Блоги → Перегляд
Мітки УкраїнаКиївНеобільшовизмнеобільшовикинеобільшовизмБільшовизмбільшовикиКомунізмкомунізмкомуністиКонституція УкраїниДемократіяДемократизмдемократіядемократизмЄвропаСШААмерикаПрава людиниправа людинилюдинаКомуністична партіяКомпартіяСРСРРадянський СоюзСССРМоскваКремльНоменклатураноменклатураЛеонід КравчукКравчукрадянська номенклатураВолодимир ЛенінЛенінЛенинРосійська імперіяРосіяОлігархіяолігархіяМихайло ГорбачовГорбачовДикий капіталізмКапіталізмкапіталізмПетро СимоненкоСимоненкоЮрій БойкоБойкоВадим РабіновичРабіновичЛеонід КучмаКучмаВіктор ЮщенкоЮщенкоВіктор ЯнуковичЯнуковичКПРСКПУВ'ячеслав ЧорновілЧорновілНаціональний банк УкраїниНацбанк УкраїниВадим ГетьманІван ПлющПлющПартія регіонівРинат АхметовАхметовПетро ПорошенкоПорошенкоВальцманЄвреїєвреїЖидижидиRoshenРошенКримДонбасАТОВолодимир ПутінПутінПутинВолодимир ЗеленськийЗеленський95 КварталВіталій КличкоКличкоІгор КоломойськийКоломойськийЛевко Лук'яненкоВіктор МедведчукМедведчукКДБКГБЮлія ТимошенкоТимошенкоЮрій ЛуценкоЛуценкоОлександр МорозКомуністична партія УкраїниМикола АзаровАзаровСергій ЛьовочкінЛьовочкінВолодимир ГройсманГройсманАрсеній ЯценюкЯценюкВолодимир ЛитвинЛитвинСергій ТігіпкоТігіпкоПавло ЛазаренкоЛазаренкоВолодимир РибакРибакОлександр ТурчиновТурчиновОлександр ОнищенкоОнищенкоОлег ТягнибокТягнибокМихайло ДобкінДобкінГеннадій КернесКернесСуркісІгор СуркісГригорій СуркісСуркісиВерховна РадаВРУЕдуард ХодосХодосЄврейський фашизмєврейський фашизмІзраїльЄрусалимНАТОЄвропейський СоюзЄСелітаМасонствомасонимасонствонарод

«Необільшовизм та необільшовики: як головне нещастя сучасної України»

Субота, 23:57, 11.12.21

Рейтинг
59 0
Переглядів
1562

0
0
У цій статті згадуються

 

«Необільшовизм та необільшовики: як головне нещастя сучасної України»

Уже 30 років як постала демократична Україна, керівництво якої проголосило демократичні цінності своїм пріоритетом. Через пять років була проголошена демократична Конституція України, але вона і українське законодавство мали явний спадковий слід від Конституції УРСР 1978 року. Перші роки незалежності українська влада намагалася будувати в Україні демократичне суспільство. На папері права людини ставали найвищою цінністю. Україна та Київ поступово інтегрувалися у європейську демократичну спільноту. Київ ратифікував ряд правових документів, які були повязані з міжнародним демократичним правом. Також Україна вступала у ряд західноєвропейських міжнародних організацій. Але Україна все одно зберігала своє радянське минуле. Хоч панівна ідеологія на папері змінилася, але люди лишилися тими ж. Багато колишніх «ярих» комуністів та членів Комуністичної партії СРСР просто «перефарбувалися». З 1991 року вони стали переконаними «демократами». Яскравим прикладом є перший президент України – Леонід Кравчук, який до 91-го був комуністом, а після, став відчайдушним демократом. Практично вся новостворена українська політична еліта була колишньою радянською номенклатурою, або нею були їхні батьки. Номенклатурою в СРСР були керівники та члени комуністичної партії, адміністрації, керівники, заступники та дрібні керівники (керівники відділів) підприємств, заводів, фабрик, фінансових установ (банків), магазинів, ринків, складів ітд. На відмінну від іншого простого робочого класу, вони мали більші зарплати, більше житло, оплачені відпустки, автомобілі, позачергове право на певні субсидії, мали доступ до дефіцитного товару. Більшовики (комуністи) Леніна знищуючи колишні класи Російської імперії, і взагалі класову нерівність в суспільстві, у своєму Радянському Союзі створили нові класи і нову класову нерівність. Хоча суть була та сама - радянська номенклатура просто замінила імперських дворян. Як кажуть – «за що боролися, на те і напоролися!».

Так от колишні члени цієї радянської номенклатури та діти чиї батьки були у її складі, з 1991 року вкорінилися у новий демократичний режим. Тобто вони «перефарбувалися». У Незалежній Україні, вони стали, ще багатішими. Багато хто з них став олігархом, і завдяки своїм фінансам, утримував власні політсили. Така формула – «оліхарх-партія-виборці», породила новий режим в Україні – олігархізм, який весь час прикривається словом «демократизм». Якщо поглянути на теперішніх українських олігархів, президентів, прем’єр-міністрів, депутатів Верховної ради, то більша половина з них мають зв’язок з радянською номенклатурою. І саме вони нині в Україні є представниками необільшовизму, який прослідковується у їхній діяльності. Термін «необільшовизм» є навіть в тлумачному словнику з української мови, і він нам про нього говорить таке: «НЕОБІЛЬШОВИ́ЗМ – це відроджений і пристосований до сучасних політичних умов більшовизм (політичний напрям, базований на теорії й практиці російських більшовиків початку XX ст.)». Суть сучасного необільшовизму, як і колись класичного більшовизму-комунізму – це грабувати та тероризувати народ. Це систематичне порушення прав людини, перекручування розуміння рівності та справедливості в суспільстві, і вічні обіцянки про добробут населення. Попередники необільшовиків – більшовики (радянські комуністи), комунізм так і не побудували. Хоча Михайло Горбачов (останній вождь і президент СРСР) у свої часи правління (1985-1991) казав, що «комунізм побудують до 2000 року». Побудували! Але вийшов «дикий капіталізм». Теперішні необільшовики з падінням СРСР у 91-му, і до сьогоднішнього дня, лише ниють як колись було добре в СРСР, поширюють ностальгію, проте звертаючи увагу на їхнє майнове становище, ніякого комунізму будувати вони уже не хочуть. Навіть лідер забороненої комуністичної партії України – Петро Симоненко, уже давно повністю «капіталізувався» (майновий стан як у буржуя). Нині головними та головне відкритими необільшовиками є опозиціонери як Бойко та Рабінович.

Всі інші необільшовики перефарбувалися у демократів, але методи більшовизму залишилися у їхніх головах. Для того щоб конкретизувати хто є і був необільшовиком, я хотів би почати із президентів. Перші чотири президенти України: Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Віктор Янукович у свій час були членами КПРС. Але найголовнішим комуністом із них був Кравчук, який з 1958 по 1991 рік був член комуністичної партії. з 1980 до 1988 року — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. Тобто Кравчук був «ярим комуністом», так як працював у відділі агітації. Так у червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи. У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ. У 1988—1990 роках — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ. У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі. Тут виявляється, що Кравчук був противником українських борців за державність України! У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл (справжній символ Української Державності) зібрав 23,27 % голосів. У 1991–1994 роках — Президент України.

Так сталося, що перший президент України був переконаним комуністом і борцем з українським національним рухом. Але в 1991 році, пан Кравчук «перефарбувався», і став типу «демократом». Його наступник Леонід Кучма (1994-2005) також мав звязок з радянською номенклатурою. У 1961 році познайомився і одружився з Людмилою Тумановою (Талалаєва), прийомною дочкою головного технолога «Південного машинобудівного заводу», а в майбутньому головного інженера Головного технічного управління Міністерства загального машинобудування СРСР Геннадія Туманова. Була за національністю удмурткою. Одруження допомогло Кучмі зробити стрімку кар'єру на «Південмаші». Віктор Ющенко (третій президент України 2005-2010) був спочатку банкіром, а згодом у часи незалежної України став політиком. Банківська справа в Ющенка чудово виходила. І він єдиний президент України, який справді, суттєво покращив економіку. Він очолював Національний банк України (1993-1999). Відомий український фінансист Вадим Гетьман та Голова Верховної  Ради Іван Плющ висунули його на цю посаду. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу «Global Finance», Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу. За участю Ющенка — Кабмін та Нацбанк у 1998 році успішно запобігли «фінансовій кризі», яка охопила сусідню Росію — так званий «дефолт 1998 року». Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні ліквідовано бюджетну заборгованість по зарплаті, пенсіях та стипендіях.

Віктор Янукович – четвертий президент України (2010-2014). Єдиний поки президент в історії України із судимістю. До 1976 року був звичайним автоелектриком і механіком. З 1976 по 1987 – директор автобази. Після у різних структурах був на посадах заступника, і генерального директора. Біографія батька, Федора Володимировича, офіційно не публікувалася, однак у січні 2010 року народний депутат від фракції БЮТ Володимир Яворівський заявив журналістам, що ним було оприлюднено секретні документи НКВС СРСР, згідно з якими батька було переселено з села Януки Вітебської області БРСР на Донбас на виправні роботи, у зв'язку зі звинуваченням у співпраці з німецькими окупантами в роки Другої світової війни. Сам Янукович був двічі судимий (15 грудня 1967 року та 8 червня 1970 року) — просидів у в'язниці за кримінальні злочини, загалом три з половиною роки. 1978 року судимості начебто було знято, проте подальші розслідування виявили, що зняття судимостей підроблене. Але це йому не завадило вступити до лав КПРС у 1980 році. Становлення Віктора Януковича як регіонального лідера відбулося в середині 90-х років. До цього моменту в Донецькій області вже оформилось одне з найсильніших фінансових угрупувань України. Вважається, що Віктор Янукович зробив чималий внесок до його створення. Саме його називали одним з авторів схеми «вугілля-кокс-метал»: шахти в Україні отримували державні дотації. Кокс, що вироблявся з вугілля, що теж дотувалось, дозволяв різко понизити собівартість металу. Об'єднання в одних руках всього виробничого ланцюжка від видобутку вугілля до експорту металопродукції дозволяло виводити за кордон державні дотації у вигляді прибутку за експортований метал і відшкодованого ПДВ. Саме тоді, вважається, виник тандем Віктора Януковича і Рината Ахметова. Янукович також був прем’єр-міністром.

Петро Порошенко – п’ятий президент (2014-2019). Один із засновників проросійської Партії регіонів. Батько - Олексій Порошенко (інша та популярна версія справжнього прізвища – Вальцман) був головним інженером Болградського районного об'єднання сільгосптехніки. Був директором Бендерського дослідницького експериментально-ремонтного заводу (м. Бендери, Молдова). 9 листопада 1985 Олексій Порошенко (батько Петра Порошенка) був затриманий міським відділом внутрішніх справ Бендер за розкрадання матеріальних цінностей в особливо великих розмірах, санкція на його арешт була видана 2 грудня 1985. Наступні півроку досудового слідства Олексій Порошенко просидів у слідчому ізоляторі міста Бендери (нині Молдова). 20 липня 1986 Олексій Порошенко був засуджений вироком колегії з кримінальних справ Верховного Суду Молдавської РСР за статтями 155-1, 123 ч.2, 220 ч.2, 227 ч.1 Кримінального кодексу МРСР до 5 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії загального режиму, конфіскацією майна і позбавленням права займати керівні посади строком на 5 років (кримінальна справа № 2-121/86). Судимість Олексія Порошенка була скасована достроково актом амністії згідно ст. 1 п. «б» Указу Президії Верховної Ради СРСР від 18 червня 1987 (на свободу він вийшов 21 серпня 1987).

Але до успіху Порошенка привела його дружина – Марина Переведенцева – дочка Анатолія Переведенцева, який у свій час був заступником міністра охорони здоров'я УРСР та радником Посла СРСР в Монголії (1985—1988). Саме тесть дав поштовх до відкриття бізнесу Петра Порошенка (в тому числі до відкриття компанії «Roshen»). Цікавий факт про «Рошен» - у квітні 2016 року (і це під час президенства Порошенка, і під час війни на Донбасі) липецька фабрика «Рошен» заплатила більше 8 млн доларів податків у казну Російської Федерації. Порошенко «патріот» своєї країни! Які ще там домовленості і торговельні відносини з Путіним!? Його віддані порохоботи кричать, що він патріот України, так хай задумаються над тим, що за ті сплачені податки його компанією, могли купляти зброю, якою ж вбивали українських воїнів! А Путін символічно міг таке зробити.

Володимир Зеленський шостий президент України (2019-нині). Як і його попередник має єврейське походження і бізнес в Росії. Батько Олександр Зеленський — доктор технічних наук, професор, завкафедри інформатики та інформаційних технологій Криворізького економічного інституту, мати Римма працювала інженером. Багато оглядачів дорікають Зеленському за зневажливе ставлення до української мови, зокрема, коли він насміхався з української мови на концертах «Кварталу 95». На початку російської війни проти України, у березні 2014 року Зеленський на каналі 1+1 заявив, що «якщо на сході та в Криму люди хочуть говорити російською — відчепіться, залиште їх. Дайте їм законні підстави говорити російською». Як зазначають журналісти часопису «Український тиждень», Зеленський зробив цю заяву саме тоді, коли російська пропаганда масово поширювала фейки про «заборону» новою владою після Революції гідності розмовляти російською мовою в Україні. Критики закидають Володимиру Зеленському поширення принизливих стереотипів та жартів, неприйнятних з позиції українського громадянина та патріота. У листопаді 2012 року, у День вшанування жертв голодоморів, телеканал Інтер транслював розважальну телепередачу 95-го Кварталу, в якій актори глузували («сеньйор Голодомор») з 3-го Президента України Віктора Ющенка та його зусиль щодо вшанування Голодомору. Виступ Зеленського в латвійській Юрмалі під час фестивалю перед переважаючою російською публікою з пародійним номером на чинного на той час президента Петра Порошенка, експрезидента Віктора Януковича та мера Києва Віталія Кличка викликав критику в Україні. У ньому він назвав Україну «жебраком», а також «актрисою німецького фільму для дорослих», яка «готова прийняти будь-яку кількість з будь-якого боку», «що таке Україна та чому у неї варто викидати гроші», згодом зазначивши, що йдеться про владу, а не країну загалом.

2010 року майже всі акції «Кварталу» викупила офшорна компанія Art Fox Studios. Зеленському лишилась символічна одна сота відсотка. Інформацію спершу розмістили на офіційному сайті студії, а згодом прибрали. За кілька днів до Нового року, і власне заяви Зеленського про майбутнє президентство, в реєстрі Мін'юсту змінилися кінцеві власники «Кварталу». Замість кіпріота з Нікосії ними знову стали Зеленський та брати Шефіри, які заснували студію, а також Тімур Міндіч — довірена особа бізнесмена Ігоря Коломойського. Згідно з розслідуванням програми «Схеми», попри заяву Зеленського про закриття свого бізнесу в Росії 2014 року, він має через посередників три російські компанії, які займаються виробництвом кіно та відеофільмів і телевізійних програм в Росії: «Вайсберг Пікчерс», «Платинумфільм» і «Грін Філмс». Зеленський згодом заявив про вихід зі складу кіпрської компанії «Green Family LTD», якій належить російська кінокомпанія «Грін Філмс».

Як показує історія, всі президенти України, були і є пов’язаними з колишньою радянською номенклатурою. Кравчук, Кучма, Ющенко і Янукович, ще при СРСР були в рядах КПРС. Кравчук був пропагандистом, Кучма працював в ракетній сфері (був помічником головного конструктора на космодромі «Байконур» у Казахстані), Ющенко почав банківську кар’єру, а Янукович після ув’язнення став директором автобази. Кучма і Порошенко зробили свою карєру завдяки батькам своїх дружин. Янукович завдяки криміналу. В Зеленського, як і у Порошенка батько був євреєм, але у чинного президента, при СРСР він був науковцем. Самі президенти є яскравим прикладом зв’язку з колишньою радянською номенклатурою і теперішнім необільшовизмом. Також для прикладу я б хотів відмітити інших впливових та відомих політиків часів Незалежної України. Бо серед міністрів і депутатів, доволі багато було і є колишніх представників номенклатури, або ними були їхні батьки. Звичайно я не буду згадувати всіх політиків починаючи з 1991 року, а просто пройдуся по визначних особах. Так відомий політик минулого як Левко Лукяненко до переродження своєї свідомості (в національно-демократичний бік) був членом КПРС та штатним пропагандистом. Але після робочого візиту у Радехівський район Львівської області (сам був родом з Чернігівщини) зазнав переродження ідеологічних поглядів.

Доволі цікава біографія у кума Володимира ПутінаВіктора Медведчука. Його батько, як і Януковича, під час Другої Світової війни співпрацював з німецькою окупаційною владою. Під час навчання на другому курсі юридичного факультету Київського держуніверситету став командиром комсомольського оперативного загону добровільної народної дружини Ленінського райкому комсомолу столиці УРСР. 8 листопада 1973 року під час чергування побив разом з і ще двома членами оперативного загону неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака. 25 квітня 1974 року за вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В. В. Медведчук, І. Д. Яковенко та С. В. Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу УРСР до 2 років позбавлення, за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду. 6 червня 1974 року постановою судової колегії з кримінальних справ Київського міського суду під головуванням судді Сапронова вирок Ленінського народного суду було скасовано, справу повернуто на додаткове розслідування. Згодом перекваліфіковано в статтю 166 ч. ІІ (Перевищення влади або службових повноважень), за якою передбачено значно менше покарання. І, виходячи з позитивних характеристик та участі у підрозділах міліції, добровільних народних дружинах, притягнення до кримінальної відповідальності вважалося недоцільним. Від середини 1970 років Медведчук співробітник КДБ СРСР.

Юлія Тимошенко є культовою персоною в українській політиці, яка вічно бореться за президентство. Кар’єру вона зробила завдяки чоловіку, а точніше завдяки його батьку (її батько був - Грігян Володимир Абрамович – ім’я і так про все говорить). 1988 року, на початку розвитку кооперативів, разом з чоловіком відкрила пункт відеопрокату. Допомогу у цій справі надав свекор Геннадій Тимошенко, котрий був тоді головою Кіровського райвиконкому Дніпропетровська. З 1989 року — комерційний директор молодіжного центру «Термінал». За статутом, ця структура також займалася відеопрокатом і розташовувалася у літньому кінотеатрі парку імені Шевченка (Дніпро). Первинний капітал, зароблений у «Терміналі», дозволив створити ще один бізнес — торгівлю нафтопродуктами через Російську товарно-сировинну біржу (РТСБ). З 1991 року — комерційний, а згодом — генеральний директор СП Корпорація «Український бензин» (СП КУБ). У період з 1992 до 1994 року КУБ стала монополістом у постачанні нафтопродуктів для сільського господарства Дніпропетровської області. Постачання здійснювалось за бартерною схемою, що дозволяло отримувати сільгосппродукцію за низькими цінами. З 1997 року була депутатом. Найвище досягнення в політиці – премєр-міністр України (2005 та 2007-2010).

Юрій Луценко – колишній Генеральний прокурор України (2016-2019). Батько — Луценко Віталій Іванович (1937—1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України, секретар ЦК КПУ, заступник голови асоціації «Рівнеагробуд». Олександр Мороз – теж легенда української політики. В радянські часи був заступником завідувача сільськогосподарського відділу Київського обкому КПУ. У 1983—1989 рр. — секретар Київської облпрофради, перший секретар РК КПУ. Від 1989 року — завідувач аграрного відділу обкому КПУ. У 1990 році обраний народним депутатом України. Увійшов до комісії з питань АПК та групи «Аграрники». Став лідером комуністичної більшості (так звана «Група 239»). Після заборони КПУ був одним із ініціаторів створення Соціалістичної партії України і очолив її. У березні 1994 року знову обраний народним депутатом, у травні того ж року — головою Верховної Ради України. Також багаторазово балотувався на вибори президента України, але безуспішно. Петро Симоненко – найголовніший колишній комуніст України. В радянські часи був секретарем обласних і міських органів КПРС. Був членом КПРС. В часи Незалежної України очолював КПУ (Комуністична партія України - 1993-2015) до її заборони у 2015 році. Нині в Росії. Микола Азаров – колишній прем’єр-міністр України (2010-2014). Справжнє прізвище – Пахло, його батько був естонцем (Пахло Яан Робертович), а мати росіянкою, народився на Калузі (Росія). Із середини 80-х років був заступником директора та директором Українського науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи.

Вадим Рабінович – український єврей. Нині керівник партії «Опозиційна платформа — За життя». 20 січня 1980 року був арештований за звинуваченням у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Після 9 місяців слідства звільнений в результаті особистого втручання Генерального прокурора СРСР Романа Руденка. З кінця 1980 року до початку 1982 року керував підпільними цехами з виготовлення кришталевого посуду, календарів і дерев'яних дверей. На початку 1982 року знов арештований за звинуваченням у розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах, ст. 86 КК УРСР. За власним визнанням, перебуваючи під арештом, понад рік успішно симулював божевілля. 10 лютого 1984 року засуджений Харківським обласним судом до 14 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі суворого режиму з конфіскацією майна і забороною займатися професійною діяльністю протягом 5 років. Ув'язнення відбував неподалік від Харкова. Під час ув'язнення Рабіновича завербував КДБ як інформатора на прізвисько «Жолудь». Згідно з визнанням самого Рабіновича, він лише симулював «освєдомітєльство», після чого представники КДБ дали йому підписати документ «Про припинення співпраці», хоча про існування таких документів немає ніяких доказів. Згідно з книгою Ротта, Рабіновича звільнили з колонії 20 липня 1991 року. У книзі «Олігарх» також є різночитання, що дає підстави датувати звільнення з ув'язнення 1990 роком. У 1999 році став громадянином Ізраїлю.

Сергій Льовочкін - екс-голова Адміністрації Президента України (Віктор Янукович). Власник українського проросійського телеканалу «Інтер». Народився в сім'ї генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Володимир Гройсман – колишній прем’єр-міністр України (2016-2019). Український єврей. Батько — Борис Ісакович Гройсман (нар. 1946), у радянський час був майстром на Вінницькому радіоламповому заводі, з 1990 року — підприємець. Депутат Вінницької міськради трьох скликань (2002—2006, 2010—2015 і з 2015). Мати — Жанна Ізраїлівна (1950—2000 р.), вчителька. Хоч батьки були типу звичайними людьми, але після закінчення школи у серпні 1994 року призначений комерційним директором приватного малого підприємства «ОКО», а з листопада 1994 року — комерційним директором батьківського підприємства, вінницького ринку «Юність». Арсеній Яценюк – колишній прем’єр-міністр України (2014-2016). Батько — Яценюк Петро Іванович, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, заступник декана. На цьому ж факультеті викладав історію і його двоюрідний брат — Тадей Яценюк. Мати — Марія Григорівна Бакай, викладачка французької мови факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Тому й не дивно, що Яценюк закінчив саме цей університет. Володимир Литвин – колишній голова Адміністрації Президента Кучми (1999—2002), голова Верховної Ради у 2002 — 2006 роках та з 9 грудня 2008 року до 6 грудня 2012 року. У 1986—1989 роках — начальник Управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. З січня 1989 по вересень 1991 року — відповідальний працівник ЦК Компартії України: лектор, консультант, помічник секретаря ЦК Компартії України.

Сергій Тігіпко – колишній народний депутат та заступник Голови Партії регіонів. З 1987 — завідувач відділу пропаганди та агітації Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ. 2-й секретар Дніпропетровського міського комітету ЛКСМУ. Завідувач відділу пропаганди та агітації Кіровського районного комітету КПУ міста Дніпропетровська. З грудня 1987–1989 — секретар із пропаганди та агітації Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. З вересня 1989 — 1-й секретар Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ. Член ЦК КПУ у червні 1990 — серпні 1991 р. На початку 1990-х познайомився з Леонідом Кучмою, який тоді був директором заводу «Південмаш» (Дніпропетровськ). З жовтня 1991 — заступник голови правління банку «Дніпро». З березня 1992 р. — голова правління Приватбанку (Дніпропетровськ). Навколо банку сформувалася фінансово-промислова група «Приват», що володіє значними активами в металургійній і нафтовій галузях, ЗМІ. З листопада 1994 року — в період впровадження гривні — позаштатний консультант президента Леоніда Кучми з питань грошової політики. Павло Лазаренко – колишній премєр-міністр (1996-1997). А з 1979 до 1983 роки — головою правління колгоспу (обраний у 26-річному віці). На початку 1984 року Лазаренка призначено начальником управління сільського господарства Царичанського райвиконкому. У лютому 1990 року обраний головою ради агропромислового комплексу Дніпропетровської області. У серпні 1991 року обраний першим заступником голови виконкому Дніпропетровської обласної ради. Окрім того його було призначено начальником обласного управління сільського господарства. У березні 1992 року президент Леонід Кравчук призначив Лазаренка представником Президента України в Дніпропетровській області.

Володимир Рибак – колишній голова Верховної Ради України (2012–2014). При СРСР працював на посаді головного інженера, заступника начальника планово-виробничого відділу, голови Київської райради і райвиконкому міста Донецька. Олександр Турчинов – колишній голова Верховної Ради України (2014) та секретар РНБО (2014-2019). 1987—1990 роки — секретар райкому комсомолу, потім завідувач відділу агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. Олександр Онищенко (Олександр Раджабович Кадиров) – колишній депутат від регіоналів. Батько Раджаб Кадиров був високопосадовим офіцером МВС СРСР, пізніше — заступником міністра внутрішніх справ Узбекистану. Олег Тягнибок – лідер української націоналістичної партії Свобода. По-матері походить з роду священників Цегельських (Цегельські – це поляки). Його батько – Ярослав Тягнибок був майстром спорту СРСР (легка атлетика), кандидатом медичних наук, лікарем збірної СРСР з боксу. В 1982–1989 — Олег Тягнибок був членом комсомолу.

На цьому я буду завершувати з прикладами необільшовиків в сучасній Україні. Хоча я  не всіх вказав, але старався вказати головних, культових, легендарних та просто теперішніх популярних постатей української політики. Майже два з половиною роки тому, я написав і опублікував на «політіко» статтю під назвою «Сходняк решил або клани – масони» ( https://politiko.ua/blogpost154512 ). У цій статті зазначено про кримінальні клани України, та їхній територіальний поділ (Київські, Дніпровські, Одеські, Харківські, Донецькі). Серед імен учасників фігурує багато теперішніх «українських» політиків та бізнесменів. В лапочках «українських» я не дарма зазначив, бо по національному походженню вони були більш євреями як Добкін, Кернес, Гройсман, Коломойський, Рабінович, брати Суркіси, Порошенко, і татарами як Ахметов та Онищенко (Кадиров).

P.S.

Необільшовизм – це головний спадок України від Радянського Союзу. Це політична ідеологія сучасних українських політиків, яка базується на методах правління комуністичної партії, паралельно прикриваючись словом «демократизм». Політична еліта, як і колись комуністична партія, нині «грабує» народ. В часи СРСР грабуючи народ, партійна еліта це називала «будівництвом комунізму». У теперішні часи, правляча еліта також «грабує» народ, але це називає «впровадження демократичних цінностей» у суспільство. Чому я весь час пишу «грабують»? Бо якщо у Західній Європі та в США, середньостатистичному громадянину рівень економіки дозволяє жити, а не виживати, то в Україні нині, як і в СРСР, народ потерпає від вічної економічної кризи. В СРСР вона проявлялася у дефіциті товарів, а нині у дефіциті грошей, хоча товарів безліч, аби купляли. Більшовицька філософія життя живе досі. Влада забирає всі активи собі, а народ якось «перебється». В часи СРСР, номенклатура як кажуть «жирувала», бо вона мала доступ до дефіцитних товарів, мала більшу зарплату, більше субсидій ітд. Нині олігархія, яка водночас і є нашою владою, теж «жирує». Просто на Заході, просте населення має кращу економічну ситуацію і більше можливостей, хоча у них також є ті ж самі олігархи, масони та правляча еліта.

Необільшовизм проявлявся і проявляється у діяльності українських політиків. Якщо поглянути на біографії українських політиків, більша половина з них має зв’язок із радянською номенклатурою. Вони, або їхні батьки були членами КПРС, очолювали адміністративні посади, або були на прибуткових посадах. Приклад, який я навів із всіма президентами України та провідними політиками це яскраво демонструє. Серед них, або серед їхніх родичів, як кажуть, «із свічкою в день не знайдеш» якогось простого працівника, як будівельника, прибиральника чи вантажника. Справа не в тому, що серед них були лише високо розвинені люди, а просто значну роль грало місце у суспільстві. Яскравим прикладом є той же четвертий президент України, який із судимістю і яскраво вираженою дегенеративністю дійшов до такої посади. Але йому це вдалося завдяки звязкам у кримінальних колах. Кучмі та Порошенку допомогли батьки їхніх дружин, які займали впливові посади у радянських державних органах. Батько Порошенка мав навіть судимість, щодо розкрадання радянського майна. А це свідчить, що він не був із великих інтелектуалів. Просто вони (Кучма та Порошенко) вдало одружилися. Їхній необільшовизм проявлявся у антиукраїнських поглядах, які були властиві практично всім президентам України, та більшості правлячої еліти. Нічому дивуватися, що нині першого президента України – Леоніда Кравчука звинувачують у лояльній політиці до Москви. Сам Кравчук до 91-го року був «ярим комуністом» та пропагандистом. Він виступав проти українського національного руху наприкінці 80-х років. Але після проголошення Незалежності, він різко став, як би сказали його колишні однопартійці – «буржуазним націоналістом». Кравчук став щирим «патріотом» України. Кучма також має лояльне відношення до Москви, але й не дивно, бо у них разом були промиті мізки радянською пропагандою, і теорією про «адін народ».

Порошенко мені особисто нагадує Кравчука. Схожа ситуація. Порошенко був одним із засновників проросійської Партії регіонів. Під час війни на Донбасі, його компанія «Рошен» у Росії працювала і сплачувала в її казну мільйони доларів, коли у той час гинули українські воїни. Тому не дивно, що його молодший синочок в Лондоні, під час виступу російського діджея пригав на сцені у футболці «Russia». І йому не пять років було, тому мав усвідомлювати, що всюди багато камер та практично всі знають чий він син. Як кажуть – це його стійка громадська думка і відношення до України, президентом якої був його батько. Але єврейське походження Порошенка дано йому на те, щоб він робив гроші навіть через кров і по суті через державну зраду. Натомість Порошенко не втомлювався і не втомлюється із себе вдавати «українського патріота», і «принципового борця» з Москвою. Зеленський, його ж одноплемінник, вдало продовжує нині цю політику, коли йде війна на українському Донбасі з російськими найманцями (хоча там уже російські солдати), а в Росії у нього працюють його ж компанії. Зеленський теж, як і Порошенко вдає із себе «українського патріота». І ці «українські патріоти» мають проросійські позиції, і про це говорить їхнє минуле. І від цього їхнього необільшовизму та його філософії життя (грабувати та вбивати) страждають етнічні українці. Одні гинуть на Донбасі від ворожих куль, коли їхні президенти поза всіма проводять переговори і мають торгівельні відносини з ворогом, а інші виїжджають з країни на заробітки, щоб потім якось жити у своїй країні, а не виживати. Враховуючи ті факти, що останні два президенти України мають єврейське походження, а у Верховній Раді України, більше депутатів - євреїв, аніж українців, то задумуєшся про жидобільшовизм, який уже панував в СРСР при євреях - Леніні, Троцькому, Зінов’євому, Каменєву, та інших, які знищували місцеве неєврейське населення, або перетворювали його життя в пекло.

І тут я хочу процитувати одного єврея, який уже в далекому 2004 році, висловився про чисельну єврейську присутність у ВРУ і їхній вплив на Україну. Цей єврей на той момент був письменником і звали його Едуард Ходос. Він зазначав: «У Верховній Раді України євреїв більше, ніж в ізраїльському кнесеті». Ходос розповів громадськості, що за останнім переписом населення в Україні євреями визнали себе 103,4 тис. громадян. За єврейською статистикою, їх 90 тисяч у 47- мільйонному населенні України. А у Верховній Раді пропорція зашкалює: понад 40% народних депутатів — євреї. В інших країнах євреїв також багато, однак в інших країнах люди живуть по-людськи. Чому подібна ситуація не вимальовується в Україні? Єврейський письменник так прояснював цю ситуацію: «В інших країнах єврейський капітал домінує за межами національної політики. В Україні ж єврейський капітал перетворився на саму національну політику. А це вже — все...». Євреї створили Федеральний резерв США, який завалив доларами увесь світ, євреї керують всесвітнім інформаційно-медійним простором. Тому ця братія, упевнений був Ходос, ніколи не допустить, щоб в Україні в політичному вимірі перемогли національно-демократичні сили. Ходос застерігав: «Єврейський фашизм страшний тим, що він — незримий, як чорнобильська радіація». Але як і радіацію, цей фашизм можна виміряти, знаючи велику кількість фактажу. А після виміру з ним треба боротися. Боротися, щоб Україна не була перетворена на другу історичну прабатьківщину «синів Ізраїлевих». Подібна доктрина, як запевняв Ходос, уже розробляється. На базі того, що колись на наших землях жили хозари, які сповідували іудаїзм. Саме тому іудо-нацистські сектанти, говорив Ходос, святим для себе місцем вважають місто Любавичі, розташоване на зіткненні кордонів Росії, України та Білорусії — в самому епіцентрі слов’янського світу. Тому єврейські олігархи України й зацікавлені в тому, щоб наші громадяни отримували менші зарплати та пенсії. Щоб вони виїжджали з України в інші країни й поголовно вимирали на своїй рідній землі. Це робиться для того, щоб у перспективі з’явився «Північний Ієрусалим» — на теоретично обґрунтованій доктрині другої «землі обітованої». Щоб він був таким же штучним, як і сама держава Ізраїль, — у чому абсолютно не сумнівався Ходос.

Ці слова Ходос написав у 2004 році, коли Ющенко протистояв Януковичу на президентських виборах. І пройшло 17 років з того моменту, а його слова доречні донині. Він також зазначав, що Ющенко – це справжній патріот України, але який не потрібний місцевим євреям, так як буде роздувати українську націонал-демократію. Та й справді, він єдиний із шести президентів, якому вдалося уникнути якихось трагічних наслідків для України. А не як Кравчук і Кучма, які здали ядерну зброю України (один запустив процес, а інший завершив), і не як Янукович, який привів країну до анексії Криму і війни на Донбасі, і не як Порошенко із Зеленським, які мають свій бізнес у Росії, коли в той час російські найманці обстрілюють позиції українських воїнів на Донбасі. Саме при Ющенку було взято курс на українізацію, на героїзацію воїнів УПА та діячів ОУН, на вступ у НАТО і Європейський Союз. Але і він був «лялькою» міжнародних євреїв, як нині Порошенко і Зеленський. Етнічним українцям потрібно на своїй землі встановити Націократію – режим панування корінної нації у своїй державі. Боротися за владу на своїй землі. Прагнути досягнення первинної демократії (Стародавньої Греції), де головна ідея полягала у тому, щоб народ (громадяни) мав право брати пряму без посередників участь в обговоренні державних та національних питань, і в обранні шляху їхнього вирішення. Бо лише так можна буде подолати свавілля політичної еліти, яка нині через так званих «представників народу» – депутатів, робить те, що їй заманеться. Лише так остаточно буде розгромлений необільшовизм!

Коментарі

mart mart 00:36
+4
дякую за матеріал.я приблизно так і думав, але без фактів.

я думаю що все таки більшим нещастям є сам народ, який так і не вийшов ще з рабства.

читають і сидять тихо.переважно.

москалі більш активні , ті що прийшли тут побрехати.
Вовчику, так хто в родині Порошенків був гебреєм? Можна детальне дослідження на цю тему? Нарід прагне і вимагає. Інакше, буде опубліковано інсайдерську інформацію, що справжнє прізвище Стасюка - Пистун.
vova stasyuk   15:20
+1

В цій статті я писав про необільшовиків і колишніх членів радянської номенклатури, а не про вашого любого пороха. Та й зразу видно, що ви порохобот! Вам плювати, що порох був засновником проросійської партії регіонів, його батько мав проблеми із законом через розкрадання державного майна, свій бізнес зробив завдяки батькові своєї дружини, сам порох під час свого президентства мав у Росії бізнес і сплачував податки в казну Путіна, вів з ним переговори, і це все коли відбувалися бойові дії на Донбасі, вас як порохобота не цікавить державна зрада вашого пороха, вас цікавить, чи хтось має завірену довідку з державного архіву, щодо наявності у батька пороха єврейського прізвища Вальцман!
-3

Навіщо ж так. Батько батька Пророшенка мав прізвище Порошенко, національність - українець, що завірено державною довідкою. Звідки в його сина прізвище Вальцман? Як, в дівоцтві Григоренко, могла передати Вальцману своє прізвище Порошенко? Чому псевдопатріот повторює московські брехні? Чому постійно бреше як москаль? А може...?
vova stasyuk   19:39
+1

Державною довідкою у мене було завірено українське прізвище Стасюк, але як відкрили в Німеччині архіви на списки фольксдойче (особи німецької національності), які проживали на Волині, я офіційно отримав з Берліну підтвердження, що мій прадід по-батькові був волинським німцем і офіцером Вермахту. І знайшлися там дані на мого діда, якого дитиною в 1944-му році забрала українська родина Стасюків, коли німецькі колонії розгромили совєти (батько діда загинув на фронті, а матір совєти розстріляли). І що пане Василь? По українському паспорту я був Стасюком, а от після дослідження і перевірок Бундесархівом, я зміг отримати право на отримання німецького паспорту за національним походженням та право на повернення свого генетичного німецького прізвища. Тому Вальцман міг би легко стати Порошенком.

Я повторюю московські брехні!? То може я тоже видумав, що у Порошенка у Ліпецьку, його головна компанія в Росії, і вона сплачувала податки у казну Путіна, коли гинули українські воїни на Донбасі? Може їх вбивали зі зброї, яка була куплена за податки, які платив порох. Може я також видумав, що Порошенко один із засновників проросійської партії регіонів!?
-3

Ні в жодному разі. Від московської маріонетки не потрібно щось придумувати. Їй необхідно повторювати брехливі тези московської пропаганди.
vova stasyuk   20:09
+2

Василь ви би, як я в 14-му поїхали би добровольцем в АТО, попали б в "Азов", повоювали із сєпарами, а вони би по вас постріляли зі зброї купленої за податки, які компанія Рошен платила. Ох би ви усвідомили на всю свою голову патріотизм пороха! Подивилися на хлопців, яким ноги і руки повідривало, і яким потім активісти гроші збирали на протези, а ті у воєнкоматах і військових частинах, поробили собі документи учасників бойових дій. А вони потім вам би сказали - ти пішов добровільно служити, ти був у добробаті, твої проблєми! Хочеш отримати статус учасника, так заплати за нього долярів шисот. І всім по.уй , що ти служив добровольцем! А порох з екранів кричить, що треба дати відсіч ворогу, коли у нього його ж солдати - вороги! Які самі мають збирати собі гроші на протезування, лікування, і ще в кінці доплати за посвідчення! І тут ти переконуєшся, що порох, то є єврей Вальцман, який з війни зробив бізнес! Василь - ти порохобот і жидобот недобитий, візьми на пару Леусенко і Антоняка, та поїдьте на Донбас! Послужіть за Пороха! За того зрадника, який зрадив власну ж армію у 14-му. І ще! Наших жертв у 14-му могло бути менше, якби порох дав би дозвіл авіації нанести удар по сєпарам. А ми тільки два чи три рази бачили, як вони пролітали над нашими головами, і усьо! І про ганебні мінські домовленості ти порохобот недобитий не забувай, твій же порох їх підписував, і визнав існування ДНР та ЛНР. Ха-ха! Патріот!
0

Амен.
-2

Повний набір. Дєдиваєвалі. І поуй, що дєди, нарівні з москалями нищили, насамперед, свідомих українців. Саміваєвалі. Це нам дає індульгенцію на непогрішимість. Вова Поросюк воєвалі. Кинувся до москалів зі словами: "Я свой!". Сємьон Насіння Грішин ваєвалі. Посилав хлопців на смерть. Служив вірно москалям під егідою Садопомочі. Теж герой. Гадя Савченко ваєвала. Заманила в пастку хлопців, які загинули ні за що. Тепер - героїня. І де німецька дисципліна в нащадка німецьких кольоністів? Наразі спостерігаємо повну жидівську анархію.
vova stasyuk   10:04
+1

Якщо ж ви такий розумний та патріот, ну так укладіть контракт на три роки і поїдьте на Донбас, послужіть за пороха! З його часів там практично нічого не змінилося. Його рабський контракт на три роки і досі діє. Вас спишуть, лише тільки якщо здохните, або вам ногу чи руку відірве. А після, на протезування і лікування збирайте гроші, бо порох, що тоді, то тим більше зараз нічого не дає. Зєлєнь також нічого не дає, але він же лялька пороха і коломойського. Не вірите мені, так попитайте в інших атошників, хай вам розкажуть, як порох "дбав" про своїх воїнів. Якби не волонтери, то армії було б дуже важко. Саме волонтери витягнули нашу армію в 14-му, а не ваш драний порох. Я вам кажу - берете з собою Леусенка і Антоняка, і на Донбас, за Пороха!!!
0

Die Fahne hoch!
vova stasyuk   18:55
+1

Якщо ви хочите піснею Хорста Весселя натякнути на мої погляди, то я не ображуся. А цим ви ще раз підтверджуєте, що ви жид, який з "угла" кричить хто фашист, хто бандіт, а коли "шухєр", то "в біга". У 14-му на Донбас поїхало багато націоналістів, а згодом наш батальйон "Азов" назвали "нацистами". Тільки ті "нацисти" обороняли Україну, щоб ця держава існувала. А такі жиди як ви, "хвіст піджали", і лише з "угла" нявкають. А знаєте, що саме цікаве пане Василь, що на політіко ви єдиний хто зєлєнь називає "найвеличнішим". Тому не дарма я назвав вас жидоботом, бо ви за пороха і за зєлєнь.
0

Die reihen fest geschlossen,
vova stasyuk   11:17
0

Die Fahne hoch! Die Reihen fest geschlossen!
SA marschiert mit mutig-festem Schritt.
Kam'raden, die Rotfront und Reaktion erschossen,
Marschier'n im Geist in uns'ren Reihen mit.
Die Straße frei den braunen Bataillonen.
Die Straße frei dem Sturmabteilungsmann!
Es schau'n aufs Hakenkreuz voll Hoffnung schon Millionen.
Der Tag für Freiheit und für Brot bricht an!
Zum letzten Mal wird nun Appell geblasen!
Zum Kampfen steh'n wir alle schon bereit!
Bald flattern Hitlerfahnen über Barrikaden.
Die Knechtschaft dauert nur noch kurze Zeit!
Die Fahne hoch! Die Reihen fest geschlossen!
SA marschiert mit ruhig-festem Schritt.
Kameraden, die Rotfront und Reaktion erschossen,
Marschieren im Geist in unseren Reihen mit!
vova stasyuk   11:18
0

ЛЕГШЕ!!!
0

Auf der Heide blüht ein kleines Blümelein
vova stasyuk   12:18
0

А ви поціновувач німецьких пісень часів Другої Світової? Я знаю, де моя Батьківщина, а ваша, то "земля обітована"!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі