Блоги → Перегляд

«Перша Світова війна: як дипломати розв’язали війну» та «Як Британська імперія спровокувала Велику війну, Російська імперія та Франція почали її, а Німецька імперія до останнього намагалася уникнути її»

Неділя, 22:08, 01.08.21

Рейтинг
60 0
Переглядів
1281

0
0

 

«Перша Світова війна: як дипломати розвязали війну»

та

«Як Британська імперія спровокувала Велику війну, Російська імперія та Франція почали її, а Німецька імперія до останнього намагалася уникнути її»

1 серпня 1914 року почалася славнозвісна Перша Світова війна, або як тоді її звали «Велика війна». Тим хто цікавився і цікавиться світовою історією, відомо, що 28 червня 1914 року в Сараєво (нині Боснія та Герцоговина) відбулося вбивство наслідника австрійського імператора Франца Йосифа Ⅰ – ерцгерцога Франца Фердинанда. Вбивство здійснив пострілом з браунінга – сербський 19-річний націоналіст Гаврило Принцип, який підтримував незалежність боснійців від австрійців. Саме ця подія в Сараєво стала причиною початку Першої Світової війни, яку прагнула еліта провідних європейських імперій. І ця війна спричинила загибель 10 мільйонів людей в Європі, повалення чотирьох імперій: Російської, Австро-Угорської, Німецької та Османської імперії, та глибоку економічну і продовольчу кризу на нашому континенті, яка у свою чергу зробила зі США головного кредитора світу, відібравши попередньо цей статус у європейських імперій.

«Липнева криза 1914 року» (хронологія подій, як дипломати починали війну)

5-6 липня 1914 року

Багато міжнародних істориків відзначають ключовою миттю появи цієї війни – оголошення війни Німецькою імперією – Російській – 1 серпня 1914 року. Також вони відзначають, що саме в липні 1914 року можна було, ще уникнути цю війну. А цей історичний місяць увійшов в історичні енциклопедії як «Липнева криза». А починалося все з того, що 5 липня 1914 року офіційно німецький імператор підтримав Австрію в конфлікті з Сербією. Так як організація вбивства австрійського ерцгерцога (28 червня в Сараєво) почалася в Сербії, тому їй 7 липня 1914 року Австрія висунула ультиматум. Суть цього ультиматуму полягала в тому, щоб австрійська поліція проводила розслідування на території Сербії. У разі відмови сербською стороною, австрійська розпочинала негайне військове втручання, тобто війну. В липні 1914 року дипломати провідних європейських імперій першими намагалися уникнути повномасштабного конфлікту. Так ще 6 липня 1914 року міністр закордонних справ Британської імперії Едуард Грей зустрівся з німецьким послом Карлом Ліхновскі. Ліхновскі заявив, що Австрія не планує анексії сербських територій. Також він виразив надію, що Грей в Петербурзі зможе росіян змусити вплинути на своїх союзників сербів, щодо виконання австрійських вимог. І також заявив, що Берлін зацікавлений в мирі між Антантою і Троїстим союзом.

8-9 липня 1914 року

8 липня 1914 року Едуард Грей (Британія) зустрівся з російським послом Александром Бенкендорфом, якому зазначив про можливий австрійський наступ на Сербію. Також цікавий факт, що Грей відкинув припущення Бенкендорфа, щодо того, що Вільгельм Ⅱ не хоче війни, та підкреслив вороже налаштування Німеччини проти Росії. 9 липня, той же Грей знову зустрівся з німецьким послом Карлом Ліхновскі, якого в черговий раз переконав в миролюбності Росії, і що Англія не має ніяких союзних обовязків, щодо Петербурга та Парижа. Також він переконував, що Лондон намагатиметься переконати Петербург «зайняти спокійну позицію по відношенню до Австрії».

18 липня 1914 року

18 липня 1914 року російський міністр закордонних справ Сергій Сазонов заявив німецькому послу Фрідріху фон Пурталесу, що якщо Австрія порушить мир, то їй доведеться «рахуватися з Європою», і що «Росія не могла б дивитися бездушно на наступ на Белград, направлений на приниження Сербії… і в будь-якому випадку, не має бути мови про ультиматум» - зазначав Сазонов.

20-23 липня 1914 року

20-22 липня 1914 року відбувся візит французького президента Раймона Пуанкаре в Росію. Пуанкаре заявив, що у випадку війни з Німеччиною, Франція виконає свої союзні обіцянки перед Росією. Також 20 липня Едуард Грей (Британія) через англійського посла в Петербурзі, запропонував вирішити австро-сербський конфлікт шляхом переговорів між Австрією та Росією. Цю пропозицію відкинув французький президент Пуанкаре, бо він вважав, що з Австрією мають спілкуватися разом уряди Англії, Франції та Росії. 23 липня Австро-Угорщина звернулася до Сербії з ультиматумом. Вона вимагала також припинити антиавстрійську пропаганду та провести розслідування щодо учасників змови «28 червня», допустивши до нього австрійську сторону. В цей же день Грей (Британія) зустрівся з австрійським послом Альбертом фон Менсдорфом-Пулі-Дітріхштейном, який йому (Грею) повідомив пункти австрійського ультиматуму. Грей відмовився їх обговорювати.

24 липня 1914 року

24 липня австрійський посол офіційно передав англійському уряду текст ультиматуму направленого Сербії. У цей же день Грей (Британія) зустрівся з німецьким послом та вперше вказав на можливу «війну чотирьох держав» (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини та Франції) у випадку вступу австрійської армії на сербську територію. Але Грей не зазначив, яку саме сторону займе Англія. Також Грей запропонував організувати між цими чотирма імперіями «посередництво» для вирішення конфлікту. Німеччина прийняла цю пропозицію! Але відкинула її Франція та Росія.

Російський міністр Сазонов після повідомлення про австрійський ультиматум заявив, що «це європейська війна!». І знову у цей же день почалася підготовка до мобілізації у чотирьох військових округах: Київському, Одеському, Московському і Казанському. Негайно був даний наказ про пришвидшення поповнення матеріальної частини армії. Міністр фінансів Російської імперії отримав наказ – вилучити як можна більше російських державних внесків із німецьких та австро-угорських банків. Сазонов зустрівся з послами Франції, Англії та Румунії. Виходить так, що по суті Перша Світова війна в Росії почалася – 24 липня 1914 року.

25-26 липня 1914 року

25 липня 1914 року в Петербурзі на засіданні Ради міністрів при візиті імператора Миколи Ⅱ, було прийнято рішення прийняти швидкі заходи щодо реалізації мобілізації. Було уведено «Положення про підготовчий період до війни». Першим днем «підготовчого періоду до війни» стало – 26 липня 1914 року. Також 25 липня у Франції негайно було повернуто війська з військових маневрів, викликано офіцерів із відпусток, та проведено підготовку військ з Марокко. В цей день російський та французький уряди звернулися до Грея (Британія), щоб він відкрито засудив австрійську політику, щодо Сербії. Сазонов сказав Грею, що позиція Англії може зіграти вирішальний вплив на політику Німеччини та запобігти війні. У цей же день о 15:00 в Сербії оголошено мобілізацію. У 18:00 Сербія відкинула ряд вимог австрійського ультиматуму, а саме головний пункт – «участь австрійських представників у розслідуванні «Сараєвського вбивства»». Сербія і Австро-Угорщина розірвали дипломатичні відносини між собою. В даному випадку Сербія перша по суті оголосила війну Австрії на фоні покровительства Росії.

Наступного дня, а саме 26 липня у відповідь на сербську мобілізацію, Австрія оголосила свою мобілізацію та почала зосереджувати війська на кордоні з Сербією та Росією. В цей день Сазонов (Російська імперія) згідно прохання німецького посла Пурталеса, зустрівся з австрійським послом Сапарі в Петербурзі для переговорів. Після цього Сазонов звернувся до австрійського міністра Берхтольда з пропозицією обговорити питання про зміну австрійського ультиматуму. Берхтольд дав згоду. Англійський король Георг Ⅴ під час зустрічі у Букінгемському палаці завірив брата – німецького кайзера, принца Генріха, що Англія «докладе всі зусилля, щоб не бути втягнутою у війну та залишитися нейтральною». 26 липня Грей (Британія) змінив свою пропозицію щодо «посередництва чотирьох держав» на пропозицію про «конференцію послів». Але ніхто на неї не відгукнувся.

27 липня 1914 року

27 липня Британія почала мобілізовувати свій флот у Портленді. Грей (Британія) у цей же день на засіданні кабінету міністрів вимагав участь Британії у війні, погрожуючи своїм виходом у відставку. 11 членів кабінету міністрів висловилися проти, а троє – прем’єр-міністр Герберт Генрі Асквіт, Холден та Вінстон Черчилль (майбутній прем’єр-міністр) – підтримали Грея. Грей тоді ж негайно заявив німецькому послу Ліхновскі, що «повністю задоволений рішенням Сербії, щодо австрійського ультиматуму», і вимагав від Німеччини «завадити бездумній політиці Австрії». Німецький канцлер Теобальд фон Бетман-Гольвег переслав копію телеграми Грея-Ліхновскі у Відень. Також Бетман-Гольвег просив австрійський уряд прийняти пропозицію, щодо посередництва Англії, щоб уникнути обвинувачень в «розпаленні війни».

28 липня 1914 року

Але 28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії. Австрійська важка артилерія почала обстріл Белграда, а регулярні австро-угорські війська перетнули сербський кордон. Російська імперія заявила, що не допустить окупації Сербії. У французькій армії припинили відпустки. У цей же день німецький імператор Вільгельм Ⅱ ознайомившись з рішенням Сербії щодо австрійського ультиматуму, написав німецькому секретарю закордонних справ Готлібу Ягову: «Я впевнений, що в загальному бажання Дунайської монархії (Австро-Угорська імперія) задоволено. Невеликі обмовки, які робить Сербія, можна вирішити мирними перемовинами. Відповідь заявляє про капітуляцію на самих принижуючих умовах, і в результаті відпадає будь-яка причина для війни». Згідно наказу імператора, німецький уряд звернувся до австро-угорського з пропозицією обмежитися захопленням Белграда в якості «застави» та розпочати перемови із Сербією.

28 липня відбулися зустрічі російського посла Сазонова з послами Англії, Франції, Німеччини та Австро-Угорщини. Перед розмовою з Сазоновим, англійський посол Джордж Вільям Б‘юкен попередив французького посла Жоржа Моріса Палеолога, що необхідно «надати німецькому уряду ініціативу нападу і відповідальності за нього». Після зустрічі Б‘юкен повідомив Грею (обидва Британія), що «Росія налаштована доволі серйозно» і має намір воювати, якщо Австрія нападе на Сербію. Сазонов розіслав у європейські столиці заяву, що після оголошення Австрією війни Сербії, його безпосередні перемовини з австрійським послом «недоцільні».

29-31 липня 1914 року

В ніч з 28 на 29 липня згідно наказу адміралтейства, британський флот направився із Портленда на бойову базу в Скапа-Флоу. 29 липня Грей (Британія) заявив німецькому послу, що британський уряд «може залишатися в стороні до тих пір, поки конфлікт обмежується Австрією і Росією, але якщо у нього втягнеться Німеччина та Франція, буде прийнято негайне рішення». При тому Грей одобрив ідею окупації Белграда австрійцями до припинення переговорів. В Німеччині позицію Грея прийняли як декларацію військової підтримки Англією - Росії та Франції. У той час в Берліні стало відомо, що Італія та Румунія не будуть воювати на стороні «Троїстого союзу».

29 липня німецький канцлер Бетман-Гольвег, обговорюючи з англійським послом Гошеном питання про можливу війну з Францією, та вторгнення німецьких військ через Бельгію, обіцяв у випадку, якщо Англія погодиться зберігати нейтралітет – гарантувати недоторканість французької і бельгійської території після війни, однак відмовився поширювати цю гарантію на французькі колонії. Грей у свою чергу – 30 липня 1914 року відкинув цю пропозицію Бетмана-Гольвега. В цей же день Бетман-Гольвег через німецького посла в Петербурзі повідомив Сазонову, що продовження Росією мобілізаційних заходів потягне за собою мобілізацію в Німеччині, «і в такому випадку, навряд чи вдасться перешкодити європейській війні».

29 липня у Російській імперії оголошена мобілізація прикордонних з Австро-Угорською імперією військових округів (у прикордонній Волинській губернії було мобілізовано 50% чоловічого населення). Вранці цього ж дня Микола Ⅱ підписав наказ про загальну мобілізацію, але під впливом телеграм Вільгельма Ⅱ, тимчасово не став уводити його в дію. Ввечері Микола Ⅱ відправив Вільгельму Ⅱ телеграму з пропозицією «передати австро-сербське питання на Гаазьку конференцію» (міжнародний третейський суд в Гаазі, Нідерланди). 30 липня Вільгельм Ⅱ у відповідь на цю телеграму поклав відповідальність за прийняття остаточного рішення в користь миру чи війни на російського імператора. В ніч з 29 на 30 липня в Берлін прийшла телеграма російського імператора, у якій він згадував про часткову мобілізацію з 25 липня. Вільгельм Ⅱ на полях цієї телеграми написав: «Цар (Микола Ⅱ) уже 5 днів тому прийняв військові міри, які «нині вступили в силу», проти Австрії і проти нас… Я більше не можу займатися посередництвом, тому що цар (Микола Ⅱ), який закликав до нього, таємно проводить мобілізацію за моєю спиною». 30 липня 1914 року канцлер Бетман-Гольвег телеграфував послу в Петербурзі: «Думка про Гаазьку конференцію у даному випадку, розуміється, виключена».

29-31 липня німецький уряд, ще кілька разів намагався звернутися до австрійського з проханням прийняти посередництво Британії, пропоноване Греєм. У той час керівник німецького Генерального штабу – Гельмут Йоганн Людвіг фон Мольтке, занепокоєний даними про російську мобілізацію, у частковому порядку радив австрійському військовому аташе прийняти пропозицію про перемовини, і наполягав на проведенні в Німеччині та Австро-Угорщині загальної мобілізації. Австрійський уряд відхилив німецьку пропозицію про посередництво Британії, через те, що війна Сербії уже оголошена. 29 липня в німецькій армії були відмінені відпустки. 30 липня почалася часткова мобілізація у Франції. В Росії була оголошена загальна мобілізація. Першим днем загальної мобілізації стало – 31 липня 1914 року.

30 липня англійський король Георг Ⅴ написав у Берлін: «Мій уряд робить все можливе, щоб запропонувати Росії та Франції зупинити подальші військові приготування, якщо Австрія погодиться задовольнитися окупацією Белграда і сусідньою сербською територією в якості застави для задоволення своїх потреб. Надіюся, Вільгельм використає свій великий вплив, щоб переконати Австрію прийняти цю пропозицію, тим самим довівши, що Німеччина та Англія працюють разом, щоб запобігти міжнародній катастрофі».

31 липня 1914 року Німеччина оголосила Росії ультиматум – припинити мобілізацію, або Німеччина оголосить війну Росії. Австро-Угорщина у той час оголосила загальну мобілізацію. Також 31 липня Грей (Британія) спитав у Німеччини та Франції, чи налаштовані вони поважати нейтралітет Бельгії? Французький посол Камбон дав згоду, а німецький посол Ліхновскі спитав у Грея, чи зобов’язується Англія дотримувати нейтралітет, якщо німецькі війська не увійдуть в Бельгію? Грей 1 серпня 1914 року відмовився давати таку обіцянку.

1 серпня 1914 року в 10:45 ранку була відправлена остання телеграма Вільгельма Ⅱ – Миколі Ⅱ. Франція та Німеччина оголошують загальну мобілізацію. Німеччина починає стягувати війська до бельгійського і французького кордону. У 18:00 після відмови російського уряду припиняти мобілізацію, Німеччина оголошує війну Росії. В цей день Грей (Британія) заявив німецькому послу в Лондоні, що у випадку війни між Німеччиною та Росією, Англія могла б залишитися нейтральною, але при умові, що Франція не буде атакована. Німеччина прийняла цю умову!!! Але ввечері того ж 1 серпня 1914 року, Георг Ⅴ написав Вільгельму Ⅱ, що пропозиція Грея була «недорозумінням». Трьома днями раніше, коли кайзер 28 липня обіцяв Англії не захоплювати французькі території у випадку її нейтралітету, Грей 30 липня відхилив цю «ганебну пропозицію» в Палаті общин.

Проте Німеччина зволікала, і чекала позитивної відповіді, щодо цієї пропозиції, але так і не дочекалася. Тому 3 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Франції. А 4 серпня Англія виставила Німеччині ультиматум, вимагаючи поважати нейтралітет Бельгії. Після закінчення строку цього ультиматуму, о 23:00 Британія оголосила війну Німеччині. Так розпочалася Перша Світова війна, яку на початку творили – дипломати.

P.S.

Як би дивно це не звучало, але початок Першої Світової війни розпочинали посли та міністри закордонних справ. Ключовою постаттю став міністр закордонних справ Британської імперії -Едуард Грей. Саме він у липні 1914 року, активно спілкувався з послами Російської, Німецької, Австро-Угорської імперії та Франції. Саме з послів цих держав він намагався створити «посередництво» у питанні, щодо конфлікту Австрії з Сербією. Грей добре розумів, що Російська імперія у разі військової агресії з боку Австрії, щодо Сербії, втрутиться у цей конфлікт. І також він розумів, що Німеччина підтримує Австрію. Тому він вирішив у перемовинах між німецькими та російськими послами «стикнути їх лобами». Британії була вигідна війна Німеччини з Росією, а конфлікт Австрії та Сербії був прекрасним приводом для цього. Але вийшло так, що спочатку Німеччина до останнього намагалася мирно вирішити австро-сербське питання, і погоджувалася на посередництво Британії.

Також Берлін був готовий на Гаазьку конференцію, але коли Микола Ⅱ це запропонував після оголошення мобілізації у своїй імперії, питання щодо неї відпало. Росія почала свою мобілізацію 24 липня 1914 року, а Німеччина – 1 серпня. Тобто Росія станом на 29 липня, коли Микола Ⅱ вирішив перенести австро-сербське питання в Гаагу, уже як 5 днів проводила мобілізацію, і перекидала свої війська до кордону з Австрією та Німеччиною. І коли навіть стало відомо, що війна з Російською імперією неминуча, Німеччина пристала на пропозицію Грея, щодо ненападу на Францію і Бельгію, у випадку нейтралітету Британії. Але британський король Георг Ⅴ гордо відкинув цей варіант, і зробив ситуацію критичною. Якби він підтримав пропозицію Грея, то Західного фронту Першої Світової могло б не бути, як і в загальному цієї війни. Так як це був би конфлікт Австрії, Сербії, Німеччини та Росії.

Британія, Франція, Бельгія, а згодом Італія та США могли б уникнути цього кровопролиття, але Лондон розумів технічну перевагу німецької армії над російською. І що німецька армія воюючи на один фронт успішно просунеться на схід, вглиб Росії, завойовуючи її європейську частину. І це дозволить Німеччині стати ще сильнішою за рахунок нових підкорених земель на Сході. Тому було прийнято рішення зробити німцям «пекло» у вигляді двох фронтів, ціною життів мільйонів британських, французьких, бельгійських, австралійських, новозеландських, канадських (Австралія, Нова Зеландія, Канада воювали за Британію) та американських солдатів. Проте парадоксом залишиться, те, що стереотип про Німеччину, як агресора, був штучним і не відповідав дійсності. Я спеціально розжував «липневу кризу» 1914 року, щоб показати як британські дипломати намагалися подати Німеччину провокатором, і розпалювачем війни. І в черговий раз у своїй серії статей про Першу Світову війну, доводжу, що саме Британія найбільше була зацікавлена в цій війні, яку ж вона і виграла. Але як кажуть – «історію пишуть переможці», і тому стереотип про німців-агресорів живе донині.

Коментарі

mart mart 22:46
+3
скоти християни вибрали війну, причому багаті скоти.

а як же,,не вбивай,,?

Австрія могла б поступитися. вистарчило не роздувати крику.

і Росія теж.

нехай би ідіоти воювали.

в Сербії була організація ,,Чорна рука,, , вони роздули це.

стільки людей вбили без сенсу.
mart mart 22:49
+3
Чорна рука була націоналістична організація
mart mart   21:57
+3

уточнення:

«Чо́рна рука́» (серб. Црна рука), або «Є́дність або́ смерть» (серб. Уједињење или смрт) — шовіністична сербська організація, яка боролась за пансербістську ідею «Великої Сербії» з підпорядкуванням Королівству Сербів слов'янських народів Балкан, що перебували тоді на теренах Австрійської і Османської імперій. Організація використовувала терористичні методи, через що й була названа національно-терористичною. Її програмі діяльності відповідало гасло «Єдність або смерть». Була заснована у 1901 році зі штаб-квартирою у Белграді, маючи чисельність до 2 500 осіб. Члени керівництва організації брали участь у вбивстві 11 червня 1903 року короля Сербії Олександра І Обреновича разом із дружиною Драгою.


Суд над керівництвом «Чорної руки». 1917
Головою організації був сербський полковник Драгутин Дмитрієвич, псевдонім «Апіс», командувач військової розвідки Сербії. Дочірньою організація була «Млада Босна», головою якої був Гаврило Принцип.

Організація організувала невдалі замахи 1911 року на Франца Йосифа І, губернатора Боснії генерала Оскара Потіорека.

У 1914 році 28 червня у Сараєво організація спланувала напад на ерцгерцога Фердинанда. О 10 ранку 5 терористів вистежували кортеж Фердинанда. Неделько Чабринович кинув бомбу, однак Фердинанд відбив гранату, і граната впала поза машину, але легко зачепила одну людину. Потім Фердинанд, не узгодивши свій план, поїхав до шпиталю навідати свого «захисника». Але ерцгерцог занадто пізно повідомив про зміну маршруту. Побачивши помилку, водій почав рухатись назад, але моментально вибіг Гаврило Принцип і вистрілив у Софію (дружину Фердинанда), яка на той час була вже вагітна. Вона одразу померла. А Фердинанд за 5 хвилин потім помер.

Командувач сербської армії князь Олександр запідозрив організацію у підготовці державного перевороту. Керівники були затримані. Дмитрієвича 23 травня 1917 року суд визнав винним і 27 червня 1917 року його стратили у Салоніках.
mart mart   22:02
+3

«Чёрная рука» (серб. Црна рука, другое название «Единство или смерть», серб. Уједињење или смрт) — южнославянская тайная националистическая организация, имевшая своей целью объединение различных южнославянских народов в одно государство[1]. Основана 22 мая 1911 года[2] и просуществовала до 1917 года.
mart mart   22:03
+3

Решение о создании организации было принято 3 марта 1911 года в квартире майора В. Вемича. Идейным руководителем общества стал сотрудник сербского МИДа Б. Раденкович. Председателем был избран начальник белградской жандармерии И. Радивоевич. Секретарём организации стал В. Вемич, а с конца 1913 года — полковник Р. Лазич. В верховную управу входили полковник И. Йованович, майоры В. Танкосич и М. Васич, бывший одновременно секретарём общества «Народная оборона», а также М. Г. Милованович — полковник, помощник начальника штаба сербской армии. Среди членов «Чёрной руки» был также М. Голубич. Туда же входил возглавивший в 1914 году пограничную службу страны Ч. Попович, брат которого был одним из лидеров Социал-демократической партии Сербии.

Лидером «Чёрной руки» был полковник Драгутин Димитриевич, по кличке «Апис» (Бык), начальник сербской контрразведки (после гибели в 1913 году И. Радивоевича, Апис занял его пост в организации). В возрасте 27 лет он стал главой офицерского заговора, в результате которого в июне 1903 года были убиты сербский король Александр Обренович и его жена Драга. Участники заговора не только не были наказаны, но и стали приближёнными нового короля Петра и получили высшие военные должности, в том числе и Димитриевич[3]. С тех пор в сербской политике началась конкуренция между военными националистами, которым король Пётр был обязан приходом к власти, и гражданскими органами власти[4]. Формальным поводом к началу противостояния между военными и чиновниками стал принятый по инициативе министра внутренних дел С. Протича указ правительства о «старшинстве гражданских властей в Новой Сербии над военными». Этот указ предполагал первенство гражданских чинов перед военными на всех торжественных церемониях. При отправлении церковной службы по поводу побед в Балканских войнах почётные места у алтаря должны были занимать не офицеры, а чиновники. В итоге, правда, в результате противостояния этот указ был изменён в том плане, что гражданские власти стали иметь приоритет лишь в мероприятиях, имеющих политический характер, а в остальных случаях старшинство представителей гражданских и военных властей стало определяться по их чинам и получаемому довольствию. Удручённый конфликтом король Пётр II(24) июня 1914 года ушёл из политики, подписал указ о возложении монарших полномочий на своего сына Александра, который стал регентом при отце.
mart mart   22:06
+3

Дмитриевич считается также разработчиком и подготовителем убийства наследника австрийского престола Франца Фердинанда[5]. Однако историк Ю. А. Писарев, исследовавший этот вопрос сделал вывод не только «о незаинтересованности сербского правительства в военном конфликте с Австро-Венгрией, но и неучастии руководства „Чёрной руки“ в сараевском заговоре»[6]. Ссылаясь на дневник входившего в верховную управу «Чёрной руки» Ч. Поповича, Писарев отмечал, что Апис, узнав от В. Танкосича, что несколько человек хотят отправиться в Боснию и убить эрцгерцога, сказал: «Да пусти их!», — не веря, во-первых, что покушение удастся, и, во-вторых, не подумав, что это может стать поводом для войны[7].

В «Чёрную руку» входил ряд офицеров сербской армии и некоторые государственные чиновники, которые были разочарованы своим правительством из-за его мягкости по отношению к Австро-Венгрии[8]. Их целью было создание национально—революционных организаций во всех областях, где жили сербы, причём они рассматривали хорватов и словенцев как сербов католического вероисповедания[9]. Эта идея отличалась от более популярной в то время идеи «югославянства», которую распространял, среди прочих, знаменитый сербский этногеограф Йован Цвиич. Он пропагандировал, что три этнические группы — сербы, хорваты и словенцы — это представители одного и того же народа: «югославов»[10]. На основе этой идеи и была позже образована Югославия.

По представлениям «Чёрной руки», эти революционные организации должны были создать объединённое государство южных славян, а Сербии отводилась в этом процессе такая же роль, как Сардинскому королевству во время объединения Италии[9].

«Чёрная рука» была внешне схожа с организациями более раннего времени, например карбонариями, каморрой и масонами, о чём свидетельствуют её ритуалы и символика (череп и кости, кинжал, бомба и яд). Свой «устав» «Чёрная рука» позаимствовала из формулировок нечаевского «Катехизиса революционера»[11].
mart mart   22:08
+3

Эта организация стояла в длинном ряду похожих националистических тайных организаций, образованных в XIX веке на Балканах. Одним из её молодых предшественников была образованная в 1893 году «Внутренняя македонско-одринская революционная организация»[4]. У хорватов подобная организация возникла в 1912 году и называлась «Националистическая молодёжь». В том же году ей было совершено покушение на австро-венгерского губернатора, к которому многие испытывали неприязнь[12]. В Боснии и Герцеговине, входящей с 1908 года в состав Австро—Венгрии, также была своя националистическая террористическая организация — «Млада Босна», которая сотрудничала с сербской «Чёрной рукой»[13]. К ней принадлежал убийца Франца Фердинанда гимназист Гаврила Принцип. Различие между «Молодой Боснией» и «Чёрной рукой» состояло в том, что первая придерживалась республиканских и атеистических идей и стремилась объединить балканские народы под эгидой «южнославянства», а в последнюю входили сторонники авторитарного и клерикального мировоззрения, стремящиеся создать великое пансербское государство[14].

Король Сербии Александр I Карагеоргиевич, лично не обязанный, как его отец, военным, и видевший в них постоянных конкурентов своей власти, отдал в марте 1917 года приказ ликвидировать организацию. «Апис» и его приближённые (майор Л. Вулович, Р. Малобабич) были арестованы по обвинению в государственной измене и по приговору военного суда расстреляны в июне 1917 года в пригороде Салоник[15]. «Тем самым кончилась существовавшая со времени майского переворота 1903 года конкуренция между военными и гражданской властью»[16]. Поводом стало покушение на Александра в начале сентября 1916 года во время инспекционной поездки на Салоникский фронт, в результате которого никто не пострадал.

Драгутин Дмитриевич до сих пор является одной из самых спорных и неоднозначных личностей в сербской истории. Одни считают его великим сербским патриотом, другие — заговорщиком, убийцей и террористом[17].

Членом «Чёрной руки» некоторое время был Мустафа Голубич.

----------------------------

я теж читав що Чорна рука просто не зупинила вбивцю, хоча могла, бо була сполучена з младою Боснією
mart mart   22:09
+3

з сербського терору вийшла війна
vova stasyuk   11:41
+2

Серби не були б такими нахабними, якби не покровительство кацапів. Конфлікт сербів і австрійців можна було перенести в Гаагу. По-друге, сербам потрібно було лише допустити до розслідування вбивства австрійців. І по-третє, австрійці не нападали без попередження. І ще раз повторюсь, той конфлікт можна було зразу перенести в Гаагу.
+1

Жиди ненавидять сербів, тому що серби завжди пресовали жидів.
Саме тому жидівське НАТО бомбардувало Белград.
Жиди не можуть пробачити сербам четників, як не можуть пробачити українцям Коліївщини.
vova stasyuk   11:33
0

Жидів ненавидить багато хто. І є нації, які їх вбивали набагато більше, аніж серби. Тому нині євреї своєю демократією "душать" всю Європу, і ті місця, де є білі.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі