Блоги → Перегляд
Мітки Друга Світова війнаНімецько-польська війнаТретій РейхПольщаСРСРАдольф ГітлерГітлерНімеччинаВеймарська республікаРадянський СоюзЙосип СталінСталінСталинМоскваБерлінЧервона арміяВермахтПакт Молотова-РіббентропаЄвропаУкраїнаБілорусьЗахідна УкраїнаВолодимир ПутінПутінПутинРосіяЧехословаччинаСловаччинаЙоахим фон РіббентропРіббентропДанцигПруссіяЮзеф БекЛіга НаційООНВелика БританіяБританіяВ'ячеслав МолотовМолотовЗахідна ЄвропаСхідна ЄвропаПольська кампаніяЛитваФранціякавалеріяПерша Світова війнаФюрерВерсальсько-Вашингтонська системаВойско Польске на роверахВестерплаттеБрестЛьвівРидз-СміглиВаршаваКраківПерша Словацька республікаМюнхенська угодаГайнц ГудеріанГудеріанСтівен ЗалогаАбверОрганізація Українських НаціоналістівОУНКанарісМалопольщаУкраїнський ЛегіонБереза КартузькаСтепан БандераБандераГаличинаВальдемар РезмерЮрій ГжибовскіЮрій ГжибовськийКатиньВладислав АндерсМонте КассіноСШАЛеонід КравчукЛеонід КучмаКравчукКучмаКримДонбасНезалежна Україна

«Німецько-польська війна: початок Другої Світової та роль українців в цій війні»

Четвер, 23:54, 02.09.21

Рейтинг
49 0
Переглядів
860

0
0
У цій статті згадуються

 

«Німецька-польська війна: початок Другої Світової та роль українців в цій війні»

В сучасному українському суспільстві 1 вересня – це день знань, коли діти йдуть в школу на урочисту лінійку та перший дзвоник, також починаються заняття в коледжах, технікумах та в університетах. Ця традиція була закладена, ще при СРСР, який таким чином також приховував сумну дату в сучасній світовій історії, а саме – початок Другої Світової війни (в Західній Європі навчальний рік традиційно починається – 1 жовтня). І причина для того була, СРСР на одному рівні з Третім Рейхом розпочав цю війну. Але радянська пропаганда всіма силами після 22 червня 1941 року (напад Рейху на СРСР) намагалася приховати цю початкову і важливу сторінку Другої Світової, яка напряму вказувала про організацію Сталіним та Гітлером – нового розподілу Європи, шляхом нової війни, яка в результаті стала черговою – світовою. Про дружбу Рейха та СРСР з 23 серпня 1939 року (укладення Пакту Молотова-Ріббентропа) і до 22  червня 1941 року (початок німецько-радянської війни) в радянських навчальних закладах старалися взагалі лишній раз не згадувати, а лише зазначали, що тоді в серпні 1939 року Молотов у Москві з Ріббентропом уклав пакт про «не напад», і ніякого офіційно оформленого «дерибану Європи» Сталіним і Гітлером не було. І звісно в радянські часи, ні слова не було сказано про домовленість про спільний напад на Польщу і її поділ. А окупація польських територій – Західної України та Білорусі, то було так зване «визволення братніх народів» від гніту польських панів-капіталістів та від війни німців з поляками (так звучала версія радянської пропаганди). Але СРСР впав у 1991 році, і правда все одно почала випливати на поверхню. Хоча теперішній президент Росії – Володимир Путін знову повертається у радянське минуле, і намагається з допомогою своїх істориків приховати та перекрутити факт спільного нападу СРСР з Рейхом на Польщу.

Передумови війни

Передумовами цієї війни стали німецько-польські відносини, які уже мають тисячолітню історію. А точніше, то після приходу до влади у 1933 році, Адольф Гітлер почав реалізовувати ідею об'єднання німців у єдину державу. Спираючись на військову силу та дипломатичний тиск, у березні 1938 року Німеччина безперешкодно приєднала до себе Австрію, а у жовтні 1938 року у результаті Мюнхенської угоди анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині. Після підписання Мюнхенської угоди 1 жовтня 1938 року Польща анексувала Заолжя (Тешинська Сілезія). Таким чином, Польща разом з нацистською Німеччиною та Угорщиною взяла участь у поділі Чехословаччини (про що нині польські історики мовчать). 24 жовтня 1938 року, менше ніж через місяць після підписання Мюнхенської угоди, міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахим фон Ріббентроп, під час публічного обіду в честь посла Польщі у Німеччині Юзефа Липського заявив, що «прийшла пора остаточно з'ясувати відносини між Польщею і Німеччиною». Насамперед, продовжував він, що «мова йтиме про Данциг, який необхідно «повернути» Третьому Рейху».

За словами Ріббентропа, Німеччина планувала побудувати шосе і прокласти двоколійну залізницю через «польський коридор», щоб з'єднати Німеччину з Данцигом і Східною Пруссією. Від Польщі також вимагалось приєднання до Антикомінтернівського пакту, спрямованого проти СРСР (таким чином без війни проти поляків, Рейх хотів розмістити свої війська у Польщі). В обмін на це Німеччина готова продовжити польсько-німецький договір на 10—20 років і гарантувати непорушність польських кордонів. 19 листопада 1938 року міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек надіслав в Берлін відповідь на німецькі пропозиції. Відповідь була негативною, однак, не бажаючи загострювати ситуацію, поляки запропонували замінити гарантії, надані Данцигу Лігою Націй, німецько-польськими гарантіями, що дають Данцигу статус вільного міста. «Будь-яке інше рішення, — писав Бек у меморандумі, що Липський зачитав Ріббентропу, — як і будь-яка спроба приєднати вільне місто до Рейха, неминуче приведе до конфлікту». Це був єдиний шанс для Польщі уникнути майбутню війну проти Третього Рейху, але поляки ним не скористалися.

15 березня 1939 року Німеччина остаточно окупувала Чехословаччину. 21 березня 1939 року Німеччина вчинила чергову дипломатичну спробу стосовно повернення Данцига. У відповідь на відмову 28 березня 1939 року Гітлер розірвав Пакт про ненапад, укладений у січні 1934 року з поляками. 31 березня 1939 року прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен від імені англійського та французького урядів заявив, що надаватиме Польщі всю можливу допомогу, якщо виникне загроза її безпеці. Одностороння англійська гарантія Польщі 6 квітня була замінена попередньою двосторонньою угодою про взаємну допомогу між Англією і Польщею. 15 травня 1939 року було підписано польсько-французький протокол, відповідно до якого французи обіцяли розпочати наступ протягом 2-х тижнів після мобілізації. 25 серпня 1939 року в Лондоні остаточно був оформлений і підписаний англо-польський союз у вигляді Угоди про взаємну допомогу і секретного протоколу. Стаття перша англо-польської Угоди про взаємну допомогу говорила: «У випадку якщо одна з Договірних сторін буде залучена у воєнні дії з європейською державою внаслідок агресії, вчиненої останньою проти зазначеної Договірної сторони, інша Договірна сторона негайно надасть Договірній стороні, залученій у воєнні дії, всю необхідну від неї підтримку та допомогу». Під «європейською державою», як випливало із секретного протоколу, малася на увазі Німеччина.

Пакт Молотова-Ріббентропа

З липня 1939 року Гітлер почав шукати нових союзників у «польському питанні». Вже 3 серпня Ріббентроп вперше зробив офіційну заяву на тему німецько-радянського зближення, у якій, зокрема, був натяк на розподіл сфер впливу: «З усіх проблем, що мають відношення до території від Чорного до Балтійського моря, ми могли б легко домовитись». 15 серпня на зустрічі посла Німеччини в СРСР Шуленбурга з народним комісаром закордонних справ Молотовим, представник радянської сторони зі свого боку запропонував підписати договір про ненапад, але з обов'язковим підписанням торговельної та кредитної угоди. Вже 19 серпня економічну угоду було підписано і Молотов передав Ріббентропу проект майбутнього таємного протоколу. Бажаючи форсувати події, Гітлер особистою телеграмою просив Сталіна прийняти німецьку делегацію 22-23 серпня замість запланованого 26-27 серпня. Після позитивної відповіді Сталіна, 22 серпня на військовій нараді Гітлер остаточно підтвердив намір розпочати війну з Польщею.

23 серпня 1939 року у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В’ячеславом Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом було підписано договір про ненапад. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Другий пункт цього протоколу порушував «польське питання»: «У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарев, Вісла і Сян. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясоване лише протягом подальшого політичного розвитку…».

Німецько-польська війна

Про хід бойових дій я детально розписувати не буду, але коротко зазначу. По́льська кампа́нія (нім. Polenfeldzug; 1 вересня 1939 — 6 жовтня 1939) — це була військова операція збройних сил Німеччини та СРСР проти Польщі з метою анексії її територій. Розпочата Німеччиною 1 вересня та СРСР 17 вересня 1939 року. Згідно до попередніх угод з польським урядом, 3 вересня 1939 року Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині, що ознаменувало початок Другої світової війни. 17 вересня у конфлікт втрутився Радянський Союз — як союзник нацистської Німеччини — і Червона армія окупувала східні області Польщі. Результатом кампанії став розгром польських збройних сил, евакуація польського уряду і залишків його армії за кордон. Відповідно до секретного доповнення до Договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом територія Польщі була поділена між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною і Литвою. Остання не брала безпосередньої участі у війні, але 10 жовтня 1939 року підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, згідно з яким литовський уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної армії та отримав від Радянського Союзу частину колишніх польських територій — Віленську область.

Причиною розгрому польської армії за 36 днів стало бездарне відношення польської влади до підготовки та модернізації армії і озброєння. Польська армія, як і згодом французька армія, вважала, що суть та стратегія війни за останні 20 років (з моменту Першої Світової війни) в плані її ведення і озброєння, лишилися на тому рівні, що два десятиліття тому. Відсутність технологічного розвитку армій, стало головним фактором поразки польської армії за 36 днів, та французької за 43 дня – німецькій армії (німецько-французька війна – 10 травня – 22 червня 1940 року). Натомість Адольф Гітлер, який в 1933 році прийшов до влади у Німеччині, зробив висновки з Першої Світової та модернізував армію. Німецький Вермахт з 1933 по 1939 рік, повністю пересів на моторизовану техніку, кінна кавалерія, яка ще використовувалася в Першій Світовій, як така – зникла. Піхота перевозилася на вантажівках, бронеавтомобілях, мотоциклах. Гітлер віддав належне танкам, які з’явилися у часи Першої Світової та являли собою примітивну зброю. Він розумів, що майбутнє нових війн за ними. Тому не жалів коштів на розвиток танкової промисловості. Також Фюрер відродив флот та авіацію, які були розпущені Версальсько-Вашингтонськими договорами 1919 року, щодо німецької (веймарської) армії. Авіація також була модернізова, з’явився ряд винищувачів та бомбардувальників. Флотилія також модернізовувалася.

А що собою представляло бездарне «Войско Польске на роверах» у 1939 році? Воно ще жило кавалерією! Під час самої війни, були часті випадки, коли польська кінна кавалерія йшла на безпощадне самогубство, атакуючи німецькі бронетанкові війська, або натрапляючи на них. Картина виглядала так, що польський кавалерист, маючи коня та шаблюку, якось по ідеї мав зупиняти просування ворожих військ та навіть атакувати, але німці були на танках і бронеавтомобілях. Тому для них кавалерія, взагалі ніякої загрози не несла. Деяким німцям навіть було жаль вбивати по суті беззбройних польських кавалеристів, які нічого не могли зробити німецькому залізу та снаряду, окрім як втекти на коні з поля бою. По-друге польська піхота була дуже вразлива перед німецькою авіацією, яка явно домінувала над польською. Польська авіація через своє застаріле озброєння, просто ніяк не могла скласти гідну відсіч німцям у небі. Розгромивши по суті відразу бездарну польську авіацію, німецькі пілоти безпощадно і безкарно атакували беззахисну польську піхоту, яка була перед ними, як колорадські жуки на городі перед обприскуванням отрути. Німецький інтелект зробив свою справу і показав свою перевагу над польським.

Але трішки дам статистики. Чисельність німецької армії становила 1,6 млн осіб, а польської 1,0 млн. Німеччина мала 62 дивізії проти 39 польських. Німці мали 7 танкових дивізій, а польські – нуль, 4 німецькі легкі дивізії – польські – нуль, 4 німецькі моторизовані дивізії – польські – нуль. Проте у поляків була кінна кавалерія, але якої уже не було у німців. Поляки мали 16 бригад з яких 11 – кавалерійських, 3 – гірськострілецькі та лише 2 бронемоторизовані. Німеччина виставила 2800 танків проти 870 польських ТАНКЕТОК. ТАНКЕТКА  -  бойова гусенична броньована машина, озброєна 1 — 2 кулеметами, що призначалася для розвідки і зв'язку. ПОЛЯКИ НАВІТЬ СВІЙ ПОВНОЦІННИЙ ТАНК НЕ НАМУДРИЛИ!!! А ТО ЛИШЕ ЯКІСЬ НІКЧЕМНІ ТАНКЕТКИ. ЯКІ НІМЦІ ДАВИЛИ, ЯК КЛОПІВ НА СОБАЦІ. Але продовжимо. Німці мали 6 000 артилерійських одиниць, проти 4 300 польських. І Німеччина виставила 2 000 літаків проти 407 польських. Як кажуть «статистика на лице». І ця статистика яскраво пояснює, як поляки умудрилися за 36 днів «просрати» країну.

Проте сама війна почалася 1 вересня 1939 року, о 4 годині 45 хвилин, коли навчальний німецький корабель «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по польській військово-морській базі Вестерплатте на Балтиці. Цей обстріл вважається першими пострілами війни. Одночасно з початком обстрілу Вестерплатте, розпочали повномасштабний наступ на Польщу війська Вермахту. 3 вересня 1939 року Велика Британія (о 5-00) і Франція (об 11-00), згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, оголосили війну Німеччині, однак замість того, щоб розпочати широкомасштабні бойові дії на західному фронті, франко-німецьке протистояння обмежувалося боями місцевого значення. Наступ французької армії 7 вересня 1939 року в долині Рейну не призвів до перекидання німецьких військ із Польщі. Погано підготовлена французька піхота зазнала важких втрат. Незважаючи на значну перевагу в живій силі та техніці, французьким військам не вдалося навіть дійти до лінії Зігфріда.

Нездатність Франції завдати рішучого удару пояснювалася застарілою мобілізаційною системою: сформовані з'єднання не встигали пройти належної підготовки. Іншою причиною затримки було те, що французьке командування дотримувалося застарілих поглядів на ведення війни, вважаючи, зокрема, що будь-якому наступу, як і в роки Першої світової війни, повинна передувати потужна артилерійська підготовка. Однак більша частина важкої артилерії французької армії перебувала у консервації, і її не можна було підготувати раніше, ніж на п'ятнадцятий день після оголошення мобілізації. Наступний наступ французи планували на 20 вересня, але у зв'язку з поразкою Польщі його не відбулось. Припинення польського спротиву означало крах стратегії війни проти Німеччини на двох фронтах.

Стосовно допомоги Великої Британії, то було ясно, що перші дві дивізії англійського експедиційного корпуса могли прибути на континент лише у перших числах жовтня, ще дві — у другій половині жовтня. На інші англійські дивізії розраховувати не доводилося. Для французів це також служило підставою не починати наступальних дій. Таким чином союзники Польщі з перших же днів перейшли до позиційної війни і реальної допомоги Польща так і не отримала. Здійснений німцями в жовтні контрнаступ дозволив їм повернути втрачені території, а французька армія повернулася на лінію Мажино.

Вторгнення СРСР у Польщу

17 вересня 1939 року о другій годині ночі Сталін в присутності Молотова і Ворошилова прийняв німецького посла Шуленбурга і повідомив про те, що Червона армія приступає до бойових дій проти Польщі. О 3:15 ранку польському послові в Москві В. Гжибовському була вручена нота радянського уряду, у якій зазначалося, що «Польська держава і її уряд фактично перестали існувати». Тим самим припинили свої дії договори, укладені між СРСР і Польщею. «Надана самій собі й залишена без керівництва, Польща перетворилася в зручне поле для всяких випадків і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більш нейтрально ставитися до цих фактів». Крім того зверталась увага на беззахисне положення українського й білоруського населення. Через таке положення радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя й майно населення Західної України та Західної Білорусі.

О 5:00 17 вересня передові і диверсійно-штурмові загони Червоної армії перетнули радянсько-польський кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії. Одержавши повідомлення про перехід Червоною армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток. 17 вересня 1939 року в прикордонному містечку Кути засідали уряд, президент Мосцицький і Верховний головнокомандувач маршал Ридз-Сміґли. Засідання знаменне тим, що польські урядовці навіть не спромоглися оголосити війну СРСР за його напад, а ганебно втекли до Румунії. Через неоголошення війни СРСР, уряд Румунії не почав виконання союзницьких зобов'язань і членів польського уряду (як і решту поляків-утікачів) — арештував та інтернував. А польські військові, полонені СРСР, не отримали статусу військовополонених, а були визнані озброєними бандитами і розстріляні.

У ніч з 17 на 18 вересня радянські війська взяли Тернопіль, впродовж 18 — 19 вересня — Єзерну, Сокаль, Броди, Бібрку, Рогатин, і 19 вересня підійшли до Львова. Тут Червона армія зустрілась з частинами Вермахту, які вже упродовж майже тижня блокували в місті 15-ти тисячний польський гарнізон на чолі з генералом В. Лангнером. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району. Червона армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано. Після низки дипломатичних перемовин і відповідного остаточного узгодження демаркаційної лінії, німецькі війська почали передавати СРСР раніше захоплені ними українські та білоруські міста. Так 22 вересня Червоній армії було передано місто Стрий, 24 вересня — Дрогобич. 22 вересня під час передачі радянській адміністрації білоруського міста Бреста було проведено спільний військовий парад частин Вермахту і Червоної армії.

У подальшому радянські війська вели бойові дії з окремими польськими загонами, які намагалися пробитися до кордонів Румунії та Угорщини. Ці операції Червона армія також нерідко проводила у взаємодії з частинами Вермахту. Наприклад, 27 — 28 вересня в районі Журавинець радянські війська спільно з німцями оточили і розбили 4-х тисячну кінну групу (5–6 кавалерійських полків) польських військ на чолі з генералом Владиславом Андерсом та Константином Плісовським, яка намагалася перейти кордон з Угорщиною. Офіційні чинники СРСР та сучасні апологети радянщини виправдовують вторгнення СРСР в східну частину Польщі 17 вересня 1939 року тим фактом, що наче Польща як держава після агресії Третього Рейху станом на 17 вересня 1939 року перестала існувати. Однак на території східної частини Польщі, яку окупував СРСР, функціонували польські органи влади і армія. Крім того, існує ряд документів, які свідчать, що СРСР вже планував агресію проти Польщі та вів переговори з представниками Третього Рейху щодо вторгнення СРСР в Польщу, ще трохи раніше до дати 17 вересня 1939 року.

Кінець німецько-радянсько-польської війни

Одним з останніх епізодів війни була оборона нечисленним польським гарнізоном під командуванням капітана 1-го рангу В. Штейнера півострова Гель. Польські позиції піддавалися безперервному обстрілу з моря німецькими кораблями «Шлезвіг-Гольштейн» і «Шлезіен». 29 вересня німецькі частини почали штурм оборонних позицій і вже 2 жовтня 1939 року гарнізон півострова Гель був змушений скласти зброю. Останніми припинили опір загони під командуванням генерала Францишека Клеберга. У період з 2 по 5 жовтня його Окрема оперативна група «Полісся» вела бої в районі Коцька з військами Вермахту і склала зброю тільки тоді, коли вичерпалися запаси набоїв і медикаментів. 6 жовтня 1939 року німецьке верховне головнокомандування оголосило про успішне завершення військової операції проти Польщі.

Польські землі були поділені, в основному, між Німеччиною та Радянським Союзом. Положення нового кордону закріпив Договір про дружбу та кордони між СРСР та Німеччиною від 28 вересня 1939 року. Новий кордон в основному збігався з «лінією Керзона», що була рекомендована в 1919 році Паризькою мирною конференцією як східний кордон Польщі. Вона розмежовувала області компактного проживання поляків, з одного боку, українців і білорусів, з іншої. Території на схід від річок Західний Буг і Сян були приєднані до Української РСР і Білоруської РСР. Це збільшило територію СРСР на 196 тис. км² (50,4 % території Польщі), а населення — на 13 млн.

Німеччина розширила кордони Східної Пруссії, перемістивши їх упритул до Варшави. Декретом Гітлера від 8 жовтня 1939 року Познанське, Поморське, Сілезьке, Лодзинське, частина Келецького та Варшавського воєводств (сумарним населенням близько 9,5 млн) були проголошені німецькими землями і приєднані до Третього Рейху. Словаччина, яка після окупації Чехословаччини Вермахтом, стала союзником Німеччини під назвою Перша Словацька республіка (14 березня 1939 – 8 травня 1945) повернула Тешинську область, втрачену в 1938 році в результаті Мюнхенської угоди, а також приєднала спірні області, що відійшли до Польщі в 1920 році, згідно з Версальським миром. На цю війну з Польщею Словаччина делегувала 3 дивізії, загальною чисельністю – 50 тисяч солдатів. Литва, яка не брала участі в бойових діях проти Польщі, отримала Віленський край та згідно з радянсько-німецькими домовленостями відійшла до сфери інтересів СРСР, як і Латвія, Естонія та Фінляндія.

В результаті Німеччина втратила 10 572 бійця, Польща – 69 800 солдатів, із яких 3 500 загинули в боях з Червоною армією. СРСР втратив 795 бійців, а Словаччина всього то 18 бійців. Стосовно залишкової польської держави, то німецьке керівництво не виключало її існування і останнє згадування про неї було 6 жовтня 1939 року під час виступу Гітлера в Рейхстазі. 12 жовтня вона була проголошена «генерал-губернаторством окупованих польських областей» під керуванням німецької влади, а через рік стала називатися «генерал-губернаторством німецької імперії». Його столицею став Краків. Самостійна політика Польщі таким чином припинилася.

Славнозвісний бій між польською кавалерією і німецькими танками

Польські кавалерійські підрозділи не вражали німецькі танки списами та мечами. У битві у Тухольських борах 1 вересня 1939 року 18-му поморському уланському полку було доручено прикрити відступ польської піхоти. Увечері поморські улани зустріли контингенти наступаючої німецької 20-ї піхотної дивізії XIX армії Гайнца Гудеріана. Командир Казімєж Масталеж наказав атакувати, змусивши 20-ту піхотну дивізію відійти і розійтися. Сутичка виявилася успішною, оскільки німецький наступ було відкладено. Однак після передислокації 18-й поморський полк потрапив під раптовий та інтенсивний кулеметний вогонь з боку німецьких броньованих розвідувальних машин. Незважаючи на швидкий відступ, майже третину уланів було вбито або поранено.

Група німецьких та італійських військових кореспондентів, яка побувала на полі бою, помітила серед бронетранспортерів загиблих кавалеристів і коней. Італійський репортер Індро Монтанеллі негайно опублікував у виданні «Corriere della Sera» статтю про хоробрих і героїчних польських кавалеристів, які атакували німецькі танки шаблями і списами. Історик Стівен Залога у книзі «Poland 1939: The Birth of Blitzkrieg» (2004): "Якщо одне зображення домінує в популярному сприйнятті польської кампанії 1939 року, то це сцена, де польська кавалерія хоробро атакує танки своїми списами. Як і багато інших деталей кампанії, це міф, створений німецькою пропагандою воєнного часу і увічнений недбалою вченістю. Проте, такі міфи також сприймалися самими поляками як символи їх військової хоробрості, досягаючи культурного резонансу, незважаючи на їх розбіжність з історичними даними".

Українці в Польській кампанії

Перед Другою світовою війною з великих держав Німеччину вважали найприхильнішою до української національної ідеї: вона перша визнала незалежність України у 1918 році, і вважалась «ворогом № 1» Польщі та СРСР. Розвиток її збройних сил давав надію на військову допомогу у випадку повномасштабної збройної боротьби. Готуючись до війни з Польщею, політичне та військове керівництво Німеччини було зацікавлене в підтримці антипольських організацій на території цієї держави. У 1938 році Абвер на чолі з адміралом Канарісом налагодив контакти з Організацією Українських Націоналістів. Напередодні війни члени ОУН залучалися до виконання низки диверсійних актів та підготовки антипольського повстання. З початку бойових дій на боці Вермахту у Східну Малопольщу мав вступити спеціальний український загін — Український Легіон полковника Сушка. У зв'язку з цим планувалося переправляти людей і зброю через Словаччину або ж повітряним шляхом із Східної Пруссії. Усіма збройними діями мав керувати спеціальний український військовий штаб. Передбачалося також створення ударних партизанських груп. Українці розраховували на те, що у повстанні візьме участь 1300 офіцерів і 12 тис. солдатів.

За сприяння Канаріса 15 серпня 1939 року на території Словаччини був сформований перший загін майбутнього Легіону. Він складався приблизно з 200 осіб та отримав кодову назву «Bergbauernhilfe» (ББГ, укр. Допомога гірським селянам). Однак вже 25 серпня після підписання пакту між СРСР та Німеччиною, у зв'язку зі зміною політичної ситуації, можливість введення в дію українців була відхилена. 28 серпня керівник відділу Абвер-II Ервін фон Лахузен наказав не використовувати ББГ («Bergbauernhilfe») у воєнний час, а вже з початком війни загін було перетворено в робочу службу, а за кілька тижнів взагалі розпущено. У ніч з 1 на 2 вересня в Польщі відбулися арешти та інтернування осіб, що підозрювалися у приналежності до ОУН або були зв'язані із крайнім націоналізмом. Та від 5 вересня старости, користуючись своїми повноваженнями, почали відпускати осіб, котрі були арештовані без достатніх підстав, і тих, за яких поручилися знані громадяни, в тому числі й українські діячі. Інших було відправлено до більших в'язниць у східній Польщі або до ізоляційного табору «Береза Картузька». Через декілька днів польська влада звільнила майже усіх українських політичних в'язнів: М. Лебедя, М. Климишина, С. Бандеру та інших.

11 вересня почалося вторгнення військ Вермахту вглиб Східної Малопольщі (через Самбір). У ряді міст Прикарпаття це стало знаком до початку антипольських виступів. У ніч з 12 на 13 вересня почалося повстання у Стрию. Перед світанком місто було захоплене озброєними загонами ОУН (загальною кількістю 500—700 осіб). 12—16 вересня відбулися організовані оунівцями антипольські збройні виступи у Дрогобичі, Стрию, Бориславі, Калуші, Трускавці, Долині, Підгірцях та інших. Упродовж наступних днів збройні виступи українців відбувались практично у кожному повіті, що знаходився на схід від Бугу. Надходили повідомлення про створення українцями загонів поліції, члени яких носили на рукавах жовто-блакитні пов'язки. Загалом ці виступи не набрали масового характеру, їх легко і швидко придушували польські військові підрозділи і добре організовані загони державної поліції, але вони в цілому зменшували обороноздатність поляків та сприяли просуванню частин Вермахту на схід.

До середини вересня німецьке командування всерйоз розглядало можливість створення незалежної української держави на теренах Західної України, але вступ 17 вересня у війну СРСР вніс свої корективи: згідно з домовленостями ця територія ставала частиною СРСР. Стосовно участі українців в Польській кампанії на боці Польщі, військові історики досі не встановили їх кількість. Відомо лише, що солдати-українці у міжвоєнний період з 1922 по 1938 рік становили значну частину особового складу польського війська. У середньому їх частка становила 11,19 % особового складу збройних сил Польщі. На основі цих даних та загальної кількості загиблих під час Польської кампанії, професор Торунського університету ім. Миколи Коперніка Вальдемар Резмер припускає, що у вересні-жовтні 1939 року як солдати польського війська загинуло близько 8 тисяч українців та приблизно вдвоє більше було поранених. Після Польської кампанії у німецькому полоні опинилося близько 60 тисяч українців. До радянського полону потрапило понад 20 тисяч.

Проте як зазначав (наголошу!) польський історик Юрій Гжибовскі українському виданню «Радіо Свобода» (на український лад – Гжибовський), що понад 100 тисяч українців початок Другої світової війни зустріли на полях битв із німецьким та радянським тоталітаризмами. Українські солдати були другою за чисельністю національною групою у польській армії, яка захищала Польщу від нападу з двох боків – з боку гітлерівської Німеччини та сталінського СРСР. Тисячі українців під польським прапором воювали проти нацизму, аж до переможного завершення війни. Польський історик білоруського походження Юрій Гжибовскі, який досліджує історію Другої світової війни, казав, що участь українців у Польському війську дотепер недостатньо вивчена і описана. За його спостереженнями, про роль українських солдатів на героїчних сторінках польського минулого, знають передусім фахівці-історики. Він зазначає, що українці були другою за чисельністю національною групою в польській армії – після поляків, але служити їм довіряли не в усіх родах військ.

«У березні та серпні 1939 року, коли в Польщі провели мобілізацію, в Польське військо мобілізували 100 тисяч, а деякі дослідники говорять навіть 150 тисяч солдатів української національності. Передусім їх мобілізували в піхоту та кавалерію, рідше – у війська іншого типу – зв’язку, танкові чи авіацію. Це був результат досить складної національної політики у Польському війську, яка була прийнята ще в міжвоєнний період» – зазначав Гжибовскі (Гжибовський). Гжибовскі наголошує, що українські військові у Польському війську показали себе дуже відданими і сміливими солдатами. «Українські солдати проявили відвагу та жертовність під час боїв і є багато доказів цього. Наприклад, вони відважно захищали Варшаву, проявили себе у славнозвісній в битві над річкою Бзура чи в боях у Померанії. Натомість після поразки у вересні 1939 року їх спіткала доля польської держави, більшість із них потрапила у німецьку та радянську неволю. Вважається, що приблизно 8 тисяч польських солдатів української національності загинули в боях у вересні та жовтні 1939 року» – зазначав спеціаліст з питань Другої світової.

Історик наголошував, що офіцерів-українців Польського війська, які опинилися у радянській неволі не оминула трагічна доля їхніх польських побратимів, деяких із них розстріляли в сумнозвісній російській Катині. Гжибовскі зазначав: «У лютому 1940 року в трьох спецтаборах НКВС, тобто в Осташкові, Козельську та Старобільську перебувало кілька десятків українців, тобто тих офіцерів, які вказали українську національність. Можливо, їх було більше, та ця тема поки що не до кінця вивчена. В катинському списку є офіцери українського походження, варто згадати хоча б священика, капелана, майора Польського війська Миколу Ількова, який був душпастирем солдатів греко-католиків. Таких прикладів було більше».

Як розповідав Юрій Гжибовскі, деякі українські солдати Польського війська, які опинилися в радянському полоні, згодом потрапили в армію генерала Владислава Андерса, яка зароджувалася на території СРСР. «Разом із цією армією вони вийшли з Радянського Союзу і їх евакуювали в Іран, де розпочалася їхня довга «Одіссея» через Близький Схід, Північну Африку, Італію. Відомо, що ці польські формування брали участь у війні з гітлерівцями на італійській частині фронту» – зазначав історик. Юрій Ґжибовскі казав, що про відвагу українських солдатів, які під час Другої Світової воювали у Польському війську, є згадки не тільки в багатьох документах, але й тогочасних журналістських матеріалах чи навіть у художній літературі. Скажімо, один із найвідоміших польських публіцистів Мельхіор Ваньковіч у своєму епічному репортажі «Битва за Монте Кассіно» описав винятковий героїзм Івана Савчука – українця родом з Волині. Польський історик жалкує, що поки що ніхто не написав наукової монографії, яка узагальнювала б участь українців у Польському війську під час Другої Світової війни. Він каже, що автор такої монографії мусив би збирати матеріали не лише в польських чи українських архівах, але у США, Великобританії та інших країнах світу.

P.S.

Через колишню радянську пропаганду, нині в Україні мало хто знає, що 1 вересня 1939 року це  початок Другої Світової війни не лише для всього Західного світу, ай особисто для України. Радянська пропаганда десятками років вбивала у голову своїх громадян, що Друга Світова почалася 22 червня 1941 року, коли Третій Рейх напав на СРСР. І приховувала справжню дату – 17 вересня 1939 року, коли СРСР приєднався до Німеччини у дерибані польської території. І також мовчала про спільний парад Червоної армії і Вермахту - 22 вересня 1939 року у Бресті (нині Білорусь). Особисто для Сталіна ганебно було визнавати факт дружби з Гітлером та їхній спільний «план-дерибан» Європи. Тому від 22 червня 1941 року, радянська і нині російська пропаганда зазначає, що Друга Світова для них почалася з моменту нападу Німеччини на них. І звичайно замовчувався факт прямої причетності СРСР до початку Другої Світової, але про нього просто не стали говорити, бо союзники (США та Британія) та Радянський Союз з червня 1941 року, разом воювали проти Третього Рейху. Так як ніхто не нагадував про це зі сторони (міжнародна спільнота), от так і вирішили в Москві, що про цю сторінку початку Другової Світової, слід не говорити.

Польща могла уникнути війни з Німеччиною. У неї був шанс. Сам Гітлер в 1934 році підписував з нею договір про ненапад, а в 1938 році пропонував вступити у свій «антирадянський альянс», щоб звісно на території Польщі-союзниці розмістити свої війська для подальшого наступу на Союз. Але Польща відмовилася від цього і зробила фатальну помилку. Бо могла уникнути розгрому хоча б на початку Другої Світової, так як все одно була неминуча війна Рейху з Союзом. А так ще зазнала розгрому в кінці війни, коли Червона армія наступала на Берлін. Також слід згадати, що якби не пакт Молотова-Ріббентропа, то Вермахт міг би окупувати всю територію Польщі, включно зі Західною Україною та Білоруссю. Берлін хотів, ще до 1939 року створити буферну державу між собою та СРСР, для підготовки до війни з Москвою.

Тому німці активно співпрацювали з українським націоналістичним підпіллям у Польщі. Вони підтримували та фінансували ОУН та їхніх лідерів (у тому числі Степан Бандера). Німеччина була зацікавлена в появі держав як Україна та Білорусь, щоб ослабити Москву, тому всюди та завжди зазначала про права цих націй на державність (для себе звісно ж, під покровительством Берліна). Через це ОУН та Бандері, Гітлер обіцяв державу та економічну підтримку, натомість Фюрер жадав військової підтримки з боку українців. Але цій «буферній державі» так і не судилося виникнути, навіть на ті ж два роки з 1939 по 1941 рік. Під час самої війни, Гітлер проголосив Рейхскомісаріат Україна, але в момент військових дій, йому було не до питань організації Української державності. Хоча для військової підтримки з боку українців, він міг на папері проголосити Українську Державу, але цього він не зробив, та втратив реально надійного союзника у війні проти СРСР, як зазначають нині західні історики.

Проте приклад Польщі 1939 року був важливим для України з 1991 року, коли вона здобула Незалежність. Бо саме з 91-го року міжнародна спільнота (США, Британія та Росія) активно намагалися Україну роззброїти, а саме її ядерну зброю. Натомість обіцяючи недоторканість території України, оберігання її суверенітету і багато чого іншого. Нажаль Леонід Кравчук «купився» на обіцянки Заходу і Росії та запустив процес знищення ядерного потенціалу України (яка була третьою у світі по обсягу його наявності), який уже завершував Леонід Кучма. Проте ці гарантії Заходу та Росії, не вберегли Україну від окупації Криму та частини Донбасу в 2014 році з боку держави-гаранта, тобто тієї ж Росії. В свій час Ліга Націй (по суті попередник теперішнього ООН) теж обіцяла Польщі допомогу та підтримку у випадку війни з Веймарською республікою (згодом з Третім Рейхом). Особисто обіцяли підтримку та укладали навіть з Польщею союзні договори Франція та Британія. Але як показав час, ніхто Польщі на допомогу не прийшов, коли Гітлер напав на неї. Британці та французи словесно підтримали Польщу у її біді, та по суті лише обматерили Німеччину і Гітлера. На тому «союзна допомога» закінчилася. Польща лишилася сама зі своєю проблемою. Проте поляки також винні у тому. Ліга Націй їх підтримувала з 1919 року, саме вона сприяла появі республіки Польща, як противаги на сході - Веймарській республіці (Німеччина). Так французи хотіли затиснути молодий Веймар між двох вогнів, на заході Францією, а на сході Польщею. Також у поляків, крім міжнародної підтримки було 20 років на те, аби у своїй державі створити міцну та боєздатну армію. Але поляки цього не зробили. Тому заплатили за це дорогу цінну у 39-му. Так Україна на прикладі Польщі 39-го, мала б у 90-тих усвідомити, що «доля своєї шкури - у своїх же руках!»

Стосовно українців в німецько-польській війні, то вони справді брали участь у ній. Їхня чисельність становила від 100 до 150 тисяч солдатів української національності. Якраз з одного мільйонна польських солдатів у війні проти Німеччини, українці становили 10%. І то це були українці лише з чотирьох воєводств – Львівського, Станіславського (нині Івано-Франківська область), Тернопільського та Волинського, а нині це 5 областей Західної України – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська та Рівненська. Із цих солдатів, як мінімум 8 тисяч українців загинуло у війні проти Рейху та Союзу у формі польської армії. Тому для України та українців, Друга Світова війна почалася – 1 вересня 1939 року, а не 22 червня 1941 року. Нажаль ця сторінка історії Другої Світової погано досліджена, і про неї нині мало говорять у Незалежній Україні. Але як показує практика 90-х років, незнання історії призводить до фатальних наслідків, бо вона політика минулого, якій властиво повторюватися, але уже в іншій формі.

Коментарі

Спостерігаємо прогрес у поглядах єврея на українську історію.
mart mart   12:44
+1

о, ще один щурик, василь василь
vova stasyuk   23:30
0

Пердумонт! А ви за стінкою сральніка також відчуєте жида? Якщо маєте таку екстрасенсорну здібність, то я вам скажу, що вона у вас "таки да!" П'яна бояришніком! Бо не може відрізнити боша від жида. А якби вона у вас не помилялась, то я вам скажу Пердумонте, що ви не у той час родилися! Бо якби ви жили в Україні при окупації Рейхом та продемонстрували свої здібності з пошуку жидів по відчуттю працівникам СС, то ви б стали заслуженою "псіною-іщейкою" Рейха! Повірте вам як "собаці" більше платили б, аніж як людині на ймення Василь з поганялом "тупа скотиняка".
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі