Блоги → Перегляд

За вашу і нашу свободу!

Вівторок, 03:21, 06.03.12

Доля Григорія (Григора) Орлика, сина автора пер­шої української (і європейської) конституції, навди­вовижу унікальна. Немає потреби вигадувати карко­ломні сюжети — їх більше ніж досить на життєвих шляхах невтомного гетьманича. Як і немає потреби вигадувати неймовірно трудні, аж надто численні й, на превеликий жаль, трагічні перепони на шляху до непідлеглості нікому нашої землі.

 

 

Хто він? Дипломат? Розвідник? Спадкоємець справи батька, справи незалежності України? Один з найосвіченіших людей тогочасної Європи, з яким од­наково цікаво спілкуватися Вольтеру і Єрусалимсько­му патріархові? Людинаг яка через ворожу територію проводить до престолу польського короля Станіслава Лещинського? Генерал і польний маршал Франції?

 

 

І перше, і друге, і третє,., Сучасники нарешті ма­ють змогу докопуватися до власних пракоренів, знімати кіптяву й брудні нашарування з фресок-портретів справжніх героїв своєї землі. Промінчик історичної істини досі вихоплював з кілька столітньої пітьми лише найвеличніші фігури. Проте він біжить далі й починає освітлювати наступну лаву,.. Ми з по­дивом хапаємося за голову: люди добрі, та це аж ніяк не «другий ешелон», це ж бо першорядні європейські постаті! Саме до них, без сумніву, належить Григорій — син Пилипа Орлика.

 

 

Історичний промінчик неминуче вихопить і гіркі та трагічні картини України того часу, І тут, як прави­ло, озиваються ті, хто неприродно голосно волає про захист на Україні «русского язьїка, русской истории и прав русскоязьічного населення».

Справді, російська культура, в найширшому ро­зумінні, потребує дбайливого ставлення, вимагає захисту добрий, трудолюбивий і надзвичайно тала­новитий російський народ. Насамперед захисту від російського канібальського шовінізмуг від певної час­тини політичної еліти, а насправді — від непрохмелі-лого та вічно заздрісного босяка й волоцюги, що за­паскудив величезні території своєї країни, однак все ж тремтячою з перепою рукою спрагло тягнеться до чужої; отого задрипанця, який з упертістю, гідною кращого застосування, щосили пнеться пересварити росіянина з естонцем і латишем, литовцем і україн­цем, грузином і молдаванином (інколи, на жаль, йому таки це вдається).

 

 

Слава Богу, цей вчаділий босяк не належить до шанованої у світі Росії — Росії від Гер-цена і Рилєєва до Росії Сахарова. Він брутально і без­пардонно махлює, коли, викрадений у народу, чіпляє на власні груди напис «росіянин».

 

 

І це треба чітко ро­зуміти і відділяти, інакше тінь незаслужено падатиме на весь народ.

Найзапекліший ворог Росії не здатен так ганьби­ти російський народ, як це робить деяка верхівка, точніше шовіністична частина політичної еліти. Бо бруд її, хоч і неправомірно, механічно переноситься і спотворює враження про весь народ.

 

 

Досить про­цитувати класика російської літератури Дмитра Ме-режковського («Христос і Антихрист»): «Проклятая страна, проклятьш народ! Вонь, кровь и грязь. Труд­но решить, чего больше. Кажется, грязи. Хорошо ска-зал датский король: «Ежели московские посльї снова будут ко мне, построю для них свиной хлев, ибо где они постоят, там полгода жить никто не может без смрада».

 

Помити свої кирзові чоботи в Індійському океані чи на кримському узбережжі України хіба це заба­ганка простого росіянина?

 

Водночас пам'ятаємо, що то не сьогоднішня вигадка російських клоунів-лже-державців, «синів юриста», — саме про завоювання Індії мріяв Петро І (принагідно загарбавши Китай). І може, й помив би ті брудні чоботи, якби не згнив живцем від сифілісу.., Можна собі лише уявити!

 

 

Батько і син Орлики, їхні побратими перша велика хвиля української політичної еміграції. Саме про першопричини виникнення її і йдеться в наступ­них рядках. Інколи це можна зробити лише фрагмен­тарно, бо надто багато ще «білих плям» в історії того часу та долях цих мужніх людей. Борючись за волю України, вони водночас боролися за волю інших на­родів, зокрема і російського, істинно «За вашу і нашу

свободу!»

 

 

Збігли століття, чималенько спливло води у Дніпрі і Віслі, Рейні і Сені. Сьогодні непросто відтворити, легко чи важко йшла розмова Григорія Орлика з кан­цлером Франції кардиналом Флері, коли гетьманич домагався підтримки Версалем звитяги за українську волю. Але вцілілі свідчення, документи та описи тре­ба найретельніше зберегти й популяризувати.

 

 

За вашу і нашу свободу!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі