Вівторок, 16:24, 13.04.21

Рейтинг
15 0
Переглядів
465

0
0

Коли американська телекомпанія CBS показала 23 жовтня 1994 року десятихвилинний українофобський репортаж-коментар під лукавим заголовком "Огидне обличчя свободи", не одного глядача вразив ще й неправильний переклад українського слова "жид" англійським терміном "kike".

В українській, як і майже в усіх інших слов'янських мовах, слово "жид" - нормальний термін для ідентифікації національно-релігійної чи етнічної групи людей, яких ми називаємо англійською мовою "Jew", французською - "Juif", а німецькою - "Jude". В польській мові це буде "Zyd", в чеській - "Zyd", в болгарській - жид. і. т. д. Лише російська літературна мова зреклася цього слова i прийняла як правильний термін "єврей", а слово "жид" ще в середині XIX-го сторіччя визналa за образливе, подібне до французського "yuppin" чи англійського "kike". Отже, перекладаючи українське слово "жид" англійським терміном "kike", CBS практично заперечила існування окремої української мови, і в той самий час приписала антисемітизм українцям, які нормально вживають це слово.

З приводу цього надуживання перекладацького діла один український журналіст-коментатор писав так: "Роблячи фільм на суто заxідно-українському матеріалі, Сі-Бі-Есівські журналісти мусили б урахувати […], що Галичина - це найменш русифікована частина України, де колонізаторський дискурс так і не зміг пустити глибокого коріння, і це слово 'єврей' так і не прижилося, і то зовсім не через якийсь там 'спадковий' галицький антисемітізм, а лише тому, що галичани, чехи, словаки не захотіли зрікатися свого власного слова "жид" на догоду большевикам-русифікаторам" (Микола Рябчук, "Спотворене обличчя української незалежності", Наше слово, 4 грудня 1994). Справу можна було б представити більш доречно і чітко, бо не важливо, чи журналісти робили інтерв'ю в Галичині. Коли люди говорять українською мовою, то де б вони не були, всюди єдиним правильним словом є "жид", і тому його не можна перекладати образливим "kike".

Діставши дослівний запис (транскрипт) програми, торонтонська газета Україна і Світ переклала текст на українську мову і надрукувала його (Україна і Світ, листопад 1994). Але тут вийшла нова і не менш шкідлива плутанина. Терміни "Jew" та "Kike", які були в ориґінальному англійському тексті змішано й перекладено єдиним словом "жид". Отож, в зворотнім перекладі англійське образливе слово "kike" так і залишилося українським терміном "жид". Іншими словами, українська газета прислужилася CBS, показавши на практиці, що для українців "kike" і "жид" є те саме. Ось ще один випадок, цього разу більш серйозний, суржикізації (шовкової русифікації) української мови в… діяспорі. А його легко можна було б обминути.

Пригадаймо, що перша ґрунтовна публічна дискусія на тему слова "жид" відбулася більше як сто тридцять років тому на сторінках Основи (українсько-російський журнал, який видавала в Петербурзі українська громада) та Сіону (жидівський журнал, друкований російською мовою в Одесі). В кінці палкого довгомісячного сперечання, до якого пристали ще багато інших російських часописів, Сіон признав, що не можна вимагати від українців "міняти свою мову задля нашого капризу". І редактор закінчив таким висновком: "оскільки редакція [Основи] доводить, що в слові "жид" немає нічого кривдного і що в південноросійському наріччі [sic] не потрібно його заміняти ніяким іншим, то з нею не можна не погодитися" (Сіон, 10 вересня 1861).

У передмові до своєї книжки Про старі часи в Україні (Срентон, Пенсильванія, 1916) Михайло Грушевський писав:

"Ми називаємо жидів жидами не в образу, а тому що здавна в Україні їх так називано і вони самі себе так називали, і в цім імені нема для них ніякої образи чи ганьби. Тепер, правда, часто уважають це слово за образливе і тому називають жидів з московська 'євреями'. [...] Саме слово 'жид' не образливе і нема чого його вважати за якусь лайку. Інакше потім буде здаватися, що наші давніші письменники - Шевченко й інші - жидів лаяли, коли називали жидами, хоч вони зовсім не зневажають жидів, але називали їх так, як вони в нашій мові називаються."

Варто звернути увагу на дві речі в цитаті Грушевського:
1) що жиди самі себе так називали в українській мові;
2) що, міняючи слово "жид" на "єврей", робимо з Шевченка та всіх українських письменників, які коли-небудь вжили цей термін жидофобів.

Правильність слів Грушевського я мав нагоду перевірити у вісімдесятих роках у Монреалі. Після однієї публічної дискусії англійською мовою в синаґозі, де були заторкнені українсько-жидівські відносини під час Другої світової війни, до мене підійшли двоє старих жидів і запитали, чи я говорю по-українськи. В цій прихильній розмові вони самі перші ужили слово "жид" без найменшого комплексу чи вагання. Це були жиди, які виїхали з Галичини ще до того часу, коли "визволителі" занесли в Галичину термін "єврей".

А ось другий приклад. На міжнародній конференції, присвяченій 200-літтю Одеси, я виступав з доповіддю про американську допомогу голодуючому населенню Одеси в 1921-1923 роках. Більша частина фондів на цю допомогу прийшла від так званого "Джойнту", жидівської допомогової організації в Америці. Тому що мені пропонували доповідь виголосити українською мовою (вона була написана англійською), то слово "жид" було вжите дуже часто. Присутні, між якими було багато одеських науковців жидівського походження, сприймали доповідь на маловідому тему з зацікавленням і без найменшої неґативної реакції щодо вжитої термінології.

Слово "єврей" чуже українській мові: це вже продукт "вітчизняного виробництва". У двадцятих роках навіть Всеукраїнська Академія Наук уживала слово "жид", а заміняла його на "єврей" вже в "добрих сталінських" тридцятих. Перший науковий збірник про жидів ВУАН видала 1928 року під заголовком "Збірник праць жидівської історично-археологічної комісії". В другому збірнику, який вийшов кілька років пізніше, слово "жидівської" було вже замінено терміном "єврейської". І так, поволі, "ковалі душ і мов" витискали слово "жид" у Східній Україні, потім у Західній. Тепер дехто хоче накласти на нього табу і в діяспорі... Дивно слухати, як люди на провідних місцях в громадському житті діяспори, які донедавна майже ніколи не чули, не то щоб самі вживали слово "єврей", сьогодні зі запалом боронять суржиківське вживання цього терміну. Чи не забувають вони пересторогу академіка Михайла Грушевського про нав'язання мимоволі антисемітського ярлика українській літературі й культурі?

Люди, які наполягають на вживанні слова "єврей" (українська мова знає лише біблійне слово "гебрай"), практично відкидають слово "жид" і, хочуть вони того чи ні, признають рацію за тими, які твердять, що це слово лайливе. Логіка проста: або "жид" є коректним терміном, і ми його вживаємо; або воно є лайливим, і ми його відкидаємо. Але, якщо ми його визнаємо лайливим для сьогодення, то тим самим визнаємо його лайливим і для попередніx століть; воно лайливе і в усім нашім фолкльорі, і в усій нашій літературі! Тоді мусимо визнати антисемітською всю українську літературу, писану на Великій Україні по двадцяті роки двадцятого сторіччя, всю українську літературу західніх земель до Другої світової війни і всю літературу діяспори по сьогоднішній день. Тому не критикуймо CBS за те, що вона переклала "жид" на "kikе", і не дивуймося, коли такий самий дух антисемітизму буде автоматично приписаний українській клясичній літературі. 

Роман СЕРБИН, "ЗА ЯКУ СПАДЩИНУ?"

Стаття була надрукована в газеті Українське Слово (Париж). 21 травня 1995 р.; та журналі Кур'єр Кривбасу (Кривий Ріг).

Читайте також:

Коментарі

mart mart 22:14
+1
якщо ані євреї ані жиди тут не протестують то їм це однаково і байдуже.

цікаво чому вони не напишуть хоч слово на захист чогось?
0

Вони пишуть у своїх жидівських виданнях. Наприклад антукраїнське і українофобське жидівське видання "Радіо Свобода" декілька місяців тому підіймало жидів на акцію "Вилучимо слово "Жид" з українського вертепу!"
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі