Блоги → Перегляд

Спогади вояка Української Дивізії „Галичина” Романа Лазурко (мовою оригіналу):

Субота, 23:08, 08.05.10

Рейтинг
22 21
Переглядів
3731

0
0

„Совєтський фронт наближався помалу, але вперто. Дізнались ми, що большевики вдерлись вже на німецьку територію в Східній Прусії і зайняли перші два німецькі міста, Ґольдап і Ґумбіннен. Німці здобулись на величезне зусилля і нагальним протинаступом відкинули їх, відбивши обидва міста, та це вже було запізно. Росіяни вже погуляли. Після війни, читаючи її історію, я дізнався, що перша місцевість на території Німеччини, яку здобули большевики, буле місто Гогензальц і що там, цілком офіційно совєтська армія дістала право від свого командування "три дні погулять".

Як вони гуляли, переходить людське уявлення. Випили все, що було в місті до пиття, навіть парфюми і кольонську воду, в гімназії випили весь спірт, що в ньому роками маринувались ящірки і всяка інша слимачня учням на показ. Зґвалтували дослівно все жіноцтво, від сьоми років вгору до 65.

Ґвалтували без розбору, брутально, прилюдно, на вулицях, на площах, у парках, на очах батьків, мужів і дітей.Убивали без найменшої причини, просто, як комусь не сподобався відрух, чи лице якого-небудь німця, чи німкині. Грабували, що попало, що тільки можна було зрушити з місця. Що не можна було рушити, нищили. Чобітьми грали на фортепіянах, чобітьми роздушували молодим хлопцям ґеніталії, чобітьми поклали свою першу печатку на Західній Европі. Ну, подумав би хто, дісталось німцям за їхню політику на Сході. Може й так, але як вояк, я мушу сказати, що це нечувана ганьба для російської армії. Нечувана і не випадкова. Я чув про заклик підписаний Ілією Еренбурґом і іншими видатними совєтськими людьми, про те, що вступаючи на територію Німеччини, все, що вони бачуть, належиться їм, зокрема було сказано дослівно: "годинники, жінки і все добро".

Як я дізнався, після війни, совєтський уряд затирає сліди цього заклику, але він був друкований і оповіщений та відчитаний на всьому совєтському фронті, документи ці знаходяться в американських воєнних архівах, куди вони дістались через німецькі руки, із здобутих німецьких архівів. Читав я багато, після війни, про німецькі злочини на Сході і я мушу сказати, що німці повели себе нечувано. Але характер німецьких злочинів обмежувався до дії поліції, зокрема Ґестапо, та до дій спеціяльних, винищувальних команд, так званих Айнзац-Коммандо. Але не зустрічався я ніде із ствердженим випадком, щоб німецька армія допускалась ґвалтів над населенням. Навпаки, німецькі вояки тримались коректно, а якщо десь німець потягнув селянинові курку, то це тільки доказує, що ці випадки були обмежені, коли люди про це пам'ятають і можуть говорити. Не було випадку, щоб німецькі вояки ґвалтували, за це в німецькій армії була серйозна кара, а вже не до подумання було, щоб вояки ґвалтували жидівок, як то я читав в одній книжці, бо за це була додаткова кара за расове "занечищення".

Я не перечу, тут і там траплялися навіть злочини, але вони траплялися всюди, наша Дивізія теж "зареквірувала" не одну свиню вже на німецькій території, але ніде німецька армія не допустилась навіть тіні чогось подібного, що робила російська армія в Західній Европі. Вистачить прочитати спогади мешканців Відня чи Берліну... Якщо йдеться про згадані два міста (Ґольдап і Ґумбіннен), знаю про них більше, бо довелось в них побувати... Коли німецький фронт відкинув большевиків із обох цих міст, прийшов наказ, що наша сотня має виставити залогу до однієї із цих місцевостей. Підпоручник Кеґеляйн сказав мені вибрати трьох стрільців і ми поїхали легким вантажним автом до Ґольдапу, яких 35 кілометрів на схід від нашого табору.

Перед в'їздом до цієї місцевості затримала нас польова жандармерія. Кеґеляйн пояснив їм хто ми є і чого приїхали. Офіцер жандармерії глянув йому у вічі. - Маєте сильні нерви?

- Очевидно, чому..?

- Приготуйтесь на найгірше. Як ваші стрільці, в порядку? Здорові?

- Очевидно, але я не розумію цих питань..?

- Ми вас пропустимо, можете оглянути місто і тоді вирішувати, чи хочете тут стояти залогою. Їхати далі не можете, бо вулиці забарикадовні, там був бій.

Ми залишили авто під охороною жандармерії і вийшли у містечко. На око невелике, може на яких десять тисяч душ. Вулицями дійсно не можна було їхати, бо всюди стояли кізли з колючим дротом і рештки всякого військового виряду.

Поміж те все десятки дір від гарматніх зривів, чи від мін, годі було сказати. Десятки димів ще снувались над містечком і між домами не видно було ні живої душі. Враження якесь таке, як на розритому цвинтарищі. Через момент всі ми усвідомляємо собі, що це сморід в'їдається в нашу свідомість, сморід спаленизни і щось ніби палена шкіра, чи шмаття, щось їдке, погане. Обходимо першу розбиту барикаду і стаємо як вриті.

На вулиці лежать трупи, один біля одного, самі цивільні, десь не десь між ними вплентаний совєтський однострій, а то самі старі, діти і жінки. Боже, жінки лежать у всяких фантастичних позиціях, всі майже а то й цілком нагі, я приглядаюсь ближче, бо не віриться очам: лежить труп із відрізаними грудьми, злитий весь кров'ю, а там зараз же жінка із розпореним черевом, цілком нага, друга, два хлопчики, з розтрощеними голівками, а там же дівчина мала, вся у крові, лице розбите чимось.

Старі змасакровані, що годі впізнати, людські це трупи, чи звірячі. Щось підходить до горла, годі дивитись. Це тільки на самому початку, на цій одній вулиці. Хати зруйновані, вікна вибиті з рамами, двері розбиті. Кеґеляйн і я дивимось разом на наступну хату. На дверях розіп'ята молода ще жінка, вся нага, живіт в неї розпорений чисто і в животі здохлий, чорний кіт... Мертвецька тишина над містом. Але ця тишина не годна віддати того жаху, що його бачуть навколо очі. Чи можливо, що це зробили люди..? Куди наш світ іде в двадцятому сторіччі? Ні собаки ні кота живого, ні навіть птахів не чути. Все мертве. А ми йдемо помалу, переступаючи трупи, йдемо, як у сні, і мені особисто здається, що це неправда. Але як сьогодні бачу ці образи перед собою, пишучі ці рядки і відчуваю, що пером не можу передати своїх вражень. З одної хати, з підвалу вчули ми стогін. Наввипередки вриваємось туди, адже всетаки хтось ще живий тут є! В пивниці знайшли ми старого діда, може із 70 років, як не більше, всього в крові. Винесли ми його надвір, як найбільшу цінність, щоб хоч ним одним заперечити цей факт тотальної смерті, що прийшла на цих людей в страшній аґонії передсмертних мук.

Поклали ми старого на якийсь недогорілий сінник, напоїли гарячою кавою з польової пляшки і він трохи прийшов до себе. Попросив слабким голосом закурити. Кеґеляйн подав йому цигарку, а один із наших стрільців трохи промив і перев'язав йому рану у грудях, від гострокінчастого штика. Уривками, з довгими павзами старий став розказувати, що багато людей виїхало перед тим на захід, залишились тільки старі і жінки з малими дітьми. Большевики вдерлись до міста розбиваючи хати, до яких вдиралися цілими гуртами і перше, що впало їм в руки, це жінки. На очах своїх дітей, своїх батьків чи воєнних калік, мужів, всі без вийнятку жінки, від малих дівчаток починаючи були без розбору ґвалтовані, брутально, з побоями, з лайкою, з безсоромними дотепами, від яких волосся дуба стає, ґвалтовані повторно, без кінця, припалювані вогнем цигарок і запальничок, коли вже не реагували і убивані, коли вже тратили свідомість. Дванадцятьрічна внучка нашого старого не була помилувана, ніхто не був помилуваний, її ґвалтували на його і її матері очах, матір ґвалтували побіч неї, коли ж вже дитина зомліла, перерізали їй горло і матір ґвалтували далі.

На кінець і її добили, а до старого повернувся якийсь совєт, ніби пригадавши і встромив йому багнет в груди. Старий упав між трупи, втративши свідомість і це його врятувало. Вони займались жінками і дівчатами. Прочунявши пізніше, коли перша хвиля перейшла, заволікся до цієї пивниці, і там перечекав німецький протинаступ, але не мав сили вийти наверх і ми стали першими людьми, що їх він бачив після цього пекла. Ми його доставили пізніше до шпиталя. Не оглядали ми всього містечка, нам було млосно і гірко від цього, що ми побачили в цій його частині. В повротній дорозі Кеґеляйн мовчав, курив тільки безнастанно. Що він думав я не знаю, бо він мені не сказав нічого. Але його очі були вогкі, його уста затиснуті і його руки дрижали, коли він закурював, це я бачив. Надворі ставало щораз холодніше, наближалась зима.

Фронт то наближався, то віддалювався, німці боронились одчайдушно, намагаючись стримати большевиків перед входом на німецьку територію. Наш вишкіл добігав до кінця і в п'ятницю 17 листопада 1944 року ми отримали наказ вертатись до Дивізії, яка в цей час перебувала на Словаччині. Ми завантажились на поїзд, попрощавши нашого Кеґеляйна і залізні колеса знов загомоніли для нас на шляхах "нової" Європи...” (кінець цитати).

Коментарі

Абзаци б...
А звідки взяв матеріал?
+6

зробив
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=10958
Жах!Наразі набіжить купа "адвокатів" і почне волати що це кара за те що німці робили на нашій території і що саме так і має бути!Але ж людина не звір,вона не має так вчиняти до невинних по суті людей.Хай тричі буде проклятий сталін і гітлер,які пробудили в людях отакі звірині інстинкти!
-5

-7

Хочу заметить что автор сильно симпатизирует Германии.

Нормальное поведение армии захватчиков, тем более если учесть что немецкая армия себя в СССР вела совсем не как джентельмены.
Вадим . 00:06
-1
Ґвалтували без розбору, брутально, прилюдно, на вулицях, на площах, у парках, на очах батьків, мужів і дітей.

Это Лазурко скорей всего говорит о собственных деяниях в составе Галичины.
+1

Изменяет. Штрафные роты состояли из рядового и сержантского состава, осужденного за дисциплинарные проступки. Не смотрите "Штрафбат", это вредно.
-7

-1

не путайте: и там и там - живые люди.
+1

Олександр Равчев 21:26

Уголовники, Саша, направлялись в обычные воинские части.
Как и осужденные по мягким вариантам политических статей.
В штрафные подразделения шли только военнослужащие.
+2

В штрафбаті було багато політвязнів. Не тільки люмпени і маргінали були в штрафниках.
-2

Это Вы себя причислили к политзаключенным?
Или сказочек наслушались?
Когда с Колымы-БерЛага откинулись?
-3

2 Дзюбенко, возможно. я не настолько компетентен в этом вопросе что бы спорить с вами.
Хотя по логике вернее было бы зеков отправлять в первых рядах.
-1

разные ЗК бывали.
0

Кому нужна необученная шваль?
В том вся и суть, что штрафроты и штрафбаты были частями редкой квалификации, способными выполнять практически нереальные задачи. Тот мусор, который показали в "Штрафбате" немцы положили бы в первой атаке не вспотев. Есть хорошая повесть Мориса Симашко - "Гу-га", по ней еще потом фильм снимали. Там плюс-минус правда. Есть и воспоминания, если захотите.
0

совсем чуть-чуть - этот вопрос и К.Симонов трогал.
в "Живые и мертвые".
Обычная тактика проигравшего негодяя: выдача желаемого за действительное.
+6

Какой-то бред. Явно чувствуеться что описывал не тот человек с которым это происходило.
-1

Тим більше що в Політико пише не сам автор статті.
Армія з мораллю гвалтівників ніколи не виграла б такої війни.
Звичайно в сімї не без урода. Але що б масово, всі і завжди. Не вірю. Я теж служив Радянській армії і порядки помятаю.
Я не вірю і з огідою читав цю статтю.
+2

ти служив в радянській а то була червона армія
Це вояк із СС Галичина?
+1

А в темі як написано?
+1

Я тому і запитав що не зовсім зрозумівло що за "Галичина"?
А Як що вам неприємно відповідати то так і запишем.
На запитання відповів запитанням.
+1

Це він про 14 гренадерську дивізію зброї "Галичина".
Чи в нашій історії так багато дивізій "Галичина" є?
-2

Я не знаю Романа Лазурко і не зщапю де він таког набачився. Але я постійно спілкуюся з націоналітами живими, сьгоднішніми і постійно від них чую про те що треба стріляти і вішати комуняк, жидів і москалів.
Мені їх жалко, тому що живуть у ненависті і злості, і крім чорного кольру відносно людей у них іншого кольору нема.
-1

Я не знаю Романа Лазурко і не знаю де він такого набачився. Але я постійно спілкуюся з націоналістами живими, сьогоднішніми і постійно від них чую про те що треба стріляти і вішати комуняк, жидів і москалів.
Мені їх жалко, тому що живуть у ненависті і злості, і крім чорного
кольору відносно людей у них іншого кольору нема.
-4

верно: в последней клоунаде по Киеву (маршец потные нац-дядьки затеяли...) - и "Зигхайлили", и "Комуняка-гиляка-москаляка-гиляка" было...
Но на милицию - не кидались... Ума хватало.
Ибо там без "гылякы" так наваляют...
Соображают потные нац.-дядьки, "куды лизты"!
+2

Не треба вигадувати своїх історії по чутках. Мемуари - це одне, а чутки - інше!
-3

Спасибо, кеп.
Згадок про війну у моїх покійних дідів було дуже багато. Усе там траплялося: і доблесне, і ганебне, і трагічне, і кумедне. Не бажаючи працювати на чиюсь кон'юнктуру, можу сказати лиш одне: ВОНИ НЕНАВИДІЛИ ВІЙНУ, І ЯКЩО Б МОГЛИ - ЗАБУЛИ Б ПРО НЕЇ!
Якось хлопчиком, я почав був "прилипати" до них з запитаннями: "Скількох німців особисто кожний з вас вбив?" - так вони не зраділи тому, що могли б переді мною чимось героїчним похвалитися, майже в один голос обірвали мене: "Ніколи не питай нас про це! Убивати людей і страшно, і ганебно! Ситуація була вимушена: або-або! Німці - теж люди!"
До речі, вони дуже з великою повагою ставилися до німці як до запеклих вояків так і до людей. Казали - мужні, віддані патріоти...
А згадок, від яких "рве дах", вистачило б на чималу книжку. Так би й назвав її: "Незбагненна війна".
кинув сюда ту сттю бо вже цей культ асвабадітєльства дихати не дає. Я знаю дуже малоф ільмів про героїчних солдат вермахту а там героїзму хоробрості і інших відзнак хватало.
Ті асвбадітєлі ше й досі біля вокзалу в Львові живуть і за 50 років так і не вивчили української мови
+1

поважаю вояків як вояків бо вони виграли і з цим треба рахуватись, але по ту сторону також були хороші вояки. хороший фільм називається "мост"
0

Це не жарт, хотів би бачити розвідку: "Вермахт очима супротивників". Може "нариєш" щось? Було б цікаво!
+4

вермахт очима супротивників
тоді включай телевізор зараз там майже на кожному каналі
гарненько так.
-1
Кожен переможець згодом проходить через поразку. Бо сторона, яка програла зброєю, обов'язково "виграє" мемуарами.

Як казав Станіславський, НЕ ВІРЮ!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі