Блоги → Перегляд
Мітки ПарадоксполітикадемократіяпарадоксмасониелітабуржуазіяпролетаріатДемократіягромадасуспільстводержавапряме народовладдясвобода словаРасизмЄвропарасизмЛГБТтолерантністьрівністьКомунізмбільшовизммарксизмкомунізмМарксизмКарл МарксМарксФрідріх ЕнгельсЕнгельсВолодимир УльяновВолодимир ЛенінЛенінЛенинЛев БронштейнЛев ТроцькийТроцькийЙосип ДжугашвіліДжугашвіліЙосип СталінСталінСталинМао ЦзедунЦзедунСРСРСССРРосійська імперіяНоменклатураноменклатураКПРСКомуністична партіяРадянський СоюзОлексій СтахановСтахановСоціалізмсоціалізмкапіталізмприватна власністьКапіталізмкласове суспільстволюдинаЖовтнева революціяВелика французька революціяНЕПдиктатураавторитаризмтоталітаризмМикита ХрущовХрущовМихайло ГорбачовГорбачовАнархізманархізмбездержавністьбезвладдявлададержавний примусСінді МілштейнсоціумімперіалізмдискримінаціяНеонацизмНацизмНеофашизмнацизмнеонацизмнеофашизмНаціоналізмнаціоналізмавтономиіндивідУльтраправіультраправіправілівісупремасизмуберменшунтерменшідеологіяНаціонал-соціалізмнаціонал-соціалізмАдольф ГітлерГітлерсвобода

«Парадокс – основа кожної ідеології»

Понеділок, 23:57, 31.05.21

Рейтинг
160 0
Переглядів
1619

0
0

«Парадокс – основа кожної ідеології»

Всім нам відомо, що слово парадокс означає формальнологічну суперечність, яка полягає в тому, що в процесі доведення створюються умови для одночасного доказу істинності і хибності певного висловлювання, причому доведення істинності цього висловлювання неодмінно веде до визнання його хибності та навпаки. Також це думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною. Саме друге тлумачення терміну «парадокс», більш підходить для сфери політики. Як Ви вже зрозуміли в даній моїй статті мова буде йти про парадокси в політиці, а саме в її ідеологіях. Політичні ідеології активно почали формуватися ще в 19 столітті. І їх тоді було безліч. І кожна ідеологія бачила по-своєму уклад суспільства. Проте доволі часто ідеологічні цілі, які ставилися для досягнення в суспільстві, часто суперечили реальності, самі собі та здоровому глузду. Тому я обрав кілька популярних світових ідеологій і буду описувати їхню парадоксальність, яка є невід’ємною їхньою частиною.

Демократія

Головний парадокс сучасної демократії – це зрада ідеї первинної демократії, тобто античної, яка зародилася в Стародавній Греції. В одних із попередніх статей, я неодноразово наголошував на цьому. Тому ще раз себе процитую – «антична демократія була поширена серед грецьких міст-держав, які мали у своїх містах такий керуючий орган як – народні збори. Участь в народних зборах брали лише громадяни міста, які туди потрапляли шляхом жеребкування. І що саме громадяни міста на зборах, безпосередньо та без будь-яких представників (теперішніх депутатів) вирішували питання, які стосувалися міста та його управління. А сучасна демократія, яка сформувалася на протязі 19 та 20 століття, вирішує державні та регіональні питання, шляхом представництва інтересів громади, через депутатів, яких і громада обирає. Проте ті політсили, які балотуються, через своїх представників (кандидатів у депутати) в державні органи, практично всі фінансуються – елітою, тобто олігархами і масонами. І що новообрані депутати, у першу чергу на законодавчому та управлінському рівні, відстоюють інтереси еліти, а не тих громадян, які їх обрали. По суті і де-юре, громада своїми голосами формує депутатський склад, який бере участь у прийнятті законів та рішень, які стосуються певного населеного пункту або держави, та який типу має відстоювати інтереси громадян, які їх обрали, але напряму сама громада – не бере участь в управлінні тим же певним населеним пунктом та державою. Тобто сучасна «демократія» діє без свого головного, первинного та ідейного принципу – прямого народовладдя! І що нині - право місцевого самоврядування, це єдине, що хоча б чимось нагадує про первинні ідеї античної демократії» («Демократія та не та» (09.02.2019) - https://politiko.ua/blogpost152886).

Головні парадокси демократії:

Відхід від первинної та головної ідеї демократії – прямого народовладдя, тобто безпосередньої участі населення у вирішенні питань регіонального та державного значення шляхом голосування, а не голосуванням своїх представників – депутатів.

Порушення власного принципу – свободи слова, тобто сучасна демократія дискримінує або забороняє в межах законів політичну діяльність комуністів, анархістів та нацистів, і звісно переслідує за переконання.

Расизм з яким типу «бореться» демократія, насправді вона ж його реалізовує, а саме нині у вигляді світової акції – «життя чорних важливе», коли під час публічних виступів чи зібрань, люди стають на одне коліно в честь поваги до життя чорних. При тому аналогічних акцій в честь поваги до життя білих, жовтих чи латиносів не проводять. Виявляється життя чорних важливе, а життя інших, то таке. ЦЕ ПРЯМИЙ РАСИЗМ ВІД ДЕМОКРАТІЇ!!!

Расизм щодо корінного населення – у Європі масово до корінного населення заселяють емігрантів не поважаючи права перших на власний історичний життєвий простір. При тому міжнародна демократія по всій планеті дбає про захист від асиміляції та знищення первісно-общинних народів в Латинській Америці (племена індіанців), Африці, Азії та Океанії.

Пропаганда знищення моральних цінностей, а саме поширення та підтримка ЛГБТ-руху, легалізації наркотиків, проституції, одностатевих шлюбів. Демократії потрібно було просто це дозволити, а не відкрито за це агітувати та добровільно-примусово впроваджувати у суспільстві (масштабні акції в честь підтримки та уведення окремої квоти для представників ЛГБТ в кожній сфері життя).

Принцип рівності -  Для прикладу на території Європи, корінне населення має толерантно ставитися до представників інших віросповідань, які носять свій традиційний одяг (мусульманські жінки), коли при тому, приїжджаючи в мусульманську державу, ти в обов’язковому порядку маєш відповідати їхньому дрес-коду. Чому на території кольорових (Африка, Близький Схід, Азія, Латинська Америка) не запроваджуються демократичні режими, які передбачали рівність прав всіх людей? Чому не захищаються права сексуальних меншин, феміністок, трансгендерів? За Близький Схід і всі інші мусульманські країни, де права жінок пригнічені і переслідуються секс-меншини, ООН чомусь не уводить проти них санкцій. В Азії, особливо в Індії, де традиційно досі діє кастова система, яка суперечить загальним правам людини (1948 року), також місцевій владі все сходить з рук, проте в Європі, ти маєш толерантно ставитися до представників з цього регіону. Чому в Європі, якщо ти кольорового назвеш чорним, то ти расист, коли в тій Африці, Білих не тільки Білими називають, а й можуть вбити за цей колір (слід згадати як чорні в себе своїх альбіносів вбивають, бо вони – Білі), то нічого, то не расизм!? На Близькому Сході і в інших мусульманських країнах, можуть відмовити християнам у будівництві власного храму, а коли в Європі місцева влада намагається перешкодити будівництву мечеті, то вони расисти і дискримінують права осіб іншого віросповідання. Також на території кольорових, Білого можуть легко засудити до смертної кари, якщо він порушив їх закони, коли в Європі, кольорового, який порушив закон, борці за права людини можуть врятувати від покарання (навіть якщо теракт зробить, то його максимум на довічне посадять, де обмежать його пересування у просторі, а так всі інші права будуть захищені).

Демократія нині намагається боротися з расовою дискримінацією - сама ж пропагує расизм. Намагається боротися з тиском влади на суспільство – добровільно-примусово насаджує свої принципи та ідеї суспільству. Намагається боротися за свободу слова – перекриває цю свободу для всіх – недемократів. І весь час всіх своїх ідеологічних ворогів звинувачує у тоталітаризмі, хоча сама є тоталітарною. Тільки у неї зовсім інша стратегія, спочатку вона дозволяє всім висловитися, а потім «душить» всіх інакодумців.

Комунізм

В новий час, у ХІХ ст., внаслідок впливу Французької революції з її гаслами загальної «Свободи, Рівності та Братерства», французьке суспільство дійшло до скасування соціальної нерівності людей та побудови безкласового та безвладного суспільства через скасування приватної власності, або, щонайменше, власності на засоби виробництва. Розвиток цих ідей у Європі привів на кінець ХІХ ст. до формування окремої спеціальної теорії — «комунізму». Класиками її вважаються Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Їх послідовниками у ХХ ст., що втілювали ідеї класиків на практиці, додаючи чимало від себе, вважаються такі політичні діячі: Володимир Ульянов (Ленін), Лев Бронштейн (Троцький), Йосип Джугашвілі (Сталін), Мао Дзедун та інші. Першими ідеї комунізму спробували втілити у Франції (1871 р.), а вже потім більшовики в СРСР. В наш час, з точки зору власної апологетики, комунізм — це суспільний лад (або особлива суспільно-економічна формація), що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва. Це також наукове і філософське вчення про майбутнє безкласове суспільство, в якому відсутня приватна власність на засоби виробництва та експлуатація людини людиною, а також це практика втілення цього вчення у життя.

Головними цілями комунізму було знищення класової нерівності та інституту приватної власності. Якщо приватну власність ще можна було якось знищити, то класову нерівність – ні! Яскравим прикладом є перша та головна комуністична держава, як СРСР. Після завершення Громадянської війни на просторах колишньої Російської імперії (1917-1921), багато представників буржуазії (практично всі) покинули Росію. Офіційно встановивши свою владу, більшовики взялися за остаточне знищення всіх класів у суспільстві. В результаті вони знищили всі старі класи, що існували при Російській імперії. Проте породили нові класи і нову буржуазію. Новою буржуазією стала – номенклатура. Номенклатура в СРСР – це працівники державних органів та керівники підприємств, фабрик, заводів, які мали більші пільги, пенсії, зарплати і звісно першочерговий доступ до всіх дефіцитних та імпортних товарів, на відмінну від простих робочих. Саме вони стали новою буржуазією. А панівним класом були члени КПРС (комуністична партія Радянського Союзу), які жили ще краще, аніж державні працівники номенклатури (різноманітні державні установи – не політичні, як КПРС). Саме вони в першу чергу неофіційно мали – приватну власність, яка в СРСР типу була заборонена. Кожний другий поважаючий себе член КПРС, мав простору квартиру та заміський будинок - дачу. Тому в СРСР при комунізмі були класи та була приватна власність, хоч неофіційна.

Карл Маркс хотів знищити всі класи у суспільстві та створити єдиний – робочий. Але він забув, що комусь у цьому класі треба буде створювати плани, комусь контролювати за виконанням цих планів, а комусь їх робити. І чим вище був ти у повноваженнях, тим більше ти мав як матеріальної і не матеріальної вигоди. А знищення керівних органів – це вже був би прямий анархізм, але це вже інша утопія, про яку мова буде трохи нижче. Хоча Маркс пропонував в якості подолання майнової нерівності – рівний розмір зарплати. Він зазначав, що «рівність — це рівність заробітної платні». Хоча це також була б утопія. Бо кожен по-своєму потратить ті зароблені гроші. Хтось буде їх весь час накопичувати, і з часом купить собі житло та авто, а хтось зразу через свій дегенератизм їх просто проп’є. І той що, як кажуть – бухав, потім дивлячись на того, що весь час копійку до копійки відкладав, казатиме, що він буржуй та капіталіст. Тому тут питання майнової рівності доволі індивідуальне, яке залежить від інтелекту, розвитку, психіки, генів, моралі та культури кожного індивіда.

Але в СРСР пробували втілити цю ідею Маркса у вигляді – зрівнялівки. Суть полягала в тому, що всім робочим платили одну і ту ж зарплату, щоб ніхто не мав переваги. Але довго ця філософія не протрималася, бо в робочих пропав стимул активно працювати. Ну для прикладу, перший шахтар за зміну видобував 25 кг вугілля, другий 50 кг, а зарплату їм платили рівну. В результаті другий шахтар зрозумівши відсутність сенсу більше видобувати, так як заробляв, як і перший, який менше нього видобував, просто починав – халтурити. А показники промисловості почали різко падати на фоні цієї «зрівнялівки», яка позбавляла робочих будь-яких стимулів активно працювати. Тому влада придумала новий стимул для робочих, увівши звання «герой труда», «передовик труда», «ударник труда» і подаючи як приклад відомого нам шахтаря Олексія Стаханова («Стахановський рух») та його рекорд (хоча він був перебільшений, або як кажуть помножений на два, а той три рази, як і показники «п’ятирічки» - все для «зомбації» робочих). Спеціально на показ для всіх інших, офіційно, привселюдно з допомогою так званих мас-медіа – героям, передовикам, ударникам труда надавали квартири, першочергове право на дефіцитні товари, білети на культурні заходи, путівки на курорти, і звісно лікування, також давали грамоти, почесні звання та значки, обирали на виборні посади, здійснювали особисті зустрічі з представниками компартії, організовували на заводах і фабриках у їдальнях, окремі столи для «стахановців», де було більше та різної їжі, ітд. Все для того, щоб інші заздрили та «клювали» на пропаганду!

Соціалізм

Соціалізм собою представляє соціально-економічні ідеї, вчення та ідеології, основною ціллю та ідеалом яких є здійснення принципів соціальної справедливості, свободи та рівності. В переносному значенні у політичній лексиці — політика економічного перерозподілу національного продукту країни, спрямована на соціальний захист найслабших верств населення та підтримка бідних за рахунок багатих. Подолання недоліків капіталізму соціалісти вбачали в заміні приватної власності на засоби виробництва суспільною власністю, скасуванні оплачуваної праці та створенні безкласового суспільства, де замість капіталістичної гонитви за прибутком діє соціальне виробництво на задоволення потреб людини. В такому суспільстві мало б здійснюватись «соціальне» начало людини, взаємна турбота про добробут іншого, а не задоволення власних бажань, співпраця для досягнення спільних цілей, а не змагання за особисте та доброчинність замість жадоби.

Соціалізм є дещо співзвучним з комунізмом, тому не дивно, що Карл Маркс називав себе соціалістом. З погляду Карла Маркса, повний та цілковитий соціалізм можна помістити в єдину фразу: «знищення приватної власності». Як наслідок, необхідно також знищити продукт приватної власності — зиск і засіб, де його черпають, — ринок. Тільки після цього максималістська формула соціалізму стає повною: соціалізм виходить із моральної ідеї — рівності, апогею досягає у практичній програмі — руйнації приватної власності й ринку (зазначав Маркс). Зростаючий успіх соціалістичного руху у той час (середина 19 століття) ніс за собою і небезпеку відхилення від основних засад. Тому 1848 року Карл Маркс включив до «Маніфесту» найрадикальніший ярлик лівих — комунізм, назвавши його останньою, найважливішою стадією соціалізму.

Згідно з марксистською версією у викладенні Фрідріха Енгельса, соціалізм — історичний період, який замінить капіталізм та передуватиме комунізму. Основною рисою соціалізму (як вважали Маркс та Енгельс після Паризької комуни 1871 року), буде контроль пролетаріату над засобами виробництва через соціалістичну державу, яка відстоюватиме інтереси пролетарів. Економічна діяльність все ще мала б ґрунтуватись на обміні, та залишався поділ на соціальні класи, хоча й не такий сильний, як за капіталізму. Для ортодоксальних марксистів, соціалізм є нижчим ступенем комунізму і оснований на принципі «від кожного за здібністю, кожному за працею». Перехід на вищий ступінь, оснований на принципі «від кожного за здібністю, кожному за потребами», можливий лише після того, як автоматизація та підвищення ефективності виробництва на нижчому ступені призведе до надлишку товарів та послуг.

Чому Володимир Ленін спотворив соціалізм і комунізм (марксизм)? Тому що його основним концептуальним внеском була ідея керівної ролі партії та глибший розвиток поняття диктатури пролетаріату. Основним сенсом керівної ролі партії є те, що пролетарська свідомість може бути, і має бути створена «згори» інтелектуальною та організаційною елітою, лідерами революції. Ленін вважав, що марксизм не міг надати ефективних інструкцій як для революційної політики, так і для будівництва пореволюційної економіки щонайменше вже по поверненню до Росії в 1917 році. Після періоду невдалого експерименту («військовий комунізм»), Ленін схвалив тимчасове повернення до квазі-ринкової економіки: нову економічну політику (НЕП). НЕП, як і пізніші експерименти, не мав нічого спільного ні з марксизмом, ні з «науковим соціалізмом», а лише був відповіддю на виклики тих часів.

Йосип Сталін завершив розпочате Леніним підпорядкування теорії практиці. Також Сталін закінчив перетворення демократичного централізму на повноцінну диктатуру, зазначивши, що: «існування фракцій несумісне з єдністю Партії та її залізною дисципліною… Партія означає єдність волі, що виключає будь-яку фракційність та поділ влади в партії». Власним концептуальним доробком Сталіна стала доктрина побудови «соціалізму в одній країні» (на противагу «вічній революції» Троцького) — очевидна відповідь на потреби часу.

Є доволі цікавий факт того, що Сталін в 1936 році оголосив, що в СРСР вже побудований соціалізм, а Микита Хрущов на XXI з'їзді КПРС у 1961 році заявив, що «соціалізм побудований повністю і остаточно і що настав час приступати до будівництва комунізму». А останній вождь та перший і останній президент СРСР - Михайло Горбачов в свою чергу стверджував (ще при СРСР), що комунізм настане в 2000 році.

Проте, хто що там не стверджував, а з поглядів та тверджень Леніна і Сталіна стає зрозуміло, чому комуністична партія стала найголовнішим класом у радянському соціально-комуністичному суспільстві. А парадокси соціалізму співзвучні з парадоксами комунізму, тому не бачу сенсу знову їх описувати.

Анархізм

Анархізм – це суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення будь-якої державної влади - стихійним бунтом мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм пропагує бездержавність. Він є системою етичних та філософських поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації. Самі ж сучасні представники та представниці спрямовують дії не на руйнування і хаос, а на збудування безвладного суспільства на ідеях солідарності, свободи та рівності. Анархізм — ідея про те, що суспільство може і має бути організоване без державницького примусу. Анархізм зазвичай вважають ліворадикальною ідеологією, бо його погляд на політику і економіку є анти-авторитарною інтерпретацією комунізму, колективізму, синдикалізму і суспільної економіки (наприклад, анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та інші).

Анархізм завжди включав в себе індивідуалістичну рису. Деякі анархісти виступають на підтримку капіталізму (наприклад, ринкові анархісти, агористи та ін.) та інших орієнтованих на ринок економічних структур (наприклад, мутуалісти). Хоча представники «правого» анархізму (не націоналісти) і становлять меншість, водночас більшість анархістів у світі дотримуються ідей лівого напряму. При цьому анархо-індивідуалізм не завжди означає прихильність його прибічників до певної форми капіталізму (індивідуаліст може і відкидати взагалі ринкові відносини, головне для нього — свобода особистості). За словами анархіста XXI століття Сінді Мілштейна, анархізм — «політична традиція, яка постійно перебуває на стику індивідуального і суспільного».

Дотримуючись традиції ситуаціоністів і нових лівих, багато сучасних анархістів намагаються створити альтернативу відчуженому і репресивному соціуму, вирішуючи всі питання колективно, на основі консенсусу, поважаючи особистість і уникаючи авторитаризму та ієрархії. Патріархату протиставляється статева рівність, традиційним родинним стосункам — комуни, ієрархії — самоорганізація. Пропагуються і активно практикуються екологізм, антиімперіалізм і антифашизм. Анархісти активно виступають проти дискримінації за статевою, національною, гендерною ознаками, проти міждержавних воєн і політики неоколоніалізму. Анархісти вельми активні в антифашистському русі, постійно беруть участь у вуличному протистоянні з неофашистами і неонацистами, і так само з поліцією. У сімдесятих роках величезний розмах і популярність набув антиядерний рух, в якому активно брали участь анархісти і автономи. Це був дуже масовий рух, в якому активно брала участь західна молодь.

Анархізм є утопічним у тому плані, що бездержавність – це хаотичний безлад. При наявності держави, злочинець напавши на тебе, буде схоплений і покараний (або хоча б правоохоронні органи шукатимуть його). Тобто у індивіда є можливість захисту свого життя та здоровя з боку держави. То при анархізмові діє «закон виживання», як у дикій природі. Щоб зрозуміти суть анархізму, потрібно представити собі суспільство, де немає державних владних органів, судів, поліції, коли ніяких законів нема, коли ти можеш вільно піти та щось вкрасти чи когось вбити, не боячись, що тебе покарають. Кожний береже своє майно та життя, як може і як знає. Таке суспільство, де панує безкарність і абсолютна вседозволеність, приречене на загибель під грою – «останній герой».

По-друге головна ціль анархізму – свобода людини, також є утопічною. Навіть якщо нема державних органів, законів та соціальних класів, це ще не означає, що людина вільна. Бо роблячи певну дію, індивід може наразитися на невдоволення з боку інших, які змусять його цього не робити. Наприклад при анархізмові, один чоловік у себе в дворі біля дому включив гучно музику, а його сусіду це не сподобалося, бо він ліг спати, проте розуміючи свою безкарність, так як поліції не існує, він візьме дробовика та піде застрелить свого сусіда - любителя гучної музики. І таких прикладів безліч, коли дія одного індивіда може не сподобатися іншому, хоч він і має таку свободу вчинку дії. Я веду до того, що без різниці є державний примус, чи ні, але якщо хоча б на одному квадратному метрі є більше однієї людини, то рано чи пізно, та обовязково станеться конфлікт інтересів, де хтось буде посягати на чиюсь свободу. Хоча та омріяна свобода може бути для людини, тільки лише в одному випадку, якщо вона одна опиниться на безлюдному острові. Тільки при такій ситуації не буде ніякого конфлікту інтересів, а буде абсолютна і безмежна свобода дій. Тільки практика показує, що люди, які самі опинялися на безлюдних островах, просто божеволіли від відсутності людського спілкування і прагнули повернутися в обмежене законами та приписами суспільство. Тому і термін «свобода» - це суцільна утопія!

Ультраправі

Ультраправі, крайні праві, крайня правиця, радикальні праві, радикальна правиця — терміни, що використовуються для позначення широкого кола політичних груп та ідеологій, що знаходяться в правому спектрі політичного поля. Характеризуються крайньою програмою або радикальними методами дій. Люди з крайніми правими поглядами зазвичай прагнуть до виокремлення своєї нації серед інших. Вважають, що народ країни має приймати іммігрантів на своїх власних умовах. Вкрай праві політики зазвичай підтримують принцип супремасизму — переконання, що перевага одних індивідів і груп, і неповноцінність інших є вродженою та об'єктивною реальністю, що веде за собою повну відмову від концепції соціальної рівності як норми.

Вкрай праві політики часто підтримують принцип сегрегації: розділення груп людей, що вважаються «вищими», і груп, що вважаються «нижчими». Також, для подібного роду людей часто характерні антиімміграційні та антиінтеграційних позиції, по відношенню до груп, які вважаються нижчими та небажаними. В найбільш радикальних рухах може проводитися політика гноблення і геноциду груп людей на підставі їх передбачуваної неповноцінності. Ультраправа ідеологія зазвичай включає в себе націоналізм, авторитаризм, нацизм, расизм та ксенофобію. Вкрай праві зазвичай асоціюється з особою чи групами осіб, які мають вкрай націоналістичні, ксенофобські, расистські, релігійно-фундаменталістські, або реакційні погляди. Як правило, термін застосовують стосовно неофашистів і неонацистів.

Напевно це та ідеологія, яка практично немає парадоксів, якщо звісно ці ультраправі підтримують капіталізм, бо ті що є націонал-соціалістами, націонал-демократами, націонал-анархістами, то в них знайдуться, ті ж парадокси, що і в «одноідеологів» (демократія, соціалізм, анархізм). Також багато залежить від того, чи націонал-капіталісти справді дотримуються своїх приписів. Наприклад не мати торгівельних відносин і взагалі будь-яких з так званими «унтерменшами» (нижчими). Для прикладу Гітлер, як і весь німецький націонал-соціалізм до війни слов’ян називав – унтерменшами, а під час війни визнав їх арійцями формуючи з них національні загони СС. От в цьому і полягав парадокс гітлерівського націонал-соціалізму, який раптово змінив свої погляди під час війни.

P.S.

Парадокс – це головна складова політики та її ідеологій. Думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові – притаманна практично кожній ідеології. Яскравим теперішнім прикладом є демократія. Демократія, яка ніби пропагує пряме народовладдя, насправді його відкидає, бо громада не бере безпосередню участь у вирішенні державних чи регіональних питань. Демократія пропагує свободу слова, а насправді дискримінує всіх антидемократів за їхні погляди. Демократія бореться з расизмом, хоча сама насправді возвеличує одних, а про інших мовчить. Такі самі парадокси були у комунізмі, який в СРСР намагався знищити класи. Він знищив класи, але лише старі капіталістичні, натомість породивши нові. Також комунізм, як і соціалізм намагався створити абсолютну рівність, натомість вона виявилася недосяжною. Бо комусь потрібно було створювати плани, комусь слідкувати за їх виконанням, а комусь їх реалізовувати. І всі будучи чим вище на «драбині повноважень», мали кращі матеріальні умови. Та й заборона підприємницької ініціативи, призвела до погіршення економічного становища, так як впав рівень виробництва. А знищення інституту державного примусу і «влади людини над людиною», чого прагнув анархізм, виявилося утопією. Бо у суспільстві, де не існує законів та державних органів, а панує вседозволеність, постає єдиний закон – «закон виживання», який призведе суспільство до самознищення. Так звана та улюблена демократією і анархізмом «свобода», також виявилася утопією. Хоча в демократичному розумінні, вона може бути у вигляді реалізації дій індивідом, які не суперечать законам. А в анархістичному розумінні – це абсолютна свобода індивіда від законів та волі інших людей. Але вона реальна, лише тоді, коли людина опиниться на безлюдному острові одна. Тільки при таких обставинах не буде конфлікту інтересів, а буде абсолютна свобода. Проте з часом людина здичавіє та захоче повернутися в обмежене законами та приписами суспільство. Ультраправі, які ділять людей на «уберменшів» та «унтерменшів», ще не змогли одних ізолювати від інших та знищити будь-які звязки між ними. Як колись Гітлер з словянами. Тому наявність парадоксу у політиці є невід’ємною частиною кожної ідеології.

Коментарі

mart mart 13:12
0
То при анархізмові діє «закон виживання», як у дикій природі. Щоб зрозуміти суть анархізму, потрібно представити собі суспільство, де немає державних владних органів, судів, поліції, коли ніяких законів нема, коли ти можеш вільно піти та щось вкрасти чи когось вбити, не боячись, що тебе покарають
-----------------

а це що за вигадки? де таке сказано і ким?
mart mart   13:17
0

Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення будь-якої державної влади стихійним бунтом мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад).

Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною.

Анархізм зазвичай вважають ліворадикальною ідеологією, бо його погляд на політику і економіку є анти-авторитарною інтерпретацією комунізму, колективізму, синдикалізму і суспільної економіки (наприклад, анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та ін.).


Нещодавно з'явилося таке відгалуження, як націонал-анархізм, котре поєднує анархізм (найчастіше — анархо-синдикалізм) з білим націоналізмом. Найвизначнішим ідеологом є Трой Саутґейт, на погляди якого вплинули ідеї Консервативної революції, традиціоналізму, Третього шляху, нових правих і різноманітних анархістських шкіл.[1] Сучасний український націонал-анархізм є різко антикапіталістичною та пролетарською ідеологією на засадах етнічного націоналізму, анархо-синдикалізму й анархо-комунізму з акцентами на революції, класовій боротьбі, самоорганізації української нації, захисті рідної природи, здоровому способі життя.
mart mart   13:30
0

Анархізм в дії. Боротьба зі злочинністю.

https://revdia.org/2018/04/07/anarhizm-v-diyi-borotba-zi-zlochinnistyu/
vova stasyuk   17:07
0

Анархізм передбачає повне знищення такої форми, як держава. А це означає ліквідування всіх державних владних та правоохоронних органів, бо не може бути влади людини над людиною. А в другу чергу, анархізм не пропонує альтернативи державній системі і боротьбі зі злочиністю. А створення подібних структур, це означатиме, що ніякого анархізму нема. "Союзи громад" - це як при первісно-общинному ладі. По-друге анархістами не пояснено, як воно то в ділі буде, мається на увазі "союз громад". Да й даний "союз" не може встановлювати владні приписи та закони, бо це звісно суперечитиме головному принципу анархізму - "відсутність влади людини над людиною". І це також парадокс даної ідеології. Бо з одного боку скасувавши всі державні органи, суспільство дійде до хаосу - встановивши приписи - порушення принципу відсутності влади людини над людиною. Тому - це утопія!
mart mart   20:35
0

а подумати?
mart mart   20:37
0

Александр Киселев
25 ноября 2017
Анархия это не безвластие, это дословно, безстаршинство, то есть равномерное распределение власти между членами общества.
vova stasyuk   21:38
0

Добре. Припустимо і цю як кажуть гіпотезу. Але як саме на практиці має бути цей рівномірний поділ влади між членами громади? І питання в яких сферах він має застосовуватися? Просто з боку це може здатися колективним обговоренням про яке весь час талдичить наш вельмишановний пан Клець. Але не забуваємо про головний принцип анархії - відсутність влади людини над людиною. Бо якщо рівна влада між всіма членами громади, то це веде до єдиного - колективного обговорення, яке вирішуватиме якісь питання, і питання щодо інтересів інших членів гроомади. Тобто все одно порушується принцип. В мене в голові не вкладається, як може бути відсутність влади людини над людиною, якщо навіть в анархічному суспільстві передбачається колективне обговорення, результати якого все одно суперечитимуть чиїсь волі. Ну наприклад один сусід вкрав у іншого каністру солярки, другий сусід його за це побив. Як в даному випадку має діяти анархізм? Якщо сусід який побив іншого пошлеться, що той перший посягнув на його власність. Плюс це все має вирішуватися без державних правоохоронніх органів. Анархізм може бути хіба що в одиночній камері, де точно ніхто не посягне ні на чию волю. Але ж кожний індивід не закриється окремо від всіх.
mart mart   21:39
0

чесно говорячи я сам точно не знаю але це є
vova stasyuk   21:53
0

Чесно питання, щодо анархізму мені також цікаві, але як його правильно трактувати. Бо теорія говорить багато про що, а практика мало про що. Плюс анархізм нині має багато різноманітних течій, які по-своєму тлумачать суть анархізму. Але відомо, що первинно і постійно анархізм виступає за знищення держави і всіх її органів + принцип відсутності влади людини над людиною. Але питання як воно саме має бути на практиці. Треба спитатися в нашого прихованого анархіста та експерта по колективним обговоренням пана Клеця. Через те я написав цю статтю про парадокси в ідеологіях, ну і в надії почитати думки інших щодо цього.
mart mart   22:22
0

я розумію так. є органи але вони не домінують.

скажем, є поліція яка слідкує за порядком і лапає злодія.є охорона здоров'я яка лікує.

але вони діють кожна в своїй сфері.

гроші на них дають з бюджету за який голосують.

значить є і фінансові органи.

тільки нема зверхності апарату. є координуючий апарат але він діє так як охорона здоров я і інші.
mart mart   22:23
0

тобто ходиш до магазину, купуєш і тп, не можеш когось обікрасти бо поліція є.
vova stasyuk   01:20
0

Якщо є поліція, то є закони, якщо є закони, то є примус. А це означає, що є влада людини над людиною. По-друге поліція і вище перелічені органи є частиною державного апарату, а анархізм бореться за скасування такого явища, як держава і відповідно з нею цих органів. Вся біда в тому, що анархізм не запропонував альтернативи цим органам і не пояснив, як воно має бути наяву. Я ніде не бачив у науковій літературі, де б зазначалося, що анархізм передбачає існування правоохоронних органів. Те що б кожний орган діяв автономно від будь-якого іншого, ідея чудова, але питання стоїть те саме - як це регулює анархізм?
mart mart   11:36
0

Ана́рхія (з дав.-гр. ἀναρχία — відсутність влади). Термін «анархія» зазвичай використовується для позначення понять «не мати ніякого уряду» або «бути без уряду». Самі елліни цей термін застосовували для характеристики ситуації в місті-державі, при якій була відсутня верховна влада, або вона втратила реальні важелі впливу на політичну ситуацію в місті.

В розумінні владних класів анархія була станом хаосу, безладу. Проте історія представляє нам такі періоди після революцій і переворотів, коли ламалися основи старого суспільства та закладався фундамент нового порядку, в якому звільненим рабам жилося в результаті трохи краще, ніж раніше.[3] Із самого зародження, ідея анархії полягала у тому, що суспільство може і повинно бути організоване без участі держави як органу примусу. Хибне уявлення про анархію як стан хаосу та насилля збереглося донині. Насправді, анархізм — більш тонка та насичена нюансами наука.

Анархісти виступають проти ідеї, що влада і домінування необхідні для суспільства, і замість цього пропонують кооперативну, антиієрархічну форму соціальної, політичної та економічної організації суспільства.[6]
vova stasyuk   10:44
-1

По суті це має бути, як племінний союз з народними зборами. Проблема в тому, що анархісти не подали конкретну модель суспільства. Поки вони не конкретизують положення суспільства, доти анархія буде - хаосом. І мене цікавить, ще одне питання, а як вони мають обороняти власну територію, якщо нема ієрархії та влади людини над людиною? Навіть в спартанців з їхніми рівними умовами та правами для воїнів, все одно була ієрархія.
-1

Как и куда глистов в Европе гоняли - это и есть «христианский антисемитизм», заложенный самими глистами в христианство с первых веков его существования для того, чтобы скрепить единство глистов, придать им внутреннюю силу и свою преданность иудаизму.

Чёрным на картинке написаны названия мест, откуда евреев изгоняли; красным – мест, куда они переселялись...
ВСЁ «ЛУЧШЕЕ» у глистов ещё ВПЕРЕДИ... а пока они развлекаются в Израиле тем, что запускают свои фейковые ракеты без боеголовок на самих себя и обвиняют в этом палестинцев, чтобы ударить по их жилым кварталам как следует.
Хуцпа, хитрость и коварство - основные качества глистов!
****
Историк Сало Барон полагает, что выживание глистов обусловили восемь факторов:

- Мессианская вера: вера в то, что в конце концов всё будет хорошо и к ним вернётся Земля Израильская.
- Представление о Мире Грядущем очень детально разработано: глисты смирились со страданиями в этом мире, что помогало им противостоять соблазну перейти в другую веру.
- Страданиям был придан смысл благодаря внушающей надежду трактовке истории и судьбы еврейского народа.
- Догмат о мученичестве и о неизбежности преследований придавал общине сплочённость.
- Повседневная жизнь глиста приносила им большое удовлетворение. Глисты жили среди глистов. На практике в течение жизни они сталкивались с открытым преследованием только в некоторые драматические моменты.

- По большей части дискриминация захватывала всех вместе, и к ней они притерпелись. Повседневной жизнью управляли многообразные ритуальные требования, из-за чего каждый глист в течение всего дня постоянно сознавал Бога. «Он [рядовой глист], как правило, считал этот всеохватывающий образ жизни глистов настолько удовлетворительным, что был готов пожертвовать собой... ради сохранения его основ». Те заповеди, ради которых глисты жертвовали собой, такие как не поклоняться идолам, не есть свинину, практиковать обрезание, были теми, которым строже всего следовали.

- Политика сегрегации и самоуправления, проводимая персидской империей и поздней Римской империей, усиливала организованность общины глистов.
- Талмуд стал чрезвычайно эффективной силой для поддержания этики глистов, закона и культуры, судебной системы и социального обеспечения, всеобщего образования, регулирования семейной жизни и религиозной жизни от рождения до смерти.
- Концентрация масс глистов в «нижней части среднего класса» со свойственными среднему классу добродетелями сексуальной сдержанности. Существовала небольшая дорожка между аскетизмом и распущенностью. Семья считалась фундаментом этики и этичной жизни.
- И самое главное - Враждебность извне лишь помогла скрепить единство глистов, придать им внутреннюю силу и преданность своей вере.

Ум белых людей должен ожить!
0

сама картинка https://c.radikal.ru/c32/2106/c9/365a70b391cb.jpg
0

тот, кто качает идею выборов... народных сборов, народовластия и прочего - тот клинический идиот
Головний парадокс сучасної демократії – це зрада ідеї первинної демократії, тобто античної, яка зародилася в Стародавній Греції.
_____________
это жуйка для дураков...
мнение толпы всегда ошибочно в 100% случаев... т.е правильный выбор себе во благо толпа сделать не в состоянии и этим умело пользуются жиды начиная с античных времён Древней Грециии
автор публикации или дурак или еврей провокатор
vova stasyuk   21:41
0

Якби автор публікації був би "дурак или еврей провокатор", то б він не обсирав любу єврейську демократію та комунізм. В даній статі я по факту вказував на парадокси, а не розвивав філософську думку на скільки реально громаді брати участь у вирішенні державних питань. Це зовсім інша тема. Я описав, що було при первинній демократії, і що нині. Все по факту.
Ідеологія кожного народу пов'язана з його релігією. Релігія в свою чергу впливає на духовність людей, тобто їхнє мислення і спосіб життя. Нав'язавши підкореним народам релігію завойовників, змінюють ідеологію і духовність народу. Трьохсотлітня присутність московської церкви в Україні тому яскравий приклад. Завойований і ідеологічно підкорений Донбас духовно вже не з Україною і не з українцями, подібно Крим і кримчани. Чим довше відбувається загарбання, тим більше ідеологічна розбіжність між людьми по обидва боки. В цьому криється одвічна проблема людства, історичні драми і трагедії цілих народів. Лише іудеї змогли гідно витримати вавілонський полон і Римську окупацію завдяки своїй агресивній релігії, на відміну від гнітючого християнства, настанови котрої навіть сьогодні допомагають їм у духовній єдності, ідеологічному і фізичному пануванні над іншими народами. Наші пращури русичі, втративши свою давню віру і прийнявши чужу, що принесла між ними ідеологічний розкол, стали духовно слабкі, розрізнені і агресивні до себе в своїх власних та інших країнах. Саме в цьому полягає справжній ПАРАДОКС відсутності власної національної ідеології українців.
vova stasyuk   01:11
0

Донбас не може бути духовно близьким українцям, бо після Голодомору, у хати вимерших українців заселяли кацапів з Уралу. Подивіться цифру померлих (стільки ж, а той більше вселили кацапів в Донбас), і тоді зрозумієте, чому Донбас не може бути духовно близьким українцям. Крим також духовно близьким не може бути. В 1944 Сталін звідти депортував багато татар, а на їх місце тих же кацапів вселив. Але татари - мусульмани. Хоча мені кумедно те, що татар називають "корінним" народом Криму, коли греки там з'явилися, аж у 7 столітті до нашої ери, а не в 13 столітті уже нашої ери, як татари. Тому греки можуть сміливо заявити, що вони головний корінний народ Криму, а не татари. Греки туди принесли цивілізацію, а татари деградацію. Але в будь-якому випадку, Крим не є духовно близьким українцям.

Християнство придумали євреї для маніпуляції та впливу над іншими народами. Те що християнство, яке називають "правильною" вірою, погубило русинів і їхню державу, то це правда. По факту, після прийняття християнства, Київська Русь почала слабнути. Бо Володимир Великий, по суті став останнім князем, який вів ще агресивну і головне успішну політику. Після нього пішли "дипломати", які повалили цю державу. Да й взагалі, релігія - це головний спосіб маніпуляції суспільством. Бо все що пише святе письмо, то розводняк. Бо навіть, якщо глибоко віруючий за день триста разів помолиться, но вогонь з неба серед поля не з'явиться. Я більш схиляюся до позиції деїстів, що Творець є, але він не бере участі в ході історії людства. Тому сенсу молитися всяким мамонам (богам) нема!

Відсутність національної ідеології в українців є питанням історичним. Бо до 1991 року вони не мали власної держави, а весь час були під кимось. Вперше слово "Україна" з'явилося в 1187 році, тобто напередодні навали монголів (1223/1240). І то воно було лише в літописах. А після монгольської навали, української державності не було, аж до 1991 року. Тому дивуватися цій відсутності нема сенсу, її зараз потрібно вирішувати.
Цілком згоден по більшості тез. Єдина думка мене постійно турбує: невже за три десятиліття незалежності українська влада не могла в країні, разом з Донбасом і Кримом, нав'язати населенню українську ідеологію і українську мову. Адже навіть китайську чи арабську можна вивчити всього за кілька років. Вірив в щирість намірів Ющенка, але то виявилися лише слова. Що ж насправді сталося. Вся провина за схиблений напрямок розвитку країни, втрати нею національної ідеології, на моє переконання, лежить саме на оточенні всіх президентів. Не хотів згадувати катів народів, але не про них. Цитую з книжки «Росія вік XX-й. 1939 – 1964» Вадима Кожинова: «Поки живий Сталін, – говорив Адольф Гітлер, – жодної небезпеки нема: він достатньо розумний і обережний, але коли його не стане, євреї, котрі зараз обертаються в другому або третьому гарнітурах, можуть просунутися в перший». Вони таки просунулися в релігійно затурканій і довірливій Україні, створивши безліч різних партій пересварили і поділили українців між собою, таємно і явно керують країною за власними поняттями і на свою потребу. Перетворюють країну по суті на свій анклав, захопили народну землю і роблять з українців обслуговуючий персонал. Ні правди, ні справедливості! ПАРАДОКС!
vova stasyuk   15:48
0

"Єдина думка мене постійно турбує: невже за три десятиліття незалежності українська влада не могла в країні, разом з Донбасом і Кримом, нав'язати населенню українську ідеологію і українську мову" - А ЯК ЦЕ МОГЛО СТАТИСЯ, ЯКЩО ОСТАННІ 30 РОКІВ УКРАЇНОЮ КЕРУЮТЬ НЕОБІЛЬШОВИКИ? ТОБТО НАЩАДКИ СТАРИХ БІЛЬШОВИКІВ. БО БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ НАЩАДКИ РАДЯНСЬКОЇ НОМЕНКЛАТУРИ, ТОБТО ЕЛІТИ. ЯКУ З 1917 РОКУ ФОРМУВАЛИ ПРИСЛАНІ З КАЦАПСТАНУ - КАЦАПИ, КАВКАЗЦІ ТА МІСЦЕВІ ЄВРЕЇ. І ТОМУ В НАС ФІНАНСОВО-БАНДИТСЬКО-ПОЛІТИЧНІ КЛАНИ ОЧОЛЮЮТЬ ВОНИ. А САМЕ - ДОНЄЦКІЄ (ТАТАРИ ЯК АХМЄТОВ ТА ОНІЩЕНКО - БАТЬКО РАДЖАБ КАДИРОВ, КОЛИШНІЙ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА МВД РАДЯНСЬКОГО УЗБЕКИСТАНУ), ДНІПРОВСЬКІ (ЄВРЕЙ КОЛОМОЙСЬКИЙ), ХАРКІВСЬКІ (ЄВРЕЙ, АЛЕ ВЖЕ ПОКІЙНИЙ - КЕРНЕС), ВІННИЦЬКІ (ЄВРЕЇ ПОРОШЕНКО І ГРОЙСМАН), КИЇВСЬКІ (ЄВРЕЇ СУРКІСИ ТА РАБІНОВИЧ). Плюс до цих кланів йшли кацапи або окацаплені, як Бойко, Янукович, Вілкул та Новицький - кацапо-євреї, Добкін, Кучма і нині дуже відомий Медведчук. Ще й потрібно згадати таких запроданців, як Кравчук, який до 1991 був ярим комуністом, а після став першим демократом. А нині став сєпаром і кацапським сраколизом. Хоча, так як він родом із села Житин, що біля Рівного, то гуляє версія, що він також єврей. Бо до 1939 року в Рівному і біля, більшість населення були євреї. Тому нині знайти справжнього політика-українця без єврейських, кацапських та кавказьких корінь складно. На кого не глянь у ВРУ - той єврей, той кацап, той кавказець, той татарин і всі вони "щирі українці". То як з такими "щирими, номенклатурними, мультикультурними українцями" можна було на Донбасі і у Криму провадити українську національну політику? Як поляк, може провадити німецьку національну політику, або так само, як німець польську політику?
0

Тому - бережемо як зіницю ока наших арійських поводирів - Зеленського, коломойського, Разумкова, яких ми разом з патріотами і націоналістами привели нарешті до влади.
vova stasyuk   17:28
0

А чого ж ви Порошенка і Гройсмана забули? Вони ж друзі Коломойського, який є начальником Зеленського. А в Україні хіба є націоналісти? То де ж їхня партія у ВРУ? До 2014 року "Свобода" була принциповим ворогом комуністичної партії, і хотіла щоб її діяльність була заборонена. Заборонили! Але зато "Свобода" вилетіла з ВРУ. А "Правий Сектор" підчинявся єврею Корбану, який є другом Коломойського. "УНА-УНСО" покійного Музичка і ув'язненого Гранітного виявилася фінансованою з Росії, як і "Свобода". То де ж ті націоналісти в Україні - пане Пердумонт?
0

Щодо порошенка зрозуміло - жид. Прізвище, низенький, ніс гачком. У них традиція вбивати брата.
Але при чому тут нащадок німецьких колоністів гройсман?
vova stasyuk   09:10
0

Гройсман за національністю єврей. Його предки-євреї колись проживали на німецьких землях, а згодом перебралися у Східну Європу.
0

Складно це все. Вихідці з одних земель: Гройсман - єврей, Стасюк - німець, обоє за ту Україну, яка їм вигіжна. Для чого нам розбиратись в чому між ними різниця?
vova stasyuk   14:49
0

Німці куди б не прийшли, тягнули за собою власні технології, а євреї? Євреї тільки розводити на гроші могли та можуть і не більше. Он на Галичині досі стоять австрійські мости, будинки, залізниці, а євреї ніколи нічого корисного по собі не лишали. Для загального розвитку - австрійці вийшли з баварських племен і сусідньої німецької Баварії та розмовляють німецькою мовою. Тому вони також є частиною великої Німецької нації!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі