Блоги → Перегляд
Мітки ТалергофконцтабірЄвропаГаличинаЛьвівЛембергАнгло-бурська війнаПівденна АфрикаПАРафриканериВелика БританіяБританіяАвстро-Угорська імперіяАвстро-УгорщинаВіденьРосійська імперіяСанкт-ПетербургПетербургМоскваКремльРосіямосквофільствоцарська арміяПерша Світова війнаВелика війнаАвстріяСхідні слов'яниСлов'янислов'яниБуковинаЗакарпаттяУкраїнофільствоукраїнофільствоУкраїнанародовціРусинирусиниРутенирутениавстрофільствоПанславізмпанславізмСполучені Штати Великої АвстріїФранц ФердинандГаврило ПринципСараєвоOst-Galizienфедераціяімперіяреспублікагалицькі москвофілиГаліціяПравослав'яГреко-католицизмКатолицизмХристиянствоТалергофські з'їздиТалергофські збірникиавстріякиПольщаГрацШтиріяУкраїнські січові стрільціУСССРСРСССРРадянський СоюзКиївська Русь РусьВолодимир ПутінПутінПутинбільшовизмкомунізмпропагандаЗахідна УкраїнаАльпиАндрей ШептицькийШептицькийТерезинБогеміяЧехіяВасиль ВаврикВавриккацапиКацапстанКарпатиУжгородУжгородський університетСурнін В.Б.концентраційний табірМикола ⅡРомановГалицька ГолгофаГромадянська війнавійнаДобровольча арміяБілогвардійцібілогвардійціБілорусьАвстрійська імперіяАвстрійська імперія ГабсбургівГабсбургиУкраїнська Держава

«Талергоф – перший концтабір Європи, першими в’язнями якого стали галичани» та «Як Талергоф став символом сучасної російської історичної пропаганди»

Неділя, 21:23, 05.09.21

Рейтинг
22 0
Переглядів
664

0
0
У цій статті згадуються

 

«Талергоф – перший концтабір Європи, першими вязнями якого стали галичани»

та

«Як Талергоф став символом сучасної російської історичної пропаганди»

Більшість людей знають, що концентраційний табір - це в'язниця для військовополонених і цивільних у воєнний час, або у країнах з тоталітарним режимом. Перші концентраційні табори створено англійцями для африканерів під час Другої англо-бурської війни (1899-1902) в Південній Африці в 1899 році. Нащадки нідерландських, бельгійських, французьких і німецьких колоністів у Південній Африці на території сучасної Південно-Африканської Республіки (ПАР), звалися – бури, або африканери («Білі африканці), і вони воювали з британцями, які намагалися захопити країну, щоб мати доступ до родовищ золота та алмазів. Саме бури стали першими вязнями першого концтабору в світі. А в Європі першим концентраційним табором став - Талергоф. Його відкрили в Австро-Угорській імперії у піщаній долині, біля підніжжя Альп в районі м. Граца (Штирія - Австрія). Датою відкриття стало – 4 вересня 1914 року, а причиною Перша Світова війна та наступ російської імперської армії на Галичину в серпні 1914-го. В Талергоф відправляли громадян Австро-Угорської імперії, переважно українців-москвофілів, які були жителями Галичини, Буковини та Закарпатя, і які симпатизували Російській імперії. Також туди потрапляли й національно свідомих українців та православних священників.

Якщо конкретніше, то причиною відкриття Талергофу стала наявність москвофілів-галичан на території австрійської Галичини, на яку успішний наступ здійснювала царська армія (1 серпня розпочалася війна, а 21 серпня (3 вересня за новим стилем) Львів був взятий росіянами). Австрійська влада, ще до початку війни знала про політичну ситуацію в регіоні. А саме як поляки боролися з русинським населенням (східнословянські галичани, буковиняни та закарпатці офіційно до 1914 року в Австро-Угорщині носили назву – русини) за домінування та за владу у Галичині. І про те, що русинське (українське) політичне населення розділилося на три табори: перший – це народовці (українофіли), які виступали за визволення всіх українських земель з під влади Росії та Австрії, і проголошення Української держави, другий – це австрофіли, які виступали за об’єднання всіх українських земель під владою Австрії на правах автономії, третій – це москвофіли, які виступали за об’єднання всіх слов’янських земель під владою Росії, тобто так звані «російські панславісти».

Також був четвертий табір, але він був нечисельний – це «чеські панславісти», які виступали за об’єднання всіх слов’янських націй Австрійської та Російської імперії в одній державі, але на засадах федерації. І то вони ділилися на два табори – одні за цілковиту незалежність слов’ян, а інші за можливу «Австро-Угорсько-Слов’янську федерацію», де всі нації були на федеративних засадах. Для прикладу я скажу, що Австро-Угорська імперія, яку називали «клаптиковою», розуміючи свою багатонаціональність, передбачала свою федералізацію у вигляді Сполучених Штатів Великої Австрії, проект яких у 1906 році почало розроблювати оточення ерцгерцога Франца Фердинанда, якого до речі застрелив з браунінга в Сараєво сербський націоналіст Гаврило Принцип – 28 червня 1914 року. Українська Східна Галичина мала б отримати Автономію під назвою – Ost-Galizien (Ост-Галіціен). Але цей проект так і не був втілений у життя. Це свідчило про те, що сама австрійська влада, ще раніше до війни була готова до федералізації, і у тому числі серед словянських націй.

Проте найголовнішою загрозою для австрійської влади, були саме галицькі москвофіли, які жадали об’єднання з Російською імперією. Тому із початком війни з Російською імперією, австрійці передбачали, що місцеві москвофіли у разі захоплення Галичини росіянами, перейдуть на їхній бік. Тому уже під час бойових дій, і після захоплення Львова росіянами – 21 серпня (3 вересня) 1914 року, австрійці - 4 вересня 1914 року відкрили перший у Європі концтабір – Талергоф. І першими його в’язнями стали – галицькі москвофіли (зазвичай, ще з не окупованих територій Галичини та Буковини – російською імперською армією). Першу партію галичан та буковинців-«русофілів» депортували в Талергоф солдати Грацького полку 4 вересня 1914 року.

До зими 1915 року в Талергофі не було бараків, люди лежали на землі без даху над головою в дощ і морози. На початку війни з Російською імперією, військова влада Австро-Угорщини під враженням невдач на фронті та в атмосфері воєнного психозу й терору (сотні галичан та буковинців було повішено), інтернувала до табору жителів Галичини та Буковини. До арештів спричинилася адміністративна влада, що в Галичині була майже повністю в руках поляків, на Буковині — румунів, на Закарпатті – угорців (угорці також страчували москвофілів на Закарпатті), які використали нагоду для ослаблення українського руху. Тому в Талергофі, крім осіб москвофільської орієнтації, потрапило чимало національно свідомих українців, причому доказом цього слугували знайдені у них російськомовні книги, такі як «байки харківські» Григорія Сковороди, «Наймичка», «Повесть о безродном Петрусе» Тараса Шевченка і т.д.

У офіційному рапорті Шлеера від 9 листопада 1914 року повідомлялося, що у Талергофі в той час перебувало з 5700 русофілів, з них близько 1,915 осіб були лемками, зі 151 селища на Лемківщині. У листопаді 1916 — 2 717 (зокрема 85 % українців; 76 % селян, 7 % греко-католицьких священиків), а від 1914 до 1916 зареєстровано 14 000 в'язнів. Суворий режим, свавілля адміністрації, голод і нестерпні санітарні умови (епідемія плямистого тифу) спричинили велику смертність серед в'язнів (зареєстровано 1 767 смертей; насправді їх було більше; лише між 17 січня і 31 березня 1915 померло 524 особи). Табір був закритий 10 травня 1917 року під тиском світової громадськості після смерті Франца Йосифа, останнім австро-угорським імператором Карлом І. По війні москвофільські кола в Галичині створили культ мартирології москвофілів у Талергофі («Талергофські з'їзди» 1928 і 1934, «Талергофські збірники», як символ народних страждань та стійкості його було відображено у низці літературних творів того часу — «Блудные огни» Юліяна Яворського, поема «Талергоф» Івана Федоріва-Федорички).

«Талергоф – один із символів російської історичної пропаганди»

Чесно кажучи в Україні нині мало офіційно-історичної інформації про Талергоф. Доводиться по крихтам збирати інформацію, і то яку потрібно ще перевіряти. В мій час в шкільних підручниках з історії України, ні слова не було згадано про цей перший концтабір в Європі, і про його перших в’язнів галичан. Справа в тому, що Талергоф став символом російської пропаганди, ще в часи Першої Світової війни. Росіяни, ще до війни знали про наявність в австрійській Галичині, Буковині та на Закарпатті – русинів-москвофілів (все східнослов’янське населення, австрійцями офіційно називалося – русинським/русини). Звичайно вони не тільки знали про них, ай фінансували їх. Тому на початку війни росіян з австрійцями, стало ясно, що галицьких, буковинських та закарпатських русинів-москвофілів чекають важкі часи. Бо всі москвофіли були на олівці в австрійської влади. Тому в перші же дні війни, австрійська поліція масово арештовувала всіх запідозрених в москвофільстві. Згодом вони стали в’язнями Талергофу.

А в прифронтових районах, через складність з транспортуванням і насуванням царської армії, уже австрійські військові, довго не церемонячись, просто вішали москвофілів на стовпах і деревах. Також зі свідчень свідків, австрійські військові через невдачі на лінії фронту з росіянами, часто зі злості катували москвофілів. А закатованих зазвичай добивали штиками. Гуманніші могли просто розстріляти. Вбивали всіх запідозрених і обвинувачених в москвофільстві – чоловіків, жінок, старих. Також слід відмітити, що «під гарячу руку» австрійців потрапляли і українофіли (які були проти Російської імперії), серед яких були навіть ті, які бачили майбутнє українців в складі Австрійської імперії. Але цьому сприяли місцеві поляки, які були в австрійській адміністрації. Саме користуючись моментом, а саме війною, вони натравляли австрійців на галичан-русинів, які чинили спротив полякам в регіоні. Яскравим прикладом українофілів, які були вірні австрійській короні, були загони Українських січових стрільців (УСС), які під час війни служили в лавах австрійської армії, борячись з російськими окупантами.

Проте росіяни, знаючи про існування Талергофу та його в’язнів русинів-москвофілів, почали називали їх «рускіми». А вже після розвалу СРСР, і особливо з приходом до влади Володимира Путіна, який дуже любить спадщину і минуле російського імперіалізму і царизму + поєднуючи деспотичні елементи більшовизму-комунізму, чинний президент Росії (Путін) змусив російських істориків повернутися до історичного «російського питання» в Україні. Після окупації Криму та з початком війни на Донбасі у 2014 році, російська історична пропаганда почала, як ніколи, активно доводити, що росіяни та українці – це «адін народ». В Росії вся історія східних слов’ян починаючи з часів Київської Русі потрапила під вплив пропаганди. Московські пропагандисти почали замовчувати багато історичних фактів та заперечувати їх, особливо радянського періоду. Не оминуло це «російського питання» в історії Західної України, яка стала «Бандеровщиною».

Незважаючи ні на що, кремлівські пропагандисти хотіли довести, що ненависна для них Галичина, також є «рускою» і є частиною «руского народа». І тут на поміч прийшла сторінка історії Першої Світової війни, під назвою «Талергоф». Ув’язнених русинів-москвофілів в Талергофі, почали називати «рускіми», і на їхньому прикладі демонстрували, що галичани–русини, до Першої Світової хотіли об’єднання з Росією. Коротше історична чисельність москвофілів у пропагандистів, раптово виросла у рази. Українофіли в них називалися українцями, які як «п’ята колонна» підступно здавала своїх земляків-москвофілів австрійцям. Що вони (українофіли-українці) стали учасниками геноциду «рускіх галічан» у Талергофі, де австріякі, які стали - «озвєрєвшими нємцамі», жорстоко «істрєблялі рускіх людєй із Галіциї», тобто з «Галічини». А ідею про «українців», як нації, по словам російських пропагандистів, нашептали поляки австрійцям, щоб останні могли русинів остаточно та штучно відділити від «рускіх».

Тому я пропоную ознайомитися з уривками кацапських пропагандистів про Талергоф, які були написані сучасними російськими істориками. Але зазначу, що слід визнати, що російських матеріалів про Талергоф і про «істрєблєнія рускіх галічан», нажаль доволі багато і більше, аніж українських джерел. Українські історики мають виправляти цю ситуацію, а то маразму про «рускіх галічан» і їхнє «істріблєніє» буде як золота в масонів. Тому почитаємо уривки російської історичної пропаганди про Талергоф (червоним кольором), але ще раз нагадую, що це справа фантазії кацапських пропагандистів і не піддавайтеся цьому маразму:

«Хотелось бы напомнить о том, что более ста лет назад начал работу первый европейский концентрационный лагерь и фактически первый в истории лагерь смерти – Талергоф. Для нас этот факт имеет особое значение, так как этот лагерь был создан именно для русских. Его главной целью был геноцид русского населения с целью проведения украинизации ряда областей Западной Руси, принадлежавших на то время Австро-Венгерской империи. Талергоф (нем. Interniertenlager Thalerhof) — концентрационный лагерь, созданный властями Австро-Венгерской империи 4 сентября 1914 года, в первые дни Первой мировой войны. Лагерь находился у подножья Альп возле Граца, главного города провинции Штирия. Это был один из первых концентрационных лагерей в мировой истории XX века, первый в Европе. Сюда были депортированы жители Галиции и Буковины, симпатизирующие или предположительно симпатизирующие России, высланные из Галиции по заявлениям поляков и украинофилов. Именно в Талергофе 100 лет назад готовилось то, что сейчас происходит на Украине - это противостояние русских людей, одни из которых считают себя русскими, а другие перестали считать себя таковыми.

С 1772 г. по 1848 г. австрийское правительство признавало единство галичан с остальным русским миром. Их официально называли Russen - то есть русскими или русинами. С 1848 года польская аристократия стала проводить активную политику полонизации и окатоличивания коренного русского населения. В 1848 г. по инициативе губернатора Галиции графа Стадиона русское население стало именоваться Ruthenen - рутенами. За этим последовала пропагандистская кампания, направленная на искусственное противопоставление русских и рутенов, которые якобы являются отдельными народами. В 1890 г. произошел так называемый "Великий перелом". Галицкие сепаратисты заключили пакт с властями Австро-Венгрии на следующих принципах: верность Ватикану, верность Австрии, союз с поляками.

Начиная с 1890 г. вводится новое правописание, в соответствии с которым из русской азбуки было удалено три буквы и добавлено две новые. "Реформаторы" именуют галичан "украино-русским" а затем и просто "украинским" населением, а термин Малая Россия заменяется "Украиной". Своего апогея такая политика достигает в 1912 году - австрийское правительство впервые официально называет русских галичан "украинцами". Об этом было заявлено в Акте императора Австро-Венгрии Франца Иосифа о будущем открытии "украинского университета".

Тем не менее, подавляющее большинство жителей Галицкой Руси не приемлет новых правил и по-прежнему называет себя русскими или русинами, а свой язык, представляющий собою галицко-русское наречие - русским. В ответ партия "украинствующих" объявляет всех инакомыслящих "москалями" и "агентами Москвы", которые якобы получают за свой протест "царские рубли". Об этом пишется в доносах местным властям, а те, в свою очередь, устанавливают слежку за выступающими против насильственной "украинизации" и начинают кампанию репрессий против всех инакомыслящих.

По мере приближения к началу Первой мировой войны обвинения галицко-русского населения в шпионаже в пользу Москвы усиливаются. К началу войны австрийские власти на основании доносов "національно свідомих галичан-українців" арестовывают почти всю русскую интеллигенцию Галиции и тысячи крестьян. Доносы пишутся по "благословению" ставленников Шептицкого - униатских "попиков" и их "паствы".

К государственной измене приравнивается обучение русскому литературному языку и чтение газет из России, идет искоренение русского языка во всех учебных, благотворительных и просветительных учреждениях. Были случаи, когда при переводе арестованных они становились жертвами разъяренной толпы. В 1913 г. в Перемышле сами конвойные при переводе зарубили шашками 50 арестантов!

Самым страшным местом геноцида русского народа Галицкой Руси стал созданный сразу же после начала войны в 1914 г. концлагерь Талергоф. Это был первый концлагерь в Европе. Через его застенки прошло несколько десятков тысяч русских галичан. Первая партия заключённых поступила в Талергоф 4 сентября 1914 г., на следующий день после занятия русскими войсками Львова. Вскоре появился ещё один лагерь для русофилов – в городе Терезин в северной Богемии. Он размещался в относительно лучших условиях – в крепости. Многие заключённые Терезина потом направлялись в Талергоф, где до зимы 1915 г. даже не было бараков – заключённые спали на открытой земле. Первую партию русских галичан пригнали в Талергоф солдаты грацкого полка 4 сентября 1914 г. Штыками и прикладами они уложили народ на сырую землю. Голое, чистое поле зашевелилось, как большой муравейник, и от массы серомашных людей всякого возраста и сословия не видно было земли... (спомини "руского галічанина" Василя Ваврика). За Талергофом утвердилась раз и навсегда кличка немецкой преисподней. И в самом деле, там творились такие события, на какие не была способна людская фантазия, забегающая по ту сторону света в ад грешников. До зимы 1915 г. в Талергофе не было бараков. Сбитый в одну кучу, народ лежал на сырой земле под открытым небом, выставленный на холод, мрак, дождь и мороз.

Счастливы были те, которые имели над собою полотно, а под собою клапоть соломы. Священник Иоанн Мащак под датой 11 декабря 1914 г. отметил, что 11 человек просто загрызли вши. Смерть в Талергофе редко бывала естественной: там ее прививали ядом заразных болезней. По Талергофу триумфально прогуливалась насильственная смерть. ... Для запугивания людей, в доказательство своей силы тюремные власти тут и там по всей талергофской площади поставили столбы, на которых довольно часто висели в невысказанных мучениях и без того люто потрепанные мученики. На этих столбах происходило славное немецкое "анбинден", то есть подвешивание (как правило, за одну ногу). Кроме мук на столбе были еще железные путы "шпанген", просто говоря - кандалы, из-под которых кровь капала. Большую книгу можно бы написать об язвительных пакостях немцев. Феофил Курилло рисует такую картину: тридцать изнуренных и высохших скелетов силятся тянуть наполненный мусором воз. Солдат держит в левой руке штык, а в правой - палку и подгоняет ими "ленивых". Люди тянут воз за дышло и веревками и еле-еле продвигаются, ибо сил у них не хватает. Через талергофское чистилище и горнило перешло не менее 20 тыс. русских галичан и буковинцев. Администрация Талергофа считала только живых, на умерших не обращала внимания и не считало.

В талергофский лагерь постоянно приходили новые партии, и с каждым движением русской армии их было все больше и больше. Не было в русском Прикарпатье села и семьи без потерпевших. Мало того! Не редким явлением в 1914-1915 гг. были массовые аресты целых селений. Кажется, что 30 тыс. будет неполной цифрой всех жертв в пределах одной Галицкой Руси. Украинские "сiчовики" набросились в Лавочном в Карпатах с прикладами и штыками на транспорт арестованных, чтобы переколотить ненавистных им "кацапов", хотя там не было ни одного великоросса, а все были галичане, такие же, как и "сiчовики". К сожалению, эти стрелки, прославляемые украинскими газетами как народные герои, избивали родной народ до крови, отдавали его на истребление немцам, сами делали самосуд над родными.

За Русь на виселицы, на расстрелы, на издевательства и муки в Терезине, Талергофе, Вене и других тюрьмах и концлагерях Астро-Венгрии шли тысячи за тысячами и страдали, и умирали за русскую веру своих предков, за русскую церковь, за русскую икону, за русское слово, за русскую песню, за русскую душу, за русское сердце, за русскую волю, за русскую землю, за русскую честь и совесть". Всего через Талергоф с 4 сентября 1914 г. до 10 мая 1917 г. прошло по самым минимальным оценкам более 20 тысяч человек, при этом несколько тысяч в нём умерло. Заключённые постоянно подвергались избиениям и пыткам, регулярно производились казни. В лагере был изобретён и ряд новых видов казней (как, например, своеобразное подвешивание на столбах), которые потом нередко применялись в подобных учреждениях и в ходе следующей мировой войны. В условиях жуткой антисанитарии люди массово погибали от болезней. Зимой 1914-1915 гг. случилась эпидемия сыпного тифа. Создание условий для гибели заключённых от инфекций уже вскоре оказалось характерно и для польских концлагерей для пленных красноармейцев, но опыт Талергофа был первым.

Талергофский лагерь был закрыт 10 мая 1917 г. уже при новом императоре. Карл I написал в своём рескрипте, что содержавшиеся в нём не были виновны, но были арестованы именно для того, чтобы не стать виновными. В результате всей этой геноцидной кампании доля восточных славян, проживавших в одном только Львове, сократилась в два раза, а украинское движение, разжигавшее ненависть ко всему русскому, превратилось из весьма немногочисленного в преобладающее. Галицкая Русь на протяжении многих веков была форпостом идеологии русского национального единства на западнорусских землях. Однако в результате геноцида, предательства части православного епископата и западнорусской аристократии этот форпост был уничтожен. Сегодня укро-нацисты всех мастей провозглашают Галицию бастионом "украинства" и "самостийности". Давайте не будем забывать, откуда берёт начало их злоба и ненависть к русским, кто её насадил и вырастил сто лет назад. Именно отсюда происходит та взрывчатка, которой была начинена "атомная бомба, заложенная в основание СССР" - Це були (червоним кольором) уривки кацапських пропагандистів про історію Талергофа!

Українські джерела про Талергоф

Шукаючи інформацію про Талергоф серед українських джерел, яких доволі мало, а ті які є часто повторюють суть викладеного в ідентичних джерелах, то я натрапив на Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 1 (32), 2014 року, де була зазначена наукова стаття під назвою «ТЕРЕЗИН І ТАЛЕРГОФ – ТАБОРИ СМЕРТІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ», автором зазначений якийсь - Сурнін В. Б. (Ужгород).Читаючи цю статтю я був шокованим. Виявляється, що серед вчених історичних наук, ще й в закладах вищої освіти України, є справжні сепаратисти і прихильники «руского міра». Я просто нижче зазначу уривки цього так званого «українського» джерела – Наукового вісника Ужгородського університету (курсивом). А жирним в тексті я виділю російський «сепаратизм»:

«Ще один величезний концентраційний табір було влаштовано в Талергофі. «Талергоф, – пише один із перших його в'язнів о. Григорій Макар, – невелика місцевість, перед війною нікому не відома, являє собою досить широку рівнину, оточену з усіх боків високими Альпами. Цю місцевість призначили австрійці для російських галичан, запідозрених в державній зраді. Перший транспорт у складі 2000 чоловік обох статей прибув сюди 4 вересня 1914 року з Львова. Четверо діб тримали людей просто неба, оточивши в'язнів живим кільцем жандармів і солдатів» [18, вип. З, с. 4]. Люди з цього транспорту були викинуті в Талергофі прямо в полі, лише комусь пощастило потрапити в ангари, що стояли в полі, й лише потім були побудовані бараки [18, вип. З, с. 2-3]. Талергофський табір проіснував близько трьох років, з вересня 1914 по травень 1917 рр. Ув'язненими були, за свідченням священика Феодора Мерени, який пережив Талергоф, «люди різних станів і віків. Були там священики, прелати, адвокати, судді, лікарі, викладачі, приватні і державні чиновники, учителі, селяни, міщани, псаломщики, письменники, студенти, актори, військові судді, військові священики, – усі російські галичани, за винятком незначного відсотка румун, циган, євреїв, поляків, мазепінців і 3 повій з Перемишля…

За віком Талергофська публіка була також дуже різноманітна, починаючи майже столітніми дідами (прелат Дольницький, 94 р.) похилого віку і кінчаючи немовлятами. У відхожі місця інтерновані супроводжувалися конвоєм. Не було тут відмінності між чоловіками і жінками. Природні потреби відправляли по команді, а тих, що не встигали, проколювали багнетами… Інтерновані українофіли знаходилися під опікою адвоката Ганкевича, зятя відомого довіреного австрійського уряду Костя Левицького. І дійсно, скоро вони були звільнені і залишили табір» [18, вип. 4, с. 158]. Були й полонені російські солдати [18, вип. 4, с. 64]. За щонайменше порушення режиму в'язня чекала куля [18, вип. 4, с. 20, 83 та ін.]. В'язнів направляли на примусові роботи, іноді вони могли щось заробити, але ті, хто не мав грошей (захоплених при арешті або отриманих від рідних), а заробити були не в силах, терпіли страшний голод. З осені 1916 р., як засвідчує священик Генріх А. Полянський, у Талергофі почався голод, який тривав аж до ліквідації табору, – особливо «грізний» для безгрошових в'язнів. Усі писали до своїх прохання присилати посилки, а посилки не доходили. «З голоду померло в останньому році багато нашого селянства; команда живила їх самими юшками, ми не могли їм дати їсти, бо самі ледве-ледве жили...» [18, вип. 4, с. 127-128].

Постійними були знущання з ув'язнених і тортури. Особливо в ходу були поодинокі ув'язнення і тортури "підвішуванням", коли караного підвішували за руки, пов'язані ззаду мотузком. Коли влітку 1915 р. в Талергофі почався рекрутський набір у знекровлену австрійську армію, майже вся викликана до набору інтелігенція записувалася при перекличці як «руська» (національність russische називалася навіть у дипломах деяких із них, докторів прав). «Команда засудила усіх, які записували себе росіянами, до 21-денного арешту, а потім: і до Anbilden (підвішуванню) на 2 години! І пішли наші за це в арештантські бараки» [18, вип. 4, с. 123]. Жахливими були санітарні умови в таборі, особливо в перші місяці його існування. Відхожі місця були відкритими, ув'язнених водили туди під конвоєм, тільки по 20 осіб, розповсюдженим було кепкування і знущання солдатів над нещасними жінками [18, вип. 3, с. 1-2]. Бараки були переповнені. Замість належних 200 осіб у них розміщували іноді до 500, в'язні спали на соломі, яка мінялася дуже рідко, і на ослаблених в'язнів почалося справжнє нашестя вош, а за ними – епідемія тифу, яким перехворіла безліч народу, який забрав, починаючи з листопада 1914 р., за два місяці, за повідомленням в'язня І. Васюти, до 3 тис. жертв [18, вип. 3, с. 14-15].

Під час мобілізації, що проводилася серед в'язнів Талергофа восени 1915 р., був узятий в австрійську армію і В. Ваврик, переведений на той час сюди з Терезина. Він опинився серед багатьох, хто вимушений був захищати престол монарха тоді, коли над їхніми батьками й рідними здійснювалися насильства і вбивства ім'ям того ж монарха. Влітку 1916 р. на італійському фронті В. Ваврик був узятий в полон, а «весною 1917 р. за допомогою російського посла Гирса отримав свободу, поїхав у Францію і поступив добровольцем в російський корпус, що бився проти німців. Через Англію і Льодовитий океан переїхав в Петроград в той час, коли хилилася до падіння влада Керенського» [18, вип. 4, с. 87]. Зайнявши Східну Галичину, австро-угорська влада відновила репресії з новою силою. Комендант Львова генерал Римль, призначений на цей пост після відступу російських військ, у своєму секретному рапорті написав, що галичанські росіяни поділяються на дві групи: русофілів та українофілів. З огляду на те, що русофіли є державними зрадниками, «треба їх нещадно знищувати» [19, вип. 1, с. 30-31]. 21 листопада 1916 р. помер імператор Франц-Йосип. «Коли імператором став Карл I, – писав в'язень Талергофа о. Г. Л. Полянський, – велів 7 травня 1917 року відпустити усіх заарештованих додому. У своєму рескрипті Карл I пише: «Усі заарештовані росіяни не винні, але були заарештовані, щоб не стати ними»» [16, с. 73].

За неповних три роки існування табору через стіни Талергофа пройшли понад 30 тис. осіб [4, с. 97]. Тисячі ув'язнених загинули від голоду, заразливих хвороб і побоїв. У Прикарпатті майже не було села або сім'ї, не постраждалих від австро-угорської влади. За деякими оцінками, австро-угорська влада знищила під час Першої світової війни не менш ніж 60 тис. русинів, підданих Австро-Угорщини, серед яких були люди похилого віку, чоловіки, жінки, діти [19, с. 210]. Думається, праві ті, хто стверджує, що талергофська трагедія була трагедією усього російського руху й усього народу Галичини. Масштаби цієї трагедії багатьох тисяч сімей були б незрівнянно скромнішими, коли б не зрадницька роль українофілів, які були п'ятою колоною галичанського національного руху, помічниками австрійської адміністрації та воєнщини. Чи були в Талергофі українофіли? Безумовно були, проте їхня присутність була швидше випадковістю. В цілому Талергоф став не просто місцем мук тисяч російських галичан, а символом «галицько-російської Голгофи». І знаменною в цьому відношенні є позиція вітчизняних авторів щодо цієї проблеми. Українські історики, і міжвійськові, і радянські, і заокеанські, намагаються про Талергоф узагалі не говорити або згадувати мимохідь, а талергофську трагедію називати бідою західноукраїнського населення взагалі, у багато разів зменшуючи її масштаби. Так, Українська енциклопедія, видана у Львові в 1920-х рр., називає цифру в'язнів до 7 тис. Услід за нею Українська радянська енциклопедія повідомляє, що «число репресованих в Талергофі досягало 7 тис. людей. Більшість з них складали українці з Галичини і Буковини, були також представники інших національностей, російські військовополонені» [20, с. 37].

Американський історик Мегочі пише: Під час свого спішного відступу на початку війни «габсбургські війська, особливо угорські гонведи, здійснювали помсту над багатьма жителями, яких вони вважали російськими шпигунами. Декілька сотень чоловік, – і місцевих руссофілов і місцевих українофілів, – православних і греко-католиків були спішно розстріляні, повішені або відправлені до концентраційних таборів, найганебніше відомий – Талергоф в Штирії»… Русофіли «звертали особливу увагу на «Талергофських мучеників», лояльних патріотів, які страждали за свій народ (their nation)». Це єдині згадки про Талергоф у тексті роботи Мегочі [10, с. 150]. Уся діяльність русофілів мала цілком легальний характер, судити їх не було за що. Але їх судили не за діяння, а за переконання, недаремно адвокат Ф. Ваньо, залучений до процесу як свідок-експерт, прямо сформулював: «Хто вживає російську мову, не може бути хорошим австрійцем; хорошими австрійцями є лише українці, тому усі члени російськонародної партії – зрадники, бо вони не українці» [18, вип. 2, с. 144].

Головний обвинувачений Д. А. Марков у своєму блискучому останньому слові неодноразово говорив, що діяльність русофілів проходила в рамках закону, а насамкінець підкреслив: «Мене захищає правда, а сила правди непереборна. Ця правда – моя національна ідея, ідея культурної і національної єдності руських племен. Незважаючи на те що сьогодні цю ідею придавили важкі камені ворожих політичних устремлінь, я переконаний, що ця ідея, ця моя правда, знайде дорогу до світла»!.. А оскільки «мета українства негативна, саме розбиття єдиної національної культури російських племен, то я не вважаю його культурним рухом, я вважаю його осоружним культурі, і вже з цих чисто культурних причин не є прибічником українства» [10, с. 157]. Усі зазначені особи були засуджені до страти через повішення [18, вип. 2, с. 142-146]. Проте їх урятував від смерті Микола II. Через іспанського короля Альфонса XIII йому вдалося добитися заміни страти на довічне ув'язнення [10, с. 157].

Таким чином, трагедія в'язнів Талергофа і Терезина отримала формальне завершення. Російський рух Галичини вийшов з епохи Першої світової війни знесиленим і знекровленим. Лютнева революція 1917 р. в Росії визнала за краще його просто "не помітити". Під час Громадянської війни деякі російські галичани поповнили ряди білих армій, хоча явище це не носило масового характеру. «Під час Першої світової війни, – пише Р. Д. Мирович, – в Росії на положенні біженців опинилося близько двохсот тисяч галицьких «москвофілів». У одному Ростові на Доні було близько шести тисяч галичан. І ось з цієї великої маси людей в рядах білогвардійців опинилося декілька десятків, нехай декілька сотень людей, переважно зеленої молоді, що не особливо розбиралася в хаосі революційних подій. Притому вербування в білогвардійці здійснювалося не офіційними органами галицьких «москвофілів», а приватними особами» [10, с. 159]. Серед тих, хто взявся захищати «єдину і неділиму», був і В. Р. Ваврик. «У Ростові на Доні він поступив в південноросійську Добровольчу армію, був двічі поранений, вироблений в чин капітана і в 1920 р. з Криму евакуювався в Сербію, звідки переїхав в Закарпатську Русь і в Ужгороді став редактором «Російського Православного Вісника». У 1921 р. поступив в Празький Університет ім. Карла, закінчив філософський факультет в 1925 р.. На початку наступного року запропонував вчену дисертацію, за що отримав диплом доктора по слов'янській філології», – так оповідає про ці роки життя В. Ваврика коротка довідка в Талергофському альманаху [18, вип. 4, с. 87-88]. – це були фрагменти статті наукового вісника Ужгородського університету 2014 року. От посилання на це джерело https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/2420/1/%D0%A2%D0%95%D0%A0%D0%95%D0%97%D0%98%D0%9D%20%D0%86%20%D0%A2%D0%90%D0%9B%D0%95%D0%A0%D0%93%D0%9E%D0%A4%20%E2%80%93%20%D0%A2%D0%90%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%98%20%D0%A1%D0%9C%D0%95%D0%A0%D0%A2%D0%86%20%D0%9F%D0%95%D0%A0%D0%A8%D0%9E%D0%87%20%D0%A1%D0%92%D0%86%D0%A2%D0%9E%D0%92%D0%9E%D0%87%20%D0%92%D0%86%D0%99%D0%9D%D0%98.pdf

P.S.

Що можна сказати за Талергоф і яке він має значення для української історії? Я можу лише сказати, що він є частиною української історії, який на своєму прикладі яскраво демонструє всю політичну ситуацію на Галичині, Буковині та на Закарпатті у 19 та на початку 20 століття, та які були підконтрольні Австрійській імперії Габсбургів. Нажаль, але про це потрібно зазначити, що тема Талергофу – першого концтабору Європи, де першими вязнями стали галичани – в Україні гідно не досліджена, і не вивчена українськими істориками. Натомість історики країни-агресора, а саме Росії, нині (особливо з 2014 року) випускають десятки історичних публікацій про Талергоф, де ніби страчували «рускіх галічан». І це є проблема. Бо сучасні російські історики та їхні джерела, через мінімалізм української історичної науки, зможуть легко маніпулювати свідомістю українців, які перебувають в Росії, та українцями, які є російськомовними в Україні (зазвичай читають джерела на російській + вельмишановна українська кіберполіція не позакривала доступ до всіх російських сайтів і в загальному до «рунета» - російськомовний сегмент інтернету). А ті українці, які читають, пишуть та розмовляють на українській мові, натраплятимуть на такі псевдо «українські» історичні вісники, як Ужгородського університету, де читатимуть про «російських галичан» і про «підлість українофілів-українців, як п’ятої колони австрійців та німців». І це стосується не тільки теми Талергофу, ай багатьох інших, де українська історична наука, нажаль кульгає, аж на дві ноги. Вибачайте! Але аматори-блогери не витягнуть на своїх плечах честь української наукової історії.

Стосовно Талергофу, як одного із символів російської історичної пропаганди, то я можу сказати, що він уже має сторічну історію, але з тривалою – радянською перервою, яка активно відновилася, аж в 2014 році, під час агресії Росії, щодо України. Справа в тому, що галичани-москвофіли, які жадали об’єднання із Російською імперією, стали аргументом для захоплення Галичани, Буковини та Закарпаття, військами Миколи Ⅱ, де проживало східнослов’янське населення, яке себе йменувало як «русини» - нащадки Київської Русі. А якщо поглянути на історію, то русинами називали нащадків Київської Русі – литовці, поляки та австрійці, які (русини) проживали на теренах сучасної України та Білорусі, але не Росії, де були нащадки мордви, угро-фінів, аланів, адигів, монголів та татар, і які згодом ствердно зазначали, що вони «великороси» і нащадки Русі (мої статті «Українці та росіяни ніколи не були однією нацією» - перша частина https://politiko.ua/blogpost158211 та друга частина https://politiko.ua/blogpost158224 ). Тобто історія сама стверджує, що «русини» та «рускіє», тобто росіяни – це різні нації. Та які нажаль подібні по звучанню назв. Але все одно наявність тих москвофілів та ідеї об’єднання всіх колишніх земель Русі під владою Петербурга, була вагомою причиною окупації для царських військ та російського суспільства. Хоча москвофіли складали меншість відносно українофілів, які бачили Незалежну Українську Державу, або об’єднання всіх українських земель під австрійською короною, на правах автономії, або ж федерації.

Саме москвофілів австрійці запроторювали в Талергоф, які справді несли загрозу для Відня, так як могли перейти на службу Російській імперії. Нажаль часто туди потрапляли і українофіли, які були лояльні до австрійського режиму. Вони зазвичай потрапляли в Талергоф, через місцевих поляків, які працювали у адміністрації та які бажали послабити українофільський рух. Те що до галичан в Талергофі жорстоко відносилися, то це і так ясно, бо згодом і в кожному наступному концтаборі, чи то в німецькому, чи то в радянському, чи то в японському та в будь-якому іншому – жорстоко поводилися з вязнями. Україні просто слід не забувати про цю сторінку власної історії та весь час її досліджувати, обговорювати та не замовчувати. А російським пропагандистам, які з галицьких москвофілів (меншість тодішнього галицького політичного населення) зробили «рускіх галічан» та з Талергофу зробили «гєнацид рускої Галіциї», слід нагадувати про те, що ті ж москвофіли не були більшістю населення, і що вони не були «рускіми», бо звалися «русинами». А ті галичани, що в 1915 році втікали з відступаючими російськими військами, то вони втікали більш від війни, аніж від помсти австрійців. Вони втікали туди, де не було війни. І також, слід згадати, що при австрійській адміністрації більшість русинів втекло на Захід, а не в межі Російської імперії.

А стосовно Талергофу, слід кацапам нагадати, як їхні російські імперські війська поводилися з полоненими австрійцями та німцями у Сибірі, Далекому Сході та в Середній Азії, під час Першої Світової. Нагадувати про їхні радянські концтабори, які пройшли представники безлічі народів. Про їхні звірства під час Другої Світової у Катині, де розстріляли польських військових, керівництво яких так і не оголосило війну СРСР («гєнацид!»), про концтабори для жителів та військових окупованих Литви, Латвії та Естонії («гєнацид!»), про концтабори для жителів окупованої Західної України та Західної Білорусі («гєнацид!»), про концтабори для німецьких, італійських, японських військовополонених та інших країн Осі («гєнацид!»). Якщо кацапи пишуть, що у Талергофі в адміністрації були австрійські/німецькі «живодьори» та «сатаністи», то як же ж тоді називати радянську адміністрацію концтаборів!? Звісно ж їх кацапи назвуть «толерантними» і «миролюбивими», а насправді вони були – монголо-мордовські варвари-канібали! І ними нащадки монголів, угро-фінів та мордви залишаються донині.

Коментарі

Так ти скоро дійдеш до заперечення Голокосту і з'ясуєш що не існує жодного доказу розстрілів в Бабиному Ярі... )))
mart mart 22:04
+1
я перший раз чую про Талергоф
vova stasyuk   23:53
+1

Про Талергоф в українських шкільних книжках нічого не пишуть. В університетах на історичних факультетах не всі викладачі згадують. Ні один український автор не видав книги про Талергоф, коли закордоном вони є. А на телебаченні ніякі історичні програми про нього не згадували. Тому нині в Україні мало хто знає, що перший концтабір Європи був створений для галичан.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі