Блоги → Перегляд

Віталій Романченко: Геноцид українців — найбільший злочин фашистської Росії

Понеділок, 20:25, 22/11

Рейтинг
6 2
Переглядів
2360

0
0
У цій статті згадуються

"Чому, кричачи на кожному кроці про Голокост, ви мовчите про Голодомор, геноцид українців?" Мел Гібсон, кіноактор, звертаючись до Північноамериканських євреїв "…существование Украины серьезно подрывает имперскую идентичность России, наносит ей смертельный удар. Если Киев и почти все самые большие города Киевской Руси – исконно украинские, то что такое Россия?" О. Палій

 

Голодомор 1932 – 1933 рр., без перебільшень, є найбільшим злочином в історії людства. Наприклад: Голокост під час Другої світової війни забрав життя до 6 млн. євреїв, коли ж, за даними СБУ, від Голодомору загинуло близько 10 млн. українців. Однак, якщо євреї не соромляться піднімати й досліджувати своє минуле, карати осіб, що намагаються применшити, або заперечити злочин Голокосту, - Українська держава протиприродно намагається не піднімати проблему масового знищення українців…. Парадокс? Чи просто плазування перед Москвою?

 

Причини Голодомору можна поділити на три складові:

1.) Боротьба з селянськими повстаннями, спричиненими спротивом колективізації;

2.) Знищення небезпечної для монолітності імперії української нації та колонізація України росіянами, які являли собою свого роду "цемент" червоної імперії;

3.) максимальне викачування продовольчих ресурсів України з метою отримання фінансів, передбачених на індустріалізацію (фактично – розбудову військово – промислового комплексу).

 

Найбільш важливі саме перші дві причини, оскільки саме вони характеризують Голодомор як геноцид. Отже, однією з основних причин Геноциду українців стали масові повстання, що охопили Україну після початку колективізації у 1929 р. Наведу лише один документ, що дає уявлення про стан в Україні у 1929-1933 роках:

ІЗ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВЕДЕННЯ ДПУ УКРАЇНИ В ЦК КП(б)У ПРО АКТИВНІ АНТИРАДЯНСЬКІ ПРОЯВИ В УКРАЇНІ

9 березня 1930р.

Шепетовский округ.

В г. Лабунь, Полонского району (Хмельниччина – Р.В.), антисоветский уголовный элемент организовал группу в 40 чел., вооруженную обрезами, охотничьими ружьями и топорами. Эта группа утром 8-го марта двинулась на районный центр Грицев одновременно толпа в 400 чел. направилась к Грицевскому Райисполкому причем со стороны выступавших производились выстрелы из обрезов и охотничьих ружей. Вооруженной группой убит один комсомолец, часть актива взята в качестве заложников.

Находящийся в это время в районе Грицевского Райисполкома кавалерийский отряд толпу рассеял, не применяя оружия. Устанавливается связь вооруженных групп этого района с Бердичевским округом. В с. Котеленка толпа избила 8 активистов, тяжело ранила уполномоченного РИКа, один комсомолец упорным преследованием толпы был загнан в реку, где утонул.

В с. Гитково оставшаяся часть актива толпой арестована в качестве заложников. От села посланы делегаты в районный центр с требованием освобождения арестованных.

В с. Малые-Мациевицы местные кулаки, при участии вооруженной группы из Полонского района, — повесили активиста.

В колонии Дерманка и селах Рьшовка, Хроли, Судемон, Конотоп, Цмовка и Рисовка — Судильковского района толпами, преимущественно женщин, избиваются активисты, сельсоветы бездействуют.

В ряде сел Аннопольского района выступающими женщинами выбрасываются лозунги против колхозов, за перевыборы сельских советов; в с. Нараевке толпа женщин намеревалась 8-го марта выступить с демонстрацией под черным флагом.

В с. Иришки, Старо-Константиновского района, толпа обратила в бегство местный актив, один убит. Выступление здесь проходило под таким лозунгом:

"Нам такой советской власти не нужно. Это не власть, а бандиты. Она нас ограбила и забрала все". Принимаются решительные мери к ликвидации выступления. На место мною выслан член Коллегии ГПУ УССР тов. Быстрых. Арестовано по округу за сутки 97 человек.

Председатель Госполитуправления УССР В. Балицкий

(подпись)

ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 3195, арк. 2—3, 7.

Однак, це лише дані за одним районом! За даними історика О.Д. Бойка селянство масово встало на шлях боротьби: лише за пів року (січень – червень 1930 р.) офіційно зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників "робітничо – селянської" влади, на Херсонщині, Вінничині, Дніпропетроівщині, Чернігівщині, Одещині ті ін. регіонах розпочались збройні повстання селян (загальна чисельність повстанців перевищила 40 тис. осіб). ГПУ (майбутнє НКВС) лише за період від 20 лютого по 2 квітня 1930 року офіційно зафіксувало в Україні 1716 масових виступів селян, класифікуючи частину з них як "широкі збройні повстання проти радянської влади". Примітні і гасла посталих українців, як наприклад "Геть СРСР", "Хай живе Самостійна Україна!". На протязі 1931-1932 рр., за деякими даними, продовжувалось створення партизанських загонів, й навіть кавалерійських частин повстанців. Дані обставини надто нагадували розгортання нової Громадянської війни, тим паче, що повстань на етнічній території росіян практично не було. Збройний вибух охопив Україну та Кубань (теж українську), хіба що визвольний рух народів Середньої Азії доповнює картину, однак він не припинявся з початку 20 – их рр. і до кінця 1930 – их рр. Відзначимо, значна частина епізодів повстань українських селян просто не фіксувалась, або ж архівні документи знищувались, оскільки тема Голодомору за радянських часів була табу, тим паче закритою була тема повстань селян проти нібито "робітничо – селянської" влади.

З вищенаведеного випливає і наступна причина геноциду – "українська проблема". Проблема колективізації, повстання селян, національне піднесення завдяки політиці "українізації" явно привели Москву до висновку: Україна стає найбільш небезпечною частиною червоної Російської імперії з точки зору її утримання у складі СРСР. Не дарма В. Молотов проговорився в інтерв'ю американському виданню "The Economist" (за листопад 1935 р.): на питання кореспондента відносно промислової диспропорції: чому деякі заводи, що потребують української сировини будуються не в Україні, де сировина є поряд, а будуються у Росії, до якої сировину треба везти з України – Молотов відповів "Так! Це економічний абсурд, але не політичний абсурд, бо ми ще не знаємо, ЧИ ВДЕРЖИМО УКРАЇНУ У СВОЇХ РУКАХ". Таким чином, проблема непокірної української нації залишалась для Кремля не вирішеною остаточно (!), навіть після Геноциду… Як зазначає вчений Р. Лемкін (автор терміну "геноцид") у статті "Радянський геноцид в Україні", знищення української нації проходило у декілька етапів: 1) знищення національної еліти України (діячі культури), 2) знищення національної церкви, 3) винищення значної частини українських селян, як представників національного духу, народної еліти нації, 4) змішування українців з іншими національностями шляхом переселень. Лемкін констатує, що Голодомор був "не лише масовим вбивством. Це справа геноциду, винищення не лише індивідів, але й культури і нації".

Відповідь фальсифікаторам. Окремі історики і псевдо історики полюбляють говорити про Голодомор як виключно боротьбу сталінського керівництва (офіційної Москви) з селянством без жодного значення національності селян, однак відомим є факт: за переписом 1926 року лише 10,4 % українців проживали у містах, всі останні – жили у селах. Тут відобразилась багатовікова політика Росії у відношенні до України: міста переважно заселені росіянами та євреями, село ж , відірване від здобутків цивілізації, українцями. Дійсно, на початку XX ст. навіть Київ було важко назвати українським містом.

Наступна теза антиукраїнських фальсифікаторів історії звучить приблизно так: "Голод існував і поза межами України…." і т.п. Дійсно, Голодомор охопив і Північний Кавказ, на території якого мешкало більше 3 млн. українців (третина з них на Кубані – 900 тис. чол., або 62 % населення – переважно сільського, оскільки росіяни та ін. етноси як і в Україні мешкали у містах). Однак, саме на Кубані використовувались ті ж методи геноциду під виглядом хлібозаготівель, що і в Україні, під керівництвом того ж самого ката Кагановича. Загалом, на Кавказі українців загинуло більше третини (!). Під час Голодомору, постановою Раднаркому (уряду) СРСР від 14 грудня 1932 р., прийнято ряд важливих для українців Кавказу рішень: засуджено українізацію Кубані та ін. районів Кавказу, вирішено закрити українські школи, перевести діловодство на російську мову. Дана політика доповнила Голодомор: якщо не знищити всіх Геноцидом, то асимілювати русифікацією. У цьому ж документі рішуче засуджено українізацію і в самій Україні як таку, що призвела до піднесення впливу націоналістів й "петлюрівців".

З Кубані депортували у Сибір цілі станиці (наприклад, станиця Полтавська), з областей Заходу України депортували цілі села у 1939-1941 рр. (500 тис. чол., або 10% населення). Українців врятувала лише велика чисельність, як власне і в 1944 р. Кремль відмовився від ідеї депортації всіх українців лише через дану обставину. Дослідниця Д. Голдбер констатує: "під час Голодомору українська культура систематично знищувалась російськими совєтами, які розглядали її як меншовартісну чи залишкову".

Порівнювати голод у Поволжі (коронний прийом московської історичної пропаганди) з Геноцидом українців просто не можливо, оскільки продзагони збирали у мешканців виключно зерно, коли українців позбавляли всіх продуктів, система "натуральних штрафів" - новація Кремля виключно для України. Селяни сучасних Волгоградської, Оренбурзької, Пензенської, Самарської та Саратовської областей залишали при собі худобу и птицю, картоплю і інші овочі, чого позбавлялись українці. Конфіскації не зернового продовольства спостерігались лише в Україні та на Кубані. Загалом, якщо українці понесли втрати у 10 млн., то жителі Поволжя, за даними російського історика В. Кондрашина, 366 тис. осіб. Тобто, на Поволжі голод був, але жертви не вимірювались мільйонами, співпадаючи з втратами України у 1931 р., коли власне Голодомору ще не було. Більш того, осінню 1932 р. на Поволжі діяла комісія під керівництвом П. Постишева – і результати діяльності Постишева в Україні та на Поволжі різняться суттєво – на 9,5 мільйонів жертв.

Саме українські селяни, зі своїм ментальним способом приватновласницького господарювання створювали небезпеку для радянської влади: комуністичні догми не спрацьовували в Україні – марксівський соціалізм був органічно не придатним в українських умовах. До того ж, селяни – приватно власники були абсолютно незалежними від влади, що унеможливлювало будівництво тоталітарної Російської імперії під назвою СРСР. Враховуючи факт селянських повстань проти колективізації, Кремль вирішив "зламати хребет" волелюбній українській нації… Нищення українців було направлено Москвою не тільки у бік села, але й у бік інтелігенції: з приблизно 300 письменників-українців живими лишились 36, саме під час Голодомору українізація змінена на русифікацію, а українці Північного Кавказу нині абсолютно асимільовані.

Надзвичайно важливим документом для розуміння суті Голодомору є доповідь консула Італії Серджіо Граденіго італійському урядові під назвою "Голод і українське питання" від 25 травня 1933 року. У доповіді, складеної після спілкувань Граденіго з радянськими високо посадовцями, зазначається: "Нині можна передбачити остаточну долю цього "етнічного матеріалу" (українців – Р.В.), який хочуть змінити... З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже не буде й української проблеми, оскільки Україна фактично стане російським регіоном". На думку консула, комуністична влада Кремля хотіла "ліквідувати українську проблему за кілька місяців, принісши в жертву І0-І5 мільйонів душ". Один з його співрозмовників, високо посадовець ДПУ (ім'я якого не зазначається), прямо заявив консулові, що остаточна мета даної політики СРСР – реалізувати модифікацію "етнічного матеріалу". Граденіго вважав, що існували три причини політики геноциду: а.) опір селян колективізації; б.) позиція комуністичного керівництво, що український "етнічний матеріал не годиться для створення хороших комуністів"; в.) думка про те, що українські регіони варто денаціоналізувати, оскільки вони можуть створити "у майбутньому політичні труднощі", тобто для більшої монолітності імперії Україну варто заселити росіянами. Свої доповіді про Голодомор складали й інші іноземні представництва в СРСР: Британське посольство (доповідь від 5 березня 1933 р.), німецькі консули у Харкові, Одесі й Києві (А. Хенке, Ф. Ротч, К. Вальтер).

За нещодавно відкритими даними, до України одразу після Голодомору переселено 22 тисячі родин с Росії, однак колонізація України продовжувалась у різних формах до 1991 року. Я вважає дослідниця даної проблеми Олена Княжицька "…велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі". Академік НАН України І. Юхновський так відноситься до наслідків колонізації: "Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати…". Однак, для асиміляції росіян в Україні (перетворення їх в українців) має проводитись жорстка національна політика, яка має тривати як мінімум на протязі життя одного покоління людей. Однак дана політика ніколи не проводилась і не проводитиметься у найближчі роки.

Масове знищення українців як факт Геноциду не є виключно українською точкою зору та позицією Граденіго. Наприклад італійський професор Андреа Граціозі констатує: "якщо врахуємо те, що внаслідок голодомору українське етнічне населення втратило 20-25%; якщо згадаємо, що ця втрата була зумовлена рішенням – яке, безсумнівно, було актом суб´єктивної волі – використати голод з антиукраїнською метою на основі "національної інтерпретації", обміркованої Сталіним в другій половині 1932 року; якщо не забуватимемо, що якби не це рішення, жертв було б щонайбільше порядку сотень тисяч, тобто менше, ніж під час голоду 1921- 1922 років; і якщо врешті візьмемо до уваги знищення великої частини політичної та інтелектуальної еліти республіки від сільських вчителів до національних лідерів, тоді відповідь на запитання про український геноцид не може не бути ствердною".

Відношення самого радянського керівництва до Голодомору сформулював секретар ЦК Компартії України П.П. Постишев: "Рік 1933 був роком розгрому націоналістичних і петлюрівських та інших ворожих елементів, які були закоренилися в різних секторах соціалістичного будівництва". Отже, не селянство як клас, а саме націоналістичні елементи, тобто прості українці, були об'єктом розправи. До речі, сам Постишев, а також деякі інші виконавці сталінської політики Геноциду (Якір, Косіор) самі ж і потраплять під знищення – жоден з них не доживе до кінця десятиліття. Вони самі з часом стали "ворожими елементами", яких вони так самовіддано знищували у 1929-1933 рр.

Радянська преса початку 30 – их рр. частково висвітлила мету колективізації та майбутнього Голодомору, наприклад у газеті "Пролетарська Правда" за 22 січня 1930 р. відзначено: "знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — є одним із основних завдань колективізації на Україні". Диктатор України (і маріонетка Кремля) Косіор на партійних зборах влітку 1930 р. офіційно зазначав: "…ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями!". У доповідній записці, адресованій ЦК ВКП (б) від 15 березня 1933 р. "державний діяч" Украни Косіор скаржиться: "Те, що голодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму – розуму…", маючи на увазі не бажання селян працювати на державу у колгоспах. Тезу стосовно боротьби з націоналізмом вважав головною і голова ОДПУ України В. Балицький: "У 1933 році кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму…". Дивно, прийнято вважати осередком націоналізму саме Захід України, однак до 1933 р. саме Наддніпрянщина була центром націоналізму для Москви.

Механізм геноциду від слідкувати не надто складно: у рік слабкого врожаю владою підвищується план хлібозаготівлі до неможливості його виконання. У якості штрафу за зрив хлібозаготівель (які неможливо було виконати) вводяться натуральні штрафи – повне відібрання продуктів харчування. Керівники УСРР Косіор та Чубар отримали право призупинити постачання товарів до українських сіл аж до закінчення нереально високого хлібозаготівельного плану (подібні повноваження діяли лише на українських землях). Згідно із Законом що отримав у народі назву "Про п'ять колосків" навіть за крадіжку з поля якоїсь дрібниці (зерняток щоб хоч трохи нагодувати малу дитину, наприклад) винні, у т. ч. і діти, засуджувались на тривалі терміни ув'язнення. Вводилась система т. зв. "Чорних дощок" (постанова ЦК КП(Б)У від 18 листопада 1932 р.), за якою закривались для поставок продовольства райони, вражені Голодом, голодуючі не могли виїхати в інші регіони. Однак, дана система діяла виключно в Україні та Кубані! Чомусь, промосковські історики не люблять згадувати дану тему, оскільки вже надто явно проявляється факт Геноциду саме і виключно проти українців. Більше того, лише в Україні та Кубані проводились військові операції з оточення територій містечок і сіл, аби не дати врятуватись помираючим українцям. Сам кордон УСРР було перекрито військовими частинами. Дослідник Девід Шефер підтверджує: "У відповідь на сильний опір українських селян колективізації в сільському господарстві, радянські органи влади закрили український кордон і перешкодили українцям залишити охоплені голодом регіони. Від 4.8 до 10 мільйонів людей були заморені голодом". Таким чином, склалась яскрава ситуація: поки українці гинули цілими селями, за військовим кордоном білоруси і росіяни (за винятком Поволжя) жили без погіршення життя. 22 січня 1933 р. Сталін і Молотов направили партійним і каральним органам директиву, в якій спеціально відмічали про недопущення виїзду українців УСРР і Кубані у райони Росії та Білорусі, а "тех, кто пробрался на север…" мали заарештовувати. За даними ДПУ, на початок 1933 р. затримано більше 219 тис. чол., що рятувались від голоду у Росії, яка нібито, якщо вірити промосковським пропагандистам від історії, теж голодувала…

За період 1931-1932 рр. змінено 80 % секретарів райкомів партії, на зміну яким прибували чиновники – росіяни. У листопаді 1932 р. створено спеціальні бригади (20 тис. осіб керівного складу прибуло з Росії), до компетенції яких входило проведення обшуків селянських господарств з метою конфіскації не лише зернових запасів, але й інших їстівних. Навіть російські історики (А.Г. Харьков, П.Г. Дейниченко) визнають дані дії продзагонів як каральні експедиції. Дані дії є прямим свідченням геноциду: забирали абсолютно всі харчі, які, за свідченням сотень очевидців не вживались і не відправлялися на експорт – просто згниваючи на охоронюваних чекістами складах. Слово очевидцеві – Гаррі Лангу, журналістові Нью – Йоркської газети "Форвард",: "Переїжджаючи широкими полями України... ми бачили великі дуже високі піраміди збіжжя, з яких йшов дим, бо воно гнило".

У той час, як українці гинули мільйонами (осінню 1933 р. до шкіл вже не прийшло від 50 до 70 % сільських школярів) – українське зерно йшло до "братньої" нацистської Німеччини… За радянсько – німецьким договором 1931 року СРСР постачав до Німеччини зерно і золото у обмін на техніку. Дійсно, якби не СРСР, молодий Третій Рейх Адольфа Гітлера відчував би маленьку нестачу хліба, але ж допомога коричневим соціалістам свята справа для соціалістів червоних…

Колонізація України росіянами стала грандіозним планом політичного "закріпачення" України: в Україні народились нові покоління росіян, які вважають Україну своєю землею, але не бажаючи при цьому бачити Україну українською. Саме ці нащадки колонізаторів голосують за антиукраїнські сили, саме вони розколюють Україну за мовними, історичними, церковними, зовнішньополітичними питаннями… Розрахунок Сталіна та всіх його попередників і наступників (від Петра I до Леніна, від Хрущова до Горбачова) вдався на славу: переселенці продовжують тягнути Україну назад до Азії, не даючи Україні, образно кажучи, розправити крила і доєднатись до європейської сім'ї народів. Однак так буде не завжди. І як довго продовжуватиметься дана ситуація залежить від нас.

Радянська Росія – фашистська держава. Дана теза звучить дивно… На перший погляд. Термін "фашизм" сучасна наука (наприклад, Російська юридична енциклопедія) визначає так: "политическое движение и социальная практика, которые характеризуются следующими признаками и чертами: обоснование по расовому признаку превосходства и исключительности одной, провозглашаемой в силу этого господствующей нации; нетерпимость и дискриминация по отношению к других "чужеродным", "враждебным" нациям и национальным меньшинством; отрицание демократии и прав человека; насаждение режима, основанного на принципах тоталитарно-корпоративной государственности, однопартийности и вождизма; утверждение насилия и террора в целях подавления политического противника и любых форм инакомыслия; милитаризация общества, создание военизированных формирований и оправдание войны как средства решения межгосударственных проблем". Як бачимо, значна частина складових фашизму повність відноситься до СРСР: заперечення демократії та прав людини, тоталітарний режим, насилля і терор з метою ліквідації інакомислення, однопартійність і культ особи, тотальна мілітаризація суспільства (лише танків у 1941 р. СРСР мав більше, ніж всі інші країни Землі разом взяті, промисловість являла собою єдину структуру ВПК,. Окремо, з 1917 р. суспільству нав'язувалась ідея Світової революції, у результаті якої СРСР отримає владу над світом). Дані характеристики більш підходять навіть не до Італії як батьківщини фашизму, а до СРСР. Дійсно, в ідеології марксизму-ленінізму відсутня расова доктрина, але замість нижчих рас комунізм пропонував нищити нижчі класи – буржуазію (середній клас), священників, вчителів, загалом майже всіх, окрім робітників і селян (чи є великою різниця: знищувати ворожий етнос, чи ворожі класи? Однаково, все це дикунство). Однак, й тут є виняток: у 1929-1933 рр. винищувалось саме українське селянство, оскільки українці вважались ледь не поголовними націоналістами. Нищення не лише за соціальною, але і політичною ознакою основа ленінізму. Близькість комунізму і фашизму вражає: і нацизм Гітлера, і комунізм Леніна-Сталіна офіційно спирався на робітничий клас; і в СРСР, і в Німеччині будували соціалістичне майбутнє; як нацизм Німеччини, так і комунізм СРСР на словах проповідували мир, однак на ділі захоплювали чужі території (Гітлер – Європу під час війни, і Сталін під час війни, але Гітлер на декілька років, а Сталін – на декілька десятиліть і лише половину, отримавши надбання у Азії як Китай та половину Кореї). Я зазначає Віктор Суворов: "У Гитлера – гестапо. У Сталина – НКВД. У Гитлера – Освенцим, Бухенвальд, Дахау. У Сталина – ГУЛАГ. У Гитлера – Бабий Яр. У Сталина – Катынь. Гитлер истреблял людей миллионами. И Сталин миллионами". Агресивні війни й загарбання чужих територій – головний інструмент СРСР. Якщо Німеччина та Італія чесно і не приховуючи агресивних намірів окупували Албанію, Ефіопію, Данію, Югославію та ін. країни – це злочин… Але якщо СРСР нападає на Фінляндію, Польщу, окупує Афганістан, Угорщину, Чехословаччину – це "інтернаціональний" обов'язок! Фашизм, на відміну від комунізму, більш чесний, він не має брехливої марксівської фразеології. Однак, не забуваймо найважливіший аспект: де-факто пануючою ідеологією в СРСР був російський фашизм. Він проявлявся у:

1.) русифікації – політики асиміляції народів з метою утворити єдиний народ (до речі, нацисти протягом Другої світової війни відбирали у польських сімей дітей, що відповідали расовим критеріям та передавали їх на виховання у німецькі сім'ї – тисячі поляків виросли у Німеччині, не знаючи про своє походження);

2.) депортації народів, як репресії за національною ознакою: у 1944 році депортовано кримських татар, чеченців, калмиків, інгушів, карачаївців, балкарців, ногайців, курдів, кримських циган, турків-месхетинців. Ще раніше, у 1941 р. 367 тисяч німців Поволжя насильно виселено з їхньої землі. У 1920-1925 рр. відбулась масова депортація козаків Терської області, у 1935 р. виселено з рідної землі інгерманландських фінів. У 1937 році постановою Раднаркому СРСР виселено 172 тисячі корейців. Масові депортації не оминули українців, естонців, латишів та литовців. У 1947 р. спільними зусиллями СРСР і Польщі (операція "Вісла") депортовано з рідної землі 140 тисяч українців. У 1944 р. Г.К. Жуков та Л.П. Берія встигли скласти наказ про депортацію всіх українців з України (докладніше – у моїй статті "Про "Велику Вітчизняну Війну" в українському контексті"), однак до реалізації справа не дійшла. Дані дії здійснювались за національною ознакою, то чим більшовизм відрізняється від фашизму?

3.) Репресії проти євреїв у СРСР розпочались у другій половині 1940-их рр. під виглядом боротьби з "космополітизмом", яка одночасно була спрямована проти євреїв та утвердження російської культури як "вищої". Цікаво, що ще в 1937 р. Геббельс записав у своєму щоденнику: "У Москві знову показові процеси. Знову, вочевидь, проти євреїв. Радек та інші. Сталін притисне євреїв". У 1948 р. репресії почались арештами членів Єврейського антифашистського комітету. "Справа лікарів" 1953 р. також являла собою явну ознаку боротьби з єврейським народом: всі лікарі (за винятком 2) були євреями: Вовсі М. С., Коган Б. Б., Фельдман А. І., Грінштейн А. М., Етінгер Я. Г., Виноградов В. Н., Коган М. Б., Єгоров. Всіх звинуватили у роботі на іноземні розвідки (в першу чергу – єврейську організацію "Джойнт") )та спроби вбити керівників країни. Всі газети СРСР розпочали нагнітання істерії – люди почали боятись ходити до лікарів та з підозрою ставитись до всіх євреїв, які зображувались пресою як злодії та поголовні зрадники. За припущеннями деяких істориків у 1953 р. мало відбутись "остаточне вирішення єврейської проблеми" в СРСР. Більше того, у 1970 році колишній міністр оборони СРСР Булганін зізнався (дана інформація стала доступною широкому загалу у 1993 році), що на весну 1953 року Сталін планував депортувати всіх євреїв, для чого вождь СРСР доручив Булганіну перекинути до Москви та ін.. міст декілька сотень залізничних составів. Також член політбюро ЦК КПРС і міністр оборони мав спровокувати "стихійні" напади народу на євреїв, аби ще до депортації знищити частину репресованих. Історик Ю. Борєв так описує план Сталіна: "Согласно сталинскому сценарию, должен был состояться суд над "врачами-убийцами", который приговорил бы их к смерти. Некоторых преступников следовало казнить, других позволить разъяренной толпе отбить у охраны и растерзать на месте. Затем толпа должна была устроить в Москве и других городах еврейские погромы. Спасая евреев от справедливого гнева народов СССР, их предстояло собрать в пунктах концентрации и эшелонами высылать в Сибирь". Історик Б. Ілізаров підтверджує: "У меня нет никаких сомнений, что в конце жизни Сталин не только предполагал планово, т. е. не спеша, "окончательно решить" еврейский вопрос (а попутно и другие "национальные" проблемы)…". План Сталіна був настільки масштабним, що навіть став частково відомий послам іноземних держав у Москві,але це тема вже іншого дослідження. Однак, одразу ж після смерті Сталіна (вірніше, коли він ще ніби був живим – 2 березня) припинилась антисемітська істерія у пресі, закрито "справу лікарів".

Власне, більшовизм є завуальованою формою російського фашизму, сам А. Гітлер заявляв, що націонал-соціалізм – це те, чим би міг стати марксизм з невеликими поправками.

Геноцид 1932-1933 рр. у контексті сучасності. СРСР більше не існує, однак Російська Федерація є офіційною спадкоємницею червоної імперії, тому має понести як мінімум моральну (як максимум і матеріальну) відповідальність за злочини Кремля у XX столітті. У даному аспекті існує прекрасна аналогія: Голокост та відповідальність Німеччини – Голодомор та відповідальність Росії. Однак, ФРН відповідає за злочини нацистського режиму, на відміну від Росії… До того ж, серед істориків і політиків поширена думка визначення винуватців Голодомору персонально (Сталін, Каганович, Косіор, Постишев ті ін.), однак, на мою думку, дана позиція є у корені не вірною. З таким же успіхом нова Німеччина може офіційно заявити: відшкодування євреям – жертвам Голокосту виплачені не будуть, бо знищення євреїв було персональною ініціативою Гітлера і Гіммлера. Звучить дико, однак саме таку позицію займає Росія. Геноцид українців був цілеспрямованою політикою Москви, тому навіть зі зміною червоного тоталітарного режиму на путінський авторитарний - Росія має відповісти за мільйони вбитих, депортованих, замучених у таборах українців, за мільйони ненароджених дітей, за розчавлену честь і гідність нашої нації. Відповідно до Конвенції ООН про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 року під геноцидом розуміються "…следующие действия, совершаемые с намерением уничтожить, полностью или частично, какую-либо национальную, этническую, расовую или религиозную группу как таковую: a) убийство членов такой группы; b) причинение серьезных телесных повреждений или умственного расстройства членам такой группы; c) предумышленное создание для какой-либо группы таких жизненных условий, которые рассчитаны на полное или частичное физическое уничтожение ее; d) меры, рассчитанные на предотвращение деторождения в среде такой группы; e) насильственная передача детей из одной человеческой группы в другую" (ст.2). Таким чином, пункт с даної статті повністю відповідає фактові Голодомору, як і положення про часткове знищення національної групи. Вчена Гелен Фейн з цього приводу наводить цікаву паралель: "Навмисні голодомори були застосовані як засоби геноциду в Радянській Україні в 1932-33, у Варшавському гетто в 1941-42, а також в інших регіонах, населених євреями під час Холокосту". До речі, у 1983 році уряд УНР у еміграції звернувся до міжнародного суду ОНН у Гаазі з позовом проти СРСР, обвинувачуючи Радянський Союз в організації Голодомору 1932-1933 рр. Тоді суд відхилив позов у зв'язку з тим, що Україна не існувала як незалежна держава. Що заважає новітній Україні направити подібний позов до міжнародного суду?

У травні 2009 р. в Україні порушено кримінальну справу за фактом здійснення Геноциду в Україні у 1932-1933 рр. (ч. 1 ст. 442 Кримінального Кодексу України). У 2010 р. Київський апеляційний суд виніс ухвалу, визнавши винними у Геноциді Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря та Хатаєвича. Однак все це виглядає як повний фарс: винними визнані лише померлі особи, комуністичний режим та ідеологія марксизму – ленінізму, правонаступниця СРСР – Росія вийшли "сухими з води". Тай розгляд даної справи мав мати міжнародний характер, й не здійснюватись якимось київським судом. Однак, піар Ющенка (своєрідні "танці на кістках") не допомогли йому… Замість даних "маскарадів" варто було б внести зміни до чинного Кримінального кодексу України та Закону України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", встановивши тривалі терміни ув'язнення для осіб, що не визнаючи Голодомор геноцидом, вчиняють наругу над Україною та її нацією. Першими під відповідальність би потрапили б такі світочі української науки як "українець" Д. Табачник, професор, доктор економічних і юридичних наук, магістр міжнародного права В. Янукович та новий голова Інституту національної пам'яті комуніст В. Солдатенко. До речі, Валерій Солдатенко в інтерв'ю виданню "Комерсант-Україна" у серцях видав: "ніхто, сидячи на троні, не приймав рішення про те, "як би мені заморити голодом українську націю". Товариш Солдатенко! Невже люди за своїм бажанням морили себе голодом? Або це були, за виразом Й. Сталіна "перегибы на местах"? Але ж ні, "перегибів" у сталінській імперії не було, саме чітким виконанням указів з центру сталінізм і характеризується, якби високо посадовці діяли не за наказом Сталіна, довго б дані особи не прожили… Але той самий Каганович дотягнув до 1991 року, Молотов помер у 1986 році. Товариш Солдатенко, можливо членський квиток КПУ примушує вас нести ахінею? Або ж ахінея ваш природній стиль мислення?

Навіть сучасна російська історична наука визнає факт масових жертв: "Общее число жертв Голода оценивается в 7-8 млн. человек" (див. П.Г. Дейниченко "Красная епоха. 70-ти летняя история СССР"). Однак, втрати вимірюються не тільки числом жертв: у результаті Геноциду було деформовано ментальність української нації, розчавлено національну гідність, самосвідомість народу. Ген рабства, пасивності, готовності призвичаюватись до будь – якої влади (у тому числі антинародної) яскраво проявляється нині. Зруйновано потенціал дітонародження українських сімей (до 1932 р. українські сім'ї мали по 5-8 дітей). За рівнем демографічного росту населення українці йшли до 1917 р. поряд з китайцями, тепер же ми – вимираюча нація. Лише українці, порівнюючи переписи 1926 і 1956 р., зменшили свій % серед населення СРСР: якщо % росіян збільшився на 20%, то українці становили лише 70 % від очікуваної кількості – наша нація втратила майже третину своїх людей…

Геноцид українців у 1932-1933 р. є безперечним: зерна було вдосталь, але московські комуністи везли його до братнього Третього Рейху, чорні дошки й військові загороджувальні загони тільки в Україні і Кубані, "натуральні штрафи" тільки для Українців – все це дає підставу говорити про Геноцид. Геноцид в інтересах Росії і з метою заселення України росіянами. "Таваріщі" комуністи! Поясніть: чому лише в Україні та українській Кубані вилучали всі продукти? Чому лише на етнічних українських землях діяли збройні загороджувальні загони? Як так сталось, що Україна годувала століттями і себе, і Росію, і Європу, а в 1932-1933 рр. їжі не стало зовсім? Поки комуністи і Москва не дали зрозумілої відповіді, ніхто не може вважати Голодомор просто трагедією, що не мала ознак нищення конкретної нації. То чи була Росія фашистською? Невже у когось є сумніви?

 

P.S. Роздуми про тиранію

Частина громадян вважає радянську владу ледь не позитивом у нашій історії. Д. Табачник, П. Симоненко, Н. Вітренко це відношення до минулого виражають публічно, сотні тисяч громадян України згадують колоніальний період України з тугою. Однак, чи можна порівнювати безкоштовну освіту, низькі ціни на портвейн і ковбасу, електрифікацію та ін. аспекти життя в СРСР з життям мільйонів закатованих людей?

Наприклад, до вашого дому увірвався злочинець: вбив вашу дружину, зґвалтував доньку, покалічив вас. Але злочинець залишив вам ящик горілки й мішок гречки… Чи будете ви радіти й виправдовувати злодія? Ні, нормальна, психічно здорова людина цього ніколи не зробить. Тоді ким є пан Табачник та комуністи України ("українськими" їх назвати не можна)? До речі, у прикладі я згадав горілку й гречку, але відмітимо, що радянська влада жорстоко експлуатувала народ, тому продукти, залишені нашим уявним злочинцем були ще попередньо вкрадені у постраждалих. Самі комуністи, як відомо, не працювали, а лише керували народом і нищили його. В той час, як мільйони українців вмирали голодною смертю, - українське зерно йшло до Європи, у тому числі й до Німеччини, так само й під час Голодомору 1946-1947 рр. наше зерно відправляли до Східної Європи, аби підвищити популярність комуністів (експорт зерна до Європи склав 5,7 млн. тон, що на 2,1 млн. тон більше розміру експорту довоєнних років). Генофонд нації отримав такі втрати, що є дивом саме існування українців як нації. Наша бідність, нікчемність і продажність політичної еліти, пасивність народу – все це наслідки моральної деградації, т зв. посткомуністичний синдром. Однак, чи можливо синтезувати весь період між 1917 та 1991 р. одним словом? Я спробую, а вам, шановні читачі, вирішувати наскільки дане слово вірне.

Тиранія – це форма державної влади, що встановлена насильницьким шляхом та заснована на одноосібному правлінні. Так визначає даний термін Велика Радянська Енциклопедія…

Перечитаймо ще раз, і спробуймо дати собі відповідь на просте до ідіотизму запитання: Що являв собою режим в СРСР? Коментарі зайві…

http://nationalist.ucoz.ua/publ/istorija/vitalij_romanchenko_genocid_ukrajinciv_najbilshij_zlochin_fashistskoji_rosiji/2-1-0-130

Коментарі

Вірно, радянсько-імперський нацизм.
Навіть нині є дуже прямі паралелі та аналогії політики РФ та нацистської Німеччини. Німців-агресорів 1945-го заспокоїли дубцем по хребту, а росіяни-імперіалісти й досі такого уникли. Тому й продовжують "вьєлікає дьєла Пьєтра Пьєрвава, Якатяріни Фтарой, таварісча Льєніна, уродца Сталіна да прочьіх ублюдкав-паслєдаватялєй"!
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі