Блоги → Перегляд
Мітки Перша Світова війнаРосійська Імператорська АрміяРІАСхідний фронтРосійська імперіяГаличинаВолиньБуковинаУкраїнаАвстро-Угорська імперіяАвстро-УгорщинаВіденьБудапештНімецька імперіяБерлінПетроградПетербургФранціяБельгіяАнтантаБританіяТроїстий союзЧетвертний союзСШАНімеччинаКомп'єнське перемир'яЛистопадова революціяСоюз СпартакаЛембергЛьвівЧернівціРигаЛатвіяПрибалтикаЗахідний фронтІталійський фронтБалканський фронтКавказький фронтРумунський фронтСалонікійський фронтСербіяГреціяБолгаріяРумуніяІталіяАвстріяКавказОсманська імперіяТуреччинаГригорій КотовськийКотовськийКарл Густав МаннергеймМаннергеймЕрвін РоммельРоммельЕрнест ХемінгуейХемінгуейУкраїнські Січові СтрільціУССЄвропаКанадаПруссіяТанненбургАлександр СамсоновЕріх ЛюдендорфПауль фон ГінденбургПавло РенненкампфБитва під ТанненбургомГалицька битваМикола ІвановКонрад фон ГецендорфЦарство ПольськеКарпатська операціяКарпатиОлексій БрусиловБрусиловПеремишльська фортецяПеремишльПеремишльська битваПольщаГерман КусманекАндрій СелівановКусманекГорлицький проривАвгуст фон МакензенОсовецьАтака МертвецовБілорусьМінськГродноНарочБарановичіЛитваБрусиловський проривЛуцький проривЛуцькСтохідБитва на СтоходіКовельКовельська битваМикола ⅡІмперська гвардіяЛютнева революціяМихайло АлександровичТимчасовий урядГеоргій ЛьвовОлександр КеренськийКеренськийКомітети солдатськіКодекс солдатських правЧервневий наступЛавр КорніловКорніловМоскваЖовтнева революціяВолодимир УльяновУльяновВолодимир ЛенінЛенінРосіябільшовикибільшовизмкомунізмкапіталізммонархіяБрест-ЛитовськБрестЛев ТроцькийТроцькийЗапломбований вагонесериБатальйони смертіШтрафбатБрестський мирний договірВільгельм ⅡКайзер

«Забута війна: Прокляття Східного фронту»

Понеділок, 00:59, 22.11.21

Рейтинг
10 0
Переглядів
433

0
0
У цій статті згадуються

 

«Забута війна: Прокляття Східного фронту»

Для європейської цивілізації історично склалося так, що завжди найбільша кривава загроза була зі Сходу. Саме на тому напрямку відбувалися масштабні битви, які забирали життя великої кількості людей. Можна згадати доленосну для всієї Західної цивілізації битву при Марафоні, де зійшлися афіняни і перси, битву при Фермопілах, де спартанці зупинили персів, походи Александра Македонського в Індію, протистояння Римської імперії з гунами та готами, війна Візантійської імперії з османами, падіння Київської Русі через монголо-татарську навалу, боротьба Священної Римської імперії проти Османської, Наполеонівські війни в Росії, і звісно Східний фронт Першої і Другої Світової війни. Чомусь східний напрямок в історії європейської цивілізації, завжди збирав великі жертви, і завжди вирішував долю стосовно подальшого існування нашої цивілізації. В даній статті, я буду згадувати Східний фронт «Забутої війни» - Першої Світової. Чому «забутої»? Бо після Жовтневої революції 1917 року і перемоги більшовиків Леніна в Громадянській війні (1917-1921), нова влада всіма силами намагалася засудити і забути царське та імперське минуле Росії. В тому числі була Російська Імператорська Армія (РІА) та її участь на Східному фронті «Великої війни», тобто Першої Світової. Більшовики назвали цю війну – «капіталістичною», «злочиною», «геноцидною» ітд. Позносили всі пам’ятники причетні до «капіталістичної» Російської Імператорської Армії, зрівняли із землею більшу половину могил царських воїнів, послали на три букви всіх жінок, що стали вдовами, дітей-сиріт, батьків, які на фронті втратили - синів, чоловіків, батьків, стосовно виплати державної допомоги, щодо втрати годувальника у родині. Послали на три букви ветеранів та інвалідів Першої Світової, щодо матеріальної допомоги, а деяких взагалі розстріляли, або відправили в Сибір. Ніяких парадів чи просто поминальних урочистостей, щодо памяті про цю війну, більшовики ніколи не проводили, як ніби цієї війни не було. От так більшовицько-радянська влада думала про жертв «капіталістичної війни». Тому мене дивує, що нині в Україні, «расєйські недобитки» скавчать, що «о ветеранах забилі». Вони взагалі мають радіти тому, що тим ветеранам платили і платять пенсії та проводили паради і проводять поминальні дні в честь Другої Світової. Вони забули про своє відношення до ветеранів Першої Світової, яке хочеться побажати, уже їм! Вони заслужили того, щоб нині стати на одному ряду з нацистами, в плані звинувачень у розпалені війни та військових злочинах.

Також мене дивує, що нині в Україні про Першу Світову, практично нічого не згадують. Хоча вона відбувалася на її території, і досі, як нагадування, ще на Галичині, Буковині і Волині стоять її бункери, зберігся окопний ландшафт, і в землі, ще лежать її артилерійські снаряди. 4 мільйона українців під час війни служило в рядах Російської Імператорської Армії, і 700 тисяч служило в Австрійській (сумарна кількість близько 5 мільйонів). Кожна друга українська родина стала жертвою цієї війни. Нажаль, нині в Україні не проводять поминальних заходів приурочених цій війні, як в Західній Європі, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, ПАР, де кожного року – 11 листопада – в день закінчення цієї війни (яка забрала 10 мільйонів життів) згадують її жертв. Ще однією проблемою є те, що українська історична наука успадкувала радянське минуле, і відповідно також оминає тему Першої Світової і причетності до неї українських земель та українців. Як оминає? Просто мало, щось про неї пише. Я навіть згадуючи свою навчальну програму з історії в ліцеї, а це вже була перша половина десятих років, то про Західний фронт Першої Світової було написано більше, аніж про Східний, який безпосередньо проходив через українські землі. Звичайно, ще в ті часи Януковича, в міністерстві освіти України сиділи майбутні «сєпари», тому тематика Першої Світової лишалася дрібненькою, як в радянські часи, лише забрали назву «капіталістіческая вайна». Нині так само багато істориків зазначають, що у шкільній програмі доволі мало інформації про Першу Світову. Натомість, як і в мої часи, багато інформації про Другу Світову і її Східний фронт. Так і виходить, що більшість українців, які хоча б трохи вчили історію, знають, що під час Другої Світової, на Східному фронті були славнозвісні битви за Київ (1941), Москву (1941), Сталінград (1942-1943), Курськ (1943), Харків (1943), друга битва за Київ (1943), була так звана «блокада» Ленінграда (хоча радянські мали доступ до міста через Ладогу), Корсунь-Шевченківська операція (1944), битва під Бродами (1944, «Бродський котел»), битва за Львів (1944). Тобто про Другу Світову в Україні, люди краще знають, аніж про Першу Світову.

Проте досліджуючи Східний фронт Першої Світової війни, можна з впевненістю сказати, що він був набагато кровопролитніший, масштабний та мобільний (часта зміна лінії фронту), аніж Західний. Західний фронт Першої Світової був активним на початку війни – кінець літа та осінь 1914-го, коли німецька армія зайняла Бельгію та увірвалася в пн-сх Францію загрожуючи Парижу. З кінця 1914-го, лінія фронту міцно закопалася в окопи. І далі почалася славнозвісна «окопна війна», де практично до літа 1918 року, лінія фронту по суті була непорушною. Весь цей час були вилазки піхоти з обох сторін (німці проти британців і французів) з метою увірватися в окопи ворога та втриматися там. Але суттєвого успіху ніхто не досягав, лише були багатотисячні жертви (зазвичай кулеметники оборонної сторони решетили наступаючих ворогів) після таких взаємних вилазок з обох сторін. Лише літом 1918-го французам, британцям і їхнім новоспеченим союзникам – американцям (США вступила у війну в 1917-му), вдалося піти в контрнаступ та прорвати німецьку лінію оборони. Даний наступ сил Антанти (Британія, Франція, США) тривав, аж до листопада того ж 1918-го. Вдалося звільнити значну частину Бельгії та пн-сх Франції, але на територію Німеччини не вдалося увірватися. А далі Листопадова революція в Німеччині і Комп’єнське перемир’я - 11 листопада, яке поставило жирну крапку в історії із Західним фронтом Першої Світової. Німецька імперія програла війну за дипломатичним столом, але не на полі бою. Її армію ніхто не розгромив, і на німецьку землю сили Антанти не увірвалися. Лише підступно спровокована єврейським «Союзом Спартака» - Листопадова революція, змусила імператора Вільгельма піти на перемиря з Антантою і капітулювати у війні.

Натомість Східний фронт Першої Світової був «веселіший». Там часто лінія фронту змінювалася, а по суті весь час. Сама цифра протяжності фронту говорить про його масштаби. Станом на осінь 1916-го (напередодні Лютневого  перевороту), фронт проходив по лінії – Рига – Вільно – Пінськ – Дубно – Тернопіль – Чернівці.  Між майбутньою столицею Латвії – Ригою та українськими Чернівцями відстань на пряму становила – 1 тисяча 104 км (більше тисячі кілометрів!). Для порівняння, Західний фронт досягав максимальної позначки протяжності лише в 500 км (від річки Шельди і до швейцарського кордону, де лінія фронту проходила через Бельгію та пн-сх Францію). Тобто протяжність Західного фронту була вдвічі меншою, аніж Східного. На території Східного фронту проходили найбільші наступальні операції, ну й по кількості жертв вони лідирували на фоні битв Західного, Італійського, Балканського та Кавказького фронту. Східний фронт Першої Світової був набагато цікавіший в плані своєї мобільності, масштабів, стратегії, інтриги та драматичності. «Окопний характер» був не властивий Східному фронту, лише під час зим, фронт міг на коротку мить «втихнути» в плані масштабних наступальних операцій, і більш менш на певний короткий проміжок часу війська встигали закопатися в окопи. Але по весні фронт розпалювався і від окопів нічого не лишалося. Натомість Західний фронт, мав «окопний характер», що зимою, що літом. З кінця 1914-го по літо 1918-го, лінія фронту суттєво не змінювалася.

Західний фронт відомий нам: німецьким вторгненням (Прикордонна битва) у Бельгію та Францію (1914), битвою на Марні (1914), битвою при Вердені (1916), битвою на Соммі (1916), наступом Нівеля (1916) битвою при Пашендейлі (1917), битвою при Камбре (1917), німецьким наступом (1918), другою битвою на Марні (1918), Амєнською операцією (британо-французо-американський наступ 1918 року), Стоденним наступом (1918) і звісно Листопадовою революцією у Німеччині та Компєнським перемирям. Вбитими Франція втратила 1 мільйон 265 тисяч, Німеччина – 1 мільйон 214 тисяч, Британія (без колоній) втратила - 512 тисяч, США – 116 тисяч, Бельгія – 40 тисяч. На Кавказькому фронті (Російська імперія проти Османської), який проходив на території Кавказу і теперішньої пн-сх Туреччини, Росія втратила – 50 тисяч солдатів вбитими, Туреччина – більше 300 тисяч вбитих. Це був доволі успішний фронт для Росії, бо її армія увірвалася на територію Туреччини і Персії (нині Іран). Були взяті великі турецькі міста як Ерзерум, Ван та Трапезунд (просунулися на 250 км у глиб Туреччини). Серед великих перських міст були взяті Ревандуз, Хамадан, Султанабад (просунулися місцями на 200-600 км у глиб Персії). Найвідомішими битвами стали – Саракамишська операція (1914-1915), Ерзерумська, Трапезундська, Ерзінджанська операції (1916). На Італійському фронті (Італія проти Австро-Угорщини) 651 000 італійських солдатів загинули, Австрія втратила 400 000, сумарна кількість – 1 мільйон 51 тисяча. На цьому фронті також воювали американці на боці Італії, серед них був майбутній відомий письменник і тоді 18-річний Ернест Хемінгуей, який після тих подій своєї юності написав роман «Прощавай зброє!». Також був там майбутній генерал-фельдмаршал Вермахту – Ервін Роммель. Італійський фронт прославився 12-ма битвами при Ізонцо (1915-1917) і битвою при Капоретто (1917), битвою при П’яве (1918). Даний фронт був успішний для австро-угорської армії, яку підтримувала німецька. Австрійці увірвалися в пн-сх Італію.

Також особливим був Балканський фронт, де в кінці липня 1914-го, Австрія напала на Сербію. До кінця 1915-го, Сербія була окупована австрійськими військами. У тому ж 1915-му, було відкрито в Греції – «Салонікійський фронт» (м. Салоніки), для протистояння Франції, Італії, Британії, Греції і евакуйованих сербів – болгарам, австрійцям та німцям. Результатом даного фронту стала капітуляція Болгарії 29 вересня 1918 року перед силами Антанти. Також був ганебний «Румунський фронт», де Румунія, яка в серпні 1916-го вступила у війну на боці Антанти, за кілька місяців втратила свою армію, яка була розгромлена (до кінця 1916-го). Після того російські війська та евакуйовані у Бессарабію румуни, захищали регіон від австро-німців. Саме з 1916 року поширився ганебний приклад румунських вояків, як «плєнних румин». На цьому фронті воював майбутній генерал Червоної армії Олександр Василевський, «нальотчик» Григорій Котовський та майбутній фінський маршал Карл Густав Маннергейм.

Якими не були особливими ці фронти, але по масштабах і по кількості жертв вони поступалися Східному фронту. Який в радянські часи взагалі старалися лишній раз не згадувати, а на Заході він був малодосліджений. Вагомий внесок в світову сучасну історію зробили офіцери-білогвардійці, які в еміграції писали спогади про Східний фронт. Саме вони та їхня наукова інтелігенція писали історичні книги про хід Першої Світової на Східному фронті. Нині в Росії, Білорусі та в Україні про цю війну мало хто, щось по суті знає. Радянська історіографія обмежувалася невеликими обривками про цю війну, так само цим обходилася пострадянська історична наука в країнах СНД. Проте тематика Східного фронту Другої Світової доволі добре була вивчена. Нажаль нині в Україні, ніхто з істориків не хоче виправляти цієї ситуації. Хоча ця війна, не є чужою для українців. Східний фронт Першої Світової проходив через українську Галичину, Волинь та Буковину. На території Волині і Галичини пройшла найбільша наступальна операція всієї Першої Світової – Брусиловський прорив, або Луцький прорив. Кілька мільйонів українців служило в лавах Російської та Австрійської Імператорської Армії. В австрійській армії було створено перше офіційне українське збройне формування – Українські Січові Стрільці (УСС). Українці служили на всіх фронтах Першої Світової. Східний – в складі російської та австрійської армії, Балканський та Кавказький фронт – в складі російської армії, Італійський фронт – в складі австрійської армії, Західний фронт – в складі російських експедиційних військ у Франції. Також серед американців і канадців траплялися особи українського походження. Проте ця війна досі залишається в Україні непотрібною, ніяких поминальних заходів – 1 серпня (день початку війни) і 11 листопада (день завершення війни), як в Західній Європі і США не проводять. І память про полеглих родичів в цій війні, це справа кожного українця (навіть памятників нема, куди можна було би принести квіти, бо їх позносили більшовики).

1914 рік

Але як би там не було, проте потрібно розповісти про унікальність цього фронту і його драматичність. Забігаючи наперед, я скажу, що драматичність Східного фронту полягає в тому, що офіційних переможців у ньому так і не було. Але він забрав найбільше життів, як і в Другій Світовій. Враховуючи вище згадану протяжність фронту – 1 тисяча 104 км (від Риги до Чернівців), Східний фронт був унікальний своєю мобільністю (часта зміна лінії фронту). В 1914-му році, у серпні Росія розпочала наступ на німецьку Пруссію, готувалася на території Царства Польського до вступу на німецьку землю, увірвалася у Галичину. Проте Російську Імператорську Армію у Пруссії чекав провал. 26-30 серпня 1914 року відбулася славнозвісна битва під Танненбургом, яка стала культовою навіть у часи Третього Рейху. Під час битви зійшлися відомі стратеги того часу – Пауль фон Гінденбург та Еріх Людендорф проти російського генерала Александра Самсонова. На початку битви 1-а та 2-а російська армія увірвалися в Східну Пруссію, розгромивши німецькі сили, керівництво росіян порахувало, що справа зроблена. 1-армія Павла Ренненкампфа направилася до Кенігсберга, а 2-армія Александра Самсонова рушила вслід за німцями, які нібито відступали до Вісли, щоб їх розгромити. В результаті між арміями Ренненкампфа та Самсонова зявилася «брешь» (розрив) в 125 км. Цим скористався Гінденбург та Людендорф, які оточили 2-гу армію Самсонова і розгромили її. Генерал Самсонов – застрелився. 2-а армія Реннекампфа була змушена відступити із Пруссії, щоб уникнути ідентичного оточення. 30 тисяч воїнів РІА загинуло, 92 тисячі потрапили у полон (в тому числі 9 генералів). Ця провальна операція Росії в Пруссії увійшла в історію як «Самсоновська катастрофа». Проте в Німеччині вона стала «Операцією Гінденбурга». В часи Гітлера, ця перемога Гінденбурга і його порятунок Пруссії, прирівнювали до Грюнвальдської битви (1410 року), яка проходила також у тій місцевості. Був створений Меморіал Танненберга, де був згодом похований Гінденбург. В січні 1945 року, коли Вермахт відступав з Пруссії, меморіал взірвали (прах Гінденбурга вивезли у Західну Німеччину).

Проте РІА здобула перемогу під час славнозвісної Галицької битви, яка тривала 5 (18) серпня – 13 (26) вересня 1914 року. Російські 3, 4, 5, 8, 9–а армії на чолі з генералом Миколою Івановим розгромили 1, 3, 4 – ту австрійські армії на чолі з Конрадом фон Гецендорфом. Результатом стало захоплення Східної Галичини, Буковини, взяття в оточення фортеці у Перемишлі – РІА (Російською Імператорською Армією). Був взятий Львів (21 серпня (3 вересня) 1914). Австро-угорські війська втратили 300 тисяч солдатів вбитими і пораненими, 100 тисяч потрапили в полон. Російські війська втратили 230 тисяч вбитими і пораненими, 40 тисяч потрапили в полон. На осінь німецькі війська разом із австрійськими планували захопити Царство Польське (центр Варшава). Було проведено три операції: Варшавсько-Івангородську, Лодзінську, Ченстоховсько-Краківську. В кожній із цих операцій, по обидві сторони, втрати сягали сотні тисяч солдатів. Їхнім результатом став цілковитий провал німецької армії в плані захоплення Царства Польського, яке належало Російській імперії. Росія втримала свої позиції у Польщі. Кампанія 1914 року на Східному фронті була за Російською імперією. Вона здобула більше перемог. Проте 1915 рік змінив баланс сил.

1915 рік

1915 рік почався з Карпатської операції (7 січня – 20 квітня 1915 року), де російські війська планували прорвати австрійсько-німецький фронт в Карпатах, перейшовши гірський перевал та увірвавшись у Дунайську рівнину, яка вела до Будапешта і Відня. Керував наступом головнокомандуючий Південно-західним фронтом генерал Микола Іванов. На прорив Карпатського фронту було кинуто 3, 8 (командував Олексій Брусилов), 9-ту армії. Після провалу у Галицькій битві, австрійськими військами залишався командувати Гецендорф. Дана операція виявилася марною, так як ні одна із сторін не вийшла переможцем. Ні австрійці, ні росіяни не прорвали фронт. Проте зазнали колосальних втрат – 1 мільйон воїнів РІА було вбито і поранено, 800 тисяч австрійців та німців було вбито і поранено (доволі багато було обморожених від холоду). Єдиним успіхом для російської армії була здача австрійської Перемишльської фортеці 9 (22) березня 1915-го, після 6-ти місячної блокади. Блокада фортеці у Перемишлі (нині Польща, хоча це українська етнічна територія) стала однією із останніх битв в сучасній історії, коли фортеця відігравала важливу роль в просуванні фронту. Блокада Перемишля почалася, ще під час Галицької битви – 17 вересня 1914 року. Обороною фортеці керував генерал Герман Кусманек. 5-7 жовтня 1914 року, російські війська пробували штурмом взяти фортецю, але нічого вдалося. Надалі фортецю блокувала 11-а армія генерала Андрія Селіванова. Не маючи відповідних сил і засобів, Селіванов просто блокував фортецю, не проводячи, як кажуть «безтолкові» атаки. У свою чергу австрійський генерал Кусманек провів кілька спроб вирватися із оточення, але вони також провалилися. Коли в Перемишлі почали закінчуватися запаси продовольства, плюс до того австрійські війська в Карпатській операції не прорвали російський фронт, Кусманек прийняв рішення капітулювати 23 березня 1915 року. В російський полон потрапило 9 австрійських генералів (у тому числі Кусманек) та 113 тисяч солдатів.

З 2 по 15 травня 1915 року австро-німецькі війська реалізували Горлицький прорив. Їм вдалося прорвати російський фронт вглиб на 40 км і дійти до Стрия і Перемишля (який здався 23 березня). Командував проривом німецький генерал Август фон Макензен. Саме він продовжив наступальну операцію своїх військ, яка для росіян стала «Великим відступом». 3 червня 1915 року був взятий Перемишль, який у березні здався росіянам. 22 червня 1915 року був визволений Лемберг, він же Львів. Станом на 15 липня 1915 року, російські війська відступили на лінію – Івангород (нині Демблін) – Люблін – Холм. 22 липня (4 серпня) німецькі війська форсували Віслу, в цей же день російські війська здали Варшаву та Івангород. 7 (20) серпня РІА здала фортецю Новогеоргіївськ. 22 серпня російські війська здали фортецю Осовець (нині Польща), де відбулася славнозвісна «Атака мертвецов» («Атака Мертвецов: міф чи реальність?» - https://politiko.ua/blogpost155533 ). 26 серпня здали Брест-Литовськ, 2 вересня з боями відступили з Гродно (нині Білорусь). До осені фронт стабілізувався на лінії Рига-Двінськ-Барановичі-Пінськ-Дубно-Тернопіль. В той же час на прибалтійському напрямі – 22 серпня було взято Ковно (нині Каунас, Литва). 14 вересня німці прорвали російський фронт у Білорусі та підійшли до Вілейки і Молодечно (нині Мінська область). Німецькі кавалеристи дійшли впритул до Мінська і перерізали трасу Мінськ-Смоленськ. Але 15-16 вересня 1915-го німецькі війська відкинули до озера Нароч (Мінська область). Кампанія 1915 року стала для РІА провальною, вона покинула Галичину, Західну Волинь (Луцьк), Буковину, Царство Польське (в яке вона уже ніколи не вернулася), Литву, Західну Білорусь. Сотні тисяч солдатів та офіцерів були вбиті, настала дефіцитна криза з боєприпасами, але армія «так-сяк» продовжувала утримувати фронт. Німеччина, яка порахувала, що РІА вже не здатна на наступальні операції, перекидувала свої війська із Сходу на Захід. Німці за 1915 рік втратили 92 тисячі солдатів вбитими, австрійська армія втратила 146 тисяч вбитими.

1916 рік

В 1916 році німці планували розгромити французів, австрійці вивести з війни італійців, щодо Східного фронту явних планів не було. Антанта планувала провести скоординований наступ на німецькі позиції, як на Західному, так і на Східному фронті. Російська імперія перейшла на «військові рельси». Весною-літом 1916 року, за прохання французької сторони, російське керівництво провело наступ в Білорусі, щоб зменшити натиск німців у Вердені, на Західному фронті. Були проведені наступальні операції біля озера Нароч (березень 1916) і міста Барановичі (червень-липень 1916). Але вони успіху не принесли. Німці втримали свої позиції. Проте з 22 травня (4 червня) по 7 (20) вересня 1916 року тривав славнозвісний Брусиловський прорив. Назва походила від прізвища генерала Олексія Брусилова, який командував наступом. Хоча первинна назва наступу – Луцький прорив, так як наступ відбувався на Луцьк. Брусилову протистояв австрійський генерал Гецендорф. Але на цей раз він також програв. Брусиловський прорив став наймасштабнішою наступальною операцією за всю Першу Світову війну. Прорив відбувався на території Волині, Галичини і Буковини. Австрійсько-німецький фронт був прорваний на різних ділянках від 80 до 120 км. РІА захопила частину Західної Волині (Луцьк), але не взяла стратегічне місто Ковель, де на річці Стохід відбулася одна із найбільших кровопролитних битв Східного фронту. Там загинули найвірніші Миколі війська – Імперська Гвардія, яких в 1917-му не вистачило для придушення більшовиків. Було взято значну частину Східної Галичини (без Львова), Буковини. РІА втратила 62 тисячі вбитими, австро-угорська армія втратила 160 тисяч вбитими і раненими, німецька армія 350 тисяч вбитими, раненими і полоненими.

З 24 липня по 8 серпня 1916 року, як частина Брусиловського прориву була битва за Ковель. Наступ на Ковель відбувся після взяття Луцька. Дана битва, ще отримала назву як «битва на Стоході». Річка Стохід, була явним водним барєром на шляху взяття міста Ковель, який мав доволі широке залізничне полотно. Під час цієї битви РІА взяла на Галичині міста Броди, Галич, Станіславів. Але Ковель, який обороняв на Стоході Гецендорф, РІА не вдалося взяти. Було втрачено велику кількість імперських гвардійців, які були елітою РІА і головними оборонцями імператора. Їхнє знекровлення на Стоході, стало однією із причин перемоги більшовиків в Росії під час революційного 1917 року. Так події на волинській річці Стохід стали одними із ключових факторів перемоги Лютневої, а згодом Жовтневої революції у 1917 році. Кампанія 1916 року стала успішною для РІА, вона прорвала австрійський фронт, захопивши значну частину Східної Галичини, Буковини і Західної Волині. Брусиловський прорив – наймасштабніша наступальна операція Першої Світової, яка проходила на території Волині, Галичини та Буковини, високо підняла моральний дух солдатів Російської Імператорської Армії (РІА). Військове керівництво готувалося до майбутнього переходу через Карпати, щоб увірватися на Дунайську рівнину, яка вела до Будапешта і Відня. Австро-угорська армія була на порозі краху. Німці за 1917 рік на Східному фронті втратили 40 тисяч вбитими, австро-угорські війська 52 тисячі вбитими. Тому ці події, посилили бажання австрійців і німців швидше відправити у Росію славнозвісний «Запломбований вагон» Леніна, щоб вивести Російську імперію з війни.

1917 рік

1917 рік для РІА по суті почався із Лютневої революції, коли Петроград охопили повстання робітників, які прагнули «хліба і миру». До них приєдналися солдати, яких мали б відправляти на фронт. Саме вони зіграли ключову роль в постанні, так як більшовики в результаті отримали зброю. В результаті 2 (15) березня 1917 року Микола зрікається влади на користь свого брата Великого князя Михайла Александровича, який наступного дня 3 (16) березня 1917 року, відмовляється від престолу. Виникає Тимчасовий уряд, який спочатку очолив князь Георгій Львов, а згодом його замінив славнозвісний Олександр Керенський. Під час правління Керенського, в РІА виникли «комітети солдатські», які могли оспорювати рішення головнокомандувачів, щодо ведення наступальних операцій. Або як казали в народі, солдатські комітети обговорювали накази і підбурювали інших солдатів до саботажу. Також Керенський узгодив славнозвісний «Кодекс солдатських прав», який прирівняв права військовослужбовців до звичайних громадянських прав. На фоні цих подій і нових вольностей наданих Тимчасовим урядом, армія деморалізовувалася. Багато хто із солдатів відмовлявся йти в атаку, посилаючись на рішення комітетів солдатських, хтось здавався в полон німцям і австрійцям, а хтось користуючись моментом анархії – втікав із фронту додому. Проте Тимчасовий уряд обрав курс на продовження війни «до победного конца». Тому старався переконати солдатів у продовженні війни задля блага Батьківщини. Але суттєво це не діяло на солдатів.

На фоні цього безладу, РІА все ж таки, аж літом реалізувала «Червний наступ». Напрям був обраний на Львів, де наступала 11 і 7-ма армія, і на Калуш, де наступала 8-ма армія. 29 червня 1917 року розпочався наступ, але вже 3 липня він припинився. Війська почали обговорювати накази і мітингувати, відмовляючись йти в наступ. Солдатські комітети, якими здебільшого керували більшовики, або їхні агенти серед солдат, намагалися згідно вказівок німців і австрійців, будь-якою ціною припиняти наступальні операції, підбурюючи інших солдат до бунту. 6 липня 8-ма армія таки відновила наступ і прорвала австрійсько-німецьку оборону. РІА знову зайняла Калуш, Галич і Станіславів (нині Івано-Франківськ). Але не довго свято було на російській вулиці, уже 19 липня австро-німецькі війська прорвали російський фронт. Станом на 28 липня 1917 року, РІА зупинилася на лінії Броди-Збараж-річка Збруч. Червневий наступ прославив генерала Лавра Корнілова, який керував військами у цьому наступі. Після того як на початку вересня 1917 року, а саме 3 вересня німецькі війська захопили Ригу (Латвія), зявилася явна загроза для Петрограда (Петербург). Піднялося питання про евакуацію державних, фінансових та правоохоронних органів в Москву. Лавр Корнілов вирішив особисто виступити проти керівництва Тимчасового уряду. Тому він на Петроград відправив 3-кінний корпус, щоб придушити більшовиків і Тимчасовий уряд. Але війська, які мали б бути відправлені на фронт, і які перейшли на бік більшовиків, під час Лютневого перевороту, стали на захист столиці. В результаті Корнілов був арештований за наказом Керенського. Це був останній шанс, коли можна було ще врятувати Російську імперію і її армію від краху.

25 жовтня (7 листопада) 1917 року відбулася Жовтнева революція. Напередодні, на поїзді в Петроград прибув Ленін і його поплічники (євреї-комуністи). Вони за вказівкою німців, мали остаточно вивести Росію із війни. Тому німці не жаліли власні мільйони марок для реалізації нової революції в Петрограді. Володимир Ульянов, він же Ленін, виконав завдання німців і скинув Тимчасовий уряд, встановивши власну владу. Так 15 грудня 1917 року в Брест-Литовську, більшовицький уряд підписав сепаратний мир із німецьким. А з 22 грудня розпочалися переговори про післявоєнний стан. Кампанія 1917 року стала катастрофічною для РІА, і вона по суті стала останньою за всю її історію. Дві революції (Лютнева і Жовтнева) 1917 року повалили владу Миколи і Тимчасового уряду. Натомість постав більшовицький уряд. Армія на протязі всього 1917-го демократизовувалася, тому через це фактично розпалася ближче до кінця року, як і вся Російська імперія. Більшовики Леніна проголосили «декрет про мир» і почали сепаратні переговори про припинення війни. А німці і австрійці за цей рік, порівняно з попередніми, менше втратили своїх солдатів – 19 тисяч вбитих німців та 20 тисяч вбитих австро-угорських солдатів.

1918 рік

З початком 1918 року, більшовики затягували переговори, Ленін хотів виконати всі бажання німців, Троцький стояв на затягненні перемов, а ліві есери взагалі виступали за продовження війни. Але це підривало репутацію більшовиків серед солдат, так як вона була побудована на обіцянках про мир. У відповідь на затягнення перемовин, 18 лютого 1918 року, німці та австрійці почали наступ по всій лінії фронту, не зустрічаючи по суті ніякого опору. Так 3 березня 1918 року у Брест-Литовську (нині Брест, Білорусь), більшовицький уряд підписав Брестський мирний договір. Згідно якого німецька армія окупувала, крім уже взятої Польщі і Литви – Латвію, Естонію, Фінляндію, Білорусь та Україну, яку вона займала разом із австро-угорською. Ще 1 березня 1918 року, німецькі війська вступили в Київ. На цьому історія про Східний фронт Першої Світової завершується (Брестський мирний договір – 3 березня 1918 року). Але ще був епілог 11 листопада 1918 року, коли після спровокованої єврейським «Союзом Спартака» Листопадової революції в Німеччині, німецький імператор Вільгельм був змушений погодитися на Комп’єнське перемир’я. Згідно даного перемир’я, Німецька імперія капітулювала, евакуйовувала свої війська із Франції та Бельгії, обкладалася репараціями (грошові виплати на користь переможців) та анульовувалися всі її договори під час війни. В тому числі був Брестський мирний договір (3 березня 1918 року). Німеччина була змушена евакуювати свої війська із Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України та Польщі. Ці події по суті розв’язали руки більшовикам Леніна, які в країнах колишніх підданих російському імператору Миколі , розпалювали власні більшовицькі революції через своїх агентів. Тому на Східному фронті Першої Світової війни, офіційних, так і фактичних переможців не було. По офіційним даним, Німецька імперія з 1914 по 1918, втратила на Східному фронті – 800 тисяч вбитих в бою і померлих згодом від поранень. Австро-Угорська імперія втратила – 1 мільйон 150 тисяч вбитих на полі бою і померлих згодом від поранень. Російська імперія втратила – 2 мільйони 254 тисячі вбитих на полі бою і померлих згодом від поранень. Ці цифри явно перевищували ті, що були на Західному фронті.

P.S.

Східний фронт Першої Світової у сучасній світовій історії залишається малодослідженим. Кількість документальних фільмів, не говорячи навіть про художні, доволі мізерна на фоні про Західний фронт. Парадокс Східного фронту полягає в тому, що він так і не отримав офіційних та фактичних переможців. Всі сторони – Німецька, Російська та Австро-Угорська імперія на протязі 1917-1918-го розпалися. Але цей фронт забрав найбільше життів, аніж Західний, Італійський, Балканський та Кавказький фронти. Східний фронт був найдовшим, його лінія простягалася більш чим на тисячу кілометрів. Саме на ньому відбувалися наймасштабніші наступальні операції. Саме на ньому з’явилися славнозвісні «Батальйони смерті», які були частиною Російської Імператорської Армії (РІА). Вони стали прототипом майбутніх радянських штрафних батальйонів. Лише єдина відмінність між ними полягала у тому, що в «батальйон смерті» йшли люди, які хотіли боротися за благо Батьківщини, які були готові в скрутний момент для армії, пожертвувати своїм життям заради прориву ворожого фронту. Це були справжні патріоти своєї імперії та імператора. А радянські штрафбати – це була замануха для зеків із ГУЛАГу, яка пропонувала «списати» свої минулі гріхи, ціною служби на фронті, на передовій. Східний фронт – це була територія для гри стратегів, генералів та офіцерів. Багато хто з них згодом уже в Другій Світовій використовував цей досвід. І по своїй драматичності Східний фронт вигравав в інших фронтів, так як забрав мільйони життів, але переможця так і не залишив. Але правду кажуть, «де є Апокаліпсис - там переможців нема».

Проте «дякуючи» в лапочках більшовикам, які прийшли до влади в Росії, після Жовтневої революції 1917 року, Східний фронт Першої Світової відійшов у тінь та в забуття. Радянська влада всіма силами намагалася забути, приховати і стерти царське та імператорське минуле Росії. Тому все, що нагадувало про минуле, більшовики просто знищували. Так не залишилося, ні пам’ятників, ні монументів, ні кладовищ присвячених воїнам Російської Імператорської Армії (РІА). Ніяких парадів, чи просто поминальних урочистостей, радянські не проводили в честь імперських воїнів. Ніяких фінансових виплат жінкам-вдовам, чиї чоловіки загинули у тій війні, дітям-сиротам, чиї батьки загинули на фронті, батькам, чиї сини віддали своє життя у тому тотальному кровопролитті – радянські не здійснювали. Так само ветерани та інваліди цієї війни, ні нащо не могли розраховувати. Їм радянський уряд, також нічого не виплачував, бо вони ж були учасниками «капіталістіческої вайни». А те що вони стали простими жертвами тих подій, які незалежали від їхньої волі, нікого це не цікавило. Та й про самий спогад про службу в царській армії, під час війни, ветерана могли розстріляти, або вислати в «санаторій» під назвою – Сибір. Тому багато хто, із колишніх царських воїнів боялися десь ляпнути про своє військове минуле, яке могло вплинути на їхню карєру або подальше життя. І після цього радянські і їхні нащадки – необільшовики, хотіли і хочуть, щоб ветеранів Другої Світової, які воювали у Червоній Армії, завжди поважали, платили  пенсії, ставили їм пам’ятники, називали у їхню честь вулиці, проспекти, площі, проводили паради!? Так чому ж вони цього не робили ветеранам Російської Імператорської Армії (РІА), які воювали в роки Першої Світової? Бо ті були імперіалістами-капіталістами? Так само після 1991 року, в так званих капіталістичних демократично-олігархічних країнах СНД, могли нічого не виплачувати і не проводити в честь ветеранів комуністичної Червоної армії. Після 1991 року, постав же новий політичний режим. Але все одно скоро забудуть і про ветеранів Червоної армії, як і вони колись забули про ветеранів Російської Імператорської Армії (РІА). Бумеранг зла завжди повертається туди, звідки його запустили.

Нажаль, нині в Україні з приходом так званої «демократичної» влади після 2014-го року, місцеві євреї, як і їхні діди та прадіди, не поспішають як в цивілізованому Європейському Союзі і США, кожного року – 11 листопада, проводити поминальні заходи у честь загиблих в роки Першої Світової. Хоча в України для цього багато підстав. Війна проходила також на її території та близько 5 мільйонів українців у різних арміях воювали в ній. А відповідь на це є. Більшість місцевих євреїв, як Порошенко, Гройсман, Коломойський, Зеленський, Рабінович ітд., нащадки тих же єврейських більшовиків, які ж знищували пам’ять про Першу Світову. Тому перепоховання рештків воїнів часів Першої Світової та створення військових кладовищ на території Волині, Галичини та Буковини це справа громадських активістів і нащадків тих же солдатів. Захист та збереження пам’яток Першої Світової, як бункери та окопний ландшафт (окопи Першої Світової, які не засипали, та які з часом поросли травою. Такі ще можна знайти на Галичині і Волині), це також справа активістів. Плюс до того, українська історична наука, щодо тематики Першої Світової та України, має сама проявляти інтерес, в плані поширення відомостей про цю війну. Для прикладу американський, канадський, британський, французький, німецький та інші уряди сприяють поширенню та розвитку національної історичної пам’яті, щодо часів Першої Світової. Мені як нащадку учасника Першої Світової, волинського німця (Vladimir Steinmeier), який похоронив свою юність у формі Російської Імператорської Армії та згодом у формі Білогвардійця, залишається пам’ятати про наше минуле і прагнути повалення режиму необільшовиків (нащадків старих більшовиків і радянської номенклатури) в Східній Європі та визволення Росії від цієї погані, яка як і її діди та прадіди, нині знищує все навколо себе.

Коментарі

Люблю нОуку і учОних.
Можна згадати доленосну для всієї Західної цивілізації битву при Марафоні, де зійшлися спартанці і перси,

Афіни розраховували на допомогу Спарти, i звідти дійсно вирушили до Марафону 2000 гоплітів. Проте через релігійну заборону виступати у похід під час місцевого свята, цей загін спізнився (чекали повного місяця) і не взяв участі у бою.
vova stasyuk   10:53
+1

Пане Василь! Мене вразила ваша уважність! Так, то я промахнувся на десять років, і поплутав з боєм при Фермопілах. При Марафоні була у 490 році до н.е., а при Фермопілах в 480 році до н.е. Мій косяк. А ви напевно лише читали тільки вступ. Бо може я там далі десь по тексту також "накосячив". Та й пане Василь я не "учоний", і там ніде не написано, що то наукова стаття. То так "аматорсько-любительська". Чи ви подумали, що я таки "учьоний"?
0

В українській мові є кличний відмінок. Тому - "Пане Василю". "Ви, Ваша" пишеться з великої букви - капслоком таксзать. А щодо - яка різниця - погоджуюсь. Яка різниця де відбувалася битва. Лиш би до неї вела заасфальтована дорога.
vova stasyuk   19:19
0

А ви викладач української мови? У вас же самого є помилки в текстах. Всі правила укр.мови важко вивчити, і весь час їх пам'ятати. " А щодо - яка різниця - погоджуюсь" - Я ТАКОГО НЕ ПИСАВ!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі