Блоги → Перегляд
Мітки Володимир ПутінПутінРосіяМоскваКремльЄвропаЄвропейський СоюзЄСРосійська ФедераціяРФКримДонбасДНРЛНРНАТОПетро ПорошенкоПорошенкоМінські домовленостіПерша Світова війнаДруга Світова війнаТретій РейхНімеччинаРейхГляйвіцький інцидентАдольф ГітлерГітлерДжордж СоросСоросВіталій КличкоКличкоАрсеній ЯценюкЯценюкОлег ТягнибокТягнибокВіктор ЯнуковичЯнуковичУкраїнаКиївМитний союзРеволюція ГідностіЖовтнева революціяРусская ЕвропаБілорусьМінськДжордж БушКиївська РусьРусьМосковське царствоІван ГрознийбурлакибояриКазахстанкапіталізмкомунізмсоціалізмдемократіяСНДолігархіяЛитваЛатвіяЕстоніяФінляндіяОБСЄПрибалтикаЙосип СталінСталінБалканиРосійська імперіяПанславізмпанславізмслов'яниПетербургЦарство ПольськеАвстрійська імперіяНімецька імперіяОсманська імперіяСтамбулКонстантинопольБерлінВіденьЛондонПарижЧервона арміяВаршавський договірАляскаСвітова пролетарська революціяВолодимир ЛенінЛенінМарін Ле ПенАлексіс ЦипрасЦипрасГреціяВіктор ОрбанОрбанУгорщинаФранціяЗолотий СвітанокСирізаНаціональний фронтBrexitБрексітБританіяКитайСШАВашингтонМатеуш МоравецькийМоравецькийПольщаВаршаваєвреїОлександр ЛукашенкоЛукашенкоБілоруський експресемігрантибіженціБрюссельБельгіяЄвропарламентгазГазпромПівнічний потік - 2Вінстон ЧерчилльЧерчилльРадянська РосіяСільвіо БерлусконіБерлусконіІталіяЛевадаТереза МейБорис ДжонсонВолодимир ЧернухінБацькапутіністиЄврозонаЗахідна ЄвропаТретя Світова війна

«Мечта Путина о русской Европе» та «Розвалити Європейський Союз руками маргіналів»

Неділя, 23:03, 31.10.21

Рейтинг
94 0
Переглядів
1501

0
0
У цій статті згадуються

 

«Мечта Путина о русской Европе»

та

«Розвалити Європейський Союз руками маргіналів»

Майже всі великі військові конфлікти починалися з локальних та незначних подій, які більшості суспільства здавалися дрібницями. Нині у Європі мало хто скаже, що «у повітрі пахне війною», але більшість песимістичних прогнозистів акцентують саме на цьому. Їхні прогнози про розв’язання нової світової війни у Європі, підтвердилися, ще весною-літом 2014 року, коли Росія окупувала Крим та почала вести підтримку сепаратистів ДНР і ЛНР, на території українського Донбасу. В першу чергу, після військової агресії проти України, боялися вторгнення російських військ на свою територію ряд прибалтійських країн, а саме Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща (всі країни мають вихід до Балтійського моря і межують з Росією). Німеччина, Франція, Британія та США були занепокоєнні можливим розв’язанням нової світової війни. Далі Росія і її глава – Володимир Путін, зазнали тиску з боку Заходу, що в певній мірі посприяв зупиненню агресії Москви і можливому розвитку повномасштабної війни проти України. США і НАТО розпочали «гру м’язів» або «мускулів», в країни членів НАТО, у великих кількостях перекидувалися війська Альянсу (в Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію, Польщу). Тоді, зі збільшенням військового контингенту в країнах-членах Альянсу, які межували з Росією, по суті російські війська та НАТО, розділяли десятки та сотні кілометрів. Багато міжнародних експертів на фоні цієї «близькості» військ, розводили паніку, щодо можливого військового конфлікту НАТО і Росії в Східній Європі. Проте з часом конфлікт був «заморожений», Росія після окупації Криму, зупинила своє просування на Східному Донбасі, а в лютому 2015-го, було підписано ганебні для України (підписував з боку України псевдо «гарант» її суверенітету – Петро Порошенко) Мінські домовленості, які встановили лінію розмежування, між військами псевдо республік (ДНР і ЛНР, існування яких визнав Порошенко) і України. Після цих подій, багато експертів задавалися питанням, стосовно того - що саме зупинило Путіна розв’язати повномасштабну війну проти України та окупувати її весною 2014-го? Проблема в тому, що над цим питанням «ламають голови» донині.

Згадуючи початок Другої Світової, а саме Німецько-польську війну 1939-го, я згадаю, що 31 серпня, за день до початку нового світового конфлікту, німецькі солдати одягнені в польську форму вдерлися в прикордонний пункт у місті Гляйвіце (нині Глівіце) на німецьку радіостанцію та на польській мові прогорланили заклики до поляків і всієї Польщі – почати війну проти Німеччини. Даний спектакль («Гляйвіцький інцидент») Гітлер хотів використати, як причину агресії проти Польщі, що немов це Варшава прагнула війни проти Берліну, проти нас. Але спектакль невдався, і в нього не повірили (міжнародна спільнота). Так само і Путіну потрібна була суттєва причина для початку повномасштабної агресії проти України, щоб виправдати себе в очах міжнародної спільноти. Перше, що в голову попало, то це версія, що ніби в Україні притисняють «рускоязичних». Але вона провалилися, бо при путінському президентові України – Вікторові Януковичу, і близько такого не було. Чесно! Моя особиста версія зазначає те, що Путін просто був не готовий до раптового перевороту, який здійснила українська опозиція в обличчі Петра Порошенка, Віталія Кличка, Арсенія Яценюка та Олега Тягнибока. Путін самовпевнено вважав, що опозиція керована Джорджом Соросом, не зможе раптово підняти на бунт велику кількість українців, через відмову Януковича в асоціації України з Європейським Союзом. Путін вірив у другий президентський строк Януковича, і що до 2020 року (в цей рік мав би закінчуватися другий строк Януковича), він або знайде заміну Віктору Федоровичу на посту президента, або проверне фактичну окупацію України та Білорусі шляхом «Митного союзу», східного аналога ЄС. Саме при Януковичу активно в Україні пропагували ідею «Митного союзу», який по ідеям Путіна мав би відродити колишній Радянський Союз. Але Джордж Сорос випередив Путіна, і завдав удару першим. Так його «Революція Гідності» в Україні повалила режим Януковича. Хоча я часто задаюся питанням – «як путінська агентура, яка була в Україні скрізь – державні, фінансові, правоохоронні органи та армія, проспала результативну атаку агентів Сороса!?». Здавалося б, Україна впевнено при Януковичу крокувала у Митний союз, а тут в мить, і країна змінила орієнтир в інший бік.

Але про ці деталі цих задумів, переворотів, війн агентів, напевно знатимуть наші внуки. Бо наші діди і прадіди не знали стільки деталей та фактів про Жовтневу революцію 1917-го, скільки знаємо про це ми сьогодні. Ми про теперішні події, можемо говорити те, що нам подається в ЗМІ, а про все інше, ми лише можемо здогадуватися і припускати. Проте, я відійду від цих, як кажуть «домислів» і перейду до теми про мрію Путіна про «Русскую Европу». У своїй зовнішній політиці та особистих переконаннях Путін ніколи не вважав українців, росіян та білорусів окремими народами. Він завжди їх вважав одним – «рускім». Так для прикладу, Володимир Путін Джорджу Бушу під час зустрічі Росія — НАТО в Сочі, 5 квітня 2008 року, сказав: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!». А в річницю анексії Криму Росією (у середу, 18 березня 2015 року) Путін знову заявив, що не визнає існування української нації: «Ми завжди в Росії вважали, що росіяни та українці — це один народ, я так думаю і зараз», мовою оригіналу – «Мы всегда в России считали, что русские и украинцы — это один народ, я так думаю и сейчас». Так як Путін вірує в історію про «адін рускій народ», який походить із Київської Русі, то білоруси у його баченні, також автоматично стають «аднім народом» з росіянами та українцями. Путін нехтує історичними фактами, що в момент виникнення Київської Русі, на території сучасної Росії мешкало лише одне слов’янське плем’я – словени (пн-зх Росія). А всі інші теперішні «рускіє зємлі» населяли тюркські племена – адигів, аланів, мордви та народності угро-фінів. Але Путін все одно вважає, що росіяни – нащадки адигів, аланів, мордви та угро-фінів – це «адін народ» з білорусами та українцями («Українці та росіяни ніколи не були однією нацією» та «Росіяни - нащадки підкорених Києвом» - https://politiko.ua/blogpost158211 ).

Але така позиція Путіна про «адін народ», свідчить про одне, що він не визнає існування білоруської та української нації і їхніх держав. Натомість вони мають бути в складі Росії. Також я не можу обійти стороною парадоксальність політичних поглядів Путіна. В радянські часи він був кгб-шником, який після розвалу Союзу, став страждати реваншизмом, і маренням відродження СРСР. Його прорадянські позиції, які є соціал-комуністичними, та які відкидають капіталізм, суперечать його теперішній капіталістичній поведінці. Путін після 1991-го став ярим капіталістом, який почав поважати власну приватну власність, завів маєтки, дорогі авто, багатомільйонні, а згодом багатомільярдні рахунки в швейцарських банках, прийняв буржуйські манери – носіння брендових і відповідно дорогих костюмів та годинників, які коштують, як весь бюджет на 10 років, якоїсь «глубінкі» в Сибірі. Про якусь соціалістичну рівність в російському суспільстві і мови нема. Путін вернувся до філософії життя російських царів, де багатою була Москва, Кремль, цар та бояри, а все інше навколо - грязь, бідність і бурлацтво (бурлаки – історичний російський варіант рабів). Дана теперішня картина сучасної Росії нагадує Московське царство часів Івана Грозного. Ідентична ситуація! Є всемогутній узурпатор як Грозний - Путін, багата держ дума, як бояри, бідні «рускіє гражданє», як бурлаки. Єдине, що відрізняє, це історичний період та постаті. А суть та сама! Ще що поєднує Путіна з минулим Росії, то це його марення про імперські кордони та плани майбутніх анексій, які російські імператори, так і не втілили в життя.

Також парадоксальність ідеологічності та поглядів на історію Путіна, полягає в тому, що він будучи колишнім радянським кгб-шником, одночасно і разом возвеличує радянські часи та імперські з царськими. Він незважаючи на свої радянсько-реваншистські настрої, не соромиться відкрито возвеличувати російських князів, царів та імператорів. І така позиція Путіна, впливає на його геополітичні цілі. Так він хоче поєднати і повторити здобутки російського імперіалізму та комунізму. З позиції радянського минулого, Путін хоче об’єднати з Росією колишні центрові республіки Союзу – Україну, Білорусь, Казахстан. Тому саме ці країни «великий Пу» хотів обєднати «Митним союзом». Митний союз мав би по ідеї відродити Радянський Союз, але без комуністичного підгрунтя, натомість це мав би бути авторитарний Союз у поєднанні з «диким капіталізмом» зразка 90-х років, де загальні тенденції «задвигали» - «вора у законе» (тобто теперішня олігархія СНД). Також в рамках радянського минулого, Путін має намір повернути вихід до Балтійського моря, а тому він не забуває про росіян, чиїх батьків та дідів пересилили у Литву, Латвію та Естонію. В цих трьох прибалтійських країнах (особливо в Латвії) є чисельне російське населення, яке з одного боку визнає себе «русскими» та підтримує Путіна, а з другого боку воно хоче жити в межах Європейського Союзу та користуватися його правовими, соціальними та економічними перевагами. Хоча, для прикладу в Латвії, щоб «русскому» стати повноцінним громадянином Латвії і відповідно громадянином ЄС, потрібно здати екзамен на знання латвійської мови, історії та законодавства (в першу чергу це стосується тих кацапів, які після 1991-го лишилися в Латвії, але прийняли російське громадянство).

Приблизно 400 000 людей у Латвії, приблизно 18 відсотків від загальної кількості населення, не отримали латвійського чи будь-якого іншого громадянства, і тому все ще мають статус "негромадян". У переважній більшості випадків це були особи, які мігрували до Латвії з колишнього Радянського Союзу, та їх нащадки. Негромадяни не мають права голосу на жодних виборах в Латвії, хоча можуть приєднуватися до політичних партій. Щоб отримати громадянство, ці особи повинні пройти процес натуралізації, що зробили понад 50 000 осіб з моменту виборів у Сеймі 2002 року. ОБСЄ стверджувала, що той факт, що значний відсоток дорослого населення не має виборчих прав, є постійним демократичним дефіцитом. «Як повідомляється у звіті Європейського комісара з прав людини за 2007 рік, щодо Латвії, у 2006 році було 411 054 негромадян, 66,5% з яких належали до російської меншини. У 2017 році в країнах Балтії проживало 0,9 мільйона етнічних росіян, порівняно з 1,7 мільйонами в 1989 році, році останнього перепису за радянських часів.

Для Путіна Прибалтика має важливе економічне та військово-стратегічне значення, як і вона мала раніше важливе значення для СРСР і Російської імперії (за часів імперії Прибалтика їй також належала + Фінляндія). Тому місцеві прибалтійські росіяни, це головні носії окупації регіону. Також Путін «поклав око» на Фінляндію, яка колись належала Російській імперії, а після її падіння вона стала незалежною державою (1918). СРСР і в її обличчі Йосип Сталін, намагалися її повернути у володіння Росії, під час радянсько-фінської війни 1939-1940 року. Хоч і Фінляндія втратила частину своїх земель, але зберегла державність. В часи Російської імперії (1721-1917), Балкани, як і Центральна Європа мали стратегічне, економічне, релігійно-політичне значення. Балканський півострів давав можливість Росії мати вихід до Середземного моря. Через війни з Османською імперією за Балкани, із середини 19 століття в Росії зароджуються ідеї російського панславізму, який протиставлявся чеському. Російський панславізм мав за мету обєднати всі словянські народи, які перебували під владою Османської та Австрійської імперії, під владою Росії. Натомість чеський панславізм, хотів також об’єднати всіх слов’ян, але в одній федерації, де всі нації були на рівних умовах («Слов’янська імперія» - https://politiko.ua/blogpost154872 ). Тому імперський Петербург (тодішня столиця Росії) мав на меті розгром Османської та Австрійської імперії на Балканах, «звільнивши» та захопивши землі південних слов’ян. Також «звільнення» у Центральній Європі з під влади австрійців – чехів, словаків та поляків (лише крайній південь польських земель з центром у Кракові). Центральна Польща з центром у Варшаві, після Наполеонівських війн, відійшла Росії, яка у 1815 році утворила Царство Польське.

Перед Першою Світовою, Росія мала намір розгромити Австрію, щоб заволодіти її слов’янськими землями на Балканах і в Центральній Європі, також зупинити Німецьку імперію, яка на заході здійснювала експансію на польські землі. Тому Петербург утворив Антанту з Лондоном і Парижем, щоб протистояти Берліну і Відню, союзником яких став Стамбул, яким хотіли заволодіти росіяни, так як він був колишнім православним та грецьким Константинополем, ну і звісно мав пролив Босфор, який у свою чергу мав вихід у Середземне море, що мало важливе стратегічне та економічне значення для Російської імперії. Проте ці мрії про експансію на Балкани (південна Європа) та у Центральну Європу під виглядом ідей панславізму та «звільнення» братніх слов’янських народів, були розбиті в роки Першої Світової та під час Жовтневої революції. Радянський Союз, а точніше його керівництво, всупереч ідеям комунізму, десь приховано страждало ідеями панславізму. Бо під час Другої Світової, коли Червона армія захопила майже весь Балканський півострів (крім Греції, хоча мали намір) та Центральну Європу (Чехословаччину та Польщу), керівництво Союзу, зі всіх слов’янських держав утворило Варшавський договір, який по суті об’єднав всіх слов’ян під владою Радянської Росії. Проте цей Варшавський договір припинив своє існування у 1989 році, під хвилею демократичних змін у країнах-членах цього союзу. На даний момент ідеї панславізму в Росії, знаходяться у явному занепаді, у порівнянні з другою половиною 19 століття та початком 20 століття (до 1914 року). Але Володимир Путін, який марить відродженням могутності Росії, як в часи її імперіалізму, коли вона до 1867 року розкидалася, аж на трьох континентах – Європа, Азія та Північна Америка (Аляска – продана США у тому ж 1867 році), має намір підкорити всі слов’янські народи та об’єднати їх під своєю владою.

Нині в багатьох країнах Балкан, особливо в Сербії, Болгарії та Греції, є політичні партії, які є профінансованими з боку Москви. Також є партії в Центральній Європі та навіть у Західній, які фінансовані Кремлем. Амбіції Путіна стосовно територіальної експансії в Європі, уже давно перейшли межі Південної (Балкани) та Центральної Європи. У свій час СРСР мав намір захопити всю Європу. Особливо під час Польсько-радянської війни 1920 року, коли більшовики Леніна марили ідеями «Світової пролетарської революції», де після розгрому Варшави, червоні прапори мали би замайоріти над Берліном, Парижем і Лондоном. Під час Другої Світової, а саме весною 1945 року, Москва добралася таки до Берліна, але зайняла лише східну частину цього міста. Але всі свої завоювання Кремль втратив на протязі 1989-1991 року. Нині Росія в обличчі Путіна, намагається повернути свої втрачені позиції в Європі. Головним та першочерговим завданням для Путіна є розвал Європейського Союзу. Для того він підтримує та спонукає еміграцію біженців із Близького Сходу та Африки. Путін не посилав свої війська у Афганістан для боротьби з Талібаном, він навпаки, через Пакистан, надавав їм таємну військову підтримку. А от участь Росії у військових діях в Сирії, це більш намір дестабілізації ситуації в регіоні, яка змушує велику кількість сирійців емігрувати в ЄС. Паралельно у ЄС, через таку ситуацію з емігрантами, Путін запустив мережу ультраправих партій, які мають через наплив емігрантів, скористатися невдоволенням корінного населення, щоб їх спонукати до повстання проти демократичного режиму.

Для прикладу Путін фінансує «Національне обєднання» Марін Ле Пен (Франція). У листопаді 2014 року Марін Ле Пен підтвердила позику російського банку на 9 мільйонів євро. «Independent» (видання) заявив, що позики "піднімають спробу Москви вплинути на внутрішню політику ЄС на новому рівні". Райнхард Бютікофер заявив: "Примітно, що політична партія від батьківщини свободи може фінансуватися сферою Путіна - найбільшим європейським ворогом свободи". У червні 2015 року Марін Ле Пен створила нову політичну групу в європарламенті – «Європа націй і свободи» (ENF), до складу якої входили члени Національного об’єднання (Франція), Партії за свободу (ультраправа, Нідерланди), Лега Норд (ультраправа, Італія), Партії свободи Австрії (FPÖ, ультраправа, Австрія), Фламандський інтерес (VB, ультраправа, Бельгія), Конгрес нових правих (KNP). Деякі демократи заявляли, що "було б логічним зробити висновок, як це робили інші раніше, що в Європейському парламенті існує пропутінська коаліція, що складається з антиєвропейських та радикальних партій".  «EUobserver» (видання) повідомляв, що Алексіс Ципрас (прем’єр-міністр Греції 2015-2019) мав "проросійський досвід" і що члени Європарламенту від «Сирізи» (ліво-радикальна партія Греції) проголосували проти Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, критики російської анексії Криму та критики тиску на групу громадянських прав "Меморіал". "Москва Таймс" заявила, що "терміни, що використовуються в російській антиєвропейській риториці, також, схоже, проникли в словниковий запас Ципраса". РФ також налагодила зв'язки з угорським прем'єр-міністром Віктором Орбаном (представник «Фідес» – правоцентриська партія Угорщини), який високо оцінив "неліберальну демократію" Володимира Путіна і був описаний колишнім міністром закордонних справ Німеччини Йошкою Фішером як "путініст".

У березні 2015 року російська націоналістична партія «Родіна» організувала в Санкт-Петербурзі «Міжнародний російський консервативний форум», запросивши з-за кордону більшість прихильників ультраправих і ультралівих (у тому числі відверто неонацистських ), багато з яких відвідали подібний захід в Криму у 2014 році: Удо Фойгт, Джим Доусон, Нік Гріффін, Джаред Тейлор, Роберто Фіоре, Георгіос Епітідіос (ультраправа грецька партія «Золотий Світанок») та інші. У червні 2015 року Європарламент заявив, що РФ "підтримує та фінансує радикальні та екстремістські партії в ЄС", і закликав здійснювати моніторинг такої діяльності. «Французький Національний фронт», «UKIP» (британські ультраправі, які раніше вимагали вихід Британії з ЄС, що в результаті 1 лютого 2020-го сталося – «Brexit») та «Йоббік» (ультраправі, Угорщина, мають намір окупувати українське Закарпаття) проголосували проти цієї резолюції. Ці та інші крайні праві організації є частиною спонсорованого Росією Світового національно-консервативного руху.

 У липні 2016 року міністр закордонних справ Естонії Марина Кальюранд сказала: "Парад, який ми бачили колишніх і нинішніх європейських лідерів до Москви, які закликають до зближення, і мовчазно погоджуються на розпад Європи - викликає невтіху для тих з нас, хто розуміє, що єдина Європа з міцним американським партнерством - єдина причина, через яку ми взагалі маємо вибір щодо того, де має бути наше майбутнє". У червні 2016 року міністр закордонних справ Чехії Любомир Заоралек заявив, що РФ підтримує правих популістів для "поділу та завоювання" ЄС. У жовтні 2016 року ЄС провів переговори про російське фінансування ультраправих і популістських партій. У 2018 році чеська контррозвідувальна служба «BIS» опублікувала звіт, в якому зафіксовано значне збільшення активності суб'єктів, що підтримуються Росією та Китаєм, щодо впливу на регулятори та політичні органи.

У звіті «Chatham House» (інститут міжнародних відносин) зазначалося, що РФ застосувала "широкий спектр ворожих заходів проти своїх сусідів", включаючи відключення енергоносіїв, ембарго на торгівлю, підривне використання російських меншин, зловмисну кібернетичну діяльність та можливість вибору бізнесу та політичні еліти. У 2015 році британські ЗМІ заявили, що російське керівництво за часів Путіна серед основних стратегічних цілей бачить розрив політичної єдности в ЄС і особливо політичну єдність між ЄС та США, тому для досягнення цієї мети йде - надання підтримки ультраправим і жорстким євроскептичним політичним партіям Європи. У жовтні 2015 року Путін заявив, що Вашингтон ставився до європейських країн "як до васалів, яких карають, а не як до союзників". У листопаді 2015 року президент Болгарії Росен Плевнелієв заявив, що РФ розпочала масштабну кампанію гібридної війни, "спрямовану на дестабілізацію всієї Європи", наводячи на прикладі неодноразові порушення болгарського повітряного простору та кібератаки. Неодноразово Росію також звинувачували у активній підтримці виходу Великої Британії з Європейського Союзу за допомогою таких каналів, як «Russia Today» та посольство Російської Федерації в Лондоні. Аналіз англомовної служби новин російського уряду «Супутник» виявив систематичне упередження на користь кампанії – «Вихід», яка була занадто послідовною, щоб бути наслідком нещасного випадку або помилки".

Москва після вдалого виходу Британії з ЄС у січні-лютому 2020 року, зайнялася Польщею. Премєр-міністр Польщі Матеуш Моравецький (має єврейське походження), ще в березні цього року (2021) звернувся в польський Конституційний суд стосовно питання верховенства права Європейського Союзу над національним. 7 жовтня Конституційний суд Польщі прийняв рішення про те, що існує невідповідність норми про перевагу європейського права над польським положенням конституції республіки. В раді міністрів Польщі порахували, що повноваження суду ЄС, які полягають в утвердженні верховенства європейського права над конституцією країни, є перевищеними. На фоні цієї правової катавасії, піднялося питання про вихід Польщі із ЄС. Плюс до того, Москва, щоб підбурити поляків до виходу, реалізувала «білоруський експрес» імені Олександра Лукашенка. Суть цього «експресу» полягала в тому, що охочих емігрувати із Близького Сходу в ЄС, через Мінськ перенаправляли до польського і литовського кордону. Білоруські прикордонники особисто гнали біженців до самої лінії розмежування між країнами (у більшості місць кордону, просто стояли стовпи, які позначали кордон). В результаті польська та литовська влада віддала наказ своїм прикордонникам та військовим ставити проволоку по всьому кордону. Ціллю Лукашенка – слуги Путіна, було транспортування емігрантів в Польщу і Литву, щоб дестабілізувати ситуацію. Проте поляки і литовці відбивали успішно хвилі нелегальних біженців. Тих хто таки перетнув кордон, прикордонники повертали міграційній службі, які у свою чергу депортовували їх назад додому. 17 вересня Моравецький заявив, що на території Білорусі (біля кордону з Польщею і Литвою) знаходиться 10 тисяч нелегалів, яких мають відправити у ЄС. Керівництво ЄС засуджували дії поляків і литовців, щодо такої різкої поведінки щодо емігрантів. Дана ситуація мала би спровокувати польське населення до виходу зі складу ЄС. Більша половина поляків (більшість соціологів стверджують що до 90%) виступає проти виходу. Хоч вони не хочуть приймати емігрантів, але вони хочуть користуватися економічними можливостями союзу. 29 жовтня Моравецький (премєр-міністр Польщі) уже заявив, що Польща не має наміру виходити зі складу ЄС.

25 жовтня (2021) Глава польського уряду Матеуш Моравецький у розпал нової суперечки з Європейським Союзом звинуватив Єврокомісію у тому, що вона приставила його країні “пістолет до голови”. Про це посадовець заявив у інтерв’ю виданню «Financial Times», опублікованому в неділю, 24 жовтня. Моравецький закликав Брюссель скасувати свої погрози юридичних і фінансових санкцій, якщо він хоче вирішити кризу із верховенством права. Щоби послабити напруженість у затяжній суперечці, яка викликала побоювання з приводу виходу Польщі з ЄС, Моравецький пообіцяв ліквідувати Дисциплінарну палату Верховного суду, до якої Брюссель мав зауваження. Однак в інтерв’ю прозвучали дуже різкі слова. “Якщо Європейська комісія почне третю світову війну, затримуючи обіцяні Варшаві гроші, то буду захищати наші права за допомогою будь-якої зброї, наявної в нашому розпорядженні”, – сказав глава уряду Республіки Польща. Він заявив, що будь-яке скорочення передбачених Польщі коштів матиме рішучу відповідь. Раніше Європейський Союз пригрозив Польщі санкціями після того, як на початку жовтня Конституційний суд ухвалив, що ключові елементи законодавства ЄС не відповідають польській конституції. Суперечка вже затримала схвалення Брюсселем виділення Польщі 36 мільярдів євро в рамках Фонду відновлення ЄС після коронавірусу. Деякі держави-члени і деякі члени Єврокомісії також закликали до застосування нового механізму, який може поставити під загрозу утримання десятків мільярдів євро з фондів згуртованості ЄС, що виплачуються Польщі щороку.

Ще одним фактором розгрому ЄС є газовий тиск з боку Росії. Так нещодавно європейські країни звернулися до РФ з проханням наростити експорт газу до них, то відповідь була такою: "На азійських ринках – цікавіше й дорожче. Тому якщо в нас щось і буде, то ми експортуємо наш газ на азійські ринки". Швидше за все, таким чином РФ пробує шантажувати Європу, в першу чергу – щоби прискорити запуск "Північного потоку-2". В принципі Росія цього і не приховує – подібні заяви лунають як у пресі, так і від окремих посадовців. Російський шантаж – досить простий. Москва каже ЄС: "Якщо ви не хочете замерзнути, або якщо ви не хочете, щоб у ваших країнах були протести населення, не готового платити такі ціни за газ, то запустіть нам "Північний потік-2" якнайшвидше". Інакше сертифікація газогону може забрати достатньо багато часу. Тому РФ пішла на шантаж, щоби прискорити запуск. Наразі Молдова опинилася у найгіршій ситуації. Кишинів вже оголосив, що має форс-мажорну ситуацію – країна недоотримує російський газ. Більш того, Росія, не приховуючи, прямо шантажує Молдову, заявляючи, що умовою поставок газу стане відмова від виконання Угоди про асоціацію з ЄС, або зниження темпів її виконання. Журналіст із Німеччини Крістоф Хервартц у статті для газети «Handelsblatt», серед інших способів позбутися залежності, назвав масовий розвиток вітряної, сонячної та гідроенергетики, а також збільшення інвестицій в енергоефективність. Адже незважаючи на поліпшення ситуації, велика кількість дорогого тепла як і раніше витрачається даремно. На думку Хервартца, Європа повинна відповідально підійти до питання енергопостачання у пікові періоди. Газ дозволяє швидко закрити потреби, але є й інші способи, наприклад, батареї, аналогічні тим, що стоять в електромобілях.

P.S.

Росія уже давно марить ідеями свого «господства» над Європою. Спочатку це починалося зі звичайного панславізму, який обмежувався підкореннями слов’янських народів Південної (Балканський півострів) і Центральної Європи. Під час Першої Світової Російська імперія мала намір розгромити Австро-Угорську та Німецьку імперію, і увірватися в межі Західної Європи. Під час Другої Світової, СРСР також хотів розгромити Німеччину в обличчі Третього Рейху, втриматися  в Австрії. Коли радянські війська весною 1945 року зустрілися на Ельбі з британо-американськими, їхнє співвідношення було нерівне. Радянські війська явно та у рази перевищували війська своїх західних союзників. Через це доволі сильно турбувався тодішній прем’єр-міністр Британії – Вінстон Черчилль. Він припускав можливий напад радянських військ і розгром британо-американських військ в Німеччині. Тому він розробив план оборони Острова (Британії, яка відірвана від континентальної Європи морем), у разі захоплення радянськими всієї Німеччини та Франції. Також був план наступу на радянських, метою якого було розробити та встановити напрями наступу на Східну Німеччину, Чехословаччину та Польщу. Але він вважався тоді фантастичним і нереальним, через нерівномірне співвідношення сил. Тому Черчилль припускав наступ Сталіна і втечу американських військ з Європи, яких він згодом, всіма силами намагався якомога довше затримати на континенті після війни. Це був по суті «золотий момент», коли Радянська Росія мала реальний шанс взяти під контроль Західну Європу («Останній герой: переможці Другої Світової розіграють Третю Світову війну» або «Як Вінстон Черчилль розробив план та хід Третьої Світової війни» - https://politiko.ua/blogpost155766 ).

СРСР благополучно розвалився в 1991 році, а з приходом до влади Володимира Путіна у 2000 році в Росії, ідеї про відродження імперіалістичної могутності повернулися. Головним ворогом Путіна на шляху до «русской Европи» став Європейський Союз. Хоча спочатку Росії навіть пропонували вступити у лави ЄС. Серед найбільш гучних прихильників членства Росії в ЄС був колишній прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі. У статті, опублікованій для італійських ЗМІ 26 травня 2002 року, він зазначив, що наступним кроком у зростаючій інтеграції Росії із Заходом має стати членство в ЄС. 17 листопада 2005 року він прокоментував перспективу такого членства, що: "переконаний, що навіть якщо це мрія... це не надто далека мрія, і я думаю, що це колись станеться". Берлусконі також робив подібні коментарі і в інших випадках. Пізніше, у жовтні 2008 р., він сказав: "Я вважаю Росію західною країною, і мій план полягає в тому, щоб Російська Федерація могла стати членом Європейського Союзу в найближчі роки", і заявив, що він має це бачення років. Постійний представник Росії при ЄС Владімір Чіжов прокоментував це, сказавши, що РФ не планує вступати до ЄС. Володимир Путін заявив, що приєднання Росії до ЄС не буде в інтересах ні Росії, ні ЄС, хоча він виступає за тісну інтеграцію в різних вимірах, включаючи створення чотирьох спільних просторів між Росією та ЄС, включаючи об'єднані економічні, освітні та наукові простори як це було проголошено в угоді в 2003 р. Опитування, яке було в лютому 2014 року, проведене Центром Левада, найбільшою «незалежною» організацією виборчих дільниць у Росії, показало, що майже 80% російських респондентів склали "гарне" враження про ЄС. Це суттєво змінилося в тому ж 2014 році, коли українська криза призвела до того, що 70% сприйняли ворожий погляд на ЄС порівняно з 20% позитивно (10% зайняли нейтральну позицію).

В будь-якому випадку Путін не мав наміру зближення зі Заходом. Тому відразу взявся за ідею розхитування Європейського Союзу. Одним із головних його досягнень можна назвати вихід Британії з ЄС – 1 лютого 2020 року (в ніч з 31 січня на 1 лютого), що стало славнозвісним «Brexit» (Брексіт). Уже давно є не секретом, що фінансовані Росією ультраправі та консервативні партії Британії, неодноразово порушували питання референдуму, щодо виходу зі складу ЄС. 23 червня 2016 року на референдумі, 51,9% британців проголосувало за вихід Британії з ЄС. Первинною датою виходу зі складу мало би бути – 31 березня 2019 року. Проте парламент намагався всіма силами заблокувати вихід. Але після відставки Терези Мей та з приходом до крісла премєр-міністра Британії – Бориса Джонсона (24 липня 2019 року), вихід з ЄС прискорився. Як стало відомо ще в листопаді 2019-го, Консервативна партія Бориса Джонсона (колишній мер Лондона 2008-2016 та міністр закордонних справ 2016-2018) отримала пожертви від дев'яти росіян, яких видання «The Times» пов'язує з російським режимом. Серед них Олександр Темерко (колишній віце-президент «ЮКОС», пожертвував 1,2 млн фунтів), Любов Чернухіна (дружина колишнього заступника міністра фінансів РФ Володимира Чернухіна, пожертвувала 450 тис. фунтів), Євген Лебедєв (син Олександра Лебедєва, що володіє лондонською газетою «Evening Standard»). Тому, після минулорічного виходу Британії із ЄС, Путін взявся за Польщу. Сказати, що Польща грає ключову роль в ЄС, складно, але й сказати, що Польща неважлива, також не можна. Польща є однією із найбільших країн Європейського Союзу (по площі) на ряду із Францією, Німеччиною, Італією, Іспанією, Швецією та Фінляндією. Також Польща має найважливіше транзитне значення зі Сходу на Захід для ЄС. Тому її відхід був би недоречний у цей складний час для Єврозони.

Проте вірний слуга Путіна – Матеуш Моравецький (польський єврей), який нині є прем’єр-міністром Польщі (як Борис Джонсон у свій час), намагався весною цього року спровокувати вихід країни з ЄС. А хотів він це зробити шляхом питання, щодо зверхності європейського права над національним. Саме на цьому Моравецький намагався здійснити референдум, щодо виходу Польщі із ЄС (по аналогу британського «Brexit»). Але поляки вийшли на вулиці, і виступили за збереження членства. Тоді Путін пустив в хід «білоруський експрес» імені Олександра Бацьки Лукашенка. Завданням цього «експресу», була дестабілізація в Польщі і Литві, через наплив емігрантів із Близького Сходу, яких перенаправляли до кордону, через Мінськ. Моравецький всередині вересня, навіть називав цифру нелегалів в Білорусі – 10 тисяч. В результаті, через наплив емігрантів з Білорусі на польсько-литовський кордон, польський і литовський уряди, почали зводити «стіну» із проволоки. Дана ситуація також мала психологічно вплинути на поляків, щодо виходу із ЄС. Бо згідно демократичної доктрини, вони не мають перешкоджати біженцям в отриманні притулку (права людини 1948 року). Плюс до цього всього, Путін почав шантажувати ЄС цінами на газ, щоб отримати можливість швидкого будівництва «Північного потоку-2» і подальшого шантажування газом. Також слід не оминати події в далекому Афганістані, де через Пакистан, Росія підтримувала талібів, які своїм наступом на Кабул призвели до втечі мільйонів біженців в Єврозону. Як кажуть «все робиться, аби зробити життя власного сусіда нестерпним» (Росія має спільний кордон з ЄС).

Нажаль, хоч і не всі, але більшість ультраправих ЄС, керовані Росією. Вони мають зіграти роль «вбивці Єврозони». Вони мають підірвати Європейський Союз із середини. Але кумедно те, на основі чого вони мають це зробити. А мають це зробити на основі нестерпної еміграції біженців із Близького Сходу та Африки, яку провокує та ж Росія. Звичайно в поваленні ЄС, зацікавленні не лише кацапи-путіністи, ай американці і їхні євреї. Так США зі свого боку провокує і підтримує еміграцію кольорових в Європу, щоб остаточно знищити її корінне населення, а Росія зі свого боку провокує (нині новий напрям – Білорусь). Міжнародна політика Путіна – це як політика вірусологів – створити вірус і придумати до нього антивірус – провокація еміграції і створення антиеміграційних сил. Проте ганяючись за мрією окупації Європи, звісно ж після розвалу ЄС та повної дестабілізації в суспільстві, яка дасть можливість увести російські війська в Єврозону, Путін забуває про свою ситуацію в країні, яка уже давно «всілася жопою на порохову бочку». Так, Путін має намір вторгнутися у Центральну та Західну Європу під виглядом «визволення» братніх європейських народів від мусульман-ісламістів та інших кольорових, щоб перетворити весь континент на «русский». Саме підкорення Західної Європи, а саме її економічного та інтелектуального потенціалу, дозволить Росії успішно протистояти США і Китаю.

Проте, доволі часто в світовій історії, ставалося так, коли правителі покладаючи всі свої ресурси боролися за чужі землі, паралельно втрачаючи власні. Так нині із Росією, поки її військові літаки провокаційно літають над сусідніми країнами ЄС, здійснюються чисельні кібератаки, великі кошти вкладаються в «політичних диверсантів» на Заході - Китай на іншому кінці планети, проводить «тиху окупацію» Далекого Сходу Росії, який дає по суті найголовніші ресурси для існування режиму Путіна. Плюс до того в самій Росії проживає безліч народів (здебільшого татари, кавказці, угро-фіни і народності монголоїдної раси), які при першій же кризі і дестабілізації, візьмуться за питання суверенітету, як це уже було під час Громадянської війни 1917-1921. Тоді лише тиранією і агресією вдалося більшовикам втримати колишні володіння Білогвардійців. Так само і нині, щоб втримати теперішню Росію в неподільному стані, потрібно, щоб у Кремлі сидів диктатор, як Путін. Проте, як показує практика світової історії, наша людська цивілізація, ще не знала, ні однієї «вічної» імперії.

Коментарі

Одна империя сменила другую империю и скажем так имперкий код России может меняться в мелочах, но в целом это всегда стремлене к объединению земель и народов вокруг русского этноса, как стержня великорусской империи. "Русская Империя" это велична постояная, даже если империя будет зиждиться в её худшие времена лишь на малом клочке земли! Но Российская империя это птица Феникс, всегда возрождаемая из пепла!
mart mart   18:19
+2

ми не хочемо об'єднуватись зі скотиняками москалями під керівництвом путіна скота особливо.
-3

А кто вас будет спрашивать?
mart mart   20:43
+2

если будете лезть насильно то получите соответственно по голове.

и русские люди таки найдут способ наказать лгуна путина( и москалей) который превратил их жизнь в ад в самой России
mart mart   20:45
+2

вы даже не знаете откуда название,,руские,, взялось
vova stasyuk   22:19
+2

"Но Российская империя это птица Феникс, всегда возрождаемая из пепла!" - тієї Російської імперії, яка була з 1721 по 1917, уже ніколи не буде! Тоді нею керували німці Готторп-Дармштадські, які були тими ж Романовими (німецька геноологія Романових). Тоді дворянством Росії були німці, поляки, французи, голландці, британці. Саме їм надавалися привілейовані права. Мої ж то предки переселилися в імперську Росію з Баварії, коли з Петра Першого почали роздавати халявні землі німецьким колоністам. При імперії нам давали землі, дворянські титули, але натомість мали розвивати своїми німецькими технологіями народне господарство імперії. В Академії Наук в Петербурзі, кожен другий був німець, а не "русский". Мій прадід в роки Першої Світової воював в царській армії, був офіцером, незважаючи на німецьку національність, але він служив в благо німецької родини Романових, а не в благо єврейських більшовиків, які прийшли до влади після 1917 року. Він був Білогвардійцем і ніколи не визнавав жидовських більшовиків, які перетворили Росію на "табір-колхоз". І я не визнаю теперішню необільшовитську шва.ь в Росії як ви. Більшовики-комуністи і їхні теперішні "отприски" це зло, яке остаточно перетворило "Расєю" на "страну дегенератов". РОСІЯ МАЄ БУТИ ЗВІЛЬНЕНА ВІД ЖИДОВСЬКОЇ НЕОБІЛЬШОВИЦЬКОЇ М.РЗОТИ!
vova stasyuk   22:31
+2

І українці з білорусами ніколи не були "одним народом" з кацапами - нащадками аланів, адигів, мордви, угро-фінів! В момент зародження Київської Русі, на території сучасної Росії ПРОЖИВАЛО ЛИШЕ ОДНЕ СЛОВ'ЯНСЬКЕ ПЛЕМ'Я - СЛОВЕНІВ! ЯКЕ ЩЕ ТАМ "БРАТСТВО", ТУТ ЩЕ ТРЕБА ДОВЕСТИ, ЩО КАЦАПИ ЦЕ СЛОВ'ЯНИ, ПРИ ТОМУ, ЩО В КРАЇНІ НИНІ, НЕСЛОВ'ЯНСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ СКЛАДАЄ БІЛЬШІСТЬ - ТАТАРИ, БАШКИРИ, КАВКАЗЦІ, ЧУДЬ, МОРДОВЦІ, УГРО-ФІНИ ІТД. І ЦЯ КРАЇНА, ЩЕ КАЖЕ, ЩО УКРАЇНЦІ ТА КАЦАПИ ЦЕ "АДІН НАРОД"!? ТЕПЕР НЕ ДИВНО, ЩО КАЦАПИ СВОЄЮ МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ ГЕНООЛОГІЄЮ НАМАГАЮТЬСЯ ВСЮ СВОЮ ІСТОРІЮ ЗАХОПИТИ СЛОВ'ЯН - УКРАЇНЦІВ ТА БІЛОРУСІВ, ЩОБ ЇХ АСИМІЛЮВАТИ. ВИ КАЦАПИ - ЦЕ ДИКІ ПЛЕМЕНА СХОДУ, ЯКИХ ПОТРІБНО ЗУПИНИТИ!
vova stasyuk   22:41
+2

Не мрійте про те, щоб Путін став президентом українців, БО СКОРО ВАШИМ ПРЕЗИДЕНТОМ СТАНЕ - ГЛАВА КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ КИТАЮ! ЯК ТАМ "ДАЛЬНИЙ ВОСТОК"? ЩЕ КИТАЙЦІ "НЕ ОТЖАЛИ" ПО САМИЙ УРАЛ? ЧИ МОЖЕ ВАШИМ ПРЕЗИДЕНТОМ СКОРО СТАНЕ ЯКИЙСЬ АЛІЄВ? МОСКВУ І ПІТЄР ОКУПУВАЛИ Ж АЗЄРИ!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі