Блоги → Перегляд
Мітки Київська РусьРусьКиївРусиниРусичірусинирусичіУкраїнаРосіяМоскваНаціональна-визвольна війна під проводом Богдана ХмельницькогоБогдан ХмельницькийМосковське царствоМонголо-татарська навалаГетьманщинаВелике князівство ЛитовськеРіч ПосполитаЛитваПольщаЄвропаСхідна ЄвропаБілорусьЗахідна ЄвропаМонголіяОсманська імперіяЗолота Ордататаримонголо-татариПравослав'яКатолицизмХристиянствоКонстантинопольРюрикіРюрикНовгородРюриковичіКнязь ОлегОлег ВіщийКнязь ІгорКнягиня ОльгаКнязь СвятославВолодимир ВеликийЯрослав МудрийВолодимир МономахМономахВізантіяІван КалитаШапка МономахаМстислав ВеликийАндрій БоголюбськийБоголюбськийВолодимиро-Суздальське князівствоМосковське князівствоХан БатийБатийІван ГрознийСибірДалекий СхідКамчаткаАляскаГрознийСвященна Римська імперіяПапа РимськийРосійська імперіяУкраїнська Держава

«Українці та росіяни ніколи не були однією нацією» та «Росіяни - нащадки підкорених Києвом»

Понеділок, 13:58, 30.08.21

Рейтинг
63 0
Переглядів
892

0
0

 

«Українці та росіяни ніколи не були однією нацією»

та

«Росіяни - нащадки підкорених Києвом»

Після Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, а точніше з 1654 року, уже 367 років (до 2021) у росіян існує теорія про «великоросів та малоросів». Тодішнє Московське царство, яке після Переяславських домовленостей (8 січня 1654 року) обіцяло Гетьманщині Хмельницького військову підтримку у війні проти Речі Посполитої, вважало себе прямим та єдиним спадкоємцем Київської Русі. І причина для того була. Московське царство одне із перших серед колишніх земель Київської Русі, після монголо-татарської навали здобуло незалежність. Але цьому московити мали б завдячувати географічному фактору. Бо землі Московського царства знаходилися на пн-сх Східної Європи. Саме північне розміщення дозволило Москві уникнути широкого інтересу з боку сусідніх держав, а не лише монголів. Українські та білоруські землі, натомість знаходилися на шляху зі Західної Європи до Китаю. Тому весь час зазнавали зацікавленість з боку Західних держав, монголів та згодом від Османської імперії. Але в першу чергу їх роздирали литовці, поляки та татари, які були підданими Османської імперії. Проте здобувши незалежність раніше, аніж білоруські та українські землі (які тоді були русинами), московські перейняли на себе головну роль наслідника Київської Русі. Тому у середині 17 століття активно кинулися звільняти православні землі від рук католиків. Під час Національно-визвольної війни в теперішній Україні (1648-1657), сучасні білоруські землі також стали ареною протистояння. З 1654 року Московське царство перейняло також на себе головну роль захисника православя, після падіння Києва у 1240 році (навала монголів) та Константинополя в 1453 році (навала османів-турків). Тому у більшості жителів Гетьманщини та теперішньої Білорусі, вони виглядали визволителями від гніту поляків-католиків. А насправді Москва, зажадала ролі Києва часів Русі. Тоді Москва була приєднана до його володінь, а тепер вона захотіла його приєднати до себе. Це був по суті такий символічний реванш.

Але в даній статті, я буду доводити, що сучасні українці та росіяни – це різні нації, і те як Росія несправедливо на себе перейняла роль «нащадка» Київської Русі. Для того аби, як найкраще зрозуміти етнічну складову Київської Русі, слід звернутися до карт різних етапів існування цієї держави. Історичні карти прекрасно показують території та їхнє населення, яке формувало Русь. Але для початку згадаємо для себе, що Київська Русь - це середньовічна східноєвропейська монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські, балтські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до середньої Волги на сході. Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року заволодів Києвом. А тепер, якщо поглянути на карту Київської Русі часів Олега (882-912 – часи правління), то ми можемо побачити, що Князь Олег Віщий (882-912) за кілька років у результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян (теперішня Україна), деревлян (Україна), сіверян (Україна), радимичів (Білорусь). Загалом влада Києва, ще й поширювалася на словен (Росія), кривичів (Білорусь), радимичів (Білорусь), білих хорватів (Україна), уличів (Україна), фіно-угорські племена (Росія), чудь (угро-фіни – Росія), мерю (угро-фіни – Росія). НА ТЕРИТОРІЇ ТЕПЕРІШНЬОЇ РОСІЇ ЗА ЧАСІВ ПЕРШОГО КНЯЗЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ – ОЛЕГА, ПРОЖИВАЛО ЛИШЕ ОДНЕ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКЕ ПЛЕМ’Я – СЛОВЕНИ, А ВСІ ІНШІ – ЦЕ УГРО-ФІНИ!

Наступний київський князь – Ігор (912-945) син легендарного новгородського князя Рюрика продовжив справу свого попередника (князя Олега). Перш за все він приборкав непокірних деревлян (Україна), остаточно підкорив слов'янські племена тиверців (Україна) та уличів (Україна) між Дністром і Дунаєм. За часів правління Ігоря, на території сучасної Росії проживало лише одне словянське племя – словени. Мешкали вони на території сучасної пн-зх Росії займаючи невеликий клаптик землі, який мав вихід до озера Нево (нині озеро Ладога). На їхній території існувало три великих міста: Ладога, Новгород та Псков. На території майбутнього «спадкоємця» Київської Русі – Московського царства, ошивалися племена мері, марі та мордви, які не мали ніякого відношення до словян! Територію сучасного російського Білгорода, Курська та Воронежа, населяли тюркські племена аланів, а територію сучасної російської Кубані та Ставропольщини населяли також тюркські племена, але вже адигів.

Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945—964). Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з деревлянами (Україна), спаливши їхнє головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Після цього всі подальші роки її правління характеризувалися миром і спокоєм. Тому літопис ставиться до неї, як до наймудрішої серед людей. Виявом її високої політичної і культурної зрілості було її охрещення, а також толерантне ставлення до інших вірувань. Ольга приділяє велику увагу внутрішнім справам, конкретно аналізує розвиток кожного регіону держави. З цією метою вона об'їхала на возі і санях величезну територію своєї країни, побувала і в недавно підкорених землях, що було досить небезпечно. Першою серед князів навела порядок в організації збирання податків, визначила їхні фіксовані розміри.

Значно розширилася Київська Русь, зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря й Ольги - Святослава (964—972). Це був мужній, войовничий князь із лицарською вдачею, що провів усе своє правління у війнах, охопивши своїми походами грандіозну територію в Європі й Азії. Святослав розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964—965 рр. Пройшовши землю в'ятичів (Росія, в’ятичі перші слов’яни, які прийшли в район теперішньої Москви, аж у 10 столітті), він завдає удар по союзниках Хозарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви – головні предки Москви), а потім розбиває Хозарський каганат. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також зміцнив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутороканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і, загалом, завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян у єдиній державі. Внаслідок походу 964—965 рр. Русь розгромила великий Хозарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. 965 року русичі захопили Саркел. Від часу усунення хозар господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи до країн арабського Сходу.

За часів Святослава Київська держава являла собою величезну країну з територією 800 тис. км². До її складу входило до 20 об'єднань племен та земель — слов'янських і фінських. Весь цей конгломерат ще не був об'єднаний нічим, окрім княжої влади, ослабленої Святославом та міжусобицями його синів у перші роки після його смерті. Ця боротьба за владу між князями Ярополком I, Олегом та Володимиром тяглася досить довго (972—979) і завершилася перемогою новгородського князя Володимира (980—1015). У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Уже 979 року, прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, дорогою князь завоював Полоцьке князівство (Білорусь) і приєднав його до Київської держави. У 981-993 роках було здійснено кілька вдалих походів. Він остаточно підкорив непокірні племена в'ятичів (Росія, район майбутньої Москви) і радимичів (Білорусь), відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та інші), заволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес (Корсунь) у Криму, що належав Візантії, здійснив вдалий похід у Закарпаття. У кінці X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські племена. Якщо поглянути на карту Київської Русі часів Володимира Великого, то на території майбутнього Московського царства виникли такі великі міста, як Білоозеро, Муром та Ростов (не плутати з Ростовом-на-Дону на півдні сучасної Росії), які знаходилися північніше сучасної Білорусі. По сусідству з Муром, який був дещо східніше сучасної Москви, проживали племена мордви та марі.

Ярослав Володимирович Мудрий (1019—1054) відзначався мужністю, глибоким державним розумом, різнобічними знаннями, політичною гнучкістю, любов'ю до книг, за що й був прозваний Мудрим. Він продовжував справу батька зі зміцнення Київської держави, справу подальшого зростання її міжнародної ролі. Перш за все запроваджувалася лінія на розширення меж країни. 1030 року він підпорядковує своїй владі західний берег Чудського озера, де засновує місто Юр'їв (тепер Тарту, Естонія). Приєднуються ще кілька фінських племен і їхні території на північному сході. 1031 року в Польщі було відвойовано червенські міста, захоплені нею 1018 року під час міжусобиць. 1036 року під Києвом удалося остаточно розгромити печенігів, і Русь дістала перепочинок у боротьбі з кочовиками, аж поки не з'явилися нові — половці. Однак загроза експансії степових сусідів залишалася реальною, і Київ обводять ще однією лінією фортифікацій уздовж р. Рось.

Ярослав Мудрий помер 1054 року, залишивши заповіт, яким поділив свою державу між дітьми. Його смерть знову висвітлила недосконалість процесу передачі і наслідування влади великого князя. Ярослав намагався це зробити, як йому здавалося, раціонально, традиційно, розділивши свою могутню державу між синами. При цьому трьом старшим дав більші частини, двом меншим — менші. Найстарший, Ізяслав I, отримав Київ (Україна), Новгород (Росія) і великокнязівський престол, Святослав — Чернігів (Україна) і більшість території Сіверщини (Україна), землі в'ятичів (Росія), радимичів (Білорусь) і Тмуторокань (Росія), а Всеволод отримав Переяславль (Україна), і, крім того, Ростов, Суздаль, Поволжя (Росія) та інші. Розподіляючи землі, Ярослав заповідав, щоб сини жили у злагоді і шанували старшого брата, який посідав місце батька. Однак це моральне побажання було недостатнім для збереження стабільності, єдності держави.

Рішення про поділ держави було фатальним, підривало саму ідею єдності країни. Праукраїнська держава вступила в період розпаду, міжусобиць, небезпечних потрясінь. У цей період зовнішні завоювання припинилися. Після тривалих міжусобиць до влади приходили по черзі останні члени тріумвірату, які продовжували невдало вести боротьбу з половцями. Велика половецька орда продовжувала спустошувати країну. Справи ускладнювалися через відсутність єдності серед князів. Зростала кількість князів-ізгоїв, тобто тих, хто залишився без престолів і земель, що відійшли до старших у роді. Однак за часів Мудрого на території сучасної Росії зявилися нові та великі міста як Курськ, Суздаль та Ярославль. Мудрий дав поштовх до нових завоювань у теперішній пн-зх Росії, наближаючись до Уралу. По суті він першим розпочав широкомасштабний наступ русинів на Схід від своїх володінь. У володіння переважно угро-фінів. Біля міста Муром, яке було дещо східніше сучасної Москви, по сусідству надалі  проживали племена мордви.

З метою владнати суперечності і спільно виступити проти кочовиків з ініціативи князя Переяславщини Володимира Мономаха і Київського Святополка II 1097 року у Любечі, біля Києва, було проведено з'їзд князів. Головною ухвалою Любецького з'їзду було таке: кожен володіє своєю вотчиною, тобто спадщиною батька. Друга ухвала — встановлення союзу князів для оборони і відповідальність за його порушення покладалася на весь загал князів. Коли хтось із них порушував єдність, рішенням з'їзду проти нього решта йшли війною. Третя ухвала: союз князів проти половців і заборона приватних угод з кочовиками. Все перше десятиліття XII століття було присвячене походам проти половців, і головним героєм боротьби став Володимир Мономах. Війни з половцями велися з перемінним успіхом і коштували величезних жертв. Однак поступово сила ударів об'єднаних військ руських наростала. Нарешті, 1111 року зусиллями всіх князів організовано похід аж до Сіверського Дінця, де половців було остаточно розгромлено. Володимир Мономах цими переконливими перемогами здобув велику популярність, і ореол слави оповив його постать.

1113 року помер київський князь Святополк Ізяславич. У місті почалися народні заворушення. Народне віче і боярство Києва запросило Володимира Мономаха на престол, хоча це і було порушенням рішень Любецького з'їзду, бо спадкоємцями влади в Києві були інші князі, сини Святополка. Володимир Мономах (1113-1125) зробив останню успішну спробу зберегти єдину, централізовану Київську державу, відродити її могутність. У державницькій діяльності Володимира II Мономаха найважливішим напрямком була зовнішня політика, головним чином боротьба з половцями, які протягом певного часу загрожували існуванню земель і населення Русі. Володимир Мономах і після повного розгрому половецької орди хана Шаруканя у березні 1111 року та перебазування залишків орди за Дон і на Північний Кавказ продовжував боротьбу.

Відтіснивши половців, Володимир сприяв новій хвилі колонізації степів Причорномор'я. Першими тут осіли так звані «чорні клобуки», залишки різних племен, зокрема кочових, що підкорилися князям і перейшли до осілого життя. За ними йшли степові здобичники, що займалися полюванням і скотарством і, зрештою, землероби. Спираючись на них, Мономах намагається закріпитися на Чорному морі, приєднати гирло Дунаю. Однак це було надто складним завданням, позаяк Візантія все ще зберігала могутність і дипломатичними кроками та іншими засобами відвертала ці спроби від своїх кордонів. З цим періодом пов'язують так звану «Шапку Мономаха», яку буцімто подарував київському князю його дід — базилевс Костянтин IX. Насправді ж то золота бухарська тюбетейка, яку Хан Узбек подарував Івану Калиті, яку московити вважають за «доказ» спадкових прав московських правителів на Київський великокняжий престол та спадщину колишньої Візантійської імперії. Поряд із цим візантійський імператорський двір породичався з Мономахом: один із синів імператора одружився з онукою князя. Володимир, наслідуючи діда Ярослава Мудрого, також розширював династичні зв'язки зі скандинавськими країнами, Німеччиною, Угорщиною та інші.

Силою свого авторитету, дипломатичними і військовими акціями Мономах об'єднав землі Київську (Україна), Турівсько-Пінську (Білорусь), Переяславську (Україна), Смоленську (етнічна територія білорусів, яка нині у руках Москви), Новгородську і Поволжя (Росія). Пізніше він підкорив Мінське (Білорусь) і Волинське князівства (Україна). Таким чином, князь зосередив під своєю владою три чверті території, що за Ярослава Мудрого входила до складу держави. Для цього доводилося долати багато перешкод. Зокрема, приєднання Волині спричинило конфлікт із Польщею. Польські князі інтригами, погрозами намагалися відірвати і повернути Волинь. До боротьби проти Мономаха долучилася й Угорщина. Тоді Мономах вислав на Польщу половців, і Волинь залишилася за Київською державою.

Син Мономаха Мстислав Великий (1125-1132) продовжив правління батька, однак отримав лише частину держави — Київ (Україна), Смоленськ (етнічна Білорусь), Новгород (Росія). Інші землі перейшли до його братів. А це означало, що Мономах не насмілився порушити негативну традицію ділити державу між своїми дітьми. Мстислав разом із братами вів боротьбу проти тих князів, які намагалися відокремитися чи зберегти свою незалежність. Зокрема, він підкорив Полоцьке князівство (Білорусь), яке тривалий час було відокремлене від Київської держави. Поза його владою залишилася лише Галичина (Україна). Після смерті Мстислава Київська Русь остаточно розпалася на удільні князівства.

Протягом XII століття виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське (Україна), Володимиро-Суздальське (Росія, пн-зх), Новгородське (Росія, пн-зх), Чернігівське (Україна) та Смоленське (Білорусь). Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою.

Український історик Степан Томашівський підрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім — по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. У 1169 ріку результаті походу коаліції 11 князів, що діяли за ініціативою володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, Київ вперше в практиці князівських усобиць був узятий штурмом і розграбований, і вперше князь, який заволодів містом, не залишився в ньому правити сам, а посадив на князювання свого ставленика. Після цього проголосив себе великим князем Володимиро-Суздальським (Росія), фактично засвідчивши цим вихід свого уділу зі складу Русі, оскільки в нього та його нащадків відсутній великокнязівський домен «Русі». Саме в цей період у 1147 році була перша письмова згадка про місто Москва. Також у цей період біля східних кордонів Київської Русі з’явилися предки майбутніх росіян, які склали компанію племенам мордви, а саме марійці, удмурти, башкіри.

Найдавнішими ворогами Києва були кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки після десятиліть затятої та виснажливої для обох суперників боротьби, руські князівства встановили з цими племенами постійні взаємини, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв'язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари. 1222 року монголо-татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох руських князів, що підтримали його. 1223 року об'єднані русько-половецькі сили (у битві не брали участі володимирсько-суздальскі князі (Росія), які з 1169 року вважали себе незалежними від Києва — фактично вийшли зі складу Русі) зустрілися біля річки Калки з монголо-татарами й у жорстокій битві зазнали страшної поразки. Але монголи, надто розпорошивши свої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому. Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Проте 1237 року на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське військо на чолі з онуком Чингісхана Батиєм. Військо зруйнувало міста Рязань, Суздаль і Володимир (Росія), а 1240 року дійшло до Києва (Україна). Хоча місцевий князь Михайло втік, городяни на чолі з воєводою Дмитром, що його послав Данило Галицький, вирішили оборонятися від нападників. Облога міста була тривалою й жорстокою, і навіть коли монголо-татари подолали міські мури, бої точилися за кожну вулицю й за кожний будинок. На початку грудня 1240 року Київ упав під ударами монголо-татар. Саме на цій події, по суті припиняється історія Київської Русі.

P.S.

Сьогодні в умовах російсько-української війни (з 2014 року), Москва, як агресор окупувавши український Крим та частину українського Донбасу, веде напевно найактивнішу за всю свою історію пропаганду про - «великоросів» та «малоросів». На кожному кроці Москва зазначає, що саме вона є «головним та єдиним спадкоємцем» Київської Русі, нехтуючи історичними фактами, які звісно для свого населення, так званих «великоросів», вона переписала по-своєму. Але цьому є таки пояснення, і звісно історичне. Після падіння Київської Русі на протязі 1237-1241 року під навалою монголо-татар, опісля неї Московське князівство, яке спочатку було у складі Володимиро-Суздальського, завдячуючи співпраці з ординцями (монголами) стало найбагатшим та найвпливовішим на пн-сх теренах колишньої Київської Русі. А після розпаду Золотої Орди, Москва  остаточно звільнилася від влади ординців. Одразу Москва почала захоплювати найближчі території колишніх руських князівств. В результаті це дозволило їм стати Московським царством при Івані Грозному, який розпочав експансію на Схід, підкорюючи землі татар, башкірів, удмуртів та пробиваючи собі шлях в Сибір, яка була багата на дорогоцінні природні ресурси. Кожний наступний цар після Грозного розширював володіння Москви в Сибірі, і в загальному на Далекому Сході, впритул до Камчатки (Азія) та до Аляски (Північна Америка), збагачуючи свою казну за рахунок ресурсів новоприєднаних земель.

У той час сучасні українські та білоруські землі, після монголо-татарської навали, були звільнені литовцями та увійшли в склад Великого князівства Литовського. Литовці були напевно найкращими загарбниками в історії українців та білорусів, бо вони переймали практично все від спадщини Київської Русі, від системи влади та права до культури та релігії. Проте русини (українці та білоруси) так і не мали власної держави, незважаючи на толерантність литовців до переважаючого у своєму князівстві – русинського населення. Згодом українські та білоруські землі попали у сферу інтересів поляків, кримських татар та османів (турків), так як вони були на шляху із Західної Європи до Китаю. Через це місцеве русинське населення не могло створити власної держави борячись весь час на кілька фронтів – з литовцями, поляками, татарами і османами (турками). Також на ці землі придивлявся майже кожний Папа Римський, який хотів там поширити свою релігійну юрисдикцію та підкорити їх волі Священної Римської імперії. В таких умовах питання відновлення державності русинів, ставало дедалі проблематичним. Натомість Московському князівству, а згодом Московському царству у географічному факторі поталанило. Вони знаходилися на пн-сх Східної Європи, плюс холодні кліматичні умови, які відбивали бажання у інших європейських держав взагалі туди лізти, впритул, аж до початку 17 століття (коли поляки почали свій похід на Москву).

Тому саме географічний та кліматичний фактори, дозволили Московському князівству перетворитися на Московське царство, яке почало експансію в Сибір та на Далекий Схід, підкорюючи землі азійських племен, розвиток яких зупинився, ще у первісні часи (а цей фактор дозволив Москві легко підкорити ці землі, борячись хіба що з природою, погодою та дикими звірами). Згодом Московське царство перетворилося на Російську імперію (1721 рік), яка розкинулася в результаті, аж на трьох континентах – Європа, Азія (Далекий Схід), Північна Америка (Аляска). Тому під час Національно-визвольної війни Хмельницького (1648-1657), Московське царство для русинського населення (українців та білорусів), які були поневолені поляками-католиками, виглядало як надійний союзник, бо був як і вони – православним.

Підкоривши українські та білоруські землі після 1654 року, Москва подавала себе як «головного спадкоємця» Київської Русі в очах приєднаних русинів-українців та русинів-білорусів. Причиною цього стало те, як я вже згадував, що московські землі по суті першими звільнилися від ординців (монголо-татар) та започаткували власну державність, раніше аніж русини (українці та білоруси). Тому саме московити собі приписували історію та спадщину Київської Русі, як в тій приказці – «хто раніше встав, того і чоботи». А приєднання Києва та Гетьманщини у 1654 році, це був так званий реванш Москви. Тепер Київ і його землі стали приєднаними, як колись московські - Києвом.

Так московська пропаганда з тих часів і до сьогоднішнього дня нехтує тими фактами, що в момент зародження Київської Русі, як держави, на території сучасної Росії, мешкало лише одне слов’янське плем’я – словенів. Що пн-зх території сучасної Росії були відвойовані в угро-фінів, куди прийшли русичі (русини). Що на території сучасної Москви до 10 століття мешкали племена мордви, які не мали ніякого відношення до словян. А південніше Москви мешкали тюркські племена адигів та аланів. І те що понад 90% сучасної території Росії і її населення, ніколи не були в складі Київської Русі. Більша половина населення теперішньої Росії – це татари, кавказці та азійські народи Далекого Сходу. А переважаючих слов’ян у населенні російських міст, можна знайти лише в областях перед Москвою та Петербургом (зі заходу), бо південь Росії – це кавказці, схід від Москви – татари (наприклад Татарстан), північ від Москви – угро-фінські народності, Далекий Схід – монголоїдні народності. Проте держава з таким населення, ствердно і впевнено себе називає «спадкоємцем Русі» та «великоросами». Але як там не було, а все ж таки дико та кумедно дивитися на те, як нащадки угро-фінів, мордви, адигів, аланів, башкірів та інших несловянських народностей, називають себе – «великоросами», коли генетично взагалі вони не мають ніякого відношення до корінного населення колишньої Київської Русі.

Коментарі

mart mart 16:47
0
я маю сумніви щодо назви Русь і початку її існування

сказано в літописі що пішли за море до племені русь і запросили княжити.

де було це ,, за море,,?

бо якщо на континенті то в нас за море ходити не треба. і підозріло є що нема нічого про місцевих князів.

за море пішли ті що жили при березі коло Новгорода.
1 2   23:11
-2

Ти зовсім ні в чому не розбираєшся. Моя родичка тебе вважає дурником. В питаннях історії ти повний нуль. І чого ти сунеш всюди свого носа?
vova stasyuk   22:29
0

"сказано в літописі що пішли за море до племені русь і запросили княжити. де було це ,, за море,,?"

- вікінги (варяги) зі Скандинавського півострова (нині там Норвегія і Швеція) перепливли Балтійське море і висадилися в Новгороді.
mart mart 19:47
-1
виглядає так що не було в наших племен місцевих князів а це напевно неможливо.

інший момент , як ця ніби русь змогла підкорити за такий короткий час стільки наших земель?

були ліси через які пройти важко не те що воювати.
mart mart   21:08
-1

це не по суті статті а по суті звідки та Русь взялася
mart mart   21:08
-1

ну і нас не було а були ті що наші предки
1 2   23:11
-2

Ти зовсім ні в чому не розбираєшся. Моя родичка тебе вважає дурником. В питаннях історії ти повний нуль. І чого ти сунеш всюди свого носа?
vova stasyuk   23:09
0

"виглядає так що не було в наших племен місцевих князів а це напевно неможливо. інший момент , як ця ніби русь змогла підкорити за такий короткий час стільки наших земель? були ліси через які пройти важко не те що воювати".

Місцеві князі були. Після того як князь Олег осів в Києві, то він почав процес підкорення сусідніх племен, який тривав, аж по правління Ярослава Мудрого. Дивлячить на карту Київської Русі з 9 по 12 століття, можна побачити, як поетапно завойовувалися землі східнослов'янських племен. Ліс пройти це ще реально було, а от римлянам перелізти Альпи, які ще й до того лісисті, от це інша справа. Через це з 1000 року Закарпаття, яке знаходилося в Дунайській низовині належало угорцям, бо з їхнього боку до цього регіону низовина, а от щоб туди пройти з Галичини, то треба перейти Карпати. До речі нині зі Сколівського району Львівщини і до Мукачево (Закарпаття) тільки один єдиний автошлях. Там з кілометрів 150, тупо їдеш по одній долині між горами, які лісисті. Ще й до того там куча поворотів. А якщо сталася аварія, чи ремонтують дорогу, то піз..ц! Пробка може бути 10-15 км. Я чесно ненавидів їхати цією дорогою. Бо їдеш тупо по долині дорогою, яка як стежка (в плані ширини і оточенням зі всіх боків горами і лісами). А з'їхати кудись в сторону? Неможливо, бо тупо один напрямок десь зі 150 км. Лише як перетинаєш Карпати, та в'їжджаєш в закарпатську Дунайську низовину, і їдеш в сторону Мукачево, то тільки там починають з'являтися прилеглі дороги і перехрестя. Я як перший раз проїхав тим маршрутом, то зрозумів чого царська армія не змогла перейти Карпатський хребет під час Першої Світової. А от територія України за Карпатами в бік Сходу, Білорусі та європейської частини Росії - рівнина, тому ліси і болота - це не складність, а от перетягнути через гори армію, зброю, амуніцію, припаси, це вже інша справа!

А підкорювали поселення, де люди жили. Точніше брали їх на "щотчик", як нині кажуть. По-друге була територіальна ієрархія, у кожному регіоні був центр, який згрібав дань з підконтрольних земель, а київські князі з часом змусили ті регіональні центри ділитися з ними. От якось так було. Цій ієрархії тисячі років! Нині також в Україні, район платить дань обласному центру, обласний центр - Києву. Все просто.
Стаття написана розумно, з історичною достовірністю.
mart mart 21:14
-1
щодо росіян то вони були маленьким кавалочком який потім розрісся. ці їх предки то могли бути наші сусіди і були споріднені трохи а потім почали віддалятися історично.

ми з ними побули в спільній державі а потім вони змінилися , деформувавшись через призму колонізування народців угро- фінських і інших.
1 2   23:12
-2

А ти асом не ольгінський троль?
mart mart   09:51
+1

Есть у нас сомнение, что ты, мил-человек, стукачок...

https://www.youtube.com/watch?v=1ASsYgSiXnQ&ab_channel=chorneikot

подібно зазвучало
1 2   21:19
-2

Це ти про себе?
vova stasyuk   23:11
0

А чого це Газін став "12"?
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі