Блоги → Перегляд
Мітки Жовтнева революціяреволюціяЛютнева революціяРосійська імперіяРосіяПетербургПетроградЮліанський календарГригоріанський календарЄвропабільшовикибільшовизмГромадянська війнаВолодимир ЛенінЛенінЛенинПерша Світова війнаВолодимир УльяновУльяновРосійська Імператорська АрміяРІАБілогвардійціМикола ІІРомановиТимчасовий урядОлександр КеренськийКеренськийдемократіяЦарство ПольськеБрусиловський проривЛуцький проривСолдатські комітетиОлексій БрусиловБрусиловДекларація прав солдатаАнтон ДенікінДенікінанархізмЛавр КорніловКорніловПломбований вагонНімецька імперіяНімеччинаОлександр ПарвусмасонствоШвейцаріяєвреїЄвреїФрідріх ПлаттенВільгельм ІІАвстро-Угорська імперіяАвстро-УгорщинаАвстріяЮзеф ПілсудськийПілсудськийБерлінВіденьПравдаКарл МоорРіхард фон КюльманАлександра КоллонтайКоллонтайСуменсонГанецькийЛев ТроцькийТроцькийЗінов'євМечислав КозловськийКозловськийПарвусЯків ГанецькийСРСРРадянський СоюзВелика Жовтнева соціалістична революціяМоскваВадим РуднєвРадянська РосіяМикола КриленкоКриленкоБрестський мирний договірБрест-ЛитовськБрестЛистопадова революціяСоюз СпартакаВеймарська республікаКомп'єнське перемир'яКайзерКарл МарксМарксКомунізммонархізмПетро СтолипінСтолипінмасонинеобільшовики

«Жовтнева революція – вкрадена перемога»

Неділя, 20:55, 07.11.21

Рейтинг
21 0
Переглядів
495

0
0
У цій статті згадуються

 

«Жовтнева революція – вкрадена перемога»

7 листопада є особливою датою в сучасній світовій історії. Саме в цей день відбулася славнозвісна Жовтнева революція 1917 року, яка змінила не лише Росію, ай весь політичний світ. Відбувалася вона у місті Петроград (нині Санкт-Петербург) і в тодішній Російській імперії, яка жила за юліанським календарем, який відставав на 13 днів від григоріанського календаря за яким жила Західна Європа. Якщо в Росії на календарі було 3 жовтня, то в Західній Європі було уже 16 жовтня. Так і вийшло, що за юліанським календарем революція відбулася – 25 жовтня, тому вона і стала в результаті «Жовтневою». Натомість в той же день, за григоріанським календарем, у Західній Європі було – 7 листопада. Згодом після революції, на підконтрольних більшовикам землях, проголошувався західноєвропейський григоріанський календар, який в народі став – «за новим стилем». Дана революція вивела Російську імперію з Першої Світової війни, припинила її існування та розпочала Громадянську війну (1917-1921), результатом якої стала перемога більшовиків на чолі яких був Володимир Ленін (Ульянов). Білогвардійці, які зазнали поразки та були змушені втікати з країни, називали цю революцію – «вкраденою перемогою». Та звинувачували більшовиків Леніна у службі німцям, які за їхні гроші провели революцію, чим завдали «удар в спину» уряду та армії імперії, які в той час воювали. Більшовиків називали зрадниками, шпигунами, німецькими агентами. І в цьому була правда.

Про Леніна, як німецького агента, знали ще в 1917 році після Лютневої революції (також 1917 рік). Напередодні Жовтневого перевороту, у щоденниках-спогадах багатьох генералів та офіцерів Російської Імператорської Армії (РІА) зазначалося, що Ленін – це німецький агент, який з допомогою більшовиків намагається дестабілізувати ситуацію в імперії та головне – у армії, яка воювала на Східному фронті Першої Світової. Аналізуючи революційний 1917 рік у Росії, важко сказати, що лише Жовтнева революція все докорінно змінила. Бо насправді все почалося з Лютневого перевороту (23 лютого – 3 березня – старий юліанський стиль, 8-16 березня 1917 – новий григоріанський стиль), коли Миколу усунули від престолу (зрікся престолу в Пскові 2 (15) березня 1917), а його брат (Великий князь Михайло Александрович) відмовився сісти на трон (в Петрограді 3 (16) березня 1917). Тоді імперія не зникла, і її режим продовжив існування, але уже без усунутого імператора. Головними причинами загострення політичної ситуації в Російській імперії були - участь імперії в Першій світовій війні (1914–1918), бездарність верховного командування на чолі з імператором Миколою ІІ, внаслідок чого були великі людські втрати на фронтах. Участь Російської імперії у світовій війні та мобілізація до армії значної кількості селян, призвели до розорення та загального зубожіння значних мас населення імперії, поглибилися соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Тому, 27 лютого (12 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — Михайло Родзянко), створений вранці. Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих, солдатських та матроських депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Миколу Чхеїдзе. Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Чхеїдзе і Керенського. В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів імперії заявив, що бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи. Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету. Того ж дня імператор Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Далі була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду (складений з членів конституційно-демократичної, соціалістів-революціонерів і соціал-демократичної партій) на чолі з князем Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).

Так як брат імператора не сів на трон, було прийнято рішення, щоб імперією перший час керував Тимчасовий уряд, який очолив Олександр Керенський. Саме він розпочав так звану «демократизацію Росії», яка мала би створити обмежену або представницьку монархію, натомість ключову роль у політичному керівництві імперії мав би грати уряд (або дума). Уряд мав би обиратися демократичним шляхом – всенародними виборами. Піднімалося питання про скасування в Росії будь-яких станів та привілеїв в суспільстві (в даному випадку, дворянство хоча би зберегло би своє майно, яке вони втратили після приходу більшовиків). Також було підняте питання про федералізацію Росії, тобто надання автономії - Польщі (Царство Польське), Фінляндії, Литві, Латвії, Естонії, Білорусі, Україні (Грушевський граючись універсалами, якраз хотів вибити Україні автономію у складі Росії, а не цілковиту незалежність), Туркестану, Закавказзю ітд. Дана демократизація російського суспільства після Лютого 1917-го, зачепила також армію, яка воювала на фронті. Там після цих буремних подій постали – «солдатські комітети», які отримали можливість обговорювати накази керівництва та навіть відмовлятися йти в наступ, якщо вони його вважали безглуздим.

Розпад Російської Імператорської Армії між двома революціями

Демократизація суспільства, деморалізувала та дестабілізувала армію на фронті. По суті з весни 1917-го розпочався розпад фронту. Багато солдатів втікали з окопів, здавалися в полон, або відмовлялися йти в атаку. Лише елітні підрозділи залишалися вірними імператору, які «так-сяк», ще намагалися проводити наступальні операції літом 1917-го, і хоча б якось втримати лінію фронту. Проте хоч і втримавши фронт, вірні імперські війська втратили значну частину територій, які були захоплені в 1916 році під час Брусиловського прориву. Більшовики проводили активну агітацію в рядах імперських воїнів, багато з яких повелися на неї. Часто солдати-більшовики (ті хто підтримував більшовиків) групами відмовлялися йти в атаку та підбурювали інших, а іноді навіть шляхом погроз (наприклад, відкриють вогонь по спинах наступаючих). У своїх діях вони посилалися на рішення «солдатських комітетів». В перші дні Лютневої революції, Петроградська рада робочих і солдатських депутатів видала відомий «приказ №1», який передбачав у військах - вибори комітетів із нижніх чинів та передачу зброї під контроль тим же солдатським комітетам. Чим порушував основний для всіх армій принцип єдиного керівництва. В результаті відбулося різке падіння дисципліни і боєздатності армії. Солдатські комітети могли знімати або змінювати командирів, вмішувалися у питанні військової стратегії, демонструючи себе в образі «солдатської влади». Ця «солдатська влада» проклала свій шлях до «окопного більшовизму», який Верховний Головнокомандуючий Російської Імператорської Армії (РІА) генерал Олексій Брусилов прокоментував так (мовою оригіналу): «Солдаты не имели ни малейшего представления о том, что такое коммунизм, пролетариат или конституция. Им хотелось только мира, земли да привольной жизни, чтоб не было ни офицеров, ни помещиков. Большевизм их был на деле всего лишь отчаянным стремлением к свободе без всяких ограничений, к анархии».

4 березня 1917 року під тиском «Петросовета» військовий і морський міністр Гучков створив комісію для розробки військових реформ. У квітні 1917-го, комісія з військовою секцією Виконавчого комітету ради робочих і солдатських депутатів розробила – «Декларацію прав солдата» - документ, який проголошував надання солдатам таких же прав, що й громадянам. Міністр Гучков відмовився підписувати дану «Декларацію», і 1 травня 1917-го подав у відставку - «не желая разделять ответственности за тот тяжкий грех, который творится в отношении родины». А підписав «Декларацію прав солдата» новий військовий міністр – Олександр Керенський. В армії зразу після Лютневої революції відбулася масова чистка командного складу (згідно даних генерала Антона Денікіна, за перші тижні було звільнено близько половини діючих генералів). Проте, Тимчасовий уряд взявши курс на продовження війни - «до победного конца», зіткнувся з однією, але глобальною проблемою, яку ж сам і породив – «демократизована армія». Справа у тому, що з демократизацією, армія стала некерованою – коли хотіла, то йшла в атаку, коли ні, то не йшла + масове дезертирство у її лавах. Після провалу останнього наступу Російської Імператорської Армії (РІА) в червні 1917-го, сотні офіцерів, запідозрених в «контрреволюції», були арештовані солдатськими комітетами та розстріляні. В липні 17-го, було відновлено військово-польові суди, але це уже нічого не змінило. Уряд безуспішно намагався налагодити в армії пропаганду в користь продовження війни.

Почалося масове дезертирство, яке в серпні-вересні 1917-го досягало кількох десятків тисяч в день. З червня по жовтень 1917 року, більше двох мільйонів солдатів покинуло частини армії, яка розпадалася. В містах озброєні дезертири втягнулися у політичне життя і здебільшого переходили на бік більшовиків (так первинно формувалася більшовицька армія). На фоні такої анархії в армії та на лінії фронту, літом 1917-го, вірний імперському режиму - генерал Лавр Корнілов, намагався штурмом взяти Петроград (28-30 серпня 1917), щоб усунути від влади Тимчасовий уряд Керенського, який вів імперію до катастрофи, як військової, так і політичної. Ну й звичайно розгромити сили більшовиків, які провадили дестабілізацію в російському суспільстві по заявкам німців, щоб остаточно вивести Росію з війни. Але Корнілову це не вдалося зробити. Відісланий з фронту до Петрограда корпус під командуванням генерала Кримова, мети не досяг, а сам генерал Кримов застрелився. Корнілова арештували (Корнілов 31 березня (13 квітня) 1918 року загинув в боях проти більшовиків на Кубані, після смерті генерала (на наступний день) більшовики розкопали його могилу та поглумилися над тілом). Це був останній шанс зберегти імперію та врятувати її від поразки на фронті. Згодом вибухнула славнозвісна Жовтнева революція.

Пломбований вагон Леніна

На фоні цих подій, які сталися уже після Лютневої революції, німці запустили славнозвісний – «Пломбований вагон». Пломбований вагон (вагон, закритий для перевірки) — усталена в історіографії назва трьох дипломатичних пасажирських потягів, якими із Швейцарії до Російської імперії, через Німеччину у квітні 1917 року, у супроводі офіцерів німецького генштабу була переправлена верхівка російських емігрантів-більшовиків. У вужчому вживанні під словами «опломбований вагон» мається на увазі тільки той вагон першого з потягів, у якому через Німеччину переміщувалася група більшовиків з 23 осіб на чолі з В. І. Леніним, які за завданням Генштабу Німеччини та німецького уряду, мали за мету антиурядовими та підривними діями сприяти сепаратному виходу Російської імперії з Першої світової війни. Через це слідчі офіційно відкрили провадження у справі шпигунства Ульянова (Леніна) з метою його арешту, тому першим наказом новоутвореного уряду РСФРР після державного перевороту (так званої «Жовтневої революції 1917 року») була саме ліквідація документів про цей факт в історії (настільки важлива, що наказ штурмувати Зимовий палац — резиденцію Тимчасового уряду Російської імперії був другим у черзі). Військова контррозвідка Російської імперії та прокуратура Санкт-Петербурга шляхом офіційного і законного слідства довели вину В. Ульянова-Леніна (він же «Ленін») та його спільників з «опломбованого вагону». Голова Тимчасового уряду Російської імперії Олександр Керенський не хотів заарештовувати Леніна, бо той був його особистим товаришем по навчанню в гімназії, знайомим з дитинства, але, опинившись внаслідок жовтневого заколоту в еміграції у Нью-Йорку, шкодував, що не дозволив арешт Леніна.

Згідно з планом доктора Олександра Парвуса (голова єврейського міжнародного соціал-демократичного руху, масон, один із авторів Жовтневої революції), затвердженим у Генштабі та в міністерстві закордонних справ Німецької держави, керівна група російських крайньо лівих емігрантів-більшовиків одержала таємну німецьку державну підтримку і фінансування, та була вислана до столиці воюючої з Німеччиною Російської імперії. Група відібраних російських емігрантів разом із сім'ями була доставлена потягом з Цюриха (Швейцарія) через швейцарсько-німецький кордон і далі через всю Німеччину з півдня на північ до кінцевої станції - портового міста Засніц на острові Рюген. Далі вони пересіли на пароплав, який довіз їх до нейтральної Швеції, а звідти потягом були відправлені через Фінляндію до імперії. Потяг з Леніним та його поплічникам прибув до Петрограду на Фінляндський вокзал увечері 3 (16) квітня 1917 року. Відразу ж опісля приїзду до Російської імперії, 4(17) квітня Ленін виступив зі знаменитими «Квітневими тезами», спрямованими проти Тимчасового уряду і «революційного оборонства». У першій тезі війна з боку «Львова та панів» характеризувалася як і раніше «грабіжницька, імперіалістична», містилися заклики «організації широкої пропаганди цього погляду у регулярній армії» та братань на фронті. Далі містилася вимога переходу влади до рад з подальшим «усуненням армії, чиновництва, поліції». Наступного дня після публікації «Тез» у газеті «Правда», 8 квітня, один з керівників німецької розвідки у Стокгольмі телеграфував до Міністерства Закордонних Справ: «Приїзд Леніна до Росії вдалий. Він працює абсолютно так, як ми цього хотіли б». Згодом генерал Людендорф писав у своїх мемуарах: «Посилаючи Леніна до Росії, наш уряд брав на себе особливу відповідальність. З військової точки зору цей захід було б виправдано, Росію слід було повалити».

В славнозвісний «Пломбований вагон» увійшли: УЛЬЯНОВ Володимир Ілліч, СУЛІШВІЛІ Давид Сократович, УЛЬЯНОВА Надія Костянтинівна, АРМАНД Інеса Федорівна, САФАРОВ Георгій Іванович, МОРТОЧКІНА Валентина Сергіївна, ХАРИТОНОВ Мойсей Мотькович, КОНСТАНТИНОВИЧ Ганна Євгенівна, УСІЄВИЧ Григорій Олександрович, КОН Олена Феліксівна, РАВВІЧ Сарра Наумівна, ЦХАКАЯ Михайло Григорович, СКОВНО Абрам Анчилович, РАДОМИСЛЬСЬКИЙ Овсій-Гершен Аронович, РАДОМИСЛЬСЬКА Злата Евновна, РАДОМИСЛЬСЬКИЙ Стефан Овсійович, РИВКІН Залман Бер Осерович, СЛЮСАРЄВА Надія Михайлівна, ГОБЕРМАН Михайло Вульфович, АБРАМОВИЧ Шая Зелікович, ЛІНДЕ Йоган-Арнольд Йоганович, БРІЛЛІАНТ Григорій Яковлевич, МІРІНГОФ Ілля Давидович, МІРІНГОФ Марія Юхимівна, РОЗЕНБЛЮМ Давид Мордухович, ПЕЙНЕСОН Семен Гершович, ГРЕБЕЛЬСЬКА Фаня, ПОГОВСЬКА Буня Хемівна, АЙЗЕНБУНД Меєр Ківов. По суті та судячи по іменам і прізвищам, кожний другий пасажир цього вагону – єврей! Багато хто з них був представником таких партій, як «Єврейська соціал-демократична робоча партія Поалєй ціон» (ЄСДРП ПЦ), «Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі, Росії»(Бунд) та «Сіоністсько-соціалістична робоча партія» (ССРП). Також в списках пасажирів цих вагонів (їх було багато) можна знайти «дальніх» родичів напевно теперішніх політиків, бізнесменів, журналістів з СНД, як АБРАМОВИЧ Шая Зелікович, РАБІНОВИЧ Скенрер Піля Йосипівна, ШУСТЕР Іван Германович, МІЛЛЕР Абрам Ліпович. Згодом Вінстон Черчилль (прем’єр-міністр Британії) зазначав, що Ленін був ввезений в Російську імперію в опломбованому вагоні «як чумна бацила».

До речі організацією поїздки Леніна і його побратимів із Швейцарії до Росії займався Фрідріх Платтен. Швейцарський діяч міжнародного соціалістичного та комуністичного руху. Друг Володимира Ілліча Леніна. 1 (14) січня 1918 року в Петрограді під час першого замаху на Леніна прикрив його від куль, був поранений. Улітку 1923 року переїхав до СРСР і організував у селі Нова Лава Сизранського повіту, комуну швейцарських робітників-емігрантів. 1931 року став старшим науковим співробітником Міжнародного аграрного інституту в Москві. Викладав також у Московському інституті чужоземних мов. У грудні 1937 року Платтена заарештували та засудили до 15 років таборів. Покарання відбував в Архангельській області. Спочатку важко працював, потім сильно хворів, не міг пересуватись. Писав спогади про зустрічі з Леніним, розповідав про них співлагерникам. 22 квітня 1942 року, якраз у день народження Леніна, Платтен мусив бути звільненим. Але щоб його не звільняти і не годувати, був за наказом начальника табору виведений охоронцем за ворота і застрелений. 1957 року посмертно «реабілітований».

Німецьке фінансування Леніна та більшовиків

Після прибуття Леніна з поплічниками в Росію, гроші на проведення революції давали ті ж німці. 3 грудня 1917 р., штатс-секретар Кюльман констатував у листі кайзерові Німеччини: «Лише тоді, коли більшовики стали отримувати від нас постійний приток фінансових фондів через різні канали і під різними ярликами, вони стали спроможні поставити на ноги свій головний орган „Правду“, вести енергійну пропаганду і значно розширити колись вузький список своєї партії». У Російській імперії єдиним засобом масової інформації, що фінансувався в 1917 році урядом Німеччини, була комуністична газета «Правда». В еміграції меншовик Абрамович зазначав у листі іншому меншовикові Валентинову-Вольському: «Як і ви, я ставлюся скептично до ідеї, що без німців революція не сталася би. Але я не зовсім впевнений в тому, що без отримання дуже великих грошових коштів більшовицька партія придбала би так швидко таку величезну силу. Гроші не все, але зневажати гроші не можна, на них був побудований величезний апарат, величезна преса, яку іншим шляхом не можна було б так легко створити». Більшовики платили за «страйковий день» більше ніж за «робочий день»: за участь у демонстрації та викрикуванні гасел від 10 до 70 рублів кожній особі, а за збройну стрілянину на вулицях 120—140 рублів кожному.

Фінансування більшовиків по лінії німецького Міністерства Закордонних Справ документовано, але вважають історики, воно представляло лишень незначну частину німецького фінансування, що здійснювався насамперед по лінії Генерального штабу. Австрійський міністр закордонних справ Отто фон Чернін на початку 1918 р., виразно вважав «Жовтневий переворот 1917 року» у Російській імперії заслугою саме військових: «Німецькі військові, — писав він у щоденнику — зробили все для того, щоб скинути Керенського і поставити на його місце „щось інше“. Це „інше“ тепер у наявності і бажає укласти мир». Зі свого боку відомий історик і архівіст еміграції, меншовик Б. І. Ніколаєвський вказував, що у нього є відомості про зв'язки більшовиків з Австро-угорською імперією. Він зазначав: «дослідження матеріалів про зв'язки більшовиків з німцями привело мене до висновку, що справжня лінія зв'язків йде не через німців, а через австрійців, і саме через австро-угорський Генеральний штаб та організації Пілсудського Ю., до того ж лінія до Леніна йшла через Ганецького. Для мене особливо цікаві зв'язку Леніна з австрійцями періоду 1912—1914 рр. Щодо архіву австро-угорського Ген.штабу довідки у Відні були наведені, і встановлено, що весь цей архів був переданий більшовикам ще в 1940-х рр.: Більшовики передачу його ставили мало не як основну умову виведення своїх військ. Знали, чого хотіли» - зазначав Ніколаєвський. Фельштинський Ю. вважав, що Ганецький, як поляк, був орієнтований на Австрію і крім того, мабуть, міг мати й особисті зв'язки з Пілсудським Юзефом (очільником Польських легіонів в Австро-угорській армії під час Першої Світової війни).

1 квітня 1917 р. Міністерство закордонних справ (МЗС) у Берліні звернулося до Міністерства фінансів з проханням про асигнування («подальших») 5 000 000 марок для витрат «на політичні цілі» в Російській імперії. 3 липня 1917 року штатс-секретар Артур Ціммерман телеграфував німецькому послу в Берні, що дезорганізація російської армії збільшується, і що «мирна пропаганда Леніна стає все сильніше і його комуністична газета „Правда“ друкується вже в 300 000 примірників». Поява відомостей про зв'язки Леніна з німцями стривожило останніх, і німецький посол в Копенгагені Ульріх фон Брокдорф-Ранцау вимагав «категорично спростувати» ці відомості. У відповідь він отримує телеграму: «Підозра, що Ленін є німецьким агентом, категорично спростована з нашої ініціативи в Швейцарії і в Швеції. Таким чином, враження, вироблене цим повідомленням, знищене». 29 вересня 1917 р., штатс-секретар Ріхард фон Кюльман пише про успіхи німецької політичної роботи в Російській імперії: «Наша робота дала відчутні результати. Без нашої безперервної підтримки більшовицький рух ніколи не досяг би такого розміру і впливу, який він має тепер. Все говорить про те, що цей рух буде продовжувати наростати». Одним з документально підтверджених каналів німецького фінансування більшовиків був швейцарський соціал-демократ, уродженець Німеччини і агент німецьких і австрійських спецслужб Карл Моор (Байєр). Влітку 1917 р., він передав більшовикам 32 837 американських доларів із Німецького Міністерства Закордонних Справ під виглядом «позики» нібито з капіталу отриманого в спадок.

Фінансування німцями Леніна тривало і після Жовтневого перевороту. 8 листопада (за новим стилем) 1917 року німецький посол у Стокгольмі - Люціус телеграфував до Міністерства закордонних справ Німеччини: «Прошу прислати 2 мільйони з сум військової позики для відомої мети», а 9 листопада штатс-секретар Ріхард фон Кюльман писав штатс-секретарю Міністерства фінансів Німеччини: «Маю честь просити Вашу Превелебність відпустити суму 15 мільйонів марок у розпорядження Міністерства закордонних справ (МЗС) з метою фінансування політичної пропаганди в Російській імперії». Того ж дня невідомий німецький офіцер зв'язку телеграфує в МЗС Німеччини: «Перемога Рад робітничих і солдатів бажана з нашої точки зору». Згідно опублікованих в сучасній німецькій пресі (остання публікація — в журналі «Der Spiegel» у грудні 2007 р.) відомостями з відкритих джерел німецького МЗС, більшовики Російської імперії отримали від німецького Міністерства закордонних справ (нім. Auswärtiges Amt), тільки протягом чотирьох років (з 1914 р. і до кінця 1918 р.) кошти для повалення монархії Російської імперії, у вигляді готівки і зброї — на суму в 26 мільйонів рейхсмарок, що відповідає сьогоднішнім 75 мільйонам євро.

Кримінальна справа проти більшовиків

Вже в середині квітня 1917 р., завдяки коменданту станції Торнео поручику Борисову, було оперативно перехоплено і доставлено в контррозвідку Петроградського військового округу кілька листів, адресованих в Копенгаген Парвусу. Листи містили фрази на кшталт «робота просувається дуже успішно», «ми сподіваємося скоро досягти мети, але необхідні матеріали», «надсилайте побільше матеріалів», «будьте архі-обережні у зносинах» і т. д. Графологічна експертиза визначила почерк особистої руки Леніна. Подальші докази з'явилися завдяки активній допомозі французької розвідки, що шукала компромат на російських «пораженців». Так, міністр озброєнь соціаліст Альбер Тома писав своєму однофамільцеві Л. Томі, аташе в Стокгольмі: «Потрібно дати уряду Керенського не тільки заарештувати, але і дискредитувати в очах громадської думки Леніна і його послідовників …».

1 червня 1917 р. французький капітан П. Лоран передав начальнику контррозвідки Петроградського військового округу підполковнику Б. В. Нікітіну телеграми, перехоплені союзними розвідками. Їх авторами та одержувачами були Ленін, Зінов'єв, М. Ю. Козловський, А. М. Коллонтай, Є. М. Суменсон і Ганецький. Зокрема, в них йшлося про великі суми грошей, що проходили через руки пані Суменсон. Оприлюднення Переверзєвим з політичних мотивів звинувачень проти більшовиків виявилося передчасним зі слідчої точки зору, і викликало сильні нарікання на нього з боку колег, оскільки зірвало візит до Російської імперії (і готувався арешт) ключового фігуранта — Ганецького. Всього Тимчасовий уряд Російської імперії зібрав 21 том слідчих матеріалів (знищених після «жовтневого перевороту» 1917 р.). Справа за обвинуваченням більшовиків у шпигунстві була загальмована вже в середині серпня 1917 р., коли в Тимчасовому уряді запанувало «ліве крило», а Переверзєва змінив на посту міністра юстиції колишній адвокат Лева Троцького – Зарудний. Наступник Зарудного - Малянтович повів себе підозріло висуваючи твердження, мовляв більшовики непідсудні, бо діяли з політичних, а не кримінальних мотивів, і посилався на досвід 1905 р., коли багато чесних людей співчували Японії в Російсько-японській війні. Після Корніловського заколоту (серпень 1917) почалося масове звільнення під заставу осіб, заарештованих у зв'язку з липневими подіями 1917 року. В їх числі була звільнена до суду (наміченого на кінець жовтня 1917 р.) і пані Суменсон. Вишинський Андрій Януарійович навіть було підписав наказ про арешт Леніна. А Ленін замість законослухняного очікування судового засідання в жовтні 1917 р., чи явки до слідчих, переховувався та влаштував Жовтневий переворот 1917.

Вперше публічне звинувачення більшовиків (громадян Російської імперії) у зв'язках з німцями під час війни Російської імперії з Німеччиною, з'явилося 3-5 липня 1917 року. 5(18) липня 1917 р., в газеті «Живе слово» з'явилася стаття колишнього депутата 2-й Державної Думи від більшовиків Алексінського Г. О., і колишнього народовольця, який 14 років провів у Шлісельбурзькій фортеці, Панкратова В. С., під заголовком: «Ленін, Ганецький і Ко — шпигуни!». Джерелом інформації був міністр юстиції Переверзєв П. М. 9(22) липня в газетах під заголовком «Звинувачення Леніна, Зінов'єва та інших у державній зраді» з'явилося повідомлення прокурора Петроградської судової палати, в якому зазначалося: «Володимир Ульянов (він же «Ленін»), Овсій-Герш Аронов Апфельбаум (він же «Зінов'єв Г. О.»), Олександра Михайлівна Коллонтай, Мечислав Юлійович Козловський, Євгенія Маврикіївна Суменсон, Гельфанд Ізраїль Лазарович (він же «Парвус О. Л.»), Яків Фюрстенберг (він же «Якуб Ганецький»), мічман Ільїн (він же «Раскольников»), прапорщики Семашко і Рошаль звинувачуються в тому, що в 1917 році, будучи громадянами Російської імперії, за попередньою між собою змовою з метою допомоги державам, що воюють з Російською імперією, для ворожих дій проти Російської імперії, увійшли з агентами названих держав у змову сприяти дезорганізації російської імператорської армії і тилу для ослаблення бойової здатності армії, для чого на отримані від цих держав грошові кошти організували пропаганду серед населення і військ із закликом до негайного відмови від військових проти ворога дій, а також в тих же цілях в період часу з 3-го до 5-го липня організували в Петрограді збройне повстання проти легітимно існуючої в державі верховної влади, що супроводжувалося цілою низкою вбивств і насильств і спробами до арешту деяких членів законно обраного народом уряду. У наслідку чого з'явилася відмова деяких військових частин від виконання наказів командування і самовільне залишення бойових позицій, чим і сприяли успіху ворожої армії».

Зазначалося, що Ленін, «мешкаючи в німецькій Швейцарії, мав спілкування з Парвусом (він же „Гельфанд“), що має певну репутацію німецького агента». Згідно з оперативними даними, зносини названих осіб з Німеччиною здійснювалися «через Стокгольм, який є великим центром німецького шпигунства і агітації на користь сепаратного миру Російської імперії з Німеччиною». У квітні 1917 р., зі Стокгольму була зроблена спроба видавати поза Петроградом газету з метою агітації проти Англії та Франції. У німецьких агентів в Копенгагені та Стокгольмі в перші дні революції з'явилися великі кошти і почалося вербування агентів серед дезертирів армії Російської імперії та серед деяких емігрантів. При цьому переводилися великі суми (800 000, 250 000 та ін.) до Російської імперії зі Стокгольму через один з банків, який отримував на це ордери з Німеччини. Також, на початку війни Ленін і Зинов'єв, заарештовані в Австрії як громадяни Російської імперії, були звільнені за активним посередництвом Я. С. Ганецького (він же «Фюрстенберг») і за особистим розпорядженням австрійського прем'єра Штрюка, і виїхали вони до Швейцарії, «де і стали друкувати журнал „Соціал-демократ“, в якому поширювали ідею про необхідність поразки Російської імперії в Першій світовій війні. В одному з номерів цього журналу містився заклик до громадян Російської імперії фактично сприяти поразці Росії». Ганецький, зі свого боку, «проживаючи під час війни в Копенгагені, був дуже близький і пов'язаний грошовими справами з Парвусом — агентом німецького уряду».

Ленін на це спекулятивно відповідав тим, що порівняв провадження кримінальної справи проти більшовиків зі «справою Бейліса», що більшовики ще в 1915 р., називали Парвуса «ренегатом», «соціал-шовіністом» і «німецьким Плехановим», і заперечив: «Прокурор грає на тому, що Парвус пов'язаний з Ганецьким, а Ганецький пов'язаний з Леніним! Але це прямо шахрайський прийом, бо всі знають, що у Ганецького були грошові справи з Парвусом, а у нас з Ганецьким ніяких» -зазначав Ленін. Однак вже 26 липня газета «Робітник і солдат» (під цією назвою виходила заборонена «Правда») визнала зв'язок з Парвусом не лише Ганецького, а й Козловського, сформулювавши це як буцімто лише «ділові контакти». «А ми не тільки ніколи ні прямої, ні непрямої участі в комерційних справах не брали, а й взагалі ні копійки грошей, ні від одного з названих товаришів (Ганецького і Козловського), ні на себе особисто, ні на партію не отримали» — писав про відвертий обман Ленін у редакцію меншовистської газети «Нового Життя» (згодом цей «подвійний стандарт» визначив систему вчинків та поглядів еліти СРСР). Яків Ганецький (він же «Фюрстенберг») був членом Закордонного бюро ЦК РСДРП(б), Мечислав Козловський — членом Петербурзького районного комітету партії комуністів і при цьому членом Виконкому Петрограду і ВЦВК.

Жовтневий переворот

Жовтневий переворот (також називається Жовтнева революція, у офіційній історіографії СРСР «Велика Жовтнева соціалістична революція») — державний переворот, заколот у Російській республіці, що відбувся 25 жовтня (7 листопада) 1917 року. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці в Петрограді, заарештували, у результаті чого центральну владу перебрав на себе Другий Всеросійський З'їзд рад та група більшовиків на чолі з Леніним. Результатами перевороту були проголошені соціалістична революція, ліквідація капіталізму та здійснення переходу до побудови соціалізму. Згідно з радянською історіографією, Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії. Але «більшовики ніколи не називали жовтневий переворот радянською революцією».

До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якій задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Лев Троцький. Восени 1917 року військовий гарнізон Петрограда налічував близько 60 тис. На той час усі полки старої гвардії були відправлені на фронт на самому початку війни, і гарнізон Петрограда складався із запасних, призваних під час війни. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і перебували під великим впливом більшовиків. Саме гарнізон зіграв велику роль в лютневій революції і він же захистив Петроград від військ Корнілова в серпні. Було очевидно, що доля перевороту також повністю залежатиме від поведінки гарнізону. На початку жовтня уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами. Ці плани викликали хвилювання в гарнізоні. Рада Петрограда також побоювалася відправлення гарнізону на фронт і для протидії цим планам створила структуру, пізніше названу Військово-революційним комітетом (ВРК). Розвиток протистояння Ради та уряду і призвів до падіння Тимчасового уряду в кінці жовтня.

16 (29) жовтня за пропозицією Троцького був створений Військово-революційний комітет Петроградської Ради (ВРК). 21 жовтня (3 листопада) на мітингу в Смольному була ухвалена резолюція про підтримку ВРК гарнізоном, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограда підкори його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд вимагав, щоб ВРК розпустився, обіцяючи у такому разі відмовитися від переслідувань. Відбувається історичне закрите засідання вождів більшовиків, на яке Ленін прибуває таємно в гримі робітника. За пропозицією Леніна було вирішено виступити точно в день відкриття II з'їзду Рад — 25 жовтня (7 листопада), щоб поставити з'їзд перед фактом, що відбувся, не розкриваючи при цьому своїх планів заздалегідь. 24 жовтня (6 листопада) (у ніч на 25-е) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, займають телефонну станцію, телеграф і Державний банк. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів. 25 жовтня (7 листопада) (у ніч на 26-е) озброєні загони ВРК, зламавши опір охорони, пройшли в Зимовий палац і заарештували членів Тимчасового уряду. Керенський утік до Гатчини за допомогою своїх прибічників.

Події в Москві

З липня 1917 року посаду московського міського голови займав есер Вадим Руднєв. Отримавши звістку про збройне повстання в Петрограді, Руднєв скликав екстрене засідання міської думи, де заявив, що дума — єдина законна влада в Москві, і не стане підкорятися Радам. Для боротьби з більшовиками був створений Комітет суспільної безпеки на чолі з Руднєвим. З 28 жовтня по 2 листопада в Москві йшли запеклі вуличні бої між прихильниками Військово-революційного комітету більшовиків і Комітетом суспільної безпеки міської думи. На боці Комітету безпеки виступили переважно юнкери військових училищ та офіцери, на боці більшовиків — частини московського гарнізону, загони озброєних робітників і прибулий з Петрограду загін матросів. 2 листопада було оголошено перемир'я — білі (прибічники монархії) здалися. Комітет суспільної безпеки з договору скасовувався, Біла гвардія роззброювалася і розпускалася, полонені з обох боків відпускалися, будь-яка стрілянина припинялася. Потому обидва табори ховали своїх загиблих. У поразці білих значну роль відіграла перевага червоних в артилерії. У тому числі, з Воробйових гір по Кремлю, де займав оборону загін юнкерів і офіцерів, вели вогонь гармати 7-го Українського важкого артилерійського дивізіону.

Вихід Росії з війни

2 (15) грудня 1917 року більшовицький уряд підписав з німцями (зі своїми спонсорами) угоду про тимчасове припинення воєнних дій. 9 (22) грудня 1917-го почалися переговори про укладення миру. 28 січня 1918 року Лев Троцький повідомив німецький уряд, що Радянська Росія не буде підписувати мир, але війну припиняє, а армію розпускає. У відповідь німці повідомили, що вразі відмови підписувати мир, Німеччина відновить військові дії. 29 січня 1918 року, Микола Криленко в ролі Верховного головнокомандуючого, повідомив керівництво фронтів про припинення війни, демобілізації, і виводі всіх військ з передової лінії. Після цього Німеччина почала наступ по всьому фронту, і окупувала значну частину території. 3 березня 1918 року в Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь) між більшовицьким та німецьким урядом було підписано Брестський мирний договір, який передбачав окупацію Німецькою імперією – Польщі (Царства Польського), Білорусі, України, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії. Проте, 3 листопада 1918 року, уже в самій Німецькій імперії вибухне «Листопадова революція», яку спровокує єврейський «Союз Спартака». А 11 листопада, через політичну нестабільність в імперії, Німеччина підпише Комп’єнське перемир’я, яке передбачало один із пунктів, який зазначав про відмову Берліна від Брестського мирного договору, і виводу військ з окупованих територій. Саме це «розвязало руки» більшовикам Леніна, щодо наступу на Україну, Білорусь та Прибалтику.

P.S.

Те, що Володимир Ульянов, він же Ленін, був німецьким агентом, нині мало кого дивує. Навіть в його зірковий 1917 рік, багато хто в Російській імперії знав про його контакти з Кайзерівською Німеччиною. І що перед ним, Берлін поставив чітке завдання – провести революцію в Петрограді, по аналогу 1905 року, дестабілізувати суспільство масовими робітничими страйками, деморалізувати Російську Імператорську Армію на фронті. Сказати, що Імперська Росія впала за один день – 25 жовтня (7 листопада 1917) – важко сказати. Це був тривалий процес. Справа у тому, що в 19 столітті у Росії, євреї були доволі обмеженими у своїх правах + їм робили час від часу погроми. Саме це + бажання влади та грошей, змусило євреїв зайнятися політичною діяльністю. Захоплення ідеями єврея-соціаліста Карла Маркса, про соціальну рівність та про знищення класового суспільства, вплинуло на російських євреїв. Вони враховували ту класову ситуацію в Росії, яка склалася у другій половині 19 століття, коли в 1861 році було скасовано кріпацтво серед селян, але яка не вирішувала головного питання – земельного дефіциту. Російські дворяни у своїх володіннях зосереджували велику кількість земель, що й змушувало селян, навіть після 1861 року, йти на службу до поміщиків. Через нестачу землі, часто в селян виникали локальні голоди. Правова система Росії вимагала змін, а саме збільшення громадянських та економічних свобод. Промисловість явно відставала у розвитку від промисловості Заходу, потрібна була нова індустріалізація (яка посилилася після Революції 1905 року). Ще й до цього всього поразка Росії у Російсько-японській війні 1904-1905 років. Ці причини стали головними факторами зародження, як кажуть деякі історики «Першої революції» 1905 року. Яка почалася з робітничих страйків, які організували єврейські соціал-робітничі організації. Саме вони в народі поширювали ідеї Маркса про соціальну рівність та економічну справедливість. Революція 1905 року прокотилася масовими страйками по імперії від Лодзі (нині Польща) і до Владивостока (Далекий Схід), від Гельсінкі (нині Фінляндія) і до Кавказу. Імператор був змушений піти на лібералізацію, так в перше був створений парламент, що обмежував самодержавство Миколи Ⅱ. Також міністр внутрішніх справ Петро Столипін провів аграрну реформу, яка передбачала викуп земель у поміщиків та продаж їх селянам по субсидіям. Проте багато соціал-революціонерів та єврейських більшовиків, як Ленін, були змушені покинути імперію, через переслідування.

Міжнародні єврейські соціал-демократичні сили підтримували російських євреїв, як Ленін, та які були змушені втікати з Російської імперії від царського терору і переслідування. Чи повернувся би Ленін в Росію, якби не Перша Світова, це питання доволі риторичне. Напередодні Великої війни (Перша Світова) ряд європейських імперій були зацікавленні в ослабленні Російської. Під час Революції 1905 року, була також зовнішня підтримка лідерів протестуючих з Британії, Німеччини, Австрії, Франції та Швейцарії (зазвичай міжнародні євреї-масони у вигляді соціал-демократів). Проте для чергового ослаблення Російської імперії потрібна була нова глобальна причина. І нею стала Перша Світова. На першому етапі, найбільше була зацікавлена в дестабілізації Росії – Німецька імперія, яка ж і воювала проти неї. Саме тому німці звернули увагу на політичних емігрантів з Росії, які опинилися в Швейцарії після російських подій 1905 року. Берлін був готовий повернути в Росію колишніх революціонерів, ще й дати гроші на нову Революцію. Ленін і компанія погодилися. Хоча спочатку, була проведена Лютнева революція, яку організовували російські соціал-демократи, які змогли легалізувати свої політичні сили, після революції 1905 року. Німеччина також давала їм гроші на проведення перевороту. Так цей переворот явно похитнув імперську владу Росії, Миколу було усунуто, керівництво над імперією взяв на себе Тимчасовий уряд Керенського, відбулася явна демократизація у суспільстві, яка зачепила Російську Імператорську Армію на фронті, де, ще ніколи небачене, ні для однієї армії, виникали «солдатські комітети», які отримали повноваження знімати генералів та офіцерів з посад. Зявилася Декларація прав солдата, яка прирівнювала права солдатів до звичайних громадянських. Така демократизація армії, спровокувала масове дезертирство з передової, що знекровило Російську імперію на фронті, але яка ще дихала і тримала зброю в руках.

Така ситуація, у певному розумінні, нервувала німецького імператора, який хотів остаточно вивести Російську імперію з війни. Тому він погодив план «Запломбованого вагону» Леніна, який мав прибути в Петроград та провести революцію. Коли Ленін і компанія прибули у столицю, очільник Тимчасового уряду – Олександр Керенський, незважаючи на надані факти французькою контррозвідкою про причетність Леніна і його компаньйонів до німецької агентури, не арештував Ульянова (Леніна), на якого уже була заведена кримінальна справа за шпіонаж. Згодом, після революції та втечі в еміграцію, Керенський у Нью-Йорку пожаліє над тим, що вчасно не арештував Леніна, і не надав інформацію французької контррозвідки для публічного розголосу в Росії, щодо шпигунства та зради більшовиків. Чим в ті дні керувався Керенський, якому, як кажуть «на підносі» принесли доведені факти та відомості, на основі яких він міг арештувати та зганьбити в очах російського суспільства – революціонерів, залишається риторичним питанням. Також слід відмітити, що ключову роль у здійсненні революції, грав гарнізон, який перебував у Петрограді та складався лише з призваних солдатів на фронт, які не хотіли туди їхати. Вони бажаючи свободи, підтримали більшовиків та стали на захист революціонерів, коли в серпні 17-го, туди наближався генерал Лавр Корнілов, який намагався ліквідувати Тимчасовий уряд, встановити диктатуру, та знищити головні сили революціонерів. Якби не гарнізон, то історія могла би повернутися зовсім в іншу сторону. Але й тут Керенський зробив фатальну та егоїстичну помилку, він виступив проти Корнілова, якого згодом арештував. А це був останній шанс врятувати Російську імперію від краху.

В результаті Жовтнева революція відбулася, Тимчасовий уряд був повалений, Росія вийшла з війни. Німецький імператор Вільгельм був задоволений. Але, рівно через рік, у листопаді 1918 року, Німецька імперія впала від того, чим повалила Російську – єврейськими революціонерами. В 1918 році міжнародні єврейські сили соціал-демократів пішли на зустріч Британії і Франції, та з допомогою «Союзу Спартака», який очолювали євреї, було проведено Листопадову революцію у Німеччині («Перша Світова війна: завалити трьох одним вистрілом» або «Єврейський комунізм по-німецьки: Листопадова революція» - https://politiko.ua/blogpost155873 ). Тепер уже Німецька імперія виходила з війни, яку також програла («Перша світова: несправедлива поразка Німецької імперії» - https://politiko.ua/blogpost154676 ). Листопадова революція має ідентичне значення для світової історії, як і Жовтнева. Бо припинила своє існування Німецька імперія, на руїнах якої постала демократична Веймарська республіка, звичайно після розгрому німецьких комуністів у 1919 році. І саме Веймарська республіка привела до влади нацистів і Адольфа Гітлера, які створили Третій Рейх з Вермахтом, та головне – розв’язали Другу Світову війну з тими же більшовиками, що прийшли до влади після Жовтневої революції. Історія така!

Чому Жовтнева революція стала – «Вкраденою перемогою»? Вся справа у тому, що якщо поглянути на результати Східного фронту за 1916 рік (напередодні Лютневої революції), Російська Імператорська Армія (РІА) зазнала піднесення, після славнозвісного Брусиловського прориву (травень-вересень 1916) або Луцького (так як первинний наступ був на місто Луцьк). РІА окупувала знову Галичину та Буковину, звільнила частину Західної Волині. Австро-угорська армія, яка протистояла їм на цьому напрямі, була практично розгромлена, вона знаходилася на порозі військової катастрофи. Ця армія взагалі не була готова до війни. Тому питання її розгрому, це було питання часу. На весну 1917 року керівництво РІА планувало перехід через Карпати та вторгнення у Дунайську рівнину, яка вела через Угорщину до Відня (столиці Австрії). Керівництво Австро-угорської армії було явно занепокоєне такими песимістичними прогнозами. Тому Австрія також була зацікавлена в підтримці Леніна, якого в 1914 році, уже під час війни, звільнила з в’язниці, який вважався російським шпигуном (просто Ленін необдумано опинився не в тому місці, і не в той час). Плюс до того Австрія вела війну проти Італії (Італійський фронт) та Сербії (Балканський фронт). Проте Росія втратила Царство Польське, Литву та Західну Білорусь, яку окупувала німецька армія, і яка ще загрожувала Ризі та Мінську. Стримати натиск німців, було по силам царській армії. І якби не революція у лютому 1917-го, ситуація на фронті могла покращитися для Петрограду, так як США вступили у війну на боці Антанти. Німцям було складно на Західному фронті стримувати натиск британських, французьких сил, які перейшли у вирішальну атаку через прибуття американців. Перелом стався у серпні 1918-го, тоді німецькі сили були відкинуті. Наступ тривав, аж до листопада. Було звільнено майже всю Бельгію та пн-сх Францію, але на німецьку землю війська Антанти так і не попали. В таких умовах наступу на Заході, РІА могла би також в 1917-1918-му, перейти в наступ на позиції німців, які також були явно виснажені. Тому, Білогвардійці охрестили Жовтневу революцію – «Вкраденою перемогою».

Мій прадід – Владімір Штайнмайєр (серед німецьких колоністів Росії, з 90-х років 19 століття, з’явилася мода на слов’янські імена), у 17 років, будучи випускником військового училища, в 1914 році подався добровольцем в РІА. Волинська губернія (до 1914 року проживало – 200 тисяч етнічних німців) була у прифронтовій смузі. Його, ще юнака кинули на австрійський фронт, де він воював більше проти словян, аніж проти австрійців (німців). Він був учасником Галицької битви 1914-го (напрям на Лемберг - Львів), битви за Перемишль (весною 1915-го), а в 1916 році в чині прапорщика командував полком, який брав участь в славнозвісному Брусиловському прориві. Особливо у кровопролитній – битві на Стоході (річка), або ще як її називають Ковельська битва. В 1917 році брав участь в «Червневому наступі» (напрям на Станіславів). Він служив в лавах РІА, аж до демобілізації у січні 1918 року. Після демобілізації примкнув до Білогвардійців, так як не визнавав більшовицьку свол.ту. Воював проти більшовиків на Півдні (Кубань, південна Росія). В 1920 році був евакуйований із Криму в Стамбул. Вернувся на Волинь в момент Радянсько-польської війни (1920). Примкнув до лав армії УНР, яка разом з польською армією воювала проти більшовиків. Після цієї війни (також був офіцером), остаточно вернувся додому. Став земельним чиновником (знав німецьку, польську, українську, російську мову, ще трохи володів французькою) при Польській Республіці (1920-1939). У вересні 1939-го, як офіцера у відставці, його призвали на фронт. Біля польського міста Лодзь потрапив в оточення. Потрапив у полон німцям. Згідно радянсько-німецьких домовленостей, солдати родом із Західної України та Білорусі могли вернутися додому. Але так як він був колишнім царським воїном та офіцером, воював на стороні Білогвардійців, мав зв’язки із Білим рухом, який був в еміграції, дорога додому йому була закрита. Ще й напевно він не хотів підставляти власну родину смертельній загрозі, яка потрапила на Волині у радянську зону окупації. Тому вступив у лави своєї рідної Німецької армії – Вермахту (йому було 42 роки на момент вступу). Після того у 1940-му воював у Франції, в 1941 в Югославії та Греції. У тому ж 1941-му, був відправлений на Східний фронт – в СРСР. Він, як і весь Білий рух, мріяв про визволення Росії від більшовиків та повернення своїх володінь, які незаконно забрали комуністи (батько прадіда, мав маєток біля Петербурга). Але в 1943 році, у доленосній для німецької нації битві під Курськом, мій прадід загинув.

Так як мій прадід був царським офіцером, Білогвардійцем і завжди воював проти більшовиків, я як і він не визнаю ні більшовиків, ні комуністів, ні необільшовиків у сучасній Росії, які є нащадками  радянської номенклатури. Росія має бути звільнена від єврейських необільшовиків, які нині керують нею, особливо в обличчі Путіна та Жириновського. Я підтримую Білий рух в намірах визволення Росії від Путіна і його необільшовиків. Звичайно більша половина нащадків Білогвардійців, уже не вернеться в Росію, але дати реванш нащадкам більшовиків потрібно. Чинну владу в Росії потрібно повалити тим же шляхом, яким вона прийшла – переворотом. Помститися їм за «вкрадену перемогу». Забути та нівелювати героїзм Червоної армії в Другій Світовій, знищити всі пам’ятники, монументи, статуї присвячені червоноармійцям, перейменувати всі комуністичні назви вулиць, проспектів, парків, навчальних та культурних закладів. Стерти з пам’яті все, що пов’язане з радянським минулим, так як це робили більшовики, щодо Білогвардійців. Більшовики змусили населення забути Першу Світову, забути мільйонні жертви, забути про героїзм воїнів та офіцерів РІА. Більшовики знищили всі пам’ятники, статуї, монументи присвячені воїнам часів Першої Світової. Більшовики знищували кладовища та місця поховань воїнів РІА. Більшовики переслідували та страчували всіх, хто колись був причетний до царської та Білогвардійської армії. Ніяких парадів в честь воїнів РІА не проводили, пенсій їм не платили, родичам загиблих на фронті, не виплачували ніякої допомоги. Так, як ніби і не було ніколи цієї війни. Це більшовики-комуністи забули! Так може заплатити їм їхньою же монетою? Білий рух, ще існує, і бажання помсти велике. Росія має бути звільнена від Путіна і необільшовиків. Бо той хто революцією прийшов, той від революції впаде!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі