Блоги → Перегляд
Мітки УкраїнаРПЦМосковський патріархатпатріархатОлександр УсикУсикВасиль ЛомаченкоЛомаченкоцерквамосковський патріархатрелігіяХристиянствоПравослав'яправослав'яКримВолодимир ПутінПутінПутинКремльМоскваРосіяРФРосійська ФедераціяКацапстанУкраїнська Православна ЦеркваУПЦЖовтнева революціябільшовизмбільшовикибілогвардійціБілий рухРосійська імперіяСРСРРадянський СоюзОлександр КолчакКолчакАнтон ДенікінДенікінПетро ВрангельВрангельБілогвардійціЮгославіяСербіяСремські КарловціРПЦ заграницейВолодимир ЛенінЛенінЛенинЙосип СталінСталінЧервона арміяТретій РейхВермахтРейхНімеччинаАдольф ГітлерГітлерЛев ТроцькийТроцькийПатріарх ТихонТихонСоюз воинствующих безбожниковбезбожная пятилеткаМикита СтрувеРОААндрій ВласовВласовДруга Світова війнавійнаСергій СтрагородськийПатріархаткатакомбна церкваСШАДжорданвільЗахідЄвропаКГБКДБАгафангел ПашковськийФСБ

«Україна має заборонити та визнати РПЦ московського патріархату нелегітимною: історичне підґрунтя»

Неділя, 15:44, 22.05.22

Рейтинг
12 0
Переглядів
638

0
0
У цій статті згадуються

 

«Україна має заборонити та визнати РПЦ московського патріархату нелегітимною: історичне підґрунтя»

Нині в Україні точаться дискусії щодо абсолютної заборони діяльності РПЦ. Але поки український уряд не видав ще ні одного указу щодо заборони вище вказаної окупантської церкви. Два роки тому, весною 2020-го був ряд скандалів релігійного контексту за участі українських боксерів як Олександр Усик та Василь Ломаченко. Які відкрито підтримували кацапську церкву і як кажуть ті ж кацапи - «глаголили» відому нам риторику про «мир», «братоубійствєну вайну», «Крим – божий» ітд. Звичайно це підірвало авторитет цих відомих «українських» боксерів в обличчях українських націоналістів, патріотів, ветеранів, пересічних українців і просто людей, які розуміли, що РПЦ – це церква окупанта та агресора, який прийшов на українську землю. Активна пропаганда з боку РПЦ на Україні розпочалася, коли після початку агресії Путіна в 2014-му, почали говорити про автокефальну Українську церкву і звичайно про Томос. Хоча з лютого 2014-го, з моменту початку окупації Криму, РПЦ в Україні через своїх «священнослужителів» і так стверджувала, що Путін «визволяє українську землю від фашистів, нацистів і бандеровців». Тому після цих подій гостро постало питання щодо створення Української Православної Церкви, яка таки постала в січні 2019 року. Проте восьмий рік йде війна з кацапами, але дискусії щодо РПЦ тривають і донині. Тільки тепер, уже під час повномасштабної війни, а не гібридної, постає питання про остаточну заборону діяльності РПЦ на території України. І ті два роки тому назад, весною 2020-го я писав дві статті про історію РПЦ, щоб довести історичні підстави щодо її нелегітимності у теперішній Москві. Ну що ж! Ще раз згадаю!

       - «Чому «Російська православна церква заграницей» не визнає «Російську православну церкву московського патріархату» - https://politiko.ua/blogpost154863

       «РПЦ Московського патріархату – «Шарашкіна контора» та «як війна СРСР з Рейхом створила псевдо РПЦ Московського патріархату» - https://politiko.ua/blogpost155107

В тих двох статтях (вище вказані та з посиланнями) я детально розповідав про історію російського православя. Знову детально це розписувати я не буду. Мені легше зробити посилання на свої статті (вище зазначені посилання). Хто справді хоче повністю зрозуміти всю суть цієї історії, то неодмінно прочитає мої статті. Але поверхнево я таки розясню історичні підстави, через які теперішню РПЦ в Москві, слід вважати НЕЛЕГІТИМНОЮ!!! Історія російського православ’я 20 століття, є дуже парадоксальною і не завжди зрозумілою. Осінню 1917 року, коли відбулася Жовтнева революція, більшовицька влада відразу заявила про свій атеїзм в питаннях релігії. Тому церква підтримала старий, тобто царський режим. Вона підтримувала білогвардійців всю Громадянську війну (1917-1921). Але результат цієї війни склався не на користь білих. В 1920 році, уже стало явно, що перемога більшовиків це питання часу. Війська білогвардійців були розкидані по два боки колишньої імперії. Одні на Далекому Сході з Олександром Колчаком (якого у лютому того ж 1920-го в Іркутську розстріляли більшовики) та Антоном Денікіним (наступник Колчака), а інші з Петром Врангелем в Криму. Саме на український Крим евакуювалася російська церква. І саме звідти православне російське та керівне духовенство на кораблях покидало півострів під натиском червоних. Так справжня РПЦ, яка тягнула свою історію з часів Московського царства, покинула у 1920 році Росію з Білогвардійцями.

Спочатку церква евакуювалася у Стамбул, а згодом в 1921-му в Королівство Югославії (1918-1941), у Сремські Карловці (нині Сербія). Де 5 вересня 1927 року відбулася історична подія - Архієрейський собор «РПЦ заграницей» заслухав послання митрополита Сергія та постановив: «прекратить сношения с Московской церковной властью ввиду невозможности нормальных сношений с нею и ввиду порабощения её безбожной советской властью, лишающей её свободы в своих волеизъявлениях и каноническом управлении Церковью». В даному випадку це означало, що РПЦ заграницей – не визнавала ніякої легітимної церковної діяльності в більшовицькій Росії. Також зазначу, що це сталося після того як помер останній патріарх, а саме Тихон в 1925 році (він не покинув Росії з білогвардійцями). Загалом, до 1941 року звідти церква намагалася керувати Білим рухом (білогвардійським). Вона виконувала роль «нитки», так як тримала зв’язок між усіма білогвардійськими емігрантськими колами в Югославії, Греції, Болгарії, Веймарській республіці (Німеччина), Франції, Італії, Британії, США, Японській імперії (ті хто втікали від більшовиків з Далекого Сходу, їхнім центром еміграції став Харбін, нині Китай). Весь цей час «РПЦ заграницей» як вона звалася, намагалася у своїх вірян тримати надію в голові про визволення Росії від більшовиків.

Тому керівництво церкви пішло на союз із гітлерівською Німеччиною, тобто з Третім Рейхом (починаючи з 1935 року). Російська церква в еміграції, мала мобілізувати всі білогвардійські емігрантські сили для боротьби із Сталіним та його режимом. Так претендент на російський престол (мав би бути відновлений після звільнення Росії - Вермахтом) Володимир Кирилович Романов після початку німецько-радянської війни заявив: «В этот грозный час, когда Германией и почти всеми народами Европы объявлен крестовый поход против коммунизма-большевизма, который поработил и угнетает народ России в течение двадцати четырёх лет, я обращаюсь ко всем верным и преданным сынам нашей Родины с призывом: способствовать по мере сил и возможностей свержению большевистской власти и освобождению нашего Отечества от страшного ига коммунизма». В результаті обидві сторони (російська емігрантська церква та керівництво Рейху) обмінялися взаємною підтримкою одне одного. І в кожного із них – одне на одного були свої плани. Колишні білогвардійці та російська церква хотіли за рахунок Гітлера та його Вермахту повернутися у Росію та визволити її від більшовиків, а Рейх хотів використати церкву та російських емігрантів для боротьби з більшовиками на рівні пропаганди, щоб вони знайшли контакт із заляканим сталінськими репресіями народом, та підбурили його до виступу проти більшовиків.

А що ж було у більшовицькій Росії з 1920-го по 1941 рік? Ленін заборонив церкву та будь-яку релігію. В країні почалася тотальна пропаганда атеїзму. Знищувалися церкви та священники. На засіданні Політбюро 22 березня 1922 року, згідно пропозиції «товариша» Леніна, був прийнятий план Лева Троцького «по розгрому церковної організації», тобто: арешт Синода та Патріарха Тихона (приблизно через 10-15 днів). В березні того же 1922 року, розпочалися допити патріарха Тихона (він не втік із білогвардійцями в 1920-му), його викликали на «Лубянку», де йому дали під розписку прочитати офіційне повідомлення, що влада: «требует от гражданина Беллавина как от ответственного руководителя всей иерархии определённого и публичного определения своего отношения к контрреволюционному заговору, во главе коего стоит подчинённая ему иерархия». 5 травня 1922 року Патріарх був викликаний в суд. Суд виніс: «частное определение о привлечении гражданина Беллавина к уголовной ответственности». В газеті «Известия» від 6 квітня 1923 року з’явилося повідомлення: «11 апреля судебная коллегия Верховного суда начинает слушать дело бывш. патриарха Тихона и его ближайших приспешников <…> Процесс будет слушаться в Колонном зале Дома Союзов».

12 квітня 1922 року Політбюро прийняло рішення: «Поручить Секретариату ЦК вести дело Тихона со всею строгостью, соответствующей объёму колоссальной вины, совершённой Тихоном». Що означало адресовану суду вказівку, про необхідність винесення смертної кари колишньому патріарху Тихону. Але 27 червня 1922 року патріарх Тихон заявив: «При этом я заявляю Верховному Суду, что я отныне Советской власти не враг. Я окончательно и решительно отмежёвываюсь как от зарубежной, так и внутренней монархическо-белогвардейской контрреволюции». Дана заява означала, що Тихон порвав всі звязки із «РПЦ заграницей». І типу «визнав» більшовицьку владу. Так званий «Помісний всеросійський собор» під час слідства над Тихоном лишив його сана. Тобто він втратив статус патріарха. Тихон ще хотів організувати «Священний Синод», але йому заборонили це робити. 25 березня (7 квітня) 1925 року у свято Благовіщення, колишній та по суті останній патріарх, на 61 році життя – помер. По офіційним даним через сердечну недостатність, але є версія про отравлення. За кілька годин до смерті, Тихон сказав такі слова: «Теперь я усну… крепко и надолго. Ночь будет длинная, тёмная-тёмная».

Після смерті Тихона в 1925 році, влада не дозволила проведення Собору для обрання нового патріарха. Далі керували митрополити (які не покинули країни з білогвардійцями) і всі вони до єдиного закликали духовенство до лояльності, щодо радянської влади. Основною ціллю більшовиків був патріархат колишньої церкви, який мав велику кількість послідовників. Практично весь єпископат, велика частина священників, монахів та активних мирян, були розстріляні та заслані в табори. Богословські школи та духовні заклади інших форм релігійного навчання, були заборонені. 6-те відділення ОГПУ, яке було очолюване Євгеном Тучковим, проводило політику «повного підчинення», ще нерозстріляного єпископату та інших обличь духовенства та мирян. По суті в цей момент, здавалося, що РПЦ у Росії (СРСР) остаточно у будь-якій формі припинила своє існування, коли нею було втрачено статус юридичної особи, патріархат був ліквідований, єпископат майже весь перестріляний, а з ними на «той світ» пішла величезна кількість священників, монахів, мирян. Багато із ще живих священників та мирян, почали створювати «катакомбну церкву», тобто таємну для керівництва і суспільства, як колись перші християни, які також зазнавали переслідування з боку влади. Здавалося, що уже гірше не буде, але таки помилялися, їх чекав новий виклик долі, який був запущений Сталіним, під назвою - «Союз воинствующих безбожников» (1925-1947), який під гаслом «забыть имя Бога», мав не те що знищити, якусь конкретну церкву, а взагалі будь-яку релігію в СРСР, навіть «катакомбну»!

В 1932 році «Союзом воинствующих безбожников» була проголошена «Безбожная пятилетка» під гаслом - «забыть имя Бога» в СССР к 1 мая 1937 года». Про цю подію Микита Струве, дещо згодом згадував у своїй книзі «Христиане в СССР» («Les chrétiens en URSS»), де були чітко вказані плани пятилітки: « в 1932—1933 годы должны были закрыться все церкви, молитвенные дома, синагоги и мечети, к 1933—1934 годам — исчезнуть все религиозные представления, привитые литературой и семьёй, к 1934—1935 годам — страну и прежде всего молодёжь необходимо было охватить тотальной антирелигиозной пропагандой, к 1935—1936 годам — должны были исчезнуть последние молитвенные дома и все священнослужители, а в 1936—1937 годам — религию требовалось изгнать из самых укромных её уголков». Результатом цього дійства стало те, що було закрито 95% церков, які ще існували в 20-ті роки, тобто ті яких після революції ще не закрили. Як підсумок можна сказати, що в 30-ті роки не те що де-юре, а по суті де-факто не було РПЦ в Росії. Та й взагалі будь-якої релігії на офіційній основі.

Так з 1925 року і до початку війни з Рейхом (у 1941 році), на території більшовицької Росії не було ніякого патріарха та церкви. Релігія була заборонена. Проте багато людей, все одно залишалися віруючими. І це змушувало деяких колишніх та дивом нерозстріляних або репресованих священників (бо в СРСР тоді такої професії не було, як і самого статусу), таємно від влади та адміністрації проводити богослужіння. І в результаті вони стали «катакомбними» священниками. В 1941 році починається війна між Рейхом та СРСР. Закордонна РПЦ підтримує Рейх, Вермахт та Гітлера у війні проти більшовиків. Оголошується так званий похід в Росію для її визволення від рук більшовиків. «РПЦ заграницей» відкрито стає однією із покровителів мільйонної РОА («Русская Освободительная Армия») та самого її очільника Андрія Власова. В 1943 році, через складні обставини на фронті, і через зневіру так званого радянського народу в керівників держави, Сталін із числа «катакомбних» священників формує нову церкву. Так як народ і далі вірив в бога, і молитва була сильнішою, аніж слова пропаганди. 4 вересня 1943 року Сталін прийняв у себе нових митрополитів (яких певним дивом не розстріляв у 30-ті) Сергія, Олексія та Миколу. По результатам бесіди було прийнято рішення про проведення нового архієрейського Собору. Новосформований Собор єпископів обрав митрополита Сергія (Страгородського) на престол Патріарха. Але ця церква (нині РПЦ московського патріархату) створюється під керівництвом КГБ, де кожний потенційний священник проходив співбесіду. Саме так вона і стала «кгб-шною».

«РПЦ заграницей» після того як Югославію в листопаді 1944-го захопила Червона армія, і відповідно Сремські Карловці, виїхала в Німеччину, а саме в Баварію, де опинилися у американській зоні окупації. Після початку переслідувань з боку радянської влади, «РПЦ заграницей» в 1950 році виїжджає в США у місто Джорданвіль, де знаходиться і донині. Керівництво «РПЦ заграницей» розуміла, що вона втратила шанс повернутися в Росію та звільнити її від більшовиків. Тепер це уже для них здавалося ілюзією. Білогвардійські емігранти поступово почали асимільовуватися на Заході, і поступово почали приймати західний обряд Християнства (католицизм/протестантизм). В СРСР навпаки нову РПЦ московського патріархату, яку сформували у 1943 році, почали розвивати. І цьому сприяло КГБ, яке вербувало священників. В 1965 році «Совет по делам Русской православной церкви» був об’єднаний з «Советом по делам религиозных культов» в единий орган — «Совет по делам религий». Керівник даного органу у 1984-1989 роках – Костянтин Харчов, пояснював: «Ни один кандидат на должность епископа или другую высокую должность, будь то член Священного Синода, не получал её без одобрения ЦК КПСС и КГБ». А професор Натаніель Девіс зазначав: «Если епископы хотели защитить своих людей и сохранить должность, они должны были сотрудничать в какой-то степени с КГБ, с комиссарами Совета по делам религий и с другими партийными и правительственными властями».

Проте після 1991 року, коли уже не було СРСР, «РПЦ заграницей» спробувало зробити так званий черговий похід в Росію. Архієрейський собор «РПЦ заграницей» прийняв «положення про «вільні приходи», які почали легальне існування приходів «РПЦ заграницей» на території Росії. У них з кожним роком число вірян збільшувалося. Нібито з’явився той шанс на повернення в Росію, не тільки для церкви, а й для нащадків білогвардійців, які ще лишалися патріотами своєї історичної батьківщини. Але це все обірвалося у 2000-му році, коли до влади прийшов Путін. Він послабив вплив «РПЦ заграницей», натомість підтримав кгб-шну РПЦ. Але то й не дивно, бо сам працював в структурі КГБ. В 2007 році, Путін хотів обєднати РПЦ московського патріархату (КГБ-шну) і «РПЦ заграницей». Точніше захотів, щоб емігрантська РПЦ увійшла в склад РПЦ московського патріархату. Він добре розумів, що справжня та історична РПЦ в США, а не в Росії. Так 17 травня 2007 року в храмі Христа Спасителя, патріарх Олексій Другий (РПЦ московського патріархату) та митрополит Лавр (РПЦ заграницей) в присутності президента Росії Володимира Путіна, підписали «Акт про канонічне спілкування». Також відбулася спільна Божественна літургія.

Ті хто був проти Московського патріархату та Акту про канонічне спілкування, стали групуватися навколо єпископа Одеського Агафангела (Пашковського) - єдиного ієрарха «РПЦ заграницей», який не визнав «Акт». Разом зі своїми прихильниками 10-11 червня 2007 року в Нью-Йорку провів зібрання, на якому було створено «Тимчасове Вище Церковне Управління Російської православної церкви заграницей», яким керував єпископ Агафангел (Пашковський). Тому РПЦ заграницей продовжила своє існування та невизнання законності РПЦ московського патріархату. В емігрантській церкві залишилися свідомі люди, які добре розуміли, що та РПЦ, яка нині в Росії, була створена КГБ у 1943 році, а тепер підконтрольна ФСБ. І що краще нічого спільного не мати із цією нелегітимною церквою. Тому нині справжня РПЦ знаходиться в США у місті Джорданвіль, штат Нью-Йорк, і яка тягне власну історію, ще з часів Московського царства, а не з 1943 року, як дехто.

P.S.

Підставами для заборони діяльності РПЦ московського патріархату на території України є те, що дана церква є церквою агресора, який увірвався на територію України та влаштував геноцид щодо українців. РПЦ московського патріархату підтримала цю війну, і вважає її священною. Вона дотримується тієї ж риторики, що й керівництво їхньої країни, що на Україні «нацисти, фашисти і бандеровці». І кацапська армія типу «звільняє» українців від влади хунти. Московська РПЦ не звертає уваги на те (так як підконтрольна ФСБ), що українських мирних жителів розстрілюють, калічать, катують, ґвалтують. Церква закриває на це очі, і вважає чимось невід’ємним в плані так званого «звільнення» України від «нациків». Найгірше те, що на Україні залишається безліч церков московського патріархату, які підтримують агресію росії щодо України. І ті українці, які ходять в таку церкву, вони теж підтримують геноцид щодо власного народу. Нормальні та свідомі, уже перейшли в УПЦ. Проте, є підстави та ще й історичні, для визнання РПЦ московського патріархату нелегітимною! І я два роки тому назад це уже «розжовував». Те що керівництво РПЦ ще в 1920 році евакуювалася із Криму разом із білогвардійцями. Що до Другої Світової війни вона була в місті Сремські Карловці (нині Сербія) і марила визволенням росії від більшовиків, і яка підтримала Третій Рейх та Гітлера у війні проти СРСР в 1941 році. Коли у Радянському Союзі з 1920-го по 1941 рік ніякої церкви не було, вона була заборонена. А останній патріарх помер а 1925 році. І лише в 1943 році під час війни, із числа «катакомбних» священників, яких не розстріляв «Союз воинствующих безбожников» (за наказом Сталіна – колишнього учня духовного училища), було створено РПЦ московського патріархату. Це була нова церква яку формувало КГБ (КДБ). Кожний потенційний священник нової церкви проходив співбесіду в стінах КГБ. За що ця церква отримала назву «КГБ-шної». Справжня РПЦ, після окупації Югославії Червоною армією, емігрувала в Німеччину, опинившись в американській зоні окупації, вона емігрувала в США, де знаходиться і нині. Звичайно у 90-х роках в проголошеній російській федерації, був шанс у «РПЦ заграницей» витіснити «КГБ-шну РПЦ», але з 2000-х років, коли при владі став Путін (колишній член КГБ), це стало неможливим. Проте він розумів, що справжня та історична РПЦ нині в США. Тому у 2007 році запропонував їй увійти в склад РПЦ московського патріархату (КГБ-шної). Але цього не сталося, і законна «РПЦ заграницей» існує донині. Всі ці історичні факти для української влади є прямими підставами, щоб визнати РПЦ московського патріархату - НЕЛЕГІТИМНОЮ!

Коментарі

mart mart 19:51
+1
я читав листи до Юлії Тимошенко он лайн і там один з Донбасу написав що їх попи ще в 2009 році таємно , під прикриттям релігійних багажів привозили автомати на Донбас і потім майбутні промоскалі ходили на пустирі тренуватись стріляти і подібні речі.

попи прямо підготовляли збройний виступ проти України.

листів так багато що знайти важко але як піти вглиб років то можна знайти.
vova stasyuk   20:34
+1

Я думаю, що можливо з часом ці свідчення стануть відомими. І українці дізнаються сенсаційну інформацію про діяльність РПЦ в Україні у довоєнний час (до 2014-го). Але це стане відомим, лише тоді, коли впаде путінський режим, і з ним Кіріл (патріарх московський). Те що війна проти України планувалася багато років це ясно. Хоча мені здається, що поки був Янукович при владі, путін планував окупувати Україну без єдиного пострілу, через Митний союз. Путінська армія ще була явно не готова до повномасштабного вторгнення. Це ж не похід в гори. Треба вирішити багато організаційних питань. Забезпечити її зброєю, снарядами, технікою. На Заході побутує думка, що в 14-му путінська армія не була готова до повномасштабного вторгнення, як і українська армія. 2022 рік показав так звану "готовність" путінської армії. Коли вони на протязі восьми років, після окупації Криму, не змогли підготуватися як слід. При тому, що в українській армії, серед командування та офіцерні, достатньо було сєпарів, які зливали інфу про озброєння та обороноздатність української армії.
vova stasyuk   20:40
+1

Просто Євромайдан не вчасно відбувся. І путінська розвідка, якою була засрана Україна при Януковичу, проспала та не змогла завчасно нейтралізувати агентів Сороса (один із авторів Євромайдану). Листопад 2013-го став місяцем битви розвідки та агентури Заходу і Сходу за Україну.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі