Блоги → Перегляд
Мітки ПолітикаполітикаЛюдиналюдинасенс життясенс буттялюдствоісторіяФілософіяфілософіярелігіяХристиянствоБібліяЗаповітЄвреїєвреїюдеїМусульманствоІсламДжихадБуддизмязичництвоРимська імперіяРимСтародавня ГреціяГреціяІталіяМала АзіяАпенніниКолізейгладіаторигладіаторські боїКостянтин ВеликийВізантіяКонстантинопольКоранІсламізмІсламізаціяЄвропаАмерикаІсламська ДержаваІДІЛЄрусалимІзраїльПапа РимськийХрестові походиіндульгенціїСередньовіччяАнтичністьМартін ЛютерАристотельЕпікурСтоїцизмАртур ШопенгауерШопенгауерЕкзистенціалізмАльбер КамюЖан-Поль СартрМартін ГайдеггерКарл ЯсперсСерен К'єркегорСемен ФранкТрансгуманізмтрансгуманізмСправедливістьсоціумсуспільствоСпартаспартанціСРСРРадянський СоюзбільшовикиКомунізмДемократіякомунізмдемократіяБільшовизмбільшовизмРосійська імперіяАнархізманархістисвободаСпортспортОлімпійські ігриФутболфутболYouTubeInstagramFacebookTikTokсоціальні мережіІнтернетінтернеткіномузикаІнтелектРозумінтелектрозумСтародавній ЄгипетПісня АрфістаАтеїзматеїзмЗахідна ЄвропаСвята ЗемляБлизький СхідІнакодумствоінакодумствонаукаінженеріяНаукаБуттябуттякультураНовітня добасоціальна справедливістьДемократизмдемократизмдемократичний режимФрідріх НіцшеНіцшеЕлітаелітаМасонствомасонствоМасонимасониінопланетні цивілізаціїінопланетяниКосмоскосмосРоботроботроботиШтучний інтелектштучний інтелект

«Сенс життя: політичний зміст»

Середа, 23:35, 22.12.21

Рейтинг
47 0
Переглядів
1635

0
0
У цій статті згадуються

 

«Сенс життя: політичний зміст»

Кожна свідома людина за своє життя неодноразово задумувалася над сенсом свого існування. За всю історію людства, ні одна людина так і не отримала чіткої відповіді стосовно сенсу її буття. Хоча над цим питанням, як кажуть «ламали голови», ще із стародавніх часів і до сьогодні. За всю нашу людську історію було створено безліч гіпотез про сенс людського буття, всіма мудрилами та філософами, всіх часів та народів. Спочатку це хотіли пояснити з релігійної точки, і сенсом людського буття хотіли подати - служіння богам і принесення їм жертвоприношень. Але релігію використовували для маніпуляцій свідомістю населення, яке наївно вірило жрецям, які по-своєму творили теорію про богів і призначення людей на цій землі. Яскравим прикладом є Старий Заповіт, єврейсько-християнської Біблії. Де віра в Бога подається однією із головних цілей людини. А щоб пояснити всі муки та трагедії людини на землі, єврейсько-християнські богослови вказали, що страждання – це шлях до раю. І щоб люди відверто не бігали за багатством, зазначили, що багатим важко буде потрапити у рай. І відповідно пропагували ідею благодійництва, тобто давати гроші нужденним. Хоча кожна релігія по-своєму зазначала про сенс буття людини. Для прикладу в Ісламі (Мусульманство) – це служіння Богу, здійснення Джихаду (священна війна проти невірних), та й створення єдиної ісламської держави на планеті. Буддизм зазначає людським сенсом існування - припинення страждань (у Християнстві навпаки), звільнення від пристрастей, відмова від матеріальних цінностей. Сенс життя буддиста – досягнення Нірвани, побачивши просвітлення, повідавши правильне розуміння життя. І як в християн, смерть – це перехід в інше життя (в Біблії – це рай або пекло). Релігія первинно використовувалася для пояснення людського буття. Тому багато правителів відверто її використовували у війнах проти ворогів, мовляв, що крім посягання на нашу землю і багатства, вони посягають на нашу релігію. Правителя: царя, князя, короля, імператора, часто подавали намісником Бога на землі. Зазвичай це робили колишні язичники, але з часом і християни. Для прикладу, в Британії досі у її гімні присутні слова - «Боже, бережи королеву». Це пряме язичницьке подання правителя богом, або його головним намісником на землі. Тому саме влада у компанії з релігією, ще із стародавніх часів визначали наш сенс буття.

Християнство активно використовувалося першими християнами для досягнення політичних цілей («Для політики не має меж або Християнство це –  суцільна політика» - https://politiko.ua/blogpost154576 ). В першу чергу для підриву цілісності Римської імперії. Дана релігія проголошувала віру в єдиного живого бога, померти за якого було ледь не прирівняно до головної місії життя. По суті як в мусульман. Юдеї, тобто євреї, поширюючи цю віру серед жителів імперії, особливо в Греції, Малій Азії (теперішня Туреччина) та на Апеннінах (теперішня Італія), навіювали на противагу римському пантеону богів (багатобожжя) свого єдиного живого бога. А так як більшість населення імперії це були раби, бідняки та поневолені народи, то з допомогою віри в єдиного бога, плюс до того, якому не потрібно було приносити жертви, вони дестабілізували ситуацію. Сенсом буття людини, вони проголошували віру у бога, служіння йому, та дотримання його заповідей. А померти за християнського бога на піску Колізею, від меча гладіатора, або від зубів і кігтів якогось дикого звіра, вважалося мученицькою смертю, а єврейські богослови у такому випадку обіцяли – місце у раю. Саме на всіх аренах амфітеатрів Римської імперії, під час виступів гладіаторів, перед публікою (де зазвичай була знать та багаті громадяни) страчували перших християн. І все таки євреї здобули перемогу, бо Костянтин Великий став першим римським імператором-християнином, який християнською вірою хотів об’єднати всі поневолені народи імперії у боротьбі з варварами. Також здійснився задум єврейських богословів - імперія таки розкололася на дві частини – Західну і Східну (яка згодом стала Візантійською імперією з центром у Константинополі). А в 476 році під навалою тих же варварів, остаточно впала Західна частина Римської імперії, а Східна стала називатися Візантією («Готи vs Слов’яни або Чому клімат знищив Римську імперію» - https://politiko.ua/blogpost155642 ).

Та ж сама ситуація була у мусульман. Релігія, яку створили звичайні люди, і якою користувалися правителі, визначала сенс буття практично для всіх арабів, які стали мусульманами починаючи із 7 століття нашої ери («Ісламізм» - https://politiko.ua/blogpost158375 ). Їхня священна книга - Коран, сенсом буття проголошувала службу богу, дотримання заповідей святого письма, і звичайно здійснення Джихаду – священної війни проти невірних («Ісламізація Заходу» - https://politiko.ua/blogpost158394 ). У свою чергу Джихад пропонує для мусульманина два варіанти – перший, невірний приймає його віру, а другий, у разі відмови, цілковите фізичне знищення невірного. Джихад передбачає підкорення всіх земель невірних і встановлення на них верховенства Ісламу («Ісламська Держава» - https://politiko.ua/blogpost158414 ). Нині це роблять з Європою, мусульмани тихо здійснюють окупацію, а демократи типу цього не бачать, як і загрози для існування власного режиму. Тобто сенс буття у мусульман, передбачає лише Коран, і встановлює для них одну велику мету – створення на планеті єдиної Ісламської Держави. Для цього мусульмани повинні до смерті вести боротьбу з невірними. Їхні смертники (мусульмани), які здійснюють масові теракти на Заході (Європа та Америка) є для цього яскравим прикладом. Проте правителі ІДІЛ (Ісламська Держава) через релігійний фанатизм простих мусульман, насправді намагаються здобути повноцінну владу на всій планеті та отримати безперешкодний доступ до її ресурсів.

Пік використання владою релігії припав якраз на Хрестові походи, яких було девять. Мусульмани захопивши Єрусалим, землю невірних, водночас посягнули на головну християнську святиню. Папа Римський у свій час закликав європейські християнські держави здійснити похід для звільнення Єрусалиму та Гробу Господнього (Гробу Христа). На основі боротьби мусульман і християн за контроль над Єрусалимом, відбувалися по суті всі наступні походи. Папа Римський, також вдався до схожої політики як у мусульман. Він заявив, що визволення Святої Землі, це головна місія християн. Тому він закликав простих селян теперішньої Франції, Німеччини, Італії та інших сучасних європейських країн, покидати свої домівки та землі залишаючи їх на користь церкви. Натомість церква обіцяла їм місце у раю. Так як більшість із них вмирали, ще у дорозі до Святої Землі. А під час бою гинули інші, так як були простими селянами, а не воїнами. Папський Рим зробив на цих походах, як нині кажуть - бізнес. Також слід не забувати про його продаж індульгенцій – перепусток у рай, де церква мала колосальні доходи. Єврейське Християнство, по своїй структурі було подібне до Ісламу, воно теж людям диктувало як жити, і ставило перед ними цілі, які і були їхнім сенсом буття. В християн часів темного Середньовіччя, це було служіння богу, церкві (купівля індульгенцій та участь в походах) і дотримання заповідей («Християнство – це шлях не до спасіння, а шлях в небуття» - https://politiko.ua/blogpost155625 ).

Нині релігія також має важливе значення в утвердженні сенсу буття сучасної людини. Особливо у мусульман. Християнство після бунту німецького богослова Мартіна Лютера у 1517 році проти папського Риму, стало втрачати свої тотальні позиції в суспільстві. Завдяки Лютеру, європейська наука вийшла з тіні, і змогла відкрито про себе заявити. Розум почав перемагати над дурними єврейсько-християнськими переконаннями, забобонами, віруваннями («Біблія – оплот єврейського нацизму та расизму» - https://politiko.ua/blogpost158292 ). І саме на протязі 17-19 століття, європейське суспільство активно почало цікавитися античним минулим. Не лише наукою, винаходами та культурою, а й філософією. Саме античні грецькі і римські філософи, доволі часто задавалися вічним та важливим питанням для людини – питанням сенсу буття, відкидаючи будь-які релігійні переконання і вірування. Думка античних філософів про сенс буття в деякому розумінні співзвучна із Буддизмом. Для прикладу я зазначу погляди Аристотеля. Аристотель, наприклад, вважав, що метою всіх людських вчинків є щастя, яке полягає у здійсненні сутності людини. Для людини, суть якої — душа, щастя полягає в мисленні і пізнанні. Духовна робота, таким чином, має перевагу над фізичною. Наукова діяльність та заняття мистецтвом — це так звані діаноетичні чесноти, які досягаються через підпорядкування пристрастей розуму.

Епікур та його послідовники проголошували метою людського життя отримання задоволення (гедонізм), яке розуміється не тільки як чуттєва насолода, а й як порятунок від фізичного болю, душевного неспокою, страждань, страху смерті. Ідеал — життя в «затишному місці», в тісному колі друзів, неучасть у державному житті, віддалене споглядання. Самі Боги, за Епікуром, — блаженні істоти, що не втручаються у справи земного світу. Кініки (Антисфен, Діоген Синопський) — представники однієї із сократичних шкіл грецької філософії — вважали кінцевою метою прагнень людини доброчесність (щастя). За їх вченням, доброчесність полягає в умінні задовольнятися малим і уникати зла. Це вміння робить людину незалежною. Людина повинна стати незалежною від зовнішнього непостійного і непідвладного цьому світу, і прагнути до внутрішнього спокою. У той же час, незалежність людини, до якої кініки закликали, означала крайній індивідуалізм, заперечення культури, мистецтва, сім'ї, держави, майна, науки і громадських встановлень. Згідно з вченням стоїків (Стоїцизм - вчення однієї із античних філософських шкіл - "Стоя"), метою людських прагнень має бути моральність, неможлива без правдивого пізнання. Душа людини безсмертна, а чеснота складається в житті людини у згоді з природою і світовим розумом (логосом). Життєвий ідеал стоїків — незворушність і спокій по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дратівливих факторів. Я ще раз повторюся, але своїми поглядами на сенс людського буття, античні філософи були подібними до поглядів Буддизму – пізнання себе, пошук гармонії і спокою, звільнення себе від спокус та прагнення досягнути щастя.

В 19 столітті багато хто серед європейського суспільства дійшов до думки, що людина не може стати щасливою, робити все так як вона хоче, а її життя залежить від чиєїсь волі та подій. Під чиєюсь волею розуміли еліту, масонів та політиків, які і творили події, які вносили суттєві корективи в життя простих людей. Так німецький філософ того ж 19 століття Артур Шопенгауер, визначив життя людини як прояв світової волі: «людям здається, що вони вчиняють за власним бажанням, але насправді ними рухає чужа воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь — людей, які кинуті нею на свавілля випадково складних обставин». За Шопенгауером, «життя — це пекло, в якому дурень женеться за насолодами і приходить до розчарування, а мудрець, навпаки, намагається уникати бід через самообмеження — мудра людина усвідомлює неминучість лиха, а тому вгамовує свої пристрасті і обмежує свої бажання». Життя людини, за Шопенгауером, — це постійна боротьба зі смертю, невпинне страждання, причому всі зусилля звільнитися від страждань призводять лише до того, що одне страждання замінюється іншим, тоді як задоволення основних життєвих потреб обертається тільки пересиченням і нудьгою.

У 20 столітті європейське та загалом західне суспільство знову змінило думку. Якщо Шопенгауер в 19 столітті зазначав, що людина «жертва» обставин, то в наступному столітті, дійшли до думки, що людина може впливати на свою долю. І цю позицію відобразив Екзистенціалізм або «філософія існування» (франц. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії 20 століття, що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Проблемі вибору сенсу життя, зокрема, присвячені роботи філософів-екзистенціалістів 20 століття — Альбера Камю («Міф про Сізіфа»), Жан-Поль Сартра («Нудота»), Мартіна Хайдеггера («Розмова на дорозі»), Карла Ясперса («Сенс і призначення історії»). Данський філософ 19 століття Серен К'єркегор стверджував, що життя сповнене абсурду і людина повинна створювати свої власні цінності в байдужому світі. На думку філософа Мартіна Гайдеггера, люди були «вкинуті» в існування. Екзистенціалісти розглядали стан «вкинутості» в існування (existence) до і в контексті будь-яких інших концепцій чи ідей, якими люди володіють, або визначень самих себе, які вони створюють. Говорячи про сенс людського життя і смерті, Жан-Поль Сартр писав: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем… Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково… Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо».

Але я особисто не погоджуюся з думкою екзистенціалістів, бо свобода дій людини залежить від того, що відбувається навколо неї. І в цьому був правий німець Шопенгауер, який зазначав, що життя людини це як прояв світової волі: «людям здається, що вони вчиняють за власним бажанням, але насправді ними рухає чужа воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь — людей, які кинуті нею на свавілля випадково складних обставин». Те ж 20 століття цю позицію підтвердило у вигляді двох світових війн та Холодної війни. В 1914 році, Європа процвітала, її наука, промисловість, економіка, культура розвивалися, люди шукали себе у цьому різноманітному суспільстві, але масони, під виглядом політиків розпочали кровопролитну війну, яка за чотири роки у Європі забрала 10 мільйонів життів. Ціле покоління, як кажуть «пішло на той світ», у молодому віці. Тому постає питання, «а що вони могли вплинути на власну долю, якщо за них все вирішили масони?», «чи їх хтось за щось питав?». І теперішній світ показує, що хід нашого життя безпосередньо залежить від політиків-масонів, як наприклад запущений у листопаді 2019-го в Китаї коронавірус, ціль якого була – зменшити населення планети. Доволі цікаву позицію про сенс людського буття виразив російський філософ кінця 19 та початку 20 століття, а саме Семен Франк: «сенс — це всеосяжне єднання людства, також служіння якійсь одній великій справі, одній спільній меті котра єднає загалом усіх. Тобто мета життя людини нести суспільне добро, разом виводити світ на новий рівень, іншими словами зробити рай на землі, а не навпаки — пекло, але на превеликий жаль людській сутності більш притаманно вибирати легший шлях, тому що кожен з нас певною мірою є егоїстом» - зазначав Франк.

Якщо виходити з того, що європейське суспільство, американське та пд-сх Азії весь час прагне розвиватися у своїх технологіях, замінити себе роботами у важкій роботі, щоб полегшити собі життя, то ця фраза Франка є доречною («Людина та робот: відчути себе Творцем та створити подібного собі» - https://politiko.ua/blogpost156447 ). Людство, а точніше її інтелектуально розвинені індивіди весь час намагаються покращити своє життя, щоб досягнути раю на землі. Але через амбіції політиків-масонів – це неможливо. От трансгуманізм висуває гіпотезу, що людина повинна шукати поліпшення людської раси як цілого. Але він йде далі гуманізму, підкреслюючи, що людина також повинна активно вдосконалювати тіло, використовуючи технології, для того щоб подолати всі біологічні обмеження (смертність, фізичні вади та інше). Спочатку це означало, що людина повинна стати кіборгом, але з появою біоінженерії відкриваються інші варіанти розвитку. Таким чином, основна мета трансгуманізму — це розвиток людини у так звану «постлюдину», спадкоємця людини розумної (Homo sapiens). Також, трансгуманізм це міжнародний інтелектуальний та культурний рух на підтримку використання науки і технологій для вдосконалення людських розумових та фізичних можливостей. Рух розглядає аспекти людського існування як інвалідність, страждання, хвороби, старіння та недобровільна смерть, необов'язковими та небажаними. Трансгуманісти покладаються на біотехнології та інші передові технології для розв'язання таких проблем. А в ідеалі — скасувати старіння і смерть людини, дати їй право самій вирішувати, коли вмирати і чи вмирати взагалі.

Соціальна справедливість як головний збудник ідей про сенс буття

Соціальна справедливість відігравала і відіграє ключову роль у формуванні поглядів на сенс буття. В більшості випадків, питанням про сенс буття задаються особи, яким чогось не вистачає, а саме влади (самоствердження в соціумі), грошей, чи певного майна. Вони зазвичай задаються питанням – чому я бідний, і чому в когось стільки грошей, що хоч «жопою їж»? Ті хто мають забезпечене життя, ті менше задаються такими філософськими питаннями, а просто живуть у своє задоволення (наприклад «золота молодь»). Так як фінансова еліта є меншістю, тому більшість – простолюдини, невдоволені тим, що вони мають маленьке житло, маленькі доходи, мають дешеве авто, або взагалі його не мають, і просто пересуваються пішком або громадським транспортом, харчуються по суті «відходами» (дешеві продукти), замість ефективних таблеток вживають якийсь звичайний порошок, вдягаються і взуваються у тряпки низької якості, яких вистачає на один-два сезони. Також це стосується самореалізації, бо елітному легше досягнути задуманих цілей, коли є відповідні фінанси та зв’язки. А простолюдині потрібно пройти, як кажуть «кола пекла», аби досягнути певних висот. Дивлячись на політичну еліту, як українську так і міжнародну, то в цьому переконуєшся, бо у більшості, хтось з батьків, уже десь та колись займав високе становище у суспільстві.

Першими соціальну рівність хотіли досягнути античні спартанці. Вони створили власне окреме суспільство від всіх інших грецьких міст-держав, де всі його членами були воїни та їхні дружини, які мали лише родити нових синів та дочок Спарти. Господарською діяльністю та торгівлею займалися лише їхні раби. Практично всі спартанські воїни були у рівних правах та мали рівне матеріальне становище. Але їхній устрій зазнав краху від ринкових економічних відносин, як і згодом все їхнє державотворення. Наступними в прагненні суспільної рівності були соціалісти та комуністи (на протязі 19 і 20 століття). Вони теж хотіли всіх людей зрівняти не лише за правами, а й за майновим становищем. Але до практики дійшли лише радянські комуністи. І у них нічого не вийшло, бо знищивши імперський класовий порядок (Російської імперії), натомість вони створили власний, де елітою стала номенклатура. Анархісти теж у їхній час намагалися подолати соціальну несправедливість у вигляді головної ідеї – відсутності влади людини над людиною. Проте це стало утопією, бо за несправедливу поведінку одного індивіда до іншого (вбивство чи грабіж), не можна було покарати злочинця, так як «влади людини над людиною» не може бути в принципі. І утопією теж стало прагнення до свободи, так як свобода – це коли людина може вчиняти будь-які дії, які вона захоче (в правовому суспільстві – це дії, які дозволені лише законодавством), але це можливо лише на безлюдному острові, бо наявність хоча б ще однієї людини, призведе до конфлікту інтересів. А практика показує, що людина опинившись самою на острові – дичавіє та прагне повернутися в те обмежене суспільство, де панують закони, обовязки, обмеження, рекомендації та певні порядки («Глобалізм, інтернаціоналізм, космополітизм та анархізм на шляху до світової мультикультурної імперії та глобального суспільства» - https://politiko.ua/blogpost156785 ).

Нині прапороносцем соціальної справедливості є демократія. І вона нам стверджує, що справедливість – це коли всі індивіди мають рівні права та можливості. Але ця демократична «справедливість» лише на папері. Натомість ми бачимо гостру несправедливість у відношенні корисності індивіда у суспільстві. Я веду до того, що при демократії несправедливо оцінюють виконану роботу індивідом. Також неправильно поставлені пріоритети суспільства. Наприклад прості робітники як будівельники, які будують різноманітні будівлі, якими люди будуть користуватися довгі десятиліття, мають мізерну зарплату у порівнянні із спортсменами, особливо з футболістами, баскетболістами, боксерами, тенісистами, гольфістами. Футболіст чия кар’єра короткочасна, своєю грою ніякої суспільної користі не приносить. По-друге він не завжди забиває голи і показує красиву гру, як і вся його команда. Але він (маються на увазі футболісти елітних ліг) має багатомільйонні контракти, за нього можуть відвалити 100 лямів (мільйонів) доларів, якщо не більше. Проте він може і не стати бомбардиром, володарем якоїсь персональної нагороди чи допомогти команді виграти трофей. А його контракт передбачає зарплату у десятки або сотні тисяч доларів в місяць, незважаючи навіть на поразки. Постає питання – яка суспільна користь від нього? Чому він за жахливу гру може отримати велику зарплату, а якійсь будівельники, які зводять будинки на довгострокову основу, мають мізерні копійки? Тими будівлями ми користуватимемося довгі десятиліття, а гру футболіста, його трофеї, і його самого забудуть.

Футболіста памятають лише ті вболівальники які бачили його гру. Хто зараз з молоді пам’ятає як грав у 90-х Лотар Маттеус, Жан-П’єр Папен, Марко ван Бастен, Роберто Баджо, Денніс Бергкамп, Паоло Мальдіні, Христо Стоїчков, Ерік Кантона, Юрген Клінсманн, Маттіас Заммер, Алан Ширер, Девід Бекхем, Тьєррі Анрі, Зінедін Зідан, Луїш Фігу, Роналдо (бразильський). Так само можна навести приклад акторів та співаків, вони заробляють мільйони, коли медики та науковці заробляють в рази менше, хоча від них суспільної користі більше. Я не сперечаюся, що спорт, музика і кіно є невід’ємною частиною життя сучасної людини, яка займає значну частину її дозвілля. Але представники цих сфер мають заробляти набагато менше, бо їхня діяльність особливо не приносить ніякої значної суспільної користі. Навіть гладіатори у часи Римської імперії не заробляли таких статків, як теперішні актори, спортсмени та співаки. Хоча у них завжди був смертельний ризик, так як гладіаторські бої були популярними через свої сутички на смерть. Та й античні олімпійці (учасники Античних Олімпійських ігор) не мали таких статків, як сучасні атлети. Вони отримували статки і славу лише через перемогу на Олімпійських іграх, а за поразку їх чекала народна ганьба у своєму місті. Саме в такому становищі теперішня соціальна несправедливість, коли наприклад дехто за дурні відео в YouTube, Instagram, Facebook чи TikTok, має тисячі доларів, а хтось працює на будівництві чи на підприємстві за сотні «тугриків» в день. І такі речі змушують багатьох задуматися про своє життя і взагалі про сенс свого існування. Їх збиває з пантелику така соціальна несправедливість, коли працюючи на заводі, підприємстві, чи на будівництві, людина приносить хоч якусь суспільну користь, але має мізерну «копійчану» зарплату, а хтось граючи у футбол, співаючи «галіму попсу», знімаючи непотріб у соц мережах, має кілька, десятки, сотні тисяч доларів в місяць. І в цьому безпосередньо винна політика, яка розставила саме такі пріоритети в суспільстві.

P.S.

Сенс буття людини є доволі дискусійним питанням, над яким уже «ламають голови» не одну тисячу років. Перші люди через свій примітивний інтелект ніколи не задавалися цим питанням, вони як звірі просто існували. З появою релігії – віри у вищі сили (небо, місяць, зірки, сонце, грім, блискавка, дощ, вітер, сніг, мороз ітд) людина створила у своїй свідомості богів – істот подібних до людей, але які мали надзвичайну і верховну силу над земними людьми. І що саме вони будучи десь там на небі, гніваючись на людей посилали їм голод, посуху, зливи, урагани, хвороби ітд. А коли були милосердні до людей, то давали їм сонце, врожай, спокій. Саме на вірі у вищі сили, формувалося перше розуміння людини про її сенс буття. Головну роль у цьому зіграли жреці, які приносили жертви богам, щоб вони дали людям врожай і гарну погоду (без всяких природніх катаклізмів). Саме вони переконували людей у тому, що людина має служити богам, щоб вони були милостиві до неї, бо саме таким чином людина могла б задовольнити всі свої потреби у вигляді великого врожаю (ситості), миру (уникнення конфліктів із сусідніми племенами), затишку (наявності житла) та спокою природи (відсутність катаклізмів). Тобто сенсом існування стародавньої людини було служіння богам, щоб отримати добробут. Лише з появою писемності та перших державних формувань, інтелект людини перейшов на новий рівень. Стародавній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Стародавня Греція, Фінікія це яскраво демонструють. Люди почали створювати винаходи для поліпшення власного життя, зародилася наука, інженерія, медицина. І на фоні цих здобутків стародавньої людини зародилася філософія, а з нею постало питання сенсу людського існування.

Перший твір про сенс буття був створений у Стародавньому Єгипті. І він нам відображає перший момент зародження думки про сенс існування людини. Вперше була відкинута думка про віру у богів, а натомість з’явилася думка, що релігія – це обман фараонів (політика) і жреців (релігія). І цей витвір називався - «Пісня Арфіста», яка датується приблизно 2100 роком до нашої ери. Даний твір (точніше фрагменти тексту) доносив до людей думку, що немає життя після смерті, що там після гибелі небуття, і ніхто «з того світу» не вертається, і не забрав з собою все те, що мав на землі (у даному випадку малося на увазі, що піраміди у яких були поховані фараони, то їхнє майно, яке нібито мало піти з ними на «той світ», залишилося на місці), тому слід максимально любити земне життя та насолоджуватися ним. Також була порада, щоб людина керувалася серцем, мозком, жила як царі, примножувала задоволення, і не оплакувала тих, хто помер, бо вони вже ніколи не повернуться. Нажаль історія не знає імя автора цих слів, які були написані понад 4 тисячі років тому! Дані слова невідомого древнього єгиптянина нам показують, що уже в ті часи деякі люди вважали сенсом людського буття – досягнення задоволення від життя. Ця позиція співзвучна із головними ідеями Буддизму. Також до такої позиції згодом дійшли філософи Стародавньої Греції, які створювали навіть власні окремі школи, де виношували гіпотези (припущення) про сенс людського існування. Вони також як цей древній єгиптянин відкидали релігію, і доходили до висновку, що сенс буття – це пізнання себе, природи, досягнення задоволення та щастя (як в Буддизмі). Уже тоді (в стародавні часи) було поодиноке розуміння того, що релігія тісно пов’язана з політикою, і остання її використовує у своїх цілях, щоб маніпулювати свідомістю людей.

З появою Християнства, формула «влада-церква» набувала широкого розповсюдження. Костянтин Великий, перший імператор-християнин, використовував Християнство для того, аби обєднати поневолені народи Римом – однією релігією, щоб протистояти варварам на Сході. Але в нього і його наступників нічого не вдалося, і імперія впала, як це спочатку задумували євреї (юдеї), які хотіли своєю вірою у Христа (Християнство) дестабілізувати ситуацію в тій ж імперії та отримати незалежність. Згодом єврейське Християнство заполонило всю Європу і її нові держави та народи. В Західній Європі папський Рим (у якому знаходилася резиденція голови церкви – Папи Римського), щоб збагатити свою казну, почав продавати вірянам індульгенції – «перепустки у рай», що суперечило приписам Біблії, яка зазначала, що у рай християнин потрапить через щире каяття та добрі справи. Також великою «аферою» папського Риму стали Хрестові походи (їх було девять) на Єрусалим, щоб його звільнити з рук мусульман. Всі хто були на посаді Папи Римського, закликали християн брати участь в звільненні Святої Землі. Особливо під час перших походів, коли активно залучали селян, яким обіцяли «прощення всіх гріхів» та «місце у раю», якщо вони залишать своє майно (будинок і землю) на благо церкви і вирушать в похід. Більша половина з них вмирала ще у дорозі (зазвичай від хвороб), а всі інші в перших боях з мусульманами, так як вони не були професійними лицарями. В ті темні часи Середньовіччя, коли папський Рим фізично знищував всіх науковців та інакодумців (зазвичай через публічне спалення на площі), якщо їхні творіння та погляди суперечили приписам Біблії, богослови зазначали, що сенс буття кожного християнина – це віра у Бога та служба церкві (у вигляді індульгенцій, різноманітних пожертв, і звісно в участі у Хрестових походах, під час яких церква явно збагачувалася).

Недалеко від християн втекли мусульмани, чия віра зародилася у 7 ст.н.е. Відразу із зародженням віри, ісламські богослови в Корані проголосили цілі, завдання та звісно сенс буття кожного мусульманина. Звичайно це була віра у Бога, Джихад – священна війна проти невірних, і також затвердження на землі єдиної Ісламської Держави. Нині ісламісти активно використовують Іслам та приписи Корану для досягнення своїх політичних і економічних цілей, маніпулюючи свідомістю мусульман з допомогою релігії. Теракти у Європі та Америці, тиха експансія мусульман на Захід, постійні війни на Близькому Сході, є свідченням того. А тепер повернімося до Християнства. Так от після бунту німецького богослова Мартіна Лютера проти папського Риму у 1517 році, європейське суспільство почало поступово звільнятися від абсолютної влади церкви. Наука нарешті вийшла з тіні. Розум переміг дегенеративні єврейсько-християнські приписи. Європа почала розвиватися, відбулася промислова революція, індустріалізація, інженерія і техніка зробили кілька кроків вперед. На фоні цього розвивалася культура і філософія. Люди знову та вперше з античних часів почали відкрито говорити про людський сенс буття. На протязі 16-19 століття було зроблено багато гіпотез, які відкидали релігійне бачення сенсу буття людини. І в 19 столітті філософи дійшли висновку, що людина не може стати щасливою та досягнути задоволення від життя. Причиною того могли стати буремні часи кінця 18 та початку 19 століття (Велика французька революція та Наполеонівські війни), які напевно вплинули на свідомість тодішніх філософів. Багато філософів у 20 столітті, незважаючи на його трагічні події, дійшли думки, що людина може вплинути на свою долю і намагатися отримати від життя все те, що хоче.

У 21 столітті, філософи також активно задаються питанням сенсу буття людини. Але вони зазвичай використовують припущення філософів Античності та Новітньої доби. Активно нині використовується космічна гіпотеза, але про неї трішки пізніше. Слід відмітити, що у різні часи, головним збудником питань про сенс буття поставала соціальна несправедливість. Люди  задумувалися над тим, що хтось народившись у багатій родині має все для забезпеченого життя, а хтось народжується серед бідняків і все життя має працювати за мізерну плату, аби вижити, а не жити. Якщо раніше, десь так до 20 століття європейське суспільство мало явну класову ієрархію, яка все пояснювала, чому той має стільки, а інший стільки, то після появи сучасної демократії, яка  нібито «знищила» класову нерівність, питання про соціальну несправедливість все одно залишилися. Комуністи Радянського Союзу знищивши класи імперської Росії, намагалися створити абсолютну правову і головне майнову рівність, щоб подолати ту несправедливість в суспільстві. Натомість єврейсько-більшовицька влада створила свої класи і еліту під назвою – номенклатура. А от Західна демократія проголошувала правову рівність всіх індивідів, і давала для багатьох нові можливості. Проте класова нерівність залишилася. Причиною того стало несправедливе оцінювання корисності кожного індивіда у суспільстві. Справа у тому, що прості робітники наприклад як будівельники, працівники заводів, фабрик, підприємств, результат робіт яких був довгостроковим і від нього, ще довго суспільство отримувало користь, отримували мізерну платню. А такі як спортсмени, актори та співаки, результат роботи яких не міг в принципі принести якоїсь суттєвої користі суспільству на тривалий час, отримували величезні кошти. Така ситуація зберігається в демократичному суспільстві і донині. Коли одні, чия праця приносить суспільству користь, мають «копійки», а інші, результат роботи яких не несе явної користі, сколочують величезний капітал. Демократичний режим має змінити свої пріоритети, і змінити свою цінову політику, щоб не виходило так, що ті які наприклад звели міст через річку, по якому за день рухаються тисячі автомобілів, отримували пару сотень «тугриків», а інші, які викладають дурнуваті відео в соц мережах, отримували тисячі доларів.

Нині саме соціальна несправедливість змушує багатьох задуматися про сенс свого буття, щоб отримати відповідь на питання – чому вони займають низьке становище у суспільстві, отримують мізерну зарплату, і виживають, а не живуть? Особисто я вважаю, що соціальної рівності ніколи не буде. Бо якщо люди почнуть справедливо судити одне одного за корисність у суспільстві, еліта явно побіднішає, і її по статкам багато хто наздожене. Друга причина, те що ті спортсмени, актори кіно, співаки, блогери та інші, маніпулюють свідомістю багатьох у суспільстві, тобто своїм шлаком забивають мізки іншим. Тому вони у політичної та фінансової еліти є привілейованими, яким щедро платять. Дивлячись на цю ситуацію, я погоджуюся із німецьким філософом Фрідріхом Ніцше, що «життя – це боротьба». Всі ми прагнемо кращого для себе місця та статусу, і нами керують гроші, які нам дають можливість отримати те, що ми хочемо. Нема чому дивуватися, що хтось немає моралі і торгує своїм тілом, оголюється на камеру, робить дурнуваті вчинки на відео, аби заробити на кількості переглядів та підписників, надає компромат на інших людей, підставляє найкращих друзів та родичів, вбиває на замовлення. Все це робиться для отримання грошей. Звісно я говорю не про всіх, але більшість ведуться на спокусу легких грошей. І в підтвердження цього, світова історія як стародавня так і новітня знає багато прикладів, коли знаходилися персони, які були готові ворогам надати інформацію про розташування військ, слабкі місця в обороні, про наявність озброєння, плани та стратегії головнокомандування своєї армії та народу. Таких як кажуть «Іуд», які готові були поставити під ризик навіть існування своєї держави та народу, заради грошей та обіцянок ворога - було безліч. Гроші завжди були сенсом людини, які давали можливість отримати задоволення і щастя. А гроші – це були і є природні ресурси, які нам дають можливість існувати. Гроші дають нам їжу, землю, житло, опалення (природній газ для обігріву і приготування їжі), водопровід (воду для їжі та гігієни) та все інше, що задовольняє наші людські потреби. І як казав мій дід – німець-колоніст – «всі ми завжди воюємо і боремося за землю, її надра та життєвий простір».

Але й тут я посперечаюся. Бо навіть якщо людина і має можливість обирати шлях для своєї долі і прагнути досягнення задоволення і щастя, то є такий собі зовнішній фактор, який відображає події, які відбуваються навколо людини, і які незалежать від її волі. Саме вони можуть завадити всім прагненням людини. Про це зазначав у 19 столітті німець Артур Шопенгауер. Він стверджував, що «людина жертва обставин» і що «людям здається, що вони вчиняють за власним бажанням, але насправді ними рухає чужа воля. Будучи несвідомою, світова воля абсолютно байдужа до своїх творінь — людей, які кинуті нею на свавілля випадково складних обставин». І я повністю погоджуюся з думкою Шопенгауера. Життя всіх нас залежить від світової волі масонів, фінансової еліти та політиків. А якщо говорити про мою особисту думку про сенс буття людини, то я ще під час навчання в ліцеї, а згодом на перших курсах Академії цікавився космічною теорією зародження людства. Космічна теорія нам пояснює, що людство було зароджене позаземними цивілізаціями. Що люди – це проект інопланетних цивілізацій, які досі слідкують за нашим розвитком. Ні одна релігія не пояснила і не пояснить сенсу буття людини, і не пояснить чому більшість з нас проживає безглузде життя. Релігія не пояснить, чому помирають немовлята через кілька місяців після народження, чому праведні люди, які не вчинили ні одного смертного гріха гинуть на війні. Чому існує випадкова смерть, коли людина опиняється не в той час і не в тому місці, наприклад її вбивають під час пограбування, її збиває авто на дорозі, або вона зайшла в торговий центр, і там через декілька хвилин пролунав вибух. Ні одна релігія не пояснить який був сенс існування людини, яка тільки но починала жити - закінчила школу, університет, пішла на роботу, і тут починається війна, епідемія, природній катаклізм. Прикладом цього є війни, які забрали величезну кількість молодих життів, так само це стосується епідемій, революцій, штучних голодів, розгулу безкарного криміналітету (вбивства та грабунок).

Так само релігія не пояснить, чому хтось проходить крізь війни, революції, епідемії, голоди та досягає великих висот, а інший стає жертвою чогось із цього, або закінчує своє життя на соціальному дні. І чому комусь таланить досягнути цілей, а хтось як проклятий приречений на невдачі і трагедії. Якщо не Творець, який не бере участі в ході історії людства (якщо виходити з позиції Деїзму), так позаземні цивілізації дали інтелект та здібність до прогресу своїм творінням – людям. Я вже раніше писав цю свою позицію в статті «Людина та робот: відчути себе Творцем та створити подібного собі» (посилання на неї:  https://politiko.ua/blogpost156447 ), але я ще раз повторюся. Нині людина створює робота, який подібний їй. Людина наділяє робота штучним інтелектом, який дозволяє йому сприймати навколишній світ та прогресувати у своїх здібностях. Тобто людина відчула себе Творцем, створюючи подібного собі. І людина не задумується про сенс буття роботів і подальший хід їхнього існування, вона просто слідкує, що вийде з її творіння. І слід не забувати, що штучний інтелект, як наприклад пошукові системи в Інтернеті, здатні самостійні шукати ту інформацію, яку ми вказали за запитом. Теперішні телефони знають краще нас, що нам потрібно. Вони нас будять, вони нас інформують, вони нам здійснюють нагадування, вони знають де ми знаходимося, вони знають скільки ми подолали за день кілометрів ітд. Якщо людиноподібні роботи отримують штучний інтелект, який надасть їм функцію прогресу, релігія остаточно помре. Християнські богослови і Папа Римський не хочуть визнавати штучний інтелект, бо він допоможе перетворити роботів на істот подібних людям. А Біблія зазначає, що створювати подібних собі може лише Бог. Християнство виживе лише у інтелектуально відсталих – арабів, чорних та латиносів. Вони не здатні створювати подібних собі, тому і вірять поголовно у своїх богів. І саме теперішній прогрес Білої і Жовтої (японці, китайці, корейці) людини свідчить про те, що людині не потрібно шукати сенсу свого буття, бо вона є проектом позаземних цивілізацій, як нині людським проектом є роботи!

Коментарі

Авторе, а який саме сенс життя особисто у тебе?
Якщо маєш розуміння цього конкретне, то дай кілька прикладів.
vova stasyuk   12:11
0

Пане Дмитре! Радий бачити Ваш коментар! Я вже давно задавався цим питанням. Вперше з цим я зіткнувся, ще в ліцеї на уроках філософії. Мене цікавило питання, який взагалі сенс існування різних людей з різними долями. Я задумувався над питанням от який сенс буття людей, які прожили просте звичайне життя. Що взагалі дало їхнє існування навколишньому світу. Всі ж ми не можемо бути відомими людьми як політики, бізнесмени, співаки, ведучі, актори, блогери, спортсмени ітд. І то навіть серед відомих, більша половина нічого не вирішує в суспільстві і не впливає на його подальший хід. Масони, політики, головнокомандуючі (маршали, генерали) - так! Просто релігія не може пояснити багато речей, і в тому числі сенс буття людей, які наприклад померли молодими від хвороб, або були вбитими на війні. Хоча вони не здійснили, ще ніяких смертних гріхів. Який був сенс буття кадетів, які були юними, і тільки но випустившись з військових училищ, вони були призвані на фронт Першої Світової, де загинули (це приклад). Чому молода людина, яка не дожила навіть до 25 років, помирає від раку. Хоча вона подавала надії і мала перспективи. Чому людина, яка пройшла шлях від бідняка до мільйонера, в кінці життя скотилася вниз, втративши все та померши від алкоголізму, всіма забутою. Таких прикладів безглуздого існування доволі багато і ні одна релігія не пояснить який був сенс їхнього існування. Та й в загальному складно сказати, який сенс існування людства, для чого люди весь час воюють між собою, змагаються, боряться між собою за краще місце. Так можна сказати, що життя - це боротьба, але який взагалі сенс цієї боротьби? До чого ми йдемо весь час прогресуючи, яка наша кінцева ціль? Якщо людина небезсмертна, так і все людство небезсмертне. Ми ж не всю історію галактики існували. До нас на планеті були динозаври, і хто знає, можливо і ми їхній фінал повторимо. Тільки питання в тому, чи ми самі себе не знищемо. Тому, ще в шкільні часи я захопився космічною теорією зародження людства. Що ми люди - це проект якихось позаземних цивілізацій, які споглядають за нашим розвитком. Підтвердженням цієї версії, є створення людиною робота і штучного інтелекту. Людина створила подібного собі, надала йому інтелект, а тепер споглядає, чи зможе робот самостійно прогресувати. Приладам із штучним інтелектом властиво вивчати особливості всього, що навколо них. Тому поява цивілізації роботів є доволі реальною. І можливо якомусь Маску, вздумається їх закинути на іншу планету, і споглядати за ними, як вони розвиваються. От і відповідь, чому людині не потрібно шукати свій сенс буття. Створенням роботів і штучного інтелекту, ми самі дали відповідь на своє питання.
вово, ти не враховуєш наявність у людини душі, яка неминуче векторно впливає на наше життя. Навіть за умови, що абсолютна більшість з нас про це навіть не підозрює.
Тим більше, що на цю тему вже є чимало досить вдумливої л-ри.
Словом, тобі ще читати й читати новизни для себе - вік дозволяє.
vova stasyuk   13:23
0

Пане Дмитре, а хіба душа є науково доведеною? Якби можна було порахувати все населення планети за всю історію людства, то я думаю, що пару сотень мільярдів нарахували (сотню точно). І ви пане Дмитре вірите, що всі вони мали душі, і їхні душі досі існують? Я в це не вірю. Що таке душа? Душа - це наш інтелект, характер, цінності, мораль, принципи, звички і погляди на життя, які формуються у нас на протязі всього життя. Ми коли були немовлятами, у нас не було ніякої душі, ми нічого не усвідомлювали. Душа людини - це все морально-психологічне, що набула людина на протязі життя. І це все зникає у мозку людини під час настання фізичної смерті.
+3

Просто спробуй почитати книги Роберта Монро та Майкла Ньютона, вони є в мережі в росперекладі.
Правда, там багато ненаукової води, але ти читай конкретику.
vova stasyuk   00:00
0

Навіть якщо і припустити, що є душа, то от який її сенс існування? Ми не можемо дати стовідсоткової відповіді стосовно сенсу власного земного існування. Я не вірю в душу після смерті і в паралельні світи. Який їхній сенс? Та й звідти ніхто ніколи не вертався у так зване "земне життя". Це видумка релігійників, щоб подолати природньо-психологічний страх людини перед небуттям. Я кажу, на планеті за всю історію людства, як мінімум прожило життя більше ста мільярдів людей. Куди їхні душі поділися, і чи можуть вони існувати вічно у якомусь вимірі? Я в це не вірю!!!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі