Блоги → Перегляд
Мітки Радянсько-польська війнаПерша Світова війнаДруга Світова війнаЛютневий переворотЖовтневий переворотРосійська імперіяВелика війнаГромадянська війнаАнтантаТроїстий союзЧетвертний союзРосіяПольщаСРСРРадянський СоюзСоюзСССРУРСРВолодимир УльяновУльяновВолодимир ЛенінЛенінЛенинБрест-ЛитовськБрестБілорусьБілогвардійцібілогвардійцібільшовикимонархіякомунізмУкраїнаУкраїнська Народна РеспублікаУНРМихайло ГрушевськийГрушевськийОлександр КеренськийКеренськийуніверсалиРосійська Імператорська АрміяРІАкозакиНімецька імперіяАвстро-Угорська імперіяБританська імперіяБританіяПольські легіонипольські легіониЮзеф ПілсудськийПілсудськийФранціяЛіга НаційВеймарська республікаНімеччинаСимон ПетлюраПетлюраВаршаваЕдвард Ридз-СміглиЛев ТроцькийТроцькийЧервона арміяСемен БудьоннийБудьоннийЙосип СталінСталінСталинГалицька Соціалістична Радянська РеспублікаГаличинаТернопільЛьвівРСФРРРадянська РосіяМихайло ТухачевськийТухачевськийКлимент ВорошиловВорошиловКомінтернБерлінПарижЛондонЛитваГалицька СРРГалревкомВолодимир ЗатонськийЗатонськийРизький мирний договірРигаЛатвіяРіч ПосполитаЦарство ПольськеВолиньЄвропаЗахідна ЄвропаНСДАПАдольф ГітлерГітлерТретій РейхДиво на ВісліВісладемократіяКомунізмДемократіяреволюціяСвітова пролетарська революція

«Радянсько-польська війна 1920 року: війна, яка породила початок Другої Світової війни та як Ленін поховав свою ідею про Світову пролетарську революцію біля стін Варшави»

П'ятниця, 12:57, 08.10.21

Рейтинг
53 0
Переглядів
801

0
0

 

«Радянсько-польська війна 1920 року: війна, яка породила початок Другої Світової війни та як Ленін поховав свою ідею про Світову пролетарську революцію біля стін Варшави»

Ще під час Першої Світової війни у 1917 році в Російській імперії відбувається Лютневий переворот (27 лютого 1917), а згодом Жовтневий переворот (25 жовтня (за н.с. 7 листопада) 1917). На той момент Російська імперія у «Великій війні», як тоді звали Першу Світову, воювала на стороні Антанти (Британія, Франція, Італія, США), проти Четвертного Союзу (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперія, Болгарія). У більшості версій міжнародних істориків, присланий із Швейцарії в Росію – Володимир Ульянов, він же Ленін, був повністю фінансований німцями, які вкладали величезні кошти в його революцію, щоб він підірвав імперію із середини та вивів її з війни. І це йому вдалося! Народ після трьох років війни був втомлений від економічної кризи, продовольчої кризи та від великих жертв на фронті, де гинули чиїсь сини, батьки, брати, чоловіки. Та й славнозвісна обіцянка Леніна – «Владу – радам, заводи – робочим, землю – селянам», зіграла свою вирішальну роль у пропаганді. 3 березня 1918 року Росія в обличчі радянського уряду вийшла з війни, підписавши в Бресті (нині Білорусь) мирний договір з країнами Четвертного союзу. Далі на просторах колишньої Російської імперії відбувалася Громадянська війна (1917-1921) між більшовиками та Білогвардійцями (прихильники монархії та старого імперського уряду). Через відсутність ефективної пропаганди (обіцянок як у більшовиків) та належної підтримки від союзників по Антанті (особливо від Британії, яка також була зацікавлена у поваленні Російської імперії), Білогвардійці зазнали поразки, і станом на 1920 рік, вони поспішно евакуйовувалися з Криму та Далекого Сходу. Натомість в ті роки, на території України була проголошена – Українська Народна Республіка (1918), яка була зацікавлена в будівництві власної та самостійної держави. 

Спочатку УНР своїми силами протистояли більшовикам, які разом з Леніним розуміли, що без українського хліба їм буде складно вижити. Проте через помилки таких людей, як Михайло Грушевський, який в буремному 1917 році, перед Жовтневим переворотом – церемонився з Тимчасовим урядом Олександра Керенського – універсалами, щодо автономії України у складі Росії! Так званий «великий українець», «знавець історії», «науковець» (Грушевський) - не знав, що для створення власної держави, потрібна – армія, бо проголосити її на папері – це одне, а от захистити її – це вже друга справа, і найважливіша. Саме Грушевським був втрачений дорогоцінний час, а саме лютий-жовтень 1917 року (від Лютневого до Жовтневого перевороту в Петрограді), коли на фоні розваленої та деморалізованої царської армії, з її числа можна було залучити кілька мільйонів солдат української національності в лави новоствореної Української армії. Навіть елітні війська царської армії – кубанські та донські козаки, були за ідею створення Української Держави і були готові стати на її захист. Але «вельмишановний» і так званий «великий українець» - Михайло Грушевський, нажаль не докумекав скористатися цим «золотим шансом», і швидко створити власну армію, і головне – боєздатну, яка складалася б з бійців загартованих у кровопролитних боях Східного фронту Першої Світової війни. А так українці колишньої царської армії розбродилися між більшовиками і білогвардійцями, а донські і кубанські козаки перейшли на бік Білих.  Тому, ця помилка Грушевського, уже в 1920 році спонукала Симона Петлюру до пошуку надійного союзника у боротьбі проти більшовиків, так як його малочисельна, необстріляна, і доволі молода армія (здебільшого весь рядовий склад армії складався з патріотів-курсантів та звичайних активістів) не могла самотужки чинити опір більшовикам. І цим союзником стала – Польща.

Напередодні Першої Світової війни, Польща була роздроблена між трьома імперіями – Німецькою, Австро-Угорською та Російською. Але поляки у вирі подій 1918 року, коли ці всі три імперії остаточно розпалися, хотіли відновити свою державу, яку вони втратили наприкінці 18 століття. Польські легіони, які під час війни служили у лавах австро-угорської армії, стали ядром для формування польської армії. Юзеф Пілсудський, який їх очолював, будучи військовим, на відмінну від Грушевського розумів, що проголосивши на папері державу, неодмінно її право на існування потрібно захистити зі зброєю у руках. По-друге Франція, хотіла на сході від Німеччини, створити міцну державу, щоб Берлін затиснути «між двох вогнів». Тому поляки, під покровительством Ліги Націй (теперішня ООН) змогли спокійно об’єднати свої землі, які належали Німецькій та Австро-Угорській імперії. Безперешкодно, було захоплено територію колишнього Царства Польського (Російська імперія) з центром у Варшаві, так як Білогвардійцям було не до того, та й вони воювали з більшовиками в центрі та на окраїнах Росії. По-третє поляки хотіли повернути собі Західну Білорусь та Україну, які їм колись належали, але Пілсудський визнав Наддніпрянську Україну за УНР. Тому коли Петлюра домовлявся з поляками про союз і про допомогу у війні проти більшовиків, він був згідний, щоб віддати їм Галичину і Волинь.

Хід війни та втрачений шанс УНР стати окремою державою

Спочатку у польсько-українського війська складалося все успішно. 25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч, 26 квітня зайняли Житомир і Коростень, і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із Житомирщини, Бердичева, Козятина і 7 травня 1920 року вступили у Київ. 9 травня відбувся спільний парад польсько-українських військ на Хрещатику, який приймав командуючий польською армією генерал Е. Ридз-Смігли. Парад замикала 6-а дивізія Дієвої армії УНР під командою полковника М. Безручка. При розгляді питання про наступ Червоної армії на Варшаву у ЦК РКП(б) були сумніви щодо його доцільності, причому голова Раднаркому В. Ульянов-Ленін був рішуче за те, щоб «іти». Переважила позиція форсованого походу на Польщу після урочистого запевнення Л. Троцького, що до 16 серпня він захопить не тільки Варшаву, але й Вільне місто Данциг, щоб перетнути шляхи постачання армії Пілсудського військовим спорядженням від країн Антанти. Це була спроба радянської армії прорватися через Польську республіку до Німецької держави (Веймарська республіка), щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Протягом 7-10 червня 1920 року Червона армія переходить у контрнаступ та займає Бердичів, Житомир, Білу Церкву, Фастів, Васильків, Гостоміль, Чорнобиль. 12 червня 3-я польська армія полишає Київ. В другій половині червня, більшовиками були взяті: Вінниця, Жмеринка, Коростень, Новоград-Волинський. Наступ більшовиків продовжився і в липні 1920: 4 липня було взяте на Волині - Рівне, а наступного дня містечко Бар на Вінниччині. 14 липня частини Дієвої армії УНР переправилась на західний берег Збруча, Червона армія вступила до Луцька та Сарн. 15 липня союзники-поляки вирішили скористатися червоним наступом і позбутися української присутності в Станіславові (нині Івано-Франківськ). Відбулося термінове засідання РНМ УНР, на якому ухвалено висловити протест уряду Польської республіки проти вимоги представників місцевої польської влади до уряду УНР негайно залишити Станіславів. Вночі польська військова влада за розпорядженням начальника штабу львівського Генерального округу полковника Тулле, здійснила арешт міністрів УНР з метою їх насильницької евакуації вглиб Польщі. О 9 годині ранку ешелон із заарештованими українськими урядовцями під посиленим конвоєм польських солдат було відправлено до Тарнова (Польща).

19 липня 1920 частини Червоної армії перейшли на західний берег р. Збруч. Після упертих боїв із частинами Дієвої армії УНР, частини Червоної армії повернулись на східний берег р. Збруч. 20 липня на північному крилі наступу Червона армія зайняла Вільно (нині Вільнюс, Литва). 25 липня (згідно з деякими джерелами 24 липня) Перша кінна армія (славнозвісний командир Семен Будьонний) захопила Броди (Галичина), а 26 липня червоноармійські частини захопили галицький Тернопіль (в інших джерелах 27 липня). Цього ж дня у бою під Сидоровом, Окрема кінна дивізія армії УНР розбила більшовицьку кінноту і два полки піхоти. 28 липня червоноармійські загони вступили в Чортків (Галичина) та Білосток (Польща). 30 липня маріонетковий Тимчасовий революційний комітет Польщі (Полревком) перебуваючи в бронепотязі за лінією червоного фронту, в Білостоку, оголосив Маніфест до польського робочого люду міст і сіл, в якому оголосив про утворення польської радянської республіки. 31 липня сили Червоної армії зайняли Брест (Білорусь). Того ж дня В. Затонський надіслав Й. Сталіну і С. Косіору телеграму з проханням прискорити відправку до 14-ї армії галичан із Москви, Омська, Казані, Туркестану й Сибіру, а також 44-у стрілецьку дивізію, в якій воював галицький полк (колишні вояки австро-угорської армії, які під час Першої Світової попали в російський та ще царський полон).

Загалом протягом місяця Червона Армія зайняла 17 повітових міст, 48 містечок і більше тисячі сіл Галичини. 1 серпня 1920 у Тернополі (Галичина) було проголошено утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Насильні реквізиції, що проводили більшовики у селах, оподаткування господарств за національною ознакою, терор агентів ЧК викликали обурення серед населення, що значно ускладнило ситуацію для наступаючих радянських частин. 3 серпня міністр закордонних справ Великої Британії у ноті до уряду РСФРР погрожував відкритим втручанням Великої Британії у війну на боці Польської республіки, якщо Червона армія продовжуватиме наступ на етнічні польські землі. 6—7 серпня уряд РСФРР, не припиняючи наступу, надіслав уряду Польської республіки дві телеграми з пропозиціями розпочати мирні переговори. 9 серпня британські організації робітників, реагуючи на заяву прем'єр-міністра від 5 серпня, оголосили про намір почати загальний страйк, якщо уряд Великої Британії оголосить війну Радянській Росії.

17 серпня на околиці Задвір'я (Буський район) в бою (так звані «Польські Фермопіли») група львівських добровольців під командуванням капітана Болеслава Зайончковського затримала наступ Червоної армії Семена Будьонного. Більшість оборонців загинуло (318 осіб), частина з них була похована у братській могилі в Задвір'ї, частина — на львівському військовому кладовищі Орлят, що на Личаківському цвинтарі. Оборона Задвір'я зупинила наступ більшовиків на Львів. Того ж дня Червона армія вступила в Зборів. Авантюрний штурм міцно укріпленого Львова (його боронило 7 піхотних дивізий, 6 бронепоїздів, 50 бойових літаків), на якому так наполягав член Реввійськради Південно-Західного фронту Йосип Сталін, знекровив Першу кінну армію. Про львівську трагедію майбутній генсек ЦК ВКП(б) швидко «забув», зваливши всю провину за поразку на польському фронті на командуючого Західним фронтом Михайла Тухачевського (мав польське походження). Уже 30 серпня частини Дієвої армії УНР вступили до міста Галич (Галичина).

Як біля Варшави померла ідея Леніна про Світову пролетарську революцію

План Тухачевського передбачав форсування Вісли в нижній течії і атаку на Варшаву з заходу. Однією з цілей цього задуму було "відхилення напряму удару радянських військ і швидкий вихід до німецького кордону, що мало пришвидшити перемогу радянської влади в Німецькій державі». 10 серпня 1920 радянський Третій кавалерійський корпус Гая Дмитровича Гая (Бжишкяна) подолав Віслу на північ від Варшави. 12 серпня Юзеф Пілсудський покинув Варшаву та прибув в Пулави, де знаходилася ставка польського Генерального штабу. План Тухачевського передбачав перейти Віслу в нижній течії і атакувати Варшаву з заходу. 13 серпня дві стрілецькі дивізії РККА вдарили під Радиміном (за 20-25 км від Варшави) — 3-тя Володимира Лазаревича і 16-та Миколи Соллогуба, перемогли опір 11-ї польської дивізії полковника Болеслава Язвінського та оволоділи містом. По цьому одна дивізія рушила на Прагу (правобережна частина Варшави), а друга рушила направо — до Непорента і Яблонки. Польські сили відійшли на другу лінію оборони. Через війну в самій столиці іноземні дипломати спішно переїхали з Варшави до Лодзя.

Підтвердженням тому, що радянське військове командування, зокрема М. Тухачевський, С. Будьонний та К. Ворошилов, не збиралося зупинятися на досягнутому, слугує телеграма, надіслана в середині серпня 1920 року Конгресу Комінтерну, у якій двоє останніх писали, що «конармійці (кіннота) не вкладуть шаблі у піхви, поки над Варшавою, Берліном, Парижем і Лондоном не замайорять червоні прапори». 16 серпня почався контрудар польських сил з місця зосередження на річці Вепр, польські сили зім'яли Мозирську групу Тихона Хвесіна 16-ї радянської армії з метою перетнути на другий день сполучення радянських армій по шосе Варшава — Брест. 17 серпня Червона армія відступає у напрямку Замостя- Люблін. 22 серпня сталася перемога польських військ в битві у Білостоці — цілоденний бій 1-го полку піхоти легіонової і відступаючих з-під Варшави решток 16-ї радянської армії та окремих відділів 3-ї армії, в ході якого кілька разів місто переходило з рук в руки, де застосовувалися панцерні потяги.

Під Замостям Шоста Січова дивізія Армії УНР, разом з Дивізією Морської піхоти УНР, спільно з польськими частинами остаточно розгромила будьонівські підрозділи. Наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав. Під Варшавою польсько-українські сили втратили близько 14 500 вояків, радянські — до 25 000. Відчутної поразки від українських військ у районі Галича — Бучача — Чорткова зазнала більшовицька Чотирнадцята армія. Реорганізована у вересні-жовтні Армія УНР збільшилась із двох дивізій до шести: Перша — під командуванням генерала Андрія Гулого-Гуленка, Друга — генерала Олександра Загродського, Третя — генерала Олександра Удовиченка, Четверта — полковника Юрія Тютюнника, П'ята — полковника Андрія Долуда, Шоста — генерала Марка Безручка. Дивізії підлягали штабові Шостої польської армії генерала Яна Ромера. 25 серпня радянські війська остаточно були відкинуті від Варшави. Того ж дня в ході контрнаступу литовські війська зайняли Вільно.

Крах Галицької СРР був спричинений не тільки військовою міццю польсько-українських частин, але й форсованими діями Раднаркому і Галревкому, спрямованими на реалізацію лівацького лозунга РКП(б) щодо «перенесення соціальної революції і Радянської влади у Європу». Про це 23 серпня 1920 голова Галревкому Володимир Затонський доповідав Володимиру Леніну: «Все йшло стихійно… Стихія справа хороша, коли революція виникає самочинно, але набагато гірше, коли її необхідно насаджувати ззовні». 4—7 вересня 6-та стрілецька дивізія Дієвої армії УНР зі станції Красностав (Польська республіка) вирушила чотирма ешелонами до армії УНР через Люблін — Перемишль — Львів — Стрий — Станіславів. 15 вересня частини 6-ї польської армії вступили до міста Володимир-Волинський. Того ж дня у Станіславові пройшло засідання РНМ УНР, на якому ухвалено закон «Про мобілізацію в звільнених від ворога нашою армією повітах УНР для доповнення армії». Під вечір почався загальний наступ Дієвої армії УНР на лінії антибільшовицького фронту. Частини армії форсували р. Дністер в районах Єзуполя, Нижнева і Городенки для наступу на Бучач — Чортків — Теребовлю для звільнення Поділля. У Монастириськах вже ввечері відбувся врочистий вступ під сурми і «Ще не вмерла Україна!» до міста 6-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.

Протягом 16—20 вересня 1920 року польські та українські війська відвойовують Ковель, Борщів, Гусятин, Теребовлю, Чортків. Просуваючись в напрямку до Хмельницького беруть Рівне, Дубно, Луцьк, Тернопіль та Збараж. Наслідком виснаженості фронту сили почали вирівнюватися, 7 жовтня Червона армія зайняла Олевськ (Житомирщина). 10 жовтня червоноармійці увійшли в Коростень (Житомирщина). Одначе українські сили ще спромоглися 13 жовтня 1920 оволодіти містечком Ялтушків. 14 жовтня в зв'язку з підписанням договору про перемир'я, начальне командування 6-ї польської армії для захисту армії УНР від нападу більшовиків таємно наказало на 17 жовтня зайняти польським частинам Нову Ушицю — Ваньківці — Деражню — Летичів — Нову Синяву — Новокостянтинів — Стару Синяву — Острополь. Польські частини не повинні були вступати у бій із Червоною армією та мали знаходитися не далі 8 км за українським фронтом. Ще до часу підписання Ризького мирного договору (вечора 19 жовтня 1919 р.) сили Дієвої армії УНР в контрнаступі по східному берегу річки Мурафа взяли однойменне містечко Мурафа.

Кінець війни та перша поразка Червоної армії

Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 9 листопада 1920 року польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі Шаргорода червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, прорив фронту у напрямку на Копайгород на праве крило, яке тримала 5-а Херсонська дивізія армії УНР, та у напрямку на Лучинець, де знаходилася 2-га Залізна дивізія та Кулеметна дивізія армії УНР. 15 листопада червоноармійці вступили в подільське містечко Літин. 18 листопада відбувся вступ сил Червоної армії до Проскурова (нині Хмельницький) та станції Деражня, 20 листопада — до Чорного Острова та Летичева. Після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження, війська УНР 21 листопада 1920 були змушені відступити у Галичину. Перехід Дієвої армії УНР — до 27 тисяч вояків — через річку Збруч відбувся в районі Волочиська та села Ожигівці. Того ж дня згідно з умовами преліминарного польсько-радянського договору, польські війська залишили місто Новоград-Волинський (Житомирщина). 22 листопада 1920 радянські частини вступили у Волочиськ (нині Хмельницька область).

В березні 1921 року у Ризі (Латвія) між Польською республікою, з одного боку, та РСФРР і УРСР з другого, підписано Ризький мирний договір. В результаті договору з більшовиками, Польща отримала землі, котрими володіла перед третім і частково другим поділом Речі Посполитої, які в 1795-1916 роках складали частину Російської імперії (Царство Польське), але від весни 1919 були зайняті Військом Польським: губернії Гродненська (Білорусь) й Віленська (Литва), а також західні частини Волинської губернії з Луцьком, Рівним і Кременцем (Волинь), і Мінської губернії (Білорусь) з містами Несвіж, Докшиці і Столбці. РСФРР і УРСР відмовилися від претензій на Східну Галичину, яка до 1914 року входила до складу Габсбурзької монархії (Австро-Угорська імперія). Польсько-радянський кордон пролягав у принципі уздовж лінії Другого поділу Польщі 1793 року (з корекцією на користь Польщі в вигляді частини Волині і Західного Полісся та містом Пінськ). Головним в питанні розподілу територій було те, що Польща відмовлялася від земель давньої Речі Посполитої, розташованих на схід від кордону, встановленого в Ризі (Латвія), а РСФРР і УРСР від претензій на території, що лежали західніше від лінії кордону. Польща, внаслідок визнання маріонеткової УРСР і паралельну відмову визнання УНР (свого єдиного союзника в польсько-більшовицькій війні), відмовлялася фактично від реалізації програми федерального устрою держави.

P.S.

Радянсько-польська війна 1920 року стала ключовою для сучасної світової історії. Саме вона могла б покласти початок Світової пролетарської революції, якою марив Володимир Ленін. Під час цієї війни Ленін ставив за ціль підкорення Варшави та вторгнення у Веймарську республіку (Німеччина), щоб допомогти німецьким комуністам у боротьбі з демократами. А в подальшому підкорення Парижа, Лондона і всього світу. Проте цьому не судилося статися, і мрія про цю революція померла біля стін Варшави. Нажаль нині в Україні, історична наука недостатньо дослідила та вивчила цю війну, так як в ній без українців не обійшлося. Єдиним союзником Польщі у цій війні була – Українська Народна Республіка. Саме її війська під проводом Симона Петлюри допомагали польським військам Юзефа Пілсудського відбити «червону лавину» від столиці поляків. Звичайно цієї б війни могло не бути, якби не союз Петлюри і Пілсудського, щодо допомоги поляків УНР у боротьбі з більшовиками. Більшовики першими напали на УНР, а Польща стала союзницею України у цій війні. Тому цю війну слід називати Радянсько-польською, так як поляки не вторгнулися на територію більшовиків, а їхній конфлікт первинно був на українській землі. Однак більшість сучасних істориків зазначають, що радянсько-польський конфлікт був неминучим, так як Польща хотіла відновити свої кордони кінця 18 століття, у тому числі із Західною Україною та Білоруссю, а більшовики хотіли взяти під контроль всі колишні землі Російської імперії. Я ще раз повторюся стосовно того, що в Україні ця війна не досліджена та не вивчена, як належно, бо в мій час навчання у ліцеї, в курсі з Історії України, про цю війну була всього то кілька абзаців. Хоча ця війна має світове значення для сучасної історії, та яка змінила хід подій і карту світу. Для прикладу, про існування Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР) з центром у Тернополі, було ні слова не згадано.

Результат цієї війни показав помилки так званого «великого українця» - Михайла Грушевського, який в буремному 1917 році, граючись універсалами, щодо автономії України в складі Росії, не створив армії із числа царських воїнів українського походження. Під час Першої Світової війни, у лавах Російської Імператорської Армії (РІА) служило кілька мільйонів українців, еліта армії – кубанські та донські козаки були за утворення Української Держави, і були навіть готові стати на її захист. Але Грушевський цим нехтував. Тому з часом боєздатні та загартовані боями «Великої війни» (Перша Світова війна) – українці, просто розбродилися по більшовиках, білогвардійцях та анархістах. Лише невелика кількість, згодом пішла у лави армії УНР. І то зазвичай це були колишні царські офіцери, які незважаючи на власний досвід, ніяк не могли зробити з юних курсантів-патріотів та звичайних активістів - боєздатне військо. Тому ці факти спонукали, а по суті змусили Петлюру піти на союз із Польщею Пілсудського, який на відмінну від Грушевського, із польських легіонів, які були у лавах австро-угорської армії під час Першої Світової, сформував боєздатне військо. Тому Польща постала окремою державою, зберігши це право у боротьбі з більшовиками. А українці, через своїх «недополітиків-маргіналів» (як Грушевський) в черговий раз залишилися без власної держави, ще й обманутими своїми вчорашніми союзниками (Під час мирного договору з більшовиками, Польща визнала існування УРСР, а не УНР). Бо кожна нація має самостійно дбати про своє право на існування, а не надіятися на сусіда, який в першу чергу думає про свою шкуру. І як я люблю казати – «книжка з історії не прийде бити по голові, за не вивчений урок», і яскравим прикладом цього є так званий «вельмишановний» пан Михайло Грушевський.

Якщо говорити про глобальні наслідки цієї війни, то вона, як я вже вище згадував, не дала здійснитися Світовій пролетарській революції. По-друге вона не дала перемогти комуністам у Німеччині. По-третє перемога поляків сприяла благополучному росту силам НСДАП (нацистів) у 20-х роках. По-четверте нацисти з Гітлером прийшли до влади. По-пяте Німеччина змогла постати як «Фенікс із попелу» та розвязати нову світову війну. Який був би світ після 1920 року, якби більшовики Леніна таки взяли Варшаву і дорвалися до кордонів Веймарської республіки (Німеччина) – складно сказати. Єдине, що можна сказати, що у Леніна тоді справді був «золотий шанс», як мінімум заволодіти Західною Європою, бо робітничо-соціалістичний рух після революції у Петрограді, в Західній Європі знаходив багато нових послідовників. Яскравим прикладом і підтвердженням моїх слів є той факт, що коли більшовики вторгнулися не територію поляків, Британія відкрито погрожувала своїм вступом у цю війну на боці Польщі. Але робітничий рух Британії миттєво постав і почав погрожувати безладами та збройним повстанням проти чинного уряду, якщо він вступить у цю війну проти більшовицької Росії. Так! Демократія в Західній Європі могла би впасти, ще у 20-х роках, і так, що нацистів, Гітлера як політика та Третього Рейху і його війни в Європі, могло б не бути, якби більшовики тоді увірвалися в Німеччину. І відповідно, якби  була би Друга Світова згодом, то вона би мала зовсім іншу форму, суть та учасників. Але цього вже нам не знати, бо під Варшавою у 1920 році розігрався зовсім інший сценарій.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі