій, які працюють у 31 країні Центральної та Східної Європи і колишнього Радянського Союзу, а також у Південній Африці, Гаїті і США. Діяльність фундацій спрямована на розбудову і підтримку інфраструктури відкритого суспільства.

Фундації Сороса діють в Албанії, Азербайджані, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Вірменії, Гаїті, Грузії, Гватемалі, Естонії, Казахстані, Киргизстані, Латвії, Литві, Македонії, Молдові, Монголії, Південній Африці, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, Словенії, Таджикистані, Угорщині, Узбекистані, Україні, Хорватії, Чехії та інших країнах. Ці фундації орієнтовані на розбудову відкритого суспільства. З цією метою вони підтримують програми та ініціативи у сфері освіти, громадянського суспільства, незалежних засобів масової інформації, розвитку мережі Інтернет та електронної пошти, видавництва, прав людини, мистецтва і культури, реформування соціальної, правової і економічної систем. Інститут відкритого суспільства у Нью-Йорку та Інститут відкритого суспільства у Будапешті створюють програми для вирішення проблем, що є спільними для багатьох фундацій, надаючи адміністративну, фінансову і технічну підтримку.

Джордж Сорос і Україна

В Україні головним обличчям Джорджа Сороса є - Міжнародний фонд «Відродження» — одна з найбільших українських благодійних фундацій, неурядова організація. Фонд засновано у квітні 1990 року. Він входить до створеної Джорджом Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства, що працюють у 130 країнах. Фонд має автономію у визначенні пріоритетів та стратегії. Фонд підтримав понад 10 тисяч проектів, вклавши 310 млн $. Офіс розташовано в Києві (вул. Січових Стрільців, 46). Вся історія фонду Сороса в Україні, а точніше ще тоді в УРСР, почалася - 8 квітня 1990 року, коли Фонд відкритого суспільства Джорджа Сороса, разом із товариством «Просвіта», Українською радою миру та організацією «Зелений світ» спільно заснували фонд «Відродження». Серед представників цих організацій до заснування фонду були долучені Юрій Щербак (Зелений світ), Павло Мовчан (Просвіта) і Борис Олійник (Фонд культури). Також до ради директорів фонду тоді приєдналися Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Володимир Василенко і Валентин Симоненко. Першим керівником Фонду став відомий україно-швейцарський вчений, економіст і меценат Богдан Гаврилишин. В 1994 році президент України - Леонід Кравчук доручив органам влади сприяти роботі фонду.

Фонд типу «долучався» до адвокатування важливих для розвитку громадянського суспільства реформ та ініціатив. У 1998 році за його підтримки було проведено перший в Україні екзит-пол, що відбувався в рамках парламентських виборів, а у 1999-му сприяв реформі пенітенціарної системи. Метою цієї реформи було демократизація тюремної системи, з метою дотримання прав людини, міжнародних стандартів поводження з в'язнями, гуманізації та переорієнтації діяльності на людяне ставлення до засуджених та їх соціальне збереження. З початку 2000-х фонд починає сприяти розвитку незалежної медіа-сфери та журналістики (саме з цього Сорос починає свою «окупацію»). У 2002 році за його фінансової підтримки було започатковано Громадське радіо — першу незалежну «розмовну» радіостанцію в країні. Того ж року за сприяння фонду було створено Незалежну медіа-профспілку (НМПУ), яка стала першою незалежною всеукраїнською профспілкою працівників медіа-сфери та єдиною профспілкою, що входить до міжнародної федерації журналістів (IFG).

У 2008 році за підтримки фонду було запущено перше незалежне бюро журналістських розслідувань «Свідомо», діяльність якого триває до тепер та спрямована на висвітлення незаконної діяльності влади. А 2010 року українські журналісти започаткували рух «Стоп цензурі!», який ставить за мету відстоювання свободи слова, запобігання встановленню цензури в Україні, перешкоджанню професійній діяльності журналістів та порушенню професійних стандартів при висвітленні суспільно-політичних питань. Організаційна підтримка руху та розвиток журналістських профспілок фінансуються за рахунок грантів Міжнародного фонду «Відродження». Важливою складовою діяльності фонду у цей період стала адвокація та забезпечення доступу громадськості до публічної інформації, прозорості видобувних галузей і діяльності влади, правової допомоги, паліативної допомоги та реформування системи освіти. Також фонд у 2007 році підтримав відкриття першого в Україні «прозорого офісу» — Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) у Вінницькій міській раді (Вінницький клан – Порошенко).

У 2011 році було прийнято закони «Про доступ до публічної інформації» та «Про безоплатну правову допомогу». Закони, у розробці яких активну участь брав фонд, та які типу сприяли  дотриманню прав людини: права на інформацію та права на правову допомогу. З моменту прийняття законів інформація про діяльність влади ставала відкритою, а всі українці незалежно від фінансового стану, мали право отримати безоплатну правову допомогу від держави (хоча чесно це все – «бла-бла-бла» - від автора цієї статті, тобто мене). Захистом прав людини з рівним доступом до правосуддя зараз займається програма «Права людини і правосуддя» (доволі кволо займається – також від автора статті). У сфері освіти фонд займався адвокацією реформи, результатом якої стало впровадження та законодавче закріплення у 2005 році ЗНО. Центр тестових технологій Міжнародного фонду «Відродження» спільно з Міністерством освіти та науки України займався розробкою та апробацією тестових завдань ще з 2002 року.

З кінця 2013 року фонд підтримав ініціативу Євромайдан-SOS та інші громадські ініціативи Майдану, надавав кошти на лікування та реабілітацію 300 постраждалих майданівців. Це один із доказів того, що до організації Євромайдану кінця 2013-го, має Сорос, і все що в подальшому дало реакцію від цього (стосується української влади та економіки), це також справа його рук, але тут я нікого і ні в чому не переконую, кожний сам робить висновок з цього. Звісно окупація Криму Росією та війна на Донбасі – це вже війна між Путіним та Соросом за Україну, тому не дивно, що з кінця травня 2014-го – наступні два президенти України (Порошенко і Зеленський) – це євреї. Від початку війни на Сході Україні фондом було створено центри допомоги учасникам та учасницям АТО і ВПО, які взяли на себе правову підтримку учасників та учасниць АТО і їхніх родин у таких питаннях, як набуття статусу учасника бойових дій, доступ до безкоштовного лікування, отримання соціальних пільг. Паралельно надавалася і психологічна підтримка. Після завершення Революції, у 2014—2015 роках фонд та його грантери були залучені до прийняття низки законів з антикорупційного пакету 2014 року, закону «Про доступ до відкритих даних», «Про відкритість використання публічних коштів» і запуску сервісу E-data, започаткування антидискримінаційного «Індексу корпоративної рівності». Фонд також став одним із фундаторів Українського кризового медіа центру, який надає інформацію про події в Україні та виклики і загрози національній безпеці. Зараз організація перетворилася в один із ключових інформаційних майданчиків громадянського суспільства та місце для обговорення реформ.

У 2017 році більш ніж десятирічна історія просування фондом безвізового режиму з ЄС увінчалась успіхом (Сорос після відмови Януковича, щодо плану євроінтеграції України, профінансував активістів Євромайдану). За допомогу в отриманні безвізу виконавчий директор фонду Олександр Сушко (нині також керує фондом в Україні від імені Сороса) отримав орден «За заслуги» ІІІ ступеня (коли в той час українські солдати на фронті, ризикуючи своїм життям за цілісність України, навіть гідну зарплату не можуть мати). Цього ж року фонд підтримує Школу тренерів «Нової української школи», яку проводила громадська організація «Освіторія» у співпраці з Міністерством освіти. З початку пандемії Covid-19 у 2020 році, фонд спрямував частину своїх фінансових ресурсів на боротьбу із поширенням вірусу та наслідками пандемії для України, розпочинаючи гуманітарну ініціативу «Людяність і взаємодопомога» (ну це як ще подивитись!). За дев'ять місяців ініціативи було підтримано 191 проект на суму 21,5 млн гривень, а також виділено 3 мільйони гривень на прямі закупівлі медзакладам.

Міжнародний фонд «Відродження» проводить свою діяльність, типу керуючись стратегією, яка визначає ключові напрямки, за якими фонд здійснює підтримку. Після Революції Гідності і зміни влади в країні, підтримка фонду є вирішальною в таких сферах або простіше сказати головними та офіційними принципами, ідеями та цілями фонду Сороса в Україні є:

боротьба з корупцією у владі через посилення тиску громадськості та сприяння антикорупційним реформам; 

моніторинг і документація ситуації з правами людини, потрібна для того, щоб домогтися запровадження антидискримінаційного законодавства та практик і зменшити масштаби зловживань у в'язницях і СІЗО;

забезпечення доступу бідних і вразливих верств населення до правосуддя та посилення їхніх правових можливостей; 

посилення правових можливостей ромів, розвиток інтеграційних моделей, які запроваджуватимуть молоді освічені циганські лідери;

боротьба з політичним популізмом і сприяння усвідомленому вибору;

запровадження практик і механізмів, що регулюють конфлікт інтересів; 

просування цінностей відкритого суспільства за допомогою зобов'язань України перед ЄС; 

створення прецедентів підзвітного використання коштів у сфері охорони здоров'я; 

вироблення збалансованої та недискримінаційної наркополітики.

P.S.

Якщо «жидобільшовизм» був головною чумою 20 століття, то «жидодемократія» нині головна чума 21 століття. «Жидодемократія» нині представляє собою теорію єврейського філософа Карла Поппера, який просував ідею «Відкритого суспільства». Нині цю ідею реалізовує практично Джордж Сорос - студент, або як кому краще - учень того ж Поппера. Сорос навчаючись у Англії, був студентом Карла Поппера, який проводив йому лекції. Саме тоді Сорос захопився ідеями «Відкритого суспільства». Тому згодом (після того, як він розбагатів) його імені приписували фінансування демократів у країнах Варшавського договору, таких як Лех Валенса і його «Солідарність», які привели до падіння цього комуністичного союзу. Соросу також приписували фінансування дисидентів в СРСР. Звісно це лише версії, а не доведені факти, але в будь-якому випадку вони залишаться фактами, хоч і не доведеними. Проте єдине, що можна сказати в підтвердження цієї версії, те що Сорос з кінця 80-х у СРСР фінансував інститут демократичного суспільства. Цей факт уже доведений! І доведено те, що Сорос намагався мати політичний вплив в Росії та Білорусі через свої фонди, які згодом з приходом до влади Путіна і Лукашенка відповідно – закрили. В Україну Сорос почав втручатися, ще за часів президенства Кравчука, який дав добро на діяльність соросівських фондів. Проте повномасштабна окупація Соросом України, розпочалася з часів президенства Петра Порошенка, який має єврейське походження. Нині діяльність Сороса підтримує чинний президент, також єврейського походження – Володимир Зеленський.

Згідно Попперо-Соросовського «Відкритого суспільства», ми повинні цінувати демократію і головне загальні права людей. Тобто українці на своїй землі повинні бути терпимими до представників інших націй, рас, віросповідань і головне сексуальної орієнтації. Українці мають терпимо відноситися до пропаганди змішаних шлюбів, тобто представників різних рас. Терпимо ставитися до пропаганди у мас-медіа, щодо одностатевих шлюбів і приймати це як норму. Змиритися з узаконенням дозволу всиновлення дітей одностатевими парами. Підтримати біженців з країн третього світу та прийняти їх до себе. Поважати фемінізацію та не перешкоджати новій сексуальній революції, яка остаточно руйнує типу «дурні» переконання про шлюб і родину, а точніше знищує ці інститути у суспільстві. Українці нині стаючи на одне коліно (зазвичай під час спортивних змагань) мають принижуватися і визнавати важливість чорної раси, коли існування інших рас не вважається важливим (подібних акцій щодо важливості життя інших рас – не проводять). Саме до цього і не тільки, нас веде «Відкрите суспільство».

Згідно ідеї Сороса, Біла раса має вимерти, бо тільки так буде остаточно покінчено з Білим імперіалізмом, а буде возвеличено єврейський. Євреям легше буде керувати кольоровим населенням. Бо в чорних розвиток зупинився, ще за доби Неоліту, а в арабів в Середньовіччі. А гени Білих легко підлягають асиміляції у перших поколіннях. Тому всі теперішні та за всю історію людства - досягнення Білих, підуть в «єврейське небуття». Тому Сорос активно та фінансово нині підтримує еміграцію африканців та арабів у країни Європи, щоб остаточно асимілювати корінне населення. Саме такі демократи, як він диктують умови життя Білим. Щоб ми на своїй землі поважали представників інших рас та віросповідань, а за перешкоджання реалізації їхніх традицій, філософії, способу життя та вірувань, ми можемо бути покаранні. Коли в той час, приїжджаючий Білий в якусь мусульманську країну, має виконувати всі їхні місцеві вимоги. То так і хочеться крикнути: «панове демократи, що це за дискримінація!? Де ж та ваша бл… демократія!?» Звісно жидодемократи мовчатимуть та продовжуватимуть геноцид Білих в Європі, знищуючи їхні нації, мови, культури, традиційний спосіб життя та наукові досягнення – лавиною кольорових емігрантів. Також хочеться спитатися, чому ми маємо приймати на своїй землі біженців від війни з Близького Сходу та Африки, коли Білі туди ніколи не втікали від війн на власному континенті? Але демократів ці питання не турбують, вони зайняті питанням Геноциду.

Також мені хочеться поговорити про концепцію Поппера, щодо «Відкритого суспільства» та демократизації суспільства. Поппер виступав проти тотальної влади, а підтримував лібералізацію суспільства. Щоб з боку влади не було тиску на громадське населення. Щоб кожний індивід був вільний і не переслідуваний. Щоб він мав право на вільне волевиявлення власної думки, поглядів і позиції. Але демократія, як теорія «Відкритого суспільства» не пояснює, що робити з інакодумством. Так є поняття «свободи слова» і «свободи думки», але нині в країнах з тотальним демократичним режимом, всіх хто висловився проти демократичних ідей, принципів та законів – засуджують. Для прикладу, нині за вживання слова - «чорний» в США, або у продвинутих країнах ЄС можна мати проблеми з законом на основі так званої «дискримінації за расовою ознакою». Хоча саме слово не має ніякого образливого та нецензурного значення. І таких прикладів безліч. Тобто попперівська демократія і його «відкрите суспільство» - це не інакше, як звичайна форма тоталітаризму, який він «типу» засуджував. То постає питання – для чого нам така демократія, яка бореться з інакодумством і суперечить власній ідеології – свободи слова та думки? Чому ніхто відкрито при демократичному режимові не може висловитися, як хоче? Якщо людина не вчиняє ніяких протиправних фізичних дій, не вчиняє вбивств, терактів ітд., то чому вона має бути покарана за свої політичні слова, якщо вони комуністичного, расистського чи анархістського значення? Поппер типу «прагнув» - свободи слова і відсутності тиску з боку влади за власні погляди. Проте теперішні демократи, як і учень Поппера – Джордж Сорос – відверто брешуть за так звану «демократію», «лібералізацію суспільства», і «повагу до свободи слова, думки та поглядів». Все це брехня! Демократія і «Відкрите суспільство» Карла Поппера – це розводняк для наївних!

По-друге! Карл Поппер так і не пояснив, що робити з інакодумцями у суспільстві. Всі ми знаємо про такий вислів, як – «скільки людей – стільки думок», тому серед нас є безліч демократів, соціалістів, анархістів, комуністів та расистів. І в будь-якому випадку, демократи «не демократизують всім мозги», бо з другого боку – це буде тиск, репресії, переслідування, свавілля і той же тоталітаризм. Також Поппером не пояснено, як ділитимуть владу та життєвий простір – «різномислителі». Просто кожен бачить по-своєму розвиток громади (економічний, соціальний, культурний). Комуністи це бачать у вигляді комуни, соціалісти з демократами у вигляді рівних прав та умов для всіх, анархісти це бачать у вигляді фрази – «нема влади – нема проблем» або «все вирішуємо природнім відбором», расисти це бачать у вигляді всіх – однолицих (тобто одного кольору обличчя). І я не можу ніяк представити цю картину, коли в одному місті або селі, зібралися представники всіх цих політичних категорій. Хоча тут можна згадати славнозвісну телевізійну програму – «Останній герой». Але в будь-якому випадку Поппер, так і не пояснив, як вирішити це питання не застосовуючи тиску та репресій з боку домінуючої влади. Я би пояснив, або навіть правильніше сказати – запропонував би, як вирішити це питання, але це вже буде у якийсь моїй наступній праці!

Коментарі

Чудово!
1. Прослідкуй розвиток жидодемократії від ілюмінатів та їх революції у Франції – і ти зрозумієш, що ця чума виникла набагато раніше 21 століття. Також уважніше придивися до "теоретичних напрацювань" жидів Маркса та Ульянова і до активного періоду жидобільшовизму в РФ/СРСР 1917-1941.
2. Наведи лад з ключовими словами, у тебе деякі тричі повторюються, багато зайвих.
vova stasyuk   15:28
+3

Ясне діло, що вона з'явилася раніше. І Велика французька революція 1789 року, яка була спрямована проти буржуазії та монархії, також була спровокована французькими євреями, які були невдоволені своїм політичним становищем. Тому вони використали звичайних французів, як "гарматне м'ясо". Звісно враховуючи тодішнє суспільство, яке ще не було масово промисловим, а більш аграрним, то основу "революціонерів" склали селяни та міська біднота. Весь парадокс цієї революції у тому, що її було зроблено руками вуличних злочинців, алкоголіків, банкротів, дешевих і продажних маргіналів. Але книжки з історії в школах не зазнаачають про соціальний статус тих "революціонерів", а просто зазначається, що їх зробили прості люди, які потерпали від всевладдя буржуазії та в ім'я "свободи". А от з жидобільшовизмом легше, бо на початку 20 століття відбулися дві революції, які повалили дві імперії. І тут є прямі докази на організаторів, як єврейський "Союз Спартака", який провів "Листопадову революцію" в Німецькій імперії і змусив її капітулювати в Першій Світовій війні. Але в книжках історії в школах, про революцію пишуть так - 4 листопада в Кілі повстали матроси, а 11 листопада німецький імператор погодився на капітуляцію, бо народ стомлений від війни повстав. А те що повстання матросів у Кілі та інші виступи населення в різних німецьких містах - були спровоковані єврейським "Союзом Спартака", то це уже замовчується. Саме цих "спартакістів" Гітлер мав за підступний "удар ножом в спину" німецькій армії, під час Першої Світової війни. Тому в книжках історії у школах пишуть красиві казочки про яскравих і головне справедливих персонажів, які мочать поганців - якщо так вирішила домінуюча ідеологія у суспільстві (Сорос же в Україні не скаже видавцям підручників з історії для шкіл - писати про євреїв, які революції та війни провокували). Тому ніхто з видавців не пише правди - хто насправді вчиняє революції та провокує війни.
Чого найбільше боїться Сорос? Ні, не Путіна, не Російської імперії. Путін і Сорос не вороги, вони лиш конкуренти. Конкуренти у питанні світового панування, глобалізації. У нав'язуванні світові своїх ідей. Україна для Путіна - втрачена територія, які він бажає повернути. Українці - відступники, що бажають мати власну державу, мову, історію. І за це, з точки зору Путіна, повинні бути покарані. Для Сороса Україна - це неоколонія, сировинний придаток багатих країн. Майбутнє України, з точки зору Сороса, це бідна відстала країна третього світу, яка повинна забезпечувати процвітання багатих країн, постачати робочу силу і сировину. Українці - раби які повинні працювати на світових олігархів і ТНК.Єдине чого бояться Путін і Сорос - це націоналізму. Сорос виділив великі кошти на боротьбу з націоналізмом в Європі. Тож вилікувати Україну від соросятиниі вберегти від посягань Путіна може лиш український націоналізм.
+4

Я бачу проблему не так в Соросі, як в його агентурі в Україні. Важливо щоб люди розуміли, що його грантожери - це не активісти, це лобісти його авантюрного бізнесу, що соросятня - це не громадський сектор, а іноземні агенти, які за великим рахунком є ворогами українців!
vova stasyuk   20:12
0

Але ж цю агентуру в Україні запустив Сорос і він задає "політику партії". Так в першу чергу небезпечні його агенти, бо вони в Україні, а він там в США. Проте усунення лідера та ініціатора, автоматично ліквідовує його агентурну мережу. Якщо не має - наступника. Соросу цього року - 91 рік. Скільки б він не мав грошей, і скільки б разів він собі не пересадив серце та інші органи, але він не вічний. Постає питання, чи є наступник у Сороса, особливо в політичному значенні. Чи буде хтось після його смерті утримувати фонд "відродження" та продовжувати політику "відкритого суспільства"? Бо це "відродження" розплодилося по всій Європі, а це велика кількість їхніх організацій, філій, офісів на багато десятків мільйонів доларів. І я не вірю, що у разі смерті Сороса - все це візьме і так просто пропаде. Але в будь-якому випадку проти "відродження", хто б не був на чолі, доведеться все одно боротися.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі