Вівторок, 07:41, 07.12.10

Рейтинг
12 0
Переглядів
2094

0
0
У цій статті згадуються
Степан Хмара
Політик

    Морок розповзався, наче злива, що затаїла в сірих хмарах лютий підступ. Він накривав хати, дамби, невиразні кущі, що й так у незмінно осінню пору не вирізнялися особливою барвистістю. Він очолив рать непримиренного дня, що заспівав хвалебну оду в честь самому собі.

    У мороці бродили люди, турбуючись про власне черево. А що їм іще лишалося робити? Рятувати Всесвіт, як деякі наївні неуки, і отримувати як плату п'ятдесят ударів києм по душі? Чи, може, допомогти ближньому, який відповість взаємністю не тобі, а дуже й дуже дальньому. Наприклад, повії із придорожнього кафе. Вона і обслужить, і клопотатися про проблеми відразу не стане. Хіба-що, як спитаєш... Та хто питає нице про масштабне... або про ще більш нице, ніж сама низинність?..

    Морок не прощає зради у вигляді світла; він втягує, наче обридливе болото, у параметри свого світогляду все більше і більше людей, здобуваючи корону владарювання, як речник її злобності Тіні. Людина ходила із тінню, людина бачила тінь, що підскоками у яскравому світлі йшла услід за нею. Та не здогадувалась, що тінь  -  продовження її духовного єства - хвилеподібне ототожнення її із мороком... Так-так, саме із відгомоном небуття на хвості і крутиться буттєвий персонаж усе своє життя. І тільки світло природи яскравішає, як тінь здається, відчувши подихи святого, усе росте та росте, як дріжді на замішеному ввечері тісті.

    Морок любить, як під нього підлаштовуються і лютим настроєм зігрівають ілюзію того, що його тенета нескінченні. Павук не він - павук - людство, бо, шукаючи комашню для паразитування, п'є нутрощі самого себе. Морок не бажав людства по-фанатичному. Людство саме визнало амбіції вищими за будь-що, й у гонитві за примарною медаллю - за згустком металу - вбивало і себе, і своїх ворогів, і навіть своїх потомків. А морок поглиблювався, поглиблювався, і зумів зійти однієї днини на небосхил і затьмарити розум людства ідеєю панування. Не ідеєю слави, здобутої чистим поглядом у безмежжя, а безумним польотом у вузеньке небо, де із хмар чекають грошового граду. А якщо уб'є?! Та нехай, "а мене, бодай, і не зачепить!". Не зачепить?.. А ідея, підігріта устремліннями до безодні, не є проявом самої безодні? І бажання безодні - це прагматичний лет думки, чи офіційно узаконене посвідчення її громадянина?..

    Морок полонив день. Він переливав свою чорноту, наче пісок у долонях, із однієї чорної сторони світу на іншу. Він збовтував у флязі смутку настрій понурих людей, що не хтіли вибиратися із царства тіней. Він півблиском пускав світло, що без його відома замайоріло крізь сум'яття зрадженої бурі, і прискіпливо споглядав на землян, розуміючи, що його не один десяток раз вернуть для прощання із сонцем...

                  написаний у Країні Тіней (Україні), 26 VI 2010  

 

Коментарі

Шановний Ігоре,
краще виходьте на сонце.
В мене утворилася інше алегорія:
Україна-це країна,яку в нас украли
+6

Я справді писав цей есе, коли небо закутали хмари.
Щодо України, її у нас справді украли.
І свідченням цьому - суспільне життя і його реалії.
+4

Нагадало Шевченкове: "І день іде, і ніч іде..."(с)
Але там Шевченко хоч вказав де шукати вихід з мороку, а у Вас суцільний песимізм, нарікання, фейлетон..
(Успіхів Вам у Вашій творчості=)
+3

знаю, надто депресивно... дякую)
+5
Мені видається що після мороку завжди настає просвітління, або і сонце сходить.
Для України сонечко зійшло, тільки промінці ще слабенькі
+5

має ще бути буря, а далі "...яскраво світить після бурі Сонце..."/італійська народна пісня/:)
Р У С С 11:22
+2
+5
+
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі