Блоги → Перегляд

Спочатку була Лозова, потім Крути… В Україні про її героїв пам’ятають лише окремі ентузіасти

Неділя, 23:56, 26/12

Рейтинг
16 0
Переглядів
1114

0
0

 

У Лозовій на Харківщині місцеві патріоти вшанували пам’ять вояків Української Народної Республіки, які полягли тут у боях з більшовицькими загонами в грудні 1917 року. Мітинг, присвячений 93-й річниці тих подій, відбувся біля меморіального хреста «Героям України» у міському парку.

 tWkSjPREy_.jpg

Участь у вшануванні пам’яті загиблих захисників української автономії взяли трохи більше десятка громадських і партійних активістів Лозової. Ініціатором проведення мітингу стали місцеві осередки ВО «Свобода» та партії Реформи і Порядок (ПРП).

«Коли мова йде про становлення в 20 столітті української Незалежності, наші політики згадують із тих подій хіба що трагедію під Крутами. А той факт, що на Сході України відбувалися не менш запеклі бої слабо озброєних українських студентів з червоними інтервентами, відверто замовчується», - сказав представник ВО «Свобода» Роман Авраменко.

WbaV8IEfMy.jpg

Про це ж говорили й інші учасники мітингу. На думку керівника міського осередку ПРП та ЦГІ «Народна дія» Максима Інкіна, події грудня 1917 року під Лозовою зайвий раз доводять, що патріотична свідомість притаманна не лише мешканцям західної і центральної України, але й східнякам. Очевидно, для декого з політиків ця істина не є вигідною, особливо зараз.

A2DjKhQDvS.jpg?id=3088510

 Нагадаємо, що 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль Лозову.

 Тут розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна сотня. Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами, приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь озброєні.

 У ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об’єднаний загін Миколи Руднєва у складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь 400-500 осіб) підійшов до міста. Як згадують сучасники, погода тоді була дуже морозною.

 Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати. Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову.

 Українське військо відступило у напрямку до Павлограда. 15 грудня вояки армії УНР, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога й вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (околиця робітничого селища Панютине неподалік Лозової). Там Микола Руднєв спромігся перегрупувати сили й оточити українських вояків. У той же день, 15 грудня Лозова знов опинилася в руках більшовиків.

 За переказами, що їх записав лозівський краєзнавець Бунякін, вбитих вояків ховали на околиці міста – в Заячій балці. Могил не копали – трупи просто скидали у сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, чимало з яких були лозівчанами, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і там вже поховали, як годиться. Досі не відомо жодного імені з тих, хто захищав Лозову від більшовиків.

 Олександр Шульга, “Популярные ведомости» м.Павлоград

 

Коментарі

Вічна їм пам'ять.
Ну... боеспособность закономерна.
Будущему комбригу Рудневу было 23 года, через год погибнет под Царицыном.
Войска Центральной рады в Харькове его полк разоружил практически без выстрела.
В гражданской войне героев нет.
-3

Есть жертвы.
0

Там же в Харьковской через год в декабре.
Ефименко Татьяна Александровна (1890-1918) – еще одна из жертв Гражданской войны, дочь Александры Яковлевны Ефименко, которая известна и как историк Украины. Её изданная в 1906 г. и переизданная в 1990-х «История украинского народа» (Історія України та її народу, К. 1992) - выгодно отличается от многих современных ей и позднейших работ спокойным и объективным стилем изложения.

Татьяна Ефименко увлеклась египтологией на учёбе в Санкт-Петербурге, там же – русской поэзией Серебряного века. Её единственный стихотворный сборник – «Жадное сердце», вышел в Петрограде в 1916 г. Кроме того, она опубликовала несколько рассказов. Неизвестно, как сложилась бы её судьба – как человека и писателя, но 18 декабря 1918 г. она вместе с матерью была убита на хуторе Любочка, Волчанского уезда Харьковской губернии одной из тогдашних многочисленных банд. Вполне вероятно – с учётом времени, когда это произошло, что это были крестьяне-«повстанцы», составлявшие армию Директории, которые едва ли знали, что убивают одного из самых заметных историков Украины первой половины XX в. – помимо молодой поэтессы.

Некоторые её произведения были опубликованы уже в 1980-е-1990-е в сборниках и литературных журналах.

Почтил кто-нибудь в декабре годовщину их смерти?
Вічна слава героям!
1 Почему на защиту УНР вышло 300 несчастных студентов?? Это такая поддержка народа?
2 Где были в это время те, кто полслал на смерть 300 благородных юношей?
Известно где-готовились драпать,паковали чемоданы, укладывали золотишко..
-2

Сергей, есть хорошие исследования на этот счет :)))
УНР нечего было предложить украинизированному ЮЗФ.
Миллион хохлов в шинелках расползлись по селам.
По жлобской своей привычке - с пулеметами и антиллерией.
Но вот опосля с ними довелось повозиться.
Всем.
-2

Это говорят что 300 несчастных студентов. Есть и другая информация что это были серьезные профи. И отряд был интернациональный. Им задача была не сколько защитить Украину, сколько задержать продвижение Муравьева хотя бы на 1 день. Для того что бы в Киеве произощла передача властных полномочий.
То есть людей послали как баранов на верную смерть. Просто их кинули, предали. А теперь из них стараються еще и символ сделать.
По цинизму тех посылал и тех кто сейчас не говорит всю правду про Круты можно определить ху из ху.
+4
Героям слава!
Вічна пам"ять та шанування Героям України!
wild cxid 11:34
-2
УНР та ЗУНР являли собою тільки частину України.
В Україні, як і зараз існувало багато різних політичних течій.
З одного боку УНР, з іншого УРСР, крім того були і Донецько-криворіжська республіка, і Гуляйполе Нестора Махна...
І ті і інши билися за Україну, тільки кожен бачив інакшою.
-1

І Одеська республіка...
+
В лютому 2009 року приймав участь в Лозовій у відновлені пам’ятного Хреста бійцям Української народної республіки.://photo.unian.net/ukr/themes/11481
На жаль, в цьому році на пам"ятному мітингу не був присутній.
Как же галичан колбасит...:)))
А ну, кто смелый мне еще о подвигах "бійців УНР" порассказать?
Чому 400-500 червоних інтервентів перемогли 1500 патріотів?
Це шось не реальне. Або партіоти більше думали про сало і гороілку, або червоні інтервенти були голіафами.
Тому що нападати потрібно в тричі більшим числом. Захзисники завждм мають перевагу перед нападаючими.
-1

был ответ:
Сергей Дзюбенко 11:00
специфика: "місцеві патріоти".
т.е. - каждый защищает СВОЙ хутор.
Или - делает вид, что зашишает.
Главное - побольше PR себе. И "стукання по щирых грудях". Ну, флагов побольше...
В результате - общее ПОРАЖЕНИЕ.
-2

Вопрос в том что националисты сейчас стараются доказать что они тогда и сейчас самые большие защитники украинцев. И кроме них никто не отстаивал интересов украинского языка, культуры и истории.
Но замалчивают что кроме Петлюры и петлюровцев тогда были Щорс и Боженко. И они этих защитников были прежде всего потому что одни коммунисты считали крестьян и пролетариев за людей и обещали дать крестьянину землю, а пролетариату заводы.
А все остальные считали крестьян и пролетариат за быдло и земли и заводов давать не собирались.
Так как и сейчас. Только тогда это говорилось в открытую, а сейчас в кулуарах.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.